Моральні засади демократичного розвитку українського суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Моральні засади демократичного розвитку українського суспільства

Івченко О.Г.

Людина громадянського суспільства є насамперед людиною моральною, носієм високої культури і моральних цінностей. Мораль належить до тих регулятивних механізмів, які найбільше збігаються з громадянськістю, демократизмом, свободою. Формування моральної культури суб'єкта громадянського суспільства необхідно розглядати як одне з основних завдань його функціонування на сучасному етапі. Адже національне майбуття України перебуває в безпосередній залежності від якнайшвидшого утвердження моральних цінностей, притаманних активному громадянину, який є свідомим суб'єктом соціальної, політичної, історичної дії. Від кожного з нас залежить становлення правової, демократичної держави і сильного громадянського суспільства, адже національне відродження України, суспільно-громадська єдність, морально-духовна атмосфера і внутрішній настрій людей залежить від способу життя кожного українського громадянина, від того, яким ціннісним орієнтаціям він віддасть перевагу, як трансформується його світогляд і у якому співвідношенні національно-культурні домінанти поєднаються із загальносвітовими, цивілізаційними гуманістичними пріоритетами.

В сучасній науковій літературі проблема громадянського суспільства все частіше пов'язується саме з питаннями етичного дискурсивного осягнення сутності суспільних явищ. Морально-етичний дискурс дозволяє визначати глибинні основи громадянськості, якими є свобода, гідність, солідарність тощо. «Громадянське суспільство здійснюється як усвідомлене поширення етики свободи, спрямованої на повагу гідності особи і збереження права людини жити у суспільстві з контрольованим насильством. Дотримання прав уможливлюється здатністю людини до солідарності з іншими; соціальне закріплення солідарних дій перетворюється у правову потребу поважати гідність людини вважати її собі рівною, і означає, що її неповторність стає важливим доповненням власних суспільних можливостей. Соціальне здійснення солідарності на рівні взаємодоповнюваності людей перетворює її на стан громадянства» [1, с. 137]. Таким чином, фундаментальними основами громадянського суспільства є не його структури і правова унормованість дій, а саме моральні якості його членів та етичне підґрунтя їх солідарності.

У зв'язку з цим, сьогодні актуалізується проблема теоретичного визначення основних морально-ціннісних пріоритетів людини громадянського суспільства. Особливо це стосується суспільств, які знаходяться на етапі соціально-політичних і громадських трансформацій, в процесі яких формуються культурні та морально-нормативні домінанти майбуття цих суспільств, а також кожної особистості, що до них належить. Суспільства, які переживають соціально-політичні трансформації, знаходяться на перехідних стадіях розвитку, як правило страждають від фрагментації аксіологічного поля політики і ідеології. З точки зору сучасних дослідників, саме «відновлення громадянської чесноти повинно застосовуватись як протидія щодо фрагментації політики» [2, с. 296]. Тому дослідження аксіологічного аспекту адаптації людини до мінливої соціальної реальності має важливе значення для формування та подальшого удосконалення, з одного боку, духовної сутності та світогляду окремої особистості, а з іншого - соціуму, що містить в собі потенціал активізації творчої ініціативи суб'єкта-особистості, яка, в свою чергу, буде сприяти прогресу суспільства в усіх сферах життєдіяльності.

Однією з найголовніших проблем, які постали перед сучасним українським суспільством, є значна морально-етична інерція, яку спричиняють нав'язуванні десятиліттями ціннісні пріоритети тоталітарного суспільства. Моральні принципи «будівника комунізму», які були своєрідним кодексом для абсолютної більшості населення СРСР, продовжують чинити значний вплив на суспільну свідомість наших громадян. Одним з основних завдань сьогоднішньої гуманітарної науки і освіти в нашій країні є подолання такої інерційної тенденції шляхом виявлення і зрозумілого тлумачення ілюзорності моралі «будівника комунізму» в системі нових суспільних відносин.

Здавалося б той духовний, моральний, національний сплеск, який спостерігався на початку української незалежності, повинен був сприяти розвиткові нової громадянської моралі, яка б базувалася на принципах самоповаги і національної гідності. «На початку української незалежності були небезпідставними надії, що під безпосереднім впливом паростків громадянського суспільства відбудеться пробудження активності й підприємливості людей, згасатимуть радянські навички утриманства й патерналізму. Цього не відбулося передусім через те, що «система» не розкріпачила збіднілий за радянські часи життєвий світ особистості, залишаючи українську людину в моральному та психологічному плані пригніченою і закріпаченою» [3, с. 35]. Багато в чому цей процес відбувся саме через відсутність сформованого у людей ідеалу громадянської поведінки. Держава швидко перейняла від радянських моделей принципи номенклатурного адміністрування і етатизованої корпоративної моралі, тоді як суспільство не мало морально-духовних традицій побудови демократичних , рівних стосунків з державою. Революційний запал швидко проходить, а повсякденна громадянська позиція може базуватися лише на міцній свідомій морально-ціннісній основі.

В чому ж полягала сила переконливості морального ідеалу «будівника комунізму», який надовго витіснив зі свідомості громадян колишнього СРСР та їх нащадків справжнє розуміння громадянських чеснот? Ідеологічна машина тоталітарної системи була спрямовано саме на придушення будь-якої моральної позиції, яка могла б найменшим чином іти в розріз з позицією партійної номенклатури. «Основні принципи комуністичної моралі були сформульовані у нав'язуваному в колишньому Радянському Союзі (Програма КПРС) моральному кодексі будівника комунізму, що, за ствердженнями, фіксував моральні норми, властиві людині-творцю комуністичного суспільства. Найвищими вимогами комуністичної моралі кодекс декларував відданість справі комунізму, патріотизм, соціалістичний інтернаціоналізм, сумлінну працю на благо суспільства, усвідомлення громадянського обов'язку, нетерпимість до порушень суспільних норм. У міжособистісних взаєминах він орієнтував на колективізм, взаємодопомогу, у відносинах між народами - на дружбу, братерство, нетерпимість до національної і расової ворожнечі, інтернаціональну солідарність трудящих різних країн. Відповідно окреслював він і моральні риси будівника комунізму: чесність, правдивість, моральну чистоту, взаємоповагу» [4, с. 129]. Після XXII з'їзду КПРС почала активно розроблятися цілісна система виховання дітей і молоді «у дусі морального кодексу будівника комунізму». Ця тема була затверджена як «загальноакадемічна»; особлива увага приділялася вихованню підростаючого покоління «у дусі єдності особистих і суспільних інтересів», цивільному формуванню особи. Було поставлено завдання розробки комплексної системи виховання, яка забезпечувала б формування у молоді наукового світогляду «на основі марксизму-ленінізму» як логічної системи філософських, економічних і соціально-політичних поглядів (обов'язок радянського громадянина - це праця на користь суспільства, для визначення пріоритетності комуністичної моралі як справедливою і благородною формування радянських людей як патріотів і інтернаціоналістів; всебічний і гармонійний розвиток особи).

Здавалося б, в комуністичному моральному ідеалі утверджувалися дійсно важливі громадянські чесноти, але ілюзія цього створювалася завдяки ідеологічним вивертам щодо використання гуманістичних термінів заради досягнення мети повного підпорядкування суспільства державній партійно-номенклатурній машині. Насправді, моральний ідеал «будівника комунізму» як не витримував теоретичної критики (якої не могло бути за часів тоталітарного режиму), так і не застосовувався на практиці. «Попри твердження про найвищий вияв гуманізму комуністичної моралі, навіть на теоретичному рівні вона сіяла класовий антагонізм, національну роз'єднаність, свідчила про намагання підпорядкувати свідомість, реальну моральну практику людей класовим політичним інтересам, що було прямим посяганням на свободу волі особистості... Ідеологізація вторгалася в усі сфери суспільного і особистого життя, породжувала моральний нігілізм, подвійну мораль, якими були вражені значні маси людей. А спроби відверто противитися такій практиці наражалися на переслідування влади» [4, с. 129--130]. А найголовнішим засобом морального закріпачення суспільства і особи, як і в будь-якій тоталітарній системі цінностей, була своєрідна даність моральних цінностей ззовні - від держави. Особа не була суб'єктом створення моральних цінностей, через що вони перетворювалися на пусті гасла, не маючи духовного наповнення. Яскравим підтвердженням цього стала майже миттєва відмова від них під час розпаду тоталітарної системи. Негативним моментом при цьому стало те, що від красивих гасел населення відмовилося, але подолати духовну моральну пасивність, яка виховувалася тривалий час, не змогло. Ми потрапили у світ, де панують процеси притаманні споживацькому суспільству, при цьому на морально-духовному рівні залишаємося пасивними сприймачами тих цінностей, які нав'язуються зовні (державою, корпораціями, масовою культурою). В цьому полягає інерційний вплив тієї моральної ілюзії, якою був ідеал «будівника комунізму».

Інерція тоталітарних традицій продовжує панувати в Україні. Старий суспільний лад проглядається за новим фасадом. Українська номенклатурна бюрократія, лише змінивши кольори державних символів і позбавившись імперської адміністрації, у подарунок отримала важелі тотального контрою над життєвим світом людини й необмежені владні повноваження. Вельми слушними в цьому контексті є слова Р. Дергачова та В. Полохало про те, що «сама номенклатура свою владу добровільно ніколи й нікому повністю не віддавала, а комуністично-номенклатурна система влади ніколи й ніде повністю не щезла» [5, с. 21 --23]. Такі тенденції можна подолати лише за умови формування міцної громадянської позиції, тобто за умов розвитку розвинутих структур громадянського суспільства. Однак, формування громадянського суспільства з ефективною структурою і дієвими суб'єктами можливе лише за умови утвердження в суспільній свідомості ідеалів і чеснот справжньої громадянськості.

На пострадянському просторі спостерігається ситуація, коли ціннісний світ суспільства і особи, вбираючи в себе принципово різні структури і елементи (колишні тоталітарні, національні, споживацькі, глобалітські, інформаційні тощо), стає надзвичайно подрібненим, фрагментованим. У зв'язку з цим дуже важко відшуковувати міцні основи для вибудовування підґрунтя особистісної і суспільної моралі, яка могла б стати аксіологічним обґрунтуванням справді громадянським чеснотам. «В Україні результатом ідентифікаційної трансформації стало руйнування радянської ідентичності, поширення своєрідної «стигматизованої» ідентичності як одного з феноменів пострадянського суспільного й культурного розвитку, конструювання громадянської ідентичності. Водночас, слід зауважити, що українці підтримують нормативну демократію і побудову громадянського суспільства, разом з тим багато хто поділяє принцип «сильної руки», втілений у державності. Такий суперечливий характер ідентичності обумовлений конфліктом основних, базових цінностей» [6, с. 135]. Для подолання такого конфлікту, насамперед, необхідно за допомогою громадського просвітництва донести розуміння ілюзорності будь-якої тоталітарної системи моралі, чи то мораль «будівника комунізму» з нав'язаними ідеалами, чи то мораль споживацька з гіпертрофованим відчуттям утилітаризму.

Чому моральний ідеал «будівника комунізму», будучи теоретично нікчемним і практично незастосовуваним так міцно закріпився в структурі суспільної свідомості на пострадянському просторі? «Колишня тоталітарна система всіляко намагалася створити «нову суспільно-історичну спільноту - радянський народ». Політична культура радянського періоду за своєю природою консервативна, ґрунтується на колективній відповідальності, обтяжена великою кількістю усіляких табу, законів і звичаїв і тому закрита для зовнішніх впливів. Для неї характерні такі риси, як замкнутість, зорієнтованість на себе, на власні локальні цінності, зразки, норми, тип» [7, с. 63]. Політична культура радянського періоду відзначалася стійкістю і постійністю відтворювання, що досягалося ефективною системою соціалізації через засоби тотального контролю за населенням з боку правлячого класу: це насамперед монопольне право держави на освіту і вступ до комуністичної партії як єдина можливість зробити кар'єру. Для самозбереження і відтворення було створено механізм номенклатури, що проводила цілеспрямовану кадрову політику, яка базувалася не на загальнолюдських моральних пріоритетах, а на принципах кастовості і морального нігілізму в питаннях адміністративної і партійної доцільності.

Певним чином таке адміністративно-номенклатурне панування перейшло і в політичне і суспільне життя незалежної України. «Намагання звільнитися від спадщини тоталітаризму в економіці, політиці та національній свідомості поки не мають в Україні бажаного успіху, зокрема через несформованість у суспільстві системи цінностей, моделей та зразків поведінки, характерних для демократичної політичної культури» [8, с. 100]. Розуміння того, що причини невдач багатьох реформ і перетворень в нашому суспільстві полягають саме в сфері не сформованості громадянського мислення і моралі, в інтелектуальних колах сформувалося достатньо чітко, на теоретичному рівні ґрунтовно аналізуються фактори недостатньої громадянської активності і освіченості населення, але на практиці ситуація залишається достатньо стагнаційною.

Багато в чому така тенденція викликана значною психологічно-моральною інерцією етатизованої свідомості, коли людина усвідомлюючи необхідність вибудовування нових суспільних стосунків, продовжує покладатися на авторитет і силу держави. Часто навіть в наукових вітчизняних доробках можна зустріти думку про те, що саме держава повинна сприяти розвиткові громадянського суспільства, утворювати органи громадянської активності. Тим самим такі позиції зберігають інерційний вплив радянських ідеологем патронажно-номенклатурного характеру. «Відносини влади і народу, держави і суспільства, керівників і підлеглих на всіх рівнях і в усіх сферах будувалися за комуністичного режиму не на громадянських, а на патронажно-клієнтельних засадах бюрократичного деспотизму, які доповнювались більш або менш жорстокими репресіями (в залежності від історичної фази тоталітаризму). He визнавши цього, не зможемо збагнути, звідки береться та психологічна залежність людей від влади, яку спостерігаємо в житті українського суспільства донині» [9, с. 159]. Саме подолання такої залежності, глибоко вкоріненої в свідомості людей пострадянського простору, від влади є одним із найголовніших завдань громадянської і політичної освіти. Лише за допомогою усвідомлення себе активним ціннісно-моральним творчим суб'єктом на особистісному і спільно-громадському рівнях громадянин України зможе на рівних спілкуватися і контролювати державну активність, перетворивши номенклатуру і бюрократію з мети суспільного функціонування на засіб забезпечення реалізації своїх прав і свобод, свого вільного волевиявлення щодо національних і громадських ціннісних пріоритетів.

Tаким чином, лише вироблення за допомогою активної просвітницької діяльності нового ідеалу громадянської моралі, який поєднував би в собі як прагнення до особистісного самоздійснення, так і відчуття громадської спільності, можна шукати вихід з тієї етичної та антропокультурної кризи, в яку потрапили пострадянські республіки. У України є широке і сутнісно насичене культурне і історичне підґрунтя для утвердження цього ідеалу, яке полягає як в традиціях свободи, так і у філософсько-етичних концепціях національного ґатунку, що сприяли поширенню ідей гуманізму, свободи і братерства, і досі не втратили свого антропоцентричного потенціалу. «Одним із факторів реконструкції базових підвалин людського існування у площині посттоталітарного простору є формування нових світоглядних установок у структурі індивідуального досвіду особистості, що ґрунтуються на принципах індивідуалізму, самоактуалізації, конкурентності та елітаризму. Сучасна філософсько-антропологічна рефлексія спрямовує науковий пошук на побудову діалогічної та динамічної антропосоціальної практики, у якій індивідуальність, елітарність окремої особистості виконує функцію прогресивного чинника даного процесу. Обґрунтування конструктивних моделей взаємозв'язків індивіда і соціуму, осмислення онтологічних питань свободи і етики відповідальності особистості стають пріоритетними в наукових антропологічних дискурсах» [10, с. 112]. Отже, перед українськими науковими і освітянськими колами постає складне, але необхідне завдання, яке полягає в обґрунтуванні нової моделі громадянської моралі, яка об'єднала б гуманістичні, особистісні критерії антропологічної етики з суспільно-значущими моральними орієнтирами, які містять в собі почуття спільності, взаємопідтримки і відповідальності.

Яка ж мораль потрібна сучасному українському суспільству? На які ціннісні пріоритети може спиратися сучасний український громадянин, прагнучи до самоствердження, самоідентифікації та захисту своїх невід'ємних громадянських прав? «Сучасне українське суспільство фахівці характеризують як суспільство перехідного періоду з властивими йому духовними орієнтирами, нормами й цінностями. Нинішній стан ціннісного світу в Україні надто не однозначний і суперечливий. Він характеризуються кризою старої ідеології, відмовою від колишніх цінностей; на зміну гомогенній культурі, яка домінувала на теренах колишнього СРСР, сьогодні приходить різноманітність культурно-ціннісних світів, ціннісних систем» [11, с. 242--243]. Складність полягає саме в цілісному сприйнятті поліаксіологічної сфери сучасного суспільного функціонування. На основі якого підґрунтя сьогодні шукати морального консенсусу громадянам, які опинилися у фрагментованому середовищі суспільно-економічних, політичних, громадянсько-етичних, інформаційних пріоритетів? Найнегативніший результат такої ціннісної фрагментованості полягає в соціальній пасивності та громадянському абсентеїзмі. He маючи можливості свідомо обрати для себе чітких морально-ціннісних пріоритетів, людина відмовляється від будь-якого вибору, тим самим перетворюючись на пасивний об'єкт владно-ідеологічних та інформаційно-споживацьких впливів. «В Україні гарантовано право на свободу об'єднань, однак реалізацію цього права занадто зарегульовано й ускладнено державою. Це призводить до відмови громадян створювати ОГС і реалізувати соціально значимі ініціативи та формування поля неформальних громадянських груп, що мають обмежені можливості захисту своїх прав» [12, с. 7]. Таким чином, найголовнішою проблемою формування сучасних моральних пріоритетів для українського суспільства є подолання фрагментованості аксіологічного поля, а також байдужості, пасивності і абсентеїзму українських громадян.

Первинним пріоритетом громадянської моралі, яку необхідно засвоїти в пострадянських суспільствах, є усвідомлення власної особистості єдиним енергетичним джерелом становлення будь-якої ціннісної структури. He держава і не інформаційна сфера повинні визначати моральні основи особистісної поведінки, лише людина може бути джерелом морального обґрунтування дії. Лише на основі такого усвідомлення можливий наступний крок, який вже буде своєрідною суспільною формалізацією такого усвідомлення, - створення органів і структурних одиниць громадянського суспільства. «Демократія починається не з урядів, а з самих людей. Здійснюючи суспільну модернізацію, поряд з реформуванням державного адміністративного апарату, оновленням законодавства потрібно домагатися змін у політичній свідомості людей, вкорінення в ній відповідного демократичному суспільству смислу свободи, права та відповідальності, поширення конституційної освіченості, культури і цивілізованого домагання задоволення законних інтересів» [13, с. 63]. Тобто, саме морально-ціннісна напруга кожного громадянина може призводити до спільного результату - до створення дієвого, ефективного громадянського суспільства.

В цьому плані актуалізується питання про те, на яких особливих ціннісних і психологічних характеристиках українського народу можливий такий моральнісний підйом особистого і суспільно-громадського характеру. Науковці відзначають, що ключовими морально-психологічними рисами, які проявляють українці при сучасній трансформації політико-правової і громадянської свідомості, є «емоціоналізм», «індивідуалізм і прагнення до свободи», «неспокій і рухливість». Ці риси надзвичайно важливі для формування громадянських моральних чеснот, але вони повинні ґрунтуватися на міцній волі і мужності, що є сьогодні визначальною проблемою для українців. Ми сьогодні ще не здатні встановити наші позитивні морально-світоглядні якості на міцне підґрунтя волі і переконань.

А, як відомо, «нестійкість волі корелює з невизначеністю соціального ідеалу. Трагедійна напруженість сучасної ситуації якраз і полягає в тому, що автономна особистість ще не відкрита в собі кожним і не визнана в інших всіма як основа громадянського життя» [14, с. 13]. Отже, головним завданням сучасного інтелектуального прошарку в нашому суспільстві є виховання в громадянах міцного переконання в тому, що їх спільні вольові зусилля можуть досягати реальних результатів навіть у боротьбі із засиллям бюрократії, корупції, державницького насильства тощо. Це завдання є надзвичайно складним, особливо в умовах реальної соціально-політичної ситуації, яка своєю фрагментованістю, непевністю і постійними порушеннями прав громадян активно сприяє соціальній пасивності і байдужості. Таким чином в Україні необхідно посилювати освітянські і просвітницькі дії в галузі громадянського виховання, створювати систему безперервної освіти, яка б протягом всього життя, з дитинства і до старості, переконувала б людину в її вольовій силі, моральній самоцінності та громадянсько-творчій насназі, а також навчала б людину захищати свої невід'ємні громадянські права.

Серед завдань і цілей, які науковці ставлять перед системою політичної і громадянської освіти, виділяють насамперед такі: 1) Вироблення в людській свідомості відчуття власної гідності, шанування прав людини і вміння їх захищати; 2) Навчання громадянина вміти мислити критично й незалежно, вимогливо ставитися до влади (в українських реаліях це є одним з найважливіших завдань); 3) Формування особистості відданої демократичним цінностям; 4) Переконання індивіда в необхідності знати, визнавати, поважати і дотримуватися законів; 5) Виховання в людині толерантності і готовності до компромісу, до розв'язання конфліктів шляхом переговорів; 6) Визнання людиною необхідності участі у спільних, громадських справах [13, с. 43--46].

Важливо також пам'ятати про нерозривний зв'язок морального і правового виховання громадянина. Саме починаючи з усвідомлення основних прав людини і громадянина, з вміння їх захищати кожен з нас починає відчувати свою моральну спільність з «Іншим», адже, піклуючись про свої права, ми визнаємо наявність таких саме прав у інших людей, від яких ми вимагаємо не порушення наших прав. «У сфері правового виховання в перехідному суспільстві основними завданнями є: підвищення загальної моралі громадян, популяризація правових знань, розвиток сімейного правового виховання тощо» [15, с. 60]. Таким чином, поєднання морального і правового виховання може дати необхідний імпульс для становлення в Україні чітких ціннісних пріоритетів громадянського суспільства.

Важливим чинником морального становлення особистості є, безумовно, сімейне виховання та сімейні цінності. В Україні традиційно сім'я вважається однією з основ громадянського суспільства, однак і вона в останні десятиліття переживає стан світоглядної кризи. Неможливо залишити поза увагою вплив українських родин на вироблення у підростаючих поколінь духовно-моральних якостей. Українська сім'я здавна була основою збереження моральних гуманістичних цінностей, але в складний період суспільної трансформації ми спостерігаємо втрату багатьма українськими громадянами загальнолюдських і національних ціннісних орієнтирів, що стало актуальною проблемою і є перешкодою у формуванні свідомості, самосвідомості молодих поколінь, негативно відбивається на розвитку їх психіки, фізичному й моральному станах. У сучасних умовах, на жаль, бракує справжнього довірливого, емоційного спілкування між старшими і молодшими членами багатьох родин. Відомо, що у разі недостатнього контактування з батьками сповільнюється як фізичний, так і духовний та розумовий розвиток дитини, формування її особистості. Крім того, вона стає обмеженою у своїх діях, має труднощі у соціалізації та адаптуванні до соціального середовища, втрачає інтерес до повсякденного життя. В умовах сьогодення існує необхідність виховання у дітей вміння терпіти, правильно оцінювати ставлення інших людей до матеріальних благ та культурних цінностей, підтримувати взаємини з представниками рідномовного середовища. Ці й подібні завдання можна вирішувати лише за умови підняття авторитету сім'ї, повернення її в низку найвищих морально-духовних пріоритетів різних поколінь українців.

З огляду на це можна зробити висновок, що духовно-моральне виховання громадянина України є багатогранним процесом, який залежить від численних факторів, у тому числі й здоров'я, оточення, суспільного ладу. Воно має складовою своєї мети виховання свідомого громадянина і патріота з відповідним комплексом «особистісних якостей і рис характеру, що є основою специфічного способу мислення і спонукальною силою повсякденних дій, вчинків, поведінки» [15, с. 6]. Результатом такого виховання має бути патріотична самосвідомість, досконале знання рідної мови, повага до батьків, дисциплінованість, моральна чистота, шанобливе ставлення до культури, висока культура міжнаціонального спілкування.

Отже, первинним завданням при визначенні моральних пріоритетів розвитку українського суспільства є просвітницька діяльність щодо переконання населення у необхідності відмови від пасивницької позиції притаманної посттоталітарним суспільствам, а також важливості творчого ставлення до визначення соціо-етичних орієнтирів спільної громадської дії. Основними моральними пріоритетами в процесі розбудови нового суспільства повинні ставати «свобода та ініціативність особистості, що спрямовані на задоволення розумних потреб членів суспільства без шкоди для його загальних інтересів; плюралізм духовного життя суспільства, в основі якого визнання і реальне забезпечення гуманістичних і демократичних загальнолюдських цінностей; активна участь у всіх сферах суспільного життя недержавних самоврядних громадських спільностей» [16, с. 11--12]. За таких умов, ми можемо сподіватися на вихід з трансформаційної посттоталітарної стадії розвитку нашого суспільства зі сформованою системою аксіологічних орієнтирів, що дозволять наступним поколінням українців спиратися у своїй життєдіяльності на міцні, ефективні структури громадянського суспільства, яке, ґрунтуючись на активницькій, творчій моральній установці, дозволятиме людині самореалізовуватися та самоідентифікуватися на основі гуманістичного світогляду.

Список використаних джерел

моральний суспільство громадянський соціальний

1. Карась А. Етика свободи і солідарності у громадянському суспільстві / Анатолій Карась // І. Незалежний культурологічний часопис. - 2001. - № - С. 110-139.

2. Байме К. Політичні теорії сучасності / Клаус фон Байме / Пер. з нім. М. Култаєвої та М. Бойченка. - K.: Стилос, 2008. - 396 с.

3. Білоус А. Етико-правові виміри громадянського суспільства в Східній та Центральній Європі / Аліна Білоус, Ярослав Пасько // Схід. -2009. - № 8 (99). - С,34-37.

4. Тофтул М.Г. Етика: Навчальний посібник / Михайло Тофтул. - K.: Видавничий центр «Академія», 2005. - 416 с.

5. Дергачов О. Метаморфози посткомуністичної влади / О. Дергачов, В. Полохало // Політична думка. - 1996. - № 1. - С. 12-35.

6. Стручкова-Гуменна Л.Б. Трансформації ідентичності в контексті становлення громадянського суспільства / Людмила Стручкова-Гуменна // Аксіологічні аспекти трансформації сучасного українського суспільства. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Івано-Франківськ, 27-28 квітня 2007 року). - Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2007. - С. 134-135.

7. Карнаух А.А. Проблеми становлення сучасної політичної культури в Україні / А.А. Карнаух // Роль політології у реформуванні політичної системи України: Матеріали круглого столу «Роль політології у науковому забезпеченні реформи політичної системи України», 20-21 квітня 2006 p. - K.: МАУП, - С. 62-71.

8. Дмитренко М.А. Формування політичної культури суспільства в трансформаційний період: Монографія / М.А. Дмитренко. - K.: Видавництво НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2006. - 192 с.

9. Колодій А.Ф. На шляху до громадянського суспільства. Теоретичні засади й соціокультурні передумови демократичної трансформації в Україні. Монографія / А.Ф. Колодій. - Львів: Видавництво «Червона Калина», 2002. - 276 с.

10. Піменова О. Особистість у посттоталітарному просторі: проблеми свободи та відповідальності / Ольга Піменова // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія. - 2002. - № 9. - С. 109-112.

11. Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку / За заг. ред. Ф.М. Рудича. - K.: Парламентське видавництво, - 412 с.

12. Пріоритети розвитку громадянського суспільства України / М. Кациба, О. Вінніков, Л. Сідєльнік, Д. Український. - K.: Український незалежний центр політичних досліджень, 2008. - 188 с.

13. Жадан І. Політична культура та проблеми громадянської освіти в Україні. Аналітичний звіт / І. Жадан, С. Кисельов, О. Кисельова, С. Рябов. - K.: Тандем, - 80 с.

14. Максимов С.І. Українська правова культура: ціннісний вимір / С.І. Максимов // Правова культура і громадянське суспільство в Україні: стан і перспективи розвитку: Матеріали міжнародної наукової конференції, м. Харків, жовтня 2007 р. / Редкол.: Ю.П. Битяк, І.В. Яковюк, Г.В. Чапала. - X.: Право, - С. 11-13.

15. Ігнатенко П., Виховання громадянина: психолого-педагогічний і народознавчий аспекти. Навчально-методичний посібник. / П. Ігнатенко, В. Поплужний, Н. Косарева, Л. Крицька - K.: ІЗМН, 1997. - 252 с.

16. Колодій А.М. Деякі проблеми розвитку громадянського суспільства та правової держави в Україні в контексті європейської інтеграції / А.М. Колодій // Формування громадянського суспільства та правової держави в контексті європейської інтеграції. - 4.1. - K.: Київський національний університет внутрішніх справ, 2006. - С. 9-13.

Размещено на Allbest.ru