Методологічні засади міжкультурної комунікації в контексті сучасного інформаційного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методологічні засади міжкультурної комунікації в контексті сучасного інформаційного суспільства

Аксьонова В.І.

Актуальність дослідження міжкультурної комунікації в умовах інформаційної єдності людства виходить з того, що, по-перше, комунікативна парадигма сьогодні формується в умовах постіндустріального та інформаційного суспільства, в контексті яких засоби масової інформації та інформаційно-комунікативні технології представляють собою найважливішу сторону цивілізації. В сучасних дискусіях переходу до інформаційного суспільства, до «суспільства знання» важливе місце займають антропологічні установки: пошуки смислу, моральності та цінності (аксіологічні та етичні); устремління до пізнання. У всіх цих установках важливу роль відіграє комунікація, світ і суспільство в умовах глобалізації та інформатизації все більше розуміються через призму комунікації. По-друге, актуальність формування міжкультурної комунікації визначається тим, що «парадигма філософії свідомості» змінюється комунікативною культурою, і багато соціальних філософів сьогодні говорять про «лінгвістичну зміну». По-третє, актуальність виходить з того, що існування людини в інформаційному суспільстві залежить від рівня взаємодії з середовищем, вміння спілкуватися в єдиному комунікативно-глобалізаційному просторі. По-четверте, комунікативні, поведінкові акти визначають характер та напрями культурних, духовних, процесів у будь-якому суспільстві, які мають своєю основою сприйняття та інтерпретацію індивідами картини світу, світовлаштування, усвідомлення власних інтересів. Сприйняття, інтерпретація, усвідомлення та формування інформації як атрибуту матеріальної єдності світу спираються на отриману у ході комунікації інформацію щодо картини світу та її відтворення в індивідуальній свідомості вже в інтегрованому й структурованому вигляді. Суперечність між потребою у розвитку особистості, здатної транслювати загальнолюдські цінності, виступати суб'єктом міжкультурної взаємодії, і реальним рівнем комунікативної культури особистості пред'являє нові вимоги до комунікативної культури нової інформаційної доби, яка повинна відповідати новим умовам глобалізації, інформатизації, єдності людства. Сьогодні суспільству потрібна культурна і комунікативна людина, здатна інтегрувати культуру знань, почуттів, спілкування, креативного підходу до всіх процесів, що сприяють формуванню єдиної комунікативної парадигми інформаційного суспільства, що являє собою «єдність у різноманітності». Осмислення комунікативної культури особистості в умовах інформаційного суспільства та глобальної комунікації надає можливість осягнути стратегічні пріоритети розвитку українського соціуму в новому тисячолітті, так як саме розвиток гуманних засад міжкультурної комунікації є пошуком підвалин, нових меж та форм соціалізації індивіда, щоб людина реалізувала себе як провідник і творець більш прогресивних форм співжиття. Фундамент, який закладається у процесі формування нової парадигми комунікативної культури, базується на загальнолюдських цінностях, в яких втіленіпотреби та інтереси цивілізованого людства, в основі яких інформація та комунікація як атрибути матеріальної єдності світу.

Актуальність теми полягає в тому, що будь-яка епоха є продуктом певного світогляду і сама формує новий образ мислення. В умовах переходу до нової соціально-економічної формації стрімко відбуваються біфуркаційні зміни, які створюють передумови формування нового, інформаційно-діалектичного світогляду, яке може бути визначене як система поглядів на світ, що зумовлює необхідність подолання ентропійних процесів у природі і соціальному середовищі шляхом випереджаючої інформаційної творчості. По всій ймовірності, слід виділити ряд особливостей такого образу думок: 1) нелінійне мислення (передбачає здатність до гнучкої перебудови цілей і задач під плинні умови); 2) пріоритет механізмів позитивного зворотного зв'язку (передбачає орієнтацію на перманентну, системну трансформацію життєзабезпечуючих систем людини і суспільства), що направлений на збереження позитивного існуючого стану; 3) формуванням нового інформаційно-діалектичного світогляду, що може бути визначений як система поглядів на світ, зумовлюючих необхідність подолання ентропійних процесів у світі і соціальному середовищі через посередництво випереджаючої інформаційної творчості; формуванням дематеріалізаційної економічної парадигми, що передбачає орієнтацію не на матеріалізацію виробничих і соціальних систем, а на підвищення їх інформаційного змісту. Формування інформаційно-діалектичного і синергетичного світогляду є невід'ємною передумовою цілеспрямованого управління соціально-економічними процесами в умовах глобалізації при становленні і розвитку нової формації, яку слід назвати постіндустріальною, інформаційною, по шляху якому буде йти цивілізована Україна на нинішньому етапі глобалізаційного розвитку світової цивілізації. Актуальність теми дослідження полягає в тому, що необхідно проаналізувати феномен сучасного українського соціуму у вимірах глобалізаційних і цивілізаційних.

Метою даної наукової розвідки постає обґрунтування обґрунтувати методологічні засади міжкультурної комунікації як складного соціального феномена; дослідити історію вітчизняної і зарубіжної філософської думки про сутність і значення міжкультурної комунікації в сучасних умовах; дослідити феномен міжкультурної комунікації в контексті взаємодії людини і культури, людини і комунікації, взаємодії міжкультурних контактів, які інтенсивно оптимізуються в умовах культурної глобалізації як наслідку для людини і суспільства [3,с. 188].

Так, глобалізація модернізаційного періоду та його екзистенційні виміри в умовах сучасної комунікативної парадигми інформаційного суспільства націлена на гуманістичні виміри людського буття, соціальну адаптацію людини та її самореалізацію, що набуває великої наукової ваги, теоретичного і практичного значення, що включає в себе наукову задачу. Особливе значення надається цивілізаційному інтегральному вивченню глобалізації і модернізації, принципу діяльнісного підходу до людини, її потенціалу (інтелекту, креативності, соціальному досвіду), його здатності й активізації сутнісних сил, вивільненню внутрішньої енергії в умовах екстремальних ситуацій, які неминуче породжують процеси глобалізації і модернізації, що розвиваються в умовах інформаційного суспільства. Це тим більше стає актуальним в умовах світової економічної кризи.

В цьому плані істотний вклад в розробку даної проблеми внесли праці Р.Арона, Д.Белла, З.Бжезинського, І.Валлерстайна, С.Гантінгтона, Е.Гідденса, М.Кастельса, Р.Робертсона О.Тоффлера, М. Уотерса, Ф.Фукуями; українських вчених-В. Андрущенка,

В.Беха, Є.Бистрицького, В.Волинки, В.Воронкової, В.Горського, С.Кримського, В. Ляха, М.Михальченка, В.Пазенка, В.Полохало, М.Поповича, М.Степико, В.Табачковського; російських вчених В.Загладіна, М.Іноземцева, П.Капіци, М.Моісєєва, О.Панаріна, !.Фролова, А.Уткіна.

Тож, сучасна комунікативна культура особистості в умовах інформаційного суспільства розглядається в контексті наступних наукових положень: 1) аналіз міжкультурних проблем комунікації в умовах глобалізації модернізаційного процесу; 2) комплементарна взаємодія глобалізації модернізаційного періоду, стрімкість змін у сучасному суспільстві як визначення екзистенціалій нових можливостей соціальної адаптації особистості, так і можливостей розуміння подій, що відбуваються. Нереалізація тих чи інших тягне за собою зростаюче відчуття пустоти контролю над власного суб'єктивністю. Захист своєї ідентичності у глобалізованому світі це головна проблема для особистості, що пов'язана з його комунікативними можливостями, комунікативною культурою. У зв'язку з цим постає реальна проблемна ситуація як для суспільства, так і для наукового осмислення. Проблема міжкультурної комунікації в умовах інформаційної єдності людства є ще мало дослідженою і потребує аналізу тенденцій глобалізації, виявлення проблем глобалізації в межах сучасного українського суспільства, шляхів підвищення ефективності суспільства та соціально-орієнтованого управління; добробуту населення на основі прискореного розвитку соціально-економічної сфери та модернізації українського суспільства з метою включення його до загально планетарних процесів.

В даному науковому дослідженні поєднуються методологічні здобутки декількох парадигм, що є основою філософського плюралізму: 1) синергетичний метод дозволяє проаналізувати міжкультурну комунікацію як нелінійну систему, яка розвивається в нелінійному просторі; 2) метод системного та структурного аналізу дозволяє розглянути міжкультурну комунікацію як складну соціальну систему, яка має декілька підсистем, що постійно взаємодіють з навколишнім середовищем; 3) поєднання синергетичного та системного методів дозволяє пояснити особливості розвитку міжкультурної комунікації в контексті реалізації зв'язків; 5) структурно-функціональний та інституціональний методи дозволяють розкрити зміст політичних та економічних зрушень в суспільстві завдяки міжкультурній комунікації; 6) антропологічний та соціоаксіологічний підходи дозволяють проаналізувати соціо-антропологічні, соціо-економічні та соціокультурні виміри міжкультурної комунікації в умовах інформаційної єдності людства.

Теоретичні та практичні засади дослідження міжкультурної комунікації не викликають сумнівів, оскільки в умовах глобалізації міжкультурна комунікація висувається на передній план, так з імпліцитної комунікація змінюється на експліпитну, в контексті якої варто досліджувати відмінності тієї чи іншої форми комунікації, детермінованої національним менталітетом, що породжує відмінності в тій чи іншій культурі, у тому числі у спілкуванні і в комунікації. В той же час у процесах міжкультурної комунікації мова виступає тим кодом, що породжує різні мовленнєві конструкції, що свідчить про взаємодію мови і культури, мови і комунікації. Міжкультурне спілкування є моделлю будь-якого спілкування в умовах глобалізації [1,с.416].

У даній статті тісно пов'язані теми культури, менталітету, національної самосвідомості, мови, так як культурна глобалізація тце більше насаджає свої стереотипи, вестернізовані культури, тому збереження національного колориту мовленнєвого спілкування в контексті міжкультурної комунікації набуває великого теоретичного і практичного значення.

Міжкультурна комунікація це обмін інформацією, почуттями, думками представників різних культур. Термін «міжкультурна комунікація» з'явився у 70-х pp. XX ст., коли вийшла книга Є.Хола і Д.Трагера «Культура як комунікація», у якій вперше був запропонований термін «міжкультурна комунікація», де автори показали тісний зв'язок між культурою і комунікацією. Термін «міжкультурна комунікація» у вузькому значенні з'явився у 1970 рр. у відомій праці JI.Самовара і Р.Портера «Комунікація між культурами», у якому приводиться визначення міжкультурної комунікації. У роботах Рона і Сюзан Сколлон «Міжкультурна комунікація: дискурсивний підхід» аналізується міжкультурна комунікація з точки зору мовленнєвих практик і культур. Саме поняття міжкультурної комунікації досліджують Е.Голл, К.Клакхон, РПортер, Д.Трагер, Л.Самовар. Теорії західної комунікації досліджують К.Бергер, Е.Гірш,

С.Даль, С.Хантінгтон, Г.Хофстеде. В контексті міжкультурної комунікації також розглядаються проблеми глобалізації культури та взаємодії цивілізацій. Джерелом для розробки теоретико-методологічних засад міжкультурної комунікації як соціального феномена слугують роботи М.Бердяєва, НДанилевського, К.Маркса, Ф.Ніцше, А.Тойнбі, О.Шпенглера, К.Ясперса. Аналізуючи діалектику міжкультурної комунікації, слід враховувати ідею культурного релятивізму (РБенедикт, Б.Малиновський) про самостійність і повноцінність кожної культури, про відхилення абсолютного значення американської чи європейської системи оцінок при порівнянні культур різних народів. В якості передумови взаєморозуміння в міжкультурній комунікації визнається стійкість культурних суб'єктів і спільнот, відмова від ідеї універсальності західного шляху розвитку і західної соціокультурної системи. До ключових понять міжкультурної комунікації слід віднести наступні поняття: «цивілізація», «культура», «комунікація», «міжкультурна комунікація», «концептосфера», «своє-чуже», «етнічний стереотип».

Найважливіша сутнісна характеристика культурної глобалізації взаємозв'язок процесів інтернаціоналізації економіки, політики, культури; розвиток єдиної системи світового зв'язку; зміни й ослаблення функцій національних недержавних утворень, у тому числі таких, як етнічні діаспори, релігійні та націоналістичні рухи, що позначає усе більш складний комплекс трансграничних взаємодій, у неухильному зростанні і посиленні впливів міжнародних інститутів громадянського суспільства, у значному розширенні масштабів трансграничних комунікаційних та інформаційних обмінів, утворення міжнародного правового і культурно-інформаційного поля; розвиток комунікацій, структур і відносин, що ведуть до високого ступеня соціальної взаємопов'язаності і взаємозалежності [2,с.496]. Таким чином, актуальність теми дослідження виходить з того, що, по-перше, міжкультурна комунікація відіграє роль гаранта існування культур, що потребує адекватного дослідження її передумов, шляхів, центрів, особистісного начала, національної своєрідності; по-друге, необхідністю систематизації теоретикометодологічних принципів, методів, підходів і критеріїв міжкультурної комунікації; по-третє, соціальною витребуваністю спеціалістів, здатних ефективно функціонувати PRтехнологами в умовах культурної глобалізації.

Стаття присвячена вирішенню достатньо актуальної проблеми міжкультурної комунікації і опису головних смислових особливостей, які сьогодні переживає інноваційна дисципліна «комунікативістика», яка переживає на Заході свій бум. На думку деяких вчених, вона є найбільш важливою темою серед гуманітрно-соціальних дисциплін, питанням виживання людини як біологічного виду. Починаючи з 90-х років спостерігається певне інфляційне вживання атрибуту «міжкультурний». При проведенні наукового аналізу використовувалися наступні методи: компаративістики (порівняльний) для аналізу різних форм і видів міжкультурної комунікації; метод компонентного аналізу; метод конверсаційного (дискурсивного) аналізу мови; метод контекстного аналізу; метод фреймового моделювання; метод комунікативної реконструкції. Одним з основних є кросскультурний підхід, який передбачає толерантність всіх етнічних менталітетів та їх мовленнєвих систем. Кросскультурність розуміється як взаємопроникнення мовленнєвих світів і культур, суміщення загального і відмінного, що являє собою « суміщення». Саме теоретико-методологічний аналіз до міжкультурної комунікації проясняє багато питань, пов'язаних з формуванням її у період культурної глобалізації. Прихильники сучасної інтеркультурної філософії сприяють розумінню комунікації як спілкування з «іншим» і приймають герменевтичний підхід, що передбачає сферу взаємодії з «іншим», намагання тлумачення текстів і мовленнєвих структур. Кросскультурність і інтеркультурність в соціальній філософії це дійсно поліфонічний процес, що намагається гармонізувати різні голоси і зрозуміти чужу думку, гцо відкриває нові горизонти і перспективи соціальної філософії. Кросслінгвістичні дослідження присвячені поглибленню обміну між різними націями, що знаходять своє самовираження у взаємному впливові мов і культур в умовах полікультурного соціуму.

Становлення і бурхливий розвиток теорії міжкультурної комунікації є закономірним процесом, зумовленим цілим рядом причин, зокрема: об'єктивно-цівілізаційними факторами (розвиток матеріальної цивілізації), суб'єкгивно-цивілізаційними факторами (перегляд Відношення до «чужого» і «чужих»), а також об'єктивно-науковими факторами (виникнення теорії комунікації). Комунікація являє собою різновид інтенціонального (свідомого) повідомлення інформації, за допомогою спеціально створених семіотичних заходів (кодів), направлених на формування суспільства як єдиного соціального організму [4,с. 186]. Міжкультурною являється комунікація між носіями різних культур, які стали інтенсивно посилюватися у період культурної глобалізації., що потребує визначення методологічних засад міжкультурної комунікації як складного соціального феномена.

Методологія це методи і процедури, що використовуються дослідниками, чи загальний тип дослідницької практики. В найбільш широкому смислі слова методологія включає в себе методи дослідження, поняття і фундаментальні аналітичні структури міжкультурної комунікації як нового наукового напрямку. Використання терміну «методологія» в цьому значенні може підіймати більш складні питання, що стосуються природи знання і реальності і нашої здатності пізнавати світ та всі його явища, включаючи соціальні, економічні, культурні тощо [5,с.284]. Методологія аналізу міжкультурної комунікації це шлях і система принципів і засобів побудови теорій міжкомунікаційного спілкування, різних рівнів систематизації знання з міжкультурної комунікації, а також емпіричних досліджень на рівні конкретного (соціально-філософського) аналізу. Як науковий напрямок, котрий має інтегральний, комплексний характер, міжкультурна комунікація використовує практично всі методи соціальногуманітарних наук філософські, загальнонаукові, спеціальні. Сучасна парадигма міжкультурної комунікації використовує різні філософські методи, які забезпечують єдність гносеологічного, соціально-філософського, загальнонаукового аналізу соціальних явищ і процесів. Такий підхід забезпечує подолання як логічного емпіризму, так і вульгарного соціологізму, сприяє розумінню міжкультурної комунікації не тільки як науково-соціального знання, але й як активності, креативності як кожної особистості, так і всієї нації [6,с. 162].

В методології аналізу міжкультурної комунікації слід розрізняти поняття об'єкта дослідження, під яким прийнято розуміти той фрагмент оточуючої дійсності, предметного, культурного світу чи області ідей, духовного життя, який цікавий досліднику не сам по собі, а як носій властивостей, ще нерозкритих, непізнаних суперечностей. Іншими словами, дослідження об'єкта (носія) міжкультурної комунікації необхідний для того, щоб у конкретному явищі чи в окресленому просторі об'єкта мати можливість виділити для спеціального дослідження сукупність конкретних властивостей, що безпосередньо цікавлять вченого, носієм яких і є встановлений об'єкт. Поняття «об'єкт дослідження (пізнання)» слід визначити наступним чином: Об'єкт пізнання-це сукупність якісно визначених явищ і процесів реальності комунікативного процесу, які істотно відрізняються по своїй внутрішній природі, основним рисам і законам функціонування і розвитку від інших об'єктів цієї реальності. Таке визначення вказує на відособленість об'єкта у відношенні з іншими, не виясненими дослідженням, станами та явищами. Явища, які викликають безпосередній інтерес вченого, в методології дослідження міжкультурної комунікації визначаються як предмет дослідження, а матеріал, у який вписаний предмет дослідження, прийнято називати «об'єктом», тобто носієм досліджуваних властивостей і процесів.

Міжкультурна комунікація може являтися як об'єктом, так і предметом дослідження: у першому випадку роль міжкультурної комунікації зводиться до ролі носія тих властивостей, які складають предмет інтересу різних наук історії і соціології, філософії і політології, психології, досліджуючи діалектику традицій і новаторства, як відмічає В.Воловик [7,с.78]. У даному випадку поняття «міжкультурна комунікація» в системі понятійного апарату названих вище наук набуває іншого, нового смислу, який відповідає інтересам кожної із названих наук. Міжкультурна комунікація у сполученні з предметом будь-якої із виокремлених нами наукових дисциплін є лише зовнішньою умовою для виокремлення тих чи інших історичних, соціологічних та інших закономірностей. У цьому випадку, використовуючи поняття міжкультурної комунікації у ході розробки власне предмета, називають саме виділені історичні факти, соціальні інтереси, етнічні та культурні особливості, традиції і звичаї та інші предметні сфери кожної із сфер цього складного явища. Міжкультурна комунікація як явище, що суміжне із всіма процесами життєтворчості людини, в тій чи іншій мірі стикається із предметною сферою будь-якої гуманітарної дисципліни семіотики, лінгвістики, чи навіть управлінської дисципліни. Проте саме по собі таке суміщення не характеризує міжкультурну комунікацію повністю, а лише зачіпає певну кількість її відмінних властивостей. У зв'язку з цим кожна із гуманітарних чи інших соціально-економічних чи навіть управлінських дисциплін об'являє одним із своїх об'єктів дослідження комунікацію як соціальний феномен. Проте обмеженість контакту (зіткнення) не дає гуманітарним наукам можливість зрозуміти і побачити комунікацію як цілісність; уявлення про неї складається в межах кожної із них виключно по результатам прямого зіткнення з тією групою властивостей комунікації, які були виявлені у цьому випадку в контексті філософії історії [8,с. 112].

Міжкультурна комунікація сприймається різними суспільно-гуманітарними науками як зовнішнє, що йде зі сторони втручання в протікання історичного процесу і сферу історії, в процес формування і функціонування соціальних зв'язків, в стан

і розвиток етнічних утворень, впливаючи на динаміку трансформаційних процесів. Разом з тим міжкультурна комунікація як об'єкт може виступати і безпосередньо в самому адекватному смислі, коли в межах того чи іншого явища, яке може атрибуту ватися як соціальне явище, досліджується не весь об'єкт, а лише та його частина, яка безпосередньо цікавить вченого.

Постільки практично пізнання на будь-якому історичному етапі свого розвитку охоплює лише частину реальності, необхідно проаналізувати поняття, що розкриває той зміст об'єкта пізнання, що включається в пізнавальний процес. Таким поняттям є предмет пізнання і ми будемо виходити із традиційного підходу, а саме розглядати в якості об'єкта пізнання певну об'єктивну реальність, а в якості його предмета ті аспекти і риси, які охоплені вивченням. Іншими словами, у дослідженні слід уточнити конкретну соціальну реальність, а саме, яку сферу в обраному об'єкті виокремити як предмет дослідження, тобто визначити і виявити ті властивості і особливості комунікації, які пов'язані із задачею дослідження. Труднощі виявлення як предмета, так і об'єкта дослідження у вивченні міжкультурної комунікації визначаються специфікою самого предмета пізнання, яке, будучи сполучною ланкою між людиною і оточуючим світом, володіє особливою амбівалентністю, що дозволяє вести дослідження тими методами, які використовуються як у філософії, так і у конкретних науках. Особливе положення міжкультурної комунікації, її особлива форма передбачають і особливі методи дослідження, тому міжкультурна комунікація не може бути вивчена за допомогою наук, які займаються ідеальними формами, пов'язаними із мисленням, образним сприйняттям, станом свідомості. Ця визначальна складність дослідження феномена міжкультурної комунікації як складного соціального феномена вказує на необхідність створення для його дослідження спеціальних методик і технологій, які змогли б відобразити дане явище і цілісно виокремити управління як об'єкт і предмет дослідження, розкрити діалектику її існування у єдності протилежностей людини і оточуючого світу [9,272с.].

В історії філософської думки різні підходи і методи аналізу міжкультурної комунікації знайшли достатньо повне відображення в сучасній науковій літературі. Ца нашу думку, слід розрізнити поняття «підхід» і «метод». Підхід до дослідження будьчого характеризує те, з якої переважно сторони слід розуміти об'єкт дослідження. Проте, деякі підходи можуть одночасно уявлятися і як методи. Так, якщо явище міжкультурної комунікації розглядати перш всього як систему, то одним із методів його дослідження може бути системний. Метод аналізу міжкультурної комунікації це сукупність об'єднаних єдиним загальним принципом досліджуваних технологій, які використовуються для вирішення конкретних дослідницьких задач. Метод це те, як досліджується феномен, явище чи процес у будь-якій сфері діяльності. Вибір методу дослідження цілком визначається змістом досліджуваної проблеми, яка являє собою суперечність між пізнаним і непізнаним у структурі наукового знання. Непізнане не може бути представлено свідомості в силу того, що мова йде про знання, яке ще відсутнє і яке ще слід пізнати, яке і є указівкою на те, що наявне знання слід доповнити, розвивати і видозмінювати у тому випадку, особливо коли глобалізація змінює наш світ [10]. Для того, щоб охопити сферу непізнаного будь-яким попереднім знанням, висуваються різного роду наукові припущення, формуються наукові гіпотези. Наукова гіпотеза це науково обґрунтована пропозиція, що задає спрямування науковому дослідженню, пошук питань на раніше поставлені запитання, які виникли у ході аналізу і осмислення досліджуваної проблеми. Наукова гіпотеза чи сукупність деяких наукових гіпотез є проміжною ланкою між знанням і незнанням. Чітке формулювання наукової гіпотези передує будь-якому науковому дослідженню, виборі методу, з яким перш за все пов'язана можливість вирішення проблеми, отримання відповіді на поставлені запитання. Метод, таким чином, постає перед нами як головний робочий інструмент, покликаний забезпечити часткове чи повне прийняття висунутих на початку дослідження гіпотез. Вивчення проблеми у кінцевому рахунку і заключається виключно із формулювання, перевірки чи відмови від гіпотез і перетворення їх на нове знання, що прямо залежить від обраної методології і конкретного методу. Правильний вибір наукового методу це важливий, а, порою, і вирішальний етап будь-якого наукового дослідження, в тому числі і міжкультурної комунікації [11 ,с.264].

Для аналізу феномена міжкультурної комунікації слід використовувати три типи методів: 1) філософські (базові); 2) загальнонаукові; 3) спеціальні (конкретно наукові).

До філософських (базових) відносяться методи, що мають філософське обґрунтування: емпіричний і теоретичний, спостереження і експеримент, виділення і узагальнення, абстрагування і конкретизація, аналіз і синтез, індукція і дедукція, опредметнення і розпредметнення, формалізація і актуалізація, історичний і логічний, рефлективний і аксіоматичний та ряд інших. Ці методи у рівній мірі забезпечують продуктивність дослідження як у філософії, так і в сфері інших наук: точних, природничих, технічних, гуманітарних. Дані методи представляють собою фундаментальні підходи до дослідження у будь-якій сфері галузі знання. У відповідності з особливостями проблеми і змістом поставлених завдань здійснюється вибір базових методів та їх модифікацій у ході того чи іншого, в тому числі і управлінського дослідження. В контексті культурологічного вивчення, наприклад, комунікації, дані методи використовуються у відповідності з поставленими задачами дослідження, і, як правило, відправна фаза дослідження передбачає збирання емпіричних даних, їх узагальнення; проте можливий

і інший варіант, що ґрунтується на філософській рефлексії з застосовуванням логічного чи історичного методу в осмисленні феномена міжкультурної комунікації [12,с.264]. Безперечно, при аналізі міжкультурної комунікації і слід використовувати такі методи, як аналіз і синтез, індукція і дедукція, опредметнення і розпредметнення, абстрагування і актуалізація. Всі базові методи у рівній мірі забезпечують фундаментальність дослідження, слугують ефективним інструментом для всіх наук незалежно від того, у просторі яких предметних областей вони знаходять своє застосування. Проте не тільки філософські (базові) методи забезпечують появу нового знання про предмет дослідження, але в меншій мірі цьому сприяють і загальнонаукові методи, що широко використовуються на практиці: описовий, порівняльний, порівняльно-історичний, який забезпечує співставленім процесів, а не станів, структурний, типологічний, структурно-типологічний, системний, моделювання, реконструктивний, генетичний.

Загальнонаукові методи складають особливу групу наукових дослідницьких технологій. Вони розробляються і формуються в міжкультурній комунікації і можуть бути залучені з інших наук. Проте в умовах залучення корегуються правила їх застосування у залежності від специфіки наукової дисципліни. Основна відмінність загальнонаукових методів від філософських (базових) заключається в тому, що загальнонаукові методи більш конкретні, у більшій мірі здатні враховувати специфіку предмета. Загальнонаукові методи забезпечують більш детальний аналіз проблем, розглядають предмет дослідження з різних сторін, вивчають більш нові дані завдяки їх сприйняттю в нових ракурсах і в нових аспектах. Сьогодні загальнонаукові методи дослідження займають в міжкультурній комунікації панівне положення, і в останні роки саме вони визначають її змістовний розвиток. Проте ефективність їх використання напряму залежить від, наскільки успішно була проведено корегування загальнонаукових методів у відповідності зі специфікою міжкультурної комунікації. На основі загальнонаукових методів поступово формуються і спеціальні (конкретно-наукові) методи, які, як правило, використовуються в основному тільки в межах певної предметної області знання. Методи, що розроблені безпосередньо у предметному полі міжкультурної комунікації є наступними: 1) методи реконструкції культурного простору; 2) метод моделювання комунікативних об'єктів; 3) соціокультурний історико-генетичний метод; 4) метод мозаїчних реконструкцій; 5) метод соціокультурних спостережень; 6) метод соціопсихологічних і соціокультурних інверсій тощо. Спеціальні методи обмежені особливістю конкретного предмета дослідження, у даному випадку міжкультурної комунікації [13,с. 118].

Дослідження свідчить, що комунікація у широкому смислі слова це обмін інформацією між індивідами через посередництво загальної системи символів. Комунікація може здійснюватися вербальними і невербальними засобами. Розрізняють механістичний і діяльнісний підходи до комунікації. Комунікація у механістичному підході це однонаправлений процес кодування і передачі інформації від джерела і прийому інформації отримувачем повідомлення. Комунікація в діяльнішому підході сумісна діяльність учасників комунікації (комунікантів), в ході якого виробляється загальний (до певної межі) погляд на речі і дії з ними. Міжкультурна комунікація представляє собою атрибут соціокультурної життєдіяльності суспільства, в соціальному просторі якого відбувається взаємодія і взаємозв'язок між підсистемами культури (всередині окремої культури, між різними культурами в просторовому і часовому вимірах, а також між суб'єкгами-носіями на рівні окремої культури і на рівні міжкультурного спілкування. Міжкультурна комунікація виступає індикатором розвитку культури у суспільстві: з однієї сторони, вона розкриває її здатність до сприйняття інокультурних елементів і породженню нових форм; а з іншої здатність транслювати свої цінності в інші культури [14,с. 112]. Міжкультурна комунікація виступає ціннісно-нормативним регулятивом соціально-культурної діяльності, вона відрізняє одне суспільство від іншого, сприяє його інтеграції і надає йому культурної самобутності. Міжкультурна комунікація виступає генератором смислів культури. Володіючи системою прямих

і зворотних зв'язків, вона сприяє постійному розширенню смислового потенціалу культури, диференціації «свого» і «чужого» в культурі. Міжкультурна комунікація це базовий елемент формування, відтворення, збереження, трансляції культури як у цілому, так і її складових. Вона закріплює у вигляді системи символів і виступає найважливішою умовою свідомої суспільної діяльності людей, їх взаємодії. Міжкультурна комунікація виступає фактором суспільних змін, що відбуваються в суспільствах в умовах глобалізації.

Таким чином, аналізуючи методологічні засади міжкультурної комунікації слід відмітити, що теоретичним фактором, який визначив сучасні дослідження комунікації, став поворот від філософської і наукової рефлексії до дійсності мови. Початок дослідженням мовленнєвих і знакових структур, що відбулося у першій половині XX ст. роботами Рассела і його учня Вітгенштейна, принципово змінило саме розуміння комунікації, а також методи її вивчення. Завдяки новій установці мову стали розглядати не як просто засіб комунікації, а сама комунікація виявилася тим простором, яка включала становлення мовленнєвих форм. Здійснюючи комунікативні акти, людина постійно стикалася з іншими людьми, з іншими «Я». Фактично слід зробити висновок, гцо нова літературно-художня форма вираження філософської думки, яка сформувалася під впливом східної мудрості, і є своєрідною формою розвитку комунікації на новому рівні, яка допомагає людині не тільки усвідомити людині своє місце у світі, але й є основою, на якій здійснюється сьогодні діалог культур. Нова методологія аналізу комунікації зводиться до знаходження порозуміння, орієнтуючи спілкування не тільки на тотожність, але й на відмінності. Завдяки цьому ми відходимо від парадигми створення єдності багатоманітності і переходимо до більш нейтральної багатоманітності у єдності, що можливо у полімовному і полікультурному середовищі на основі міжмовної і міжкультурної взаємодії і взаєморозуміння [ 15,с. 12 8].

Перспективами подальших наукових досліджень є формування концепції комунікаційної культури інформаційного суспільства та аналіз детермінант оптимізації комунікаційної культури інформаційного суспільства.

міжкультурний комунікація інформаційний суспільство

Список використаних джерел

1. Азроянц Э.А. Глобализация: катастрофа или путь к развитию? Современные тенденции мирового развития и плитическите абиции / Э.А.Азроянц М.: Новый век. 2002. 416 с.

2. Андрущенко В. П. Організоване суспільство. Проблема організації та суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій в Україні на рубежі століть: досвід соціально-філософського аналізу / Віктор Петрович Андрущенко. К.: Атлант ЮЕмСі. 2005. 496 с.

3. Бауман 3. Глобализация. Последствия для человека и общества / 3.Бауман; пер. с англ. М.: Весь Мир. 2004. 188 с.

4. Бех В.П. Социальный организм: философско-методологический аналіз. Запорожье: Тандем-У. 1998. 186 с.

5. Бех В.П. Философия социального мира: гносеологический анализ / В.П. Бех. Запорожье: Тандем-У. 1999. 284 с.

6. Бондаревич І.М. Духовна цілісність особистості: дійсність і перспектива / І.М. Бондаревич. Запоріжжя: ЗНТУ. 2008. 162 с.

7. Воловик В. И. Идеологическая деятельность: диалектика традиций и новаторства / Виталий Иванович Воловик. М.: AOH при ЦК КПСС. 1990. С.78.

8. Воловик В.И. Философия истории. Курс лекций / Виталий Иванович Воловик. Запорожье, 1995.112 с.

9. Воронкова В.Г. Філософія глобалізації: соціоантропологічні, соціоекономічні та соціокультурні виміри. Монографія. / Воронкова Валентина Григорівна. Запоріжжя: Видавництво ЗДІА.'2010.-272 с.

10. Гидденс Э. Ускользающий мир: как глобализация меняет нашу жизнь / Пер. с англ. М.: Издательство «Весь Мир», 2004. 120 с.

11. Глобализация: Контуры XXI века: Реф. сб. / РАН. ИНИОН. Центр научно-информ. исслед. глобальных и региональных пробл. Отд. Восточной Европы; Редкол. вып.: Игрицкий Ю.И. М., 2002. -Ч.І. 264 с.

12. Глобализация: Контуры XXI века: Реф. сб. / РАН. ИНИОН. Центр научно-информ. исслед. глобальных и региональных пробл. Отд. Восточной Европы; Редкол. вып.: Игрицкий Ю.И. отв. ред. и др. М., 2002. Ч.І. 264 с.

13. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період / О.Забужко. К: Наукова думка, 1992. 118 с.

14. Кавалеров А.А. Соціальна адаптація: феномен і прояви: монографія / А.І.Кавалеров, А.М.Бондаренко. Одеса: Астропринт, 2005. 112 с.

15. Казначеев В.П. Феномен человека: космичексие и земные иситоки / В.П. Казначеев. Новосибирск: Новосибирское книжное изд-во, 1991. 128 с.

Размещено на Allbest.ru