Місце та роль спільнот в Інтернет-комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Місце та роль спільнот в Інтернет-комунікації

Миролюбенко Г.А.

Розширення кордонів інформаційного простору призвело до появи міждисциплінарного інформаційного дискурсу, в якому чи не головну роль відіграє філософська рефлексія даної проблеми. Інформаційний простір став для його користувача, мешканця, полем безмежних можливостей та невизначених правил гри. Комп'ютерна революція зламала державні, етнічні та культурні кордони, створивши простір вільної комунікації.

Теоретичним підґрунтям даної статті стали дослідження в галузі Інтернет-комунікацій таких американських вчених, як У. Галстон, Х. Нюссбаум, Е. Усланер, Т. Хілд. Особливої уваги заслуговує дослідження Е. Дайсон, яке охоплює не лише створення та становлення Інтернету, а й аналіз основних ризиків, що виникають в інтерактивному просторі. Окремо слід виділити фундаментальне дослідження М. Кастельса, в якому Інтернет розглядається як феномен інформаційного суспільства. Також варто зазначити важливість доробку українських вчених, І. Донець та О. Висоцької.

Швидкість змін, які несе з собою Інтернет, ускладнює можливість адекватно забезпечувати емпіричні дослідження економічних та суспільних процесів, опосередкованих Інтернетом. Намагання окреслити перспективи, які вимальовуються через залучення людини до життя у Мережі, намагання вхопити швидкоплинні соціальні зміни відбувається в формі футурологічних прогнозів, що базуються на спрощених екстраполяціях соціальних наслідків технологічних див; або вони з'являються як критичні дистонії (місце, протилежне утопії), що прогнозують можливий відчужувальний ефект Інтернету. Мережа вважається суспільною через те, що її інфраструктура з "заліза" і програмного забезпечення не належить одній людині або інституту, не є власністю однієї країні, адже вона не підпадає під територіальну юрисдикцію існуючих суверенних держав. Таке поле вільного доступу є найбільш привабливим місцем для об'єднання громадян національних та віртуальних держав, а саме для створення Інтернет-спільнот.

Створення та становлення Інтернету один з важливих епізодів розвитку людства, адже "він висвітлює здатність людини перевиконувати інституційні завдання, долати бюрократичні бар'єри та зрікатися вкорінених цінностей на шляху до нового світу" [5,с.9]. Інтернет став невід'ємною частиною економічного та суспільного життя, адже співробітництво та свобода інформації набагато більше сприяти інноваціям, ніж конкуренція та права власності.

Розробка Всесвітньої павутини була першим кроком до охоплення Інтернетом усього світу. Це програма спільного використання інформації, розроблена в 1990 р. британським програмістом Т. Бернерсом-Лі, який працював у CERN, європейському дослідницькому центрі фізики високих енергій (Женева). Робота Т. Бернерса-Лі продовжила довгу традицію розробок та технічних проектів, які впродовж попередніх 50-ти років заклали підґрунтя об'єднання інформаційних джерел через комп'ютери.

Мережа також виконує деякі функції інших традиційних суспільних утворень музеїв, парків, пляжів і шкіл. Вона оголошується середовищем для інтенсивної комунікації. Як же можна визначити чим є Інтернет, охопивши усю повноту його проявів та функцій? Існує багато підходів до цієї проблеми, серед яких особливу цікавість викликають декілька позицій, представлених нижче. Зокрема, О.Висоцька визначає Інтернет як явище, що: "змінює уявлення щодо просторово-часових відносин у комунікації. Спілкування приймає інтерактивний характер, а в процесі комунікації на перше місце виходить процесуальність та контекстуальність повідомлень" [1,с.242]. М. Кастельс дає наступне визначення: "Інтернет є комунікаційним посередником, який дозволяє насамперед спілкування багатьох у визначений час на Глобальному рівні" [5,с.2]. Е. Дайсон дає два визначення, одне з яких відображає технічну суть Інтернету, а інше розкриває його зміст як комунікативного засобу та суспільного феномену: "Інтернет це технічне середовище, низка телекомунікаційних ліній та комутаторів, пов'язаних так званим Інтернет-протоколом; Інтернет це не просто те, що варто мати, а потужний важіль, який можуть ужити люди, досягаючи у співпраці з іншими людьми своїх цілей, він більше ніж джерело інформації, це даний людям спосіб самоорганізації. Інтернет дає людям радше владу для себе, ніж владу над іншими" [3,с.49-50].

Інтернет є, по суті, "метазасобом комунікації", що охоплює різні види комунікації (за класифікацією Г. Штромайєра), такі як: всесвітня інформаційна мережа Інтернету, комунікація електронною поштою, мережа Usenet (мережа користувачів), система діалогового спілкування через Інтернет. М. Кастельс у роботі "Інтернет галактика" виділяє три процеси, які сформували нову соціальну структуру: потреби економіки в гнучкості менеджменту та в Глобалізації капіталу, виробництва та торгівлі; потреби суспільства, в якому найвищими цінностями стали індивідуальна свобода та відкрита комунікація; через революцію в мікроелектроніці стали можливими надзвичайні переваги в комп'ютеризації та телекомунікації. Будучи віддзеркаленням процесів, що відбуваються у сучасному суспільстві, Інтернет став важливим елементом для переходу до нової форми суспільства мережевого, а так і до нової економіки [5].

За способом передачі інформації Інтернет значно відрізняється від газет, радіо і телебачення. По-перше, не існує центрального пункту, який відбирав би інформацію для розміщення в Інтернеті, координував її, корегував або оцінював. По-друге, Інтернет, на відміну від "класичних" масмедіа, не є дорогою з однобічним рухом. Оскільки він не має центрального селекційного та координаційного пункту і фактично жодних технічних обмежень ємності, кожен його користувач може сам надавати інформацію. По-третє, Інтернет має різноманітні форми подачі інформації і комунікації: може в різний спосіб передавати текст, зображення, звук, а також динамічне зображення (мультимедійність). Повідомлення можна дублювати, зберігати, редагувати і повторно передавати дешево, легко і без жодної втрати інформації під час цього процесу. По-четверте, Інтернет порівняно з "класичними" ЗМІ передбачає наявність активного користувача. Діяльність користувача полягає в отриманні доступу до Інтернету, пошуку інформації та, звичайно, сприйнятті цієї інформації.

Наприкінці 1995р. у світі нараховувалося близько 16 мільйонів користувачів Інтернету. На початку 2001 р. їх було 400 мільйонів, близько 1 мільярду у 2005 p., на кінець 2010 року кількість користувачів Всесвітньої мережі становила 2 мільярди, а на кінець 2013 року прогнозується їх збільшення до 2,2 млрд. У 2010 році кількість користувачів Світової павутини за рік збільшилася на 226 млн., з яких 162 млн. абоненти з країн, що розвиваються. На кінець 2010 року співвідношення Інтернет-користувачів у розвинених країнах і у країнах, що розвиваються становила 71% до 21% відповідно. Географія поширення бітів і байтів інформації також не рівномірна. Он-лайн зараз: 65% європейців, 55% мешканців Північної і Південної Америки, 21,9% мешканців Азіатського та Тихоокеанського регіонів та 9,6% африканців.

Джонатан Постел, один з засновників Інтернету, працював над тим, щоб стандарти Всесвітньої мережі залишалися відкритими й вільними, а численні фахівці побудували інфраструктуру й зробили Інтернет доступним у школах. Ці відкриті цінності були вкорінені в свідомість творців Мережі, зокрема Т. Бернерса-Лі. Хоча ідея Мережі як публічного простору і суспільного блага як і раніше користується широкою політичною й комерційною підтримкою, багато спостерігачів і вчених ставляться до неї з обережністю. Без ефективних засобів знаходження потрібної інформації користь від Мережі помітно знижується. "Вона стає чимось подібним до бібліотеки, яка містить усі книги й газети у світі, але не має каталогу, або до гігантської телефонної мережі без довідника" [6,с.30-31].

Американська дослідниця Е. Дайсон, зважаючи на технічні переваги нової технології, вважає, що: "Інтернет аж ніяк не створює людям стерильного електронного середовища. Це засіб, який дає змогу збільшити потужність нашого інтелектуального та емоційного Я, та він аж ніяк не змінює людської вдачі" [3,с. 15]. Багато суперечливих думок викликає Інтернет, як засіб опосередкованого спілкування, чи ж то комунікації. Питання не лише в місці щирої комунікації (наприклад, екзистенціальна комунікація К. Ясперса), але й самої можливості такої комунікації за доби Інтернету ось одна з головних проблем аналізу Мережі та опосередкованих нею методів взаємодії між людьми. Збільшення кількості інформації та мультимедійних засобів стимулюватиме людей цінувати спілкування, яке вони в результаті шукатимуть в Інтернеті. Е. Дайсон передбачає, що Інтернет змінить усе наше життя. Адже виходячи за межі державних кордонів сьогодні, в майбутньому він послабить владу централізованих урядів, засобів масової інформації та великого бізнесу. Найбільше досягнення Інтернету децентралізація; люди не прив'язані до центру, з яким треба підтримувати зв'язок. Глобальний та децентралізований, Інтернет за своєю суттю транснаціональний. Він потребує кількох базових, шанованих в усьому світі принципів, які дадуть змогу, з одного боку, процвітати суспільству, а з іншого, перешкодять злочинцям уникнути кари. Саме такими принципами Е. Дайсон вважає чесність, відкритість, відповідальність та підтримку своєї репутації.

На противагу представленій позиції, українська дослідниця О. Висоцька вважає, що Інтернет-комунікація має занадто швидкий характер. Це передусім стосується плинності даної комунікації, постійної трансформації її технічних характеристик.

У зв'язку із цим виникає важливе емпіричне питання про зв'язок між спілкуванням віч-на-віч (або відсутністю такого спілкування) і розвитком емоційних зв'язків. Наскільки важливі візуальні й голосові сигнали? Наскільки важливо мати певний спосіб зіставлення слів і вчинків? У. Галстон пропонує наступну гіпотезу: "неможливо створити глибокі й значимі зв'язки між двома індивідами, не маючи можливості оцінити мету й намір, які лежать в основі вербальних повідомлень іншого" [2,с.82].

Чи є співрозмовник щирим? Я дійсно йому цікавий або він просто маніпулює моїм бажанням спілкуватися для досягнення своїх (не виражених явно) цілей? Той образ, що пропонує мені співрозмовник, він справжній або сконструйований? Ми опираємося на безліч невербальних свідчень, що дозволяють послабити (але ніколи не усунути повністю) наші сумніви щодо мотивів і ідентичностей інших.

Ентузіасти Інтернету відповідають на ці закиди деконструкцією ідеалу спілкування віч-на-віч. Вони справедливо відзначають, що лукавство й маніпуляція існували протягом усієї історії існування людства й поява опосередкованого комп'ютером спілкування, скоріше, піднімає питання про ступінь маніпулювання, ніж про її суть. Але є чимало свідчень того, що Інтернет полегшує створення мережних образів, відмінних від позамережевих реалій, і що можливість моделювання ідентичності видається привабливою багатьом користувачам (особливо популярна "зміна" тендерної приналежності). Але гра уяви не обов'язково призводить до утворення та розвитку значимих емоційних зв'язків.

Одним з наслідків розвитку електронних комунікативних засобів є так званий ефект соціальної надлишковості комунікації (Н. Луман). Дане явище проявляється у тому, що інформативність повідомлення замінюється його повторюваністю, суб'єкти комунікації анонімізуються, що укріплює почуття солідарності. "В силу того, що електронні засоби комунікації орієнтовані на фрагментацію сприйняття, вони ніколи не можуть замінити природні способи комунікації. Одночасно їхнє продукування гіперреальності, яка має транснаративний характер, призводить до того, що природна комунікація розцінюється як вторинна по відношенню до штучної, створеної масмедіа" [ 1,с.252]. Таким чином особливість комп'ютерної комунікації полягає у спрямованості на індивідуальну свідомість, персоніфікованість користувача та високому рівні технокультури.

З іншого боку, Інтернет сприяє формуванню самовизначених спільнот зі своєю віртуальною юрисдикцією, законами та поліцією. Закони цих спільнот мають вищий моральний авторитет, ніж державні закони та постанови урядів, бо їхні члени об'єдналися добровільно і вони мають право покинути спільноту у будь-який час.

У 1997 р. слово "спільнота" набуло широкого вжитку. Інтернет-спільнота це певне об'єднання, в якому люди живуть, працюють і грають. Більшість користувачів мережі належать до кількох Інтернет-спільнот, так само як і в реальному світі, до родини, церкви, професійного об'єднання, виробничого колективу. Деякі спільноти офіційні мають правила, обов'язки, вимоги до вступу та ін. Таке самовільне об'єднання є наслідком пошуку приязні та безпеки. Тому Інтернет може бути могутньою технологією, що буде сприяти розвитку спільнот, бо він підтримує ту основу, на якій вони базується людську взаємодію. Спільнота в сучасному розумінні це сукупність взаємин. Отже, будь-який канал інформації, будь то телебачення або Інтернет, може створювати або відображувати певну культуру, але аби бути спільнотою, її члени мають спілкуватись одне з одним в контексті певної мети. інтернет спільнота комунікаційний інтерактивний

У свою чергу, он-лайн спільноти являють собою приклад реалізації віртуальної форми ідеї відкритості. О. Висоцька зазначає, що Інтернету притаманний так званий рух "відкритого Коду" (open source movement), що охоплює тисячі людей, об'єднаних у мережні групи з метою вільного обміну інформацією. Тому Інтернет і розглядається перш за все як "відкрите джерело" ("open source") вільної комунікації.

Також "open-source" виконуючи роль "об'єктивуючої" сили симулятивних способів комунікації. Кожен член віртуальної комунікативної спільноти може виступити в ролі рецензента отриманого повідомлення, книги, програми публікації. "Серед головних принципів таких співтовариств антиієрархічність, антикомерційиість, антиметанаративність тощо"[1,с.244].

Даючи попереднє визначення спільнотам, потрібно сказати, що воно включає загальні переконання, цінності й способи оцінки, а також зобов'язання, діяльність і ритуали, яких гарними вважають ті, хто є частиною цих спільнот. Велике коло питань стосується того, чи дійсно Інтернет сприяє розвитку спільнот або публічного "простору". "Інтернет як технологія є унікальним: навіть якщо багато користувачів ведуть пасивне життя в Інтернеті, саме середовище потенційно, а зазвичай і в дійсності, є інтерактивним і, у цьому сенсі, досить гнучким, щоб відповідати людським потребам, пов'язаним зі світом поза Мережею" [8,с. 141].

Очевидно, що електронне спілкування й взаємодія не здатні замінити спілкування й взаємодію віч-на-віч. Проблема, мабуть, пов'язана з тим, що споконвічно розуміється під спільнотою. Розуміння її суті може перетікати від уявлення про неї, як про тимчасову, добровільну "спільноту інтересів" до співтовариства, існування якого обумовлене відсутністю вибору, одержимістю проблемою безпеки тощо.

Е. Дайсон виділяє провідні принципи успішної діяльності спільнот:

- кожен член спільноти повинен ясно усвідомлювати, що він дає і що сподівається отримати. Загалом ці бажання мають узгоджуватись, хоча можуть бути різними в кожного індивіда.

- повинен існувати спосіб визначити, хто належить до спільноти, а хто ні, бо інакше спільнота не матиме сенсу.

- члени спільноти повинні відчувати, що вони щось вкладають у розвиток спільноти, і тому їм тяжко покинути її. Найвище покарання в міцній, згуртованій спільноті вигнання, відлучення, недопуск, заслання. Усі ці слова засвідчують жах бути відлученим від спільноти.

- Спільнота повинна мати чіткі правила, а також систему заходів, яких уживають у разі порушення тих правил [3,с.51].

Тому Інтернет не передвіщає появи нового духу спільноти. Скоріше, він відкриває нові можливості для людей, які й так мають зв'язки з іншими. З 1998 року в рамках Проекту Інституту П'ю "Інтернет і американське життя" було проведено два опитування: перше стосовно довіри й недоторканості особистої інформації (2000 р.) й опитування щодо Інтернет-спаму (2003 p.). Перше опитування виявило високий рівень недовіри до незнайомців: 61% опитуваних погодилися, що у відносинах з людьми не можна бути занадто обережним. І недовірливі люди виражали серйозне занепокоєння щодо Інтернету. Вони вважали його небезпечним місцем, де хакери можуть скористатися номером вашої кредитної карти, а фірми одержати особисту інформацію. У годи в Мережі не можна зберегти в таємниці, інші користувачі завжди будуть знати де ви бували в Інтернеті. Tакож можна підчепити комп'ютерний вірус і дозволити іншим довідатися подробиці вашого приватного життя. Відповідно, такі люди схильні обмежувати свою взаємодію з іншими. Вони не відповідають на електронні листи від незнайомців і частіше говорять про образливі листи на їх адресу. Вони рідше використовують у Мережі своє справжнє ім'я й частіше заміняють його псевдонімами й неіснуючими адресами електронної пошти. "Ні Інтернет, ні телебачення не змінюють особистість людини. І опис любителів побродити в Мережі як самотніх людей також виявляється невірним: ті, хто найбільше використовує Інтернет, мають більш широкі соціальні зв'язки і групи підтримки" [7,с. 129].

Відповідно до останніх досліджень, користувачі, які проводять в Інтернеті занадто багато часу мають менше соціальних зв'язків. Використання Мережі заважає соціальній взаємодії людей: вони просто сидять в ізоляції перед моніторами. Деякі дослідники стоять на протилежних засадах і вбачають в Інтернеті можливість відродження нашого втраченого почуття спільності й довіри. Люди, схильні довіряти іншим, в цілому вважають Мережу простором, у якому зустрічається безліч людей, що заслуговують на довіру. Вони не бажають приховувати свою ідентичність. При використанні Інтернету довіра не створюється й не споживається. Ні списки розсипки, у які ви включені, ні частота виходу в Мережу, ні бажання поділитися своєю точкою зору з соціальних або політичних питань, ні спілкування в чатах не зроблять вас більш довірливими до інших людей.

Люди зближаються в Мережі завдяки спискам електронних розсилок, групам однодумців, групам підтримки й чатам. Інтернет поєднує людей з усіх континентів і, можливо, як стверджують деякі дослідники більша інтелектуальна й соціальна комуна приведе до переродження людського суспільства. Інтернет стирає класові й расові бар'єри, які виявилися занадто сильними задля ефективної участі в суспільному житті.

"Сутність особистості усе рідше визначається традицією, церквою, родиною, покликанням і місцевою спільнотою, хоча вони й проявляють свій вплив відносно особистості. Спільноти завжди мали межі, проникні для ідей і "чужинців"; і це стало ще більш очевидним в "глобальну епоху" [4,с..147].

Незважаючи на існування й використання технічних обмежень, типова відмінність мережних груп (спільнот) полягає в слабкому контролі над залученням нових членів. Окремі приклади показують, що в результаті швидкого припливу нових членів багато старих представників мережних груп відчували втрату близькості й послаблення характеристик, які від початку робили ці групи привабливим куточком кіберпростору. Деякі з них ідуть і створюють нові групи, намагаючись відновити первинний досвід.

Американський дослідник У. Гал стон виділяє чотири структурні моменти, які змушують сумніватися в перспективі розвитку добровільних спільнот: створюючи можливість виходу, вони не сприяють розвитку окремого голосу; надаючи особливе значення взаємному пристосуванню, вони не визнають необхідності влади; об'єднуючись за особистими вподобаннями, вони не сприяють взаємним зобов'язанням і не створюють підстав для жертви. А об'єднуючи людей, схожих одна на одну в тому, що вони вважають важливим, вони можуть підсилювати нинішні тенденції до фрагментації й поляризації в громадському житті. Маючи можливість вибору, більшість людей схильні об'єднуватися з іншими, схожими на них у відносинах, які вони вважають важливими. Після подолання відносно невисокого бар'єру, більшість людей починає вважати несуттєві відмінності неприємними та відразливими".

Отже, вплив Інтернету на його користувачів надзвичайно важко описати, що пов'язано з величиною багато вимірністю досліджуваного явища. Це, між іншим, має такі причини:

1. "Інтернет є великим накопичувачем інформації, в якому поряд із перевіреною і достовірною інформацією містяться найбезглуздіші речі, які тільки можна собі уявити" [9,с.43].

2. Інтернет не лише сприяє витонченим та сугестивним механізмам впливу, а й водночас послаблює їх: з одного боку, витончені та сугестивні механізми впливу посилюються різними можливостями подачі інформації. З іншого боку, вони послаблюються через переважне використання текстової подачі та вибірковість з боку користувачів.

3. Інтернет сприяє політизації своїх користувачів так само, як і їх деполітизації. З одного боку, через Інтернет повідомляється різноманітна політична інформація, яка є більш об'ємною, ніж та, яку надають "класичні" мас-медіа. З іншого боку, Інтернет дає можливість завдяки високому рівню вибірковості повністю уникати політичної інформації. Тому Інтернет можна використовувати і як виключно інформаційний, і як виключно розважальний засіб.

До переваг Інтернету належать: відкритість доступу та необмеженість пропозицій веб-інформації; її неопосередкованість та об'єктивність. Недоліками ж є: виникнення "information overflow" ("надлишку інформації"); надання надзвичайно сумнівної юридичної та політичної (наприклад, кримінальної або перебільшеної) інформації.

Незважаючи на це, виникає питання, чи здатна культура телекомунікації! стати чимось більшим, ніж "псевдо спільнотою", у якій люди відчувають нестачу справжніх особистих зв'язків один з одним, що становлять основу справжньої спільноти. За своєю суттю віртуальні спільноти є соціальними скупченнями, які виникають у Мережі, коли достатнє число людей досить довго бере участь у публічному обговоренні, проявляючи при цьому досить людських переживань, щоб утворилася система особистих стосунків. Але питання полягає у тому, чи цього достатньо, щоб Інтернет-комунікація задовольняла потреби людини у спілкуванні відкритому та щирому.

Список використаних джерел

1. Висоцька О.Є. Комунікація як основа соціальних перетворень (у контексті становлення постмодерного суспільства): Монографія/ О.Є.Висоцька. Дніпропетровськ: Інновація, 2009. 316 с.

2. Галстон У.А. Влияние Интернета на гражданскую жизнь: первак оценка / Уильям А. Галстон // Интернет в общественной жизни / [Нюсбаум X., Интрона Л.Д., Уочбройт Р. и др.], под ред. В.В. Геринг. [Пер. с англ. А.Смирнова] М.: Идея-Пресс, 2006. 160 с.

3. Дайсон Естер. Життя за доби Інтернету. [Пер. з англ. П.Таращук] / Естер Дайсон. К.: ВД "АЛЬТЕРНАТИВИ", 2002."344 с.

4. Донець I. Природа людської суб'єктивності в дискурсі комунікативної парадигми / Донець І. // Філософська думка. 2001. № 6. С. 25-34.

5. Кастельс. М. Інтернет галактика. Міркування щодо Інтернету, бізнесу і суспільства [Пер. з англ. Ганиш Е.Г., Волкова А.Б.] / Мануель Кастельс. K.: Ваклер, 2007. 304 с.

6. Нюссбаум X., Интрона Л.Д. Формирование сети: почему важна политика поисковых машин. / Хелен Нюссбаум, Интрона Лукас Д. // Интернет в общественной жизни / [Нюсбаум X., Интрона Л.Д., Уочбройт Р. и др.], под ред. В.В. Геринг. [Пер. с англ. А.Смирнова] М.: Идея-Пресс, 2006. 160 с.

7. Усланер Э.М. Социальный капитал и Сеть. / Эрик М. Усланер // Интернет в общественной жизни / [Нюсбаум X., Интрона Л.Д., Уочбройт Р. и др.], под ред. В.В. Геринг. [Пер. с англ. А.Смирнова] М.: Идея-Пресс, 2006. 160 с.

8. Хилд Т.К. Космополитический проект: имеет ли Інтернет глобальное публичное значение? / Томас К. Хилд // Интернет в общественной жизни / [Нюсбаум X., Интрона Л.Д., Уочбройт Р. и др.], под ред. В.В. Геринг. [Пер. с англ. А.Смирнова] М.: Идея-Пресс, 2006. 160 с.

9. Штроймайєр Г. Політика і мас-медіа [Пер. з нім. А.Орган] / Герд Штроймайєр. K.: К-M. Академія, 2008 303 с.

Размещено на Allbest.ru