Соціально-адекватний менеджмент: концептуалізація моделі

Самоорганізаційна система, якнайшвидше пристосовує свою організацію до умов, що змінилися. Проте функціонування "номенклатурно-олігархічного" апарату управління як управлінської моделі, що виникла в результаті спроби перейти до демократизації державного і громадського життя, ринкових відносин, разом із тим не відмовляючись від спадщини тоталітарного минулого у вигляді командно-адміністративної системи, викликають до життя своєрідні зони "управлінського вакууму". Такий вакуум - результат реалізації дійсної, докорінної мети функціонування "номенклатурно-олігархічного" апарату, а саме: не реформувати суспільство, а якомога міцніше затвердитися на зайнятих позиціях, у виконуваних ролях, зберегти набуті можливості впливу на практично усі процеси соціально-економічного життя.

Управлінський простір стає вакуумом, своєрідним ринком можливостей, у якому функціонують невидимі відносини сторін, що додає організаційному контексту особливу специфічність, складність і "відсутність". У реальних умовах суспільства на етапі транзиції вертикаль управління не така. Потрапляючи в ті частини соціально-економічної сфери, де не забезпечується соціально-адекватне управління, в зони "вакууму", управлінські лінії перериваються, втрачаючи реальність, стають умовними, переходячи з реальних у галузь можливого. У цьому випадку ми маємо справу з ефектом віртуалізації. Тоді управлінські впливи не мають реальних властивостей. Унаслідок такого становища усім елементам системи управління, де панує "управлінський вакуум", а вертикаль соціального менеджменту відхиляється з галузі "реального" у галузь "можливого", залишається тільки оптимізувати "під себе" умови існування в системі або у системному середовищі. На жаль, став розповсюдженим стан справ, коли це проявляється у правовому нігілізмі, який вразив усі сфери нашого суспільства.

У повній мірі це має відношення і до нашого сьогодення. Якщо ми не хочемо впасти у "адміністративну оману", доцільно невідкладно вжити заходи щодо забезпечення соціальної адекватності системи управління українським суспільством. Такі заходи, насамперед, призначені для того, щоб у зонах "вакууму" (якщо вони виникають) адаптивність системи управління досягалася б переважно за рахунок самоорганізаційних процесів, орієнтованих у напрямку перетворень з урахуванням провідних інтересів суспільного розвитку, з усвідомленням найвищого ступеня соціальної відповідальності. Саме це дозволить вірно спрямовувати вектор життєвої сили українського суспільства.

У третьому розділі "Організаційно-особистісна проблематика соціально-адекватного менеджменту" розглядаються питання адекватного управління соціальними організаціями, ефективності стилів управління в контексті формування соціально-адекватного менеджменту, соціальної селекції управлінців.

На початку ХХ століття менеджери великих корпорацій розвинених індустріальних країн дійшли висновку, що традиційні (бюрократичні, функціональні) організаційні структури не відповідають потребам ринку в галузі виробництва товарів і послуг. Необхідність швидкої переорієнтації на нові ринки і групи виробників покликала до життя нові структури організацій, адекватні новим потребам. Задоволення інтересів окремих споживацьких груп стало можливим при створенні організаційних структур, орієнтованих на споживача. Оскільки кожна споживацька група має свої специфічні потреби, адекватна їм структура повинна бути максимально незалежною у своїй діяльності. Одночасно у такій структурі повинні домінувати принципи індивідуального підходу до клієнтів, комерціалізація виробництва. До організаційних структур, орієнтованих на споживача, належить більшість сучасних сервісних фірм, торговельних організацій, комерційних банків, спеціалізованих видавництв, підприємств, що забезпечують інфраструктуру тощо.

Не існує структури організації оптимальної для всіх ситуацій. Відносна ефективність певного типу структури визначається комплексом конкретних зовнішніх і внутрішніх чинників. При цьому існує певна кореляція між цілями організації та її структурою. Наприклад, виробнича організація великою мірою наближується до функціонального типу. Ідеальна виробнича організація являє собою струнку ієрархічну мережу функціонального підкорення. Структура такої організації носить закритий характер. У ній цінують такі якості, як ретельність, стараність та додержання внутрішніх норм. У результаті даної організаційної побудови на перший план виходять такі аспекти як стабільність і надійність функціонування.

Організація, метою якої є забезпечення соціальної інфраструктури, має орієнтацію на споживача. У такій структурі практично всі підрозділи працюють на обслуговування окремих сегментів споживацького ринку і приватних осіб. Такі організації орієнтовані на швидку адаптацію до змін на споживацькому ринку. Внаслідок цього в них виникає неформальна структура взаємовідносин на всіх рівнях управління.

За умов ринкових перетворень в українському суспільстві нового значення набуває управлінська робота, коли зростання економічного потенціалу країни, дієвість функціонування народногосподарської системи обумовлюються тим, наскільки ефективно здійснюється управління всіма її ланками - організаціями різних типів і рівнів. Процес зростання ролі менеджменту має як кількісну, так і якісну характеристики. Кількісна пов'язана з тим, що процес суспільного виробництва залучає все більше людей до сфери управління. Якісна детермінується рівнем розподілу і кооперації праці. Мова йде про залежність управління від потреб процесу праці і рівня розвитку продуктивних сил. Зміст, цілі, принципи і методи управління вирішальним чином визначаються існуючими виробничими відносинами.

Сутність "ринкового" управління полягає в гармонізації та регуляції різних елементів виробничих систем шляхом цілеспрямованого впливу, тобто праці менеджера. Цей вплив носить системний характер, тому о базується на усвідомленому застосуванні знання про систему об'єктивних законів суспільного розвитку. Сам процес діяльності менеджера включає в себе роботу щодо визначення цілей, планування, організації, мотивації та контролю.

Управлінська діяльність (поруч із загальними моментами в природі даного виду праці) має цілу низку специфічних рис, котрі складають те особливе в ній, що дозволяє говорити про управляння як особливий вид професійних занять. У сучасній соціологічній науці наполегливо проводиться теза, що науково-технічна революція (незалежно від форми соціального устрою) поновлює у масовому масштабі "людино-функцію", жорстко підкорену іманентній логіці виробничого процесу.

Розвиток ринкового виробництва об'єктивно сприяє поглибленій спеціалізації сучасної праці. Це знаходить своє відображення в зростанні кількості професій. Професійна управлінська праця - об'єктивно необхідна умова функціонування матеріального виробництва і розвитку духовної сфери життєдіяльності суспільства на етапі його соціально-ринкової трансформації.

Управління як професія посідає важливе місце у сучасному суспільстві. Отримавши на початку ХХ століття найбільш чіткий вияв в концепціях "наукового управління" Ф. Тейлора, "ідеальної бюрократії" М. Вебера та "науки адміністрування" А. Файоля, ця сфера діяльності спочатку йшла шляхом раціоналізму в управлінні. Однак народжені нею технократичні ілюзії в управлінні почали розвінчуватись у 30-ті р. ХХ століття. Раціоналізм в менеджменті, при всіх його перевагах, виявився не єдиним (а в багатьох випадках і не кращим) шляхом підвищення ефективності роботи реальних підприємств і організацій. Реакцією на обмеженість управлінського раціоналізму стало вдосконалення "людських відносин", мобілізація "людського фактора", підвищення ефективності лідерства.

На межі 70-х років широкої популярності набули ідеї "ситуативного підходу", в рамках якого доводилась правомірність різних типів систем управління як жорстко регламентованих характеристик "організаційного контексту". Це, певною мірою, примирило і тих, хто робив ставку на раціональні системи, і тих, хто бачив головне джерело ефективності в мобілізації "людського потенціалу". Ставлення до прийомів маніпулювання поведінкою людей стало більш "спокійним", коли на початку 80-х років була усвідомлена важливість "організаційної культури" як інтегруючої характеристики, що "збирає" системні і поведінкові особливості підприємства. Пріоритетним став гуманістичний напрямок в управлінні, була усвідомлена роль зв'язків з громадськістю в системі соціального управління. Останнім часом ситуація змінилась, що пов'язано з "ринковими" реаліями: зменшенням ресурсів, скороченням ринків, загостренням конкуренції, зростанням безробіття.

Оптимізація управління можлива лише за умов адекватного керівництва, ефективного "лідерського" процесу. При всьому різноманітті підходів у відомих теоріях лідерства важко виокремити узагальнюючі критерії та ознаки, які б вказували на адекватність тих чи інших типів лідерів певним організаційним структурам. Феномен ефективності виникає як наслідок адекватності типу лідера організаційним цілям і методам їх досягнення. Лідер ієрархічного типу буде неадекватним творчій організації, а неформальний лідер стане "дезорганізуючим елементом" в організації бюрократичного типу. При побудові інтегральної організаційної моделі здається необхідним враховувати взаємозв'язок лідерських якостей і основних характеристик організації з метою оптимізації функціонування останньої.

Кожній добі відповідає свій домінуючий стиль управління. Суспільства з вільним ринком тяжіють до демократичного стилю управління. Структури з жорстким державним регулюванням, фіксованими цінами, відсутністю вільного пересування робочої сили та капіталу, в своїй діяльності керуються виключно авторитарними методами. У період крокування українського суспільства до соціального ринкового господарства, на зміну автократичному адмініструванню приходять демократичні методи керівництва, які, в свою чергу, вимагають формування організацій і управлінців нового типу.

Вирішення завдання відбору людей, здатних ефективно виконувати управлінські функції, можливе лише в контексті їх соціальної адекватності певній сфері діяльності. Основними якостями менеджера-виробничника є наступні: 1) вміння аналітично і об'єктивно оцінювати якісні і кількісні показники матеріальних речей, контролювати процес виробництва, координувати дії підлеглих; 2) наявність прагматизму, здатність реалістично оцінювати потреби ринку, раціоналізм по відношенню до часу й людського потенціалу; 3) здатність розумітись в споживацьких якостях продукції;

4) організаторські здібності (вміння підбирати необхідних фахівців, формувати ефективні групи, створювати відповідну мотивацію, вирішувати конфліктні ситуації, налагоджувати двосторонні комунікації із громадськістю, враховувати соціальну відповідальність бізнесу, гармонічно поєднувати виконання лідерських і адміністративних ролей).

Кожному типу менеджерів з певною установкою на конкретну сферу діяльності (виробничу, інноваційну, соціально-інфраструктурну, гуманітарну) притаманний стиль управління, адекватний даній сфері. Менеджмент, адекватний виробничій сфері, характеризується установкою на чітку структуру виробництва, досконалістю процесу, технологій і динаміки виробничого процесу, поєднанням наказово-директивних і матеріальних стимулів до праці, створенням необхідних матеріальних умов для оптимального перебігу технологічних процесів, практичністю і реалістичністю поставлених цілей, здатністю ефективно вирішувати соціально-психологічні проблеми в колективі, ігноруючи виховні і морально-етичні способи "налагодження" психологічного клімату. Відповідні особливості притаманні й інноваційному стилю менеджменту та управлінню соціальною інфраструктурою.

Слід зазначити, що максимальна реалізація потенціалу менеджерів потребує підґрунтя у вигляді системи підготовки та перепідготовки управлінських кадрів. Така система має поєднувати в собі фахову підготовку, професійну адаптацію, планування кар'єри. Тобто йдеться про формування менеджера нового типу, адекватного вимогам соціально орієнтованого ринкового господарства.

Четвертий розділ дисертаційного дослідження "Особистісний рівень соціально-адекватного менеджменту" присвячений розгляду теоретичних та методичних аспектів професіографічного дослідження управлінської діяльності, змісту професіограми менеджера, питань адекватності психологічного типу менеджера управлінським функціям.

Дисертант розглядає менеджера як суб'єкт управління, що повинен розглядатися як система, з підсистемами психофізіологічного, психологічного, та соціально- функціонального характеру.

Різним типам менеджерів притаманні певні стилі управління і особливості сприйняття та мислення. У контексті юнгівської типології конкретність сприйняття пов'язана з психологічними функціями логіки і сенсорики. Інтуїція асоціюється з абстрактно-образним сприйняттям, чуттєве сприйняття, на противагу логіці як об'єктивній функції, є суб'єктивно-ціннісною функцією. Чотири ж основні базисні ознаки чи психологічні функції (логіка, почуття, сенсорика та інтуїція) в їх раціонально-ірраціональному й екстравертно-інтравертному проявах утворюють 16 можливих комбінацій психологічних типів. Важливим моментом є також врахування ознак екстернальності-інтернальності.

У "портреті" сучасного менеджменту все яскравіше проявляються риси психологізації. Активізація "людського" фактора є важливим чинником підвищення ефективності діяльності організації. Вирішення ж проблем, пов'язаних з підвищенням ефективності практичного менеджменту, великою мірою залежить від використання результатів професіографічних досліджень.

Зміни, що відбуваються в Україні, ставлять нові вимоги до керівників усіх рівнів, а це передбачає появу покоління менеджерів з якостями адекватними вимогам соціально орієнтованого ринкового господарства.

Результати авторського дослідження засвідчили, що існуючі уявлення про модель особистості сучасного професійного управлінця носять фрагментарний характер. Дисертант вважає, що "професіограму управлінської діяльності" можна визначити як комплексний документ, який містить: 1) наслідки системного аналізу головних функцій, які виконуються спеціалістом; 2) результати психологічного аналізу професійної діяльності - психограму; 3) кваліфікаційну характеристику; 4) результати психофізіологічного дослідження праці менеджера у вигляді вимог до його фізичного і психічного стану, які є умовою ефективної діяльності.

Ядром професіограми виступає психограма - перелік психічних якостей особистості, необхідних для виконання управлінських функцій. А кваліфікаційна характеристика - система професійно значущих знань, умінь і навичок. Професіограма менеджера являє собою трьохрівневу систему. Перший рівень - функціональний, що включає основні професійні функції менеджера, типові завдання діяльності, об'єкти і засоби праці фахівця. Другий - психологічний, що містить розгорнутий перелік професійно важливих психічних якостей менеджера. Третій - психофізіологічний. Його виділення зумовлене розумінням сутності людської природи як єдності біологічного і соціального. Саме врахування фізіологічних і психофізіологічних характеристик професіонала дає змогу цілісно описати його управлінську діяльність. Змістом професіограми менеджера завершується даний розділ дисертаційної роботи.

У п'ятому, заключному розділі "Етносоціальні особливості соціального управління" автор розглядає менталітет в системі цінностей соціально-адекватного менеджменту, ментальну базу України, ментальні особливості української нації як чинника адекватного соціального управління. Поняття "менталітет" безпосередньо пов'язане зі структурою соцієтальної психіки. Розуміння менталітету як відображення свідомих і несвідомих установок індивіда (чи соціуму) специфічних лише для нього зразків і форм поведінки, дає можливість виробляти оптимальні управлінські моделі в конкретному соціокультурному середовищі.

На формування ментальних особливостей психіки значною мірою впливає такий її структурний компонент як колективне несвідоме, що формується як наслідок спільних переживань етнічної групи, комплекс несвідомих реакцій на специфічні умови існування останньої. Низка чинників сформувала "українську" психіку, викликавши до життя такий стереотип поведінки як скритність - реакція на тиск обставин, домінування малих груп над великими спільнотами, послаблення екстравертної поведінки. Сприйняття типового українця великою мірою детерміновано емоційно-чуттєвим характером.

Українська ментальність розглядається як похідна від расового, географічного, історичного, соціологічного, культурно-морфологічного та глибинно-психологічного чинників. При цьому робиться акцент на необхідності дослідження етнопсихологічного феномена з позицій статики і динаміки процесу його формування. Географічний чинник пов'язаний із впливом особливостей помірного клімату лісостепу і рівнинного рельєфу на формування споглядальної установки в комплексі з чуттєвим компонентом в сприйнятті. Історичний аспект відображає перманентну залежність України від зовнішнього середовища, пов'язану з геополітичною ситуацією в регіоні і пасивністю населення, характерними реакціями якого були терплячість і замикання в собі за винятком рідких спонтанних спалахів насилля у відповідь. Соціологічний аспект як домінуючий прошарок в соціальній структурі українського суспільства вбачає селянство, яке формує схильність до створення малих груп, згуртованість яких має більш інтимний, довірливий характер, ніж у великих соціальних спільнотах. Таким малим групам притаманні рефлексивні установки, орієнтовані на самодостатність. Культурно-морфологічний аспект формування українського менталітету пов'язаний з периферійністю України відносно Західної Європи.

На традиційні українські психоповедінкові архетипи наклала свій відбиток євразійська матриця світогляду з домінантою тоталітарного мислення і вертикальною стратифікацією владних структур. Умовою виживання українського етносу стала політика психологічного і політичного конформізму. Вимушена ізоляція від осередків європейської культури зумовила відхилення українських світоглядних установок від предметності до рефлективності. Споглядальність як одна з провідних установок українського менталітету мотивується недостатнім розвитком в Україні соціальних об'єднань з конкретними цілями, досягнення яких неможливе без мобілізації розумово-вольового компонента. В українській же ментальності превалюють чуттєві прояви в комплексі з достатньо сильним проявом індивідуалізму.

Провінційність на державному рівні породжувала містечкове мислення, що проявлялось в інтровертованості національної психіки, орієнтованої на самозбереження. При всій негативності інтровертованої установки як фактора політики ізоляціонізму існує і зворотній бік такої поведінки. Це, перш за все, раціоналізація мислення, спрямована на прагматичне ставлення до зовнішнього середовища. Ірраціоналізм бездержавності компенсувався раціональністю по відношенню до освоюваної території і перетворенню її на зону особистого добробуту.

Низка досліджень підкреслює матріархальний характер української сім'ї, в якій ефективна влада належить матері, котра несе на собі відносно більше функціональне навантаження - в усіх аспектах сімейного життя. Сім'я, таким чином, ідентифікується з образом матері, успадковуючи відповідний стереотип свідомості з характерними "жіночими" атрибутами поведінки, моралі, життєвих установок. Цей архетип сприяє формуванню емоціонально-чуттєвого компонента українського менталітету, "провокує" прагнення "типового" українця на перехід з більшої спільноти в затишну атмосферу малої групи. З цим феноменом узгоджується відомий український індивідуалізм, відносна байдужість до загальнодержавних інтересів, недостатність зовнішньо-експансивної екстравертної поведінки.

Раціональність в українській ментальності яскраво виражена в тяжінні до повільних, еволюційних шляхів розвитку. Емоційність же як риса соцієтальної психіки є скоріше проявом культурно-ціннісних установок соціуму, аніж логіко-нормативних. Сенсорність пов'язана з конкретним, предметним сприйняттям дійсності на відміну від інтуїтивності, для якої більш характерним є абстрактно-образний спосіб мислення. Стосовно шкали екстернальності-інтернальності слід зазначити, що більшість якостей, що відображають характер українського етносу, мають відносну перевагу в бік екстернальності.

Ідентифікація українського менталітету дає змогу підійти до вирішення проблеми соціального управління відштовхуючись від двох детермінант - національної ідеї і лідерства, як її виразника. Національна ідея повинна бути адекватною ментальним особливостям української нації. Така ідея має містити в собі раціональний початок з визначенням конкретних цілей і реальним механізмом їх досягнення. Біосфера в житті українця, яка імпонує його емоційно-чуттєвому характеру, завжди стояла попереду техносфери, більш адекватної раціонально-логічним особливостям менталітету північно-західних етносів. Характерною особливістю українського соціуму є те, що міцність внутрішньоколективних зв'язків у ньому великою мірою залежить від особистісних характеристик взаємодіючих суб'єктів, коли визначальну роль відіграють морально-етичні чинники. Інтелект, високий професіоналізм не "володіють" такою силою і авторитетом для колективної свідомості, як вміння емоційно впливати на оточуючих, використовуючи механізм симпатії. Превалювання в соцієтальній психіці українського соціуму емоційного чинника створює в організаційній структурі суспільства дисбаланс у співвідношенні формальної і неформальної організації в бік останньої. Такий дисбаланс посилює тенденцію до підбирання кадрів в організаційних структурах за принципом довірливості.

Якщо менеджмент є необхідною умовою ефективного функціонування кожної організованої спільноти, то соціально-адекватне управління можна розглядати як показник ефективності конкретної організації, що представляє певний соціум з його індивідуальними особливостями. Ідеологія соціуму є ефективною, якщо вона будується на основі його менталітету. Тому національна українська ідеологія повинна бути органічно пов'язаною з національним характером українців, соцієтальною психікою (складовою котрої є менталітет). Прийнявши як детермінуючі чинники запропоновані раніше соціально-психологічні ознаки дисертант будує з їх урахуванням теоретичну модель соціального менеджменту, адекватного українському соціуму.

У висновках підбиті головні підсумки дослідження теоретико-методологічних засад соціологічної концептуалізації соціально-адекватного менеджменту, його структури і змісту в контексті трансформації українського суспільства, місця і ролі соціального управління в контексті ринкових перетворень, організаційно-особистісної проблематики та особистісно-професійних чинників соціального менеджменту, етносоціальних особливостей останнього.

Зазначається, що соціальний менеджмент може бути адекватним лише у випадку органічного урахування в практиці управління ціннісно-нормативної бази українського суспільства, особливостей національного менталітету, адаптованості до функціонування в умовах конкретної політичної системи. Тому успішне становлення соціального менеджменту в значній мірі залежить від розвитку форм демократії, світогляду і правової свідомості, що регулюють поведінку особистості.

Досягнення соціально значущих результатів залежить від раціонального поєднання цілей менеджменту на мікро-, макросоціальному і особистісному рівнях. Наявність у суспільстві адекватних політичних, економічних і організаційно-правових механізмів діяльності соціальних суб'єктів, що забезпечують реалізацію їх внутрішніх і зовнішніх можливостей, оптимізує умови функціонування суспільного організму.

Основні результати дисертаційного дослідження викладені виданнях

1. Бурега В. Социально-адекватный менеджмент. - К.: Ин-т социологии НАН Украины, 2000. - 379 с.

2. Бурега В.В. Управленческая деятельность: теория и практика профессиографического исследования. - Донецк: ИЭП НАН Украины, 2000. - 139 с.

3. Бурега В.В., Савенкова М.Є. Компетентність в менеджменті як соціальний феномен // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. - Вип. 11. - К.: Український Центр духовної культури, 2000. - С. 123-133.

4. Бурега В.В. Соціологічно-ціннісні аспекти управлінської праці // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип. 12. - К.: Укр. Центр духовної культури, 2000. - № 12. - С. 188-200.

5. Бурега В.В. Менталитет как фактор социальной адекватности менеджмента // Соціальні виміри суспільства. Зб. наук. робіт молодих науковців. - Вип. 3. - К.: Ін-т соціології НАН України, 1999. - С. 219-233.

6. Бурега В.В. Проблеми соціально-економічної трансформації українського суспільства // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1999. - № 4. - С. 70-77.

7. Алехин В.В., Бурега В.В., Поважный С.Ф., Алехина Л.В. Философия управления (социально-гуманитарные проблемы). - Донецк: ДонГАУ, 1999. - 294 с.

8. Бурега В.В. Менеджмент: этносоциальный аспект. - К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1999. - 145 с.

9. Заблоцкий В.П., Бурега В.В. Адаптационнные стратегии граждан Донбасса. Ценностные основания антикризисного управления // Жизненные стратегии граждан Донбасса: переходное состояние. Социологическое исследование. - Донецк: Агентство регионального развития "Донбасс", 2000. - С. 16-31.

10. Бурега В.В. Рівні соціальної адекватності менеджменту // Вісник Харківського нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна: "Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи". - 2000. - № 492. - С. 65-71.

11. Бурега В.В. Критеріальні засади соціальної адекватності менеджменту // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Зб. наук. пр. - Харків: Видав. центр Харківського нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна, 2000. - С. 190-194.

12. Бурега В.В. Адекватность как качественная характеристика управления // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. - Вип. 13. - К.: Укр. Центр духовної культури, 2000. - С. 95-109.

13. Бурега В.В., Казаков В.С. Проблема політичних організацій: структура і управління // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. - Вип. 16. - К.: Укр. Центр духовної культури, 2000. - С. 22-32.

14. Бурега В.В., Заплотная Ю.А. М. Вебер и Т. Парсонс о легитимности власти: сравнительный анализ // Нова парадигма. Альманах наукових праць. - Вип. 18. - Запоріжжя: Просвіта, 2000. - С. 95-100.

15. Бурега В.В. Віртуальність менеджменту: можливе й реальне в соціальному управлінні // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. - Вип. 20. - К.: Український Центр духовної культури, 2001. - С. 78-88.

16. Бурега В.В. Соціально-адекватний менеджмент як інструмент соціальної політики // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України: Наук.- практ. зб. - К., 2000. - № 6. - С. 4-9.

17. Бурега В.В. Средний класс как основа социальной стабильности // Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи. - 2001. - № 511. - С. 23-30.

18. Бурега В.В. Концептуальні основи створення моделі соціально-адекватного менеджменту // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - 2001. - № 2. - С. 90-95.

19. Бурега В.В. Социально-адекватный менеджмент / В поисках новой парадигмы. - К.: Издат. центр "Академия", 2001. - 272 с.

20. Бурега В.В. Адекватность психологического типа содержанию управленческой деятельности // Соціальні виміри суспільства: Зб. наук. робіт молодих науковців. - Вип. 4. - К.: Стилос, 2001. - С. 143-153.

21. Бурега В.В., Заблоцький В.П. Суспільство в період транзиції: український контекст. - Донецьк: ДонДАУ, 2001. - 170 с.

22. Бурега В.В. Казаков В.С. Менеджмент у контексті трансформації українського суспільства // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України: Наук.- практ. зб. - К., 2001. - № 2. - С. 5-14.

23. Бурега В.В., Корабельнікова Л.К. Освіта як інститут соціалізації молоді в умовах трансформації українського суспільства // Мультиверсум. - 2002. - № 26. - С. 40-47.

24. Бурега В.В. Віртуальність менеджменту: аналіз на засадах можливого та реального в управлінні соціумом // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Зб. наук. пр. - Харків: Видав. центр Харківського нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна, 2002. - С. 396-398.

25. Бурега В.В., Гаврилов Н.И. Философские основы менеджмента: Монография. - Донецк: ДонГАУ, 2002. - 184 с.

26. Бурега В.В. Адекватность социального управления как инструмент социальных изменений // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Теоретичні проблеми змін соціальної структури українського суспільства: Наук. доповіді і повідомлення II Всеукраїнської соціологічної конференції / Соціологічна асоціація України, Ін-т соціології НАН України. - К., 2002. - С. 245-249.

27. Бурега В.В. Соціально-адекватний менеджмент // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1998. - № 6. - С. 200-201.

28. Бурега В.В. Методологические и методические вопросы профессиографии управленческой деятельности: Материалы Междунар. науч. конф. "Социально-гуманитарные проблемы менеджмента". - Донецк: ДонГАУ, 1997. - С. 8-14.

29. Бурега В.В. Соціально-адекватний менеджмент в контексті системи вищої освіти. Концептуальні проблеми модернізації вищої освіти: Матеріали Міжнар. наук. конф. - Донецьк: ДонДУ, 1998. - С. 79-82.

30. Бурега В.В. Аномия, как следствие трансформации украинского общества. Актуальні проблеми розвитку суспільної думки і практики управління: Зб. наук. праць. - Вип. 5. У 2 ч.: Доповіді учасників Міжнар. наук. конф. "Влада та культура", Запоріжжя, 21-22 квітня 1999 р. - Ч.1. - Запоріжжя: Видавець, 1999. - С. 141-146.

31. Бурега В.В. Социальный менеджмент: сущность и критериальные основы // Проблемы управления в переходном обществе на пороге 21 века: Сб. науч. тр. / Прил. к науч. журналу "Персонал". - К., 1999. - № 4. - С. 76-79.

32. Бурега В.В. Социальная помощь и социальная защита как направления социальной политики // Социальная политика в условиях экономических и политических реформ украинского общества: Сб. науч. тр. / Прил. №16 к науч. журналу "Персонал". - № 1. - 2000. - С. 61- 63.

33. Бурега В.В. Адекватность социального менеджмента // Соціологічні дослідження: Зб. наук. пр. Східноукраїнського національного ун-ту. - Вип. 1. - Луганськ: Вид-во СНУ, 2001. - С. 42-54.

34. Бурега В.В. Менеджмент как социальный институт и наука // Соціологічна наука і освіта в Україні: Зб. наук. пр. - Вип.1. - Концептуальні засади становлення та розвитку соціологічної науки і освіти в Україні. - К.: МАУП, 2000. - С. 126-129.

35. Бурега В.В. Город: социально-адекватное управление // Соціологія міста: наукові проблеми та соціальні технології: Зб. наук. пр. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2001. - С. 214-218.

36. Бурега В.В. Соціальна селекція фахівців з управління // Сб. науч. тр. ДонГАУ: "Гуманитарные аспекты управления": Серия "Государственное управление". - Том III. - Вып. 11. - Донецк: ДонГАУ, 2002. - С. 13-30.

Размещено на Allbest.ru