Особливості формування взаємовідносин у системі "економіка-людина" в умовах глобалізації та роль зворотних зв’язків у цих процесах

Размещено на http://www.allbest.ru

Особливості формування взаємовідносин у системі «економіка-людина» в умовах глобалізації та роль зворотних зв'язків у цих процесах

Актуальність тематики дослідження полягає в тому, що, по-перше, будь-яка епоха є продуктом певного світогляду і сама формує новий образ мислення. В умовах переходу до нової соціально-економічної формації стрімко відбуваються біфуркаційні зміни, які створюють передумови формування нового, інформаційно-діалектичного світогляду, який може бути визначений як система поглядів на світ, що зумовлює необхідність подолання ентропійних процесів у природі і соціальному середовищі. По всій ймовірності, слід виділити ряд особливостей такого образу думок: 1) нелінійне мислення (передбачає здатність до гнучкої перебудови цілей і задач під плинні умови);

пріоритет механізмів позитивного зворотного зв'язку (передбачає орієнтацію на перманентну, системну трансформацію життєзабезпечуючих систем людини і суспільства), що направлений на збереження позитивного існуючого стану; 3) формуванням нового інформаційно-діалектичного світогляду, що може бути визначений як система поглядів на світ, зумовлюючих необхідність подолання ентропійних процесів у світі і соціальному середовищі через посередництво випереджаючої інформаційної творчості; формуванням дематеріалізаційної економічної парадигми, що передбачає орієнтацію не на матеріалізацію виробничих і соціальних систем, а на підвищення їх інформаційного змісту. Формування інформаційно-діалектичного і синергетичного світогляду є невід'ємною передумовою цілеспрямованого управління соціально-економічними процесами в умовах глобалізації при становленні і розвитку нової формації, яку слід назвати постіндустріальною, інформаційною, по шляху якому буде йти цивілізована Україна на нинішньому етапі глобалізаційного розвитку світової цивілізації. Актуальність теми дослідження фундується на нагальній потребі дати аналіз особливостей та ролі зворотних зв'язків на формування взаємовідносин у системі «економіка-людина».

На сам перед це пов'язано з тим, що дослідження зворотного зв'язку в сьогоденних економічних системах відбувається за умови переходу людства від індустріальної до постіндустріальної стадії цивілізаційного прогресу. Такі епохальні глобалізаційні події обумовлюють проходження докорінних змін у виробничих відносинах, підвищення місця і ролі людини на виробництві і суспільстві, переходу від «homo oeconomicus» до цілісної людини, яка виступає головним дієвим виконавцем, умовою, чинником, агентом та у кінці еволюційно-логічного ланцюга є передусім результатом реалізації механізмів зворотних зв'язків у системі «економіка-людина». Ці глибокі перетворення знайшли свою рефлексію в економічному і соціальному розвитку і потребують розгляду його в соціально-філософській теорії, яка формує новий тип світогляду і мислення, що свідчить про перехід економічної теорії на новий рівень розвитку [1 ,с.24]. З кінця XX ст. у світі розгортається глобальна цивілізаційна криза, яка знаменує собою занепадіндустріальної цивілізації. Світ потрясають хвилі енергоекологічної (останні події високо розвинутих країн: СІЛА вибух нафтової платформи British Petroleum 2010р., Японія вибух атомної станції «Фукусіма-1» 2011р), демографічної і соціокультурної кризи, що охоплюють весь глобальний простір і загрожують майбутньому людству. Ці кризи будуть подолані у другій третині XXI століття на основі найвищої хвилі епохальних та базових інновацій, результатом яких буде становлення гуманістично-ноосферної постіндустріальної цивілізації, ноосферного енергоекологічного способу виробництва і споживання (останні заяви ряду урядів багатьох держав про повну відмову чи призупинення розробок та застосування ядерної енергетики: Швейцарія до 2034р., Германія до 2022р., Бельгія, Венесуела,), інтегрального економічного і соціокультурного ладу, нової моделі глобалізації, багатополярного світовлаштування, що базується на діалозі і партнерстві цивілізацій. Для цього повинні відбутися епохальні видозміни, перехід на іншу стадію розвитку геобіосоціосистеми, що супроводжується змінами у цій системі на рівні форми і змісту. Процеси глобалізації породжують дедалі нові виклики перед національними державами і, зокрема, перед українським суспільством.

Підвищена актуальність дослідження продиктована і особливостями розробки методологічного підґрунтя особливостей формування взаємовідносин у системі «економіка-людина» та ролі зворотних зв'язків у цих процесах, визначення людини як суб'єкта ринкових відносин, що формуються в сучасному українському суспільстві. Безперечно, що різноманітні філософські підходи і концепції до людини в сучасній соціально-філософській науці розглянуті більш-менш глибоко і послідовно: достатньо назвати цілу низку підходів до аналізу людини «людина як голограма Всесвіту», «людина як «молекула», «людина як мікрокосм», «людина як соціокосмічний резонанс», «людина як стрижень розвитку культури», «людина як суб'єкт суспільних відносин», «людина як суб'єкт суспільних відносин», «людина як унікальна істота», «людина як цілісна система», «людина як чиста дошка», «людина економічна», «людина соціальна», «людина духовна».

Даний перелік підходів до аналізу людини був приведений не випадково, а свідчить про те, що феномен «економічної людини» майже не досліджений у соціально-філософській думці і тому має велике теоретичне і практичне значення, так як у наш час трансформації сучасного українського суспільства та глобалізації, на превеликий жаль, домінує людина економічна, а не людина соціальна чи людина духовна, і зворотні зв'язки майже на всіх рівнях макроекономічного і мікроекономічного управління порушені і людина не є суб'єктом взаємовідносин цього регулювання. Саме в даній статті виділяється раніше невирішена проблема зворотних зв'язків у системі «економікалюдина». Трансформаційні процеси в сучасному українському суспільстві потребують від держави формування такої стратегії економічного розвитку, яка б враховувала динаміку розвитку зворотних зв'язків і забезпечувала б врахування інтересів усіх верств суспільства. Саме економіка держави повинна формуватися під впливом зворотних зв'язків, що формуються і розгортаються в соціумі. Отже, проблемна ситуація полягає в суперечності між незадоволеним станом сучасної економіки та зворотними зв'язками, які потребують їх удосконалення. Завдяки зворотним зв'язкам формується цілісність соціальної системи, яка характеризується такими рисами, як полі фундаментальність, поліфункціональність, багатовимірність. Паліфундаментапьність полягає в тому, що соціальна система перехідного типу майже в жодній сфері суспільства не має домінуючого фундаменту, на підставі якого формувалися б вторинні явища, процеси та відносини, функціонували певні соціальні інститути , які саме й повинні розробляти на цьому фундаментальні механізми вирішення економічних, політичних, соціальних проблем за допомогою ефективної діяльності зворотних зв'язків. Поліфункціональність сучасної соціальної системи базується на тому, що в ній паралельно функціонують трансформовані залишки соціалістичних виробничих відносин, в яких людина не є суб'єктом зворотних зв'язків, які є односторонніми. Багатовимірність розкривається на рівні між структурами, кожна з яких є рівноцінним особливим виміром того соціального цілого, в яке вона входить, і в якому діють зворотні зв'язки у системі «суспільство-держава-економіка-людина», тобто самоідентифікація людини є тим соціальним індикатором, який сприяє виявленню ефективності економіки, оцінки державотворчих процесів, у центрі яких людина як суб'єкт зворотних зв'язків. економіка людина ринковий

Мета статті:

проаналізувати спадок економічної теорії, що свідчить про місце людини у цих процесах;

визначити місце і роль технологічного укладу, що свідчить про розвиток науковотехнічного та економічного прогресу та реалізацію науково-інноваційного проривного сценарію, який би сприяв розвитку людини;

виявити проблеми сучасної економічної теорії, її індустріальної парадигми, які не спроможні розкрити процеси і явища, характерні для ринкової економіки і суспільства, так як порушені зворотні зв'язки у системі «ринкова економіка людина».

До початку XX ст. в західній економічній науці панував класичний підхід, в основі якого лежала теорія вільного ринку і невтручання держави в економіку А.Сміта, викладена в його фундаментальній праці «Про причини багатства народів» (1776). Проте після першої світової війни ситуація суттєво змінилася, економіка перейшла на трифазний цикл розвитку. Одразу за фазою пожвавлення йшло не економічне зростання, а криза. Згодом найвпливовішою стала теорія ефективного попиту Дж.М.Кейнса, викладена в роботі «Повна теорія зайнятості, грошей та проценту» (1936). Кейнсіанський напрям економічного аналізу помітно впливав на формування економічної політики держав Заходу до кризи 1974-1975рр., яку не передбачив жоден з напрямів економічного аналізу. Були актуалізовані праці противників державного регулювання Л.фон Мізеса; роботи Ф. фон Гаєка «Дорога до рабства» (1944); популярності набув монетаризм, чому сприяла теоретична і практична діяльність М.Фрідмена. Проте це все не дало очевидних результатів, так як в центрі цих теорій була держава, а не людина, і зворотний зв'язок був одностороннім. Економіка виявляється у двох вимірах: 1) як діяльність людей, що пов'язана з виробництвом матеріальних благ і наданням послуг, до якої належать не тільки виробництво, а й розподіл, споживання, тобто відносини, які складаються між суспільством і людьми, державою і людиною; 2) поняття «економіка» вживається як назва науки, що вивчає процеси виробництва, виробничі відносини, економічні закони, категорії, що відображають ті чи інші сторони економіки, формулює висновки щодо раціонального ведення господарства, забезпечення рівноваги між окремими галузями, сферами, для чого потрібно, щоб працювали всі зворотні зв'язки, між всіма сферами діяльності. Економічна теорія є системою наукових поглядів на господарське життя суспільства, які дають всебічне уявлення про закономірності його розвитку. Економічна теорія пояснює, як відтворюється суспільство на еонові зворотних зв'язків між системою «економіка-людина», а й запобігає відтворення деяких негативних економічних явищ, дає можливість прогнозувати майбутній розвиток [2,с.25].

Спадок економічної теорії, в основі якої досліджуються проблеми взаємодії людини та економіки, дисипативної цілісності економічної системи, розвитку самоорганізаційних процесів зводиться до наступного:

Причиною процесу суспільного розвитку, його економічної динаміки, виникнення циклів і криз, є безперервне зростання населення і пов'язане з ним зростання ВНП і споживання (Г.Кассель, Н.Кондратьєв, Р.Харрорд);

Об'єктом суспільного розвитку являється суспільство в цілому: процесу розвитку піддається не тільки система економічних відносин, але й політичне облаштування (К.Маркс);

Рівновага суспільної системи по своїй природі тне статична, а динамічна ( И.Шумпетер, Н.Конодратьєв, Р.Харрорд, Е.Хансен);

Динамічна рівновага суспільної системи створюється протилежними трендами зростання ВВП і споживання (Н.Кондратьєв, Р.Харрорд);

Процес суспільного розвитку є зміна станів її динамічної рівноваги у довгочасовому інтервалі часу, який у значній мірі відрізняється один від одного абсолютними макроекономічними показниками (И.Шумпетер, Н.Кондратьєв, Р.Харрорд);

Процес суспільного розвитку є акумулювання економічної ефективності, що відбувається стрибком (И.Шумпетер);

Процес розвитку це складне сполучення коротких (3-5), середніх (7-10 років) і довгих (50 років) циклів, в основі яких лежить одна причина зростання населення у тривалому інтервалі часу і обмеженість ресурсів суспільства (Н.Кондратьєв, Е.Хансен);

Подолання економічної кризи відбувається шляхом кластерного утворення нових, більш ефективних форм використання обмежених ресурсів суспільства, що протікають зростаючим рейдом через групову взаємодію людей в умовах сильної нерівноваги економіки (И.Шумпетер). Даний опис корелюється з процесами самоорганізації і синергетичним ефектом (І.Пригожин, ГХакен, А.Богданов);

Процес самоорганізації суспільства, що створюється синергетичним ефектом, являється необхідною умовою виходу з економічного спаду та досягнення стійкого розвитку (И.Шумпетер, І.Пригожин, А.Богданов);

Механізм самоорганізації як інструмент підвищення економічної ефективності базується на груповій взаємодії членів суспільства через політичну систему і залежить від умов формування макроекономічної політики у тривалому інтервалі часу, які передвизначаються політичним облаштуванням (Дж.Бьюкенен, Л.Бальцерович);

Якість політичного облаштування суспільства визначають темпи економічного розвитку: якщо воно не сприяє підвищенню ефективності використання обмежених ресурсів суспільства, то відбувається або насильницька або ненасильницька реструктуризація (К.Маркс, Дж.Бьюкенен, Л.Бальцерович) [3,с.48-49].

У XX ст. відбулися три великих технологічних перевороти, пов'язаних з освоєнням авангардними країнами третього (на початку століття), четвертого (в 40-50-і рр.) і п'ятого ( з 80-х рр.) технологічних укладів. Кожний технологічний уклад, у свою чергу, включав декілька змінюючих один одного ( з приблизно десятирічною періодичністю) поколінь техніки. Для технологічних переворотів XX століття характерним є переплетіння двох головних рушійних сил інноваційного обновлення матеріальнотехнічної бази цивілізацій наукового інтелекту і його матеріалізації в нових поколіннях техніки. Це дає можливість говорити про науково-технічний прогрес та його втілення у періодичних хвилях інноваційних перетворень. Скільки-небудь істотний розвиток техніки тепер практично неможливий без нових наукових ідей і винаходів та їх технологічного перероблення. Науковий прогрес неможливий без найновіших приборів, засобів обробки отриманої інформації, взаємного проникнення, зростання науки і виробництва. У той же час все чіткіше проявляються закономірності циклічної динаміки науки і техніки, зміни поколінь машин, технологічних укладів. У склад єдиного науково-технічного циклу середньострокового і довгострокового органічно включається фаза народження і технологічного оброблення нової наукової ідеї (наукового відкриття, великого винаходу), що знаходиться в основі базового нововведення чи чергового покоління техніки [1].

Реалізація інноваційно-проривного сценарію стає технологічним імперативом для країни, держави і бізнесу, для науки і освіти, для громадянського суспільства. Це диктується рядом обставин: 1) неминучим скороченням чисельності працездатного населення в країні; 2) неминучістю підвищення продуктивності праці зайнятих в економіці в 4-5 раз до 2030 року на основі освоєння високоефективних технологій шостого укладу; 2) природно-екологічними обмеженнями, вичерпанням найкращих родовищ корисних копалин, зростанням витрат добування, транспортування і подорожчанням мінеральної сировини і пального, необхідністю у відповідності з міжнародними обов'язками скоротити вдвоє викиди парникових газів у атмосферу до 2050 року; 3) технологічними умовами переважанням в економіці четвертого, третього і реліктових укладів, падінням конкурентоспроможності вітчизняної готової продукції і витісненням її як з внутрішнього, так і зовнішнього ринків; 4) економічними факторами високими затратами виробництва і цінами продукції, зростаючими темпами інфляції, недостатнім рівнем державних і приватних інвестицій в інноваційне обновлення економіки, паразитичним, спекулятивним характером накопичення капіталу; 5) соціально-політичними факторами посиленням розриву між багатими і бідними шарами населення, зростанням незадоволеності і соціально-політичної напруги серед малозабезпечених верств населення, на яких з найбільшою силою відображається інфляція, стратегічне безсилля, безвідповідальність і висока корумпованість державних чиновників; 6) зовнішніми факторами загостренням конкурентної боротьби на світових ринках і геополітичного протистояння, зростаючим контролем THK над внутрішнім ринком, залежністю економіки від імпорту техніки, продовольства, медикаментів, сучасних матеріалів. Практика високорозвинутих країн світу свідчить, що науково-технологічний прогрес носить глобальний характер. Наукові відкриття, великі винаходи, епохальні і базові інновації, які виникли спочатку в тій чи іншій країні чи групі країн, заразу ж набувають глобального характеру, розповсюджуються спочатку в авангардних, а потім відстаючих країнах, визначають ритм світової технологічної динаміки і конкурентоспроможності товарів і послуг на світових і національних ринках [4,с.74-80].

Слід говорити про глобальну технологічну кризу, яка попередньо сприяє зміні технологічних способів виробництва та укладів. В інноваційно-технологічній динаміці цивілізацій до середини XXI століття простежують два сценарії: 1) інерційний поступове, порівняно повільне підвищення загального технологічного рівня на основі переходу до шостого укладу при його збільшенні технологічного розриву між цивілізаціями і провідними країнами. Авангардні цивілізації реалізують свій потенціал інноваційного освоєння шостого технологічного укладу, підвищуючи конкурентоспроможність своїх товарів і послуг і, після стартового періоду освоєння нарощують масштаби присвоєння світової технологічної (інноваційної) квазіренти. Останні цивілізації будуть продовжувати відставати, а порою деградувати технологічно, втрачати конкурентоспроможність і позиції на світовому ринку, впадаючи в технологічну чи економічну залежність від THK та авангардних країн і цивілізацій, передаючи їм зростаючу частку свого ВВП; 2) інноваційно-проривний сценарій якщо на основі партнерства цивілізацій будуть створені гідні умови для інноваційного прориву, освоєння шостого технологічного укладу та його розповсюдження в цілому на планеті, для скорочення відставання і для більш високих темпів технологічного та економічного розвитку по всім цивілізаціям планети [5,с.211-223].

В той же час сучасна економічна теорія, її індустріальна парадигма не спроможні розкрити процеси і явища, характерні для ринкової економіки і суспільства, так як порушені зворотні зв'язки у системі «ринкова економіка людина», яка не є повноправним суб'єктом ринкових відносин. Постільки економічний прогрес визначається інноваціями, то багатіють багаті країни,ті, в яких прибуток на душу населення 20 тис. дол. на рік і вище, являються учасниками глобальної економіки, в яких зворотні зв'язки працюють лише в одну сторону багатіїв. Тим більше, що глобалізація звужує національні можливості впливати на економіку і відкидає будь-які можливості щодо будівництва соціальної держави у країнах, які розвиваються. Тому проблема входження у глобальний світ це новий варіант питання про прогрес 3 незахідних країн у світ глобальної економіки ввійшли такі країни, як Бразилія, Індія, ЮАР, Туреччина, Польща, Південна Корея, Китай, Аргентина, Індонезія (до 1998 року) і лише в деякій мірі Росія. Вважається, що сировина чи товари першої індустріальної переробки не можуть характеризувати країну як учасницю глобальної економіки, тому в глобалізованому соціумі порушені взагалі зворотні зв'язки і людина не може задовольнити потреби першої необхідності. В основі капіталізму як світової системи знаходиться всесвітнє функціонування капіталу, а не вирощування цивілізованої субстанції капіталістичного суспільства, не виконання обов'язків перед простою людиною. Залишки Філадельфійської системи агресивного експорт демократії працюють тільки на словах. Охопивши посткомуністичний світ, капіталізм базується цілком на національних традиціях і створює низку «диких», «кримінальних» і квазікапіталістичих форм субстанції. Захід не цікавиться всерйоз перспективами української демократії, а недемократичний Китай займає більш стабільні позиції і знаходиться у більш вигідному положенні, створюючи гарантії стабільності функціями капіталізму.

Предметом глобальної конкуренції сьогодні виступають не стільки моделі економічного розвитку чи політичні системи та місце у них людини, стільки ціннісні орієнтири. Адже глобалізація не означає уніфікацію глобалізації по західному зразку. На межі XX-XXI століття найбільш разючих успіхів добилися ті країни, які змогли відстояти на унікальному шляху розвитку і вважають підпорядковуючий статус для себе несприйнятливим. Як свідчить аналіз, сьогодні немає перевірених рецептів процвітання, і будь-якій державі, яка претендує на світові позиції у світі Китаю, США, Росії, Японії, Франції чи Німеччини необхідно шукати «свій шлях». І це стало очевидним під час теперішньої світової фінансово-економічної кризи. Таким чином, теоретико-методологічні засади аналізу кризи в умовах глобалізації зводяться до того, що криза це рівень, ступінь розвитку проблеми, коли вона досягає таких масштабів, які виходять на перший план, відсуваючи і затьмарюючи інші проблеми, а її негативні наслідки стають незворотними, наприклад, політична, економічна, екологічна, фінансова кризи, що розвиваються в умовах глобалізації, виробляючи різноманітні моделі виходу країн з кризи світової економічної і фінансової кризи, яка можлива тільки, якщо країна буде працювати як єдиний соціальний організм [6].

Моделі глобалізації це основні принципи і механізми, на яких базуються процеси глобалізації. У сучасній літературі обговорюються різні моделі глобалізації, але найбільша увага приділяється неоліберальній і гуманістично-ноосферній моделям глобалізації. Неоліберальна модель, як вважають її критики, здійснюється в інтересах транснаціональних корпорацій (THK) і розвинутих країн, які привласнюють результати глобалізації. Згідно з даними Всесвітнього банку, у 2002 р. розрив між країнами з високим і низьким рівнем середньо душових доходів, що представляють відповідно 15,6 і 42%; населення Землі, по ВВП на душу населення складає 61,6 рази, по паритету купівельної спроможності 13,5 рази; частка країн з високими доходами у світовому експорті високих технологій складає 74%, у доході продажу ліцензій 98%. На ці країни приходиться більше половини споживання енергоресурсів і викидів парникових газів в оточуюче середовище. Неоліберальна глобалізація посилює загрози зіткнення цивілізацій і екологічної катастрофи. Навпаки, гуманістично-ноосферна модель гпобалізації, на думку її прихильників, направлена на використання переваг глобалізації в інтересах всього людства, раціональну коеволюцію суспільства і природи з метою забезпечення глобального стійкого розвитку. Для цього необхідно поставити THK під контроль глобального громадянського суспільства та його інститутів, направити зусилля світової спільноти на подолання бідності і технологічної відсталості багатьох країн, спираючись на діалог і партнерство цивілізацій у вирішенні актуальних глобальних проблем в умовах багатовимірного світу [1,с.572-573].

Діагностика економічних проблем сучасного перехідного етапу українського суспільства свідчить про численні економічні проблеми, що не працюють зворотні зв'язки у системі «економіка-людина» [7]. Це: перманентна незадоволеність значної частини населення діями центральної і регіональної влади, яка пов'язана з погіршенням матеріального становища; значне скорочення населення, яким ледве вистачає грошей на задоволення базових потреб; заможний прошарок суспільства лише починає формуватися (доходів в основному вистачає у 11% населення, важко зводити кінці з кінцями у 58%, становище катастрофічне у 30%). Все це свідчить, що зворотні зв'язки діють односторонньо лише для невеликої страти населення, яка задовольняє свої потреби на всі 100%; в цілому представники різних за самооцінкою матеріального стану соціальних груп орієнтуються на різні типи економічної політики: чим нижчою є самооцінка, тим радикальніпшм є тип економічної політики, який вони обирають. 69% людей в Україні не очікують в майбутньому позитивних змін, в основі чого лежить зневіра людей до політики і політиків. В результаті визначення особливостей формування взаємовідносин у системі «економіка-людина» в умовах глобалізації та ролі зворотних зв'язків у цих процесах відзначено, що економіку у цьому процесі слід розуміти як соціальний механізм, що безпосередньо впливає на інтенсивність та загальну спрямованість соціально-економічних трансформацій, проте задовольняє населення лише незначний відсоток. У перехідному періоді до ринкової економіки кількість суб'єктів, які беруть участь у виробленні економічної політики, значно зростає. Ними є заново створені рухи, партії, старі політичні та силові структури, підприємства, фінансові й інші організації, які володіють матеріальними, фінансовими та людськими ресурсами, нарешті, самі люди, в контексті взаємовідносин яких повинні бути створені зворотні зв'язки між суб'єктом і об'єктом управління і сформована нова парадигма суб'єкт-суб'єкгного управління. Умовою успішного економічного розвитку України повинно стати взаємовигідна співпраця: пріоритет мають сьогодні не нинішня Україна на її користь отримано лише 6,2%, і навіть не Захід 22,6%, а радянська система 36,6%. Симптоматично, що навіть молодь (до ЗО років), не говорячи вже про старше покоління, демонструє переваги радянських стандартів життя порівняно з теперішніми в Україні. Так, з-є числа молодих на користь сучасної України висловилися всього 7,0%, а радянської системи 15%. Традицій радянських часів дотримуються 66,0% населення України [1 ,с.548-549]. Єдине майбутнє для України це знайти таку національну(світову, інтернаціональну) ідею, яка б змогла об'єднати все людство. Ще де Кондоре відмічав, що модернізація це здатність сучасних людей направляти зміни в суспільстві. JI. Фон Мізесу відмічав, що якими б не були обмеженими ліберальні ідеї, їм все ж таки вдалося змінити облік світу, а для цього необхідно, щоб запрацювали зворотні зв'язки і «правила гри». Детермінантами формування взаємовідносин у системі «економіка-людина» в умовах глобалізації та ролі зворотних зв'язків у цих процесах має стати ефективна правова система, яка б захистила простого громадянина, змусила людину підпорядковуватися правилам життя і діяльності. Необхідною базовою умовою реалізації зворотних зв'язків у суспільстві являється довіра як головний соціальний капітал суспільства. Український капіталізм ще не підняв у людини почуття особистості на той рівень, коли людина є самодіяльною на ринку. He випадково тільки 9% людей позитивно відносилися до капіталізму у 2009 році, в той час, коли у 1994 році таких було 13%, згідно з опитуваннями Інституту соціології HAH України.

Показник задоволеності своїм життям у 2005 році був 41%, в той час як у 2009 році впав до 28%, що свідчить про те, що зворотні зв'язки між економічною системою і людиною, між владою і людиною зведені до мінімуму і не працюють на просту людину; рівень оптимізму впав до 20%, вмінням жити в нових умовах похизувалися лише 16%. У цьому плані слід привести концепцію Дж.Стіглера і Р.Кроуза, що держава повинна приймати участь у договорі між суб'єктами, в результаті чого можуть ефективно працювати зворотні зв'язки. Зокрема, вони вказують, що якщо учасники домовляються раціонально, мають правильні уявлення один про одного, а головне держава повинна захищати договір між господарем і підданим, то кінцевий результат зворотних зв'язків направлений на корисність такого договору (договірне право). Саме тому тільки суспільна співпраця дає можливість розвиватися простій людині завдяки договірному праву в умовах глобалізації [8,с.34].

«Державу добробуту», або соціально-орієнтовану економіку чи соціально-орієнтоване управління слід створити на основі наступного: 1) формування інститутів добробуту; 2) вирівнювання доходів населення; 3) глибоке реформування суспільства;

діяльність зворотних зв'язків по горизонталі і по вертикалі. На думку Д.Норта, все, що необхідно для процвітання суспільства це інновації та інновації, в т й час, як у вітчизняній економіці відсутній необхідний інноваційний попит на інновації зі сторони підприємства і держави. У результаті інвестицій в укріплення економічної влади виникає влада, яка відкидає інновації, влада укріплюється не заради населення на основі зворотних зв'язків, а укріплюється влада заради влади, а не заради чогось чи когось, тому й такий феномен як зворотний зв'язок залишається за межею економічної влади, яка самозамикається сама в собі, на рівні автаркічного існування і відчуження влади від народу, економіки від народу, управління від народу.

Список використаних джерел

Экономика цивилизаций в глобальном измерении. Монография / Под ред. А.А.Прохорвского, В.Н.Тарасевича. Москва:ТЕИС, 2-11. 768с.

Козуб О.О. Електоральні пре ференції як індикатор ефективності економічної політики: регіональний вимір / О.О.Козуб // Дисер. на здобуття наук, ступеня канд. соціолог, наук / 22.00.04 спеціальні та галузеві соціології. Запоріжжя, 2008. 214с.

Чистилин Д.К.Самоорганизация мировой экономики : евразийский аспект / Д.К.Чистилин. 2-е изд. -M .: ЗАО «Издательство Экономика», 2006. 237с.

Попов CM. Гомеостаз як механізм саморегуляції соціальної системи / С.М.Попов// Перспективи. Соціально-політичний журнал.Південноукраїнський національний педагогічний унверситет ім. К.Д.Ушинського. Одеса: 2011. -№1 (47). 142с. -С.74-80.

Попов CM. Зворотний зв'язок у міжнародному глобалізованому суспільстві в контексті синергетичної методології / С.М.Попов // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / Гол. ред. В.М. Вашкевич. К.:ВІР УАН, 2011. Випуск № 45. 732 с.211-223.

Саморегуляція соціального організму країни: монографія / за наук. ред.В.П.Беха;

В.П.Бех (голова), Н.В.Крохмаль, Г.О.Нестеренко; Мін-во освіти і науки, Нац. пед. ун-т. імені М.П.Драгоманова. K.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2010. 652 с.

Філософсько-антропологічні читання: творча спадщина В.І.Шинкарука та сьогодення (до 80-ліття від дня народження). Частина 1. і і 36. наук, праць. Філософські діалоги 2010. K., 2010,-316 с.

Глобалистика: Международный междисциплинарный энциклопедический словарь: / Гл. ред.: И.И. Мазур, А.Н.Чумаков. М. -Спб.-Н.-Й.:ИЦ «ЕЛИМА», ИД «Питер», 2006. 1160 с.

Размещено на Allbest.ru