Параметри "нового світу": критико-аналітичний аналіз світових футурологічних прогнозів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Параметри «нового світу»: критико-аналітичний аналіз світових футурологічних прогнозів

Андрущенко Т.В

Подолання ціннісного розколу цивілізації - реальна перспектива її стабільного розвитку. Цю перспективу прогнозують більшість футурологічних моделей, створених відомими авторами в другій половині XX століття. Щоправда, є й такі серед них, які реанімують ідею «кінця світу», «зіткнення цивілізацій», «великого ядерного вибуху», «екологічного колапсу» тощо. Зупинимось на їх аналізі більш детально.

Як відомо, філософія не дає однозначної відповіді на питання ролі історії у прогнозуванні соціальних явищ. Відомий соціолог Р.Арон наголошував, що зміст, який філософ надає історії, визначає структуру її становлення, але врешті не визначає майбутнього. Він зазначав, що майбутнє неможливо знати напевно з тієї самої причини, з якої неможливо домогтися потрібного пояснення, коли відбувається причинний аналіз минулого [ I ,С.267]. Постає питання, що таке футурологія і яка її роль у формуванні параметрів світу?

Футуризм (від лат. /uturum - майбутнє) - один з головних напрямів авангардного мистецтва. Часом його започаткування вважається 1909 p., коли італійський поет Філіппо Томазо Марінетті опублікував у газеті «Фігаро» перший маніфест «Футуризм». Представники цього напрямку вважали себе «оповісниками майбутнього» і заявили про наміри на оновлення не лише художньої культури, а й всього людства шляхом повалення всього старого, віджитого (таким вони вважали класичне мистецтво) [2,с.86]. Головним завданням мистецтва вони вважали вираження космічної енергії і найбільше зусиль під впливом наукових відкриттів у фізиці доклали для знищення традиційних понять про простір і час. Художники намагалися фарбами схопити і виразити постійних рух, перетворення об'єктів, для чого використовували динамічні композиції з гострих кутів, зиґзаґів, еліпсів, спіралей. Фактично це явилося початком спрямованості людства в майбутнє - футурології.

Термін футурологія (від лат. futurum - майбутнє і logos - учення) увів 1943 року в науковий обіг німецький соціолог О.Флейтгейм. Він мав на меті створити нову науку, своєрідну «філософію майбутнього»,орієнтовану на науково-теоретичну розвідку з тим, щоб протиставити її утопії. Вчений розглядав футурологію як науку, вільну від будь-яких ідеологічних і соціально-утопічних доктрин, як галузь суспільствознавства, завданням якої є розробка концепцій майбутнього людства, перспектив розвитку соціальних процесів [3].

Це було виправдане, бо першими спробами осмислення суспільного розвитку були так звані утопії, починаючи з утопій Платона, Томаса Мора, Томмазо Кампанелли і закінчуючи утопіями К.Маркса, В.Леніна та їх послідовників. У середині XX ст. лавина футурологічної літератури призвела до буму прогнозів [4,с. 15].

У 60-70-хрр. виник справжній «футурологічний бум». Економісти, філософи, соціологи починають активно прогнозувати майбутнє. Виникає низка урядових і позаурядових організацій, які займаються моделюванням і прогнозуванням майбутнього. Однією з перших таких міжнародних організацій був «Римський клуб». 1974 року було утворено «Всесвітню федерацію досліджень майбутнього». Виникають наукові центри під егідою ООН, ЮНЕСКО. Над створенням моделей і прогнозів майбутнього працюють наукові центри при університетах, міжнародних концернах, банках. Учені намагаються осмислити економічні, екологічні, енергетичні, демографічні та інші проблеми, які постали перед людством на глобальному і регіональному рівнях [5,с.416]. Відбувається швидкий розвиток футурології як науки.

У той же час якщо футурологія акцентує увагу на тому, що може відбутися в найближчій чи віддаленій перспективі, глобалістика ставить питання про дослідження майбутнього як визначення можливих і вірогідних подій та тенденцій загальносвітового розвитку, в ній відсутній елемент обов'язковості.

Згодом термін футурологія був витиснений поняттями «прогностикою», «дослідження майбутнього». Футурологія була визнана науково-популярним напрямом, що втратив актуальність. У сучасній науковій літературі є поширеним уявлення про тотожність футурології і прогнозування. Проте глобальне прогнозування суспільного розвитку зіткнулося з необхідністю вирішення проблеми встановлення меж розвитку, опису переходу на новий рівень, аналізу процесів глобалізації, що мають глибоку соціально-філософську основу. У сучасному суспільстві прогнозування майбутнього глобального людства невід'ємне від обґрунтування світоглядних інтерпретацій явищ і процесів сучасності, віддзеркалення оптимістичних і песимістичних образів майбутнього, ідеалів і ціннісних перспектив. Теоретико-методологічні основи прогнозування в даний час не володіють необхідним для цього науково-філософським потенціалом, через свою вузькодисциплінарну практичну спрямованість, слабких зв'язків з філософськими теоріями, соціологічними концепціями розвитку людини і суспільства. Тоді як сучасна футурологічна думка, направлена в рівній мірі на образи бажаного і очікуваного майбутнього, в побудові і обговоренні прогнозів і проектів майбутнього суспільства спирається на міждисциплінарні дослідження і узагальнюючі соціально-філософські роботи [6,с.8].

Досить умовно можна виокремити два основні напрями сучасної футурології -- індустріальний і конвергентний. Прихильники теорії конвергенції намагалися спрогнозувати процеси суспільного розвитку, виходячи з існування двох протилежних систем. У межах індустріального напряму футурологічний характер мають різноманітні теорії так званого постсуспільства. За підрахунками Белла протягом 60-70-х pp. з'явилось близько двадцяти визначень майбутнього суспільства з префіксом «пост». Основним методологічним принципом усіх цих теорій є технологічний детермінізм, тобто твердження, що розвиток техніки визначає розвиток суспільства незалежно від його соціально-економічної структури. Роль науки, техніки, технології в розвитку суспільства гіперболізується [5,с,418].

Футурологічний напрям почав розглядатися як засіб підведення теоретичної бази під практику прогнозування.

Відтоді й донині простежується періодизація футуроорієнтованих прогностичних підходів, яка включає три основні етапи: 1) 1960-і - середина 1970-х років; 2) кінець 1970-х - початок 1980-х років; 3) від 1990-х років [7].

Основною особливістю футурологічних концепцій 1960-х - середини 1970-х років стало ототожнення футурології з науковим прогнозуванням і оформлення її як спеціального наукового напряму в працях «Комісії 2000 року» при Американській академії мистецтв і наук під головуванням Д.Белла, а також у доповідях Римського клубу.

У наукових підходах того періоду відбилося усвідомлення людством катастрофічності сучасної цивілізації, зокрема руйнівного впливу на людину техногенного суспільства та небезпеки ядерної війни. Знаковим для тогочасних досліджень є відображення стану фрустрації (краху всіх надій і віри в майбутнє, страху перед майбутнім). Вчені виявили, що в умовах динамічної модернізації традиційні суспільства руйнуються, що у світі відбуваються зміни, які випереджають свідомість, і людині все важче стає адаптуватися до змін. Характерна в цьому контексті праця американського вченого Е.Тоффлера «Футурошок». У ній всебічно змальовано стрес та дезорієнтацію людини внаслідок великої кількості змін за короткий відрізок історії. Оцінюючи цю книгу, російський філософ П.Гуревич зауважує: «Створивши надмогутню техніку, людина змінила ритм і течію свого життя. І тут справді з'ясувалося, що найголовніша біда - зовсім не дефіцит сировини для виробництва, не руйнація екологічного середовища. Наукова думка прагне відвести ці катастрофи. Кошмар в іншому: психологічні ресурси людини не безмежні. Справа не в тому, що виникає озонова діра чи виснажується нафтова свердловина. І навіть не в тому, що, засинаючи в одній країні, ви можете проснутися зовсім в іншій . Скоріш за все може не витримати людська психіка» [8,с.9].

До особливостей футурологічних концепцій кінця 70-х - початку 80-х років можна віднести зосередження дослідницьких зусиль переважно на екологічних проблемах, розробці концепцій та моделей, які відбивають злам світової цивілізації - перехід людства від епохи Модерну до Постмодерну. У той же час було розроблено концепції «нового світового порядку» (Г.Кіссінджер) та постіндустріального суспільства (Е.Тоффлер, З.Бжезинський, Д.Белл, А.Турен).

Доповідь Б.Гаврилишина й досі лишається актуальною. Характеризуючи найвірогідніший сценарій розвитку СРСР, вчений, зокрема, зазначав: «Можливими наслідками спроби зберегти існуючий стан були б зростаючі невдоволення, ворожість і дисидентство, а потім спалахи насильства, що підсилювалися б окремими подіями, які вели б до розпаду Радянського Союзу. В результаті більшість нинішніх союзних республік стали б незалежними державами. Вони прагнули б зберегти свою незалежність протягом кількох десятиліть. Зазнавши радощів і гіркоти такої незалежності, вони, можливо, добровільно створили б більші об'єднання, подібні до Сполучених Штатів Європи або Середньої Азії, водночас відповідно зберігаючи свою культурну самостійність - як у сучасному Європейському Економічному Співтоваристві. Російська республіка також знайшла б своє місце у такій наднаціональній будові, де вона посіла б місце сильного партнера, але лише партнера» [9,с.54--55].

Починаючи з 1990-х років, для футурологічних концепцій стає характерною яскраво виражена філософсько-історична і соціально-політична орієнтація глобального характеру. Серед таких підходів особливо виділяються ідея «кінця історії» Ф.Фукуями, в якій обґрунтовується настання історичного затишшя в майбутньому внаслідок переваги ліберальної демократії на всьому геополітичному просторі, а також ідея «зіткнення цивілізацій» С.Хантінгтона, яка стверджує, що після руйнації двополюсного світу на людство чекає «реванш Бога», тобто загострення суперечностей і вірогідне зіткнення цивілізацій, які консолідуються довкола традиційних релігій.

В цілому ж для кінця XX ст. характерна велика кількість різноманітних футурологічних концепцій, більшість з яких не є оптимістичними, але попри загрозливість цих прогнозів, ставлення людства не змінилося радикально. І справа не в тому, що людство не має достатньо технічних засобів для розв'язання своїх проблем. Вже в 70-х роках минулого століття воно ці засоби мало і могло достатньо швидко розвинути систему необхідних заходів. Трагізм або, якщо говорити відсторонено, трагікомізм ситуації полягає у тому, що після появи в 1972 році наукових доказів про серйозне неблагополуччя, людство в цілому їм не повірило і змарнувало понад ЗО років в дискусіях про їхню достовірність чи недостовірність, аж поки не перейшло за передбачену науковцями часову межу.

Прогностика майбутнього стає наукою, предметом якої є дослідження закономірностей і способів прогнозування. По мірі того, як соціальні суб'єкти пізнають механізми соціального розвитку, закономірно посилюється їхнє втручання в ці процеси, спроба їх планувати, спрямовувати в потрібному напрямі. Прогнозні періоди охоплюють прогнози-поперед- ження, короткотермінові прогнози (до 5 років), середньо термінові (до

ЗО років) та більш тривалі. Точність прогнозу залежить від реалізації умов, покладених в основу його обґрунтування. Але жоден прогноз не дає можливості уникнути майбутнього [ 1,с.268]

Першою спробою науково обгрунтованого футурологічного прогнозу вважаються доповіді Римського клубу. В 1968 році, за ініціативою Ауреліо Печчеї -- видатного італійського економіста, бізнесмена і громадського діяча, був створений Римський клуб -- міжнародна організація вчених, що мала на меті привернути увагу державних керівників, вчених, громадськості до глобальних проблем, які загострювалися у світі. Ця невелика організація (100 осіб), яка не мала навіть власного бюджету, здобула авторитет і міжнародне визнання, здійснюючи активний вплив на світову громадську думку. Найбільші наукові центри світу взяли участь у дослідженні й підготовці знаменитих доповідей Римському клубу, керівники багатьох держав світу підтримують контакти з Клубом, конференції Клубу проводяться в багатьох столицях світу. Римський клуб здійснював пошуки надійного інструментарію вивчення глобальних проблем, оскільки рання футурологія 50-60-х років мала примітивну дослідницьку методологію, зокрема недосконалі методи екстраполяції та історичної аналогії, на основі яких і відбувалось усвідомлення майбутнього.

На початку 70-х років американським кібернетиком Дж. Форрестером відомим спеціалістом з теорії та моделювання складних динамічних (соціальних) систем, були створені економіко-математичні моделі глобального розвитку світу «Світ-1» і «Світ-2». Вони імітували світовий розвиток з допомогою декількох глобальних категорій -- населення, капіталовкладення, використання невідновлюваних ресурсів, забруднення середовища, виробництво продовольства. Першу глобальну модель світового розвитку (системного опису демографії, світового виробництва і вичерпування природних ресурсів) запропонував Дж.Форестер (США, 1971). Вона ґрунтується на спрощеній екстраполяції п'яти факторів: зростання народонаселення, індустріалізації, забруднення навколишнього середовища, виробництво продуктів харчування, видобутку природних ресурсів.

Вихід у світ книги Дж.Форестера «Світова динаміка» збігся з початком роботи Римського клубу, що об'єднав адвокатів, бізнесменів, представників гуманітарної інтелігенції, заінтересованих у досліджені проблеми глобального розвитку. У 1972 р. у межах Римського клубу групою вчених під керівництвом американського вченого Д.Медоуза на основі системного методу здійснено спробу прогнозування глобального розвитку, побудови комп'ютерної моделі системи «людина-суспільство-природа». Доповідь була заснована на прогнозуванні таких змінних: населення, капіталовкладення, природні ресурси, продовольство, динаміка забруднення довкілля у часовому інтервалі у 200 років - від 1900 до 2100 р. Результати склали перший звіт Римському клубу «Межі росту». Робота Медоузів справила враження бомби, яка несподівано вибухнула. Адже отримані графіки демонструють різке спадання чисельності народонаселення і це корелює зі зростанням забруднення довкілля. Орієнтовний час колапсу - 2050 рік.

Автори моделі виходили з концепції, що межі світу мають фізичну природу, відображаються в його скінченності, характеризуються як зовнішні. Головний висновок полягав у тому, що при збереженні нинішніх темпів розвитку ресурси землі вичерпаються протягом одного століття. Для попередження цього вони запропонували концепцію «глобальної рівноваги», тобто контрольованого балансу сил (ідея «нульового зростання»).

Основний висновок, якого дійшла група такий: за сучасних темпів економічного і демографічного розвитку реальністю XXl століття стане вичерпання природних ресурсів та масова загибель людей, забруднення навколишнього середовища тощо. Щоб не допустити цього, слід вжити заходів щодо обмеження зростання чисельності населення і подальшого розвитку економіки у світовому масштабі. За роки свого існування (з 1968р.) члени Римського клубу виконали понад 15 фундаментальних досліджень перспектив розвитку сучасної цивілізації [ 11,с. 165].

У 1974 р. М.Месаровичем та Є.Пестелем було підготовлено доповідь Римського клубу «Людство у роздоріжжі. Стратегія виживання» (друга доповідь Римського клубу). В ній була сформульована ідея «органічного зростання», згідно з якою кожен регіон світу має виконувати свою особливу функцію. Світ розглядається як система взаємодіючих регіонів, що відрізняються один від одного рівнем економічного розвитку, культурними цінностями, способом життя. Тому світові, на думку авторів, загрожує не стільки глобальна небезпека, скільки регіональні катастрофи.

І вихід із становища не в зупиненні економічного зростання на певному критично допустимому рівні, а в розвиткові усіх структур, але тільки у формі «органічного зростання». З середини 70-х років Римський клуб майже щорічно проводить конференції і публікує доповіді з проблем глобального моделювання.

Головною ознакою суспільства другої половини XX ст. вважався притаманний йому «кризовий синдром», який має стати стимулом переходу до світової системи, що буде знаходитись у стані «органічного зростання». У цьому стані система розвиватиметься як єдиний організм, де кожна частина відіграватиме свою виключну роль і користуватиметься тією часткою загальних благ, які відповідають даній ролі та забезпечують подальший розвиток цієї частини на користь цілого. Було зроблено висновок, що світ з простої сукупності незалежних частин перетворюється на всесвітню систему, тобто на зібрання функціонально взаємозалежних частин.

Концепція «гуманістичного соціалізму». У 1976 р. Я.Тінберген та А.Долман підготували доповідь під назвою «Перегляд міжнародного порядку» (третя доповідь Римського клубу), в якій головною метою визнавалася необхідність забезпечення гідності та добробуту людей. На погляд авторів доповіді, політичні зміни планетарного масштабу вимагають створення глобальних власних структур - «світова державна скарбниця», «всесвітня адміністрація з продовольства». Мондіалістична за своїм характером, ця концепція фактично висувала ідеї створення глобальних політичних інститутів. Нова ідеальна соціальна організація людства отримала назву «гуманістичний соціалізм», який мав забезпечити рівні можливості для всіх країн і людей відповідно до універсальних гуманістичних цінностей.

Наступна концепція «нового гуманізму». У 1977 р. доповідь Е.Ласло «Цілі для людства» як головну мету проголошувала встановлення загальносвітової солідарності. На відміну від зовнішніх меж, вирішальними для визначення напрямів розвитку світової цивілізації вважались межі внутрішні, тобто політичні, культурні, психологічні межі в життєдіяльності людей та суспільства, що знаходить відображення у поганому політичному керівництві, безвідповідальності у політичній діяльності (суб'єктивний чинник). Необхідною передумовою виживання та прогресу людства мають стати спільні ідеали, цінності й цілі, яким треба підкорити індивідуальні інтереси окремих країн та народів [11,с.8]. Доповідь вказувала на необхідність перебудови свідомості і запровадження норм поведінки людей і норм державної політики відповідно до «нових стандартів гуманізму». Також було сформульовано цілі світового розвитку, зокрема: припинення гонки озброєнь, відмова від конфліктів, війн та насильства, вирішення продовольчої проблеми в глобальному масштабі, глобальний контроль за використанням енергетичних та сировинних ресурсів, технологіями і природокористуванням, глобальний розвиток, спрямований на підвищення якості життя, соціальну справедливість у розподілі матеріальних та духовних благ. Програма нового гуманізму передбачала людську революцію, інтеграцію людей світу і формування нової спільноти - глобального етносу.

У тому ж році відомий американський економіст В.Леонтьев та інші експерти OOH розробили сценарії демографічного, економічного та екологічного розвитку на 1980,1990 та 2000 pp. Головний висновок - необхідність скорочення розриву у рівнях економічного розвитку промислових центрів світу та країн, що розвиваються.

Концепція «Дороговкази в майбутнє». У десятій доповіді Римського клубу, підготовленій Б.Гаврилишиним в 1980 p., зроблено висновок, що подальший розвиток світової цивілізації пов'язаний з конвергенцією суспільних систем. Він запропонував модель майбутнього світового порядку, засновану на співіснуванні різних культур, релігій, способів життя, колегіальному керівництві та демократії [9].

У 1980 р. О.Джіаріні у доповіді «Діалог про братерство і добробут» висловив думку, що досягнення нового стану багатства і процвітання має бути заснований на еколого-економічних цінностях життя [3].

Аналізуючи діяльність Римського клубу, його творець і лідер Ауреліо Печчеі, сформулював «Основні цілі людства», які виклав у своїй книзі «Людські якості» [12,с.42]. Печчеі пропонує шість стартових цілей, які пов'язані з «зовнішніми межами» планети (біофізичні можливості); «внутрішніми межами» самої людини (вони також обмежені); культурною спадщиною народів (запобігати уніфікації); формуванням світового співтовариства; охороною навколишнього середовища (в тому числі й демографічна проблема) й реорганізацією виробничої системи. В цілому діяльність Римського клубу хоча й не призвела до вирішальних судьбу людства радикальних перетворень, але підштовхнула масову та наукову свідомість принаймні замислитися над подальшим існуванням.

Так, до середини XX століття у концепціях майбутнього переважав оптимізм і глибока віра в науково - технічний прогрес, вже з 20-х років у прогнозах майбутнього постає картина кризи та занепаду цивілізації (Р.Дарендорф, О.Tофлер, Л.Лимфорд та ін.). Однак важливе те, що представники багатьох філософських теорій схожі в єдиному і головному: сучасна людина повинна зрозуміти свою природу і змінити ставлення до світу [10,с.166].

«Буму прогнозів» 60-70-х років сприяло формування нових філософських, економічних і соціологічних концепцій суспільного розвитку, набору понять, категорій, соціальних норм, інших теоретичних передумов, необхідних для конструювання моделей майбутнього. Вирішальне значення щодо цього мали теорії «індустріалізму», «постіндустріалізму», згодом і концепції «інформаційного суспільства». На зміну оптимістичним теоріям майбутнього поступово приходить хвиля соціального песимізму. Перша «антиіндустріальна хвиля» була пов'язана із зростаючою тривогою світової громадськості у зв'язку з прогресуючим забрудненням навколишнього середовища. Її аналіз становить предмет самостійного теоретичного аналізу, запланований нами на майбутнє.

розвиток цивілізація футурологічний утопія

1. Мартинов А.Ю. Історична соціологія (циклічна парадигма). Монографія А.Ю.Мартинов. - Сер. Відкрита дослідницька концепція. - Вин. 3. - K.: УАІД Рада, 2004.

2. Мельник М.Т. Футуризм у моді XX століття / М.Т.Мельник // Вісн. Держ. акад. керівних кадрів культури і мистецтв: Наук, журнал. - K.: Міленіум, 2009.

3. Коппель Е.А. Глобалістика як нова інтегральна наука про сучасний світ [Електроний документ] / Е.А.Коппель. - Режим доступу: helen- koppel.narod.ru/030.htm

4. Біляцький С.Д. Життя людей у XXI столітті / С.Д.Біляцький, Н.В.Ярова Зовнішня торгівля: право та економіка. - 2007. - № 5 (34).

5. Корнійчук Л.Я. Історія економічних учень: Підручник / Л.Я.Корнійчук, Н.О.Татаренко, А.М.Поручник та ін.; [за ред. Л.Я.Корнійчук, Н.О.Татаренко]. K.: КНЕУ, 1999.

6. Дондокова Б. Б. Социально-философские основания футурологического знания: дис... канд. филос. наук: 09.00.11 - социальная философия / Б.Б.Дондокова. - Чита. - 2009.

7. Тоффлер Э. Шок будущого / Є. Тоффлер: Пер. с англ. - М.: ООО ACT, 2002. - С. 9

8. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє / [Пер. з англ. Л.ЛЛещенко]. - К.: Основи, 1993.

9. Філософія: Навч.-метод, посіб. / [Л.В.Афанасьева, В.В.Букреев, Л.С.Воробйова, Л.Ф.Глинська та ін.]. - К.: Акцент, 2003.

10. Малицкий Б.А. Римский клуб: формирование нового понимания глобальных проблем / Б.А.Малицкий, В.Я.Артемова - К., 1992.

11. Печчеи А. Человеческие качества/ АПеччеи. - М.: Прогресс, 1985.

Размещено на Allbest.ru