Розвиток інноваційної активності студентства в умовах оновлення вищої школи України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Розвиток інноваційної активності студентства в умовах оновлення вищої школи України

Яковенко Марина Леонідівна

АНОТАЦІЇ

інноваційний студент активність

Яковенко М.Л. Розвиток інноваційної активності студентства в умовах оновлення вищої школи України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата соціологічних наук за фахом 22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології. - Харківський національний університет ім. В.Н. Каразина, Харків, 2003.

Дисертаційне дослідження присвячене проблемі вивчення розвитку інноваційної активності студентства і управління даним процесом. У рамках соціологічного підходу автор розглядає поняття і сутність категорії “інноваційна активність” і ряд понять, що узгоджуються з ним. Інноваційну активність автор розглядає на базі соціальної активності і визначає як якісну характеристику особистості студента.

У дисертаційному дослідженні проаналізовано нові освітні технології, що детермінують розвиток інноваційної активності студентів. Інновації в освіті при цьому розглядаються як один із видів соціальних інновацій. За результатами емпіричних досліджень уперше були отримані дані про форми прояву і напрямки розвитку інноваційної активності студентської молоді. Проведено типологічний аналіз студентства за рівнем інноваційної активності, на підставі чого виділено групи високого, середнього і низького рівня активності. За результатами дисертаційного дослідження розроблено низку пропозицій щодо вдосконалення розвитку інноваційної активності студентства в умовах сучасних вищих навчальних закладів і розгортання соціальних технологій на різних управлінських рівнях - організації, регіону, держави. Запропонована система заходів має практичне значення в оптимізації інноваційної активності студентів вищих навчальних закладів.

Ключові слова: студентська молодь, інноваційна активність, інновативність, технології оптимізації, вища освіта.

1.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. З актуалізацією потреби в оновленні всіх сторін життєдіяльності українського соціуму на етапі трансформації його соціально-економічної системи особливу значущість набуває вивчення інновацій, їх місця і ролі в життєдіяльності суспільства. Значний вплив на характер і динаміку інноваційних процесів здійснює система освіти.

Соціальні інститути суспільства взагалі і інститут освіти, зокрема, знаходяться на етапі значних перетворень. Соціальну значущість мають перетворення, що відбуваються в системі вищої освіти. Необхідність оновлення вищої школи України, його напрямки і характер зазначені в Національній доктрині розвитку освіти в XXI столітті. Оновлюючі процеси в системі вищої освіти набувають особливого значення для суб'єкта соціального процесу - студентства, здійснючи значний вплив на його світосприйняття, ментальність, визначають спектр його інноваційної діяльності, розвиток інноваційної активності.

Студентська молодь завжди привертала особливу увагу дослідників внаслідок безпосередньої залежності розвитку суспільства від її інтелектуальних і моральних якостей. Дослідження інноваційної активності студентства в умовах суспільних трансформацій є актуальним за цілою низкою чинників. Розвиток інноваційної активності виступає гарантом здійснення стратегій становлення і розвитку українського суспільства. Інноваційний потенціал молоді має бути підґрунтям для гармонійного входження українського соціуму до світового простору. При цьому студентство як специфічна соціально-демографічна група, що володіє великим інтелектуальним потенціалом, який уможливлює сприйняття, продукування і впровадження нового в життєдіяльність суспільства, традиційно розглядається як найбільш інноваційно здатна соціальна група молодіжної когорти. Таким чином, освітня сфера і, насамперед, вища школа стають базою розвитку інноваційної активності студентської молоді, концентрації та прояву її інноваційного ресурсу.

У даному дослідженні ми вважаємо за доцільне звернення до інноваційно-утворюючого середовища системи вищої освіти, що значно впливає на розвиток інноваційного потенціалу студентства і нарощування інноваційної активності особистості.

Дослідницьку проблему ми вбачаємо в протиріччі між потребою суспільства у високому рівні інноваційної активності студентської молоді як найбільш мобільного, сприйнятливого до інновацій соціального суб'єкта та реальним рівнем її прояву (предметна сторона проблемної ситуації). Гносеологічна сторона проблемної ситуації полягає у протиріччі між усвідомленням необхідності розвитку інноваційної активності студентства та недостатнім знанням особливостей її розвитку, зокрема в умовах вищого навчального закладу.

Ступінь наукової розробленості. Проблемі інновацій у сучасній науковій літературі приділяється значна увага. Концептуальні розробки М. Вебера, Й. Гердера, Е. Фромма, О. Шпенглера, Й. Шумпетера та інших дозволили оцінити значущість і суперечливість соціальних наслідків впровадження інновацій для європейської цивілізації і всього світового співтовариства.

Аналіз характеру соціальних процесів, особливостей змін, що відбуваються в соціальній структурі суспільства в результаті розширення масштабів інноваційної діяльності, спроби середньострокового і довгострокового прогнозування соціальних наслідків нововведень знайшли відображення в роботах таких провідних дослідників ХХ століття, як Д. Белл, Дж. Бернхейм, І. Валерстайн, Дж .Гелбрейт, П. Дракер, М. Кастельс, Д. Медоуз, Т. Парсонс, А. Печчеі, П. Сорокін, Е. Тоффлер та інших.

Цілий ряд важливих методологічних положень соціологічного аналізу інновацій, оцінка особливостей впровадження нововведень як специфічних соціальних технологій представлені в роботах І. Бестужева-Лади, С. Вовканича, В. Дудченка, М. Лукашевича, Б. Нагорного, В. Подшивалкиної, А Пригожина, О. Скідіна, Л. Хижняк, Ю. Яковенка.

В умовах трансформації українського суспільства особливого значення набуває дослідження суб'єктів інноваційної активності, в тому числі студентства. Проте, цілеспрямованих досліджень у цьому аспекті інноватики в українській соціології не проводилося. Результати соціологічного вивчення студентського середовища, в тому числі деяких аспектів інноваційної діяльності студентства, представлені в роботах В. Арбєніної, В. Бакірова, О. Балакірєвої, Є. Головахи, В. Ніколаєвського, С. Оксамитної, Н. Побєди, Л. Сокурянської, І.Шеремет, Н. Шуст, О. Якуби, О. Яременка та інших.

Питанням аналізу процесів оновлення вищої школи України та інноваційних особливостей вищої освіти присвячений ряд досліджень В. Андрущенка, В. Астахової, Л. Герасіної, В. Городяненка, В. Козакова, В. Кременя, А. Навроцького, О. Скідіна, В. Франчука, А. Хоронжого, Ю. Чернецького та інших.

Дослідження різних аспектів життєдіяльності студентської молоді дають підстави стверджувати, що проблема розвитку і прояву інноваційної активності студентської молоді є недостатньо вивченою як із погляду теорії середнього рівня, так і в плані здійснення емпіричних досліджень.

Вищевикладене актуалізує необхідність соціологічного аналізу особливостей розвитку інноваційної активності студентської молоді в умовах сучасних трансформаційних процесів у суспільстві, а також пошук шляхів оптимізації процесу розвитку інноваційної активності студентства, що і обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною державних бюджетних тем, затверджених Міністерством освіти і науки України, що були виконані кафедрою соціології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за участі автора: “Розробка основ формування інноваційної активності розвитку індивідуальних особливостей студентів на базі соціологічних досліджень” (ДН-14-96), “Наукові основи мотиваційного потенціалу соціальної і психологічної культури вищого навчального закладу” (ДН-49-99), “Життєві стратегії молоді в умовах суспільства, що трансформується” (ДН-27-01), а також кафедрального наукового дослідження “Методологічні і методичні основи викладання соціологічних дисциплін у вищих навчальних закладах в умовах суспільства, що трансформується”.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка концептуального підходу до дослідження інноваційної активності студентської молоді і розробка на цій основі системи заходів з розвитку інноваційної активності студентства в умовах оновлення вищої школи України.

Реалізація даної мети вимагає вирішення наступних задач:

Уточнити теоретико-методологічні підходи соціологічного аналізу інноваційної активності і понятійний апарат дослідження;

З'ясувати специфіку формування і прояву інноваційної активності студентства в умовах оновлення системи вищої освіти;

Проаналізувати зовнішні (об'єктивні) фактори, що впливають на формування і розвиток інноваційної активності студентської молоді;

Виявити особливості впливу університетського середовища на формування і спрямованість інноваційної активності студентів;

Визначити внутрішні (суб'єктивні) фактори, що детермінують розвиток інноваційної активності студентства;

Здійснити типологічний аналіз студентської молоді за рівнем інноваційної активності;

Розробити рекомендації з оптимізації розвитку інноваційної активності студентської молоді в період оновлення вищої школи України.

Об'єкт дисертаційного дослідження - студентська молодь України.

Предмет дисертаційного дослідження - фактори розвитку інноваційної активністі студентів вищого навчального закладу.

Методи дисертаційного дослідження. Вибір методів дисертаційного дослідження обумовлений складністю трансформаційних соціально - економічних процесів, в яких перебуває як українське суспільство загалом, так і вища школа зокрема, що впливає на прояв інноваційної активності українського студентства.

Теоретичне осмислення проблеми зумовило використання загальнонаукових методів: узагальнення, аналогії, співставлення, типологізації, аналізу та синтезу.

Авторська концепція розроблялася в межах структурного функціоналізму, зокрема теорій соціальної дії і взаємодії, конфліктної, та ціннісно - нормативної парадигм.

Серед кількісних методів збору соціологічної інформації використовувалися: групове анкетування, контент-аналіз особистих документів (якими виступали резюме студентів).

У зв'язку з необхідністю наблизитися до адекватного розуміння суб'єктивних змістів, суджень і дій студентства нами була використана методологія якісного дослідження із застосуванням тактики “історія життя” (як відтворення в індивідуальному житті соціально-культурних норм, співвідношення соціального й індивідуального), глибинного інтерв'ю і фокусованого групового інтерв'ю (для виявлення розходжень у розумінні життєвих стратегій і проблем).

Для аналізу емпіричної соціологічної інформації, застосовувалися типологічний, кластерний і кореляційний методи. Вторинний аналіз було застосовано до ряду емпіричних даних, отриманих як вітчизняними, так і російськими дослідниками.

Емпіричну базу дисертаційного дослідження складають матеріали соціологічних досліджень, проведених кафедрою соціології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за участі автора в 1998-2002 рр. При цьому за репрезентативною вибіркою методом анкетування було охоплено 2519 осіб, крім того методом глибинного інтерв'ю - 357 осіб, методом фокусованого групового інтерв'ю - 123 особи, для контент - аналізу було зібрано 461 резюме.

Наукова новизна отриманих результатів. У дисертаційній роботі вирішено наукове завдання розробки теоретико-методологічного підходу до вивчення розвитку інноваційної активності студентської молоді в умовах оновлення вищої школи України.

Наукова новизна роботи полягає в наступних положеннях:

дістала подальшого розвитку соціологічна концепція інноваційної активності студентської молоді; уточнено базові поняття, що розкривають інноваційну активність студентської молоді (інноваційний потенціал, інноваційний клімат, інновативність, інноваційне середовище, інноваційний процес, інноваційне ядро, інноваційна поведінка);

вперше розроблено соціологічні критерії та індикатори виміру рівня інноваційної активності, на основі яких здійснено типологічний аналіз студентства за рівнем інноваційної активності;

проаналізовано об'єктивні фактори, що впливають на розвиток інноваційної активності студентства; доведено, що серед зовнішніх умов домінуючий вплив на розвиток інноваційної активності студентської молоді мають зміст, характер і спрямованість навчання, що його надає вищий навчальний заклад;

виявлено суб'єктивні фактори, що детермінують розвиток інноваційної активності студентства; виділено типові й особливі риси студентства як суб'єкта інноваційної активності; з'ясовано і проаналізовано механізм формування інноваційної активності студентства в умовах оновлення вищої школи України;

вперше у практиці соціологічних досліджень отримано емпіричні показники змін якісних характеристик генерацій і елементів соціокультурного середовища, що визначають значною мірою динаміку і спрямованість інноваційної активності студентської молоді;

запропоновано низку рекомендацій з оптимізації процесу розвитку інноваційної активності студентства в умовах соціальних трансформацій..

Практичне значення результатів. Теоретико-методологічні положення дисертаційного дослідження значною мірою розширюють існуючі наукові уявлення про розвиток інноваційної активності студентської молоді, її характер і спрямованість, а також дають матеріал для розробки соціальних технологій щодо оптимізації прояву інноваційної діяльності студентів у процесі набуття вищої освіти.

Положення дисертації можуть бути використані в подальших теоретичних і методичних розробках при вивченні даної проблеми, а також у викладацькій діяльності.

Методика, розроблена й апробована автором дисертаційного дослідження в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля, може служити підставою для подальшого вивчення стану інноваційної активності і прогнозування її розвитку в студентства України.

Основні положення даного дослідження використовуються в навчальному процесі вищого навчального закладу при розробці курсів по загальній соціології, соціології молоді, соціології інноваційних процесів, економічній соціології тощо.

Особистий внесок здобувача. Всі основні положення і висновки дисертації розроблялися автором самостійно.

Апробація результатів. Основні положення і результати дисертаційного дослідження апробовані на Міжнародних науково-практичних конференціях “Університет і регіон” (Луганськ, 1997, 1998, 2000); Харківських соціологічних читаннях-99 (Харків, 1999); Симпозіумі “Наука Луганщини в контексті розвитку регіону” (Луганськ, 1999); Міжнародній науково-практичній конференції “Університет - 2000” (Луганськ, 2000); Першій Всеукраїнській соціологічній конференції “Проблеми розвитку соціологічної теорії” (Київ, 2000); Міжнародній науково-практичній конференції “Тенденції розвитку ринку праці в Україні і проблеми працевлаштування студентів” (Луганськ, 2001); Науковій конференції професорсько-викладацького складу і наукових співробітників “Наука-2002” (Луганськ, 2002); Другій Всеукраїнській соціологічній конференції “Проблеми розвитку соціологічної теорії” (Київ, 2002), а також на методологічних семінарах кафедри соціології факультету мовознавства, журналістики і соціології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля та викладені в двох методичних посібниках для студентів Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля з дисциплін “Соціологія” і “Соціологія молоді”.

Публікації. Основні ідеї і результати дисертаційного дослідження викладено в дев'яти наукових статтях, чотири з яких опубліковано в професійних спеціалізованих виданнях із соціологічних наук, які входять до відповідного переліку ВАК України, та двох тезах за матеріалами виступу на наукових конференціях.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел, одного додатку. Повний обсяг дисертації - 199 сторінок, із яких 177 сторінок основного тексту, 1 таблиця, 2 схеми, 7 сторінок додатку, 15 сторінок списку використаних джерел (195 найменувань).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми та визначено ступінь її наукового опрацювання; сформульовано мету і завдання дослідження, його об'єкт і предмет; з'ясовано теоретико-методологічні засади та емпірична база дослідження; визначено наукову новизну і встановлено практичне значення отриманих результатів, а також форми їх апробації.

Перший розділ дисертаційного дослідження - ”Теоретико - методологічні підходи до соціологічного аналізу інноваційної активності”- присвячений аналізу змістовного наповнення поняття “інновація” в історії становлення наукової думки, розкриттю значення інновацій у розвитку суспільства, сутності та специфіки формування поняття “інноваційна активність” у наукових розробках сучасності.

Інновації розглядаються як єдність об'єктивної і суб'єктивної сторін людської життєдіяльності. Вони є суть процесу, перехід певної системи з одного стану в інший. Першочергове значення в ініціації нововведень має рівень і характер концептуальних знань.

У процесі аналізу інновацій автором розглядаються як змістовні аспекти визначення даного поняття, так і класифікація нововведень. У дисертації відзначаються особливості соціальних нововведень, що мають значення в процесі розвитку інноваційної активності студентства, а саме: специфіка освіти і соціального оточення, наявність інноваційного ядра групи, особистісні якості суб'єкта інноваційної діяльності.

Автор розглядає низку понять, похідних від базового, що мають принципове значення для розуміння суті інноваційної активності, зокрема: “інновативність”, “інноваційна діяльність”, “інноваційна політика”, “інноваційне ядро”, “інноваційний потенціал”, “інноваційний клімат” тощо. У дисертації розглянуто взаємозв'язок цих понять, проаналізовано їх співвідношення з поняттям інноваційної активності, виокремлено типи інноваційного ядра.

На думку автора, можна говорити про існування декількох типів інноваційного ядра незалежно від особливості і складності структури організації.

До першого можна віднести тип “власного лідера”, чи “єдиноначальності”, коли генератором ідей, що рухає силоміць інноваційний процес, і масовим адаптатором виступає одна людина. За дослідженнями соціальних психологів і соціологів у більшості малих соціальних груп даний тип є найбільш розповсюдженим.

До другого типу було віднесено групу (дві-три особи), в якій чітко розподілено з урахуванням особливостей інтелектуально-моральних чинників ролі і позиції стосовно до нововведення. Даний тип складається з генератора ідей, “рупора” (“душі колективу”), якого можна назвати соціальним адаптатором, і “мотора”, тобто рушійника ідеї.

До третього типу віднесено групу осіб (розширена група з шести - восьми осіб) із твердим розподілом ролей, яка існує стільки, скільки триває просування визначеної інновації. Кількісно-якісний склад групи може змінюватися протягом усього періоду протікання інноваційного процесу.

Нами були визначені особливості формування інноваційного ядра як єдиної групи, коли до цілісного інноваційного ядра можна віднести ряд самостійних груп, об'єднаних загальними інтересами протягом тривалого часу. Склад їх, як і в окремо узятій групі, може змінюватися в процесі поширення інновації.

Структура розповсюдження інновації складається з умовно позначених соціальних груп: інноваційне ядро, особи, схильні до інноваційних перетворень, такі, що перешкоджають просуванню інноваційних технологій та інноваційно пасивні (нейтральні, скептики).

В основі спонукальних мотивів до активних інноваційних дій лежить прагнення індивіда до зміни умов власного життя. Автор виділяє два види збудників: зовнішні і внутрішні. Зовнішні збудники - стимули, зумовлені соціальними умовами, рівнем і якістю системи освіти, стратегією держави, які здатні впливати на суб'єкта, посуваючи його до активних дій, поза його волі і бажання. Внутрішні збудники - мотиви, які носять прихований характер, відбивають іманентні потреби людини і можуть бути сформовані задовго до початку активної інноваційної діяльності. В умовах соціально-економічних трансформацій вирішальним стимулом до інновацій можуть виступати стимули зовнішнього характеру, обумовлені соціальною політикою держави.

Під інноваційною активністю ми розуміємо такий прояв соціальної активності, в процесі якого індивід виявляє особистісну творчість і сприяє перетворенню соціальних відносин, умов власного життя тощо. Прояв інноваційної активності є можливим як у різних соціальних середовищах, так і в різних аспектах людської життєдіяльності і може виражатися як у соціально-позитивних, так і соціально-негативних формах.

Інноваційну активність студента ми визначаємо як якісну характеристику його особистості, що свідчить про орієнтацію останнього на творчість, інновації, виробництво нового знання (продукту, послуги і т.п.) і впровадження його в життя.

Внутрішній механізм формування інноваційної активності представлено у вигляді наступних елементів: потреба в інноваційній діяльності - інтерес до творчості, нетрадиційних, евристичних видів діяльності - сприйняття, засвоєння останньої як цінності - формування ціннісних орієнтацій на створення нового - наявність соціальних установок на його реалізацію - досягнення поставленої мети, реалізація інновації.

В об'єктивному плані інноваційна активність виявляється в результатах якісних історично - позитивних перетворень соціальних відносин кожного конкретного суспільства.

У суб'єктивному плані інноваційна активність - це певна установка особистості на творчу діяльність, що виходить із необхідності перетворення соціальних умов, у яких знаходитися індивід, розуміння ним суспільної значущості перетворень, ступеня задоволеності рівнем і характером соціальних відносин (суб'єктом взаємодії яких він є), а також особистісним соціальним статусом.

У другому розділі роботи - “Сучасна система вищої освіти як фактор розвитку інноваційної активності студентської молоді” - студентство розглядається як об'єкт соціологічного аналізу, досліджено інноваційні тенденції сучасної вищої освіти, новітні освітні стратегії, що детермінують розвиток інноваційної активності студентів.

Одним із найбільш впливових чинників формування і розвитку інноваційної активності студентства є інститут освіти. Інновації в сфері освіти традиційно відносять до соціальних інновацій. Кінцевий результат впровадження освітніх нововведень, як правило, не очевидний і віддалений у часі.

До інноваційних тенденцій вищої освіти слід віднести формування в студента здатності критичного осмислення і передбачування шляхом постійного аналізу соціальних, економічних, культурних і політичних тенденцій, спрямування інтелектуальних зусиль студентів в області прогнозування, попередження і запобігання соціальних катаклізмів. Ці тенденції уособлюють ідею випереджаючої освіти. Специфіка інноваційної системи освіти повинна виявлятися у формуванні в студентів потреби в безупинному оволодінні знаннями; умінь і навичок самоосвіти; творчого підходу до знань упродовж усього активного життя. У Всесвітній декларації ЮНЕСКО про вищу освіту та в Національній доктрині розвитку освіти в XXI столітті зазначається,що найбільш важливою інноваційною тенденцією є безперервність набуття освіти особистістю протягом життя.

У процесі якісної зміни суспільства, переходу світової цивілізації до інформаційної стадії суттєвим є розширення можливостей доступу систем освіти до світових інформаційних ресурсів та використання в освітніх програмах комп'ютерних технологій. Зростає роль системи освіти як виробника інформації, творця інформаційних систем. Це пов'язано з тим, що інформація в умовах перехідного, транзитного суспільства набуває інноваційного характеру, внаслідок чого однією з актуальних задач системи вищої освіти є формування високої інформаційної культури, інноваційної активності студентів, орієнтованих на одержання нового знання. Такого роду перетворення, на наш погляд, привели до кардинальної зміни вимог до студентства.

Автор розглядає сучасні соціокультурні трансформації та інновативність студентства, що мають місце в умовах оновлення інституту вищої освіти. В ході дослідження проаналізовано зміни, що відбуваються в соціальному статусі і складі студентства. Зокрема, в останні роки знову намітилася тенденція збільшення питомої ваги студентської молоді в загальній масі населення. У той же час, мотиви вступу до вищого навчального закладу на обрану спеціальність змінилися, -: підвищуються формальні ознаки одержання диплому.

У самому закладі вищої освіти відбувається розподіл на елітні і неелітні спеціальності (факультети). На перших, і на бюджетній, і на контрактній основі, в переважній більшості, навчаються діти матеріально забезпечених прошарків населення (це спеціальності юридичного, економічного профілю та комп'ютерних технологій). При цьому на ряді технічних і гуманітарних спеціальностей переважають діти малозабезпечених прошарків населення. Отже, соціальне розшарування студентства збільшується за матеріальною ознакою.

Процес соціалізації студентства припускає потребу в інновації як активному перетворенні власного життя і соціального середовища. В ситуації соціальної аномії процес соціалізації особистості студента значно відрізняється від усталених норм соціалізації у відносно стабільному суспільстві: соціальні цінності, норми, установки, взірці поведінки, що притаманні суспільству в цілому, значно відмінні в соціальних спільнотах, групах і можуть носити протилежний зміст. За таких умов ступінь інноваційної активності особистості молодої людини може залежати від декількох факторів: інноваційного потенціалу суб'єкта, специфіки і рівня освіти молодої людини, інновативності найближчого соціального оточення, рівня кризи соціального середовища, характеру діяльності, культивованих суспільством мотивацій досягнення.

Інноваційна активність студентів фактично перейшла в розряд “ринкового показника” конкурентноздатності випускника, оскільки в новому соціально-економічному середовищі, що постає (в умовах загострення конкуренції між вищими навчальними закладами) саме інноваційна активність студентства стає одним із ключових показників якості освітніх послуг, що їх надає той чи інший вищий навчальний заклад.

У третьому розділі - “Оптимізація процесу розвитку інноваційної активності студентів в системі вищої освіти, що оновлюється” - проаналізовано емпіричний матеріал, отриманий у процесі дослідження, наведено типологію студентства за рівнем інноваційної активності, розглянуто основні напрямки розвитку інноваційної активності студентства в умовах сучасних навчальних закладів, запропоновано рекомендації щодо оптимізації умов і чинників розвитку інноваційної активності студентства.

Серед домінуючих чинників розвитку інноваційної активності виступає якість та спрямованість вищої освіти. Одним із важливих показників прояву інноваційної активності студентів є їх участь у науковій діяльності, під якою студенти розуміють виконання курсових і дипломних робіт творчого характеру, участь у студентських наукових конференціях і олімпіадах, підготовку статей для наукових збірників. Так, до 2002 р. близько 17% студентів технічних спеціальностей, більше 40% студентів, що опановують природничі спеціальності, і близько 52% гуманітаріїв займалися науковою діяльністю. Ставлення студентів до наукової праці змінилося: зник елемент обов'язковості масової участі. Ініціативу виявляють здебільшого по двом показникам: зацікавленості в проблемі та бажанню самовираження.

Елементом прояву інноваційної активності є використання студентами комп'ютерних технологій та різноманітної інформації, представленої в мережі Інтернет і на CD-R. Творчий підхід в освоєнні інформації виявляють близько 4% студентів. До них ми відносимо тих, хто використовує новітні дані при підготовці тематичних рефератів, доповідей, самостійно робить огляд і аналіз інформації з теми, що викликана особистою зацікавленістю та представляє їх до обговорення на широкий загал, виконує індивідуальні завдання творчого характеру.

За результатами нашого дослідження виявлено, що вищий навчальний заклад у його сучасному стані не є соціальною організацією, що активізує належною мірою ініціативність молодих людей, - так вважають 68% опитаних студентів. Їх інноваційна активність залишається, як правило, поза рамками навчальної діяльності і ініціюється не стільки процесом навчання чи задачами навчальної діяльності, всім освітянським середовищем, скільки загальною життєвою практикою.

Наші дослідження довели, що відбуваються відчутні зміни в якісних характеристиках генерацій. Так, спрямованість інноваційних змін свідомості студентства постає у визначенні для себе на даному етапі життя значущості інтелектуального розвитку (під ним розуміється освіченість у широкому смислі). Вони вбачають, що в майбутньому освіченість буде поступатися місцем вузькому професіоналізму і нарощуванню особистісних характеристик, що сприятимуть соціальному самоствердженню. Отже, інноваційна активність студентства реалізується в установці на прагматизацію та індивідуалізацію власної життєдіяльності.

На основі виявлення стійких сполучень ознак було проведено типологізацію студентства за рівнем інноваційної активності. Інтерпретація отриманої типології розглядалася нами в аспекті протилежних властивостей “активність - пасивність”, “продукування інновацій - неприйняття інновацій”. Отже, типологія студентства за рівнем інноваційної активності може бути представлена таким чином.

Першу групу складають студенти (2%-3%), що виявляють високу інноваційну активність. Це “генератори ідей”, здатні як до продуціювання нового, так і до практичного використання нововведень. Для них характерні: ініціативна включеність в інноваційну діяльність, зацікавленість у науково-дослідній роботі, високий ступінь вибіркової комунікативності, потреба в опануванні знань і навичок, що виходять за рамки офіційної освітньої системи, висока зацікавленість у сприйнятті нововведень у різних галузях людської життєдіяльності, активність у навчальній діяльності, високий ступінь готовності до нестандартних життєвих ситуацій.

Другу групу складають студенти із середнім рівнем інноваційної активності (5%-7%), які активно включаються в упровадження інноваційних ідей, здатні до розвитку нововведень, їх доробці і просуванню. Це свого роду “творчі виконавці”, що складають першу хвилю інноваційного поширення (нерідко частина представників цієї групи помилково ототожнюється з “генераторами ідей”). Для них характерні: високий ступінь включеності в інноваційну діяльність, ініціативна соціальна поведінка, високий рівень комунікативності, значна зацікавленість у сприйнятті нововведень, активна участь у роботі студентського самоврядування, чітко визначені ціннісні орієнтації, активність у навчальній діяльності, висока здатність до самоаналізу, критичність мислення. При цьому вони практично не продуціюють відправні інноваційні ідеї, але можуть пропонувати нововведення в руслі здійснюваної інноваційної діяльності.

До третьої групи відносяться студенти з низьким рівнем інноваційної активності (9%-14%). Це “зацікавлені виконавці” - активна частина студентства, в якої недостатньо чітко виражена здатність до новаторських ідей. Вони виявляють зацікавленість при втіленні уже висунутих ініціатив, популяризують їх. Для цієї групи студентів характерні: слабка включеність в інноваційну діяльність, невивіреність соціальних установок, безініціативний характер соціальних контактів, вузький спектр зацікавленості в сприйнятті нововведень, не устояні ціннісні орієнтації, ситуативна участь у житті університету, середній рівень успішності. Вони ніколи не продуціюють інноваційні ідеї, не виявляють готовності до нестандартних життєвих ситуацій.

Інших студентів можна умовно виокремити в четверту групу - найбільш безініціативних, “функціоналістів”, що ставляться або нейтрально або відторгнено до всякого роду ініціатив. Новаторські ідеї представники даної групи підтримують вибірково, постійно оцінюючи рівень можливих змін в устояній системі соціальних зв'язків і відносин.

Оптимізація розвитку інноваційної активності студентства вбачає ряд заходів на різних управлінських рівнях. Розширення інноваційних можливостей організації (вищого навчального закладу) досягається при наявності наступних чинників: високого рівня професійно - освітньої діяльності системи, що сприятиме розширенню кругозору, світогляду й підвищенню інтелектуального потенціалу як студентів, так і викладачів; умов для життєвої активності молодих людей; інноваційного стилю керування організацією (стимулювання, мотивування інноваційної діяльності); інноваційного ядра в середині малої групи та інших організаційних структур.

На регіональному рівні варто залучати студентів до інноваційної діяльності в тих сферах життєдіяльності суспільства, які необхідно відкривати або відновлювати. Велике значення в цьому плані має популяризація і ствердження соціальної значимості такої діяльності, що сприятиме підготовці професіоналів, здатних працювати в умовах “реального часу”. Необхідно також організовувати і пропагувати через регіональні засоби масової інформації конкурси інноваційних проектів, призначати іменні стипендії за новаторську діяльність кращим студентам регіональних вищих навчальних закладів.

На державному рівні вважаємо за доцільне впровадження технологій, що сприятимуть розвитку і прояву інноваційної активності студентства. Так, на наш погляд, необхідно:

надати студентській молоді фінансові кредити не тільки для розвитку середнього бізнесу, але і для розробки та впровадження інноваційних проектів іншої соціально значущої діяльності;

в умовах розвитку інтеграційних міжнародних процесів і взаємопроникнення культур сприяти розширенню участі студентства в міждержавних інноваційних проектах для підготовки творчої еліти в різних сферах діяльності;

для оволодіння студентами сучасними інноваційними технологіями ширше практикувати організацію майстер-класів, шкіл, тренінгів у різних галузях наукового знання із залученням іноземних фахівців;

відкрити міжвузівські науково-дослідні центри, де могли б виявити свою інноваційну активність студенти вищих навчальних закладів, опановуючи сучасні інноваційні технології, залучаючись до наукового пошуку;

готувати викладачів до переходу на проблемні методи навчання, освоєння методик творчої взаємодії зі студентами, спрямованих на співробітництво, інтелектуальне й емоційне взаємозбагачення.

ВИСНОВКИ

Соціально-економічні і політичні перетворення в Україні протягом останнього десятиліття обумовили необхідність пошуку нових форм оновлення суспільства. Розвиток інноватики, дослідження соціальних аспектів інноваційної діяльності особистості, збільшення значущості соціальної складової в процесі впровадження інновацій привели до необхідності розвитку інноваційної активності як у реальних, так і в потенційних суб'єктів інноваційної діяльності. У потенційному плані молодь є найбільш інноваційно-активним прошарком суспільства, а студентська молодь, зокрема, відноситься до потенційної інтелектуальної еліти суспільства. Вивчення інноваційної активності студентства, таким чином, уможливлює прогнозування спрямованості і динаміки розвитку українського соціуму.

За результатами дисертаційного дослідження були зроблені наступні узагальнені висновки:

Проведений аналіз теоретичних розробок в області інноватики виявив істотний дефіцит науково обґрунтованих підходів, що стосуються соціальних аспектів інноваційної діяльності. Одним із найменш вивчених залишається поняття “інноваційна активність студентства”. Інноваційну активність можна визначити як якісну характеристику особистості студента, що свідчить про орієнтацію останнього на творчість, інновації, виробництво нового знання (продукту, послуги і т.п.) і впровадження його в життя. Інноваційна активність притаманна будь-якому виду соціальної активності і може виражатися як у соціально-позитивних, так і соціально-негативних формах.

Для визначення основних характеристик інноваційної активності студентства доцільно використовувати інтегральний критерій, що включає наступні показники: готовність до особистої участі у вирішенні складних проблем; уміння продуціювати оригінальні ідеї; використовувати альтернативні шляхи пошуку інформації; вміння застосовувати ідеї на практиці; критичність мислення; здатність до ризику; вміння всебічно аналізувати ситуації і прогнозувати наслідки; впевненість у собі; перспективні життєві орієнтири студентів вищих навчальних закладів.

У дисертації проаналізовано механізм формування інноваційної активності, що включає певну послідовність елементів: потреба в інноваційній діяльності - інтерес до творчості нетрадиційних, евристичних видів діяльності - сприйняття, засвоєння останньої як цінності - формування ціннісних орієнтацій на створення нового - наявність соціальних установок на його реалізацію - досягнення поставленої мети і реалізація інновації.

Інноваційна активність студентської молоді залежить від сукупності факторів зовнішнього (об'єктивного) і внутрішнього (суб'єктивного) характеру. До специфічних об'єктивних факторів варто віднести організацію управління освітніми процесами, наявність і тип інноваційного ядра колективу, інноваційний клімат (інноваційну схильність) соціокультурного середовища, функціонування яких підпорядковано стану соціальної аномії суспільства. Серед суб'єктивних факторів варто виділити: рівень ініціативності, наявність інноваційного потенціалу в суб'єкта інноваційної діяльності, спрямованість мотивацій, рівень і характер отриманої освіти.

В основі спонукальних мотивів до активних інноваційних дій лежить прагнення індивіда до зміни умов власного життя. В студентському віці в зв'язку з часто виникаючою дисгармонією відносин молодої людини з соціальним середовищем і актуалізацією потреби в самореалізації виявляється внутрішня потреба в інновації як активному перетворенні оточуючого соціального середовища й особистого життя. Вона значною мірою уможливлюється в період соціальних трансформацій, які розширюють спектр можливого прояву інноваційної активності.

У сучасних соціально-економічних умовах вища освіта впливає на формування інноваційної активності студентів, чому сприяє впровадження нових форм навчальних і управлінських технологій в освіті. До інноваційних тенденцій вищої освіти варто віднести: максимальну орієнтацію навчального процесу на індивідуальний підхід до особистості студента, надання різноманітних освітніх послуг відповідно до його особистісних культурно-освітніх запитів і потреб; інтенсифікацію процесу навчання (через упровадження міждисциплінарних курсів, телекомунікаційних освітніх технологій, пошуково-дослідницьких семінарів); націленість на формування критичного мислення як основи творчої активності особистості.

Результати дослідження показали, що в процесі розвитку інноваційної активності студентів необхідно враховувати їх потреби в спеціалізованих курсах, елементами знання яких мають бути: об'єктивність оцінки ситуації, адекватність самооцінки, ефективне вирішення конфліктів, навички продуктивної коммунікативності, створення сприятливої атмосфери в колективі.

Дисертаційне дослідження довело подвійність впливу новітніх інформаційних технологій на виявлення інноваційної активності студентської молоді. З одного боку, застосування цих технологій сприятиме заохоченню студентів до творчого пошуку, розширюючи їх інформаційні і комунікаційні можливості, з іншого, - створюють і відтворюють нові обмежники реалізації інноваційної активності. Останнє обумовлюється тим, що впровадження і поширення Інтернет-технологій нерідко призводить до звуження сфери безпосереднього спілкування, підміні творчості більш технологічною компіляцією чужих знань і ідей, шаблонізації мислення і зростання манипуляційних технік.У процесі дослідження інноваційної активності студентства було виявлено, що наростаючий інформаційно-технологічний компонент процесу освіти підсилив потребу студентів у змістовному неформальному спілкуванні і творчому співробітництві з викладачами.

У сфері навчально-пізнавальної діяльності студентства інноваційна активність виявляється в основному в накопиченні знань. У ряді елементів, що впливають на інноваційну активність особистості (розвиненість навичок спілкування, здатність ставити задачі і домагатися їхнього вирішення, уміння критично оцінювати себе) досить низькою залишається ступінь ініціативи при завищеній самооцінці особистісних інноваційних здібностей.

У свідомості молодих людей відбуваються ціннісні переорієнтації: на зміну патерналістським настроям приходить усвідомлення необхідності і значущості власних зусиль. Значно зросла установка на особистісний успіх. Зростає розуміння необхідності власної ініціативи і заповзятливості в здійсненні професійних планів (відзначили 75% студентів). При цьому домінуюче значення мають організаторські здібності й уміння підтримувати відносини з людьми. Таким чином, нагальними потребами, що випливають із розуміння студентами можливості досягнення поставлених цілей, виступають уміння, пов'язані не стільки з професійними навичками, скільки зі сферою міжособистісного спілкування.

Результати аналізу досліджень інноваційної активності свідчать про те, що студенти свідомо абстрагуються від моральних аспектів поведінки, які виступають основою соціального прогресу. Відбуваються зміни в змісті якісних характеристик нового покоління. Поколінню нинішніх студентів притаманні, виходячи з відповідей респондентів, - особистісно і інтелектуально значуща спрямованість соціальної інтеграції. У майбутньому можна прогнозувати перевагу негативних з огляду соціальної моралі якостей і зростання особистісно і професійно спрямованих орієнтацій, що визначають характеристики покоління.

Істотним фактором оптимізації розвитку інноваційної активності студентства виступає характер міжособистісного спілкування не тільки в студентському середовищі, але й між викладачами і студентами, що впливає на інтелектуальне й емоційне збагачення особистості. Велике значення в розвитку інноваційної активності має створення неформальних груп спілкування (професорско-викладацького і студентського складу) для вирішення актуальних питань життєдіяльності вищого навчального закладу в рамках студентського самоврядування.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.Яковенко М.Л. О традиционализме и новациях в процессе проведения интервью // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. - Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна, 1999. - С.324-327.

2.Яковенко М.Л. Образовательный менеджмент как элемент инновационной среды вуза // Соціологічні дослідження. Збірник наукових праць Східноукраїнського національного університету. - Вип. 1.- Луганськ: Вид-во СНУ, 2001.- С.126-139.

3.Яковенко М.Л. Формування інноваційної активності студентства (прикладний аспект) // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2002. - №1. - С.153-166.

4.Яковенко М.Л. Некоторые аспекты развития инновационной активности студенчества в условиях трансформации вузовского образования // Соціологічні дослідження. Збірник наукових праць Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. - №1(2).- Луганськ: Вид-во СНУ, 2002.- С.164-177.

5.Яковенко М.Л. Университетские центры в регионах и становление новой политической среды // Вісник Східноукраїнського національного університету. - Луганськ: Вид-во СДУ, 1998. -№5(15). -С.61-68.

6.Яковенко М.Л. Социально-исторический генезис категории инновация // Философські дослідження. Збірник наукових праць Східноукраїнського національного університуту.- Випуск 2.- Луганськ, 2001.- С.214-223.

7.Яковенко М.Л. Исследование инновационной активности студенченской молодежи (теоретический аспект) // Проблеми розвитку соціологічної теорії: Наукові доповіді і повідомлення Першої Всеукраїнської соціологічної конференції / Соціологічна асоціація України, Інститут соціології НАН України; М.О.Шульга (наук. ред.) та ін.- К., 2001.- С.333-337.

8.Яковенко М.Л. Студенчество как субъект инновационной активности // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Теоретичні проблеми змін соціальної структури українського суспільства: Наукові доповіді і повідомлення II Всеукраїнської соціологічної конференції / Соціологічна асоціація України, Інститут соціології НАН України; М.О.Шульга (наук. ред.) та ін. - К., 2002. - С.325-330.

9.Яковенко М.Л. Игровые методы как инновационные социальные технологии // Соціологічні дослідження. Збірник наукових праць Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. - № 1(2).- Луганськ: Вид-во СНУ, 2002.- С.44-50.

10.Яковенко М.Л. Формирование инновационной активности специалистов // Вісник державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (За матеріалами симпозіуму “Наука Луганщини у контексті розвитку регіону” 21-22 квітня 1999 року) . - Луганськ: Вид-во ЛДПУ імені Тараса Шевченка, 1999. - №2(12). - С.170-173.

11.Яковенко М.Л. Информационная среда вуза как элемент формирования инновационного мышления студенческой молодежи // Збірник наукових праць Східноукраїнського національного університету (матеріали VI Міжнародної науково-практичної конференції “Університет і регіон” 28-30 листопада 2000р.). Проблеми педагогіки вищої школи на сучасному етапі, наукове забезпечення вирішення регіональних проблем, економіка, менеджмент і маркетинг, малий та середній бізнес. - Луганськ: Вид-во СНУ, 2000р.- С.54-55.

Размещено на Allbest.ru