Підприємництво як предмет соціопсихологічного дослідження

Реалізований підхід із використанням тестових процедур дозволив побудувати психологічні профілі реально діючого успішного підприємця і початківця. Психологічний профіль першого формують високі показники гнучкості стилю спілкування, домінування у діях поведінкового компонента з мотиваційною спрямованістю “на справу”. Надто ризиковані ситуації в успішного підприємця викликають обережність і виваженість у діях, його емоційно-регулятивна сфера здебільшого стабільна і врівноважена. У конфліктних ситуаціях простежується, з одного боку, відстоювання власної позиції, що передбачає дії конкурентного спрямування, з іншого боку, уникнення конфліктних ситуацій. Психологічна характеристика осіб, які лише роблять перші кроки у підприємництві, відзначається меншою гнучкістю комунікативних вмінь і навичок, домінуванням мотиваційної спрямованості “на себе”, значною схильністю до ситуацій, пов'язаних із ризиком, високими показниками тривожності і дещо нижчими показниками загальної інтернальності порівняно з успішними підприємцями. У конфліктих ситуаціях зафіксовано тяжіння до пристосовницької стратегії поведінки.

Одним із важливих результатів діяльності підприємця є створення власної підприємницької організації. Як необхідні і обов'язкові кроки формування підприємницької організації у роботі розглянуто: розробку (пошук) підприємницької ідеї; прийняття підприємцем рішення про започаткування власної справи; формування бізнес-плану; організацію процесу роботи і підготовки виробництва; побудову організаційної структури і вихід на ринок. Для того, щоб підприємницька організація була життєздатною та конкурентноспроможною, вона повинна відповідати цілій низці вимог, серед яких, на погляд дисертанта, найбільш суттєвими є відкритість (врахування змін у ринковій економіці і темпів зростання науково-технічного прогресу), гнучкість (здатність миттєво знаходити рішення проблем), структурованість (виконання функції розподілу повноважень і влади відповідно до завдань, що стоять перед організацією), інноваційність (націленість на творчий пошук, нетрадиційні методи розв'язання актуальних проблем).

У заключному четвертому розділі “Поведінковий аспект підприємництва” досліджується поведінкова складова підприємництва, пропонується теоретична схема аналізу підприємницької поведінки, аналізуються теоретичні і прикладні можливості імітаційного моделювання у дослідженні поведінкових проявів підприємництва.

У роботі поведінка розглядається як важлива і необхідна складова аналізу підприємницького феномена. Це зумовлено необхідністю вивчення реальних проявів підприємницької поведінки як окремих індивідів, так і груп людей, які потенційно можуть бути підприємцями; пошуками еталонних дій, які б адекватно відповідали змінам у сфері підприємництва і були б передумовами для успішного його провадження.

Не меншої актуальності набуває і теоретико-методологічне осмислення процесів, пов'язаних із цією сферою людської активності. Продуктивними у розумінні суті підприємницької поведінки виявилися концепції “економічної людини” А. Сміта та “цілераціональної дії” М. Вебера, теорія соціального обміну Дж. Хоманса, структурні аспекти соціальних прагматичних дій Н. Смелзера, аналіз поведінки з позицій вчинковості (Л. Рубінштейн, В. Роменець та ін.). У межах наведених концепцій поведінка людини розглядається як самоусвідомлена і творча, раціональна, спрямована на досягнення конкретної мети за умов ведення розрахунків, активної взаємодії та обміну з іншими суб'єктом чи суб'єктами соціальної дії. Сучасне розуміння людської поведінки в економічній сфері сьогодні зазнає значних змін у напрямі визнання елементів ірраціонального (емоційно-психологічного) в її структурі, що вимагає внесення коректив у вихідні концептуальні засади аналізу підприємницької поведінки.

Підприємницька поведінка - це не лише зовнішній вияв дій людини в економічній сфері. Комплексний аналіз підприємницької поведінки дозволив нам розглянути її під кутом трьох регулюючих контурів: “об'єктивно-ситуативного”, “діяльнісно-поведінкового” і контуру “взаємодії”.

Аналізуючи підприємницьку поведінку, дисертант виходив із того, що вона визначається, перш за все, конкретною ситуацією підприємництва, що формується як результат взаємовпливу двох основних груп факторів. Перша група факторів є суто зовнішньою стосовно діючого суб'єкта і виступає в якості об'єктивних умов, в яких реалізується підприємницька діяльність, та вимог (правил), за якими будуть здійснюватися відповідні поведінкові реагування. У часовому вимірі вони передують діям суб'єкта і сприймаються ним як об'єктивна реальність, яку необхідно надалі брати до уваги. Підприємницьку ситуацію формують також різні соціальні об'єкти (інший суб'єкт, соціальна група, організація тощо), а також відносини, що склалися в соціокультурних системах, включаючи вплив традицій, елементів культурного надбання, цінностей.

Друга група факторів безпосередньо пов'язана з суб'єктом підприємницької діяльності. Їх ситуативність обумовлена особливостями перебігу функціонально-емоційних станів індивіда, його психологічною готовністю діяти певним чином, досвідом. У даному розумінні суб'єктивні чинники ситуації описують вихідні потенційні можливості суб'єкта, його здатність адекватно оцінювати ситуацію і власні ресурси.

У своєму поєднанні обидві групи факторів формують об'єктивно-ситуативний контур регулювання підприємницької поведінки. Його присутність є доцільною за умови усвідомлення суб'єктом значущості ситуації, що склалася на даний момент. Усвідомленню значущості ситуації сприяють такі процеси, як сприйняття і оцінка. Сприйняття ситуації задіює когнітивний (інформаційно-пізнавальний) рівень психічного. Механізм суб'єктивного оцінювання в економічних системах поведінки покликаний спрямувати індивіда на розв'язання низки дилем, в основі яких оцінка ситуації як “збиткової - незбиткової”, “вигідної - невигідної”, “прогнозованої - непрогнозованої” і т. п. На підставі результатів сприйняття і оцінок у суб'єкта формується загальне ставлення до ситуації.

Діяльнісно-поведінковий контур регулювання підприємницької поведінки, на відміну від попереднього, містить дії (системи дій), поведінкові стратегії, ролі, функції суб'єкта (-ів) підприємництва, зазнає регулюючого впливу зі сторони економічного (підприємницького) інтересу і актуалізованої потреби. Актуалізована потреба (або сукупність потреб) у поєднанні з економічним (підприємницьким) інтересом роблять реагування і поведінку суб'єкта більш осмисленою і водночас керованою, надають їй активного характеру. Вони пронизують усю систему регулювання підприємницької поведінки, починаючи від реагуваннь на ситуацію і завершуючи конкретним втіленням поведінкових актів у межах виконуваної діяльності.

Економічний інтерес на противагу потребам сприяє глибшому усвідомленню цілей діяльності і за силою поведінкового потягу не поступається мотиваційним спонуканням. За умов відсутності суперечностей між мотивами та інтересами слід очікувати сприятливі обставини для стійкості уваги і концентрування суб'єкта на кінцевих результатах діяльності. В окремих випадках економічний інтерес може брати на себе функцію мети діяльності. Наприклад, очікування прибутку від вкладених коштів у акції (реалізований економічний інтерес) за певних обставин розглядається суб'єктом як кінцева мета власної діяльності на ринку цінних паперів. Діалектика взаємовідносин цілей, мотивів і інтересів дає підстави для розгляду останнього як засобу досягнення чітко визначеної мети діяльності. Без економічного інтересу (як кінцевої мети або засобу її досягнення) підприємницька поведінка не набуває характеру цілеспрямованої поведінки.

Динамічності підприємницькій поведінці надають різного роду взаємодії, що у своєму поєднанні формують ще один контур її регулювання. На наш погляд, контур взаємодії є тим інтегруючим чинником, присутність якого дозволяє корегувати дії та поведінку суб'єкта, а в результаті змінювати вихідні параметри ситуації. Ще одне призначення взаємодії - забезпечити зворотний зв'язок у системі “ситуація-діяльність-поведінка” в напрямку її самоорганізації та адаптації до зовнішніх умов, що змінюються.

Одним із перспективних підходів у дослідженні поведінкових проявів підприємництва є метод наукового моделювання, в основі якого є побудова імітаційних моделей. Сьогодні є значний досвід застосування даного методу у сфері соціально-психологічного дослідження малих груп з використанням апаратурних (технічних) моделей різного степеня складності. Однак, таке моделювання поведінки людини має свої обмеження щодо використання у масових соціальних дослідженнях, оскільки уся схема експерименту жорстко детермінована технічними характеристиками моделі.

На наш погляд, доцільно вивчати конкретні прояви поведінки людини через “проходження” нею чітко визначених ситуацій розвитку соціально-економічного явища. Відповідно до умов моделювання підприємницької поведінки необхідно звертати увагу на те, що вона є засобом реалізації цілей діючого суб'єкта, який діє у різних життєвих ситуаціях. Перелік ситуацій, які створює підприємець або в них перебуває, є досить різноманітним. Звідси підприємницька поведінка - це реагування на ситуації, що сформувалися або формуються в процесі виконуваної діяльності. У загальних рисах будь-яка ситуація підприємництва є певною послідовністю етапів (стадій), чисельність яких залежить від складності проблеми, яку вирішує підприємець. Кожному етапові, як і ситуації в цілому, відповідає перелік дій та вчинків суб'єкта, вивчення яких є одним із основних завдань поведінкового моделювання. Таке моделювання повинно відштовхуватися, передусім, від аналізу реальних ситуацій підприємництва, опис яких здійснено у структурованій (інваріантній) формі поведінкових реагувань, визначених емпіричним шляхом, або виходячи з розвитку досліджуваного явища. Вказаний підхід до вивчення діяльності підприємця з позицій поведінкового моделювання ми визначили як діяльнісно-ситуативний. Даний підхід передбачає у своїй реалізації дотримання низки вимог.

Першим кроком на шляху моделювання підприємницької поведінки є виділення із сукупності ситуацій, в яких вона проявляється, найбільш характерної, типової. Типова ситуація підприємництва повинна бути не лише відносно загальною, але й мати чітко визначені межі у своїх поведінкових діях та реагуваннях.

Наступний крок передбачає структурний аналіз типової ситуації підприємництва, що передбачає реалізацію наступних дій: визначення місця і ролі досліджуваної ситуації в усій системі дій і поведінкових актів, які здійснює суб'єкт підприємництва у своїй діяльності; виділення найбільш значущих чинників, що мають визначальний вплив на процеси взаємодії, поведінки і діяльності в досліджуваній ситуації; розгляд усієї сукупності поведінкових реагувань, що передбачені ситуацією, яка вивчається; визначення характерних поведінкових реагувань для досліджуваної ситуації; класифікацію (групування) поведінкових реагувань залежно від їхнього функціонального призначення в межах ситуації, що підлягає аналізу та моделюванню; попередній розгляд досліджуваної ситуації через систему субситуацій (міні-ситуацій), що уточнюють і деталізують можливі прояви поведінкових дій та реагувань.

Як результат, формування загальних орієнтирів у вивченні реальних типових ситуацій підприємництва; визначення їхніх основних характеристик, в якості яких можуть виступати комбінації дій, стратегії поведінки, різного роду взаємодії.

Подальший крок - це опис реальної типової ситуації підприємництва в поведінкових категоріях. За своїм змістом опис ситуації є поведінковим розв'язком підприємницьких завдань і передбачає наступне: розгляд (імітацію, “прокручування”) можливих поведінкових стратегій, дій в умовах досліджуваної ситуації; відбір найбільш значущих поведінкових дій та стратегій для опису кожної із виділених попередньо субситуацій; інваріантний опис субситуацій, враховуючи принцип альтернативності в поведінкових реагуваннях; прогнозування поведінкових реагувань та їхніх наслідків у межах досліджуваної ситуації.

Опис типової ситуації завершується розробкою поведінкової моделі, яка містить систему послідовних цілеспрямованих дій за умов розв'язку конкретного підприємницького завдання. Сама модель може бути представлена як поведінкова система, що складається із частин, кожна з яких детермінує власну дискретну поведінку.

У підсумку розв'язок підприємницького завдання - це сукупна множинність взаємопов'язаних дій, необхідних для досягнення бажаного результату. Структурна схема поведінкової моделі у такому випадку набуває наступного вигляду: типова ситуація ? система поведінкових субситуацій ? варіанти можливих дій (стратегій поведінки), які обирає або бере до уваги досліджуваний.

Безпосередньо сама поведінкова модель може бути реалізована у вигляді опитувального листка (анкети), що вміщує опис змодельованої реальної ситуації. Переваги такої форми подання моделі полягають у майже універсальній можливості щодо внесення коректив у процеси реагувань на змінені умови поведінки чи діяльності. Це суттєво позначається на можливостях поведінкового моделювання і, на відміну від його апаратурно-технічних аналогів, дозволяє залучати до експерименту значно ширше коло осіб, число яких виходить далеко за межі малих груп. З іншого боку, тут закладена фіксація не стільки зовнішніх реагувань, скільки вияв внутрішніх детермінант поведінки, якими керується людина або група осіб у своїх діях та вчинках, спираючись на власний життєвий досвід і власне розуміння тих процесів, що їх оточують. Як внутрішні детермінанти здебільшого виступають соціальні установки, спонукальні мотиви, оцінки, інтереси досліджуваних стосовно різних подій, предметів чи явищ.

Емпірична апробація запропонованої схеми імітаційного моделювання знайшла своє конкретне втілення на прикладі поведінкових ситуацій: “Започаткування власної справи” і “Реального підприємницького функціонування”. Перша ситуація розглядається як найбільш типова для сутності підприємництва. Тому досліджувалися характерні поведінкові реагування на неї як підприємців, так і представників соціальних груп, не залучених у підприємництво. Це дало змогу, виходячи з відтвореної в умовах експерименту реальної ситуації підприємництва за умов її моделювання, отримати соціальну інформацію щодо можливих і реальних алгоритмів дій, стратегій, ролей, функцій у підприємництві. Зокрема, встановлено, що основну регулюючу роль у поведінці підприємців відіграє мотивація, пов'язана з прагненням набути особисту незалежність, обравши шлях підприємництва. Аналіз умов, які б могли суттєво вплинути на рішення зайнятися приватним бізнесом, показує, що серед них особливе значення мають юридично-правові гарантії підприємництву з боку держави. Підприємці більшою мірою, ніж інші досліджувані соціальні групи, наголошують на залученні до співпраці людей особисто їм добре знайомих; використовуватимуть власні заощадження при організації бізнесу; схиляються до поєднання функціональних ролей „організатора”, „експерта”, „комунікатора” в одній особі; готові більшою мірою, ніж інші вкласти прибуток у розвиток власної справи. У випадку банкрутства переважаюча більшість підприємців буде звинувачувати тільки себе, що зайнялися приватним підприємництвом.

Моделювання ситуації “Реального підприємницького функціонування” дозволило емпіричним шляхом виділити характерні особливості стилю поведінки реально діючих підприємців, які досягли економічного успіху. У загальних рисах успішну підприємницьку поведінку визначають, перш за все, прагматичні дії, спрямовані на посідання власної ніші у бізнес-середовищі, зосередженість на реаліях процесу діяльності, вміння говорити коротко і по суті, чітке розмежування повноважень і обов'язків між працівниками з подальшою координацією спільних дій, виконання ролей “генератора нових ідей” і “організатора-ідеолога” у інформаційно-комунікативних взаємодіях і при реалізації службових обов'язків, пошуки вигоди для себе і свого бізнесу у діловому спілкуванні. Зусилля підприємців, які не досягли успіху в бізнесі, здебільшого скеровані на створення невимушеної, комфортної атмосфери для продуктивної праці, на самостійне виконання складних завдань без налагодження координуючих зв'язків з іншими. Їхню поведінку відрізняє відсутність чіткої диференціації ролей, не виконання лідерської функції, зокрема при генеруванні нових ідей, розгляд своєї діяльності радше не як покликання, а як вдалий вибір, а також занепокоєність результатом діяльності, який з часом ними буде отриманий.

У висновках підбиті головні підсумки дослідження підприємництва з позицій міждисциплінарної парадигми, тобто соціопсихологічного підходу. Проаналізовано основні теоретико-методологічні проблеми і результати емпіричних досліджень підприємництва за умов суспільної трансформації, а також визначено можливі напрями використання набутого досвіду у практиці підприємництва.

Відзначається, що підприємництво несе у собі значний потенціал конструктивних змін як у суспільстві, так і у самій особистості. Як одна з основних форм соціальної діяльності, підприємництво, з однієї сторони, передбачає максимальну задіяність творчих можливостей людини, з іншої сторони, - відповідальність економічного суб'єкта за власні дії та вчинки.

Підприємництво як соціально-економічне і соціокультурне явище має власну специфіку діяльнісно-поведінкових проявів, пізнання яких є важливим елементом соціального управління у вирішенні актуальних проблем суспільства на шляху ринкових перетворень.

Размещено на Allbest.ru