Соціальний захист в органах внутрішніх справ України (соціологічний аспект аналізу)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УДК 316.334.3:369:351.74(477)

Соціальний захист в органах внутрішніх справ України (соціологічний аспект аналізу)

22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Пахар Ірина Володимирівна

Харків 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ. Міністерство внутрішніх справ України

Захист відбудеться “ 23 ” грудня 2005 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.06 Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 310080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 310080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий “ 23 ” листопада 2005 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Лапшина В.Л.

соціальний овс захист

АНОТАЦІЇ

Пахар І.В. Соціальний захист в органах внутрішніх справ України (соціологічний аспект аналізу). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04. - спеціальні та галузеві соціології. Харківський національний університет внутрішніх справ. Харків, 2005.

Дисертація присвячена комплексному вивченню соціального захисту в органах внутрішніх справ України на сучасному етапі. Висвітлено стан наукової розробленості теми, подано понятійно-сутнісну характеристику соціального захисту як елемента соціальної політики. Автором пропонується вивчення цієї проблеми в рамках теорії соціальної безпеки.

Для теоретичного та методологічного вивчення рольового призначення соціального захисту в ОВС України було обрано нормативно-рольовий напрямок інституційного підходу (а саме концепції Т. Парсонса та П. Блау). У роботі обґрунтовано виділення працівників ОВС як окремого об'єкта соціального захисту. Уточнено поняття соціального захисту в ОВС України, запропоновано класифікацію його напрямків, розглянуто його суб'єкти та проаналізовано організаційне-правове забезпечення.

Здійснено системний комплексний аналіз стану соціального захисту в ОВС України на сучасному етапі. Отримані результати дозволили виділити напрямки діяльності для підвищення ефективності соціального захисту працівників органів внутрішніх справ у найближчій перспективі.

Ключові слова: соціальний захист, соціальний захист в органах внутрішніх справ, соціальна політика, соціальні ризики, соціальні загрози.

Пахарь И.В. Социальная защита в органах внутренних дел Украины (социологический аспект анализа). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.04. - специальные и отраслевые социологии. Харьковский национальный университет внутренних дел. Харьков, 2005.

Диссертация посвящена комплексному изучению социальной защиты в органах внутренних дел Украины на современном этапе. Освещается состояние научной разработанности темы, дается понятийно-сущностная характеристика социальной защиты как элемента социальной политики. Автором предлагается изучение этой проблемы в рамках теории социальной безопасности. Исходя из этого социальная защита определена как совокупность организационно - правовых мероприятий по предупреждению, смягчению и ликвидации отрицательных последствий социальных рисков и угроз.

Для теоретического и методологического изучения ролевого назначения социальной защиты в ОВД Украины было избрано нормативно-ролевое направление институционального подхода (а именно, концепции Т. Парсонса и П. Блау). Эти теории предоставляют возможность определить функции социальной защиты в сложных системах обмена между государством, гражданским обществом и ОВД; ее роль в рамках последнего социального института и для отдельных работников милиции.

В работе обосновано выделение сотрудников ОВД в качестве отдельного объекта социальной защиты. Такое выделение связано не только с повышенной опасностью выполнения милицией своих профессиональных обязанностей и неблагоприятными условиями работы, но и с существующими политическими и экономическими ограничениями, которые отрицательно сказываются на социальном статусе.

Автор приходит к выводу, что социальную защиту сотрудников милиции следует рассматривать не только как обеспечение материальными, социальными, культурными благами, но и как предоставление реальной возможности для духовного восстановления и роста, самообразования, повышения правового и культурного уровня, создания условий для отдыха и содержательного использования свободного времени.

Соответственно, социальная защита в ОВД определяется как совокупность организационно - правовых мероприятий со стороны государства с целью создания и поддержки таких условий жизнедеятельности сотрудников ОВД, которые бы способствовали повышению социального статуса последних, что, в свою очередь, обеспечит их эффективную служебную деятельность.

Утверждается, что на макроуровне социальная защита работников ОВД является одним из механизмов поддержки справедливого обмена между государством и этим правоохранительным институтом, что позволяет ему поддерживать определенный порядок в обществе. В рамках самих органов внутренних дел (то есть на мезоуровне) социальная защита выполняет функцию адаптации, обеспечивая всю систему энергией для сохранения стабильности и развития. И, в конце концов, на микроуровне она оказывает содействие удовлетворению одних из важнейших потребностей - физиологических и потребности в безопасности, и этим открывает личности путь к развитию и самоактуализации.

Исходя из взглядов на социальную защиту как предупреждения, смягчения и ликвидацию отрицательных последствий социальных рисков и угроз, выделяются основные направления социальной защиты в ОВД. В качестве классификационных признаков предложено использовать: 1) виды отрицательных последствий социальных рисков и угроз, 2) особенности организационных мероприятий, которые могут быть направлены на профилактику или смягчение неблагоприятных социальных условий;

Установлено, что современная система социальной защиты в ОВД Украины не выполняет своих институциональных функций. Основными причинами этого является отсутствие четкой стратегии и тактики, основанной на изучении потребностей работников, учете социальных факторов в осуществлении социальной защиты, декларативность некоторых его направлений (прежде всего льготной системы), отсутствие действенного механизма контроля за реализацией принятых законов, координационного центра и многосубъектность социальной защиты в ОВД Украины.

Полученные результаты позволили выделить направления деятельности для повышения эффективности социальной защиты сотрудников органов внутренних дел в ближайшей перспективе. Осуществленный комплексный анализ состояния социальной защиты в ОВД может служить моделью для исследования степени социальной защищенности сотрудников милиции на разных уровнях.

Ключевые слова: социальная защита, социальная защита в органах внутренних дел, социальная политика, социальные риски, социальные опасности.

Pahar I.V. The social protection in law-enforcement agencies of Ukraine (sociological aspect of analyzes). - Manuscript.

The dissertation for a candidate degree of sociological sciences by the specialty 22.00.04 - special and branch sociologies. Kharkov National University of Internal Affairs. Kharkov, 2005.

The dissertation is devoted to complex study of the social protection in law-enforcement agencies of Ukraine on the present stage. The author covered the condition of scientific development of a theme, the conceptual and essential characteristics of social protection as element of social policy and offering study of this problem within the framework of the social security theory.

For theoretical and methodological study of role assignment of social protection in law-enforcement agencies there was chosen the norm and role direction of the institutional approach (namely, the concept of Т. Parsons and P. Blau). In work is grounded allocation of the law-enforcers as separate object of social protection. The author specified concepts of social protection in law-enforcement agencies of Ukraine, the classification of its directions is offered, their subjects and organizational legal maintenance are analyzed.

In work there is given the system complex analysis of a condition of social protection in law - enforcement agencies of Ukraine at the present stage. Obtained results have allowed to allocate directions of activity for efficiency increasing of social protection of law-enforcers in the nearest prospect.

Key words: social protection, social protection in law-enforcement agencies, social policy, social risks, and social threats.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У конституціях багатьох країн світу соціальний захист знайшов своє втілення як одна з найважливіших функцій держави. Це означає визнання відповідальності останньої не лише за життя своїх громадян, але й забезпечення процесу формування та розвитку повноцінної особистості, виявлення і нейтралізацію негативних чинників, які впливають на неї внаслідок включення в систему соціальних зв'язків, створення умов для самовизначення та ствердження в суспільстві. Сучасна українська держава не є винятком. Більш того, з переходом до ринкових відносин з'явилися нові фактори соціального ризику, що в поєднанні з традиційними, створюють додаткові перешкоди для соціальної безпеки і суспільства в цілому, і окремих його соціальних груп та осіб.

Щодо різних соціальних (в тому числі й професійних) груп соціальний захист має свої особливості. Специфіка його реалізації в органах внутрішніх справ зумовлена підвищеною ризикогенністю правоохоронної діяльності, з одного боку, і правовими обмеженнями, які негативно впливають на соціальний статус правоохоронців й роблять їх вразливими до певних соціальних подій, - з другого. Тому не викликає сумніву, що важливість цього виду діяльності для суспільства вимагає від держави прийняття додаткових зобов'язань щодо правоохоронців, не обмежуючись загальними гарантіями підтримки життєзабезпечення особи на рівні, необхідному для її виживання. Створення сприятливих умов для їх роботи та життя є одним з джерел боротьби з корупцією та зловживанням службовим становищем. Крім того, соціальний захист працівників органів внутрішніх справ повинен не тільки компенсувати важкі умови праці та обмеження їх прав, які випливають з умов проходження цього виду державної служби, але й стимулювати професійне зростання. Тому можливість залучення до ОВС висококваліфікованих фахівців, удосконалення рівня професійної підготовки правоохоронців значною мірою детермінована існуючим станом системи їх соціального захисту.

Після здобуття Україною незалежності принципи та основні напрямки системи соціального захисту працівників ОВС, що склалася ще за часів Радянського Союзу, в цілому були адаптовані. Сьогодні у нашій країні прийнято цілу низку законодавчих актів, які створюють правові та організаційні засади захисту правоохоронців, проте на практиці ці гарантії не завжди реалізуються. Отже, склалася ситуація, коли виникло протиріччя між існуючим законодавчим закріпленням принципів і напрямків соціального захисту працівників ОВС і відсутністю дієвого механізму їхньої реалізації, засобів контролю над цим процесом, що призводить до зниження соціального статусу правоохоронців, виникнення у них почуття незахищеності, незадоволеності службою і, врешті решт, позначається на рівні їх професіоналізму та результативності роботи ОВС загалом. Таким чином, соціальний захист працівників органів внутрішніх справ значним чином перетворився з проблеми правової на соціальну. Тому її розв'язання потребує ґрунтовного соціологічного теоретичного та емпіричного аналізу основних напрямків і суб'єктів соціального захисту працівників ОВС, окреслення очікувань працівників міліції стосовно діяльності держави та органів внутрішніх справ щодо свого соціального захисту, розробки моделі аналізу рівня соціальної захищеності правоохоронців. Саме розгляду означених питань і присвячене дане дисертаційне дослідження.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Дослідженням соціального захисту населення взагалі та його окремих складових, процесу організації соціального захисту, його специфіки щодо окремих груп населення традиційно займаються представники різних суспільних наук - правознавці, економісти, соціологи. Проте аналіз цього явища досі залишався здебільшого прерогативою саме юристів та економістів. Так, ще з 20-х р. ХХ ст. соціальне забезпечення та соціальне страхування, до яких зазвичай зводився соціальний захист, були і є предметом аналізу юристів, а саме: В.С. Андрєєва, М.В. Баглая, К.С. Бадигіна, Н.А. Дурденевського, Л.В. Забєліна, Р.І. Іванової, А.В. Левшина, М.І. Полопанова, В.В. Рогожина, К.Г. Тучкової, В.Ш. Шайхатдінова та ін.

В економічному аспекті соціальний захист громадян розглядається як два взаємопов'язаних поняття: надання всім громадянам рівних можливостей заробляти своєю працею і забезпечувати себе, з одного боку, та державна підтримка непрацездатних і соціально незахищених прошарків населення, з іншого. Серед вчених-економістів, що присвятили свої праці соціальному захисту, звертають на себе увагу роботи таких вчених, як І.К. Дрозд, О.Ю. Єрмоловська, Р.І. Куницький, І.К. Хом'як, А.Н. Савінов, А.М. Яценко, Л.М. Соловьева, К.О. Шишков, Т.Н. Кухтевич, Ю.Н. Козирєв та ін.

Соціологи також зверталися до цієї проблематики. Так, соціальна сфера суспільства була одним з предметів теоретико-методологічних та емпіричних досліджень А.А. Богданова, М.Н. Михайловського, Ю.Є. Волкова. А.Н. Зайцева, Л.М. Когана, Г.М. Каца, М.І. Лапіна, А.С. Пашкова, Ж.Т. Тощенко, В.С. Баруліна, В.М. Іванова, А.К. Улєдова, Є.А. Подольської. Аналіз суспільних функцій соціального захисту в межах вивчення проблем соціальної політики проведений А. Райкевичем, Д. Гіллом, Т. Ганслі, П. Скіпером, Т.І. Заславською, В.О. Соболєвим, О.М. Балакірєвою.

Значний внесок у розробку методологічних та теоретичних питань сутності, змісту, закономірностей розвитку соціального захисту та реалізації соціальної політики в період становлення незалежності України зробили вчені: А.І. Андрущенко, В.С. Бакіров, Ю.А. Батман, І.К. Войнович, В.М. Ворона, В.Г. Городяненко, А.І. Крупник, О.Д. Куценко, С.А. Макєєв, Н.В. Паніна, В.Є. Пилипенко, В.І. Подшивалкіна, І.М. Сирота, М.М. Саппа, В.І. Тарасенко, М.О. Шульга, О.О. Якуба, О.О. Яременко.

Особливо значне місце розгляд цього явища посідає в теоріях “держави загального добробуту” та “держави можливостей” (К. Еспін-Андерсен, Дж.В. Кольберг, Н. Гілберт, Б. Гілберт, Е. Гідденс). Ряд авторів вивчають соціальний захист в межах теорії соціальної безпеки (Н.В. Давлєшина, Б.Б. Кимлик, Р.Дж. Кларк, Д.У. Рей, О.Ф. Новікова, О.Г. Осауленко, І.В. Калачева, В.М. Паламарчук, В.О. Серебряніков, А.А. Хлоп'єв).

Аналіз соціального захисту працівників ОВС відбувається у нерозривній єдності із правовим захистом, що простежується в роботах О.М. Бандурки, В.С. Венедиктова, В.Д. Сукенка, О.С. Лапка, М.Ю. Фролова, К.Ю. Мельника та ін.

Однак, незважаючи на досить активну розробленість проблеми в цілому, власне комплексного соціологічного аналізу соціального захисту і, зокрема соціального захисту працівників ОВС, проведено ще не було. Так, в науковій літературі широко представлені дослідження суміжних з ним явищ та процесів, зокрема проблем соціальної політики, соціальної справедливості, соціальної роботи тощо, але залишилося поза увагою визначення ролі соціального захисту для функціонування окремих соціальних інститутів, особливо державних, розгляд його як системи. Тому склалася необхідність системного дослідження структури соціального захисту, його елементів, специфіки реалізації кожного з них, а також з'ясування впливу соціального захисту на соціальні відносини як на рівні окремого соціального інституту (наприклад, ОВС), так і на рівні суспільства взагалі.

Зв'язок з науковими програмами і планами. Тема дисертації відповідає науковим завданням, що стоять перед дослідницькими і навчальними закладами системи МВС України, зокрема, Пріоритетним напрямкам фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр., затверджених наказом МВС України №635 від 30 червня 2002 р. Тема дисертації є складовою Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2002-2005 рр.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексний системний аналіз стану соціального захисту працівників ОВС України та визначення шляхів його удосконалення.

Для досягнення поставленої мети вирішуються наступні задачі:

- систематизувати основні теоретичні підходи до аналізу поняття соціального захисту, визначити його мету, суб'єкти, об'єкти та основні складові;

- обґрунтувати необхідність виокремлення працівників ОВС як окремого об'єкта соціального захисту з боку держави;

- визначити роль соціального захисту у функціонуванні як окремого працівника, так і ОВС в цілому як соціального інституту;

- виділити основні напрямки соціального захисту в ОВС, проаналізувати нормативну регламентацію їхньої реалізації;

- за допомогою кількісних та якісних методів емпіричного соціологічного дослідження проаналізувати особливості функціонування системи соціального захисту в ОВС України на сучасному етапі;

- визначити основні недоліки в механізмі сучасного соціального захисту працівників міліції України та нгакреслити напрямки його удосконалення.

Об'єкт дослідження - соціальний захист працівників ОВС як елемент соціальної політики держави.

Предмет дослідження - механізм функціонування системи соціального захисту в органах внутрішніх справ України.

Методи дослідження. В основу дисертаційного дослідження покладено такі методи:

- загальнонаукові (історико-порівняльний - для вивчення процесу становлення соціального захисту в ОВС в часовій перспективі; метод системного аналізу - для дослідження соціального захисту як системи взагалі і в ОВС зокрема);

- конкретно-соціологічні якісні та кількісні (аналіз документів, а саме: законодавчої бази щодо забезпечення реалізації соціального захисту працівників ОВС, звітів УМВС України в Харківській області про проведену роботу з соціального захисту працівників міліції та членів їх сімей за 2001-2004 роки, статистичних даних за 2000- 2004 роки; анкетування працівників міліції - для виявлення особливостей реалізації основних напрямків соціального захисту; метод фокус-груп - для поглибленого вивчення за допомогою експертних оцінок сучасного стану соціального захисту в ОВС України та визначення шляхів його оптимізації).

Теоретико-методологічним фундаментом дисертаційного дослідження став нормативно-рольовий напрямок інституційного аналізу суспільства, а саме структурно-функціональна теорія Т. Парсонса та теорія соціального обміну П. Блау, які дозволили визначити роль соціального захисту на макро- та мезорівнях. Теорія ієрархічної системи потреб А. Маслоу була використана для вивчення ролі соціального захисту на мікрорівні.

Соціальний захист в ОВС аналізувався з позицій системного підходу. Важливе методологічне значення для теоретичного осмислення досліджуваних явищ мали праці вітчизняний та зарубіжних соціологів, філософів, економістів та правознавців з питань соціальної політики (К. Еспін-Андерсен, Дж.В. Кольберг, Н. Гілберт, Б. Гілберт, Е. Гідденс, Д. Гілл, Т. Ганслі, П. Скипер, Т. Заславська, Н.А. Волгін, В.Г. Афанасьєв, А.О. Сіленко, О.О. Яременко), соціальних ризиків (Р.Дж. Кларк, Д.У. Рэй, А. П. Альгин, В.І. Зубков, Н.В. Давлєшина, Б.Б. Кимлик, М.М. Саппа, І.А. Євдокімова), соціальної безпеки (О.Ф. Новікова, О.Г. Осауленко, І.В. Калачева, В.М. Паламарчук). Також використані роботи таких науковців, як В.С. Венедиктов, К.Ю. Мельник, В.О. Соболєв, О.М. Бандурка, А.С. Курсаков, М.В. Павенкова, Р.Й. Куницький, О.Ю. Єрмоловська, які ґрунтовно розглядали теоретико-методологічні, в тому числі і правові, аспекти соціального захисту.

Емпіричну базу дослідження складають матеріали трьох соціологічних досліджень, проведених науково-дослідною лабораторією соціальної та психологічної роботи в ОВС Харківського національного університету внутрішніх справ за участю автора: “Стан соціальної, психологічної та виховної роботи в органах та підрозділах УМВС України в Харківській області” (2000 р.), “Оцінка ходу реалізації ”Комплексної програми кадрової політики в органах та підрозділах внутрішніх справ та забезпечення законності та дисципліни на 2001-2005 роки” (2003 р.), “Стан соціального захисту працівників УМВС України в Харківській області” (2005 р.). Одним із завдань цих досліджень було вивчення стану соціального захисту в ОВС України. Порівнянність результатів досліджень забезпечується подібністю інструментаріїв, а їхня надійність і достовірність - послідовністю реалізації теоретичних положень при розв'язанні емпіричних завдань, застосуванням методів, адекватних задачам дослідження, репрезентативною вибіркою досліджуваних.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дослідженні специфіки реалізації соціального захисту працівників ОВС в сучасних умовах застосовано комплексний соціологічний аналіз.

У ході роботи було сформульовано низку нових наукових положень та висновків, які представлені на захист:

- уточнено поняття “соціальний захист” та “соціальний захист працівників ОВС”. Зазначено, що його основною метою є попередження, пом'якшення та скасування наслідків соціальних ризиків та загроз;

- поглиблено обґрунтування необхідності виділення працівників ОВС як окремого об'єкта соціального захисту. Така необхідність обумовлюється не тільки підвищеною небезпекою при виконанні правоохоронцями професійних обов'язків та несприятливими умовами праці, але й існуючими політичними та економічними обмеженнями, які негативно позначаються на їхньому соціальному статусі;

- набула подальшого розвитку методологія класифікації основних напрямків соціального захисту працівників ОВС. Запропоновано використовувати такі класифікаційні ознаки: 1) види негативних наслідків соціальних ризиків та загроз, 2) особливості організаційних заходів, що можуть бути направлені на профілактику або пом'якшення несприятливих соціальних умов;

- вперше доведено, що в соціумі соціальний захист працівників ОВС є одним з механізмів підтримки справедливого соціального обміну між цим правоохоронним інститутом та державою, що дозволяє останній забезпечувати порядок у суспільстві;

- вперше розкрито роль соціального захисту у функціонуванні органів внутрішніх справ, яка полягає у виконанні адаптивної функції для цієї системи, забезпеченні її “енергетичним підживленням” (за Т. Парсонсом);

- вперше проведено комплексну оцінку процесу реалізації основних напрямків соціального захисту в ОВС. Встановлено, що сучасна система соціального захисту в ОВС України не виконує повною мірою своїх інституціональних функцій. Основними причинами цього є відсутність чіткої стратегії та тактики, заснованої на вивченні нагальних потреб працівників, врахування соціальних факторів у здійсненні соціального захисту, декларативність деяких його напрямків (перш за все пільгової системи), відсутність дієвого механізму контролю за реалізацією прийнятих законів і координаційного центру, а також багатосуб'єктність соціального захисту в ОВС України.

- вперше встановлено вплив стану соціального захисту на соціальні почуття працівників, задоволеність працею та плинність кадрів в ОВС. Показано, що провідне значення у цьому мають регулювання режиму праці та відпочинку, вирішення житлового питання.

Теоретичне і практичне значення роботи. Теоретичне значення отриманих результатів полягає в реалізації соціологічного підходу до аналізу соціального захисту, який забезпечує вивчення ролі цього соціального процесу у функціонуванні суспільства, окремих соціальних інститутів та особистості.

Дослідження специфіки реалізації основних елементів соціального захисту працівників ОВС дозволяє скорегувати концептуальні напрямки реформування соціальної політики в органах внутрішніх справ, підвищити ефективність процесу роботи з персоналом.

Результати і висновки роботи можуть бути використані у роботі державних органів, в першу чергу, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства праці та соціальної політики, управлінській діяльності органів внутрішніх справ з метою подальшого удосконалення механізму управління соціально-трудовими відносинами, зниження соціальної напруженості.

Матеріали дисертаційного дослідження автора використовуються у процесі викладання курсу “Система соціального захисту” в Харківському національному університеті внутрішніх справ і можуть знайти застосування у навчальному процесі з дисциплін: “Соціологія управління”, “Економічна соціологія”, “Соціальна політика”, “Теорія і методи роботи з персоналом в ОВС” тощо.

Апробація отриманих результатів. Основні положення і висновки дисертації були оприлюднені на таких науково-практичних конференціях: міжнародна науково-практична конференція “Актуальні проблеми роботи з персоналом в ОВС” (м. Харків 1999 р.); “Виховне, соціальне та психологічне забезпечення кадрової роботи політики в ОВС” (м. Харків 2000 р.); “Харківські соціологічні читання” (м. Харків 2001 р.); науково-практична конференція ад'юнктів та магістрантів НУВС (м. Харків 2002 р.); науково-практична конференція “Професіоналізм у діяльності ОВС: проблеми становлення та розвитку” (м. Харків 2004 р.). Основні проблеми дисертації обговорювались на засіданнях науково-дослідної лабораторії соціальної та психологічної роботи в ОВС та міжкафедральному науково-методичному семінарі.

Публікації. За результатами дослідження опубліковано чотири наукових праці у фахових виданнях, визначених ВАК України.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, що діляться на підрозділи, висновків, додатків і списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації складає 203 сторінки, обсяг основної частини - 189 сторінок, список використаних джерел (127 найменувань) - 10 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, висвітлюється ступінь її розробленості, визначаються об'єкт і предмет дослідження, формулюються його мета і завдання, зазначаються теоретико-методологічні засади й емпірична база, розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне значення результатів роботи, а також форми їх апробації.

Перший розділ “Теоретико-методологічні засади дослідження соціального захисту в суспільстві” присвячено аналізу основних підходів до вивчення соціального захисту. З існуючого розмаїття теорій обрано ту, яка розглядає соціальний захист як елемент соціальної політики. Підкреслюється, що такий підхід покликаний зняти соціальну напруженість у суспільстві і є одним з механізмів реалізації соціальної безпеки. Відповідно, метою соціального захисту є попередження та пом'якшення наслідків соціальних ризиків та загроз. Визначено, обґрунтовано та розкрито концептуальний підхід, який дозволяє провести саме соціологічний аналіз даного процесу.

У підрозділі 1.1 “Соціальний захист як елемент соціальної політики держави” доводиться, що соціальний захист є складовою соціальної політики. Під останньою розуміється цілеспрямована діяльність певних суб'єктів, перш за все держави, яка спрямована на регулювання соціальних відносин, потреб та інтересів різних груп населення, пов'язаних із забезпеченням їхнього добробуту та особистого розвитку. При цьому мається на увазі, що в ринковій економіці соціальна політика також забезпечує ресурси, можливості та методи відвернення, обмеження чи реабілітації небажаних наслідків ринкової конкурентної діяльності. Через неї держава реалізує свою соціальну функцію - усунення або пом'якшення можливої напруженості в суспільстві, вирівнювання соціального стану людей.

Підкреслено, що в сучасних умовах функціонування держави її соціальна функція стає пріоритетною. Вона пов'язується із наданням людині умов для гідного існування і вільного розвитку особистості, захистом сім'ї, соціальною справедливістю і власною захищеністю. Відповідно, соціальний захист може визначатися не тільки як швидка допомога в екстреній ситуації, але й як природна, узаконена функція сучасного соціуму, спрямована на надання людині можливості самореалізуватися в різних сферах суспільного життя.

У підрозділі 1.2 “Соціальний захист як об'єкт міждисциплінарного аналізу” розглядаються підходи щодо вивчення соціального захисту у межах права, економіки та соціології. Найбільш прийнятною обирається і обґрунтовується точка зору, що пов'язує соціальний захист із попередженням та пом'якшенням наслідків соціальних ризиків та досягненням стану соціальної безпеки (О.Ф. Новікова, О.Г. Осауленко, І.В.Калачева).

Соціальна безпека розглядається як характеристика умов життєдіяльності суспільства, що визначається стійкістю щодо впливу тих чинників, які створюють загрозу соціальної деформації та диспропорцій у функціонуванні та розвитку людини, соціальної групи, інституту або суспільства в цілому. Вона передбачає не лише відсутність умов, які б привели до зниження рівня та якості життя людини, але й реальну наявність соціальних перспектив для всіх верств населення.

Підтримуючи в цілому точку зору, що соціальний захист має на меті захист від наслідків соціальних ризиків, ми вважаємо, що треба доповнити це визначення ще й категорією соціальної загрози (небезпеки), відокремлюючи останню від ризику. Ризик має місце тоді, коли людина свідомо приймає рішення, наслідки якого можуть бути несприятливими. Враховуючи ж, що з соціологічної точки зору ризиковою дією може вважатися тільки соціальна дія, то не виключається виникнення причин збитку ззовні, і мова, таким чином, вже йтиме про загрозу, коли ризик одних стає загрозою для інших.

Підкреслюється, що розмежування ризиків і небезпек на практиці досить умовне. У кожному конкретному випадку одна і та ж подія може бути віднесена до різних категорій. Щодо соціальних ризиків та загроз, то відрізняються вони від інших видів тим, що вельми вірогідним є вплив їхніх наслідків (в тому числі й негативний) на соціальний статус людини. Відповідно до цього, соціальний захист розглядається як сукупність організаційно-правових заходів щодо попередження, пом'якшення та скасування негативних наслідків соціальних ризиків та загроз.

У підрозділі 1.3 “Основні концептуальні підходи до аналізу соціального захисту в структурі інституту ОВС” обґрунтовується виділення нормативно-рольового напрямку в інституціональному аналізі суспільства (поглядів Т. Парсонса та П. Блау) як найбільш прийнятної парадигми для подальшого аналізу ролі соціального захисту в системі органів внутрішніх справ.

Зазначається, що в соціології існує велика кількість наукових парадигм, які дозволяють розглянути будь-який соціальний феномен, в тому числі й соціальний захист, з різних ракурсів. У роботі як найбільш доцільний виділяється інституціональний підхід. Це пов'язано з тим, що і держава, яка є основним суб'єктом соціального захисту, і органи внутрішніх справ є соціальними інститутами суспільства. Відповідно, щоб визначити роль соціального захисту як для їх функціонування, так і для підтримки гармонічних взаємовідносин один з одним та іншими суспільним об'єднаннями, необхідно розглянути існуючі погляди на сутність соціальних інститутів та їх елементи.

Наголошується, що в межах власне інституціонального підходу до аналізу соціуму існує ряд теорій, які відрізняються трактуванням природи і функцій інститутів. У соціології ці теорії розділяються на декілька напрямків за різними класифікаційними ознаками. З основних існуючих підходів обирається класифікація М.В. Павенкової з деякими доповненнями та уточненнями. Вона дозволяє виділити спільне в поглядах на соціальні інститути представників різних парадигм і тим самим послідовно здійснювати синтез декількох різнопланових теорій при аналізі соціального захисту в органах внутрішніх справ, тобто використовувати мультипарадигмальний підхід.

Відповідно, за критеріями природи і ролі інститутів у суспільстві виділяються і розглядаються три напрямки соціологічної інституціональної теорії: інструментальний, нормативно-рольовий і комунікативний. Методологічною базою обрано нормативно-рольовий напрямок, а саме погляди Т. Парсонса та П. Блау. Ці теорії взаємодоповнюють одна одну і дозволяють проаналізувати роль соціального захисту на макро- та мезорівнях його функціонування.

У другому розділі “Організація та функціонування системи соціального захисту в ОВС України: сучасний стан та перспективи розвитку” уточнено поняття “соціальний захист в ОВС”, його мету та завдання, обгрунтовано необхідність виділення працівників ОВС як особливого об'єкта соціального захисту. Використовуючи нормативно-рольовий напрямок інституційного підходу до аналізу суспільства, досліджено функції соціального захисту на макро-, мезо- та мікрорівні. Проводиться комплексний системний аналіз механізму соціального захисту в ОВС України на сучасному етапі (виділяються основні напрямки, розглядається їх організаційно-правова основа, суб'єкти, здійснюється вивчення суб'єктивної оцінки стану соціального захисту працівниками міліції). На основі проведеного аналізу пропонуються напрямки удосконалення системи соціального захисту працівників ОВС.

У підрозділі 2.1 “Функціонально-рольовий зміст соціального захисту в ОВС України: макро-, мезо- та мікрорівні дослідження” дисертант обгрунтовує висновок, що соціальний захист працівника міліції слід розглядати не тільки як мінімізацію негативного впливу соціальних, біологічних, психічних, природних та техногенних процесів, але й як забезпечення нормальних умов матеріального та духовного життя, надання реальної можливості для особистісного зростання, самоосвіти, підвищення правового і культурного рівня. Саме таке широке трактування соціального захисту обирається і використовується у подальшому дослідженні.

У роботі доводиться, що працівники ОВС займають специфічне місце серед об'єктів соціального захисту. Їхній правовий статус, на відміну від більшості інших професійних груп, передбачає певні обмеження, які встановлені у декількох законах України. Внаслідок цього держава бере на себе обов'язки щодо впровадження додаткових заходів соціального захисту працівників міліції. Існує також підвищена небезпека при виконанні правоохоронцями своїх службових обов'язків та несприятливі умови праці, що також обумовлює необхідність їхнього соціального захисту.

Виходячи з цього, у дисертації стверджується, що для залучення до служби фізично та психічно здорових людей, фахівців, яким притаманні високі моральні й професійні якості, органи внутрішніх справ повинні конкурувати на ринку праці з іншими соціальними інститутами. З цією метою держава встановлює певні гарантії соціального захисту. Ці гарантії пропонується розглядати як ресурси, котрі держава використовує у процесі соціального обміну з працівниками органів внутрішніх справ. Від останніх вимагається професійне виконання своїх обов'язків у межах закону. Як результат, держава буде в змозі реалізувати правоохоронну функцію і “обміняти” забезпечення правопорядку на легітимність у відносинах з громадянським суспільством.

На рівні суспільства ці складні системи обміну регулюються через різні соціальні норми. Перш за все, існує ряд нормативних актів, що встановлюють статус правоохоронців, їхні права й обов'язки, санкції за неналежне виконання функцій. Основними винагородами, що повинні одержувати працівники ОВС від держави за якісне виконання правоохоронної функції, є грошове утримання і соціальне схвалення, а від інститутів громадянського суспільства - соціальне схвалення, повага і відповідні поступки.

У випадку з процесами соціального обміну, до яких включені органи внутрішніх справ, на сьогодні склалася ситуація, коли працівники органів внутрішніх справ фактично не одержують жодної з зазначених винагород: оплата праці низька, робота в міліції не є шанованою у суспільстві, недостатній рівень правосвідомості населення призводить до невизнання легітимності владних повноважень ОВС, навіть самі правоохоронні структури перестають бути єдиним джерелом забезпечення громадського порядку. Криміналізація суспільства спричиняє підміну влади закону на владою авторитету або скоріше “авторитетів”. З іншого боку, сама держава суттєво обмежує владні повноваження міліції. Усе це приводить до відтоку високопрофесійних кадрів з ОВС, зміцнення незаконних обмінних відносин із кримінальними елементами, розповсюдження корупції в міліції.

Виходом із ситуації, що склалася, є відновлення балансу в обмінних відносинах. І починати необхідно з відносин “держава - ОВС”. Якщо держава створює правоохоронну структуру, що підтримує встановлений нею порядок і захищає її ж інтереси, то вона повинна і забезпечити відповідну винагороду за виконануу роботу. Тільки у цьому випадку контроль за діяльністю міліції і застосування санкцій до винних буде мати позитивні результати. До цієї схеми вже давно прийшли розвинені держави Заходу. Вони не тільки вимагають від своїх поліцейських ефективності праці, але й формують у населення повагу до закону, сприяють підвищенню престижності роботи у правоохоронній системі, забезпечують її співробітникам високий рівень оплати і різні види соціальних гарантій.

У роботі визначено, що органи внутрішніх справ являють собою соціальну систему, внутрішнім середовищем якої є культура, особистість і поведінковий організм (за Т.Парсонсом). Від організму через особистість до культури йде енергетичне підживлення системи. Підтримка організму здійснюється у процесі реалізації функції адаптації за рахунок матеріального забезпечення працівників ОВС, психологічного супроводження їх службової діяльності, соціальної роботи та соціального забезпечення тощо. Якщо підтримку організму розглядати як задоволення основних потреб особистості, то соціальний захист спрямований, головним чином, на задоволення фізіологічних потреб і потреб у безпеці (відповідно до ієрархічної структури потреб А. Маслоу) і тим самим надає можливість для появи потреб більш високого порядку (зокрема потреби в самоактуалізації і подальшому розвитку).

Проведений у дисертації аналіз показує, що через недосконалість законодавчої бази, декларативність деяких норм, відсутність механізмів впровадження окремих з них у життя, постійне недофінансування повною мірою не задовольняються основні особистісні потреби працівників, що, у свою чергу, викликає деформаційні зміни всього інституту.

У підрозділі 2.2 “Механізм соціального захисту в ОВС України: основні елементи та принципи організації” зазначається, що сутність поняття соціального захисту в ОВС витікає з розуміння соціального захисту взагалі, який у роботі розглядається в широкому сенсі. Відповідно, соціальний захист в ОВС визначається як сукупність організаційно - правових заходів з боку держави з метою створення та підтримки таких умов життєдіяльності працівників ОВС, які б сприяли підвищенню соціального статусу останніх, що, в свою чергу, забезпечить їхню ефективну службову діяльність.

Виходячи з погляду на соціальний захист як попередження, пом'якшення та скасування негативних наслідків соціальних ризиків та загроз, виокремлюються основні напрямки соціального захисту в ОВС. В основу класифікації пропонується покласти два критерії: 1) вид негативних наслідків соціальних ризиків та небезпек (наприклад, зниження рівня матеріального забезпечення, відсутність часу та можливостей для відновлення фізичного та психічного стану, несприятливі житлові умови тощо); 2) мета організаційної дії - попередження або пом'якшення.

Виходячи з цього, виділено наступні напрямки соціального захисту працівників ОВС:

Заходи попередження негативних наслідків соціальних ризиків та загроз:

особливий порядок призначення грошового забезпечення;

регулювання режиму праці та відпочинку;

соціальний захист у побутовій сфері;

медичне обслуговування та санаторно-курортне лікування;

Заходи пом'якшення та скасування негативних наслідків соціальних ризиків та небезпек:

державне обов'язкове особисте страхування;

державне пенсійне забезпечення та грошова допомога;

допомога сім'ям з дітьми;

захист сімей працівників ОВС;

захист працівників ОВС з особливим статусом.

Звісно, виділення таких напрямків є досить умовним і не є вичерпним. В реальному житті деякі заходи, що спрямовані на захист та допомогу людини, можна віднести до декількох напрямків одночасно. Крім того, зустрічаються й такі, які важко віднести до жодного з перелічених. Чітке розмежування напрямків соціального захисту працівників ОВС ускладнюється значною кількістю нормативно-правових актів, що його регулюють.

Проведений в роботі аналіз нормативно-правового та організаційного аспектів зазначених напрямків дозволив дійти висновку, що, фактично, немає жодного напрямку, який був би позбавлений вад, котрі позначаються на загальному стані соціальної захищеності працівників ОВС.

Підрозділ 2.3 “Суб'єктивна оцінка стану соціального захисту працівників ОВС України та напрямки його удосконалення” містить результати комплексного дослідження особливостей реалізації соціального захисту в ОВС України на сучасному етапі. Представлено узагальнення матеріалів трьох соціологічних досліджень, проведених науково-дослідною лабораторією соціальної та психологічної роботи в ОВС Харківського національного університету внутрішніх справ за участю автора: “Стан соціальної, психологічної та виховної роботи в органах та підрозділах УМВС України в Харківській області” (2000 р.), “Оцінка ходу реалізації ”Комплексної програми кадрової політики в органах та підрозділах внутрішніх справ та забезпечення законності та дисципліни на 2001-2005 роки” (2003 р.), “Стан соціального захисту працівників УМВС України в Харківській області” (2005 р.). Порівнянність результатів досліджень забезпечується подібністю інструментаріїв. Також використовувались статистичні дані та звіти відділів соціальної роботи УМВС України в Харківській області.

Дослідження засвідчили, що працівники міліції сприймають свою професію як таку, що характеризується значним ступенем ризику виникнення подій, здатних призвести до зниження їхнього соціального статусу. Особливо це стосується можливості опинитись безробітним або значно зменшити доходи, а звідси, не мати змоги отримати адекватну медичну допомогу, надати освіту дітям, поліпшити житлові умови.

Було виявлено, що оцінки працівниками схильності до соціальних ризиків та загроз, що виникають під час виконання ними службових обов'язків, залежать від їх місця служби (обласний центр чи периферія, підрозділ), віку, наявності особливого статусу (учасник бойових дії, ліквідації аварії на ЧАЕС тощо). Це має враховуватися при організації конкретних заходів соціального захисту. З усіх обмежень найбільш негативно впливають на рівень соціальної захищеності працівників ОВС обмеження на заняття підприємницькою діяльністю (56%) та на додаткову роботу за наймом (35%). Вони достатньою мірою не компенсуються системою соціального захисту, яка вже протягом п'яти років стабільно оцінюється працівниками як неефективна (так вважали від 95% до 98% працівників у 2000-2005 рр.).

Результати досліджень свідчать також про те, що проблеми у сфері соціального захисту суттєво впливають на кадрове забезпечення і ефективність професійної діяльності, а через них на розповсюдженість корупційних діянь, зловживання владою і, в решті-решт, позначаються на сприйнятті населенням міліції.

Найбільш гострими питаннями виявилися забезпечення достойної оплати праці (70%); виділення житла та пільгових кредитів під житлове будівництво (64%); дотримання режиму праці та відпочинку (48%), надання пільгових путівок до санаторіїв, будинків відпочинку та оплата проїзду під час відпустки (по 40%).

Для поліпшення соціально-економічного стану 63% працівників пропонують ввести реально, а не номінально нормований робочий день; 58% - приділяти більшу увагу соціально-побутовим умовам проживання працівників, половина опитаних вважають доцільним шукати альтернативні джерела фінансового забезпечення соціального захисту і близько 40% раціоналізувати систему заохочень та краще піклуватись про дітей працівників. Отже, працівники прагнуть розглядати соціальний захист як можливість отримувати справедливу платню, більш-менш пристойні житлові умови, мати змогу (як часову, так і матеріальну) для відпочинку та забезпечувати освіту дітям.

Але ані дотримання встановленого режиму праці, ані її справедливості оплати правоохоронці не відчувають. Працівники міліції нерідко працюють понаднормово, часто без вихідних, в умовах недостатнього матеріально-технічного забезпечення, що ускладнює їхню роботу і вимагає більших часових витрат.

Широке розповсюдження понаднормованої праці пов'язана з необхідністю виконання міліціонерами багатьох не властивих їм функцій, а також значною кількістю “паперової” роботи. У результаті вони вимушені працювати в середньому зайвих 2 - 3 години на день. Найбільше потерпають від цього дільничні інспектори та карний розшук. Така практика отримала розповсюдження переважно в райвідділах великих міст.

Недоліками системи грошового забезпечення, на думку респондентів, є відсутність зв'язку між його мінімальним рівнем та величиною прожиткового мінімуму, що призводить до інертності системи оплати праці і її необгрунтованості. Крім того, значною прогалиною є практична відсутність врахування досягнень високих результатів у роботі (окрім виплат премій, які мають разовий характер). Існуюча система надбавок за професійний рівень є досить формальною.

Щодо вирішення житлових проблем, то спостерігається зростання кількості тих, хто не має власного житла. Це пов'язано з приходом в органи молодих працівників, які вимушені або жити в гуртожитку, або знімати квартири. Якщо, за даними опитування 2000 року, таких було 13%, то у 2005 - 22%. Вірогідність вирішення житлових проблем працівники міліції оцінюють досить низько, причому це стосується не тільки найближчої, але й віддаленої перспективи. Такий високий рівень песимізму спостерігається вже протягом п'яти років. Більш того, відсоток „оптимістів” з кожним роком зменшується.

Для поліпшення своїх житлових умов все більше працівників погодились би взяти кредит на будівництво або купівлю житла (49%). Проте, оскільки платня у працівників міліції є недостатньою для отримання житлового кредиту в банку звичайним шляхом, необхідно розробити механізм вирішення цієї проблеми.

Ще одним напрямком соціального захисту працівників ОВС є пільгова система, але вона носить декларативний характер, оскільки дія багатьох існуючих пільг або призупинена, або вони перестали, власне, бути пільгами. При цьому, якби працівники стояли перед вибором: отримувати високу платню і не мати додаткових пільг та компенсацій, або мати компенсацію недостатнього заробітку за допомогою системи різноманітних пільг, то 90 % з них обрали би саме перший варіант.

Дещо в кращому стані знаходиться медичне обслуговування працівників, яке вони оцінюють в середньому на 3 бали за п'ятибальною шкалою. Але інший засіб піклування про їхнє життя та здоров'я - обов'язкове державне особисте страхування - оцінюється нижче. Недоліки реалізації цього напрямку соціального захисту пов'язані, по-перше, з недостатньою поінформованістю працівників про його умови, відсутністю у них страхових полісів, і, по-друге, складним нормативним регулюванням відшкодування страхових випадків.

Слід зауважити, що формально соціальний захист працівників ОВС, ототожнюючись з соціальною роботою, практично зводиться до заходів допомоги найменш захищеним категоріям правоохоронців, пенсіонерам та членам сімей обох категорій. Але слід зауважити, що і ці види робіт, незважаючи на всі зусилля працівників відповідних відділів, знаходяться ще не на належному рівні через низку об'єктивних причин: нестачу коштів, кваліфікованого персоналу тощо. Таким чином, більша частина працівників ОВС залишається поза увагою. На них переважно спрямовані заходи виховного та дисциплінарного характеру.

Дисертант доводить, що головною причиною такого стану справ є відсутність єдиного координуючого центру, який би опікувався різними напрямками соціального захисту в ОВС. На практиці кожним видом захисту займається декілька підрозділів або служб, інколи вони навіть не належать до системи ОВС. Проблема полягає в тому, що їх діяльність слабо координується, і працівникам необхідно витрачати значну кількість часу, щоб розв'язати свої проблеми. Також недоліком багатосуб'єктності соціального захисту в ОВС є відсутність єдиної статистичної звітності, яка б віддзеркалювала стан справ у кожному його напрямку.

Авторська позиція щодо вирішення цієї проблеми полягає в тому, що координуючим органом соціального захисту міг би стати відділ виховної та соціальної роботи, а контролюючу функцію щодо його реалізації могла б виконувати профспілка, діяльність якої на цей час полягає переважно лише в лобіюванні інтересів органів внутрішніх справ у Верховній Раді та Кабінеті Міністрів.

Спираючись на отримані результати соціологічних досліджень, для підвищення ефективності соціального захисту працівників органів внутрішніх справ у роботі визначаються конкретні напрямки.

У висновках підбиваються підсумки проведеного дослідження. Увага акцентується на тому, що:

Аналіз та систематизація теоретичних підходів до соціального захисту в соціології і інших науках дозволили дійти висновку, що найбільш доцільним є розгляд соціального захисту в межах системи соціальної безпеки. Досягнення стану соціальної безпеки відбувається через організацію та реалізацію заходів з соціального захисту як елементу соціальної політики.

Підтримуючи в цілому точку зору, що соціальний захист має на меті захист від наслідків соціальних ризиків, вважається за потрібне доповнити це визначення ще й категорією соціальної загрози, відрізняючи останню від ризику. Відповідно, соціальний захист - це сукупність організаційно-правових заходів щодо попередження, пом'якшення та скасування наслідків соціальних ризиків та загроз.

Соціальний захист в ОВС може розглядатися як сукупність організаційно - правових заходів з боку держави з метою створення та підтримки таких умов життєдіяльності працівників ОВС, які б сприяли підвищенню соціального статусу останніх, що забезпечить їхню ефективну службову діяльність.

Нормативно-рольовий напрямок інституційного підходу (а саме концепції Т. Парсонса та П. Блау), що був обраний для теоретичного та методологічного вивчення рольового призначення соціального захисту в ОВС України, дає можливість визначити його функції: в складних системах обміну між державою, громадянським суспільством та ОВС; у межах ОВС як соціального інституту; стосовно окремих працівників міліції.

...