Динаміка зайнятості населення України в період становлення ринкової економіки

Характерною особливістю безробіття в Україні є те, що, спричинене руйнівними процесами в економіці, безробіття являє собою деструкцію найперспективніших кваліфікованих трудових ресурсів, які пов'язані з високовартісними видами виробництва. Інша особливість безробіття в Україні - наявність у складі працюючого населення багатоваріантного прихованого безробіття. Воно існує у вигляді “оплачуваного безробіття” - безстрокових відпусток, неповного робочого тижня, скороченого робочого дня тощо, оскільки державі вигідніше виплачувати працівникам мізерну платню, аніж переводити їх у статус безробітних, а також у вигляді дрібної спекуляції або випадкового бізнесу за наявності формального статусу (посвідчення працюючого на державному підприємстві). І, нарешті, воно функціонує у традиційному для зрівняльно-розподільної системи вигляді “оплачуваного байдикування”, що нерідко є наслідком включення до штатного розпису надлишку вакансій. Зазначимо, що приховане безробіття, яке не завжди фіксується державною статистикою, належить до класу тих проблем, які можуть бути виявлені лише за допомогою соціологічних досліджень.

Аналіз прихованого безробіття свідчить, що воно значною мірою є результатом сучасних трансформацій вітчизняного ринку праці. Але разом із тим, на думку автора, неможливо погодитися з позицією деяких економістів, які вважають, що фіксовану частку прихованого безробіття необхідно враховувати при визначені фактичного рівня безробіття. Вибіркові обстеження свідчать, що приховане безробіття пов'язане з постійними динамічними змінами, переливами робочої сили із одного стану в інший. Більшість працівників, що перебувають у режимі неповної зайнятості, зрештою або звільняються за власним бажанням, або повертаються на свої робочі місця. Перехід з одного стану зайнятості до іншого триватиме доти, доки існуватимуть причини, які зумовлюють збереження прихованого безробіття.

Підвищення ефективності економічних заходів подолання безробіття автор пов'язує з дієвістю трудової політики, яка передбачає підтримку “високої спроможності до зайнятості” робочої сили, а також підтримку “робочого середовища”, що дає змогу реалізувати цю здатність і зберігати вже наявну зайнятість. Саме це має становити ключове завдання трудової політики та політики розвитку робочої сили.

У шостому розділі “Державна політика у сфері зайнятості” досліджуються концептуальні засади регулювання зайнятості, функціонування системи державного управління зайнятістю.

Автор пропонує своє розуміння політики зайнятості, яку розглядає як сукупність конкретних заходів і дій, спрямованих на досягнення заздалегідь визначеного результату. Виходячи з цього визначення, автор виокремлює такі атрибути політики зайнятості:

1) конкретність (бажаність визначення ефективності й кінцевих результатів у кількісній оцінці);

2) реалізованість (проведені в її межах дії мають забезпечуватися відповідними ресурсами й прив'язуватися до інституцій, що їх реалізують);

3) об'єкт впливу (певні проблеми, соціальні групи населення тощо);

4) ефективність (передбачуваність максимальних результатів, які досягатимуться залученням оптимальної кількості ресурсів).

У теоретичному плані автор розрізняє поняття “політика зайнятості” і “політика на ринку праці”, що вможливлює диференційований підхід до розв'язання завдань національного та конкретного соціально-економічного характеру.

З метою виявлення чинників регуляції ринку праці та зайнятості у дисертації аналізується концепція “гнучкого ринку праці” як сучасного механізму функціонування ринку праці. Водночас, на думку автора, в Україні поки не сталося реального впровадження цього механізму в структуру формальних інститутів ринку праці.

На підставі проведеного дослідження автор доходить висновку, що така форма функціонування ринку праці за українських реалій має велике значення, бо дає змогу поєднувати працю за фахом, яка потребує знань, досвіду та навичок, із працею у неформальному секторі економіки, яка зазвичай не потребує певної кваліфікації, але приносить додатковий дохід. Це до певної міри стримує деградацію робочої сили.

Важливим напрямом політики зайнятості є підтримка і формування структури малого бізнесу. Цей напрям вважається перспективним для України, хоча потребує не лише фінансових витрат, а й кваліфікованих кадрів для різних консультаційних служб, бізнес-інкубаторів тощо. Принциповим моментом є вибірковий характер підтримки. Об'єктом таких програм передусім мають стати потенційні підприємці та мікропідприємства, зорієнтовані на виробництво необхідної продукції та послуг, що потребує праці високої якості.

Пом'якшенню соціально-економічних наслідків безробіття й створенню продуктивної зайнятості сприятиме застосування трьох типів політики зайнятості: макроекономічної, активної та соціальної. Макроекономічна політика передбачує бюджетно-податкові важелі переважно для скорочення циклічного безробіття (цільові кредити та субсидії галузям чи підприємствам). Активна політика зайнятості спрямована на підвищення ефективності ринку праці і подолання структурного безробіття, спричиненого невідповідністю попиту та пропозиції праці. Її основними заходами є інформування безробітних про наявні вакансії, програми професійної перепідготовки та підтримки підприємництва, організація громадських робіт, сприяння територіальній мобільності робочої сили. Соціальна політика зайнятості спрямовується переважно на розв'язання проблем короткотермінового безробіття.

У роботі зазначено, що не існує постійних засобів у проведенні політики зайнятості. Вона модифікується залежно від особливостей соціально-економічної ситуації в країни, культурних та історичних традицій, регіональної специфіки. З огляду на зарубіжний і вітчизняний досвід автор пропонує систему заходів щодо вдосконалення діяльності служб зайнятості як одного з елементів державного регулювання цього процесу. Автор визначає принципові моменти оптимізації роботи служб зайнятості:

1) посилення функціонального значення тих підрозділів, що пов'язані з профорієнтацією, з організацією навчання та підготовки кадрів;

2) створення національної, а в подальшому - міждержавної комп'ютерної мережі, яка забезпечуватиме отримання повної й достовірної інформації щодо стану ринку праці в різних регіонах країни;

3) активізацію координаційної ролі центральної служби зайнятості з налагодження й удосконалення міжрегіональних зв'язків з питань забезпечення зайнятості;

4) активізацію співпраці із підприємствами різних форм власності;

5) вивчення й застосування накопиченого недержавними службами з працевлаштування позитивного досвіду в межах пошуку вакансій та добору кадрів, методів оцінювання професійної придатності працівників і подальшого працевлаштування їх.

Водночас аналіз сучасної ситуації на регіональному ринку праці дав автору змогу виокремити найефективніші напрями розроблення та реалізації регіональної політики зайнятості.

У висновках обґрунтовано теоретико-методологічні засади обґрунтування проблеми зайнятості, її інтегральної оцінки, визначено стратегічні напрями регулювання процесів зайнятості відповідно до реалій сучасного етапу розвитку України.

1. Розкрито сутність зайнятості населення як складного соціально-економічного явища, що виступає важливою підсистемою суспільного виробництва. Категорію зайнятості населення визначено як складну систему зв'язків розподілу праці між сферами суспільного виробництва та видами економічної діяльності, що охоплює цілісну сукупність сфер, відносин, форм і методів організації трудової діяльності економічно активного населення і спрямованих на створення матеріальних та соціальних продуктів і послуг та забезпечення відтворення і розвитку людського капіталу.

2. Визначено та обґрунтовано, що застосування системного підходу до дослідження сфери зайнятості є підґрунтям для комплексного вивчення її властивостей, що має велике теоретичне й прикладне значення для поглибленого наукового обґрунтування розв'язання практичних завдань зайнятості та ринку праці в Україні.

Зайнятість є не лише взаємодією попиту на працю та її пропозицію, а й певним типом об'єднання речового та особистісного чинників виробництва. Останній чинник репрезентує соціальну сутність зайнятості, що відображає потребу людини у самореалізації. Виходячи з цього, зайнятість уособлює різноманітні форми участі працездатного населення в суспільно корисній діяльності.

3. Обґрунтовано більш широке визначення меж ринку праці та його масштабів, за яким ринок праці охоплює не лише зайнятих на ньому працівників, а й безробітних. Таке розуміння ринку праці дає можливість більш широкого використання цілісного підходу до розв'язання актуальних проблем ринку праці. У цьому зв'язку в роботі проаналізовано складний комплекс чинників, що позитивно і негативно впливають на головні параметри попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці.

4. Виявлено, що розвиток сфери зайнятості та ринку праці зумовив виникнення різних форм і видів зайнятості, які проаналізовані в роботі. Різновиди зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами застосування праці, професіями, спеціальностями тощо. На підставі проведеного аналізу зроблено висновок щодо правомірності існування та динаміки зміни різних форм та видів зайнятості залежно від пріоритету чинників кон'юнктури ринку праці.

5. Для аналізу динамічних змін структури зайнятості автором запропонована система критеріїв класифікації форм і методів зайнятості: сфера виробництва, тип власності, територіальний та демографічний показники, види економічної діяльності згідно з КВЕД, місце трудової діяльності, характер праці, рівень механізації праці, відповідність професійно-кваліфікаційної структури населення робочим місцям, співвідношення загальної чисельності населення та його працездатної частини, зайнятого та незайнятого населення.

6. Встановлено, що динаміка зайнятості за секторами, галузями (видами економічної діяльності) та професіями відбиває трансформаційну тектоніку, характерну для періоду завершення індустріалізації й переходу від індустріального до постіндустріального розвитку. Триває подальший перерозподіл зайнятих між сферами господарської діяльності на користь сфер надання фінансових, транспортних і торговельно-посередницьких послуг за рахунок скорочення чисельності працівників промисловості, сільського господарства, закладів освіти та охорони здоров'я.

7. Аналізуючи динаміку зайнятості населення, автор фіксує зміну моделі мобільності робочої сили, а також позитивно оцінює зростання питомої ваги працівників з вищою (повною та базовою) освітою у складі робочої сили. У роботі запропоновано комплекс заходів щодо зв'язку освіти й зайнятості, розв'язання завдань підвищення кваліфікації й перенавчання в контексті сьогоденної концепції перманентного набуття знань в активному працездатному періоді життя людини.

8. Удосконалено систему показників розвитку зайнятості населення. Доведено, що системне дослідження сфери зайнятості потребує врахування регіональної специфіки ринку праці конкретних територіальних утворень, які різняться між собою за економіко-географічним положенням, мірою забезпеченості природними ресурсами, особливостями інфраструктури. Ці чинники доповнюються плюралізмом цінностей субкультур, традицій, укладів життя, історичним контекстом регіонального характеру.

9. Визначено регіональні особливості зайнятості населення, доведено, що головним показником оцінки ситуації на регіональних ринках праці є рівень офіційно зареєстрованого безробіття, його відхилення від середньої української величини. Показником, що засвідчує несприятливу ситуацію відносно попиту на робочу силу, є вакантні робочі місця. Кількісна незбалансованість попиту та пропозиції робочої сили в регіонах із напруженою ситуацією на ринку праці часто-густо посилюється якісною незбалансованістю, що підтверджує аналіз макроекономічних, демографічних і соціальних показників цих територій, соціально-професійного складу їхніх трудових ресурсів і безробітних.

У роботі запропоновано на регіональному рівні до прогнозних розрахунків балансу трудових ресурсів ввести баланс руху населення, що дасть можливість формувати ефективну збалансовану політику у сфері зайнятості та ринку праці.

10. Встановлено, що ринок праці в Україні функціонує за умов нерозвиненості інституту соціального партнерства, який перебуває на стадії формування і не охоплює всіх рівнів соціально-трудових відносин. Це вельми ускладнює вироблення політики солідарності та згоди в питаннях ціноутворення, заробітної платні, доходів, податкової системи з урахуванням інтересів різних суб'єктів ринку праці, суттєво зменшує роль цього інструменту регулювання у становленні ринкового механізму розподілі та перерозподілі робочої сили, ґрунтованого на ринково-вартісних відносинах. Ринок праці, що сформувався в Україні в перехідний період можна схарактеризувати як інтегрований (синтезований), тобто такий, що ґрунтується на оптимальному поєднанні ринкових і неринкових інститутів.

11. Встановлено, що реформування ринку праці має проводитися в пакеті з таких елементів:

1) лібералізація трудових відносин, що дає простір для прямих переговорів між соціальними партнерами з приводу регулювання гнучких трудових договорів з метою заохочення роботодавців до найму працівників;

2) запровадження практики прямих колективних переговорів між роботодавцями та працівниками, що передбачає створення ефективних структур для ведення колективних переговорів як у державному, так і в приватному секторах;

3) ефективне здійснення головних прав працівників, що потребує на рівні підприємств дотримання принципу верховенства права та забезпечення працівникам соціально прийнятого економічно ефективного рівня соціального захисту.

12. Визначено, що для створення більш продуктивніших і високооплачуваних робочих місць необхідно дотримуватися подвійної стратегії. Перш за все слід поліпшити інвестиційний клімат і знизити вартість підприємництва, щоб у такий спосіб заохочувати появу нових і зростання наявних підприємств. По-друге, необхідно реформувати структури ринку праці й створити гнучкий ринок праці, на якому роботодавці будуть зацікавлені наймати працівників, а працівники будуть зацікавлені в отриманні наявних та створюваних робочих місць та матимуть достатній професійний рівень, щоб працювати на них.

13. Вивчення проблем зайнятості в неформальному секторі економіки дало дисертантові підстави для висновку, що особливістю його в Україні є охоплення майже всіх соціальних груп населення. Багатьом його працівникам притаманний високий рівень освіти. Масштаби та обсяги вітчизняної неформальної зайнятості зумовлюють пошук нових форм і методів її регулювання, щоб запобігати перетворенню її на зайнятість кримінальну. Це спонукає до налагодження продуктивних зв'язків між формальним і неформальним секторами, забезпечення більш ефективного та контрольованого доступу підприємств неформального сектору до ресурсів, товарних ринків, кредитів, інфраструктури, систем професійної підготовки, технічних знань та сучасних технологій народного господарства.

14. Запропоновано новий методологічний підхід щодо дослідження проблем безробіття у взаємозв'язку із чинниками, що на нього впливають. Такий підхід дав можливість більш обґрунтовано досліджувати й адекватно оцінювати чинники виникнення, масштаби та обсяги безробіття в Україні на сучасному етапі її системного розвитку. Такими чинниками є:

- циклічні коливання економіки;

- структурні кризи;

- сукупний суспільний попит;

- співвідношення між нагромадженням і споживанням у структурі національного доходу;

- розвиненість ринку праці;

- конкурентоспроможність вітчизняного ринку праці в глобальному вимірі. соціологічний населення безробіття

15. Обґрунтовано переваги активної політики держави на ринку праці над пасивною. Активна політика передбачає такий суттєвий елемент як інформаційні послуги, призначені передусім допомогти пошукам роботи якнайшвидше знайти нове прийнятне місце роботи, яке б сприяло інвестуванню знань, досвіду і практичних навичок працівника у створення конкурентоспроможного продукту чи послуги. У такий спосіб держава сприяє зайнятості, котра як соціальна компонента в регулюванні й заохоченні економічно активного населення, пом'якшує чи запобігає загрозам і наслідкам вимушеного безробіття, робить спроби підтримувати оптимальну зайнятість, компенсуючи негативні економічні результати функціонування ринку праці.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ