Соціалізація неповнолітніх у соціально неблагополучних сім`ях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

Соціалізація неповнолітніх у соціально неблагополучних сім`ях

Київ - 2006

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Входження України у новий історичний період розвитку всіх сфер соціального життя потребує конструктивної соціалізації молодих генерацій. Необхідністю є вихід на нові рівні реалізації проблеми соціального розвитку дітей з метою формування їх духовності, активного ставлення до навколишньої дійсності. Значне місце посідають вибір особистістю системи цінностей, характерних для українського народу, формування власних мотивів, інтересів та ідеалів, які забезпечували б участь молоді у відродженні української державності.

«Позитивна» соціалізація особистості сприяє її соціальному розвитку, самовдосконаленню та самореалізації, що у кінцевому випадку впливає на процес відродження суспільства. Соціалізація особистості зумовлена характером відносин, що виникають у мега - макро - та мікросоціумі, адже це рівні функціонування індивіда, що прямо чи опосередковано впливають на поведінку.

Завданнями, що пов'язані із соціалізацією дітей та молоді, в Україні займаються декілька міністерств та департаментів. Проте цілісної державної програми з координуючим центром, яка інтегрувала б їхню діяльність, не створено. Законодавча діяльність держави щодо забезпечення умов розвитку молодих поколінь досить різнобічна. Але реалії свідчать про негативні явища у процесі соціального становлення дітей. Існує соціальний вакуум у безпосередній дії практичних механізмів, що покликані впроваджувати існуючі законодавчі акти в практику.

Провідником соціалізаційних процесів виступає батьківська сім'я. Закладені в ранньому дитинстві (при взаємодії дитини з батьками) цінності, норми, уявлення багато в чому визначають життєвий шлях, формують суспільну позицію, соціальну компетентність особистості. Сучасну сім'ю поставлено в досить жорсткі умови виживання. Різке погіршення матеріального становища сім'ї, нестабільність соціально-економічної сфери є причинами зростання кількості неблагополучних родин в українському соціумі. На сьогодні близько 90000 сімей з різних причин не виконують соціалізуючо-виховних функцій стосовно власних дітей. Кількість цих родин неухильно зростає, про що красномовно свідчить наступна цифра: у 1997 р. кількість соціально неблагополучних сімей становила лише 20,7 тис., а у 2004 р. вона виросла майже у п`ять разів. У багатьох випадках діти в таких родинах потребують захисту від власних батьків.

Неповнолітні з неблагополучних родинах схильні брати за взірець спосіб життя й поведінку, яка спостерігається вдома. Відхилення від соціально адекватної поведінки виявляється вже в підлітковому віці. Діти з вищезазначеної категорії родин переважно сприймаються як важковиховувані, соціально запущені. Дослідження свідчать, що 90-97% правопорушників - вихідці з неблагополучних родин. Внаслідок занедбаності діти в абсолютній більшості стають важковиховуваними, соціально запущеними, депривованими з раннього дитинства. Відхилення у поведінці неповнолітніх значною мірою провокуються несприятливими соціально-психологічними умовами батьківської сім'ї.

У загальносоціальному плані значущість соціалізації в соціально неблагополучних сім'ях визначається як формуванням ними девіантної поведінки власних дітей, так і негативним впливом на оточуючих неповнолітніх, що знаходяться з ними у безпосередньому контакті за місцем проживання, навчання.

Проблемна ситуація полягає у тому, що, з одного боку, суспільство потребує відтворення не тільки фізично та інтелектуально розвинутого, але й соціально спрямованого молодого покоління, а, з іншого боку, зростає кількість сімей, які в силу своєї дисфункціональності не спроможні репродукувати його.

Проблема соціально неблагополучних родин нагальна для українського соціуму, звичайно, її масштабність обумовила наукові пошуки багатьох вчених.

Розгляд процесу соціалізації у науці почав здійснюватись в кінці 19 ст. Більш інтенсивно ця проблема вивчається з 30-х рр. минулого століття, а до початку 70-х рр. стала однією з популярних тем суспільствознавства. Вчені, що досліджували процеси соціалізації, розходяться в розумінні ролі людини в цьому процесі.

Перший підхід вказує на пасивну позицію людини в процесі соціалізації, а саму соціалізацію розглядає як процес адаптації до соціуму, який формує кожного індивіда відповідно до притаманної йому культури. Він визначений як суб'єкт-об'єктний, має давню традицію, представлений цілим рядом наукових шкіл та концепцій. Представниками підходу є: Е. Дюркгейм, Дж і Е. Перрі, Р. Ховигхерет.

Інший підхід, що склався в рамках досліджень соціалізації, умовно можна визначити як суб'єкт-суб`єктний. Він підкреслює активну роль людини в процесі соціалізації. Засновниками підходу вважають американських вчених: Ф. Знанецького, Ч. Кулі, Дж.Міда. Найбільш відомими представниками є: А. Бандура, У. Бронфенбреннер, Ф. Джирінг, Дж. Клоумен, У.Мішел, Г. Рейнольд, Ф. Ролітон, У. Уентворт, І. Таллмен.

Тенденції дослідження проблем соціалізації досить різнобічні. Результатом наших наукових пошуків стали великий масив емпіричних даних і розмаїття концепцій, хоча загальноприйнятої теорії процесу соціалізації не існує. У вітчизняній науці питання соціалізації стали розглядатись, як відносно самостійні, (із використанням саме терміну «соціалізація») лише з кінця 60-х років. Раніше різні аспекти соціалізації тією чи іншою мірою висвітлювались у руслі психології розвитку (Л. Виготський, Л. Божович, Д. Ельконін та інші), а також у педагогічних роботах, присвячених питанням виховання. У 1960-х рр. деякі вітчизняні філософи, соціологи, соціальні психологи (Н. Андрєєнкова, І. Кон, Б. Паригін) вводять у науковий обіг термін «соціалізація» та дискутують щодо його сутності.

В Україні на сучасному етапі ця проблематика є одним із напрямів науково-пошукової роботи Інституту соціології НАН України, Державного інституту проблем сім`ї та молоді. Помітний доробок у галузі аналізу соціологічних та соціально-психологічних аспектів соціалізації належить наступним українським науковцям: Л. Азі, О. Балакірєвій, А. Бесєдіну, В. Болгариній, Ю. Галустян, Н. Гордєєвій, О. Донченко, І. Звєрєвій, О. Злобіній, О. Карпенко, Л. Ковалю, М. Лавріненко, Н. Лавриченко, І. Мартинюку, В. Пилипенку, В. Скрипці, Н. Соболевій, Л. Сокурянській, О. Якубі, О. Яременку.

Творчими засадами соціалізації дитини, розумінням соціального розвитку індивіда як процесу життєтворчості, становленню його соціальної компетенції займаються І. Єрмаков, Г. Несен, Л. Сохань та інші.

Особливу зацікавленість викликали сімейна соціалізація та ракурс соціалізаційних процесів у соціально неблагополучних сім'ях. Зазначимо, що коло наукових наробок значно звузилось, проблемами сімейної соціалізації на сучасному етапі займаються такі вчені: А. Антонов, Ф. Ар'єс, Т. Гурко, В.Єлізаров, М.Тітма, Т. Титаренко.

Питання впливу сімейного неблагополуччя на дітей стали сферою інтересів таких науковців: С. Арзуманян, С.Бєлічєвої, М. Буянова, А.Єлізарова, Т.Міньковського, А. Мудрика. Серед сучасних українських вчених вищезгадана проблематика привернула увагу А. Бесєдіна, Н. Лавріненко, В. Пилипенка, Р. Пріми, Т. Перепелиці, Ю. Якубової.

Аналіз комплексу теоретичних та емпіричних підходів до процесів соціалізації як у рамках західної, так і вітчизняної соціологічної думки дозволяє говорити, що більшість вчених розглядають соціалізацію у контексті загальних соціально-філософських і соціологічних підходів переважно як позитивно спрямований соціальний процес. Однак, в умовах якісного перетворення суспільства потрібне переосмислення соціальних процесів, а саме процесу соціалізації. Необхідно дослідження суто сімейної соціалізації у контексті появи значної кількості неблагополучних родин в українському соціумі, а також факторів, що впливають на якість та результативність цього процесу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації не пов`язана з науковими планами організації, де виконувалась, а також із галузевими та державними програмами.

Мета і завдання дослідження. Метою є дослідження якості соціалізаційних процесів неповнолітніх у соціально неблагополучних сім`ях, виявлення механізму формування у неповнолітніх соціальної поведінки.

Реалізація поставленої мети вимагала розв`язання таких завдань:

- дослідити вплив соціальних факторів на функціонування соціального інституту сім`ї, окреслити специфіку цього впливу;

- уточнити критерії соціального неблагополуччя родин;

- уточнити понятійно-категоріальний апарат дослідження, визначити специфіку такого мікрофактора сімейної соціалізації, як суб`єктивна реальність оточення;

- дослідити явище дитячої депривації в рамках української культури;

- показати, що соціалізація має як позитивний, так і негативний контекст; відповідно визначити напрями соціалізаційних потоків, що продукуються сім`єю;

- дослідити механізм сімейної соціалізації неповнолітніх у неблагополучних родинах, а саме формування у них соціальної поведінки.

Об'єктом дослідження є неповнолітні, що проживають у соціально неблагополучних сім`ях сучасного українського соціуму.

Предметом дослідження виступає механізм сімейної соціалізації у неблагополучних родинах.

Методами дослідження є: аналіз статистичних даних, вторинний аналіз соціологічної інформації, порівняльний аналіз, а також системний аналіз досліджуваного процесу в контексті сучасних трансформаційних процесів українського суспільства.

Емпіричною базою дослідження є результати соціологічних опитувань, проведених автором із застосуванням методу анкетування двох груп неповнолітніх 15-17 рр. У першу групу входили діти з соціально неблагополучних сімей, що стоять на обліку служби у справах неповнолітніх (n=315), в іншу (контрольну) групу увійшли учні з різних шкіл міста, що за різними характеристиками (відсутність внутрішньошкільного обліку, високий рівень успішності, характеристики шкільного психолога, класного керівника та соціального працівника школи) є вихідцями з соціально благополучних родин (n=320). Автором також були проведені глибинні інтерв`ю з дітьми Павлоградського дитячого будинку (n=40); експертне опитування працівників соціальних служб (n=40); аналіз документів (позовних заяв про позбавлення батьківських прав, соціальних паспортів обстеження соціально неблагополучних сімей, відповідно 150 та 540 екземплярів, 1997-2002 рр.).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці комплексного соціологічного підходу до аналізу процесу сімейної соціалізації у неблагополучних родинах. Наукова новизна роботи включає наступні положення:

- виявлено, що з низки факторів, що впливають на функціонування соціального інституту сім`ї, за рівнем їх соціального узагальнення, найбільш впливовими є фактори макрорівня, і що переважна їх більшість є несприятливими для успішного виконання сім`єю її основних функцій;

- запропоновано вважати інтегративним критерієм соціального неблагополуччя родини ступінь її адаптованості до умов макросоціуму за соціально-економічними, соціально-психологічними, соціоправовими та соціокультурними показниками;

- вперше застосовано термін «родинна соціальність», що являє собою осоціалену форму біологічно родинних зв`язків і є мікромоделлю соціальних стосунків у рамках сім`ї та обумовлює інтерналізацію об`єктивних фактів сімейного життя як суб`єктивно значимих, поведінкові реакції всіх членів родини;

- вперше на підставі проведеного порівняльного аналізу особливостей депривації дітей в сім`ях за часів існування традиційного українського суспільства (української культури) та депривації дітей у сучасних сім`ях виявлено, що в першому разі українська родина традиційно продукувала позитивні соціалізаційні потоки і депривованість дітей мала винятковий характер, в той час як у другому разі, процес депривації значно поширився внаслідок деструктивного стану багатьох родин;

- з`ясовано, що фактори сімейного неблагополуччя мають такий ранжований вигляд: наявність наркотичної чи алкогольної залежності, відсутність цінності дітей, зневажливе ставлення до суспільних чи правових норм, малозабезпеченість родини. На особливу увагу при цьому заслуговує такий чинник сімейного неблагополуччя, як зростаюча відсутність цінності дітей, яка все більше набуває асоціального, патологічного характеру;

- вперше запропоновано (для виявлення ступеню соціалізованості дітей у сім`ях) дихотомічну схему (модель) ознак «соціалізованості - несоціалізованості», за допомогою якої стає можливою реалізація векторних характеристик та критеріїв результативності соціалізаційних процесів у сім`ї;

- вперше у вітчизняній соціології розроблено модель механізму сімейної соціалізації, яка враховує макро-, мікрофактори родини (соціальний досвід, соціальні статуси та ціннісні орієнтації батьків, родинну соціальність), соціалізаційні потоки в сім`ї, структуру особистості та формування соціальної поведінки у неповнолітнього. Модель дозволяє певним чином упорядкувати уявлення про сімейну соціалізацію, розставити акценти впливу різнобічних факторів мега- й мікрорівня на родину та їх подальше транслювання завдяки соціалізаційним потокам на дітей. Стосовно специфіки сімейної соціалізації у соціально неблагополучних родинах, ця модель набуває модифікованого характеру, а саме: вона наглядно ілюструє процес формування неадекватних установок у дітей з цієї категорії родин, що згодом переходить в асоціальну поведінку неповнолітніх;

- вперше на підставі аналізу літератури та аналізу соціальних паспортів обстеження сімей установлено, що на теоретичному й на емпіричному рівні соціології використовуються різні назви сімей, що не виконують притаманних їм функцій. На емпіричному рівні центрів соціальних служб для молоді та сімей, служб у справах неповнолітніх не існує єдиного механізму виявлення та обліку загальної когорти «неблагополучних» сімей.

Практичне значення одержаних результатів. Запропоновані в роботі рекомендації щодо соціальної роботи з соціально неблагополучними родинами та їх дітьми можуть бути використані регіональними службами у справах неповнолітніх; механізм виявлення та обліку вже впроваджено в практику соціальної роботи в м. Павлограді.

Представлений матеріал також було покладено в основу тексту лекцій з навчальних курсів «Соціологія, психологія та педагогіка сімейних стосунків», «Соціологія сім`ї та молоді», які викладаються у Павлоградській філії Міжрегіональної Академії управління персоналом.

Результати роботи можуть бути використані при соціологічному аналізі функціонування соціального інституту сім`ї, зокрема, його дисфункцій в українському суспільстві; при розробці соціально-економічних програм попередження сімейного неблагополуччя.

Апробація результатів дисертації. Основні результати і положення роботи обговорювались та були опубліковані в рамках наступних конференцій: «Соціологія міста: наукові проблеми та соціальні технології» (Дніпропетровськ, 2001), «Проблеми особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень» (Київ, 2001), Всеукраїнських соціологічних конференціях (Київ, 2002, 2003, 2004), «Молодь в умовах нової соціальної перспективи» (Житомир, 2002), «Соціальна політика і механізми інтеграції українського суспільства» (Одеса, 2002), ІІ Всероссийский социологический конгресс «Российское общество и социология в ХХІ веке: социальные вызовы и альтернативы» (Москва, 2003).

Публікації. Основні положення дисертації викладені в 4-х статтях у провідних фахових виданнях, 3 статтях, 8 тезах конференцій.

Структура дисертації. Дисертація має вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел (168 найменувань), 5 додатків. Обсяг основної частини дисертації - 181 с., на яких розміщено 7 табл., 5 рис. Список використаних джерел і додатки займають 30 с.

депривація соціальний сім`я неповнолітній

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету та завдання, окреслено наукову новизну та практичне значення, наведена інформація щодо апробації результатів дисертації та публікацій.

У першому розділі «Теоретико-методологічний контекст аналізу процесів соціалізації в батьківській сім`ї» розглядаються теоретичні основи вивчення соціалізаційних процесів у сім`ях, аналізуються та уточнюються основні поняття, визначаються концептуальні засади дослідження. Дослідження базується на мікрорівневому вивченні соціалізаційних процесів, теоретико-методологічною основою роботи стали феноменологічна та соціально-когнітивна теорії, з їх допомогою операціоналізовано основні поняття дослідження. Розглядається сутність сімейної соціалізації, зазначено, що важко її відокремити від інших видів соціалізації і, тим більше, встановити результативність виключно сімейної соціалізації. Вказано, що в процесі первинної соціалізації конструюється первинний світ індивіда переважно завдяки родині та батькам. Вторинна соціалізація завжди передбачає попередній процес первинної та здійснюється на її підґрунті, вона більш формальна та детермінована фундаментальною основою первинної. Сім`я, в нашому розумінні, - соціальний союз, мікросистема життєдіяльності та репродукції індивідів, пов`язаних спільністю побуту, що несе соціально-психологічне навантаження задоволення різнопланових особистих потреб її членів.

Соціалізація завжди відбувається в контексті суб`єктивної та об`єктивної реальностей. Основою первинної соціалізації - є суб`єктивна реальність оточення родини. Біографічно значимі в рамках сімейної соціалізації - батьки, рідше - інші родичі накладають на дитину свій відбиток соціального впливу. Їх визначення його ситуації стає для неї об`єктивною реальністю. П. Бергер та Т. Лукман зазначають, що суб`єктивна реальність ніколи не може бути тотально соціалізованою, тому вона не може зазнати тотальної трансформації від соціальних процесів та, на нашу думку, завжди залишає місце для девіацій в соціалізаційних процесах. Результативність первинної соціалізації переважно залежить від біографічно значимих людей і, в першу чергу, - це батьки. Значним недоліком ситуації виступає неможливість вибору значимих людей та пасивність дитини в силу її віку та відсутності досвіду. У дитини немає вибору значимих інших, її ідентифікація з ними виявляється квазіавтоматичною. Коли первинна соціалізація індивіда у природній реальності-батьківському домі-зазнає колізій, то вторинна соціалізація обов`язково (за думкою П. Бергера та Т. Лукмана) буде хибною, бо базується на первинній.

Базуючись на феноменологічній соціології операціоналізовано термін «родинна соціальність» - це осоціалена форма біологічно родинних зв`язків, що являє собою мікромодель соціальних стосунків у рамках сім`ї, та обумовлює інтерналізацію об`єктивних фактів сімейного життя як суб`єктивно значимих, поведінкові реакції всіх членів родини. Родинна соціальність належить до біосоціальних факторів сімейної соціалізації, що забезпечують первинну проекцію соціальності на індивіда через призму інтерналізації дорослими членами родини оточуючої соціальної реальності.

Родинна соціальність виступає мікрофактором соціалізаційних процесів, характеризується іманентністю та ідиосинкразичністю. Цей мікрофактор розширив можливості аналізу якісних характеристик сімейної соціалізації та її результативності, а саме соціалізованості індивіда у певний період його розвитку. Розглядаючи поведінку, ми вказуємо, що вона формується в процесі взаємодії людини й оточення, що А. Бандура називає реципроктивним детермінізмом. Поведінка-результат дії зовнішніх детермінант оточуючого середовища та внутрішніх когнітивних процесів. До когнітивних процесів, а саме структурних елементів особистості, ми відносимо: очікування-переконання, компетентності-навички, мету. Особливу увагу приділено компетентностям, котрі часто співвіднесені з конкретними контекстами, тобто індивід, компетентний в одному контексті, може бути, а може і не бути компетентним в іншому. Відповідно компетентність формується під впливом близького оточення і від нього залежить наскільки вона буде адекватною відносно соціуму загалом.

Соціалізація відбувається завдяки научінню, спостереженню за найближчими моделями, ідентифікацією з ними та відтворенню цілих патернів поведінки. Відповідно, неадаптивна поведінка-це результат дисфункціонального научіння, спостереження за неадаптивними, або «хибними» моделями. Особливо важливим фактором соціопатогенезу особистості виступає батьківська сім'я, де батьки виявляються моделями викривленої поведінки для власних дітей.

Операціоналізовано поняття «соціально неблагополучна сім`я» - це соціально фізіологічна мікросистема, що виступає дезадаптованою у соціумі за такими параметрами: соціально-економічним, соціально-психологічним, соціокультурним і соціально-правовим, члени якої пов'язані між собою шлюбом, родинними зв`язками чи то спільним місцем проживання та побутом.

У другому розділі «Сімейна соціалізація в умовах українського суспільства» розглянуто вплив факторів різного рівня на функціонування соціального інституту сім`ї, вивчено детермінованість соціалізаційної функції. Для розуміння історичного та національного характеру досліджено традиції виховання в українській родині. Кожна культура породжує певну нормативну модель сім'ї, сімейних стосунків. Розглянуто модель традиційної української сім'ї кінця вісімнадцятого - середини дев'ятнадцятого ст., а саме-особливості батьківського впливу на підростаюче покоління, аналіз процесів сімейної соціалізації та депривації дитини. Вказано, що земна модель християнської сім'ї є класичним варіантом дітоцентричної сім'ї, що втілена у традиційній українській родині. Розглянуто якісні характеристики сімейної соціалізації в рамках української культури.

Описано народний ідеал особистості, який є прототипом успішно соціалізованої особистості молодої людини, що дає їй можливість добре виконувати соціальні ролі, адекватно приймати соціальні статуси і продовжувати процес самовдосконалення. Виділено характерні риси успішно соціалізованої особистості на рубежі повноліття: релігійність, дотримання норм християнської моралі; гуманність; працьовитість; патріотизм, високі риси громадянства; високоморальність особи, заснована на інтеріоризації соціальних норм, ідеалів, сімейних цінностей; тіловдосконаленість (гармонійний фізичний розвиток); висока екологічна культура, гармонійність стосунків з природою; обізнаність у раціональному використанні природних ресурсів; відчуття «Я - частина макрокосмосу».