Електоральна культура населення України в умовах трансформації суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут соціології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Електоральна культура населення України в умовах трансформації суспільства

Ідрісов Бахтійор

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті соціології Національної академії наук України.

Науковий керівникдоктор соціологічних наук

Вишняк Олександр Іванович,

Інститут соціології НАН України,

провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти: д.філос.н., проф., член-кореспондент

НАН України

Михальченко Микола Іванович

Інституту політичних і етносоціальних досліджень НАН України,

головний науковий співробітник

к.соц.н. Резнік Олександр Станіславович Інститут соціології НАН України, науковий співробітник

Провідна установа:Харківський національний університет

ім. В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України, м.Харків

Захист відбудеться "24" лютого 2006 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.229.01 в Інституті соціології НАН України за адресою: 01021, вул. Шовковична, 12, м. Київ.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту соціології НАН України за адресою: 01021 вул. Шовковична, 12, м. Київ.

Автореферат розіслано "13" січня 2006 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Стукало С.М.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Становлення України як суверенної, демократичної, соціальної, правової держави багато в чому залежить від того, наскільки ефективно розвиватиметься політична система суспільства в усіх її компонентах, наскільки швидко і радикально вона позбавлятиметься застарілих форм, методів, деформацій, які накопичувалися десятиліттями. Слід нагадати, що за радянських часів панувало уявлення про державу як головне знаряддя політичної влади у класовому суспільстві. Проте нагромаджений упродовж століть досвід розвинених країн із демократичним характером державного устрою та високим рівнем політичної культури населення переконливо свідчить про поступове перетворення держави з інструмента владного панування певного класу на виразника інтересів різних груп суспільства.

Це повною мірою стосується також проблематики становлення електоральної культури за умов суспільства, що трансформується. Отже, окремі, методологічно важливі для цього дисертаційного дослідження положення, безумовно, не могли не стати предметом вивчення й аналізу.

У процесі підготовки та написання дисертаційної роботи автор спирався на праці й дослідження західних соціологів і політологів, у яких розглянуто найрізноманітніші аспекти електорального процесу, включно із проблематикою політичної (електоральної) участі та політичної (електоральної) культури. Ідеться про роботи Г.Алмонда, С.Барнза, С.Верби, Г.Гознелла, Е.Даунса, Д.Девайна, Дж.Денніса, Д.Істона, Е.Кемпбелла, Б.Клаузена, П.Конверса, П.Лазарсфельда С.Ліпсета, Ч.Мерріама, Е.Ноель-Нойман, П.Ордешука, Л.Пая, У.Розенбаума, М.Хініча.

Особливу групу джерел дисертаційного дослідження становлять монографії й статті сучасних вітчизняних дослідників, написані переважно 1990-2000-ми роками на матеріалах перших демократичних виборів в Україні. Значний внесок в аналіз та узагальнення цих результатів зробили І.Бекешкіна, В.Ворона, О.Вишняк, Є.Головаха, В.Кушерець, С.Макеєв, І.Мартинюк, В.Матусевич, В.Оссовський, В.Паніотто, О.Петров, В.Полторак, А.Ручка, В.Хмелько, В.Чигрин, М.Чурилов, І.Шевель, М.Шульга.

Слід також назвати праці І.Байрака, В.Бебика, С.Белоусова, Д.Видрина, С.Головатого, В.Горбатенка, А.Золотарьова, О.Князєвої, Г.Почепцова, М.Ходаковського, Ю.Шемшученка та інших дослідників цієї проблеми, котрі розглядають її переважно в політологічному та соціально-психологічному планах.

Серед російських дослідників із зазначеної проблеми плідно працювали В.Амелін, Б.Грушин, В.Ільїн, В.Комаровський, Ю.Левада, О.Ледяєва, Е.Малкін, О.Морозова, В.Мшвенієрадзе, А.Ослон, В.Пугачов, А.Соловйов, Є.Сучков та ін.

Окрему групу джерел, використаних у дисертації, становлять соціологічні дослідження, проведені службами "СОЦІС", КМІС, "Соціальний моніторинг", "Юкрейніан соціолоджі сервіс", а також Інститутом соціології НАН України, результати яких були опубліковані в наукових і періодичних виданнях. Крім того, використовувалися дані соціологічних досліджень, здійснених у Південно-Східному регіоні України (зокрема, у 9 виборчих округах Запорізької області) регіональним центром науково-прикладних досліджень "Соціо".

Наукова проблема дослідження електоральної культури населення України за сучасних умов, яка полягає в тому, що саме електоральна участь є головною й основною формою політичної участі населення, отже, електоральна культура є найпоширенішою і фіксованою за допомогою інструментарію соціології субкультуру культури політичної, і передбачає розв'язання такого комплексу завдань:

- теоретико-методологічне обгрунтування понять "електоральна культура " та "електоральний процес" за умов трансформації українського суспільства;

- теоретико-практичні способи можливості соціального тестування й типології електоральної культури різних груп населення мірою розвитку виборчого процесу, що вможливлює прогнозування результатів виборів;

- вивчення й аналіз загального стану електоральної культури українського суспільства, соціологічні характеристики цього стану в конкретних виборчих округах і регіонах;

- здійснити порівняльну оцінку міри впливу на характер і рівень розвитку електоральної культури громадян, низки соціально-демографічних, соціально-фахових, майнових та інших характеристик на емпірично фіксованому рівні.

Усі перелічені елементи дають вагомі підстави для фундаментального вивчення їх, чому й присвячено пропоноване дисертаційне дослідження.

Останнім часом найзагальніші питання формування політичної культури суспільства дістали відображення у працях вітчизняних та західних суспільствознавців, але спеціальних праць, присвячених безпосередньо проблемі електоральної культури, зовсім мало, незважаючи на безперечну актуальність цього питання як у науковому, так і в практичному плані.

Вивчення джерел і аналіз дослідницьких програм доводить, що проблема формування електоральної культури громадян, її вплив на електоральну поведінку поки досліджено недостатньо, до того ж відсутні характеристики місця та ролі електоральної культури в контексті культури політичної, поняттєвий аналіз близьких за змістом, але не однопорядкових понять "електоральна культура" і "культура електорату".

Визначення електоральної культури міститься у монографії авторитетного російського вченого В.Халіпова, згідно з яким "електоральна культура являє собою рівень знання процедур виборчих компаній і вміння компетентно оцінювати кандидатів, політичні сили та їхні програми".

Український дослідник В.Бебик обмежує "ареал" електоральної культури періодами дій виборчих кампаній. Проте у наукових дослідженнях в Україні домінує вивчення політичної культури українського суспільства загалом, але недостатньо уваги приділяється культурі електоральній. При цьому низку понять по-різному тлумачать у політичній соціології, політології та політичній психології, внаслідок чого доволі часто виникають різночитання, що ускладнює науковий аналіз відповідних аспектів електорального процесу. Мало уваги приділяється вивченню залежності рівня електоральної культури громадян від таких чинників, як рівень економічного розвитку суспільства, характер і відносини власності, міра соціальної структурованості суспільства тощо.

Вивчення названих джерел і аналіз дослідницьких програм показує, що проблема формування електоральної культури громадян України, її вплив на електоральну поведінку ще недостатньо досліджено в соціологічному плані, чим і зумовлений вибір теми дисертантом.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане поза зв'язком із жодними науковими програмами, планами й темами.

Мета та завдання дослідження. Головною метою дослідження є аналіз становлення електоральної культури громадян України за умов трансформації українського суспільства, утвердження демократичних засад його політичної системи. соціальний тестування електоральний майновий

Автор дисертації ставить перед собою мету розробити методологічний підхід аналізу електоральної культури як складової політичної культури громадян за умов суспільства, що трансформується.

Для досягнення мети дисертаційного дослідження треба було розв'язати такі дослідницькі завдання:

- проаналізувати стан розроблення теоретико-методологічних аспектів електорального процесу в науковій літературі й аналітичних документах за результатами соціологічних досліджень (вибори, електорат, політична свідомість, політична культура, електоральна культура, електоральна активність, електоральний вибір тощо);

- дослідити процес впливу змін, що відбуваються в електоральному процесі, на формування суспільної свідомості загалом і ціннісно-політичних орієнтацій громадян зокрема;

- визначити об'єктивне підгрунтя та суб'єктивні чинники, що справляють найбільший вплив на формування електоральної культури різних груп населення України;

- схарактеризувати основні напрями та методи соціологічного аналізу рівня і типології електоральної культури різних груп суспільства мірою розвитку виборчого процесу за умов суспільства, що трансформується;

- здійснити порівняльну оцінку впливу макросоціальних і регіональних особливостей, соціально-демографічної і соціально-професійної структури населення на стан електоральної культури громадян України.

Об'єктом дослідження є електоральна культура як сукупна, узагальнена характеристика особливостей електоральної поведінки й електоральних інститутів суспільства.

Предметом дослідження є аналіз закономірності механізмів формування електоральної культури громадян суспільства, що трансформується, в процесі політичних трансформацій в Україні.

Методи дослідження. Міждисциплінарний характер низки елементів здійсненого дослідження зумовив використання загальнонаукових методів політико-культурного аналізу (Г.Алмонд), системного підходу (Д.Істон), структурно-функціонального аналізу (Р.Мертон). Для аналізу соціологічних даних були застосовані методи масових та експертних соціологічних опитувань, екстраполяції й моделювання.

Емпірична база роботи грунтується на особистій участі дисертанта:

- у масовому опитуванні населення 81 виборчого округу за програмою Вибори-98" (N = 996 респондентів);

- у проведенні моніторингу громадської думки за програмою "Президентські вибори -- Південно-Східний регіон" (березень 1999 року, травень 1999 року; N = 1450 і 1500 відповідно);

- у розробленні програм та проведенні досліджень у 5 виборчих округах під час виборів до Верховної Ради України (березень 2002 року; N = 1200-1480 респондентів у кожному дослідженні відповідно);

- у проведенні циклу досліджень центру науково-прикладних досліджень "Соціо" з проблеми регіоналізації соціально-політичних орієнтації населення України (2000 рік, Запоріжжя, вибіркова сукупність -- 2700 респондентів).

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації на матеріалі соціологічних досліджень узагальнюється сукупність чинників, які визначають рівень, зміст і характер розвитку електоральної культури громадян за умов трансформації суспільства. Уточнюється низка понять, які по-різному тлумачаться в політичній соціології, політології та політичній психології, внаслідок чого достатньо часто виникають різночитання, що ускладнюють науковий аналіз відповідних аспектів електорального процесу. У межах авторського аналізу отримано такі результати, що містять необхідні елементи наукової новизни й виносяться на захист:

- обгрунтовано, що електоральна культура характеризує баланс відносин між домінантними цілями суспільного розвитку і різних політичних груп та об'єднань, засобами досягнення їх, а головними функціями електоральної культури є функції ідентифікації виборців, їхньої соціалізації, політичної орієнтації, політичної комунікації і настанов;

- уперше в Україні виявлено залежності рівня електоральної культури громадян від таких чинників як рівень економічного розвитку суспільства, характер відносин власності, міра соціальної структурованості суспільства, рівень розвитку політичної системи суспільства загалом, характер і рівень розвитку демократичних процесів у суспільстві, панівні ідеологічні системи і принципи;

- визначено міру впливу на характер і рівень розвитку електоральної культури громадян низки соціально-демографічних, соціально-професійних, майнових та інших характеристик перехідного українського суспільства, показано також, що найбільші особливості електоральної культури фіксуються в регіональних і міжвікових відмінностях;

- розроблено типологію електоральної культури громадян суспільства, що трансформується, структурування якої здійснюється за трьома основними критеріями -- активності, визначеності й сталості;

- аналіз тенденцій електоральної поведінки в кризовому перехідному суспільстві показав, що попри достатньо низькі показники соціального самопочуття виборців соціальна незадоволеність найчастіше призводить не до протестної електоральної поведінки, що дістає вияв у голосуванні за партії та лідерів опозиції, а радше до голосування за принципом "повернення до дисципліни й порядку", як у Південно-Східному регіоні Україні.

Практична значимість одержаних результатів полягає в тому, що здійснене дослідження сприяє поглибленню пізнання ролі та місця електоральної культури стосовно формування демократичної системи виборів в Україні. Наведений у роботі фактичний матеріал і результати досліджень можуть бути використані під час розроблення комплексних програм із вивчення політичної й електоральної культури населення в Україні. Результати регіональних досліджень можуть бути використані для діяльності громадських, політичних організацій, під час розроблення їхньої стратегії і тактики за перебігу виборчих кампаній. Фрагменти дисертаційного дослідження можуть бути реалізовані під час розроблення лекційних курсів з соціології і політології.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у виступах на науково-практичній конференції "Ідеологія державотворення в Україні: минуле і сучасність" (Мелітополь, 1997); на науково-технічній конференції професорсько-викладацького складу, аспірантів і студентів ТДАТА (Мелітополь, 1996); на Міжнародній конференції "Соціально-економічні та аграрні трансформації в Україні і Польщі в контексті європейської інтеграції" (Запоріжжя, 2004).

Публікації. Основні положення дисертації дістали відображення у трьох наукових фахових виданнях та двох статтях за матеріалами конференцій.

Структура дисертації. Дисертація має вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел. Повний обсяг дисертації -- 186 с. Список використаних джерел (183 найменування) займає 15 с. Таблиць -- 51.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, сформульовані мета і завдання, визначені наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, містяться дані про апробацію роботи та публікації.

Перший розділ "Поняття та особливості формування електоральної культури в умовах трансформації суспільства" присвячений аналізу причин актуальності наукового вивчення електоральної культури населення українського суспільства, що трансформується.

Політична система, розглянута як дієвий суспільний механізм, прагне динамічної стабільності, певного запасу стійкості на внутрішні й зовнішні дестабілізаційнй чинники, досягти якого вона не в змозі без невпинного розвитку й оновлення.

У розділі аналізуються літературні джерела, що належать різним епохам і науковим школам. У результаті здобувач робить висновок, що процесом, на якому замикається весь цей механізм, і є цивілізований електоральний процес, тобто система виборів і референдумів, які водночас є інструментом зміни всіх елементів політичної системи і практикумом із формування електоральної культури, на основі якої формуються головні моделі електоральної участі. При цьому політичній культурі притаманні певні функції, які можна звести до ідентифікації, орієнтації, настанов, адаптації, соціалізації, інтеграції та комунікації. Це стосується також електоральної культури, із застереженням, що остання є більш визначеною. З огляду на ці обставини дисертант стверджує, що:

- Електоральна культура входить до ширшого поняття політичної культури і являє собою сукупність цінностей, уявлень і норм, котрі визначають зміст і характер електоральних процесів і орієнтацій, що панують у суспільстві.

- Електоральна культура суспільства значною мірою визначає культуру електоральної поведінки індивідів, що дістає вияв в участі або неучасті у виборах, різноманітних формах діяльності в період виборчих кампаній, в електоральному виборі політичних сил чи окремих кандидатів.

- Електоральна культура в діяльнісному плані характеризує баланс відносин між домінантними цілями суспільного розвитку й пропонованими різноманітними політичними об'єднаннями і персоналіями шляхами і засобами їх досягнення.

- Функції електоральної культури близькі до функцій культури політичної, але відрізняються від останніх просторово-часовими характеристиками, особливостями електорального процесу в кожному конкретному суспільстві. Так, функція ідентифікації за умов перехідного суспільства звужується до меж сім'ї та малого соціуму. Функція орієнтації набагато насиченіша емоційно-психологічними елементами, що найвідчутніше увиразнюється в мажоритарних округах, а також під час виборів керівників і представників депутатського корпусу місцевої влади. Функція настанов різко відрізняється від аналогічної функції політичної культури, часто обмежуючись регіональними, генераційними й етнічними пріоритетами, оскільки норми й уявлення про пріоритетну проблематику завжди більш конкретні. Функція соціалізації починає реалізовуватися практично по досягненні відповідного віку. При цьому, на думку дисертанта, характерні для західного суспільства моделі голосування, грунтовані на ранній політичній соціалізації молоді, в транзитивному суспільстві не працюють. Функція комунікації в електоральній культурі характеризується специфічними механізмами і засобами, широко використовуваними в процесі реалізації електоральних технологій.

Соціологічний аналіз основних компонентів електорального процесу дає підстави для висновку, що, на відміну від особливостей структурування політичної культури, структурування культури електоральної здійснюється на трьох взаємозалежних та емпірично фіксованих рівнях активності, вмотивованості й сталості.

У межах типології електоральної культури автор виокремлює: інституціоналізовану електоральну культуру, що являє собою своєрідний еталон електоральної культури, змістове наповнення якої на рівні політичних практик населення визначене Конституцією України й низкою законів про вибори; реальну електоральну культуру, котра як збірне поняття охоплює ціннісні орієнтації, характерні для суспільства, що трансформується. На підставі цих орієнтацій формуються основні елементи реальної електоральної культури -- електоральне знання, електоральні орієнтації, електоральна поведінка та електоральні вибори.

Дослідження дали підстави зробити висновок про структуру й типологію електоральної культури, яка відрізняється від структури і типології культури політичної, бо наділена низкою особливостей, притаманних безпосередньо електоральним процесам.

У другому розділі "Особливості формування електоральної культури в умовах трансформації суспільства" увагу акцентовано на тому, що електоральна культура увібрала в себе історично сформовані типи електоральної участі та прийняття електоральних рішень і породжує регіональні типи електоральної культури.

З іншого боку, характерні для транзитивного суспільства процеси, що охоплюють всю сукупність соціально-економічних і політичних відносин, не можуть не заторкувати наймасовіших форм політичної участі -- участі електоральної. Слід визнати, що суперечливий характер функціонування українського суспільства, який у концентрованому вигляді позначається, насамперед, на його політичній сфері, зумовив формування кількох паралельних політичних культур, які визначають характер і зміст політичних практик різних верств і груп населення.

Оскільки електоральні практики водночас є найпоширенішою та найбільш емпірично фіксованою формою практик політичних, автор акцентує увагу на аналізі впливу на стан електоральної культури громадян такого чинника, як соціальне самопочуття, до характеристики якого дедалі частіше звертаються вітчизняні соціологи. Це простежується, зокрема, у невпинній втраті віри наших співгромадян у можливість суттєвих змін у суспільстві, власній безпорадності, безвиході, безрезультатності політичної активності.

Автор вважає важливим, що саме у президентській виборчій кампанії чинник політичних орієнтацій і, частково, партійної заангажованості електорату відіграє більшу, ніж у місцевих і навіть парламентських виборах, роль. Це пов'язано з тим, що саме у фігурі Президента концентрується напрям розвитку суспільства. При цьому політика видається людям чимось дуже відстороненим від повсякденного життя. Рівень політичної участі населення відповідає побудованій автором ще 2001 року моделі, згідно з якою політизований електорат регіону Південно-Східної України становить лише 4%, і являє собою оптимальну модель політичної участі населення. Близько половини населення -- частково політизований електорат, який цікавиться політикою переважно за допомогою ЗМІ, і не бере безпосередньої участі в діяльності місцевих партійних організацій. Значна частина виборців, по суті, є деполітизованою, а їхня участь у виборах продиктована бажанням не відставати від інших або звичкою і відбиває емоційний стан соціального самопочуття. Автор виокремлює низку чинників, які впливають на політико-ідеологічну ідентифікацію населення України загалом та її регіонів. Дослідження, результати яких наведено в дисертації, дають змогу переконається, що політична заангажованість населення має глибокі генераційні форми, а також зазнає впливу статусного, духовного та освітнього чинників. На ці чинники накладається чинник регіонально сформованої загрози, екологічної кризи, котрим може скористатися будь-яка політична сила. Якщо політична культура покликана допомагати політико-ідеологічній самоідентифікації громадян, то культура електоральна має фіксувати цю самоідентифікацію в акті голосування за ту чи ту партію або блок, що асоціюються із ідентифіковуваною ідеологією. Отже, будь-яка, крім комуністів, політична сила, включно із соціал-демократами, не зможе реалізувати у своїй стратегії так звану модель партійно-політичної ідентифікації, оскільки дослідження, в яких брав участь автор, демонструють суттєві відмінності між політичними поглядами виборців і характером голосування їх за партії та їхніх лідерів.

Узагальнюючи матеріали щодо важливості регіонального чинника в електоральному процесі, слід зазначити, що адміністративно-територіальні межі регіонів є своєрідними посередниками національного політичного простору. Пов'язане із системою влади окремої адміністративно- територіальною одиницею, регіональне політичне життя може вийти за її межі, увібравши в себе політичні сили інших суб'єктів, і переростає у свій провінційний статус. Подібне відбувається в тих випадках, коли щойно виникла форма регіонального політичного життя починає істотно впливати на становище влади в центрі. Названі елементи відрізняють регіональну стратифікацію політичного простору від простої провінційної роздробленості. На жаль, у вітчизняних публікаціях цей чинник розглядається неналежним чином, особливо в аспекті регіонального сегмента електоральної культури. Регіональні дослідження центру "Соціо" 2000-2003 років демонструють зв'язки респондентів у процесі виборчої кампанії і безпосередньо в день виборів із певною регіональною моделлю сприйняття програм кандидатів і партій. Дослідивши регіональні особливості громадян Південно-Східної України, автор виокремлює такі групи електорату за їхніми позиціям. Перша група, приблизно 10% електорально активного населення, покладає надії на центр: це переважно жінки старших вікових груп і незначна частина безробітних. Друга група електорату орієнтується на адміністративний ресурс регіональних органів влади і становить близько третини дорослого населення регіону, причому найрадикальнішою тут є молодь. Найчисленнішою є третя група електорату, що розуміє відносини центру і регіонів із позиції економічної й фінансової самостійності останніх і активно підтримує цю самостійність. Наступна група -- це так звані "бюджетники", зокрема й військовослужбовці. Остання група електорату -- це ті, хто не знається на ситуації, вони або не підуть на вибори, або голосуватимуть інтуїтивно. Підсумовуючи, можна стверджувати, що електоральна культура населення нині виступає як соціально зумовлена, емпірично фіксована складова політичної культури суспільства, відносно самостійна його субкультура.

Процес формування електоральної культури населення за умов суспільства, що трансформується, становить багатогранний і достатньо суперечливий соціальний процес, що має низку особливостей, характерних саме для України. Все це тією чи тією мірою ввійшло в аналіз соціологічних досліджень, люб'язно наданих дисертантові Інститутом соціології НАН України і регіональним центром "Соціо" (Мелітополь).

Таким чином, формуючись у вигляді емпірично фіксованих соціологами електоральної активності, вмотивованості, визначеності та сталості електорального вибору, електоральна культура має два рівні -- нормативний і масовий. Нормативний рівень електоральної культури означає найвищий рівень електоральної активності, включно із участю в агітаційно-масовій діяльності, чіткою визначеністю електорального вибору, що відповідає соціальним позиціям і вимогам груп, які репрезентують ці виборці, високим рівнем стійкості цього вибору, що дає підстави для впевненості в тій чи іншій політичній силі або окремих кандидатах.

Масовий рівень електоральної культури населення складається під впливом об'єктивних (стать, вік, соціальний і матеріальний статус, належність до регіону) і суб'єктивних (переважно соціально-психологічних) чинників, а також наявних у суспільстві процесів, що впливають на нього. Вони детально розглянуті у другому розділі дисертації.

У висновках дисертаційного дослідження узагальнюються результати і підбиваються підсумки роботи.

Очевидно, що проблема формування електоральної культури населення України із кожними наступними виборами набуває дедалі більшої актуальності, оскільки кожна нова колізія, що відбувається в політичному полі держави, є наслідком суперечливого, часто важко пояснюваного електорального вибору людей, який відбиває непослідовність перехідного суспільства і несформованість його політичної культури.

Соціологічний аналіз основних компонентів електорального процесу дає підстави для висновків, що структура і типологія електоральної культури зазнають впливу різнорівневих і різноспрямованих явищ та процесів.

По-перше, слід наголосити, що вихідним чинників є сам стан транзитивного українського суспільства. По-друге, так само важливим чинником, що визначає структуру і типологію електоральної культури в системі культури політичної, є характер, зміст і поточний стан політичної системи суспільства. По-третє, характер і зміст електоральної культури визначається станом політичної культури суспільства.

У роботі доводиться, що структура електоральних орієнтацій щодо політичної системи і влади реалізується в дихотомічному виборі населення.

Структура електоральних орієнтацій стосовно політичного поля і сил, що грають на цьому полі, реалізується через визначеність електорального вибору, грунтованого на наборі суспільних і особистісно значимих цінностей.

Структура електоральних орієнтацій щодо базової моделі електоральної поведінки реалізується в понятті стабільності вибору, культура якого тим вище, чим вищий його змістовий аспект.

Під час роботи над темою здобувач дійшов висновків, згідно з якими не можна розглядати електоральний процес поза його зв'язком зі змістом електоральної культури. Незважаючи на численні дослідження у сфері електоральної соціології, сьогодні не існує єдиного підходу щодо впливу стану електоральної культури суспільства в цілому, інституціоналізованої електоральної культури, сформованої на рівні соціальних практик, на політичний процес взагалі й електоральний процес зокрема. На ці явища та процеси істотно впливають не лише макроекономічні та макросоціальні особливості суспільства, що трансформується, а й регіональні особливості, властиві Україні з огляду на її природно-кліматичні, поселенські та історичні складові. Саме тому логіка дослідження привела до необхідності вивчення регіональних особливостей електоральної поведінки громадян, що цілком підтвердилося президентськими виборами 2004 року.

Процес формування електоральної культури населення суспільства, що трансформується, являє собою багатосторонній і суперечливий процес.

Однією зі складових демократичної трансформації українського суспільства є поступова структуризація і пов'язане із цим зростання політичної та електоральної культури громадян України як членів конкретних груп із чітко оформленими й об'єктивно зумовленими інтересами. Нормативний рівень електоральної культури дає змогу кожній суспільній групі реалізовувати свої інтереси на загальнонаціональному й регіональному рівнях через систему виборів і спрямовувати вимоги щодо їхніх потреб у легальне конституційне річище. Прикладом того, що Україна прямує цим шляхом, є створення національної виборчої системи на демократичних законодавчих засадах, яка враховує особливості найхарактерніших суспільних процесів українського суспільства, що трансформується. Комплексне дослідження цих процесів допоможе подолати суперечності, що гальмують поступальне рух суспільства і держави шляхом економічного і соціального прогресу.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ

1. Ідрісов Б. Регіональні проблеми цивілізаційної ідентифікації сучасної України. Мультиверсум // Філософський альманах: Зб. наук. праць. --Вип. 38. -- К.: Український центр духовної культури, 2003. - С. 34-39.

2. Идрисов Б. Электоральная культура: понятие и основные функции // Соціальні виміри суспільства. -- Вип. 7. - К.: Інститут соціології НАН України 2004. - С. 398-405.

3. Идрисов Б. Закономерности и проблемы электорального процесса переходного общества // Нова парадигма. Журнал наукових праць. -- Вип. 37. -- К.: Національний педагогічний університет, 2004. -- С. 238-244.

4. Идрисов Б. Трансформация политической системы общества в условиях переходного периода // Соціально-економічні та аграрні трансформації в Україні і Польщі в контексті європейської інтеграції. ХІ українсько-польський науковий семінар (м. Запоріжжя, 17-19 травня 2004 р.). -- С. 106-107.

5. Идрисов Б. Региональные особенности отношения населения к органам власти. // Материалы научно-технической конференции профессорско-преподавательского состава, аспирантов и студентов ТГАТА. -- Мелитополь, 1996. -- С.100-101.

АНОТАЦІЯ

Ідрісов Б. Електоральна культура населення України в умовах трансформації суспільства. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04. -- спеціальні та галузеві соціології. -- Інститут соціології НАН України, Київ, 2005.

Дисертація присвячена дослідженню становлення електоральної культури громадян України. У роботі обґрунтовується, що електоральна культура характеризує баланс відносин між цілями суспільного розвитку і різними політичними групами й об'єднаннями та засобами досягнення їх. Виявлено залежності рівня електоральної культури громадян від таких чинників, як рівень економічного розвитку суспільства, характер відносин власності, міра соціальної структурованості суспільства, рівень розвитку політичної системи загалом, характер і рівень розвитку в суспільстві демократичних процесів, ідеологічних систем і принципів, а також регіональні особливості сучасного українського суспільства, що трансформується. У дослідженні аналізується характер змін, що відбуваються в електоральному процесі, та його вплив на формування суспільної свідомості й ціннісно-політичних орієнтацій.

Ключові слова: вибори, електоральна культура, електоральна активність, регіональні особливості.

Идрисов Б. Электоральная культура населения Украины в условиях трансформации общества. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.04. - специальные и отраслевые социологии. - Институт социологии НАН Украины, Киев, 2005.

Диссертация посвящена анализу становления электоральной культуры граждан Украины и особенностей ее формирования в условиях трансформирующегося украинского общества. Проанализировано состояние разработки теоретико-методологических аспектов электорального процесса по результатам социологических исследований: процесс изменений, происходящих в формировании электоральной культуры, и его влияние на формирование общественного сознания в целом и ценностно-политических ориентаций в частности. На основе осуществленного теоретического и эмпирического анализа обосновано научное представление о сути, содержании и структуре электоральной культуры, характеризующих баланс отношений между доминирующими целями общественного развития и различными политическими группами и объединениями. Основными функциями электоральной культуры являются функции идентификации избирателей, их социализация, политическая ориентация, коммуникации и предписания.

Социологический анализ основных компонентов электорального процесса доказывает, что: 1) структура электоральных ориентаций относительно политической системы и власти в целом реализуется в дихотомическом выборе населения - участвовать или не участвовать в голосовании; 2) структура электоральных ориентаций относительно состояния политического поля и сил, на этом поле играющих, реализуется через определенность электорального выбора, базирующуюся на наборе общественно -- и личностно значимых ценностей; 3) структура электоральных ориентаций относительно базовой модели электорального поведения реализуется в понятии устойчивости выбора, культура которого тем выше, чем выше содержательный его аспект.

Автором предложено рассматривать зависимость уровня электоральной культуры граждан Украины от таких факторов как степень экономического развития общества, характер отношений собственности, степени социальной структурированности общества, уровень развития политической системы общества в целом, характер и уровень развития демократических процессов, господствующие идеологические системы и принципы.

В результате исследования автором выделена степень влияния на характер и уровень развития электоральной культуры граждан ряда социально-демографических, социально-профессиональных, имущественных и иных характеристик социума транзитивного общества на эмпирически фиксируемом уровне.

На электоральную активность и электоральный выбор населения существенно влияют характер, содержание и темпы социально-экономических реформ в обществе. На уровень электоральной активности и электоральный выбор населения влияет состояние и самооценка материального положения населения. На уровень электоральной активности и электоральный выбор населения влияют социально-демографические параметры.

Изучая в комплексе эти явления и процессы, происходящие в обществе, автор пришел к выводам о том, что на них существенно влияют не только макроэкономические и макросоциальные особенности общества, но и региональные особенности, присущие Украине как стране в ее природно-климатическом, поселенческом и историческом понимании. Именно поэтому логика исследования привела к необходимости изучения региональных особенностей электорального поведения граждан, что затем полностью подтвердилось президентскими выборами 2004 года. Автор выделяет две основные группы таких особенностей: во-первых, объективные особенности самих регионов, во-вторых, степень важности регионального фактора в системе электоральных ориентаций граждан.

Таким образом, электоральная культура трансформирующегося общества представляет собой сложное динамическое единство знания, понимания сути, содержания демократических выборов всеми участниками избирательного процесса, отражает в реальных электоральных практиках состояние усвоенных образцов и норм поведения.

Электоральная культура сегодня выступает как социально обусловленная, эмпирически фиксируемая часть политической культуры общества, а процесс ее формирования -- это многогранный и весьма противоречивый социальный процесс, характерный для транзитивного состояния общества.

Ключевые слова: выборы, электоральная культура, электоральная активность, региональные особенности.

Idrisov B. Electoral Culture of Population of Ukraine in the Conditions of the Transformation of Society. - Manuscript.

The dissertation on reception of a scientific degree of the candidate of sociological sciences under a speciality 22.00.04 -- special and branch sociologies. --Institute of Sociology of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2005.

The dissertation is devoted to the analysis of becoming of the electoral culture of citizens of Ukraine. In the work it is grounded that the electoral culture characterizes the balance of relations between the purposes of public development and different political groups and unions, facilities of their achievement. Dependences of level of electoral culture of citizens on such factors as the level of economic development of society, character of relations of property, level of social structure of society, level of development of the political system on the whole, character and level of development of democratic processes in society, ideological systems and principles and regional features of Ukrainian society are exposed. The character of the changes, taking place in the electoral process, and its influence on the formation of the public consciousness and valued-political orientations are analyzed in the research.

Key words: election, electoral culture, electoral activity, regional features

Размещено на Allbest.ru