Еволюція національної самосвідомості в період суспільних трансформацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

„ЗАПОРІЗЬКИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО ТА МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ”

Еволюція національної самосвідомості в період суспільних трансформацій

22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Єрескова Тетяна Володимирівна

Запоріжжя ? 2007

Анотація

Єрескова Т.В. Еволюція національної самосвідомості в період суспільних трансформацій. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології. - Гуманітарний університет „Запорізький інститут державного та муніципального управління”. - Запоріжжя, 2007.

У дисертації здійснюється обґрунтування еволюції національної самосвідомості в період суспільних трансформацій. Розкриваються механізми формування національної самосвідомості залежно від стадіальної позиції соціуму. Здійснюється теоретична інтерпретація й емпіричний аналіз рівнів сформованості національної самосвідомості мешканців Донецького регіону залежно від їх соціально-демографічних характеристик.

Визначені емпіричні індикатори рівнів національної самосвідомості, проведене дослідження можливих версій еволюції національної самосвідомості, на підставі якого аналізується ступінь консолідованості сучасного українського соціуму.

Ключові слова: етносоціологія, етносоціальні групи, міжнаціональні відносини, національна самосвідомість, еволюція національної самосвідомості, суспільні трансформації, рівні національної самосвідомості.

Аннотация

Ерескова Т.В. Эволюция национального самосознания в период общественных трансформаций. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.04 - специальные и отраслевые социологии. - Гуманитарный университет „Запорожский институт государственного и муниципального управления”. - Запорожье, 2007.

Диссертация посвящена исследованию эволюции национального самосознания в период общественных трансформаций. Осуществлен анализ общетеоретических и методологических аспектов изучения понятия “национальное самосознание”. Приводится типология исследовательских подходов к самосознанию в различных социогуманитарных концепциях.

В диссертационном исследовании прослежена дифференциация национального самосознания по глубине его проникновения в социальную реальность. Автор выделяет три уровня отражения социальной реальности в национальном самосознании: иррациональный, обыденный и теоретический. Обосновывается тезис о том, что, опираясь на теоретический конструкт самосознания и с помощью эмпирического социологического анализа, возможно более точно определить место, роль и значение национального самосознания в процессе общественных трансформаций.

Автором показана эволюция национального самосознания в процессе перехода от стратификационного типа дифференциации общества к функциональному типу дифференциации. Анализируется национальное самосознание в условиях гомогенных и гетерогенных обществ, обоснованы факторы, оказывающие существенное влияние на национальное самосознание в период общественных трансформаций. Выделяются возможные тенденции общественного развития трансформирующегося общества, обусловленные ими проявления национального самосознания и возможные пути эволюции национального самосознания в период трансформации общества. Предложенная автором методика изучения национального самосознания в период общественных трансформаций позволяет выявить эмпирически фиксируемые признаки национального самосознания и экстраполировать их на современный украинский социум.

По результатам эмпирических данных, полученных методом стандартизированного интервью, при вращении в пакете SPSS, осуществлена теоретическая интерпретация и эмпирический анализ уровней сформированности национального самосознания населения Украины (на примере жителей Донецкого региона) в зависимости от их социально-демографических характеристик.

Ключевые слова: этносоциология, этносоциальные группы, межнациональные отношения, национальное самосознание, эволюция национального самосознания, общественные трансформации, уровни национального самосознания.

національний самосвідомість демографічний

Annotation

Yereskova T.V. Evolution of national self-consciousness in the period of social transformation. - Manuscript.

The dissertation for the Candidate's Degree in Sociology on speciality 22.00.04 - special and branch sociology. - University of Humanities “Zaporizhja Institute of Public and Municipal Administration”, Zaporizhja, 2007.

In dissertation evolution of national self-consciousness in the period of social transformation has been grounded. The mechanisms of formation of national self-consciousness in dependence on staged position of socium have been revealed. The theoretical interpretation and empirical analysis of levels of formation of national self-consciousness of Donetsk region's inhabitants in dependence on their socio-demographic characteristics have been fulfilled.

It has been elaborated some empirical indicators of levels of national self-consciousness, and investigated possible development of evolution of national self-consciousness as the basis for analysis of the world of consolidation of modern Ukrainian socium.

Key words: etnosociology, etnosocial groups, international relations, national self-consciousness, evolution of national self-consciousness, public transformations, levels of national self-consciousness.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В умовах демократичної трансформації, що здійснюється в Україні, виникла необхідність якісних змін у суспільній свідомості, тому що після проголошення незалежності, суспільство зіткнулося з фактом відсутності національної інтеграції. Перетворення, що відбуваються, не знаходять належного відгуку в свідомості більшості людей, не викликають у них відповідної трансформації системи цінностей і моделей поведінки. На сьогодні результати трансформації суспільної свідомості не сприяють побудові єдиної нації, а це негативно позначається на перебігу соціальних і політичних перетворень.

Варто зазначити, що, опановуючи нову систему цінностей, людина може сприйняти з неї лише те, що вона здатна зрозуміти та усвідомити, володіючи певним рівнем мислення, особливостями чуттєвого сприйняття. Під час запровадження трансформаційних процесів можна говорити про радикальну ломку тих або інших суспільних структур, але стосовно людської свідомості така пряма аналогія буде неправомірною (у такому разі можлива лише свідома відмова від тих або інших змістовних ідей).

Необхідність побудови національної державності насамперед залежить не лише від процесів відродження української нації, але й від консолідації на національній основі всього населення. Якщо виходити з того, що українська держава не прагне бути етнокультурно-нейтральною, в ній активно здійснюються проекти побудови нації, розповсюджується соцієтальна культура територією всієї країни, то слід визнати, що для ефективного здійснення цих перетворень не вистачає дії якогось сильного, але неявного чинника, який зможе певним чином вплинути на вищезгадані процеси.

При аналізі основних соціологічних теорій і концепцій суспільства, що трансформується (концепція „залежного розвитку” Д. Старка, розроблена спільно з Г. Грабером і Л. Брюстером про значення минулих структур і цінностей для спрямованості постсоціалістичної трансформації; концепція соціальних механізмів трансформації Т. Заславської; теорія соціальної трансформації О. Куценко; теорія про вплив масових соціально-психологічних „патологій” на характер трансформаційних процесів Є. Головахи і Н. Паніної, концепція соціально-адекватного управління В. Буреги), ми звернули увагу на залежність характеру трансформаційних змін від ендогенних чинників розвитку. Одним з таких ендогенних чинників, що впливає на динаміку трансформаційних процесів, на наш погляд, може виступати національна самосвідомість членів соціуму.

Зміну національної самосвідомості членів суспільства не можна віднести до некерованого процесу, оскільки вона є одним з головних компонентів процесу побудови єдиної нації. Без сформованої на належному рівні національної самосвідомості неможливо привернути широкі верстви населення до процесу суспільних перетворень. Складність вивчення і дослідження еволюції національної самосвідомості, а головне, практична незатребуваність такого вивчення, до останнього часу істотно обмежували наукові напрацювання в цій сфері.

У період суспільних трансформацій привертають увагу певні особливості вивчення національної самосвідомості, а саме: не проаналізований перехідний характер національної самосвідомості, в якому є паралельне існування так званої „старої” і „нової” самосвідомості; не врегульовані і не визначені технології заміщення старих соціальних цінностей і соціальних норм новими; не отримало належного осмислення поєднання протилежних тенденцій, різних форм і методів формування національної самосвідомості, коли, з одного боку, стає неминучим певне посилення впливу держави, а з іншого ? в процесі демократизації зростає роль громадянського суспільства і свободи особистості; не вивчені питання застосування поняття „національна самосвідомість”, його місце і роль у контексті суспільної трансформації.

Від вирішення цих проблем залежить розуміння суті цінностей і тенденцій розвитку того соціального середовища, в якому належить функціонувати суспільству в майбутньому, реальних можливостей впливу національної самосвідомості на духовні, етичні пріоритети особи, на ментальний і культурний простір соціуму. Без відповідного розуміння прогностичних функцій і можливостей національної самосвідомості важко розраховувати на повноцінне обґрунтування державної стратегії і політики процесів націєтворення.

Сучасна етносоціологія накопичила значну базу теоретико-методологічних знань стосовно процесів розвитку етнонаціональних спільнот, що дозволяє розробляти нові напрямки досліджень відповідно до соціальних запитів суспільства. Проте, враховуючи можливості сучасної соціологічної теорії та потреби українського суспільства, що знаходиться в процесі суспільної трансформації, перед нами виникає наукова проблема невідповідності між необхідністю мати науково обґрунтоване розуміння національної самосвідомості як чинника, що суттєво впливає на процеси націєтворення в Україні, та недостатністю вивчення соціологами теоретико-методологічних та емпіричних матеріалів у руслі даної проблематики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов'язана з держбюджетними дослідженнями кафедри соціології управління Донецького державного університету управління (ДонДУУ) „Філософські проблеми державного управління” (номер державної реєстрації 0104U003082) і „Соціально-гуманітарні аспекти державного управління” (номер державної реєстрації 0106U005128), в яких автор є співвиконавцем. У рамках науково-дослідної роботи „Філософські проблеми державного управління” автор дисертації брала участь у розробці теоретико-методологічного забезпечення навчальних курсів для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр” спеціальності „Соціологія” ДонДУУ; в рамках науково-дослідної роботи „Соціально-гуманітарні аспекти державного управління” ? у розробці інструментарію соціологічного дослідження, аналізі отриманих даних, виробленні пропозицій і рекомендацій органам державного управління Донецької області.

Мета і завдання дослідження. Метою є теоретичне та емпіричне обґрунтування засад дослідження національної самосвідомості та її еволюції в період суспільних трансформацій.

Для досягнення сформульованої мети в дисертації поставлені такі завдання:

- окреслити основні етапи наукової думки щодо вивчення національної самосвідомості;

- визначити основні елементи, істотні риси та функції національної самосвідомості як структурної частини суспільної свідомості;

- прослідкувати зв'язок національної самосвідомості зі стадіальною позицією розвитку соціуму;

- окреслити можливі шляхи (версії) еволюції національної самосвідомості в період суспільних трансформацій;

- визначити та обґрунтувати індикатори рівнів сформованості національної самосвідомості;

- визначити та проаналізувати рівні національної самосвідомості мешканців Донецького регіону.

Об'єктом дослідження є національна самосвідомість як структурна частина суспільної свідомості.

Предметом дослідження є еволюція національної самосвідомості в період суспільних трансформацій.

Методи дослідження. У роботі використовувався комплекс загальнонаукових методів: аналізу і синтезу (для характеристики теоретичних основ дослідження процесу еволюції національної самосвідомості); генетичний метод (для встановлення стадіальних відмінностей розвитку національної самосвідомості), метод системного та структурного аналізу (для визначення рівнів національної самосвідомості в період суспільних трансформації).

Для вирішення завдань емпіричного етапу дослідження використовувалися соціологічні методи: стандартизоване інтерв'ю (для отримання первинної інформації), контент-аналіз (для обробки відповідей на відкриті питання, що включені до опитувального листа); статистичні методи (для виявлення статистичної значущості між індикаторами національної самосвідомості та соціально-демографічними характеристиками респондентів).

Емпіричну базу дослідження склали дані соціологічного дослідження сформованості національної самосвідомості мешканців Донецького регіону, проведеного автором роботи у 2005 р. (вибірка: N = 1812). Комп'ютерна обробка даних здійснювалася за допомогою програми SPSS.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в конкретизації загальнотеоретичних положень про залежність характеру трансформаційних змін від ендогенних чинників розвитку суспільства та уточненні уявлення про механізм трансформації пострадянського суспільства. У дисертаційній роботі отримані такі наукові результати:

- на відміну від розуміння національної самосвідомості тільки як усвідомлення людиною своєї етнічної належності, запропоновано нові риси національної самосвідомості щодо уточнення її визначення як соціального явища, що виявляється не тільки в усвідомленні певним колом людей своєї належності до окремої нації, а й через спирання на досвід пращурів, власну суспільну практику формує прагнення спільного майбутнього для представників різних етнонаціональних спільнот у межах єдиного поліетнічного соціуму;

- вперше обґрунтована рівнева структура національної самосвідомості, що дозволяє розрізняти ступінь відображення соціальної реальності на кожному рівні сформованості національної самосвідомості та передбачати певні тенденції стосовно поведінки членів сучасного українського соціуму в етнонаціональній сфері;

- вперше виділено індикатори рівнів сформованості національної самосвідомості, а саме: ставлення до релігійних цінностей, традицій та звичаїв, мови, національної і державної символіки (як характеристики, що відображають ірраціональний рівень національної самосвідомості); превалювання індивідуальних інтересів над інтересами соціуму, внаслідок минулого суспільного досвіду (як характеристики буденного рівня національної самосвідомості); патріотизм, міжнаціональна толерантність, національна гордість (як конструкти теоретичного рівня осягнення національної самосвідомості);

- вперше емпірично виявлено та проаналізовано рівні сформованості національної самосвідомості мешканців Донецького регіону залежно від національності та соціального статусу респондентів; показана наявність всіх рівнів сформованості національної самосвідомості з переважанням ірраціонального рівня над буденним і теоретичним у співвідношенні 3:2:2, що свідчить про важливість для мешканців Донецького регіону спільного походження, належності до рідного краю та радянського минулого.

Практичне значення одержаних результатів. У практичному плані результати даного дослідження можуть бути використані для проведення подальших теоретичних і емпіричних досліджень процесів суспільних трансформацій пострадянського суспільства; для розробки програм удосконалення демократичних трансформацій українського суспільства; для підготовки та викладання нормативних і спеціальних навчальних курсів з соціології у вищих навчальних закладах ІІІ та ІV рівнів акредитації.

Основні результати дисертаційного дослідження використані в діяльності Управління з питань внутрішньої політики Донецької обласної державної адміністрації при розробці державних програм розвитку політичної культури та громадянського суспільства, зокрема на регіональному рівні, а також розробці заходів, спрямованих на адекватне сприйняття соціумом процесів, що відбуваються в країні (довідка № 71-13/4 від 24 квітня 2007 р.); враховувалися в діяльності Управління освіти та науки Донецької обласної державної адміністрації, Донецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти при розробці виховних аспектів регіональних програм розвитку освіти та були використані при формуванні та реалізації змісту післядипломної підготовки керівників освіти, викладачів історії та суспільствознавства (довідка № 201/02 від 26 квітня 2007 р.); використані у діяльності Донецького державного університету управління при розробці навчальних робочих програм і лекційних курсів з дисциплін „Соціологія”, „Етносоціологія”, „Методологія та методи соціологічних досліджень” для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр” спеціальності „Соціологія” та впроваджені у навчальний процес (довідка № 01-12/332 від 26 квітня 2007 р.).

Особистий внесок здобувача. У виконаних у співавторстві роботах авторові належить: у публікації „Аналіз рівнів сформованості національної самосвідомості в українському суспільстві (за результатами соціологічного дослідження)” ? обґрунтування індикаторів національної самосвідомості, аналіз і узагальнення результатів емпіричного дослідження сформованості національної самосвідомості мешканців Донецького регіону залежно від національності; у публікації „Проблема співвіднесеності національної свідомості і національної самосвідомості в структурі суспільної свідомості” ? аналіз національної самосвідомості як соціального явища і обґрунтування висновку про існування обопільного зв'язку між національною свідомістю і національною самосвідомістю, їх проявами на різних рівнях соціальної дійсності; у публікації „Утвердження принципу „держава-нація” як оптимального варіанта для розвитку України” - аналіз і узагальнення результатів проведеного соціологічного дослідження щодо ставлення респондентів до проблеми громадянства і формування єдиної української нації, обґрунтування положення про необхідність розробки моделі „держава-нація” для формування консолідованого українського суспільства; у публікації „Національна самосвідомість як умова формування міжнаціональної толерантності” ? загальний аналіз останніх досліджень і публікацій, аналіз і узагальнення результатів дослідження міжнаціональної толерантності мешканців Донецького регіону.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційного дослідження, як загальна концепція, так і окремі теоретичні положення, методологічні підходи, були використані автором під час викладання лекційних курсів „Соціологія”, „Етносоціологія”, „Методологія та методи соціологічних досліджень” на кафедрі соціології управління Донецького державного університету управління (з 2005 по 2007 р.).

Основні результати дисертаційного дослідження, котрі додатково відображають її наукові результати, доповідалися на: І Всеукраїнській науково-практичній конференції „Українська соціал-демократія в часі та просторі: постаті, ідеї, дії” (Львів, 2004), VII, VIII Міжнародній науково-практичній конференції „Наука і освіта” (Дніпропетровськ, 2004, 2005), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Формування національних та загальнолюдських цінностей на заняттях історії та суспільних дисциплін” (Ніжин, 2005), Міжнародному симпозіумі „Регіональні „столиці” України: пошуки нової ідентичності” (Харків, 2006), Всеукраїнській науковій конференції „Стосунки Сходу та Заходу України: минуле, сьогодення та майбутнє” (Луганськ, 2006), III науковій конференції „Сучасні проблеми у вимірі соціології управління” (Донецьк, 2007).

Публікації. Основні результати викладені у п'яти статтях, опублікованих у виданнях, що затверджені ВАК України як фахові за напрямом соціологічні науки, а також шести опублікованих доповідях і тезах виступів на наукових конференціях.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтований вибір теми, її актуальність і зв'язок з науковими темами, схарактеризований об'єкт і предмет дослідження, сформульовані мета і завдання дослідження, розкрита наукова новизна і практична значущість отриманих результатів, наведені дані про їх апробацію і публікацію.

У першому розділі „Стан вивчення національної самосвідомості в суспільствознавстві” встановлені теоретичні засади та методологічні принципи дослідження національної самосвідомості, окреслені основні етапи наукової думки щодо вивчення національної самосвідомості.

Була з'ясована специфіка соціогуманітарних наук у розумінні національної самосвідомості, її складових, здійснена селекція тих теоретичних положень, які допомогли поглибити уявлення про національну самосвідомість як соціальне явище та розширити теоретичний простір етносоціології. Застосування різних теоретичних положень і підходів для дослідження національної самосвідомості дало змогу визначити її зміст та структуру.

Аналіз багатого науково-дослідного досвіду вчених України і країн СНД показав, що поняття „національна самосвідомість” досі не має певного і загальноприйнятого розуміння і різними дослідниками трактується по-різному.

Національна самосвідомість виступає аналогом таких понять, як „національна свідомість”, „національна ідентичність”, „етнічна самосвідомість” тощо. Їх вживають одну замість іншої і ототожнюють вкладений в них зміст (Ю. Римаренко, Г. Касьянов, І. Мартинюк, С. Макарчук, Ю. Хваліна, В. Лісовий, О. Антонюк, Я. Радевич-Винницький та інші). Наполягають на тому, що зміст національна самосвідомість виступає як складова національної свідомості, а відповідні поняття розглядають як співвідношення цілого і його частини, Й. Вирост, О. Забужко, М. Шульга, В. Бурега, В. Ткаченко, І. Попова, В. Смолій, С. Кримський, Ю. Павленко, Є. Головаха та інші. Ю. Бромлей, П. Гнатенко, М. Головатий, Г. Щокін, М. Вівчарик, П. Панченко, В. Чмихова, І. Навка, М. Рагозін, А. Цофнас та інші у своїх роботах відстоюють точку зору, згідно з якою національна самосвідомість формує уявлення і знання людини стосовно власної етнічної групи, осмислення своєї належності до неї значною мірою за рахунок впливу емоційного чинника на ці процеси.

В Україні емпіричні соціологічні дослідження національної самосвідомості ще не мають тривалої наукової традиції. Аналіз праць, присвячених емпіричним дослідженням у сфері вивчення компонентів національної самосвідомості (О. Злобіна, І. Кононов, Н. Паніна, І. Попова, І. Прибиткова, О. Резнік, В. Середа, Н. Черниш та ін.), показав відсутність концептуально витриманих методик дослідження національної самосвідомості та узгоджених системних принципів щодо визначення її функціональної скерованості та соціальної значущості. Проте ці матеріали були опосередковано використанні з метою розширення переліку можливих прийомів та способів дослідження.

При аналізі робіт зарубіжних авторів (Й.Г. Гердер, Г.-А. Лінднер, Д. Мілль, Д. Армстронг, П. Брас, Е. Гелнер, Г. Сетон-Вотсон, Е. Сміт та ін.) також не виявлений єдиний підхід до трактування ролі національної самосвідомості в процесі націєтворення, що пояснюється існуванням різних теоретичних поглядів до вивчення процесу виникнення та розвитку самих націй.

Отже, здійснивши огляд сучасних спроб дослідження національної самосвідомості, зроблений висновок, що запропонований підхід вивчення цього соціального явища відповідає сучасним соціологічним знанням і дослідній практиці, використовує їх основні здобутки і водночас осмислює на якісно новому рівні, що дає змогу сформувати чіткі критерії дослідження проблеми.

У другому розділі „Національна самосвідомість у соціокультурному просторі” прослідкований і встановлений зв'язок національної самосвідомості зі стадіальною позицією соціуму, проаналізоване формування національної самосвідомості в умовах гомогенних і гетерогенних суспільств.

Показується, що існує точка зору про два напрями формування національної самосвідомості: 1) за етнічним принципом, заснованим на дійсній або уявній кровній спорідненості; 2) за територіальним принципом, що розповсюджується на спільноту, регіон або державу. Саме у цій логіці розглядаються особливості, функції, завдання національної самосвідомості в період суспільних трансформацій.

Національна самосвідомість диференційована за глибиною її проникнення в соціальну дійсність. Як складова суспільної свідомості, національна самосвідомість проникає в соціальну реальність на трьох рівнях: ірраціональному, буденному і теоретичному. На ірраціональному рівні національна самосвідомість знаходить своє втілення в міфологемах і соціальних стереотипах. На буденному рівні національна самосвідомість тісно пов'язана з повсякденною практичною діяльністю людини. Теоретичний рівень національної самосвідомості виникає тоді, коли людина здатна самостійно розкривати закономірні зв'язки і сутність процесів, що відбуваються етнонаціональній сфері поліетнічної держави. Показується, що залежно від рівня національної самосвідомості можливий аналіз і конструювання дійсності, коригування і перетворення в необхідних випадках тих ціннісних життєвих орієнтирів, які як на особистому рівні, так і на рівні соціуму в цілому визначають найбільш вірогідну поведінку і вчинки людей, направляють і концентрують енергію на досягнення поставленої мети.

Зроблений висновок про те, що в умовах суспільства, що трансформується, національна самосвідомість може виступати і як чинник консолідації людських ресурсів у суспільстві, що сприяє подоланню негативних наслідків суспільних трансформацій, і як деструктивна сила суспільного розвитку, гальмуючи поступальний рух соціальних трансформацій. Таким чином, національна самосвідомість є засобом регуляції будь-якої соціальної системи.

Підкреслюється, що при стабільному існуванні та поступальному еволюційному розвитку суспільства національна самосвідомість мало впливає на загальний перебіг подій; при вступі суспільства в смугу нестабільності (при тому, що сама ця нестабільність часто є наслідком саме прояву зміненої національної самосвідомості членів цього суспільства), значення національної самосвідомості для вибору подальшого шляху трансформації суспільства принципово зростає.

Показується, що суспільства різних типів (і в різних фазах свого історичного шляху) різною мірою і формою припускають актуалізацію національної самосвідомості, що має свої наслідки для майбутнього різних соціокультурних систем. У гомогенних соціальних системах (монархічних, авторитарних, тоталітарних) ідеї впливу на національну самосвідомість виявляються дуже популярними. Відзначено, що при достатньо довготривалому насильницькому впливі (впродовж декількох поколінь) можливі деформації національної самосвідомості особистості (наприклад, комуністична, гомогенна ідеологія в СРСР, яка призвела до фактичної зміни національної самосвідомості на інтернаціональну).

Зазначається, що в період трансформації суспільство як нестабільна соціальна система має різні варіанти (шляхи) розвитку, які впливають на соціальне життя кожної людини. Виділені чотири можливі тенденції суспільного розвитку суспільства, що трансформується, та зумовлені ними прояви національної самосвідомості:

Перша тенденція - перехід до відверто націоналістичного режиму, міжнаціональних воєн, ізоляціонізму від всього світу в крайніх його проявах. Ми вважаємо, що цей шлях в „чистому” вигляді навряд чи вірогідний для нинішнього українського соціуму, перш за все тому, що не має серед населення України масової підтримки. Але на відносно невеликому (за історичними мірками) часовому інтервалі цілком можливий і такий, достатньо серйозний за своїми наслідками, поворот в трансформаційному розвитку соціуму. Дана тенденція обумовлює прояв національної самосвідомості в її крайніх формах (расизм, шовінізм, антисемітизм і т.п.). Враховуючи регіональні національні відмінності, що існують в Україні, говорити про інтегрованість українського соціуму при таких проявах національної самосвідомості складно.

Друга тенденція ? це повернення до минулого з певними негативними нашаруваннями, що породжуються тоталітарною системою, а саме: „зрівнялівка”; жертовність заради „світлого майбутнього”; подальша деградація національних цінностей; зростання агресивності щодо зовнішнього світу; непримиренність до іншого способу життя. Вірогідність здійснення цієї тенденції соціальної трансформації достатньо велика, оскільки для певних соціальних груп означає повернення до звичного способу життя. Національна самосвідомість, зумовлена цією тенденцією, може перетворитися на „інтернаціональну”. Ця форма самосвідомості зазвичай може сприяти консолідації суспільства (приклад СРСР), проте при інтернаціональній самосвідомості нівелюються національні особливості людини і соціуму, втрачаються національні цінності.

Третя, так звана „нейтральна” тенденція, характеризується малою соціальною активністю і аномічністю суспільства, що трансформується, більшою орієнтацією людей на індивідуальні інтереси. У цьому випадку можлива дезінтеграція національної самосвідомості щодо інших форм суспільної свідомості, неврегульованість і невизначеність процесів заміщення старих соціальних цінностей і соціальних норм новими. Дана тенденція обумовлює виникнення національної самосвідомості перехідного характеру, тобто паралельне співіснування в суспільстві так званої „старої” і „нової” самосвідомості. Така еволюція національної самосвідомості також небажана для подальшого розвитку України, тому що поєднання протилежних, різноспрямованих тенденцій, різних форм і методів формування національної самосвідомості може призвести до посилення конфронтаційних явищ у міжнаціональній сфері.

Четверта тенденція ? демократичне спрямування суспільних перетворень, засноване на пріоритетах громадянського суспільства, що сприяє формуванню національної самосвідомості, адекватної процесу демократичних трансформацій. При цій тенденції кращі риси національного входять у зміст загальнолюдського, тобто національна самосвідомість відображає і найістотніші риси національної свідомості, яка історично складалася, і загальнолюдські ідеали і цінності. В цьому випадку національна самосвідомість зможе об'єднати окремих представників і групи населення, які до цього майже не були пов'язані між собою, оскільки існували в умовах різних регіональних, етнічних, релігійних або соціальних контекстів. Така національна самосвідомість формує у членів поліетнічного суспільства мотивацію до загальних дій, породжує сприйняття себе як колективного „ми”, створює емоційний зв'язок між ними. Саме в період суспільних трансформацій така форма національної самосвідомості, яка не зводиться ні до ідеології, ні до менталітету народу і є необхідним атрибутом громадянського суспільства.

Таким чином, у другому розділі визначені можливі версії еволюції національної самосвідомості в період суспільних трансформацій, а саме: 1) повернення до обмеження громадянських прав і свобод представників інших національностей, прагнення до самоізоляції, державної та соціокультурної самодостатності. Національній самосвідомості у такому разі відводиться суто обслуговуюча функція закріплення будь-яких пріоритетів і цінностей; 2) нахил у бік націонал-патріотичної орієнтації. Національна самосвідомість у такому разі закріплює у членів соціуму відчуття національної амбітності, віри у власну винятковість, з неминучим пошуком ворогів, боротьбою з інакомисленням, що в умовах багатонаціональної і етнічно неоднорідної держави може призвести до згубних наслідків; 3) цілеспрямована орієнтація на демократичні цінності, що супроводжується не тільки декларативними, але й реальними кроками на шляху до громадянського суспільства, національної інтеграції в поліетнічній державі. Визначені можливі шляхи (версії) еволюції національної самосвідомості дозволяють продукувати уявлення щодо її змінного стану, який може бути виміряний за умови виконання відповідної методики.

У третьому розділі „Національна самосвідомість у соціумі в період суспільних трансформацій” встановлені соціологічні виміри національної самосвідомості. Зокрема, визначені рівень розвиненості, міра сформованості та домінуючі рівні національної самосвідомості населення України (на прикладі мешканців Донецької області).

Згідно з гіпотезою дослідження в період суспільних трансформацій зростає значущість проявів ірраціонального рівня сформованості національної самосвідомості. Для підтвердження або спростування даної гіпотези автором роботи було проведене дослідження рівнів сформованості національної самосвідомості членів українського соціуму в період суспільних трансформацій. Генеральну сукупність складало доросле населення Донецького регіону (старше 18 років). Дослідження проведене за квотною вибіркою, яка відповідає структурі населення регіону за національною належністю. Всього опитано 1812 осіб (похибка вибірки не перевищує 5%).

Дослідження побудоване на з'ясуванні доступних для аналізу національної самосвідомості етнічних і політичних уявлень людей. Тобто аналізу підлягала та сфера інтерпретації дійсності, в якій формується або актуалізується власний статус індивіда як соціального суб'єкта, що полягає у відносинах з іншими індивідами. У комплекс пізнавальних настанов входили: пошук форм і способів соціального існування національної самосвідомості в сучасному українському соціуму, співвідношення елементів самосвідомості й несвідомого в структурі соціальних явищ, визначення їх залежностей та детермінацій в свідомості членів українського соціуму.

Для отримання емпіричних даних використовувався метод стандартизованого інтерв'ю. При розробці опитувального листа були використані питання раціонально-оцінного і емоційно-оцінного типу. За основу була прийнята типологія думок, яку запропонував Є. Головаха, зокрема їх розділення на декларативно-настановні, фактологічні, раціонально-оцінні та емоційно-оцінні. Оскільки національна свідомість має як раціональний, так і емоційний компонент, питання інтерв'ю складалися переважно з раціонально-оцінних та емоційно-оцінних питань. Раціонально-оцінні питання стосувалися оцінок, які респонденти давали різним напрямам розвитку процесу побудови нації і держави. Емоційно-оцінні питання давали респондентам можливість висловлювати позитивну, негативну або нейтральну емоційну оцінку конкретних положень і ситуацій. Обробка відповідей була проведена методом шкал, причому шкала індикаторів не задавалася апріорі, а формувалася слідом за виявленням внутрішніх смислових структур відповідей респондентів. При цьому змістовною сіткою служили характеристики рівнів сформованості національної самосвідомості (ірраціональний, заснований на вірі; буденний, заснований на минулих цінностях і життєвому досвіді людини; теоретичний, заснований на усвідомленому виборі належності до конкретної соціальної групи). При кодуванні відповідей респондентів основною вимогою було максимальне обмеження дослідницької інтерпретації використаних респондентами виразів.

Для виявлення зв'язку між індикаторами рівня сформованості національної самосвідомості і соціально-демографічними характеристиками респондентів, для перевірки гіпотез про незалежність або залежність аналізованих змінних використовувався теоретичний розподіл коефіцієнта зв'язку для номінальних змінних ч.І, який фіксує ступінь сумарної розбіжності реальних і очікуваних частот, та коефіцієнт мінливості категорій IQV. На підставі отриманих даних були побудовані таблиці зв'язаності змінних, які дозволили зосередити увагу на показниках, що показали статистично значущий зв'язок між змінними.

Були виділені індикатори рівнів сформованості національної самосвідомості, а саме: ставлення до традицій і звичаїв, мови, релігійних цінностей, національної і державної символіки (як характеристики, що відображають ірраціональний рівень національної самосвідомості); звернення до минулого, превалювання індивідуальних інтересів над інтересами соціуму (як характеристики буденного рівня національної самосвідомості); відчуття патріотизму, національна гордість, міжнаціональна толерантність (як характеристики теоретичного рівня національної самосвідомості).

Зазначено, що для визначення рівня сформованості національної самосвідомості, необхідно враховувати не тільки весь комплекс уявлень людини про свою національність, але і власне усвідомлення людиною належності до цієї нації, усвідомлення інтересів, цінностей, орієнтирів і настанов стосовно інших національностей, що проживають у межах однієї держави. Виходячи з цього, опитування респондентів було побудоване на питаннях, присвячених формуванню єдиної української нації, оскільки у сучасному розумінні нація - це не родове етнокультурне утворення, а „нація громадян” (за Ю. Габермасом). Дані питання допомогли визначити, наскільки яскраво на сьогодні у людей виявляється усвідомлення національної спільності, сприятливе ставлення до національної мови, території, культури, чи властиво їм шанобливе ставлення до інших націй, відчуття національної гордості й т. ін. Таким чином, була отримана кількісна характеристика всіх індикаторів, що надало підстави для визначення і аналізу національної самосвідомості членів українського соціуму.

Аналіз результатів емпіричних даних соціологічного дослідження дозволив охарактеризувати рівні сформованості національної самосвідомості у сучасному українському соціумі. У результаті узагальнення отриманих результатів виведений сукупний показник рівня сформованості національної самосвідомості залежно від національності та соціального статусу респондентів.

Показується, що в даний час у членів пострадянського суспільства переважає ірраціональний рівень над буденним і теоретичним (3:2:2). Це співвідношення було отримане шляхом підсумовування перших місць переважаючих рівнів національної самосвідомості за ключовими запитаннями.

Було з'ясоване, що існує деяка різниця між рівнями національної самосвідомості українців і росіян. Найяскравіше вона виявляється на ірраціональному рівні, де показник національної самосвідомості росіян (2,043) значно перевищує відповідний показник у українців (1,986). Це вказує на переважання в національній самосвідомості росіян орієнтації на спільність походження, належність до рідного краю (регіону), що є свідченням більш виразнішої національної самоідентифікації росіян порівняно з українцями.

При загальному переважанні у респондентів ірраціонального рівня національної самосвідомості, виявляються деякі відмінності залежно від соціального статусу респондентів. Наприклад у службовців і представників сфери бізнесу переважає теоретичний рівень, що пов'язане, вочевидь, із специфікою їх професійної діяльності (змістовна складність, самостійність в ухвалені рішень та відповідальність за їх реалізацію). Рівні національної самосвідомості нерівномірно представлені усередині соціальних страт. Так, якщо у пенсіонерів сумарні коефіцієнти рівнів сформованості національної самосвідомості (ірраціональний, буденний і теоретичний) представлені в майже однаковій пропорції (відповідно, 1,912; 1,868; 1,887), то у студентів спостерігається істотне переважання ірраціонального рівня порівняно з теоретичним (відповідно, 2,336 і 1,693), що може свідчити про не зовсім усвідомлене ставлення молоді до процесів націєтворення в нашій країні та про складність передбачення її реакції та поведінки в етнонаціональній сфері.

Було зазначене, що прояв буденного рівня національної самосвідомості мешканців Донецького регіону характеризує своєрідність ситуації в Україні, яка полягає в ототожненні респондентами (незалежно від національності і соціального статусу) процесу становлення української нації з динамікою успішності економічних процесів у суспільстві.

Виявлений теоретичний рівень національної самосвідомості має скоріше етичний характер і використовується респондентами як регулятор національних відносин, активізації міжнаціональних контактів, для взаємодії і взаємозбагачення культурних традицій, для врахування інтересів, цінностей, орієнтирів представників інших національностей в єдиному українському соціумі.

Визначається, що аналіз даних соціологічного дослідження дозволяє наочно демонструвати наявність і рівні сформованості національної самосвідомості респондентів. При дотриманні даної методики можливе отримання чіткої картини динаміки вимірювання національної самосвідомості у представників інших регіонів України.

Таким чином, у третьому розділі продемонстровані результати апробації авторської методики дослідження рівнів національної самосвідомості. Визначені можливі способи інтерпретації зібраних результатів та доводиться, що внаслідок використання такої методики можна отримати детальну фундацію стану цієї складової сучасної суспільної свідомості.

Висновки

Україна в цілому вже досягла стану соціокультурної зрілості, але основні її національні носії перебувають у трансформаційній стадії розвитку, в суспільній свідомості соціуму превалюють соціокультурні настанови, які ще не здатні забезпечити консолідацію українського суспільства. Національна самосвідомість членів суспільства є одним з основних компонентів процесу побудови єдиної нації. Проте можливості державної політики у сфері націєтворення на сьогодні суттєво обмежені, тому що науковці ще не мають переконливого розуміння національної самосвідомості як соціального явища. Зазначене свідчить про прогалини в сучасній вітчизняній етносоціології щодо розбудови як теоретико-методологічних засад, так і емпіричних процедур отримання вірогідних характеристик цього явища.

Результати дисертаційного дослідження дозволили отримати достатнє теоретичне та емпіричне узагальнення національної самосвідомості в період суспільних трансформацій, що надає можливість передбачати певні тенденції стосовно поведінки членів сучасного українського соціуму в етнонаціональній сфері.

Розв'язання наукової проблеми здійснювалося за допомогою комплексу загальнонаукових та соціологічних методів, а саме: аналізу і синтезу, генетичного методу, системного та структурного аналізу, стандартизованого інтерв'ю, контент-аналізу. Для обґрунтування достовірності отриманих результатів використовувалися статистичні методи обробки даних (коефіцієнт зв'язку для номінальних змінних чІ та коефіцієнт мінливості категорій IQV).

Результати дисертаційного дослідження дозволяють зробити такі висновки.

Порівняно з поширеними в соціогуманітарних науках точками зору на національну самосвідомість, в роботі вона розглядається як об'єктивна соціально-духовна потреба суспільства у фундаментальних принципах націєтворення з погляду реальних можливостей існування. Такий підхід уможливив уточнення визначення національної самосвідомості як соціального явища, що виявляється в усвідомленні певним колом людей своєї належності до окремої нації через спирання на досвід пращурів, власну суспільну практику та прагнення спільного майбутнього для себе та своїх нащадків.

Спираючись на властивість самосвідомості відображати соціальну дійсність на різних рівнях, в роботі обґрунтована рівнева структура національної самосвідомості, що дозволяє розрізняти ступінь відображення соціальної реальності на кожному рівні сформованості національної самосвідомості. Виділені наступні рівні в структурі національної самосвідомості: ірраціональний, заснований на вірі та соціальних стереотипах; буденний, заснований на минулих цінностях і життєвому досвіді людини; теоретичний, заснований на усвідомленому розумінні процесів та явищ, що відбуваються в процесі націєтворення. Виявлення цих рівнів та їх операціональна характеристика надає можливість передбачати певні тенденції стосовно поведінки членів сучасного українського соціуму в етнонаціональній сфері.

Спираючись на методику типології думок, що запропонував Є. Головаха була розроблена методика та методичний інструментарій емпіричного дослідження національної самосвідомості. Дана методика дозволила визначити індикатори рівнів сформованості національної самосвідомості, а саме: ставлення до релігійних цінностей, традицій і звичаїв, мови, національної і державної символіки (як характеристики, що відображають ірраціональний рівень національної самосвідомості); звернення до минулого, превалювання індивідуальних інтересів над інтересами соціуму (як характеристики буденного рівня національної самосвідомості); відчуття патріотизму, національна гордість, міжнаціональна толерантність (як характеристики теоретичного рівня національної самосвідомості). Використання зазначених індикаторів дало можливість отримати емпіричні якісні та кількісні показники відповідних рівнів сформованості національної самосвідомості.

Аналіз результатів емпіричного дослідження показав наявність у мешканців Донецького регіону всіх рівнів національної самосвідомості з деяким домінуванням ірраціонального рівня над буденним і теоретичним у співвідношенні 3:2:2. Таке співвідношення було отримано шляхом підсумовування перших місць рівнів сформованості національної самосвідомості, що переважають за ключовими запитаннями, які показали статистично значущий зв'язок між індикаторами та соціально-демографічними характеристиками респондентів. Переважання ірраціонального рівня свідчить про відсутність суттєвих змін у національній самосвідомості мешканців Донецького регіону за період існування України як незалежної держави. Спостерігається збереження основних рис національної самосвідомості (інтернаціоналізм, патріотизм, етноцентризм тощо), властивих базовому типу особистості, що переважав у радянському суспільстві.

Використання даної методики дослідження національної самосвідомості дозволило зафіксувати існуючу поведінку мешканців Донецького регіону в етнонаціональній сфері та передбачити її певні тенденції: 1) превалювання неусвідомлюваного сприйняття і оцінювання „інших” за етнічним походженням людей; 2) дистанціювання між представниками різних національностей, обумовлений важливістю для мешканців Донецького регіону спільного походження, належності до рідного краю та історичного минулого; 3) формування настанови позитивного ставлення до представників інших національностей: інший за національністю ? це потенційний партнер і співгромадянин; 4) об'єднання членів сучасного українського суспільства можна на основі територіального патріотизму, тобто пробуджуючи відчуття солідарності та єдності між всіма громадянами, що постійно живуть на території України, незалежно від їх етнічного походження, соціального статусу, соціально-культурного рівня.

Отримані результати дисертаційного дослідження значною мірою конкретизують загальнотеоретичні положення про залежність характеру трансформаційних змін від ендогенних чинників розвитку суспільства, уточнюють уявлення про механізм трансформації пострадянського суспільства. У практичному плані результати даного дослідження можуть бути використані для проведення подальших теоретичних і емпіричних досліджень процесів суспільних трансформацій пострадянського суспільства; для розробки дієвих державних програм у етнонаціональній сфері, зокрема на регіональному рівні; для розробки заходів, спрямованих на адекватне сприйняття соціумом процесів, що відбуваються в країні; при розробці виховних аспектів регіональних програм розвитку освіти.

Запропонований у дисертаційній роботі теоретико-методологічний підхід дослідження національної самосвідомості як соціального явища дозволяє отримати дані про рівні сформованості національної самосвідомості мешканців інших регіонів України, що сприятиме побудуванню цілісної картини стану розвитку етнонаціональної сфери в країні та розширить можливості державної стратегії і політики задля врегулювання міжнаціональних відносин.

Список публікацій за темою дисертації

у фахових виданнях

1. Єрескова Т.В. Національна самосвідомість як предмет соціологічного дослідження // Грані. ? 2007. - № 1(51). ? С. 72-75.

2. Мазурик О.В., Єрескова Т.В. Аналіз рівнів сформованості національної самосвідомості в українському суспільстві (за результатами соціологічного дослідження) // Український соціум. ? 2006. - № 5-6. ? С. 13-22.

3. Єрескова Т.В. Проблема адекватності формування національної самосвідомості в період демократичних трансформацій // Перспективи. ? 2005. - № 1. ? С. 60-67.

4. Єрескова Т.В. Аналіз розвитку національної самосвідомості залежно від стадіальної позиції соціуму // Наукове пізнання: методологія та технологія. ? 2005. - № 1(15). ? С. 49-55.

5. Єрескова Т.В. Генезис проблеми самосвідомості в історії філософії // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. / Гол. ред. В.В.Лях. Вип. 42. - К.: Український центр духовної культури, 2004. - С. 61-69.

у інших виданнях

6. Єрескова Т.В. Національна гордість як індикатор глибини усвідомлення належності до нації // Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління: Матеріали ІІІ наукової конференції (20 квітня 2007 р.). - Донецьк: ДонДУУ, 2007. - С. 346-354.

7. Ерескова Т.В. Анализ результатов выбора жителями Донецкого региона национальных ценностей и национальных интересов в процессе формирования единой украинской нации // Вестник ДОСАУ. ? 2006. - № 2. ? С. 59-64.

8. Гаврилов М.І., Єрескова Т.В. Національна самосвідомість як умова формування міжнаціональної толерантності // Формування національних і загальнолюдських цінностей на заняттях історії та суспільних дисциплін: Зб. ст. - Ніжин: Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2006. - С.19-23.

9. Мазурик О.В., Єрескова Т.В. Утвердження принципу держава-нація як оптимального варіанта для розвитку України // Стосунки Сходу та Заходу України: минуле, сьогодення та майбутнє: Матеріали Всеукраїнської конференції (Луганськ, 25-26 травня 2006 р.) / Наук. ред. І.Ф. Кононов. - Луганськ: Знання, 2006. - С. 156-162.

10. Мазурик О.В., Ерескова Т.В. Проблема соотнесенности национального сознания и национального самосознания в структуре общественного сознания: Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції „Наука і освіта 2005”. ? Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. - С. 31-34.

11. Єрескова Т.В. Еволюція національної самосвідомості як необхідна умова консолідації суспільства в умовах демократичних трансформацій: Матеріали VІІ Міжнародної науково-практичної конференції „Наука і освіта 2004”. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. ? С. 13-15.