Етнорегіональний та лінгвістичний чинники електоральних орієнтацій виборців сучасної України

Размещено на http://www.allbest.ru/

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

Етнорегіональний та лінгвістичний чинники електоральних орієнтацій виборців сучасної України

Київ ? 2007

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми обумовлюється низкою факторів. Передусім, результати загальнонаціональних виборів в Україні традиційно фіксують дихотомічні регіональні диспропорції електоральної підтримки основних політичних сил, що репрезентують плюралістичні програмові засади та передвиборчі лозунги щодо регіональних, етнічних і мовних питань. Дискусії щодо об'єктивності чи штучності етнорегіональних та лінгвістичних чинників електоральних орієнтацій виборців сучасної України точаться не лише в науковому середовищі, а й привертають увагу політиків, публіцистів, пересічних громадян.

Результати соціологічних досліджень фіксують, як відомо, периферійність зазначених чинників у структурі потреб індивіда порівняно з матеріальними та сімейно-побутовими запитами. Разом з тим гіпертрофована зосередженість у політичних дискусіях на мовних, етнічних, регіональних протиріччях сприяє формуванню електоральних розмежувань у масштабах країни, поглиблення яких загрожує в майбутньому трансформуватись у можливий національний розкол. Тому очевидною є нагальна необхідність з'ясування глибинних витоків регіональних електоральних протиріч, ступені їх об'єктивності.

Загальновідомо, що однією із підвалин становлення України як суверенної, демократичної, соціальної, правової держави є адекватне усвідомлення громадянами своїх реальних політичних інтересів. Уявляється, що для розуміння спрямованості зазначеного процесу слід простежити динаміку змін політичних уподобань громадян України. Тому актуальним є визначення чинників формування електоральних орієнтацій вітчизняних виборців.

Однак як у науково-теоретичному, так і в прикладному сенсі мають місце суперечності між практиками врахування кола чинників самоідентифікації виборця та отриманими емпіричними даними. Науковці прагнуть до вдосконалення існуючих уявлень, у тому числі емпіричних ознак чинників електоральної самоідентифікації. Разом з тим очевидним є той факт, що наукові розвідки щодо пошуків чинників як електоральних орієнтацій, так і електоральної поведінки не є завершеними.

Отже, хоч дослідженню чинників електоральних орієнтацій присвячено праці багатьох вітчизняних і зарубіжних учених, має місце актуальна наукова проблема. Вона полягає у тому, що за наявності теоретичних і практичних напрацювань є далеким від завершення комплексний розгляд сутності, причин та динаміки електоральної поведінки громадян України з урахуванням етнічних, лінгвістичних та регіональних факторів.

У процесі підготовки та написання дисертаційної роботи автор спирався на праці й дослідження західних соціологів і політологів, де розглянуто різноманітні аспекти електорального процесу. Йдеться, передусім, про роботи Г. Алмонда, П. Бергера, П. Блау, П. Бурдьє, С. Верби, Е. Даунса, Р. Інглехарта, Е. Кемпбелла, П. Конверса, П. Лазарсфельда С. Ліпсета, Т. Лукмана, Е. Ноель-Нойман, П. Ордешука, Т. Парсонса, М. Файоріни, Д. Хоманса, П. Шампаня, П. Штомпки та ін.

Іншу групу джерел дисертаційного дослідження склали монографії та статті сучасних вітчизняних дослідників, у працях яких викладено теоретико-методологічні проблеми політико-ідеологічного процесу (В. Андрущенко, В. Бех, І. Варзар, І. Гавриленко, Є. Головаха, В. Горбатенко, Ю. Левенець, М. Лукашевич, М. Михальченко, С. Макеєв, М. Недюха, М. Пірен, І. Попова, С. Рябов, М. Туленков, Л. Шкляр, М. Шульга, Ю. Яковенко). Значний доробок в аналіз та узагальнення результатів виборів в Україні внесли О. Балакірєва, І. Бекешкіна, О. Вишняк, М. Міщенко, В. Оссовський, В. Паніотто, О. Петров, Н. Погоріла, В. Полторак, С. Потоцька, А. Ручка, В. Танчер, Н. Харченко, В. Хмелько, М. Чурилов.

Слід також наголосити на працях Л. Ази, Д. Видріна, О. Власюка, М. Головатого, В. Крисаченка, О. Майбороди, М. Почепцова, М. Степика, М. Слюсаревського та інших дослідників цієї проблеми, котрі розглядають її переважно в політологічному та соціально-психологічному планах.

Із російських дослідників зазначеною проблематикою плідно обіймаються В. Амелін, Г. Голосов, Г. Ділігенський, О. Мелешкіна, Д. Ольшанський, В. Пугачов, А. Соловйов, Ю. Шевченко, В. Ядов та ін.

Окрему групу джерел, використаних у дисертації, становлять масиви даних соціологічних досліджень, що проведені службами «СОЦІС», КМІС, «Соціальний моніторинг», «Юкрейніан соціолоджі сервіс», а також Інститутом соціології НАН України упродовж 1994, 1998-2007 рр. У процесі роботи над дисертацією автором використані офіційні результати президентських (1994, 1999, 2004 рр.) та парламентських виборів (1990, 1994, 1998, 2002, 2006 рр.), офіційні дані всеукраїнських переписів населення (1989, 2001 рр.) в частині, що стосується етнонаціонального та мовного складу українського суспільства.

Метою роботи є продукування нового концептуально оформленого знання щодо ґенези електоральних орієнтацій виборців України та їх динаміки відповідно до впливу етнічного, лінгвістичного та регіонального факторів.

Для досягнення мети визначено коло таких завдань:

1) систематизувати знання щодо теоретико-методологічних засад дослідження електоральних орієнтацій, накопичених у працях соціологів, політологів, соціальних філософів;

2) з'ясувати адекватність інтерпретації різними теоріями електоральної поведінки специфіки електорального вибору виборців України;

3) дослідити динаміку та визначити чинники ґенези електоральних орієнтацій виборців України;

4) визначити регіональні, етнічні та лінгвістичні особливості електорату України як чинники формування електоральних орієнтацій, дослідити їх вплив на процеси трансформації українського суспільства.

Об'єктом дослідження є процеси самоідентифікації громадян у вітчизняному політико-ідеологічному просторі щодо його суб'єктів.

Предметом дослідження є електоральні орієнтації виборців, розвиток яких відбувається під впливом соціальних чинників в їх етнічному, лінгвістичному та регіональному аспектах.

Для вирішення завдань наукового дослідження застосовані такі методи:

а) метод об'єктивного аналізу - як засіб відображення в логіці понять процесу становлення електоральних орієнтацій громадян України, їх впливу на суспільне життя в його динаміці та часовій послідовності;

б) абстрактно-логічний метод - в процесі обґрунтування та класифікації теорій електоральної поведінки;

в) загальнонаукові методи пізнання: індукція, дедукція, синтез, аналіз, абстрагування, узагальнення при дослідженні процесів політичної самоідентифікації, обгрунтуванні чинників електорального вибору;

г) метод порівняльного аналізу - на різних стадіях підготовки роботи, зокрема при визначенні критеріїв класифікації політичних сил, чинників електоральних орієнтацій, обґрунтуванні висновків і рекомендацій;

д) метод картографії - для вимірювання зв'язку між результатами голосування та географічними ознаками;

е) метод аналізу агрегованих даних при зіставленні даних щодо етнонаціонального та лінгвістичного складу населення певних територіальних одиниць і результатів голосування в цих регіонах;

є) метод спостереження виявився ефективним як засіб моніторингу перебігу передвиборчої боротьби, електорального процесу в цілому;

ж) метод вторинного аналізу - для обробки соціологічної інформації, отриманої за результатами опитувань провідними соціологічними службами країни, зокрема при визначенні етнорегіонального та лінгвістичного чинників електоральних уподобань;

з) метод статистичного аналізу масивів даних результатів соціологічних досліджень та exit-роll.

Наукова новизна результатів, одержаних в процесі дослідження, полягає в удосконаленні систематизації теоретичних засад дослідження електоральних орієнтацій, що накопичені у галузевих соціологічних теоріях та соціальних практиках, подальшому розвитку положень щодо ґенези, сутності та динаміки електоральних орієнтацій громадян України в їх етнорегіональному та лінгвістичному аспектах. При цьому:

– вдосконалено уявлення щодо процесу формування електоральних орієнтацій виборців України, зокрема, встановлено, що найбільш адекватним засобом пояснення електоральних процесів у сучасній Україні серед класичних теорій електоральної поведінки є соціально-психологічна теорія, тоді як раціональна та соціологічна теорії мають дещо меншу евристичну цінність. Цим самим спростовано твердження щодо переваги економічних мотивів поведінки виборців України над ідеологічними.

– удосконалено підходи щодо оцінки (поточної та прогнозної) динаміки електоральних орієнтацій виборців України. Доведено, що евристичний потенціал такої оцінки зростає при врахуванні лінгвістичної самоідентифікації як одного з визначальних чинників в силу об'єктивних (феномен «материнської мови») та суб'єктивних причин, що пов'язані з мовною проблемою в Україні.

– вперше у вітчизняній соціологічній думці обґрунтована доцільність використання положень теорії «роздільного голосування» в перебігу соціологічного аналізу чинників електоральних орієнтацій виборців, зокрема, врахування інституціонального впливу на волевиявлення при голосуванні на «першочергових» та «другорядних» виборах.

– конкретизовані положення теорії соціальних змін П. Штомпки щодо аналізу динаміки електоральних орієнтацій, передусім в частині визначення електоральних орієнтацій відносинами морального зв'язку ? суспільними настроями, колективним самопочуттям, звичками, фрустрацією, масовою нудьгою, соціальною апатією, ентузіазмом тощо.

Практичне значення наукових здобутків дисертанта полягає, зокрема, в тому, що дослідження лінгвістичного, етнорегіонального, а також інституціонального чинників електоральних орієнтацій були враховані в аналітичних рекомендаціях виборчої стратегії фахівцями Європейського інституту інтеграції та розвитку в перебігу виборчої кампанії Блоку Ю. Тимошенко на парламентських виборах 2006 р.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження обговорювалися та доповідалися на:

· засіданнях відділу філософсько-психологічних проблем українознавства Науково-дослідного інституту українознавства МОН України (2004-2006 рр.).

· наукових конференціях та конгресах (2004-2007 рр.): Міжнародна науково-практична конференція «Соціально-економічні, політичні та етнонаціональні чинники буття народу» - Київ, 21-22 жовтня 2004 р.; Міжнародний конгрес «Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і в світі» - Київ, 20-21 жовтня 2005 р.; Міжнародний конгрес «Українська освіта у світовому просторі» - Київ, 19-21 жовтня 2006 р.; «Інноваційні технології у наукових дослідженнях і навчальному процесі вищого закладу освіти» - Полтава, 26-27 квітня 2007 р.;

· науково-теоретичних семінарах факультету соціології та психології Київського національного університету імені Т. Шевченка (2005-2006 рр.).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційної роботи викладено у восьми публікаціях, з яких п'ять - у виданнях, що визнані ВАК України як фахові із соціології.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 222 стор., з яких на вступ, основна частина та висновки припадає 179 стор. Список використаної літератури складає 202 найменування за наскрізною нумерацією та займає 17 стор. Положення дисертації конкретизовано 46 таблицями, з яких 24 винесені в додатки, що займають 26 стор.

Основний зміст дисертації

електоральний український виборчий поведінка

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, сформульовано мету і завдання, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, наведено відомості щодо апробації та публікацій за результатами дослідження.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження електоральних орієнтацій» викладено методологічні положення роботи; здійснено порівняльний аналіз теоретико-методологічних засад дослідження електоральних орієнтацій вченими Заходу, СНД, України.

Зазначено, що соціологічна наука має у своєму розпорядженні достатню теоретико-методологічну базу й відповідний інструментарій дослідження електоральних орієнтацій виборців України. Для з'ясування сутності процесів соціального простору України та його політичної складової автор виходив з теоретико-методологічних можливостей структурного функціоналізму як парадигми. Це дозволило дослідити контекст політики, її функціональні взаємозв'язки, динаміку суспільства.

Розглянуті та з'ясовані теоретико-методологічні можливості дослідження електоральних орієнтацій з позиції символічного інтеракціонізму, теорії соціального позиціонування та конструювання (формування політичної самоідентифікації як результат загальної соціалізації людини), раціонального вибору, суспільного вибору та політичного обміну (діяльність учасників політичного процесу є подібною до конкуренції в економіці). Врахований також вплив адмінресурсу та маніпуляцій у виборчих кампаніях.

При аналізі об'єктивних і суб'єктивних підвалин регіональних чинників електорального вибору застосовані здобутки теорії соціального конструювання П. Бергера і Т. Лукмана, згідно з якою властивості суб'єктивної реальності формуються в процесі первинної соціалізації індивіда, яким притаманна значна ступінь стійкості. Стабільності йому додає культурне середовище, складовою якого є рідна мова. Засобами мови осягається світ, на ній базуються індивідуальна діяльність, зовнішні стосунки і процес мислення особи. На відміну від інших мов, які особа опановує в процесі вторинної соціалізації, мова дитинства має ефект «материнської мови», що надає конкурентні переваги порівняно з іншими мовами. Важливе значення при дослідженні мовного чинника електоральних орієнтацій, як наголошено в дисертації, має врахування положень гіпотези «лінгвістичної відносності» Е. Сепіра та Б. Уорфа, відповідно до якої свідомість людини визначається мовою дитинства, тоді як суспільні відносини обумовлюються суспільною свідомістю, що сформована на засадах рідної мови.

У дисертації обґрунтовані принципи та витоки регіонального сегментування України: історичні, політичні, економічні, етнічні, лінгвістичні, географічні, конфесійні. Здійснено дослідження регіональних особливостей політичної самоідентифікації мешканців України: з'ясовані особливості громадянської, територіальної самоідентифікації, визначені чинники консолідації українського суспільства, ступінь пов'язаності особистих інтересів громадян з майбутнім українського суспільства, що дозволило дійти до таких висновків. Найвищу частку мешканців із розвинутою громадянською свідомістю та відповідною самоідентифікацією має Захід України. У центральному регіоні таких менше, однак зберігається стійка більшість. Дещо нижчими від загальноукраїнського рівня є показники самоідентифікації мешканців Сходу, і, нарешті, найменша частка тих громадян, хто самоідентифікує себе з Україною та її майбутнім, проживає на Півдні країни.

Автором конкретизовано зміст поняття «електоральні орієнтації». Під електоральними орієнтаціями, наголошується в дисертації, слід розуміти систему ідей, цінностей, преференцій суб'єкта у політико-ідеологічній сфері, яка реалізується в оціночно-ідентифікаційній реакції на змістовно визначений об'єкт електорального вибору, відповідно до якої суб'єкт позиціонується й обирає певний спосіб дій.

Таким чином, поняття «електоральні орієнтації» розглядається в тексті дисертації як теоретичний конструкт, що відображає існуючі у суспільстві настрої та пріоритети у зв'язку з діяльністю суб'єктів політичної боротьби (об'єктів електорального вибору).

У другому розділі роботи «Особливості електоральних орієнтацій в українському суспільстві» проаналізовано комплекс усталених у західній науці теорій електоральної поведінки, досліджена адекватність їх використання при аналізі чинників електорального вибору в Україні.

Класичними теоріями електоральної поведінки, як відомо, є: соціологічна, соціально-психологічна та раціонально-інструментальна.

Важлива роль у розвитку соціологічної теорії електоральної поведінки належить дослідженням С. Ліпсета і С. Роккана, які вважали, що відмінності між соціальними групами формують потенційну основу для політичних конфліктів, створюючи проблемний простір політики і соціальну базу партій. Це спроможне призвести до розколу в суспільстві та є визначальним щодо структуризації підтримки партій та їх кандидатів. Домінування чинників політичних орієнтацій, пов'язаних зі стратифікацією, більш властиве економічно розвиненим, сталим демократіям, тоді як розбіжності, що пов'язані з культурними, ціннісними відмінностями, ? суспільствам з нестійким соціальним устроєм. Це означає, що, в сучасному українському суспільстві політичний вибір населення має визначатися не стільки факторами економічного статусу, скільки ціннісними перевагами. Як свідчать дослідження, у сучасній Україні етнічні, регіональні та мовні чинники більше впливають на результати голосування, аніж показники віку, статі, рівня освіти тощо.

У межах соціально-психологічної теорії електоральну поведінку теж розглядають як переважно експресивну, хоча об'єктом, з яким солідаризуються виборці, є не велика соціальна група, а партія, причому схильність до підтримки певної партії формується в індивіда у процесі ранньої соціалізації, оскільки цінності (як і «материнська мова»), засвоєні людиною в період «формативних років», зберігають вагомість упродовж всього життя.

Розвиваючи даний підхід, А. Перчерсон, М. Дженнінгс, С. Фленаген дійшли висновку, що в основі формування електорального вибору є емоційна прихильність не лише до партії, а й до певного ідеологічного напряму, що суттєво посилює аналітичний, теоретико-евристичний потенціал положень соціально-психологічної теорії, зокрема для аналізу електоральних орієнтацій тих громадян України, стійкі партійні уподобання яких ще не склалися. Це також означає, що у випадку ідеологічної самоідентифікації виборець на чергових виборах може надавати перевагу іншій партії, зберігаючи при цьому прихильність ідеологічній орієнтації.

Автори теорії раціонального вибору стверджують, що виборець, насамперед, прагне до максимізації власного добробуту. Його електоральні орієнтації не є стабільними і такими, що є жорстко пов'язаними з партійною ідентифікацією: свій голос виборець віддає тій політичній силі, перемога якої, на його думку, принесе виборцеві більше користі. Е. Даунс запропонував формулу, яку емпірично підтвердили Рікер та Ордешук, згідно з якою індивід, найвірогідніше, проголосує якщо: а) впевненість у тому, що голосує за кандидата-переможця; б) фактична вигода від перемоги цього кандидата; в) вигода від самого процесу голосування (наприклад, почуття виконаного громадянського обов'язку) переважують індивідуальні витрати на голосування. Дисертантом наголошено, що аналіз національних особливостей виборів сучасної України спонукає доповнити вищевикладену формулу Е. Даунса ще однією складовою, а саме: міра симпатії виборців до кандидата, тобто уявляється доцільним запровадити експресивну (почуттєво-емоційну) змінну. Доцільність зазначеного кроку передбачається також ефектом «медового місяця», згідно з яким у післявиборчий період ступінь довіри виборців до обраного суб'єкта є найвищою, тоді як надалі неодмінно спадає. Також виборці України часто здійснюють електоральний вибір згідно з принципом «меншого зла», тобто прагнуть не стільки максимізувати користь, як зменшити загрози.

Теорія раціонального голосування наголошує на таких складових електорального вибору як егоцентрично-соціотропне та ретроспективно-перспективне голосування. Перше передбачає, що виборець керується власним добробутом, тоді як друге - визначається економічним станом країни, результатами функціонування економіки в цілому. При цьому ретроспективне голосування означає, що для виборця важливішою є оцінка попередньої діяльності адміністрації, тоді як перспективне - є очікуванням більш успішної роботи нової владної команди у разі її обрання.

У дисертації виходячи з аналізу масивів даних загальнонаціональних опитувань, проведених Центром соціальних та політичних досліджень «СОЦіС» і Київським міжнародним інститутом соціології у 1994, 1998, 1999, 2002, 2004, 2006 роках у передвиборчий період доведено, що адекватним засобом пояснення електоральних процесів сучасної України (у класичному вимірі) є соціально-психологічна теорія, тоді як раціональна та соціологічна теорії мають дещо меншу евристичну цінність. Запропонована автором методологія перевірки адекватності класичних електоральних теорій в українських умовах є такою: а) залежними змінними постають частки респондентів, що відповіли на запитання: за кого вони будуть голосувати, якщо вибори відбудуться найближчого тижня. б) незалежні змінні операціоналізують базові поняття розглянутих теорій. Так, зокрема, зміст змінної, яка операціоналізує соціологічну теорію, пов'язаний із її центральною категорією - «розколом», зокрема між міським та сільським населенням.

Операціоналізація ідеологічної ідентифікації як категорії соціально-психологічної теорії автором здійснена на основі часток прихильників європейської інтеграції / відновлення тісних зв'язків з Росією.

«Економічне голосування», що започатковує теорію раціонального вибору, виходить із самооцінки респондентами фінансового стану власного домогосподарства.

Отримані результати наукового дослідження дозволяють стверджувати, що в Україні на загальнонаціональних виборах, розпочинаючи з 1994 року, очевидним є домінування соціально-психологічних факторів над інструментальними. У 1999 та 2002 рр. співвідношення цих факторів дещо послабилося, порівняно з 1994 та 1998 рр., але виборчі кампанії 2004 та 2006 рр. знову засвідчили актуальність застосування соціально-психологічного інструментарію як засобу аналізу електоральних орієнтацій в українському суспільстві.

Таблиця 1. Показники зв'язку між прихильниками об'єктів електорального вибору та незалежними змінними, які операціоналізують базові поняття класичних теорій електоральної поведінки (коефіцієнт Крамера V)

SP - соціально-психологічна теорія

S - соціологічна теорія

R - теорія раціонального вибору

* - коефіцієнт статистично незначущий; коефіцієнт, виділений курсивом, статистично значущий на рівні р<0.05; усі інші коефіцієнти статистично значущі на рівні р<0.01

Аналіз наведених масивів даних соціологічних досліджень свідчить, що теорія раціонального вибору менш адекватна як засіб аналізу електоральних орієнтацій виборців сучасної України, порівняно з соціально-психологічною. Водночас, ці ж дослідження дають підстави стверджувати, що в усіх регіонах України людей найбільше турбують соціально-економічні, а не національно-політичні проблеми. Як з'ясувалося, виборці схильні довіряти вирішення соціально-економічних питань насамперед тим політикам, з якими мають солідарність у сфері духовно-гуманітарних уподобань. Не в останню чергу це посилюється тією обставиною, що соціально-економічні блоки програм майже всіх політичних партій України мало різняться між собою, що значно ускладнює процес політичної самоідентифікації за економічним критерієм.

Соціологічна теорія електоральної поведінки, наголошено в дисертації, ідентифікується в умовах України ознакою «розколу» між міським та сільським населенням. Але відмінності у поселенських структурах електоратів провідних політичних сил є, скоріше за все, проявом етнорегіональних та мовних чинників: урбанізований Схід населений переважно російськомовним населенням.

Висновок, згідно з яким ідеологічні мотиви голосування домінують над економічними, дозволяє подивитися на електоральну поведінку виборців України крізь призму «роздільного голосування» в межах інституціонального підходу. Сутність останнього, як відомо, полягає в тому, що за умов президентсько-парламентської форми правління домінуючою електоральною мотивацією на парламентських виборах є інструментальна, тоді як на президентських (при обранні більш вагомого політичного інституту) - переважає ідеологічна мотивація. За умов парламентсько-президентської форми правління зазначена залежність є зворотною. У дисертації доведено, що в Україні президентські вибори стабільно фіксували домінування ідеологічної мотивації при формуванні електорального вибору.

Оскільки доведено, що соціально-психологічна теорія є найбільш адекватною для аналізу чинників електоральних орієнтацій виборців України, то доцільно, наголошено у дисертації, класифікувати політичні партії вітчизняного електорального поля за ідеологічним критерієм, хоча в українських реаліях лівий і правий спектри не є тотожними усталеним критеріям європейських політичних систем.

У свідомості вітчизняного виборця позиціонування за критерієм «ліві-праві» відбувається, передусім, за національно-демократичними та зовнішньополітичними ознаками, а не економічним чинниками. Українські праві відстоюють рух України в євроатлантичному напрямку (ЄС, НАТО), наголошують на важливості підтримки української мови, народних звичаїв і традицій. Ліві вбачають перспективи України на шляхах інтеграції з країнами пострадянського простору, передусім Росією, вирізняються значно меншою спрямованістю щодо підтримки духовно-культурної спадщини українського народу, є прибічниками надання російській мові державного статусу.

Виходячи з результатів президентських та парламентських виборів в Україні з часу проголошення незалежності, здобувачем виокремлено чотири основні політико-ідеологічні платформи: комуністичну, праву, патерналістську, соціалістичну. Формування електорального розколу України по межі «Схід - Захід» є проявом протистояння правої платформи з трьома іншими.

У третьому розділі «Витоки етнорегіональних та лінгвістичних чинників електоральних орієнтацій та їх вплив на суспільні процеси» досліджено міру та причини вагомості етнорегіональних та лінгвістичних чинників у структурі електоральних орієнтацій виборців сучасної України, а також їхній вплив на процеси трансформації українського суспільства.

Зазначено, що специфічною характеристикою електорального поля у нашій країні є те, що внаслідок особливостей розселення національних меншин (компактності проживання) впливи регіональних, етнічних та мовних факторів, як правило, не конфліктують між собою, а, радше, навпаки - доповнюють і посилюють один іншого, породжуючи ефект синергії.

Досліджуючи електоральні орієнтації етнічних росіян, дисертант констатує, що зміна їхнього статусу після розпаду СРСР внесла суттєві корективи в самосприйняття представників цієї електоральної групи. Будучи за радянської доби титульною нацією, соціальні потреби яких задовольнялися більш-менш достатньо, за нових умов етнічні росіяни прагнуть зберегти переваги колишнього положення, принаймні не погіршити його. Зазначено, що російськомовну спільноту в Україні складають кілька груп з різними мотивами до спілкування російською мовою: російськомовні росіяни, російськомовні українці, двомовні українці, національні меншини, індивіди без національної самоідентифікації.

У дисертації наголошено, що в Україні не існує об'єктивних умов етнічного протистояння між українцями та росіянами, однак реалією є протистояння геополітичних доктрин, які віддзеркалюють певні відмінності в етнічних та мовних інтересах. Ці відмінності, маючи певні об'єктивні підстави, не тільки впливають на електоральні орієнтації, а й орієнтують на різні вектори (проєвропейський, євразійський) суспільного розвитку. Хоча, у політичній практиці мовні, етнічні, регіональні чинники в основному використовуються як для технології електорального поділу за критерієм «свій-чужий».

Зазначено, що експлуатація мовної проблематики приносить непогані електоральні дивіденди, особливо у поєднанні з популістськими гаслами, формуванням упевненості виборців щодо можливостей певного об'єкта електорального вибору втілити обіцянки в життя. Однак, приносячи швидку тактичну віддачу, лінгвістичний чинник у довгостроковій перспективі втрачає впливовість, особливо за умов відсутності реальних здобутків щодо вирішення питань, які хвилюють виборців.

У дисертації здійснений статистичний аналіз масивів даних загальнонаціональних опитувань проведених Центром соціальних та політичних досліджень «СОЦіС» і Київським міжнародним інститутом соціології у 1994, 1998, 1999, 2002, 2004, 2006 роках у передвиборчий період. Результати дослідження підтвердили вагоме місце лінгвістичного та етнорегіонального чинників у структурі електоральних орієнтацій виборців сучасної України.

Таблиця 2. Показники зв'язку між прихильниками об'єктів електорального вибору та незалежними змінними лінгвістичного, етнічного та регіонального чинників електорального вибору (коефіцієнт Крамера V)

Лінгвістичний чинник постає як об'єктивний фактор, ігнорувати який не уявляється можливим за умов надмірної політизації мовного питання в Україні. В інформаційному просторі країни в політико-ідеологічних дискусіях увага переважно зосереджена на комунікативній функції мови. При цьому ігноруються інші функції мови, які мають значне психоемоційне та когнітивне значення: гносеологічна, експресивна, творча, номінативна, ідентифікаційна, культурогенеративна й естетична. Відомо, що повне функціональне забезпечення діяльності нації, окремого індивіда реалізується лише за умов виконання мовою, як базовою функціональною сферою усіх своїх функцій, що може забезпечити лише національна мова як літературна та розмовна мова, а також діалекти. В іншому випадку виникають та посилюються загрози послаблення й розбалансування цілісної системи ціннісних орієнтирів, що сприяє атрофії морального зв'язку (П. Штомпка). Показником послаблення морального зв'язку є поширення антисоціальних дій, злочинності, наркоманії, СНІДу. Однією з причин цього є та, обставина, що ідеологічний вакуум, який виник після падіння тоталітарного режиму, був заповнений зразками «масової культури». Це і не дивно, адже в Україні спроби сформувати інтеграційну ідею, спроможну консолідувати всі регіони, не відповідали базовому змісту національної ідеї: прагненню бути кращим, зрефлексованому на рівні окремого індивіда і всієї спільноти. Натомість, у школах на уроках історії, ЗМІ, публіцистиці громадянам пропонували докладний виклад того, як український народ впродовж всієї його історії гнобили чужоземці. Це радше сприяло поширенню в суспільстві комплексу невдахи, жертви, аніж консолідації української нації. Як наслідок, маємо різне уявлення щодо образів «героїв» і «ворогів» на Сході та Заході країни, відсутність консенсусу щодо майбутнього розвитку України у геополітичному та національно-культурному напрямках. На Сході й Заході країни домінує стереотипне сприйняття дійсності: «чужий» регіон визначається як агресивний, котрий прагне утвердити свої порядки у всій країні, глуха культурна провінція, регіон із сильними сепаратистськими настроями. Водночас, свій регіон у суспільній свідомості позиціонується як бажана модель розвитку країни регіон, де переважають державники, котрі захищають цілісність країни та регіон вимушений захищати власну специфіку, право жити у відповідності зі своїм світобаченням та світосприйняттям. Такий стан речей свідчить, про те, що жителі Сходу й Заходу України керуються явно недостатнім знанням одних щодо інших. Їхні судження ґрунтуються на стереотипах, а не на реальній інформації. Слід також наголосити на дзеркальній сутності стереотипів: при позитивній самоідентифікації зі своїм регіоном та країною, жителі іншого регіону сприймаються як «чужі», хоча й присутня установка щодо необхідності встановлення добросусідських відносин, у тому числі й шляхом компромісів. Значною мірою ці стереотипи посилюються під впливом використання етнорегіонального та лінгвістичного чинників, зокрема у ході виборчої боротьби, що має наслідком поглиблення розмежувань між регіонами. Незначне послаблення електорального розколу між регіонами України спостерігається як наслідок впливу протестного чинника, зневіри та реагування на популістську риторику. Натомість нагальною є необхідність подолання регіональних стереотипів, консолідації суспільства навколо позитивної стратегії розвитку країни, героїчних моментів історії та сьогодення. Це сприятиме, на думку дисертанта, поширенню розуміння штучності політизації лінгвістичних, етнічних і регіональних протиріч та, відповідно, зниженню рівня їхнього використання у виборчій боротьбі.

Висновки

У дисертації поставлене наукове завдання з'ясування ґенези і динаміки електоральних орієнтацій виборців України відповідно до впливу етнічного, лінгвістичного та регіонального факторів, яке є актуальним для науки і практики. За результатами дослідження запропоновано нове вирішення даного наукового завдання, яке полягає в комплексному розгляді сутності, причин та динаміки електоральної поведінки громадян України з урахуванням етнічних, лінгвістичних та регіональних факторів. Це дало змогу з'ясувати витоки, сутність і характер регіональних електоральних розмежувань (ступінь їхньої обґрунтованості чи штучності).

Застосування аналітико-евристичних можливостей парадигм соціологічного знання (структурно-функціонального підходу, символічного iнтеракцiонiзму, політичного психоаналізу, теорій соціального конструювання, раціонального вибору тощо), постмодерністської інтелектуальної традиції дозволили дослідити стан, динаміку та чинники електоральних орієнтацій в сучасній Україні, прийти, зокрема, до таких висновків:

а) уточнено зміст (конкретизовано) поняття «електоральні орієнтації». Доведено, що офіційні результати виборів, зважаючи на їхню артефактуальність, не є адекватними електоральним орієнтаціям. Останні є теоретичним конструктом, що відображає існуючі у суспільстві настрої та пріоритети щодо суб'єктів політичної боротьби (об'єктів електорального вибору);

б) засобами статистичного аналізу адекватності інтерпретації різних теорій електоральної поведінки в контексті встановлення специфіки електорального вибору виборців України вдалося довести, що найадекватнішим засобом пояснення електоральних процесів у сучасній Україні серед класичних теорій електоральної поведінки є соціально-психологічна, тоді як раціональна та соціологічна теорії мають дещо меншу евристичну цінність;

в) аналізуючи перебіг, результати парламентських та президентських виборів в Україні з часу проголошення незалежності встановлено, що характерною ознакою електорального поля України є поширення протестних настроїв та орієнтацій на лідера, хоча у суспільстві сформувався запит на концептуально оформлені ідеології розвитку вітчизняного політичного простору;

г) з'ясовано, що позиціонування суб'єктів виборчих перегонів за критерієм «ліві-праві» у свідомості пересічного виборця відбувається, насамперед, за національно-демократичним та зовнішньополітичним векторами;

д) визначено стан, динаміку та чинники ґенези, еволюції електоральних орієнтацій виборців України. Встановлено, що розпочинаючи з 1989 року на загальнонаціональних виборах в Україні наявні електоральні платформи (комуністична, соціалістична, права, патерналістська тощо), вагомість яких залежить від соціально-історичних, етнічних, мовних, культурних тощо чинників;

е) встановлено, що аналітичний та евристичний потенціал зазначених моделей значною мірою посилюється шляхом використання таких чинників, як регіональні, етнічні та мовні особливості, впливи яких на електоральний вибір, внаслідок компактності розселення національних меншин, взаємодоповнюються, породжуючи ефект синергії, що часто призводить до утворення стійких домінант;

є) доведено, що етнорегіональні та лінгвістичні розмежування мають об'єктивну, історично сформовано базу, однак значущість їх у структурі електоральних орієнтацій виборців сучасної України є надмірно акцентованою, набуває спекулятивних ознак, що загрожує трансформацією електоральних розмежувань у національний розкол.

ж) обґрунтовано межі поширення національно-демократичних настроїв та біло-синіх кольорів у відповідному регіональному вимірі;

з) встановлено, що соціальні зміни в українському суспільстві, початок яким поклали події національно-демократичного піднесення 1989?1991 рр., мають циклічний характер, яким характерно спорадичне різке розширення соціального зв'язку за умов політичної кризи. Зазначене положення соціології соціальних змін П. Штомпки конкретизоване шляхом аналізу процесів національної самоідентифікації, політичного плюралізму, політичного реформування українського суспільства. Аналіз динаміки соціальних змін дозволяє стверджувати, що консолідація української нації передбачає необхідність синтезу європейського та євразійського векторів розвитку й утвердженню консенсусних засад співпраці політичних сил.

Размещено на Allbest.ru