Університетська організація в контексті трансформаційних процесів

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 316.74: 37

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

УНІВЕРСИТЕТСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ В КОНТЕКСТІ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології

ТАРАПАТОВА НАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі галузевої соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

Яковенко Юрій Іванович, доктор соціологічних наук, професор, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, факультет соціології та психології, завідувач кафедри галузевої соціології, м. Київ.

Офіційні опоненти:

Скідін Олег Леонідович, доктор соціологічних наук, професор, Гуманітарний університет "Запорізький інститут державного і муніципального управління", професор кафедри соціології та соціальної роботи, м. Запоріжжя.

Туленков Микола Васильович, кандидат соціологічних наук, доцент, Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, проректор з науково-методичної роботи, м. Київ.

Провідна установа: Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, м. Харків.

Захист відбудеться "26" лютого 2007 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.30 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 314.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 24 січня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Ю.О. Тарабукін.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Дослідження університетської проблематики привертає все більше уваги вчених останнім часом у зв'язку з процесами перевизначення ролі та місця університетів у суспільстві, що глобалізується. Останнім часом дослідники трансформаційних процесів у галузі освіти наголошують на загальносвітовій тенденції трансформації організаційної моделі університетів від моделі класичного університету, тобто культурної інституції (її іноді називають колегіальною моделлю, або моделлю дослідницького університету) до університету як організації, що надає освітянські послуги (яку також визначають як управлінську або навіть підприємницьку модель).

Такий перехід пов'язаний із сучасними соціальними трансформаціями, серед яких кількісно-якісні зміни студентської когорти, загальне зростання попиту на вищу освіту, урізноманітнення освітніх вимог до університету з боку майбутніх вступників, посилення ринкового впливу на сферу освіти. Останнє проявляється у формуванні глобального ринку освіти, посиленні конкуренції всередині національних систем освіти внаслідок зменшення державного фінансування, появі нових освітніх закладів. Суттєву роль також відіграє перевизначення відносин університетів з державою в особі її інституцій, що контролюють сферу освіти. Від моделі державного впливу на освітянські організації, яка ґрунтується на регламентації та попередньому контролі, відбувається перехід до моделі, при якій держава стає регулятором та здійснює оцінювання постфактум, а фінансова підтримка з її боку суттєво зменшується. Деякі дослідники наголошують на перетворенні американських та багатьох європейських університетів на освітні корпорації, вказуючи на негативні наслідки поширення підприємницької моделі. У пострадянських країнах, і зокрема в Україні, де триває процес модернізації освітніх організацій і відбувається активна комерціалізація державної освіти, зростає актуальність вивчення трансформації діяльності університетів, що акцентується включенням цих країн у європейський освітній простір (через приєднання до Болонського процесу). В цьому контексті доречним є звернення до набутків соціології організацій, через призму якої можна виявити раніше не зафіксовані характеристики та властивості закладів освіти. Ряд результатів вже отримано як у вітчизняній соціології (праці І. Гавриленка, О. Скідіна, М. Лукашевича, М. Туленкова, В. Огаренка, О. Сидоренка, В. Воловича, О. Якуби, Ю. Яковенка), так і в ближньому зарубіжжі (праці А. Смоленцевої, А. Грудзинського, А. Осіпова, С. Іванова, О. Пригожина та ін.).

З огляду на значення для українського суспільства університетів, кількість яких неухильно зростає і які є домінуючими закладами в системі вищої освіти, набуває актуальності: 1) трактування університету як особливої соціальної організації; 2) розгляд цих закладів у межах соціології організацій, яка може запропонувати необхідну теоретико-методологічну основу для виявлення їх специфіки. Таким чином, якщо тлумачити наукову проблему дисертації як актуальне завдання, для розв'язання якого ще не створено адекватних засобів, то наукова проблема даної роботи полягає у наявності суперечностей між інтерпретаціями університету в різних соціологічних концепціях, що призводить до конфліктів у пошуках оптимального управління ними.

Метою дослідження є створення науково обґрунтованої картини функціонування університету як соціальної організації, яка слугуватиме базою для розробки стратегії управління системою освіти. Досягнення поставленої мети обумовило постановку та вирішення таких завдань.

Окреслені теоретичні засади розгляду університету як соціальної організації та визначений теоретичний підхід, який дозволив описати університет у множинності його організаційних проявів.

Описані функціональні особливості університету як соціальної організації у порівнянні із господарськими організаціями та встановлена організаційна специфіка університетів.

Розглянуті університетські організації та їх користувачі - студенти в контексті державної політики надання освітніх послуг.

Окреслені сучасні тенденції розвитку університетських організацій та перспективи їх подальших трансформацій.

Об'єктом дослідження є університет як соціальна організація, що знаходиться в активній взаємодії з навколишнім середовищем.

Предмет дослідження - регулятивна діяльність в університеті як соціальній організації.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань у дисертаційній роботі використано комплекс методів: як загальнонаукових (порівняльний аналіз та синтез, міждисциплінарний підхід до розгляду досліджуваної проблеми, критичний метод), так і соціологічних (спостереження, інтерв'ю, методи аналізу документів).

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше в українській соціології знайшло вирішення актуальне завдання обґрунтування наукової картини впливу трансформаційних процесів, які відбуваються в сфері освіти та в суспільстві в цілому, на функціонування університету як соціальної організації. Конкретніше сутність та ступінь новизни можна відобразити у таких положеннях.

Уточнено поняття "університетської організації" як соціальної організації, якій притаманна сукупність характеристик, властивих одночасно господарським організаціям, соціальним інституціям та адміністративним органам держави. Доведено, що суперечливе поєднання цих різних за своєю сутністю характеристик виступає основним конфлікт-утворюючим фактором в університетській організації. З'ясовано, що основними чинниками, які обумовлюють складність вимірювання результатів діяльності університетської організації, є такі властивості університетської організації, як неузгоджена множинність завдань та неоднорідність ресурсів для їх виконання.

Вперше завдяки використанню міжгалузевого та міждисциплінарного підходів до дослідження університетської організації визначено специфіку її взаємодії з навколишнім середовищем, що полягає у здатності університетської організації існувати як незамкненої у своїх кордонах організації, результативність діяльності якої залежить від ефективності її взаємодії із зовнішніми акторами. З'ясовано, що найважливішими із множини зовнішніх акторів, які впливають на функціонування університетської організації, є держава в особі органів, що контролюють сферу освіти, та академічні професії. Доведено, що саме з'ясування особливостей взаємодії кожної окремо взятої університетської організації з цими акторами дозволяє визначити специфіку її взаємодії з навколишнім середовищем.

Уточнено особливості взаємодії університетських організацій та студентів у контексті державної політики надання освітніх послуг. Зокрема, доведено, що вплив студентів як акторів в університетських організаціях поступово зростає і є чинником перетворення студентів з об'єктів освітньої політики на її суб'єктів. З'ясовано, що трансформація статусно-рольових позицій студентів в університетській організації у напрямку збільшення їх впливу обумовлене явищем комерціалізації сфери освіти, а саме, одним з її наслідків: тенденцією інструменталізації освіти (перетворення її на товар).

Вперше студентська когорта представлена як суб'єкт, який є не тільки кінцевим адресатом державної освітньої політики, а й "користувачем" освітніх послуг, тобто сукупністю громадян, що мають гарантовану державою можливість отримати освіту і реалізовують цю можливість у межах конкретної університетської організації. Знайшла подальше уточнення роль студентської когорти у процесі здійснення освітньої політики, яка полягає у її здатності виступати з'єднувальною ланкою у налагодженні співпраці між розрізненими у своїй діяльності освітніми суб'єктами: державою в особі органів, що контролюють сферу освіти, керівництвом університетів, університетськими акторами та зовнішніми відносно сфери освіти суб'єктами.

Вперше запропоновано пояснювальну модель репрезентацій користувача освітніх послуг у сфері освіти. Доведено, що множина репрезентацій користувача освітніх послуг обумовлюються наявністю множини професійних та групових інтересів у самих акторів освітньої сфери, кожен з яких пропонує власне бачення користувача та його потреб. Залучення до дискусії стосовно потреб користувачів освітніх послуг множини акторів як у сфері освіти, так і поза її межами з метою вироблення спільної позиції щодо "користувача" освітніх послуг та його потреб визначено як один із основних механізмів регулювання в освітній сфері та показник демократичності системи освіти.

Отримано уточнення головних факторів, що обумовлюють зміни у функціонуванні університетських організацій. Це по-перше, загальне зростання попиту на вищу освіту; по-друге, диверсифікація вимог до змісту вищої освіти; по-третє, комерціалізація вищої освіти. Виявлено, що тенденція до комерціалізації університетських організацій в Україні збігається з аналогічними тенденціями розвитку університетів в інших країнах, що дає підстави кваліфікувати українські університетські організації як такі, що перебувають на шляху поступового перетворення із адміністративних органів держави (з орієнтацією на держзамовлення) на соціальні організації особливого типу - освітні корпорації (з орієнтацію на освітній ринок та споживачів освітніх послуг).

Вперше запропоновано історичну типологізацію політики надання освітніх послуг в Україні. Зокрема, виокремлено три таких її типи: дорадянський, радянський і пострадянський. Їх запропоновано характеризувати виходячи із дослідження таких складових освітньої політики: модель вищої освіти; орієнтири розвитку вищої освіти, визначені державою; принципи надання освітніх послуг; критерії виміру ефективності діяльності освітніх організацій; основний суб'єкт-контролер ефективності діяльності університетських організацій; тип взаємодії держави з університетськими організаціями; модель функціонування університетських організацій; тип відносин держави із користувачем освітніх послуг, тип логіки сприйняття користувача. Доведено, що одночасне співіснування в сфері освіти різних типів політики надання освітніх послуг є додатковим джерелом конфліктів в університетських організаціях.

Наукове значення отриманих результатів роботи зумовлене роллю університетських організацій як провідних акторів передачі знань та суспільного досвіду в сучасному українському суспільстві. Результати даного дослідження створюють підґрунтя для розвитку організаційного підходу у дослідженні освітніх інституцій, створюють можливості для удосконалення навчальних програм із соціології освіти та соціології організацій.

Практичне значення роботи обумовлене необхідністю теоретичного осмислення впливу сучасних трансформаційних процесів в освіті та суспільстві в цілому на роль, яку відіграють університети у суспільствах, що стають все більше глобалізованими. Виокремлення університетських організацій як окремого об'єкта соціологічного дослідження дозволяє уточнити понятійно-категоріальний апарат соціології освіти і соціології організацій, а отже формує наукові основи для подальшого вдосконалення механізмів управління реформуванням університетів як складової частини системи освіти. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані: у роботі державних органів управління освітою, які займаються розробкою стратегії та управлінням у сфері освіти, - як теоретична основа для створення урядових програм, законодавчих актів з реформування системи освіти; у роботі різних навчальних закладів з метою оптимізації та підвищення ефективності їхньої діяльності; у процесі вироблення та впровадження реформ в освітній сфері, при впровадженні кредитно-модульно-рейтингової системи та інших елементів Болонської системи в українську освіту; при розробці стратегії розвитку української системи освіти.

Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути також використані при підготовці лекцій і розробці спецкурсів за напрямками: "соціологія освіти", "соціологія організацій", "соціологія управління", "соціологія політики".

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на кафедрі галузевої соціології, яка забезпечувала загальне керівництво та контроль за написанням дисертації, а також на методологічних семінарах і наукових конференціях до Днів науки на факультеті соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка впродовж 2004-2006 рр. Принципові ідеї, теоретичні положення, практично-орієнтовані роздуми автора були висловлені на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Соціологічне бачення особистості в сучасному суспільстві" (27-28 квітня 2006 р., м. Київ), на II науковій конференції "Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління" (14 квітня 2006 р., м. Донецьк), ХIІ Міжнародній конференції "Харківські соціологічні читання" (23-24 листопада 2006 р., м. Харків).

Публікації за темою дисертації здійснено у фахових виданнях, затверджених ВАК України (4 публікації).

Структура та обсяг дисертації зумовлені метою й основними завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (246 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 211 сторінок, з них основний текст - 192 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, висвітлено ступінь наукового опрацювання теми, сформульовано наукову проблему дослідження, визначено його мету та завдання, окреслено об'єкт та предмет, визначено теоретико-методологічні засади, розкрито наукову новизну дисертаційного дослідження, практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію роботи та її структуру.

У першому розділі - "Теоретичні засади розгляду університетських організацій" - проаналізовано в історично-теоретичній перспективі напрямки соціологічного знання, згідно з якими університет доречно інтерпретувати як соціальну організацію. В результаті синтезу існуючих підходів запропоновано університетські організації розглядати в межах поняття "університетська конфігурація" (завдання 1). Основна увага приділяється розгляду за хронологічним принципом різних концепцій, які тим чи іншим чином стосуються університетських організацій у різних галузях соціологічного знання.

В преамбулі аналізуються здобутки класичної теорії управління, її наголос на економічному підході до розгляду освітніх організацій та соціології організацій, її аналіз університетів як адміністративних державних організацій і визначається проблемне поле авторського дослідження. Обґрунтовується залучення до дослідження університетів понятійно-категоріального апарату не тільки соціології організацій, але й інших галузевих соціологій, що допоможе повніше розкрити специфіку університетської організації як соціальної організації.

Проблема організаційної специфіки університетів досліджувалася у межах економічної соціології та соціології організацій. Економічний підхід, представлений працями І. Канта, М. Вебера, Т. Веблена, виник найраніше. Він передбачає розгляд університетів як економічних організацій, тобто таких, що мають відношення до ринку праці. Проте цей підхід має обмежений евристичний потенціал, оскільки не надає пояснень стосовно таких характеристик університетської організації, як сильний інституціональний вимір, різнорідність та суперечливість вирішуваних завдань, відсутність чітко зазначеної мети діяльності (яка б дозволила оцінити результати діяльності), проблематичність вимірювання стосунків з ринком, труднощі визначення поняття "продукт" для з'ясування ступеня ефективності навчальної та наукової діяльності, різноманітність акторів, їхніх статусів, логіки їхніх дій тощо.

Інший підхід до аналізу університетів, як до адміністративних державних організацій, розроблено в соціології організацій. Його представники Дж. Марч та Г. Саймон заклали підвалини широкомасштабної дискусії щодо організаційної моделі власне університетів, у якій взяли участь Дж. Міллетт, П. Блау, Дж. Болдрідж, M. Коген, та Дж. Олсен та ін. У ході дискусії було запропоновано визначити специфіку університетських організацій відносно інших соціальних організацій відповідно до способів прийняття рішень, які превалюють в тій чи іншій з них, і були виділені такі їх моделі: колегіальна, бюрократична, політична та "організованої анархії". Подальші дослідження особливостей цих чотирьох моделей функціонування засвідчили значимість цієї дискусії для пояснення принципів функціонування університетських організацій, проте не дали відповіді стосовно критеріїв поєднання цих концептуальних моделей в одну пояснювальну модель. Емпіричні дослідження продемонстрували, що всі вищезазначені моделі функціонування можуть різною мірою і одночасно бути наявними в межах однієї й тієї ж університетської організації. До того ж процеси прийняття рішення в університетській організації часто залежать не тільки від внутрішніх, але й від зовнішніх чинників, оскільки університети - це структури, вписані в національні системи освіти.

У 1980-х рр. ХХ ст. дослідники університетських організацій відмовилися від пошуку їх єдиної пояснювальної моделі з позицій внутрішнього організаційного аналізу і зосередили увагу на класифікації університетів за способами їх взаємодії з навколишнім середовищем. На стику соціології освіти, соціології організацій і соціології управління сформувався новий напрямок - порівняльні дослідження в галузі вищої освіти. У його межах з'ясовуються особливості структурування систем вищої освіти у різних країнах, здійснюється їх порівняльний аналіз, встановлюється роль держави у керівництві системами освіти різних країн, а також досліджується діяльність університетських співробітників. Такі дослідження унаочнюють різноманітність і неповторність національних освітніх систем, проте застосування широкого порівняльного інструментарію призводить до схематизації та спрощення картини освітніх і організаційних практик окремих університетських організацій. Основний недолік подібного підходу полягає у недостатньому висвітленні взаємозалежності між національною системою освіти, університетами та університетськими акторами. Залучення додаткового категоріального апарату дозволило б більш ефективно описати таку взаємозалежність у різних країнах. Поняття "університетська конфігурація", запропоноване дослідницею К. Мюсслен, розкриваючи взаємозв'язки між трьома формами колективної дії: університетами, державними органами контролю за їх діяльністю та представниками університетських професій, дозволяє певною мірою вирішити це завдання. "Університетські конфігурації" певної країни визначаються залежно від ступеня прояву в університетських організаціях таких типів управлінсько-регуляторної діяльності: внутрішньо університетського управління, управління університетською організацією з боку державних контролюючих органів та внутрішньо дисциплінарного регулювання.

Ця концепція дозволяє подолати розрізненість підходів до вивчення цих трьох форм колективної дії і акцентує те, що жодну з них не можна ефективно проаналізувати у відриві від двох інших, оскільки ні університети, ні державні органи контролю над ними, ні університетські професії, не є автономними сферами. Проте, на думку авторки цієї дисертації, головним недоліком цієї концепції є її певна статичність, подолати яку можна, доповнивши поняття "університетської конфігурації" такими динамічними складниками, як ринок та регіон (територія). Їх використання дозволить врахувати новітні тенденції розвитку системи освіти, пов'язані із глобалізаційними процесами і, водночас, проаналізувати університетські конфігурації у динаміці змін, оцінити ступінь їх стабільності, здатність до сприйняття змін та інновацій, а отже й потенційну успішність управлінських заходів у сфері освіти. Дослідження університетських конфігурацій у динаміці змін, здійснене за допомогою аналізу впливу політики реформування вищої освіти на університетські конфігурації в Україні (у межах соціології політики), продемонструвало, що найбільші зміни в українських університетських конфігураціях, основні складники яких залишалися майже незмінними упродовж століть, відбулися на початку 1990-х років ХХ ст. Вони полягали в комерціалізації освіти шляхом створення ВНЗ приватної форми власності і запровадження сектору платних послуг у державних університетах. Тотожність сучасних тенденцій розвитку університетських організацій в напрямку загальної комерціалізації освіти в Україні аналогічним тенденціями у західних країнах свідчить, що українські університетські організації перебувають на шляху поступового перетворення з адміністративних органів держави, які орієнтувалися на держзамовлення, на соціальні організації особливого типу - освітні корпорації, орієнтовані на освітній ринок та споживачів освітніх послуг. Такі трансформації відображаються і на дослідницькому полі університетської проблематики, де останнім часом зміцнилися позиції економічного підходу в полі емпіричних соціологічних досліджень, присвячених проблемам раціоналізації праці, як засобу підвищення ефективності діяльності, оптимізації управління, впровадження новітніх управлінських технологій та інновацій тощо.

У другому розділі - "Особливості функціонування університетських організацій" - систематизовано підходи соціології економіки, промислової соціології, соціології праці, соціології управління для з'ясування специфіки університетських організацій шляхом порівняння принципів їх організації та функціонування з аналогічними принципами господарських організацій (завдання 2).

У першому підрозділі університети розглянуто з декількох позицій: їхніх відносин з середовищем діяльності (аналізу продукту і ринків збуту), організації їхньої діяльності у всіх її вимірах (організація виробництва, різноманітних структурних підрозділів, організація праці, способів координації та кооперації, системи владних відносин, способів прийняття рішень, способів оцінки ефективності діяльності). З'ясовано, що функціонування університетських організацій передусім визначається їхньою адміністративною сутністю (діяльність, приписана державою), а також тим, що вони об'єднують науковців різних спеціальностей. Зокрема, встановлено, що саме викладання як специфічний різновид діяльності є основним принципом структурування університетської організації. Створення базової організаційної структури (факультету, або його відповідників) відбувається згідно з дисциплінарним принципом: "організаційна структура (факультет, або його відповідник) - спеціальність - національний диплом". У контексті специфіки організації праці (соціологія організацій) характерною рисою є сильна внутрішньо дисциплінарна кооперація та відносно слабкий рівень міждисциплінарної кооперації. Той факт, що університет - це передусім адміністративний орган держави, значною мірою пояснює переважання вертикальної кооперації як домінуючого принципу взаємодії в організації. А оскільки університет - це також певна сукупність наукових професій, вертикальна кооперація посилюється домінуванням у науковій сфері принципу вертикальної професійної мобільності. Часова організація праці в університетських організаціях є негнучкою, вони функціонують за принципом циклічної індустрії: щороку цикл виробництва розпочинається в незмінному ритмі (прийом студентів, навчальний процес, екзамени, канікули), тому в університетах рівень раціоналізації праці невисокий порівняно з господарськими організаціями. Попри певне поліпшення часової організації праці завдяки інформаційним технологіям, подолати проблему нерівномірного розподілу часу, а саме, максимально обмежити "мертвий" час та "час пік", університетським організаціям поки що не вдається. Тож характерною рисою їх функціонування є дефіцит людських ресурсів у період надмірного навантаження та недовикористання у періоди недонавантаження. Інша особливість часової організації університетського життя - повільність прийняття рішень через видовжений характер ієрархічної піраміди організації (як наслідок вертикальної кооперації та координації).

Попри орієнтацію на поглиблення раціоналізації праці університетам, на відміну від господарських організацій, поки що не притаманні такі риси, як гнучкість, скорочення ієрархічних рівнів, посилення горизонтальної кооперації між різними підрозділами, здійснення реорганізацій, націлених на ефективніше використання робочого часу. Університети можна, до певної міри, розглядати як господарські організації: здійснюючи наукові дослідження, вони продукують нові знання для різних галузей діяльності і виробляють (готують) фахівців для ринку праці. Їх діяльність може орієнтуватися на цінності ринкового середовища: продуктивність, рентабельність, конкуренцію. Проте будь-який університет передусім надає послуги специфічного характеру, пов'язані із передачею знань, і він у своїй діяльності змушений керуватися не тільки економічними принципами, але й принципами соціального інституту (збереження та розвиток знань) та адміністративного бюрократичного органу (підготовка фахівців). Виконувати ці суперечливі завдання, стабільно функціонуючи, університетам вдається завдяки традиційній для них тенденції до автономізації та консенсусної поведінки, яка передбачає вирішення проблем за допомогою неформальної взаємодії.

У другому підрозділі з'ясовуються особливості системи владних відносин та способи прийняття рішень в університетській організації через призму аналізу їх соціогрупової структури (у межах соціології організацій). Завдання та відповідальність в університетській організації розподіляються за принципом бюрократичного делегування від вищого рівня до нижчого, причому чим нижчий ієрархічний рівень, тим менше засобів мають актори цього рівня для їх виконання. Проте, механізми взаємного пристосування акторів у процесі спільної діяльності та регулювання їх взаємодії не передбачені ні чітко визначеними ієрархічними зв'язками, ні правилами внутрішнього розпорядку, вони не діють і у принципі абсолютного приєднання до цілей та цінностей організації, які мають всіма однаково розумітися. Хоча загальна приналежність до тієї чи іншої університетської спільноти може широко прокламуватися під час свят чи колективних зібрань, однак у внутрішньому функціонуванні університетських організацій консенсус досягається вкрай важко і кристалізуються у конфліктах, переговорах, досягненні більш чи менш стабільних компромісів. Останні несуть відбиток тієї позиції, яку кожна окрема університетська спільнота займає в соціальному просторі організації і в процесі розподілу праці. Аналіз розподілу завдань і відповідальності в університетській організації свідчить про взаємне накладання сфер відповідальності. Відтак, вирішення проблем відбувається за допомогою неформальних механізмів: шляхом переговорів. У процесі арбітрування конфліктних ситуацій та пошуку компромісу очевидною є перевага влади авторитету над авторитетом влади, що становить основний принцип здійснення владних відносин в університетській організації. Пошук компромісу, традиційно нелегкий для таких складних організацій, як університети, сьогодні ускладнюється у зв'язку зі змінами в освітній сфері, і це поглиблює в них стан невизначеності та сприяє підвищенню організаційної напруги. університет трансформація інновація комерціалізація

У третьому та четвертому підрозділах розглядається застосування в університетській організації загальних і локальних правил та практик. Університет, виконуючи поставлені державою завдання, вирішує їх як організація, тобто адаптує загальні настанови, отриманні згори, до реальної ситуації, а паралельно розвиває і закріплює локальні правила (формальні й неформальні). Функція цих правил полягає у забезпеченні необхідної організаційної гнучкості, що дозволяє університетській організації враховувати гетерогенність повсякденних проблем та ситуацій. Аналіз правил університетської організації дозволяє з'ясувати ступінь організаційної напруги, яка є наслідком суперечностей, що виникають в ній, та окреслити засоби зменшення цієї напруги. Регулятивна діяльність в університетській організації спрямована на забезпечення її функціонування за допомогою створення, модифікації, інтерпретації та застосування правил різними категоріями акторів. Студенти, викладачі, адміністративний персонал розробляють власні стратегії дії, які можуть збігатися чи ні з чинним регламентаційним порядком. Внаслідок адаптації офіційних правил до стратегій дії акторів, в організації створюються і застосовуються модифіковані правила, які визнаються університетською спільнотою такими, що забезпечують її ефективне функціонування. Завдяки цьому, зокрема, університетська організація має змогу відповісти на вимоги зовнішнього середовища та реагувати на кризові ситуації, породжені впровадженням нових принципів діяльності. Продукт адаптаційної діяльності - адаптовані локальні правила, які визначають можливість та ступінь відступу від виконання загальних правил-принципів (приписаних державою), особливості адаптації та інтерпретації цих правил акторами організації, а також ступінь варіативності їх застосування в окремо взятій університетській організації.

Різні університетські актори (студенти, викладачі, адміністративний керівний та виконавчий персонал) розробляють власні стратегії дій, які здебільшого не узгоджуються із приписуваними їм правилами діяльності. Університетська організація, на відміну від інших організацій, сприяє інноваційній діяльності акторів з вироблення локальних правил, що дозволяє університетам подолати регламентаційну невизначеність загальнонаціональних правил. Локальний порядок в університетській організації залежить від процесів взаємодії між різними категоріями акторів, що відбуваються з приводу створення, інтерпретації та модифікації правил, за якими функціонує організація. Ефективність діяльності університетської організації передусім визначається її спроможністю досягти стану рівноваги між своїми внутрішніми потребами та вимогами довкілля і в такий спосіб забезпечити стабільність свого функціонування. Вирішувати це завдання кожній організації все частіше доводиться самостійно, як і нести відповідальність за результати своєї діяльності. Таким чином, університети дедалі більше діють як звичайні господарські організації, ведуть жорстку боротьбу за підтримання своєї життєдіяльності на ринку освітніх послуг.

У третьому розділі - "Університетські організації та їх користувачі - студенти в контексті державної політики надання освітніх послуг" - проаналізовано вплив державної освітньої політики на взаємодію між університетами та студентами як адресатами державної освітньої політики і користувачами освітніх послуг (завдання 3); окреслено сучасні тенденції розвитку університетських організацій та оцінено перспективи їх подальших трансформацій (завдання 4).

На сучасному етапі найголовнішим критерієм оцінки ефективності для господарських організацій є не кількість проданих товарів та послуг, а рівень сервісу та ступінь задоволеності клієнта. Аналіз статусно-рольових позицій студентства свідчить, що до недавнього часу студенти мали мінімальний вплив на вироблення освітньої політики та функціонування організації. Вони були скоріше об'єктом, на який спрямовувалася діяльність організації, ніж її суб'єктом. Студенти, як особливі актори (склад студентської когорти постійно змінюється) знаходилися з державою, її адміністративними органами та освітніми організаціями в ситуації взаємодії з приводу отримання освіти і розглядалися як її одержувачі. Характерною рисою цих відносин був їх патерналістський характер з боку держави. Демонополізація освіти та проникнення у публічний сектор освіти ринкових відносин (запровадження платної освіти) дали життя новому для державних університетських організацій поняттю - "освітні послуги". Тож поступово утверджується сприйняття студента як клієнта або принаймні як споживача освітніх послуг на противагу домінуючому уявленню про нього як про "studium generale" (неперсоніфіковану особу, що навчається). Це домінуюче сприйняття сьогодні закріплене законодавчо у вигляді принципу рівності всіх громадян у можливостях отримання освіти. Невизначеність статусу студента в організації, а отже невизначеність, які саме його потреби вона має задовольняти, є одним із постійних джерел напруги в університетах. Ця ситуація ускладнюється проблемним питанням, чиї саме потреби необхідно задовольняти: громадян (тих, хто кращий академічно) чи клієнтів (тих, хто спроможний заплатити за освітні послуги).

Специфікуючою рисою освітньої сфери є диференціація акторів освітнього процесу за різними ознаками: професійною культурою, статусно-рольовою позицією в організації, груповими інтересами, уявленнями про розвиток освіти, про користувачів та їхні потреби (гіпотеза 1). Проте всіх об'єднує намагання легітимізувати в очах інших акторів свої власні концепції користувачів - студентів. Це дозволяє легітимізувати вигідне для кожного актора та його групи бачення поточної ситуації і задати відповідні орієнтації діяльності та перспектив її розвитку. Користувач виступає в цьому ракурсі засобом реалізації інтересів різних груп (гіпотеза 2). Переговорні процеси між учасниками освітнього процесу стосовно потреб користувачів освітніх послуг, - це один із механізмів регулювання в освітній сфері (гіпотеза 3), яка становить собою мультиполюсну систему, тобто систему, до складу якої входять різні відносно автономні актори (і за сферою функціонування, і за принципами здійснення владних відносин та можливостей впливу на процеси прийняття рішення). Переговорний процес щодо визначення сутності поняття "користувач" спрямований на виявлення такої його репрезентації, яка б поділялася всіма і уможливлювала співпрацю між акторами.

Перевірка гіпотези про існування зв'язку між статусом користувачів та процесом виробництва освітньої політики дала змогу по-іншому оцінити роль студентства як соціальної групи. Її аналіз недоцільно обмежувати тільки розглядом ціннісних орієнтацій студентів, їхнього соціального самопочуття та участі у навчально-виховному процесі. Студентство є не тільки користувачем освітніх послуг, а й може бути реальним суб'єктом впливу на діяльність освітніх організацій (отримуючи додаткові важелі впливу через контрактну форму навчання) і на освітню політику загалом (шляхом політичних протестів проти політики держави в освітній сфері). Відносини з користувачем у ході надання освітньої послуги не варто розглядати як пріоритет викладачів та адміністративного виконавчого персоналу, оскільки у наданні освітньої послуги беруть участь всі актори освітньої сфери, які залучені у процес її виробництва (державні органи управління освітою), в управління її впровадженням (керівництво освітніх організацій) або в процес її надання (викладачі та адміністративний виконавчий персонал). Всі ці актори розробляють власні репрезентації користувача та намагаються легітимізувати їх в очах представників інших груп.

Проте принципи взаємодії основних акторів освітньої сфери можуть зазнати суттєвих змін у зв'язку із глобалізаційними процесами, що останнім часом все більше визначають основні тенденції розвитку університетських організацій. Основними такими чинниками є формування глобального освітнього ринку та його логічний наслідок - процес підвищення конкуренції між національними системами освіти різних країн. Університетські організації реагують на вплив цієї конкуренції посиленням процесів внутрішньої комерціалізації, наслідком яких є розвиток тенденції їх перетворення з адміністративних органів держави на освітні корпорації.

ВИСНОВКИ

У висновках, відповідно до поставленої мети та завдань роботи сформульовані основні результати дисертаційної роботи та окреслено напрямки подальших досліджень університетської проблематики.

У зв'язку з недостатнім висвітленням у системі соціологічного знання теоретичних засад організаційного підходу до розгляду університетів як особливого типу освітніх соціальних організацій, обґрунтовано необхідність міжгалузевого підходу до їх аналізу та поглибленого вивчення всіх аспектів складної сутності університетської організації, у якій поєднано кілька організаційних моделей. Тому в дослідженні використано не тільки традиційні підходи до аналізу діяльності університетів (соціологія освіти та соціологія науки), але й залучено напрацювання економічної соціології, соціології організацій, соціології праці та управління, соціології політики тощо.

Доведено, що університети відносяться до складних соціальних організацій, оскільки їм притаманна множина організаційних сутностей, а саме: університети є водночас інституціями, адміністраціями та науковою спільнотою, що діє в організаційно окреслених межах окремого навчального закладу. Як інституція, університет має сприяти підтриманню та поширенню суспільних цінностей та норм. Як адміністрація, він має виконувати завдання, приписані йому державою. У виконанні цих завдань головна роль відведена викладачам-дослідникам, котрі організовані у наукову спільноту. Нарешті, ця наукова спільнота здійснює свою діяльність у межах окремої організації, вищого навчального закладу. Тобто університет - це складна, сповнена суперечностей організація, яка виконує численні завдання, використовує різноманітні ресурси, і результати діяльності якої важко вимірювані.

Виявлено такі специфічні риси університетської організації порівняно з класичними господарськими організаціями: 1) ригідність часової організації праці; 2) повільність процесу прийняття рішень; 3) сильна вертикальна кооперація та відносно слабкий рівень горизонтальної кооперації, 4) слабка міра відповідності між статусом, винагородою, функцією та змістом функціональних обов'язків; 5) діяльність акторів університетської організації характеризується тяжінням до автономізації стосовно будь-яких правил та переважанням консенсусного типу поведінки.

Продемонстровано, що традиційна система функціонування університетських організацій поставлена під сумнів трьома основними зовнішніми по відношенню до університетської організації чинниками: пере визначенням відносин із державою, зростанням попиту на вищу освіту та диверсифікацією вимог до її змісту. Два останні чинники зумовили зростання вимог до університетів з боку студентів як споживачів освітніх послуг. Виникає суперечність між двома сутнісними характеристиками університету: він змушений діяти як адміністративна інституція, тобто брати до уваги всі вимоги користувачів освітніх послуг, і як організація, обмежена у своїх ресурсах, котра насправді неспроможна створити рівні умови доступу до вищої освіти для всіх бажаючих та рівні умови навчання, отже, не може забезпечити виконання покладеного на неї державою завдання щодо забезпечення умов реалізації освітніх прав всіх громадян.

Зафіксовано спільність тенденції до інструменталізації освіти для західноєвропейських країн (на прикладі Франції) та для України, де ця тенденція є фактором трансформації статусно-рольових позицій студентів як акторів організації. Доведено, що запровадження контрактної форми відносин у державних університетських організаціях зумовлює трансформацію відносин "університетська організація - студенти" у напрямку їх клієнтизації.

Запропоновано концепцію, згідно з якою епістемологію сприйняття студентської когорти як користувача освітніх послуг можливо зрозуміти, виходячи з аналізу чотирьох основних елементів: 1) глобального референта, який визначає пріоритети державної політики (статус та міра важливості освітньої політики для держави); 2) секторного референта, в межах якого визначаються орієнтири розвитку вищої школи та вищої освіти (політика у галузі вищої освіти; 3) соціогрупової і організаційної структури конкретної університетської організації та способів її зовнішнього і внутрішнього регулювання; 4) статусно-рольовою позицією, професійною культурою, груповими інтересами та способом взаємодії з користувачем кожного з діючих акторів організації.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Основні положення та висновки дисертації роботи викладено в публікаціях у фахових виданнях:

1. Університетські організації в контексті трансформаційних процесів. - Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія "Соціологія. Психологія. Педагогіка". - 2006. - Вип. 24-25. - С. 10-13.

2. Університет як об'єкт соціології організацій. - Соціальна психологія. - 2006. - № 1. - С. 153-162.

3. Про європейський вектор розвитку університетських організацій: на шляху до впровадження "європейської моделі"? - Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2006. - № 1 (січень-березень). - С. 203-207.

4. Користувач освітніми послугами як адресат освітньої політики держави // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки: Збірник наукових праць. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2006. - Вип.5. - С. 54-63.

В інших виданнях:

1. Університети і нові управлінські технології: проблеми впровадження та ефективності. - "Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління". Матеріали другої наукової конференції (Донецьк, 14 квітня 2006 р.). - Донецьк: ДонДУУ, 2006. - С. 210-218.

АНОТАЦІЯ

Тарапатова Н.М. Університетська організація в контексті трансформаційних процесів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2007.

У дисертації розглянуто університети як соціальні організації у контексті сучасних трансформаційних процесів, з'ясовано особливості їх організаційного функціонування та специфіку порівняно з іншими організаціями. Досліджується здатність університетських організацій до змін та сприйняття інновацій. Розглядаються загальносвітові тенденції розвитку університетських організацій у контексті глобальних змін в освітній політиці різних країн. Аналізуються вплив процесу комерціалізації сфери освіти на діяльність університетських організацій та перспективи їх розвитку. Окреслені особливості перевизначення місця і ролі університетів в освітніх системах різних країн та специфіка їх взаємовідносин із суспільством.

Ключові слова: університетська організація, університетська конфігурація, освітня політика, регулятивна діяльність, організація праці, соціогрупова динаміка, користувач освітніх послуг.

АННОТАЦИЯ

Тарапатова Н.Н. Университетская организация в контексте трансформационных процессов. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.04 - специальные и отраслевые социологии. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2007.

В диссертации рассматриваются университеты как специфические социальные организации в контексте трансформационных процессов, охватывающих как сферу образования, так и общество в целом. Существенное внимание уделено рассмотрению особенностей организационного функционирования университетов, подчеркивается их специфика по сравнению с другими организациями ввиду их разносторонней сущности. Эта специфика состоит в том, что университеты являются одновременно социальными институтами, государственными административными органами и совокупностью преподавательского состава, который осуществляет свою деятельность в рамках отдельной организации (конкретного высшего учебного заведения). Принимая во внимание организационную сложность университетских организаций, предлагается выделить их в отдельный объект, исследование которого предлагается осуществлять по межотраслевому принципу, объединив подходы различных отраслевых социологий.

Применение различных социологических подходов позволило выявить обусловленность функционирования университетской организации следующими факторами: ее административной сущностью (зависимостью от государства как составной части системы просвещения), влиянием рыночных условий и внешним влиянием на них других институтов, связанных с академическими профессиями. Ввиду этого для исследования университетских организаций предложено понятие "университетская конфигурация". Оно позволяет полнее определить особенности функционирования любой из университетских организаций, в какой бы то ни было стране. Определено, что традиционная модель функционирования университетов поставлена под сомнение в первую внешними по отношению к ней факторами, важнейшими из которых являются: переопределение отношений с государством, возрастание спроса на высшее образование и диверсификация требований к содержанию образования. В работе также рассматриваются тенденции развития университетов в условиях трансформаций, связанных с глобализационными процессами и в частности, процессов коммерциализации сферы образования.

Ключевые слова: университетская организация, университетская конфигурация, образовательная политика, регулятивная деятельность, организация труда, социогрупповая динамика, пользователь услуг в сфере образования.

ANNOTATION

Tarapatova N.M. University organization in the context of the transformation processes. - The Manuscript.

The dissertation for the scientific degree of the Candidate of Sociological Sciences. - 22.00.04 - special and branch sociologies. - Taras Shevchenko National University of Kyiv. - Kyiv, 2007.

The dissertation explores university as a social organization in the context of the actual transformation processes, the university organization functioning's particularities and its specificity comparing to other social organizations. University organization's ability to change and its ability to assimilate the innovations are investigated. Worldwide trends of the university organizations' development in the context of global changes of different countries' educational policies are considered. The impact of the commercialization of educational area on the university organizations' activities and their development prospects is analyzed. The peculiarity of redefinition of the universities' place and their role in educational systems of different countries as well as a specificity of their interaction with a society are also described.

Key words: university organization, university configuration, educational policy, regulative activity, organization of work, social groups dynamics, user of educational services.

Размещено на Allbest.ru