Соціальні детермінанти кібервіртуального простору

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Автореферат

• дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

Соціальні детермінанти кібервіртуального простору

Петренко-Лисак Алла Олександрівна

УДК 316+316.4.066+004.358

22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології

КИЇВ - 2007

• Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі галузевої соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

кандидат соціологічних наук, доцент

• Тарабукін Юрій Орестович,

доцент кафедри галузевої соціології факультету соціології

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

• Ожеван Микола Андрійович,

завідувач відділом інформаційної безпеки та міжнародних інформаційних відносин Національного інституту проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки та оборони України

кандидат соціологічних наук

• Бойко Наталія Леонідівна,

науковий співробітник відділу соціальної психології Інституту соціології Національної Академії наук України

Захист відбудеться “24” грудня 2007 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.30 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 314.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “21” листопада 2007 р.

• Т. в. о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради В.Ф. Іванов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

• кібервіртуальність реальність соціальний
• Актуальність теми. Модернізація сучасного соціуму шляхом впровадження до життя продуктів комп'ютерної техніки та технологій (КТТ) несе за собою цілу низку новоутворень в соціальному бутті. КТТ, виступаючи суспільно ендогенними утвореннями, розвиток яких можна представити як соціально-технічний процес, сприймаються сучасним цивілізованим світом як факт, що відбувся. КТТ є носіями, що втілюють кібервіртуальність, яку ми розуміємо як електронно-технічний тип віртуальності, що являє собою результат технічної творчості соціальних суб'єктів з використанням КТТ та ІКТ (інформаційно-комунікативних технологій). Мобільні пристрої, ПК (персональний комп'ютер) та кібервіртуальність стали не тільки невід'ємними атрибутами, символами сучасності, але й чинниками змін. Комп'ютеризація, будучи обумовленою соціально-економічними потребами, звільнила людину від великих витрат часу, ресурсів та енергії, нетворчої, одноманітної та рутинної діяльності. Комунікативно-інформаційна система кібервіртуального простору - Інтернет - надала можливість розширення та пришвидшення контактів, розміщення та збереження величезної кількості різноманітної інформації (за змістом, видами і формами), що надало більших можливостей індивідам, аби долучитися до світової спільноти та різних культур.

Стрімкий розвиток КТТ вимагає від сучасної соціологічної науки нових теоретичних підходів. Ці нові теорії мають звернутися до процесів, що відбуваються в умовах прискореного суспільного розвитку, масштабних взаємозв'язків, миттєвих комунікацій та складних соціальних технологій. В динамічних умовах сучасної суспільної еволюції особливо відчутна потреба користування методологією соціологічного аналізу, сприйнятливою до малих причин, котрі можуть породити великі наслідки. Світова теорія та практика вивчення в руслі даної тематики активно продовжує свій розвиток (Д.Белл, А.Тоффлер, Й.Масуда, Д.Тапскотт, Дж.Гол, К.Мей, М.Носов, Д.Іванов, М.Кастельс, Х.Рейнгольд, Ф.Уебстер, Т.Еріксен, П.Віріліо, А.Ракітов, А.Урсул); але якщо в світі вже замислюються про наслідки, визначають тенденції та прогнозують перспективи, то в Україні переважно доводиться надавати аргументи на захист існування та визнання кібервіртуальної компоненти соціального простору, її специфіки та соціальних особливостей (В.Щербина, Н.Рудницька, М.Ожеван, Н.Бойко, Б.Головко, Д.Дубов, О.Голобуцький, А.Арсеєнко, С.Коноплицький).

Аналіз літератури, доцільної у соціологічному вивченні кібервіртуальності, праці науковців в галузі соціології техніки, соціології масових комунікацій, соціології журналістики, соціології культури та інших наук, свідчить про мозаїчність інтересу (навіть внутрішньогалузевого) до проблем кібервіртуальності. Доповнення новими підходами та способами вирішення вимагають наступні проблемні аспекти соціологічного вивчення кібервіртуальності:

дослідження кібервіртуального простору зведене переважно до аналізу взаємодії механізмів (кібер)віртуальності та реальності, обмежуючись фіксацією наслідків впливу детермінованої комп'ютером віртуальності на індивіда, тоді як вивчення кібервіртуальності проігнороване аналізом її як специфічного компонента соціальної реальності;

соціологічні дослідження КТТ характеризуються використанням одномірних, “безальтернативних” понять “соціального простору” та “соціальної реальності”. Переважно вони звужуються, випускаючи з уваги новітній потенціал цих теоретичних інструментів, що призводить до втрати специфічного змісту соціальних відносин, які відбуваються в умовах сучасності під впливом інформатизації на основі ІКТ;

в дослідженнях кібервіртуальності слабко представлені методологічні, концептуальні, стратегічні висновки з того факту, що соціальна кібервіртуальна дійсність (реальність) побудована не на основі лінійного причинно-наслідкового закону, але на основі комунікативних домовленостей, котрі узгоджені між силами, що діють як в соціальному реальному світі, так і виключно в межах кібервіртуального простору;

• дослідники кібервіртуальності користуються несформованим категоріально-понятійним апаратом, що призводить до використання одного й того саме терміну/поняття, але з різним його розумінням. Наприклад, одне з найпоширених понять - “віртуальність”, яке в своєму термінологічному значенні використовувалося соціологічною наукою ще до того, як з'явилися КТТ і має конкретне тлумачення, але ним (як поняттям і терміном) продовжують користуватися в межах соціологічного аналізу безпосередньо відносно до КТТ, проте вже у відмінному значенні від попереднього загальнофілософського. Крім цього, деякі терміни використовуються виключно з особистісних міркувань дослідника про їхнє значення та означення відповідним терміном того чи іншого поняття (“Інтернет”, “мережа”/”Мережа”, “кібер-простір”, ВР-система та чимало інших, особисто пропонованих різними авторами);

тема кібервіртуальності в соціологічних дослідженнях переважно розв'язується через аналіз соціальних наслідків застосування комп'ютерних технологій у всіх сферах їхнього використання в суспільстві, або представлена статистичними даними щодо кількості користувачів Інтернету та володарів комп'ютерної техніки. Проте сучасний світ не просто впроваджує, використовує або долучає КТТ до соціального життя, але іноді й заміщує ними реальні соціальні інтеракції або соціальні інституції, їхнє сприйняття та розбудову.

• Сучасна соціологія накопичила значну базу теоретичних знань стосовно соціального та віртуального просторів, що дозволяє розробляти нові напрямки досліджень у відповідності з соціальними та науковими запитами. Враховуючи потреби сучасного українського суспільства і можливості сучасної соціологічної теорії, перед нами виникає наукова проблема невідповідності між необхідністю мати наукове обґрунтування особливостей кібервіртуальності та недостатністю вивчення соціологами теоретичних та емпіричних матеріалів, аналізу та обґрунтування існуючих теорій та концепцій корисних у дослідженнях з даної проблематики.
• Метою дослідження є побудова наукової картини кібервіртуального простору, з'ясування соціальних механізмів його становлення, тенденцій та перспектив розвитку.
• Для досягнення поставленої мети було необхідним розв'язання наступних завдань:

проаналізувати існуючі соціологічні уявлення щодо соціального простору та часу як теоретико-методологічних засад вивчення кібервіртуальності та їхніх евристичних можливостей у соціологічному її поясненні;

обґрунтувати науковий статус понять “кібервіртуальність” та “кібервіртуальний простір”;

побудувати наукову картину кібервіртуального простору як складової соціального простору;

розглянути ознаки соціопросторових перетворень, спричинених кібервіртуальністю;

визначити місце та роль кібервіртуальності в системі соціального простору, через означення її структуроутворюючих засад, принципів функціонування, форм та типів комунікацій складових елементів та рекурсивності соціопросторових ознак між кібервіртуальністю та реальністю.

• Об'єктом дослідження є кібервіртуальний простір як складова соціального простору.
• Предметом дослідження - соціальні детермінанти становлення та розвитку кібервіртуального простору.
• Методами дослідження в рамках міждисциплінарного підходу вивчення кібервіртуального та соціального просторів є: історичний метод - у розгляді еволюції підходів до розуміння соціального простору та часу; діалектичний - у визначенні соціальних взаємовпливів між кібервіртуальністю та реальністю; системно-структурний - при визначенні структури кібервіртуального простору; аксіоматичний метод - при розгляді кібервіртуальних спільнот та кібервіртуальних особистостей; метод моделювання - у побудові наукової картини кібервіртуальних відносин; аналіз документів та соціальної статистики - впродовж дослідження кібервіртуальності задля фактичного підтвердження та ілюстрації теоретичних тверджень; метод аналізу та синтезу - у ході формування власних висновків.
• Наукова новизна одержаних результатів дослідження представлена тим, що вперше:

проаналізовано та визначено евристичні можливості просторово зорієнтованих соціологічних концепцій у дослідженні кібервіртуальності та кібервіртуального простору, а саме: доцільності та ефективності в науково-дослідницьких практиках вивчення та інтерпретації кібервіртуальності через аналітично-дескриптивну операціоналізацію соціально-просторових характеристик (антропоморфність, багатоступеневу структурну ієрархічність, цілісність, автономність компонентів, інформаційність, відкритість, цілеспрямованість, протяжність) та соціально-часових характеристик (актуальність, реальність, інтервальність, векторність, одномоментність), адже вони найвдаліше відображають сутнісні властивості рефлексії людиною соціального, віртуального та, відповідно, кібервіртуального;

• доповнено поняттєво-категоріальний апарат, через який описується й визначається новітній тип віртуальності - кібервіртуальність. Уточнено та обґрунтовано соціологічний зміст понять “кібервіртуальність” та “кібервіртуальний простір”. Кібервіртуальність визначена як електронно-технічний тип віртуальності, що являє собою результат технічної творчості соціальних суб'єктів з використанням ними КТТ (комп'ютерної техніки та технологій) та ІКТ (інформаційно-комунікативних технологій). Кібервіртуальний простір визначено системою із внутрішніми соціально-технічними закономірностями процесів зв'язку між соціальними суб'єктами та об'єктами і управління цими процесами, в рамках соціальної та технічної еволюції соціуму;

набуло подальшого розвитку знання про кібервіртуальність як вимір/компонент соціального простору, що демонстрований технічно детермінованими та соціальними характеристиками соціальних суб'єктів в межах кібервіртуального простору, що увійшов до загальної соціально-просторової системи та модифікував способи, механізми, форми, типи, принципи, правила соціальних відносин між соціальними суб'єктами (“людина - людина”) та суб'єкт-об'єктними відносинами (“людина - техніка(ПК)”). Кібервіртуальний простір, як компонент соціального, представлений внутрішньою автономністю, відкритістю, системністю, структурністю та стратифікацією, субкультурою та соціальною значимістю;

• розглянуто ознаки соціально-просторових перетворень сучасного українського суспільства та систематизовано існуючі наукові уявлення про соціальну структуру кібервіртуального простору, представлену користувачами та некористувачами, серед яких наявна внутрішня стратифікація за критеріями віку, статі, місця проживання, освіти/фаху, професії, знання іноземної мови (переважно англійської), матеріального стану, рівня підготовленості до користування ПК й супутніми до нього пристроями, Інтернет-технологіями, мобільними телекомунікаторами, а також класифікація серед тих, хто належить до кібервіртуальної субкультури за критеріями видів їхньої діяльності;
• виявлено специфіку та феноменальні риси кібервіртуальної особистості, представленої а) множинними аналогами або омріяними типами конкретної реальної особистості та б) результатами програмно-цифрової творчості індивідів або групи індивідів у вигляді образів на основі тривимірної графіки;

з'ясовано соціально-технологічний статус кібервіртуальності, як механізму систематичних, цілеспрямованих, свідомих впливів на системно-структурні елементи соціальності з метою забезпечення стійкого розвитку соціальної системи, яка взаємопов'язана з кібервіртуальністю, та запобіганню соціальних катаклізмів і потрясінь, пов'язаних з нею.

• Науковим значенням роботи є комплексний аналіз кібервіртуальності в широкому соціально-теоретичному контексті. Результати дослідження дозволяють розглядати кібервіртуальність не лише як новий символ або метафору сучасних соціальних перетворень, але як новий вимір та компонент соціального простору, як чинник соціальних змін, який є активною та дієвою складовою еволюції сучасної соціальної системи. Практичним значенням отриманих результатів дисертаційного дослідження є можливість використання його результатів розробниками соціальних проектів з використанням кібервіртуальних можливостей. Окремі результати дослідження можуть розглядатися як передумови для використання технологій та механізмів кібервіртуальності в управлінні, освіті, прикладних соціологічних дослідженнях. Робота містить матеріали, котрі можуть бути використані у навчальних курсах з “Соціальної інженерії”, “Соціології масових комунікацій”, “Соціології техніки”, “Соціальних технологій”, а також складають основу спеціалізованого навчального курсу, присвяченого вивченню сутності кібервіртуального простору - “Соціології кібервіртуальності” (авторська розробка якого представлена в додатках до дисертаційного дослідження).
• Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження були представлені на студентсько-аспірантській науковій конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка (11.02.2002, м. Київ), аспірантській конференції до Днів науки та освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка (28.04.2005, м. Київ), VIII Міжнародній конференції молодих науковців “Проблеми особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень” (27-28.04.2006, м. Київ), Міжнародній науковій конференції “Інновації в технології та методології наукового пізнання” (26-27.10.2006, м. Одеса), Науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Дні науки” (12.04.2007, м. Київ), V Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “(Пост)сучасність і наука: соціологія у пошуках себе й суспільства” (19-21.04.2007, м. Харків), ІІІ Науковій конференції “Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління” (20.04.2007, м. Донецьк), Першому Львівському соціологічному Форумі “Актуальні проблеми сучасного українського суспільства” (19-20.05.2007, м. Львів). Результати дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на науково-методичних семінарах та засіданнях кафедри галузевої соціології в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка і кафедри соціології Інституту соціальних наук Г.Алієва Міжрегіональної Академії управління персоналом.
• Публікації за темою дисертації здійснено в спеціалізованих та фахових виданнях (загалом 9 публікацій).
• Структура дисертації складається з переліку умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів, вступу, трьох розділів, висновків, додатків, глосарію та списку використаних джерел (170 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 201 сторінку, з них: основний текст - 161 сторінка, ілюстрації - 2 сторінки, три додатки - 24 сторінки, глосарій - 2 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

• У вступі викладена актуальність та наукова проблема, окреслено ступінь розробленості теми, визначено мету, завдання, об'єкт та предмет дослідження, вказано методи дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.
• У першому розділі “Методологічні засади та евристичні можливості просторово орієнтованих концепцій в інтерпретації кібервіртуальності” викладаються теоретико-методологічні засади, сутність та можливості просторово орієнтованих концепцій як методологічних основ у науково-соціологічному дослідженні та вивченні кібервіртуальності. Розділ присвячений аналізу існуючих концепцій пояснення суспільства через метафору соціального простору, та викладається доцільність використання просторової метафори у дослідженні кібервіртуальності. Зважаючи на специфіку сприйняття людиною кібервіртуальності, яка рефлектується свідомістю та виражається у вербальній практиці саме як “простір”, в рамках дослідження категорія “простір” прийнята сугестивною, яка всім спектром тлумачень якнайкраще відображає суть сприйняття та пояснення кібервіртуальності.

Ідеї визначення соціального життя, соціальних відносин, соціальної структури через поняття соціального простору Г.Зіммелем, П.Сорокіним, П.Бурдьє, Е.Гіденсом суттєво збагатили евристичні можливості соціологічної науки. Концепція Г.Зіммеля, визначає простір як до кристалізовану множину змістів соціальних зв'язків; Дж.Морено зауважив на психоемоційному сприйнятті простору соціальними суб'єктами; П.Сорокін “структурував” простір через його суб'єктів та об'єктів, за їхніми статусами і ролями в реальності буття; П.Бурдьє, користуючись поняттям “поле”, звернув увагу на простір, як на множину можливостей та ресурсів, якими володіють його компоненти, та на основі яких формують соціальні та індивідуальні взаємовідносини (через реалізацію “символічної влади”); Е.Гіденс розвинув ідею простору як структури, що визначена соціальними практиками його суб'єктів.

Всі ці концепції не оминають головну детермінанту - людину, яка визнається діючим суб'єктом, який своїм існуванням, діяльністю та свідомістю як творить, так і рефлектує олюднений простір - соціальний, який характеризується як фундаментальна умова діяльності та спілкування людей у суспільстві, як рівень організації міжсуб'єктних соціальних відносин, де просторовий момент співвідноситься з соціальними системами, характеризує упорядкованість множини соціальних подій та відносин, їх взаємокоординацію та субординацію, насиченість діяльністю та комунікацією. При чому поняття соціального простору не може бути цілком осягнутим без поняття соціального часу, як своєрідної соціальної конструкції, яка визначається вибором точок відліку, котрі в свою чергу залежать від уявлень соціальних суб'єктів, як конструкторів соціального часу, про важливість подій, коли конструювання соціального часу відбувається на основі системи цінностей соціальних суб'єктів.

Необхідність та важливість категорії соціального часу у вивченні соціального простору означена в працях П.Штомпки (у описанні соціального часу як послідовності подій, пов'язаних в єдиний ланцюг, як процес; у визначенні того, що способом вимірювання соціального часу є соціальна практика), П.Сорокіна та Р.Мертона (у поясненні зв'язку соціального часу з соціальною активністю соціальних груп), Е.Гідденса (у виокремленні характеристики стійкості соціального часу, як особливості, що визначає спосіб фіксації соціальних подій), М.Кастельса (у визначені особливості соціального часу як складової визначення характеристик соціального простору, в аналізі трансформації простору-часу у зв'язку з процесами глобалізації, у представленні соціального часу потоками капіталів, інформації, технологій, взаємодій, символів, звуків). Новітні погляди на природу соціального часу, означеного появою кібервіртуальності, представлені Т.Еріксеном, який визначає такі характеристику сучасного часу як швидкоплинність та мультипліцидність; Л.Іоніним та П.Віріліо, які звернули увагу на таку характеристику часу як “реальний”, а саме визначений поняттям “тут і зараз”, що означає час як синхронний, паралельний, повсемісний, миттєвий, як “вічне теперішнє”; З.Бауманом, який виділяє епізодичність, фрагментарність, як характеристики плину сучасного соціального часу. Чималий внесок у дослідження просторово-часового континууму належить М.Бахтіну, який надав теоретичне обґрунтування поняттю “хронотоп”, що виражає нерозривність та взаємообумовленість соціальних часу та простору.

Соціальний простір, який сформований не лише фізично-географічним середовищем та соціальними утвореннями (інститутами, групами, організаціями тощо) характеризований також “силовим полем” установок (габітусів, за визначенням П.Бурдьє), духовно-моральних та інтелектуальних складових людської природи, того соціального механізму, який являє собою сукупність дій, вчинків, відносин, невід'ємних від їх суб'єктів-носіїв, завдяки яким відбувається те чи інше соціальне явище, здійснюється соціальний процес, і які становлять внутрішнє їх (явища, процесу) існування (функціонування) або перетворення. Система та структура соціального простору в такому ракурсі виступає модифікованим людиною каркасом, “забудовою” соціального простору. Властивостями соціального простору виступають ієрархічність, відносна статичність компонентів, масштаб, комфорт; параметрами визначаються розмір, стійкість, щільність, цивілізованість, потенціал, структура, функція; тоді як оціночними параметрами є цілісність, структурність, автономність складових, інформаційність, відкритість, цілеспрямованість. Таким чином, в межах субстанціоналістського підходу одиницею соціального простору виступатиме індивід, як одиничний носій певних характеристик, а структуралістського - статусна позиція, як місце в соціальному просторі, визначене ієрархією статусів.

Розвиток суспільства, його просторово-часова динаміка залежать від потреб та прагнень людини, яка створюючи вторинне, штучне середовище, закладає до його основи інформацію, як найцінніший інтелектуальний ресурс в системі життєзабезпечення соціуму. Інформаційний простір чинить безпосередній вплив на суспільство в цілому та на окремого індивіда зокрема, будучи одним з важливих атрибутів та факторів соціального та індивідуального розвитку, адже діяльність та комунікація є всезагально необхідними умовами соціального буття людини, які складають основу внутрішніх взаємозв'язків соціального простору, ядром яких є інформація. Соціальні процеси (інтеграції, соціалізації, інституалізації тощо) з необхідністю протікають в проінтерпретованому та рефлекторному людиною інформаційно-комунікативному просторі, де комунікація є необхідною і всезагальною умовою формування та розвитку соціальності, адже через неї люди як фізично, так і духовно творять одне одного, тим самим формуючи та відтворюючи якісну своєрідність свого життя як соціального. Комунікація тут являє собою смислову будову суспільства, в якому соціальний простір несе в собі певний зміст та формує й контролює масштаби та форми людського спілкування і діяльності. Саме комунікативним шляхом чиниться синтез компонентів соціального простору.

Зважаючи на загальнолюдський характер соціальної взаємодії шляхом інформаційно-комунікаційних обмінів та на той факт, що саме такий обмін є основою кібервіртуального простору, то аналіз кібервіртуальності не може концептуально не звертатися до теорій сучасної комунікації (А.Тоффлер, П.Бурдьє, Т.Дрідзе, Н.Костенко). Сучасні процеси інформатизації проявляють себе через сферу виробництва, поширення/обміну та споживання інформації, через комп'ютеризацію, інтернетизацію, мобільну телефонізацію, мультимедієзацію та загалом впровадження новітніх винаходів сфери ІКТ. Процес інформатизації соціального простору неможливий без участі управлінських структур різного рангу (від держав, корпорацій до окремих ІТ-програмістів та користувачів), але роль державного контролю є малоефективною, а роль бізнес-структур обмежена цільовою мотивацією на виробництво, продаж та прибутки; тому ефективність процесів інформатизації є прерогативою громадянського суспільства, прецедентного права та саморегулювання сфери виробництва високих технологій.

• У другому розділі “Соціальна специфіка кібервіртуального простору” на основі використання методологічних підходів, розглянутих у першому розділі та операціональному використанні просторово-часового концепту, представлено аналіз процесів появи та функціонування в соціальному житті цифрово-комп'ютерної техніки, технологій та методів використання комп'ютерів як продукту раціональної традиції.

Система знань про реальність існує в тісному співвідношенні з суб'єктивною людською діяльністю в об'єктивному просторі, де знання про реальність усвідомлюються через віртуально-ідеальну форму, до якої зводиться будь-яке осмислення. Опановуючи кібервіртуальне середовище (електронний тип віртуальності), людина привносить в нього себе саму, власний стан та направленість своєї свідомості. Таке організуюче начало є істотною характеристикою, яка визначає не лише цілісність, але й своєрідність кібервіртуальності, яка є результатом суспільної практики та інтенції - рівнозначності мотиву та мети, як пошуку результату, в діяльності, спілкування та взаємодії людей в кібервіртуальному середовищі. Безпосереднім джерелом, стимулом оформлення простору кібервіртуальних відносин виступають інтуїція, інтелект, пам'ять, воля, креативність як прояви інтеціональності людської свідомості. Структура кібервіртуального простору повністю відображає людські раціональні інтенції та комунікативні форми вияву ціннісних та соцієтальних орієнтирів. Відповідно, структура кібервіртуального простору як середовища, що володіє особливою протяжністю, метрикою та структурними одиницями, представлена та виражається в свідомості індивідів саме як простір.

Сучасний соціальний простір збагатився новою складовою кібервіртуальною, яка являє собою новітній тип віртуальності (додатковий до попередніх типів віртуальності) і яку ми пропонуємо ідентифікувати через термін “кібервіртуальність”, який вказує на сукупність людських рефлексій, дій, вчинків, відносин та взаємовідносин, які каузально стимулюють генезис соціальних явищ, процесів не тільки в межах кібервіртуальності, а й транслюються у фізичну реальність, виступаючи каркасом, основою існування, функціонування реального індивідуального буття в межах соціального простору. Пропоновані нами терміни “кібервіртуальність” та “кібервіртуальний простір” етимологічно відображають саме конкретний тип віртуальності - а саме: єднають в собі все те, що криється в академічному, філософському понятті віртуальності та додає до нього приставку “кібер”, як основу, що вказує на технічний аспект віртуальності, яка являє собою результат технічної творчості соціальних суб'єктів з використанням КТТ та ІКТ. Кібервіртуальний простір, будучи породжений людиною, яка облаштовує свій навколишній світ у залежності від своєї здатності його сприймати та відображати, є результатом людської уяви та творчої фантазії (як джерел віртуального) і науково-технічних знань, використаних на практиці та втілених у фізичні об'єкти (ПК, мобільні пристрої та мультимедійні технології). Тоді як кібервіртуальна соціальність відображає особливу об'єктивну та суб'єктивну характеристику соціальності, яка твориться за допомоги КТТ та є сутнісною ознакою кібервіртуального простору, в межах якого взаємодіють суб'єкти, які, володіючи своєрідними рисами, вчинками, цінностями та керуючись узгодженими з іншими суб'єктами нормами, смислами, правилами, символами та їх значеннями - формують як себе так і своє соціальне кібервіртуально-реальне оточення. Відповідно, кібервіртуальний простір представлений системою із внутрішніми соціально-технічними закономірностями процесів відносин між соціальними суб'єктами та об'єктами і управління цими процесами, в рамках соціальної та технічної еволюції суспільства.

Кібервіртуальний простір є стратифікованим; базисом соціальної стратифікації виступають вік, стать, місце проживання, освіта, рівень доходів. Але варто зважати на такі фактори стратифікації як спосіб та місце доступу до кібервіртуальності, якість, характер та рівень освіти, рівень доходів, модифікація КТТ та досвід користування КТТ, стратегія користування/некористування КТТ та ІКТ. Крім того, ми вважаємо, що традиційний поділ суспільства на користувачів та некористувачів ІКТ є евристично та методологічно обмеженим, адже попри некористування або небажання користуватися кібервіртуальністю дана категорія людей володіє латентними ознаками впливу кібервіртуальності, через те, що кінцевий продукт масових комунікацій (через ЗМІ, чутки, освіту тощо), який вони отримують, формується під активним впливом кібервіртуальності як джерела інформації для її поширювачів. Зважаючи на розподіл суспільств на інформаційно бідні та багаті, авторкою дисертаційного дослідження запропоновано стратегію виділення середнього класу сфери доступу та володіння інформаційними благами та ресурсами. Середній клас в структурі інформаційної нерівності визначається сукупністю різнорідних груп, в яких ознака доступу до інформації рівня середньої інформаційної значимості наявна в максимально концентрованому вигляді.

В розділі визначено характеристики та описано особливості кібервіртуальних спільнот, як таких, що представлені сукупностями людей, об'єднаних спільним чинником, а саме активним користуванням КТТ та ІКТ в межах кібервіртуального простору. Кумулятивною ознакою даного роду спільнот виступає прагнення або вимушеність індивідів до використання КТТ у дозвіллі або роботі, а також володіння знаннями та культурою користування КТТ та ІКТ в межах кібервіртуальності. Відповідно, проаналізовано сутність та специфіку кібервіртуальної особистості, представленої множинними аналогами або омріяними типами реальної особистості або особами, які є результатом програмно-цифрової творчості конкретних індивідів чи групи індивідів у вигляді технічних пристроїв, гаджетів та образів, створених технологіями тривимірної графіки.

В розділі звернено увагу на роль кібервіртуальної інформації (поширюваної шляхом використання КТТ та ІКТ) та комунікації (існуючої в межах кібервіртуальності та зумовлюваної форми і тематику реальних комунікацій), визначено роль кібервіртуальних засобів масової інформації та комунікації й способи поширення громадської думки в умовах розповсюдження сучасних ІКТ (чати, форуми, блогосфера, ICQ тощо), особливості кібервіртуальної (онлайнової) журналістики та її впливу на перспективу оформлення та існування інформаційно-комунікативного простору традиційних засобів масової інформації та комунікації.

• У третьому розділі “Соціальні тенденції та перспективи розвитку кібервіртуальності в Україні” представлено факти прояву кібервіртуальності в інституціональному соціальному бутті, визначено ознаки впливу кібервіртуальності на соціальну поведінку, соціальну структуру та соціальну взаємодію, а також соціальні рекурсивні механізми соціальності між реальністю та кібервіртуальністю. Модель метаболізму між просторами реальної кібервіртуальної соціальності та реальної соціальності та віртуальності представлена подібно до дії пісочного годинника, в якому піщаний пересип являє собою якісний взаємоперехід соціальності.

В межах характеристики тенденцій та перспектив розвитку кібервіртуальності в Україні, визначено засади соціальної технологізації соціального простору методами та способами кібервіртуальності, через наступні її елементи: соціальне середовище та соціальну діяльність всередині та поза кібервіртуальним простором, способи самореалізації особистості, фактори та умови, що сприятимуть ефективності та якісному перебігу процесів формування соціальних складових кібервіртуальності та реальності. Відповідно соціальна технологізація кібервіртуальністю в широкому розумінні являє собою цілісну систему концептуально та практично значимих ідей, принципів, методів, засобів соціалізації індивіда, групи, спільноти, нації, народу, що гарантує надійний та діагностований результат у поточний період та наступні проміжки часу. У вузькому розумінні мається на увазі наукове обґрунтування вибору способів впливу на соціальних суб'єктів та об'єктів з метою формування сприятливих та психоемоційно безпечних умов життєдіяльності соціуму в цілому та окремих індивідів. Соціальні технології крізь кібервіртуальний вимір класично містять: мету, зміст, засоби, методи, контроль, регуляцію, критерії, етапи, методи та форми діагностики кібервіртуального простору, виявлення соціальних відхилень, дисфункцій, патологій, аномалій та знаходження найефективніших способів регулювання соціальних процесів в межах кібервіртуальності та соціальної реальності поза кібервіртуальним простором, зумовленої впливом кібервіртуальності з метою створення сприятливих умов життєдіяльності соціуму та запобіганню небажаних соціальних ефектів або процесів. В рамках соціально-технологічних способів впливу на перебіг організаційних процесів управління кібервіртуальним простором нами розроблена навчальна програма курсу “Соціологія кібервіртуальності”, яка має бути частиною професійної підготовки в галузі соціологічної освіти, з перспективою формування базових знань про сучасний соціум, означення орієнтирів в сучасних тенденціях розвитку соціологічної теорії та практики. Новизною даного курсу є те, що він присвячений аналізу соціальних процесів на перетині ХХ-ХХІ століть, в ньому пропонуються емпіричні узагальнення та теоретичні уявлення про соціальні, економічні, культурні, політичні, технологічні зміни в соціумі, що базуються на доктринах постіндустріалізму, постмодернізму, комп'ютеризації, синергетики й розглядаються в цілісному баченні сучасного світу в руслі кібервіртуалізації.

ВИСНОВКИ

У висновках підбито підсумки проведеного дисертаційного дослідження, сформульовані основні результативні положення, які полягають у наступному:

1. Проаналізовано та визначено методологічну ефективність дослідження кібервіртуальної соціальності через просторово-часові категорії у соціологічній евристиці. Дана дослідницька стратегія дозволила змоделювати наукову картину кібервіртуального простору як частини соціально-просторової реальності з врахуванням явища поширення кібервіртуальності. Операціоналізуючи соціально-просторові характеристики, такі як багатоступенева структурна ієрархічність, цілісність, автономність компонентів, інформаційність, відкритість, цілеспрямованість, та часові характеристики, такі як актуальність, реальність, інтервальність, - здійснено аналіз кібервіртуальності. Підкреслено, що саме просторово-часові детермінанти найвдаліше відображають та пояснюють сутнісні властивості рефлексії людиною соціального, віртуального та кібервіртуального.

2. Отримано знання про соціальні особливості кібервіртуальності, як такі, що виступають поживним середовищем форми та змісту кібервіртуального простору; як такі, що будучи результатом, є чинником соціального розвитку в умовах поширення КТТ та ІКТ. Виявлено, що кібервіртуальність визначає темп соціально-технологічних змін та загальний напрямок, який вони приймають в соціумі та є причиною, через яку окремі сфери соціального життя приймають новітню форму внутрішньої структури та стратифікації.

• 3. Уточнено та обґрунтовано соціологічний зміст термінів, покликаних означити конкретний тип віртуальності - кібервіртуальність - електронно-технічний тип віртуальності, результат технічної творчості соціальних суб'єктів з використанням ними КТТ та ІКТ. Кібервіртуальність виступає генеральною властивістю кібервіртуального простору, який представлений системою із внутрішніми соціально-технічними закономірностями процесів зв'язку між соціальними суб'єктами та об'єктами і управління цими процесами, в рамках соціальної та технічної еволюції суспільства.

3. З'ясовано просторово-часову сутність кібервіртуального простору, який маючи гетерогенний характер, включає в себе різнорідні спільності та суміщає в собі найрізноманітні компоненти соціального, психологічного та технічного походження, які не завжди мають між собою причинний або смисловий зв'язок. Даним спільностям та компонентам притаманний різний ступінь вбудованості до соціальної системи, вони зберігають автономність, а в деяких випадках мають повну відстороненість та ізольованість від соціального впливу off-line. В межах кібервіртуального простору, характерні для соціального простору просторово-часові уявлення, пов'язані з різноманітними елементами загальносвітової традиції та загальнолюдської свідомості, визначаються переважно як локально-антропоморфні просторово-часові рефлексії, які носять різноманітний та відносно автономний характер.

4. Виявлено, що методологічний інтерес в руслі проблематики співвідношення кібервіртуального та соціального просторів представляє собою процес пошуку новітніх принципів розвитку міждисциплінарних підходів, котрі поєднали б соціологічне осмислення даної проблеми з технологічним та управлінсько-прикладним аналізом, адже специфікою суто соціологічного підходу вивчення процесів комп'ютеризації та інтернетизації (як специфічних в межах кібервіртуального простору) переважно є дослідження соціальних спільнот та їхнього відношення та ставлення до ІКТ та КТТ, тоді як технологічний аспект збагачуватиме соціологічний аналіз поясненням механізмів творення та презентації кібервіртуальності, її специфіки, а управлінський аспект визначатиме способи, методи та види облаштування та організації кібервіртуального простору в загальній структурі соціуму.

• 5. З'ясовано, що на сучасному етапі еволюції КТТ, ІКТ як соціально-технологічних детермінант кібервіртуального простору існує потреба у соціальній технологізації кібервіртуального простору, задля попередження небажаних негативних наслідків, спричинених надмірною увагою або залежністю індивідів від КТТ та ІКТ, появою та урізноманітненням форм кібервіртуальної злочинності (особливо актуальними є проблеми порушення авторських прав, зловмисних проникнень до закритої інформації та пошкодження програмного забезпечення (хакерство), а також управління процесами подолання інформаційної нерівності, яка визначається можливістю доступу до соціально необхідної, корисної та важливої інформації.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

• 1. Петренко-Лисак А.О. Інтернет-ЗМІ та суспільні політичні процеси // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка. - К.: Видавничий центр Київський університет, 2002. - Вип. 14. - С. 31-34.
• 2. Петренко-Лисак А.О. Середні класи в структурі інформаційної нерівності // Соціальні технології. Актуальні проблеми теорії та практики. Міжвузівський збірник наукових праць. - Вип. 31. - К.-Запоріжжя-Одеса, 2005. - С. 99-109.
• 3. Петренко-Лисак А.О. Місце та роль кібервіртуальних спільнот у розбудові громадянського суспільства // Нова парадигма: Журнал наукових праць / Гол. ред. В.П.Бех.- К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2006. - Вип. 59. - С. 194-204.
• 4. Петренко-Лисак А.О. Кібервіртуальність як соціологічна проблема // Нова парадигма: Журнал наукових праць / Гол. ред. В.П.Бех.- К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2007. - Вип. 63. - С. 196-209.
• 5. В наукових журналах і збірниках:
• 6. Петренко-Лисак А.О. Інтернет засоби масової інформації та комунікації як інструмент соціоспрямованого управління // Теорія та практика управління соціальними системами. Щоквартальний науково-практичний журнал. - Х.: НТУ “ХПІ”, 2005. - С. 111-116.
• 7. Петренко-Лисак А.О. Пролегомени до питання про кібервіртуальні особистості // Проблеми особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень: Матеріали VIII Міжнародної конференції молодих науковців. 27-28 квітня 2006 р. - К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2006. - С. 158.
• 8. Петренко-Лисак А.О. Соціальна стратифікація кібервіртуального простору // Інновації в технології та методології наукового пізнання: Матеріали міжнародної наукової конференції 26-27 жовтня 2006 р. - Одеса, 2006. - С. 47-48.
• 9. Петренко-Лисак А.О. Інформатизація та технологізація соціального простору України // Збірник наукових праць ДонДУ: “Соціологія управління”. Серія “Спеціальні та галузеві соціології” Т. VIII. Вип. 3(80). - Донецьк: ДонДУ, 2007. - С. 256-261.
• 10. Петренко-Лисак А.О. Сучасні комунікації в умовах кібервіртуалізації // (Пост)сучасність і наука: соціологія у пошуках себе та суспільства / Збірник тез доповідей учасників V Міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів. - Х.: Видавничий центр Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, 2007. - С. 188-189.
• АНОТАЦІЯ

Петренко-Лисак А.О. Соціальні детермінанти кібервіртуального простору. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук за спеціальністю 22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2007.

Дослідження представлене соціологічним аналізом специфіки кібервіртуального простору, як компоненти соціального простору. На основі використання просторово-часового концепту концептуалізовано знання про кібервіртуальність. Уточнено та обґрунтовано соціологічний зміст термінів “кібервіртуальність” та “кібервіртуальний простір”. Розглянуто ознаки соціально-просторових перетворень, спричинених кібервіртуальністю. З'ясовано сутність кібервіртуальних спільнот та кібервіртуальної особистості. Змодельовано наукову картину кібервіртуального простору як соціально-просторового виміру, через означення його структуроутворюючих засад, принципів функціонування, форм та типів складових компонентів й рекурсивності соціально-просторових ознак кібервіртуальності та реальності. Описано соціально-технологічний аспект кібервіртуальності.

• Ключові слова: соціальний простір, кібервіртуальність, кібервіртуальний простір, комп'ютерні техніка та технології, інформаційно-комунікативні технології, Інтернет, кібервіртуальні спільноти, кібервіртуальна особистість.

АННОТАЦИЯ

Петренко-Лысак А.А. Социальные детерминанты кибервиртуального пространства. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата наук по специальности 22.00.04 - специальные и отраслевые социологии. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2007.

Диссертационное исследование представлено социологическим анализом специфики кибервиртуального пространства как компонента социального пространства. На основе использования пространственно-временного концепта дополнено социологическое знание о кибервиртуальности. Определено и раскрыто содержание терминов “кибервиртуальность” и “кибервиртуальное пространство”. Кибервиртуальность определена электронно-техническим типом виртуальности, являющийся результатом технического творчества социальных субъектов с использованием ими компьютерной техники и технологий и информационно-коммуникативных технологий. Тогда как кибервиртуальное пространство представлено системой с внутренними социально-техническими закономерностями процессов связи между социальными субъектами и объектами и управление этими процессами в рамках социальной и технической эволюции социума.

В диссертации проанализированы существующие социологические представления о социальном пространстве и времени, так как именно они избраны автором методологическими основами изучения как обыденного восприятия кибервиртуальности, так и возможностей научно-социологического её пояснения в эвристических стратегиях. Рассмотрены признаки социально-пространственных преобразований, обусловленных кибервиртуальностью. Смоделирована научная картина кибервиртуального пространства как социально-пространственного измерения. Определены место и роль кибервиртуальности в рамках социального пространства через определение её структурирующих основ, принципов функционирования, форм и типов коммуникаций, составляющих её компонентов и рекурсивности социально-пространственных признаков кибервиртуальности и реальности.

• Кибервиртуальность рассмотрена как измерение и компонент социального пространства, которые представлены отношениями социальных субъектов в рамках кибервиртуального пространства, вошедшего в социально-пространственную систему и модифицировавшего способы, механизмы, формы, типы, принципы, правила отношений между социальными субъектами (“человек-человек”) и субъект-объектными отношениями (“человек - техника(ПК)”). Описана социальная структура кибервиртуального пространства, обозначены особенности и характеристики кибервиртуальной личности.

Социально-технологический аспект кибервиртуального пространства представлен пониманием кибервиртуальности как системы способной реализовать систематическое, целенаправленное, сознательное влияние на системно-структурные элементы социальности с целью обеспечения стабильного развития социальной макросистемы, которая взаимосвязана с кибервиртуальностью, и предотвращению нежелательных социальных катаклизмов и потрясений, связанных и несвязанных с ней.

В диссертации представлена авторская разработка программы учебного курса дисциплины “Социология кибервиртуальности”, целью которого является обеспечение целостного представления о специальной социологической теории - социологии кибервиртуальности как части социологического знания и формирование специализированных навыков, необходимых для разработки и использования социологического обеспечения социально-технологической деятельности в рамках кибервиртуального пространства.

ANNOTATION

Petrenko-Lysak A.O. Social determinants of cybervirtual space. - Manuscript.

The thesis for a scientific degree of the Candidate of Sociological Sciences. - 22.00.04 - Special and branch sociologies. Taras Shevchenko Kyiv University, Kyiv, 2007.

Research is presented by the sociological analysis of specific of cybervirtual space, as components of social space. Sociological knowledge is complemented about cybervirtuality on the basis of the use of space-temporal concept|. Specified and grounded sociological maintenance of terms of “cybervirtuality” and “cybervirtual space”. The signs of social spaces transformations are considered, caused cybervirtuality. Essence of cybervirtual associations and cybervirtual personality is found out. The scientific picture of cybervirtual space is modeled as to the social space measuring, through determination of her space-formatted principles, principles of functioning, forms and types of component components and recourse| of social space signs of cybervirtuality and realities. The socially-technological aspect of cybervirtuality is described. As social technology cybervirtuality| apt at systematic, purposeful, conscious influences on the system-structural elements of sociality with the purpose of providing of stable development of social system which is associate with cybervirtuality|, and prevention of the undesirable social cataclysms and shocks, related to it.

• Key words: social space, cybervirtuality, cybervirtual space, computer technique and technology, information and communication technologies, Internet, cybervirtual communities, cybervirtual person.

Размещено на Allbest.ru