Етнічні процеси

Размещено на http://www.allbest.ru/

Етнічні процеси

Етнічна парціація - процес поділу єдиного етносу на кілька частин, кожна з яких, набуваючи власної етнічності, майже не ототожнює себе з своїм етнічним предком.

Парціація етнічна -- як один iз двох типів етнічного поділу є чисто етнотрансформаційним процесом, у результаті якого відбувається поділ етносу на кілька частин. При цьому ці частини майже рівні між собою й жодне з нових етноутворень не ототожнює себе повністю з етносом, із якого воно вийшло. Процеси поділу етносів мали місце практично на всіх етапах розвитку людства -- від первіснообщинного суспільства до суспільства нинішнього. Щоправда, на кожному етапі парцІації етнічній були властиві свої особливі риси: на ранніх етапах вона реалізувалася у поділі племен на територіальне відокремлені частини; у пізніші періоди історії людства парціація етнічна супроводжувалась появою державних кордонів, тобто процес парціації етнічної завершувався державно-політичним відокремленням -- появою кількох держав, етнічне адро котрих складали представники одного й того самого етносу. Наприклад, арабські держави Африки, дві корейські держави, до 1976 р. -- дві в'єтнамські держави, до 1990 р. -- дві німецькі держави.

Етнічна сепарація - процес відокремлення від етносу якоїсь його частини, що згодом може розвинутись в окремий етнос.

Етнічна сепарація -- це сукупність економічних, соціально-політичних та духовно-культурних процесів, змістом яких є набуття певним етносом часткової (на правах автономії) або повної (на правах державності) незалежності. Такі процеси частіше за все зазнають ідеологічного, а нерідко -- й військово-політичного тиску, але їхні об'єктивні наслідки не можуть бути розцінені як однозначно негативні або позитивні.

Коли двоє або більше етносів існують як така життєздатна органічна державна цілісність, в якій створені умови етнічної рівності та взаємоповаги, досить повного задоволення етнічних потреб кожним етнофором, -- за таких умов ідеї (а тим паче практика) етнічної сепарації є негативно-руйнівними. Коли ж кілька етносів з'єднані переважно механічно, коли досить виразною є система міжетнічної ієрархії, відповідна держава фактично являє собою етнічний конгломерат, в якому етноси не мають можливостей повноцінного функціювання та нормального розвитку, тоді ідеї етнічної сепарації падають на справді родючий грунт, тобто знаходять позитив­ний відгук і схвальне сприйняття серед більшості представників відповідного етносу. Сама ж етнічна сепарація у такому разі відіграє щодо конкретного етносу захисно-зберігальну роль.

У сьогоднішньому світі, коли методи силового тиску у відносинах між народами стають дедалі менш популярними, а етнічні конгломерати -- дедалі більш неможливими, етнічна сепарація сприймається міжнародним співтовариством як природне, нормальне явище.

Етнічна дисперсизація - процес відокремлення від етносу окремих його частин, котрі не набули властивостей самостійних етносів, а залишились чи стали субетносами і етнографічними групами.

Подібний процес відбувається шляхом міграції, які мали місце у всі часи і у всіх народів.

Консолідація етнічна -- процес згуртування певного етносу навколо однієї або декількох видатних осіб (у тому числі -- й харизматичних лідерів), що сприймаються більшістю етносу як особлювачі та носії найнагальніших потреб та інтересів етнічного загалу. Цей процес набуває відчутних розмірів та напруги або у часи виникнення смертельної небезпеки для існування етносу як цілісності, або у переламні історичні періоди, коли перед етносом відкриваються перспективи й можливості піднесення на вищий щабель історичного буття. У історії етносів бувають і часи, коли консолідація здійснюється в умовах загального осліплення, коли доводи розуму перестають діяти, бо маси надихнуті та пройняті ідеями етноцентризму і міжетнічної ворожнечі. Така консолідація має руйнівні наслідки і людство від неї тільки втрачає.

Етнічна консолідація конструктивного напряму має кінцевою метою, як правило, утворення нації і розбудову власної держави. Інтеграція вищих рівнів стосується сфер міжетнічного, національного та міжнаціонального життя.

Асиміляція етнічна -- розчинення самостійного етносу або його частини в середовищі іншого, як правило, більш великого етносу. При цьому етнос, що асимілюється, втрачає свою мову, традиційну культуру, етнічну самосвідомість, переймаючи етнокультурні компоненти іншого етносу. У разі, коли процес обмежується запозиченням лише культурних компонентів, він називається акультурацією. Консолідаційні процеси характеризуються злиттям споріднених етносів чи субетносів або етнографічних груп у єдиний етнос. Інтеграційні процеси також характеризують взаємодію етносів, але різних за своїми мовними, культурними та етнічними параметрами, внаслідок чого у них з'являється ряд спільних рис, у тому числі спільної етнічної самосвідомості. Якщо при взаємодії етносів, не пов'язаних спорідненістю, виникає новий етнос, то перед нами всі ознаки того, що відбувається етнорасова міксація (за термінологією західних етнологів -- амальгамація).

У етнороз'єднавчих процесах прийнято розрізняти парціацію, сепарацію та дисперсизацію. При етнічній парціації відбувається розпад колись єдиного етноса на окремі етнічні частини, що не завжди повністю ототожнюють себе із старим етносом. Якщо ж відокремлена частина перетворюється на самостійний етнос, то це є показником процесу етнічної сепарації. Якщо вона не стала самостійним етносом, а набула ознак етнічної групи, відбувся процес етнічної дисперсизації.

Інтеграція міжетнічна -- це взаємодія двох і більше етносів чи етнічних спільнот, що призводить до формування у них ряду спільних культурно-побутових ознак, але не викликає змін етнічної самосвідомості.

Процес зближення етносів-автохтонів та розташованих серед них різних за кількісним складом етнодисперсних груп, який підпорядкований створенню єдиної для усіх них поліетнічної держави-нації. Цей процес відрізняється від створення державних етнічних конгломератів тим, що в ньому відсутнє насильництво одного етносу над іншим (іншими). Міжетнічна інтеграція відбувається як органічне з'єднання етносів тому, що їй передує досить тривале за історичним часом та близькосусідське у географічному просторі співіснування етносів на засадах переважаючої етнічної взаємосимпатії або принаймні відсутності історично укоріненої, перманентної міжетнічної ворожнечі. Поштовхом до активної міжетнічної інтеграції може бути виникнення спільної зовнішньої небезпеки, а також міркування про доцільність з'єднання зусиль для вирішення історично нагальних спільних внутрішніх проблем. Інтегруються не обов'язково генетичне близькі етноси. Так, сьогодні існують етноси, що генетичне не є близькими між собою, але інтегровані у такі достатньо стійкі державні утворення (Швейцарія або Бельгія).І навпаки, ідеї пангерманізму, панслов'янизму практичного втілення так і не набули.

Міксація етногенетична -- один із типів етнотрансформаційних процесів, власне процес взаємодії різнорідних етносів або їхніх частин. У результаті такої взаємодії виникає нова етнічна спільність, представникам якої властива нова етнічна самосвідомість, що відрізняється від тієї, котра була характерна для взаємодіючих етносів. Етногенетична міксація особливо чітко виявлялася в епоху переходу від докласового суспільства до класового і була пов'язана з масовими переселеннями. На терені Латинської Америки є чимало народів, які утворилися внаслідок міксації.

Етнічна конвергенція (зближення) - етнічних культур внаслідок історичного розвитку і взаємодії народів.

Акультурація -- процес взаємовпливу культур, а також результат цього впливу, що характеризується сприйняттям однією з культур (частіше тією, що менш розвинена, хоч можливим є і протилежний вплив) елементів іншої, а також виникненням нових культурнихявищ. Проблемою акультурації почали займатися у другій половині XIX ст. американські етнографи. Наприкінці XIX ст. американський етнограф У.Х.Хоумз, а за ним й інші, почали застосовувати термін акультурації для позначення процесу уподібнювання з іншою культурою (Дж.Боас), чи процесу передачі елементів однієї культури іншій (У.Дж.Макджі). Дослідження акультурації в сучасному значенні цього слова почалося в 20-30 pp. XX ст. у зв'язку з вивченням впливу "білої" американської культури на індіанців та чорних американців (М.Мід, М.Уілсон, А.Лессер, І.Шапера, Р.Лоуі, Л.Спайєр, Р.Турнвальд, Б.Малиновський, М.Херсковіц, Р.Редфілд та Р.Лінтон). Результатом цих досліджень стало виділення донорської та реципієнтської групи в культурному контакті. Херсковіц виявив, що реципієнтна культура відбирає елементи культури в "культурному фокусі", адаптуючи, відкидаючи або синкретизуючи їх. Р.Лінтон зазначив, що домінуюча спільнота примусовим шляхом спричиняє "прямі культурні зміни" підлеглої спільноти, тоді як сама вільно обирає напрям культурного розвитку.

Міжкультурні запозичення можна класифікувати таким чином:

1) елементи традиційної культури: мова, звичаї, їжа, оздоблення житла, архітектура тощо;

2) характеристики способу життя;

3) "психологічні".

У сучасній крос-культурній психології акультурація вважається найбільш доцільним видом міжкультурного контакту: з одного боку, наслідком адаптації до іноетнічного середовища є збереження власної етнічної культури групи, разом із певним культурним "збільшенням" за рахунок сприйняття елементів іншої культури; з іншого боку, існує рівнозначна для обох груп основа, на якій відбувається їхня інтеграція в єдине суспільство.

Адаптація етнічна -- пристосування людини або групи людей до нового етнічного середовища, а частково і пристосування до них цього середовища з метою співіснування та взаємодії. Спершу поняття "адаптація" виникло у біології; в суспільні науки перенесено представниками органічної школи, які зводили суспільні явища до біологічних. За своєю, сутністю процес адаптації тісно пов'язаний з процесом соціалізації, інтеріорізації норм та цінностей нового соціального середовища, способів предметної діяльності, а також форм соціальної взаємодії, що склалися в ньому. Тому виділяють три основних типи адаптації:

1) соціальна, підставою якої є відмінності у соціальній структурі країни виїзду та країни поселення; 2) культурна, пов'язана з етнокультурними відмінностями; 3) психологічна, причиною якої є диференціація осіб, соціальних спільностей за інтересами, соціально-психологічними установками, ціннісними орієнтаціями ін. Об'єктивно адаптація в іноетнічному середовищі детермінується: 1) соціальними, політичними, етнокультурними умовами існування іммігрантів в країні поселення; 2) етнокультурними та етнопсихологічними особливостями країни виїзду і країни поселення; 3) особливостями етнонаціональної ситуації та станом міжетнічних відносин у країні поселення; 4) соціальним та професійно-кваліфікаційним складом іммігрантів (об'єктивна характеристика суб'єкту адаптації); 5) політикою уряду щодо вихідців з інших країн; 6) наявністю та діяльністю громадських (етнічних) організацій (суб'єктивний характер останніх не пов'язаний з діяльністю суб'єкта адаптації). Суб'єктивними детермінантами процесу адаптації можна вважати: 1) психологічні установки іммігрантів на адаптацію; 2) особливості соціального сприйняття в процесі міжетнічної взаємодії; 3) систему стереотипів та автостереотипів, які склалися.

міжкультурний етнічний акультурація

Размещено на Allbest.ru