Свобода людини та її світоглядне сприйняття: соціально-філософський аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

09.00.03 - Соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Свобода людини та її світоглядне сприйняття:

соціально-філософський аналіз

Рудницька Уляна Борисівна

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії гуманітарних наук філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Бойченко Іван Васильович,

професор Київського національного університету

імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор,

Огнев'юк Віктор Олександрович,

ректор Київського міського педагогічного університету

ім. Б.Д. Грінченка;

кандидат філософських наук,

Сирінський Роман Аркадійович,

Національний інститут проблем міжнародної безпеки

при РНБО України, головний консультант відділу

регіональної безпеки.

Захист відбудеться “26” травня 2008р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58. зал № 12.

Автореферат розісланий “25” квітня 2008 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.О.Шашкова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Однією зі споконвічних і в той самий час завжди актуальних проблем філософії є проблема свободи. Нині, коли у “соціальній еволюції” суспільств домінують процеси глобалізації, проблема свободи стає дедалі нагальнішою та гострішою.

Проблема свободи - одна з лейтмотивних тем світової філософії. В історії філософії важко назвати філософа, який би у своїх працях не торкався цієї теми. Водночас потрібно підкреслити, що проблема свободи чи питання, дотичні до цієї тематики, розглядалися як у працях філософів різних часів, так в працях представників широкого кола соціогуманітарних наук (з етики, культурології, правознавства, політології, історії, соціології тощо).

Багатогранність свободи, суб'єктивна вибірковість її філософського розуміння демонструє різнобічність даного феномену й виключає можливість її „єдино вірного” визначення. Плюралізм у розумінні свободи породжує різноголосся щодо її понятійного визначення, що, в свою чергу, відповідає іманентній природі свободи. Разом з тим, теоретична і практична потреба розкриття сутності свободи вимагає конкретних уточнень. Відповідно до цього, у філософській літературі міцно закріпилася думка про те, що реальна, а не ілюзорна свобода одного індивіда закінчується там, де вона наштовхується на свободу іншої людини. Саме наявність таких меж свободи вимагає пошуку узгодженого розуміння "точок" перетину, що є відображенням її сутності.

Свобода - складне явище і відповідно - полісемантичне поняття, що відображає означене явище. Про це досить незаперечно свідчить наявність у філософських текстах різноманітних дефініцій свободи, які у свій час давали такі мислителі, як: Н.Аббаньяно, Г.В.Ф.Гегель, Т.Гобс, Ф.Енгельс, І.Кант, Ш.Монтеск'є, Б.Рассел, Ж.-П.Сартр, Б.Спіноза, Ф.Шеллінг, К.Ясперс, тощо.

Нові грані людської свободи розкриваються через наступні категоріальні пари: “гуманізм і свобода”, “автономія і свобода”, “свобода і лібералізм”, “свобода -- справедливість”, “свобода і права людини”, “свобода і відповідальність”, “свобода і рівність”, що репрезентовані філософською літературою ХХ-го початку ХХІ-го століття. Зокрема, про них йдеться у працях провідних зарубіжних філософів сучасності: К.-О.Апеля, Д.Белла, І.Берліна, А.Веллмера, Ю.Габермаса, Т.-Г.Гадамера, М.Гайдегера, А.Гайека, А.Гелнера, Г.Йонаса, Дж.Кемпбелла, Н.Лумана, Е.Левінаса, Дж.Раза, Б.Рассела, П.Рікера, Дж.Ролса, А.Сена, О.Тоффлера, В.Франкла, З.Фрейда, М.Френча, Е.Фромма, М.Фуко, К.Хельда, Дж.Шарпа, А.Швейцера,. В роботах зазначених мислителів ставиться питання не тільки про межі людської свободи, а й констатується можливість трансформації інтенцій свободи поведінки індивіда в те, що позначається поняттями вседозволеність, нігілізм і анархізм.

Складовими концептами соціально-філософської теорії свободи виступають сутність і зміст свободи, форми її вияву, вільний вибір та способи його реалізації. Досліджуючи філософські й спеціально-наукові джерела, в яких характеризуються різні аспекти та складові свободи, дисертантка зосередила свою увагу на аналізі свободи не тільки, як складного суспільного явища, а й водночас, як феномена людського світосприйняття.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в межах наукових досліджень, які проводить кафедра філософії гуманітарних наук філософського факультету в рамках комплексної програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України», НДР №06БФ041-01 «Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання».

Мета та завдання дослідження. Здійснити системний соціально-філософський аналіз свободи людини, розкрити її багатовимірність та особливості як феномена світосприйняття. Реалізація означеної мети зумовила необхідність розв'язання таких дослідницьких завдань:

виявити особливості конкретизації розуміння свободи людини в процесі історичного розвитку філософської думки;

визначити зміст поняття свободи людини та основні аспекти його вивчення в сучасній філософській та спеціально-науковій літературі;

розкрити своєрідність поняття свободи як феномена людського світосприйняття; свобода людина світоглядне

дати характеристику рівнів вияву свободи як феномена людського світосприйняття.

Об'єкт дослідження - свобода як складне, багатовимірне явище життєдіяльності людини і суспільства.

Предмет дослідження - свобода людини як проблема соціальної філософії у тому вимірі, коли вона постає не тільки як соціально-історичне утворення, а й як феномен світосприйняття..

Методологічна основа дослідження. В якості методології дослідження постає категоріальний апарат соціальної філософії. Водночас реалізація мети та завдань дисертаційної роботи зумовила необхідність залучення таких засадничих філософських та загальнонаукових пізнавальних принципів, підходів та методів як: принцип історизму, принцип єдності історичного та логічного, методів аналізу та синтезу, системного та структурно-функціонального підходів. Так, принцип історизму вможливив осмислення матеріалу із врахуванням контексту історичної доби; з'ясування особливостей тлумачення й усвідомлення поняття “свободи” мислителями у той чи інший період. Принцип єдності історичного та логічного дозволив, основні тенденції осмислення поняття свободи на різних етапах розвитку філософських поглядів, розглянути не тільки як послідовні стадії становлення, а й як виокремлення аспектів плюралістичного, властивого для сьогодення розуміння свободи людини. На засадах аналітичного методу виокремлено та досліджено специфіку застосування різних підходів щодо трактування поняття свободи. Метод синтезу використано в контексті соціально-філософського підходу, реалізація якого дала змогу здійснити узагальнення результатів підходів попередніх. Встановлення своєрідності ієрархії рівнів свободи, які визначені за ступенем сприйняття людиною своєї свободи у суспільстві уможливив метод структурно-функціонального аналізу. Нарешті, виявлення належної послідовності наріжних проблем теми дослідження та їх послідовне з'ясування зумовили необхідність неухильного дотримання вимог методу системного аналізу.

Важливу методологічну роль при здійсненні роботи відіграли праці представників так званої Київської філософської школи, що здійснюють дослідження в царині соціальної філософії, а саме В.Андрущенка, І.Бойченка, Г.Горак, Л.Губерського, А.Єрмоленка, М.Михальченка, В.Огнев'юка, Р.Сирінського, О.Соболь, Т.Ящук.

Наукова новизна отриманих результатів. У дисертації представлена концепція, відповідно до якої вона є соціально-філософським дослідженням феномену свободи людини та її світоглядного сприйняття. Це конкретизовано наступними положеннями:

встановлено, що феномен свободи людини розглядався філософами різних епох як власний концепт, претендуючи на статус вичерпності. На сучасному етапі таке осмислення постає тільки як теоретична фіксація різних граней свободи як явища надскладного, багатогранного;

доведено, що своєрідність свободи людини як явища зумовлює потребу дослідження її через різноманітні підходи, серед яких особливу роль відіграють не тільки гносеологічні, а й світоглядні, що дозволяє визначити різні ступені її загальності: свобода як філософська категорія, соціальна свобода, свобода людини;

обґрунтовано розуміння свободи не лише як складного суспільного явища, а й водночас - як феномена людського світоглядного сприйняття, що полягає у формуванні людиною почуття і розуміння адекватності свого місця у світі;

з'ясовано, що формування світосприйняття свободи людиною включає декілька рівнів: „особистісний” (визначений тілесною організацією людини, її психологією та «індивідуальним успіхом»), „міжособистісний” (фокусується на відношеннях особистості і соціуму), „інституційний” (характеризується взаємодією людини із соціальними інститутами), „політичний” (корегується владним й правовим полем).

Теоретичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що її результати сприятимуть збагаченню категоріально-понятійного апарату сучасної соціальної філософії, подальшому поглибленому вивченню складного, багатовимірного феномена свободи в різних аспектах, в процесі його подальшого філософського, загальнонаукового та спеціально-наукового осмислення.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Теоретичне та практичне значення одержаних результатів зумовлюється тим, що її основні положення можуть бути використані в навчальному процесі при розробці та викладанні нормативного курсу з філософії, соціальної філософії, філософії історії, спецкурсів та практичних занять з історії філософії, етики, соціології, психології та ін., а також при підготовці підручників, посібників та навчально-методичних посібників з цих дисциплін.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки й положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та ідеї дисертації були представлені й обговорені на методологічних семінарах і засіданнях кафедри філософії гуманітарних наук філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на міжнародних наукових конференціях у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка: “Дні науки - 2004” (Київ, 2004), “Дні науки - 2005” (Київ, 2005), “Дні науки - 2006” (Київ, 2006).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені в шести публікаціях - трьох статтях, розміщених у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та трьох тезах доповідей, опублікованих у матеріалах конференцій.

Структура дисертації зумовлена її метою, завданнями та логікою наукового дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг роботи становить 182 сторінок. Список використаної літератури містить 189 найменувань на 12 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, проаналізовано ступінь наукової розробки проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету й завдання роботи, його методологічні основи. Сформульовано концептуальні положення, які відзначаються науковою новизною і виносяться на захист, охарактеризовано теоретичне й практичне значення отриманих результатів, а також апробованість роботи та її структуру.

У першому розділі “Конкретизація поняття свободи в процесі розвитку філософської думки” здійснюється аналіз процесу збагачення аспектів розуміння свободи людини на різних етапах розвитку філософської думки. Встановлено, що феномен свободи людини розглядався філософами різних епох як власний концепт, претендуючи на статус вичерпності.

1.1 «Ґенеза поняття свободи (від філософії античності до філософії Нового часу)». Зазначається, що для кожної доби є характерним своє розуміння свободи. У роботі підкреслюється, що головною проблемою античної людини було те, що вона є рабинею “універсального закону”, долі, полісу. Бути частиною космосу, частиною поліса було для людини ціллю - такий стан речей є умовою космічної гармонії. Для середньовічної людини свобода постає у відношенні до “правила” що випливає з глибоко внутрішнього джерела, знайденого вірою у Бога, це “правило” стає внутрішнім, яке індивідуальне й свободне, сприймається в якості життєвого регулятивну. Людина доби Відродження не тільки сприймала свободу як природне право, але й обґрунтовувала її як необмежену, яку повинні виправляти сумніви, критична самооцінка, терпимість до інакомислення, здоровий глузд і розумне почуття міри. У Нові Часи уявлення про свободу людини зводяться до акту пізнання природи мотивів людської діяльності.

Відзначається, що свобода - полісемантичне, багатозначне поняття. Про це досить красномовно свідчить наявність в історико-філософських текстах численних і різноманітних дефініцій свободи: “свобода - це відсутність зовнішніх перепон для руху” (Т.Гобс); “свобода є пізнаною необхідністю” (Б.Спіноза); “свобода - це право робити те, що дозволяють закони” (Ш.Монтеск'є); “здатність самочинно починати ряд подій” (І.Кант); свобода є здатністю із самої себе давати початок будь-чому (Ф.Шеллінг); свобода полягає в тому, щоб у “своєму іншому” бути “у самого себе” (Г.В.Ф.Гегель); свобода є здатністю приймати рішення із знанням справи (Ф.Енгельс); Свобода - це "відсутність перепон для здійснення наших бажань" (Б.Рассел); свобода є можливістю приносити у світ “дещо” (Ж.-П.Сартр); “Свобода - це подолання того зовнішнього, яке підкорює мене собі” (К.Ясперс), Свобода - це “конкретний обов'язок, котрий необхідно виконувати” (Н.Аббаньяно). Філософи франкфуртської школи розглядали співвідношення позитивної та негативної свободи (Т. Адорно).

1.2. «Ідея свободи людини в німецькій класичній філософії та екзистенціалізмі». Багатогранність свободи, суб'єктивна вибірковість її філософського розуміння демонструє нам антиномічну природу даного феномену, й майже виключає можливість її єдино “вірного” визначення. Плюралізм щодо розуміння свободи, різноголосся з цього приводу в сфері теоретичної рефлексії іманентне самій свободі. Разом з тим теоретична і практична потреба визначення сутності свободи вимагає певного узгодження уявлень про неї. У філософській літературі міцно закріпилася думка про те, що реальна, а не ілюзорна свобода одного індивіда закінчується там, де вона наштовхується на свободу іншої людини. Наявність таких меж свободи вимагає пошуку узгодженого розуміння "точок" такого перетину, визначення не тільки меж свободи, але і її сутності. Складовими концептами теорії свободи виступають сутність і зміст свободи, форми її буття, вільний вибір, способи реалізації. Спираючись на філософські роботи, що характеризують ці складові свободи, дисертант зосередив свою увагу на визнанні свободи як феномена людського сприйняття. Що дає можливість отримати не статичне, а динамічне визначення, тому що сам термін у різні часи, як буде продемонстровано далі, використовувався, та й використовується, для визначення дуже широкого кола явищ, що робить його „розмитим”.

Класики світової філософії поставили питання про ілюзорну та істинну свободу - «у людей є ілюзія, що вони вільні. Вся проблема в тому, наскільки ця ілюзія реальна», свободу внутрішню і зовнішню, духовну і соціальну, індивідуальну та суспільну, абсолютну та відносну міру свободи. У творах філософських авторитетів міститься винятково значуща думка про історичність та про процесуальність свободи, її інтерпретація як неперервний акт звільнення людини в результаті рішень, які вона приймає, здійснення свого вибору та його реалізації в мислительній або ж практичній діяльності. Класикам теорії свободи належить заслуга обґрунтування ідеї пріоритету особистості як суб'єкта свободи поряд з іншими її носіями. Вони показали основні парадокси свободи: «свобода живе тільки тоді, коли є вільні люди», встановили закономірність появи нових видів несвободи і відчуження в процесі зростання ступеня свободи в цілому. Видатні філософи протягом століть окреслювали основні лики свободи, віддаючи явну перевагу свободі духу, думки та вчинків.

Піддаючи категорію свободи теоретичному аналізові з позицій суспільної свідомості цивілізації кінця XX поч.- ХХІ столітть, видатні філософи сучасності творчо розвивають фундаментальні концепти свободи як феномена духовного та соціального життя. В цьому плані особливо важливу роль відіграє положення про «позитивну» та «негативну» свободу, «відновлення в своїх правах» значущості ціннісних визначників свободи - відповідальності, співучасті та інших етично забарвлених екзистенціалів.

На основі конкретизації поняття свободи в процесі розвитку філософської думки показано багатогранність його змісту, та запропоновується дослідження свободи не тільки, як складного суспільного явища, а й як феномена людського світосприйняття.

Другий розділ „Cвобода людини як проблема сучасної соціальної філософії” присвячений дослідженню літературних джерел, що були покладенні в основу написання роботи.

2.1. «Свобода як соціально-філософське поняття». Наголошується, зокрема на тому, що є безліч різноманітних спроб визначити зміст поняття свободи. Відзначено, що ступень розробки цієї проблематики можна характеризувати відповідно до ступеня загальності: свобода як філософська категорія, свобода як соціальне явище, свобода людини.

Як філософська категорія, поняття „свобода” в європейській традиції бере свій початок ще із часів Стародавньої Греції. На думку давніх греків, світом людських править необхідність, доля (Демокрит). Сила її непоборна, її повелінням слухняні не тільки люди, а й самі боги. Проте, у стародавні часи також виникають уявлення й переконання, згідно з якими дія, що здійснюється людиною, здійснюється нею як вільна (Епікур).

Зіставлення визнання зумовлюваної необхідності людських дій із визнанням свободи їх здійснення рано чи пізно породжує філософське питання про суперечність між необхідністю й свободою, яка у свою чергу перетворюється на предмет тривалої й запеклої суперечки між представниками двох філософських концепцій: детермінізму (Августин, Спіноза,) і індетермінізму (Д. Скот,).

Своєрідно, суперечність щодо свободи розв`язує Г.В.Ф.Гегель. Філософ розглядав категорії свободи й необхідності з історичних позицій. Для нього свобода не є щось застигле, раз і назавжди встановлене, вона на кожному даному етапі розвитку є продуктом, або результатом історичного процесу. Тому свободу треба розглядати як дещо конкретне, яке те, що має строгу визначеність на кожному етапі історичного розвитку. Застосувавши до аналізу свободи діалектичний метод, він зумів показати деякі важливі моменти її змісту, які випадали з поля зору його попередників. Проте є чітке виявлення у філософії Гегеля домінанти загального над індивідуальним.

Зазначається, що якщо вихідним пунктом тієї або іншої філософської системи є тільки ідея, дух, свідомість, то розв'язання проблеми не може вийти за рамки ідеалізму, якщо навіть автор системи, яка побудована на таких передумовах, зуміє висловити ряд правильних положень, які визначають співвідношення необхідності й свободи, зміст, який вкладається ним у поняття „необхідність” й „свобода”, буде ідеалістичним. У той час коли розв'язання „питання свободи” міститься безпосередньо в таких основних питаннях філософії як співвідношення мислення й буття, свідомості й матерії.

Дилема свободи і необхідності залишається нагальним предметом новітніх досліджень феномену свободи особистості. Ідея сумісності, змістовної єдності свободи і необхідності є характерною для концепцій, які аналізують проблему вибору, користуючись категоріями і поняттями причинності (каузальності), інтересу, потреби (Ю.Габермас, Б.Франкл, Е.Агацці, Р.Гвардіні та ін.).

Свобода як соціальне явище. Соціальна свобода властива тільки індивідам, що живуть у суспільстві. Ще у працях Канта виразно простежується дуалістичне розведення природної й свободної причинності. Однак, протиставляючи свободу природі, Кант пропонує шукати царство свободи не в природі, а у світі людини (у світі соціального). Але оскільки людину він теж розуміє дуалістично (ця істота, з одного боку, природна, почуттєво-емпірична, а з іншого - ноуменальна, свободна й розумна, до того ж непізнавана у своїй сутності), остільки «царство людських цілей» Кант відсуває в невизначену історичну перспективу. Філософ вважає, що свобода й необхідність існують у різних відношеннях, вони ніде й ніколи не перетинаються. Це дві різні точки зору на людину дві різні її іпостасі, отже, немає ніякого протиріччя між свободою й необхідністю одних і тих самих учинків людини.

Зазначається, що поділ на „дві природи” також є характерним для вчення Маркса. Так „перша природа” охоплює гео- й біосферу, тобто ті матеріальні системи, які виникли, й існують поза й незалежно від людини, але разом із тим у свій час можуть стати об'єктами його діяльності. „Друга природа” охоплює не тільки неживі предмети, які створені людиною й не існують у природі, але й живі організми: рослини, тварини, які виведенні або створенні людиною завдяки штучному відбору, або генній інженерії. Проте штучне середовище існування не зводиться до даної речової основи. Людина може жити й діяти лише в системі певних суспільних відносин. Ці суспільні відносини здійснюються в певних матеріальних умовах, у тому числі штучно створеними людиною, і разом з останніми й створюють штучне середовище існування людини, тобто сферу соціального.

Питання свободи людини у філософському предметному полі можна розглядати як: проблему самого бажання, або свободи волі, проблему свободи вибору й проблему свободи дії. Причому акцент робиться на вивченні проблеми свободи волі, тобто на вивченні останніх підстав наших учинків і мотивів.

В проблемі свободи волі розглядаються такі питання як: чи існує свобода бажання, що є вибір? Як правило відповіді філософів (незалежно від орієнтації на матеріалістичні, психічні, теологічні або якісь інші “чисті моделі” детермінізму й індетермінізму) на них ґрунтуються на метафізичних твердженнях і побудовах.

Проблема свободи вибору є складною. Центральне питання тут - питання про внутрішні границі самого бажання: чи здатна людська свобода вибирати між мотивами, або вона (свобода) є лише реєстратором, що приводить у дію найбільш сильний мотив? Детерміністи вважають, що свобода життя людини зводиться до боротьби мотивів, у якій автоматично перемагає мотив найсильніший. Індетерміністи - що свобода людини сама здатна вибирати між різними мотивами,

Проблема свободи дії полягає в тому, що людина може робити те, що хоче, якщо цьому не заважає його власний організм. Будучи зовнішньою й внутрішньою передумовою для якої б то не було серйозної життєвої діяльності, ця свобода здавна вважалася одним з основних прав людини. Однак вона далеко не вичерпує проблеми свободи людини в контексті філософії. 2.2. «Сучасні концепції свободи людини». У сучасному трактуванні поняття свободи людини розглядають у таких іпостасях як: «гуманізм і свобода», «автономія і свобода», «свобода і лібералізм», «свобода - справедливість», «свобода і права людини», «свобода і відповідальність», «свобода і рівність» репрезентовані історико-філософською літературою ХХ-го початку ХХІ-го століття. Йдеться про праці провідних філософів сучасності: К.-О.Апеля, П.Елена, Д.Белла, А.Сена, І.Берліна, А.Веллмера, Т.-Г.Гадамера, Ю.Габермаса, М.Гайжегера, Х.Йонаса, Дж.Кемпбелла, Н.Лумана, Б.Рассела, Е.Левінаса, П.Рікера, Дж.Ролса, О.Тоффлера, Дж.Шарпа, А.Швейцера, А.Гайека, А.Гелнера, К.Хельда, В.Франкла, З.Фрейда, М.Френча, Е.Фромма, М.Фуко, Дж.Раза. В цих роботах виразно ставиться питання про межі людської свободи («свобода - відповідальність»), констатується можливість небезпеки трансформації інтенцій свободи поведінки індивіда в уседозволеність, нігілізм і анархізм (концепція «руйнівної свободи»). ”Свобода - відчуження індивіда” - тема, що становить теоретичне ядро екзистенціалізму.

Осмислення феномена свободи дозволяє авторці стверджувати, що досліджуване поняття є досить багатозначне, а проблема свободи людини вельми багатогранна.

На основі аналізу сучасної літератури з даної тематики авторка доходить висновку, що поняття свободи в межах різних філософських течій використовується для висвітлення якоїсь однієї грані цього багатоаспектного й складного явища. В свою чергу визначення свободи, як феномена світосприйняття людини дає можливість враховувати статичні й процесуальні характеристики свободи.

У третьому розділі «Світоглядний поворот: свобода людини як феномен світосприйняття» наголошується, що визначення свободи, як феномен світосприйняття людини є найбільш універсальне й коректне. Це визначення дає можливість враховувати як статичні так і процесуальні характеристики свободи. 3.1.«Світосприйняття як один з основних рівнів відношення «людина - світ». Для розтлумачення цієї позиції, перш за все, акцентується увага саме на понятті світосприйняття, яке виступає як один з основних рівнів світоглядного відношення „людина - світ”. Так, як Світосприйняття є цілісний образ дійсності, то воно має, насамперед, ціннісну природу. З одного боку, воно формується через такі процеси як освоєння й соціалізація, під впливом конкретної сукупності світоглядних уявлень, поглядів, переконань стереотипів свідомості, мислення, взаємин, поведінки, спілкування, діяльності тощо. З іншого ж, - вже сформувавшись, світосприйняття постає істотною передумовою й важливим чинником визрівання у суб'єкта тих чи інших складових світогляду та й значною мірою всього його світовідношення в цілому, як системного охоплення дійсності.

Таким чином, можна сказати, що в результаті світосприйняття формуються почуттєві й раціональні образи, які багато в чому визначають процес освоєння соціальним суб'єктом реальності, його перехід на усвідомлюваний рівень пізнання. Соціальне світосприйняття виступає формою освоєння соціальної реальності, що впливає на регуляцію поводження суб'єкта.

Стосовно ж свободи, то слід зазначити, що вона щоразу постає як нова «ідея». Людина народжуючись в ті чи інші часи сприймає цілісним образом цю „ідею” через процеси освоєння й соціалізації, які в свою чергу є складовими світосприйняття. Засвоюючи цей образ, людина виокремлює із складного, багатоаспектного визначення свободи ті його складові, які для неї більш актуальні в силу індивідуальних та соціальних чинників. В силу цього, сприйняття людиною свободи можна поділити на конкретні рівні, а саме: особистісний, міжособистісний, інституційний, політичний, що дозволяє нам розглядати особливості цього процесу.

Отже, світосприйняття свободи людини розкривається через процеси освоєння й соціалізації. Освоєння виступає, з одного боку, як практика „присвоєння” навколишнього світу, а з іншого як розвиток духовності людини. В свою чергу соціалізація - це ті механізми у суспільстві які формують в людині „прийнятні” для того чи іншого соціуму норми, ідеї, цілі та цінності. Зокрема, виокремлено, такі засоби соціалізації як примус - засіб, що реально вирівнює різні форми входження людини до спільного досвіду. Він є суто функціональним розгортанням того, що закладене в колективному досвіді, в його узагальненості, постійній зведеності тих елементів, від початку не поєднаних; та ідеологія - система політичних, правових, моральних, релігійних, естетичних й філософських поглядів й ідей, в котрих усвідомлюються й оцінюються відношення людей до дійсності (сприйняття визначених постулатів як „образу” свободи в розумінні людини). Ідеологія, має два аспекти - позитивний й негативний. З одного боку, це метод й спосіб, за допомогою якого можна маніпулювати суспільною свідомістю. Позитивний аспект ідеології - це уміння побачити той загальний ідеал гармонічного і духовно багатого суспільства, яке нам усім потрібно й без якого жодний народ у світі не зможе розвиватися далі.

3.2. «Ступені сприйняття свободи людиною». Зазначається, що свобода людини як феномен світосприйняття поділяється на рівні, які визначаються ступенем сприйняття свободи людиною, а саме: „особистісний”, „міжособистісний”, „інституційний”, „політичний”. Основні характеристики „особистісного” рівня сприйняття свободи існують як: соматичний, психологічний, матеріальний. Соматичний рівень- зумовлення свободи людини її тілесною організацією, говорячи про вільний розвиток особистості, не можна забувати про необхідність фізичної досконалості людини. Тілесна, біологічна організація особистості - це необхідна передумова її нормальної життєдіяльності, розквіт соціального й духовного життя. Не маючи фізичної міцності й здоров'я не може бути гармонічного розвитку особистості, немає свободи. Психологічний рівень зумовлений усвідомленням людиною необхідності бути вільною. В свою чергу, свобода потребує від людини напруження всієї своєї совісті, своєї волі, свого розуму. Вільний індивід - це той хто самостійно визначає свої цілі, та шляхи їх досягнення. Визначаючись у житті людина - несе відповідальність перед собою та оточуючими її людьми. Проте відчуття відповідальності це важкий тягар для людини, тому деяким особистостям властиве уникання особистої свободи. Матеріальний - зумовлений прибутком, який отримує людина. Прибуток - важливий засіб для здійснення можливостей.

Характеристики “міжособистісного” рівня людської свободи фокусують свою увагу на відношеннях людини з соціумом та на обмеженнях, що виникають у наслідок міжособистісних стосунків, під впливом норм моралі конкретного суспільства. На цьому рівні головними виступають соціальні групи, а саме відносно стійкі, сукупності людей, що складаються в рамках історично визначеного суспільства, які об'єднанні спільністю інтересів (а також культур, цінностей й норм поведінки). Вони як правило знаходяться у більш або менш систематичній взаємодії.

“Інституційний” рівень характеризується через відношення людини (групи) і суспільства, а саме взаємодії з соціальними інститутами (інститут сім'ї, інститут приватної власності, інтелектуальна власність). Інститути забезпечують стійкі інтереси людей, формуючи "звички" і збагачуючи "мотиви", вносячи закономірність й передбачуваність в людську поведінку.

“Політичний” рівень сприйняття людиною своєї свободи виражається й регламентується у конституції й окремих правових й політичних нормах, що не охоплюють інституційних характеристик свободи.

Зазначена ієрархія рівнів свободи дозволяє нам розглянути особливості світосприймання свободи людиною у межах процесів, які впливають на свободу людини. У цілому ж, світоглядний поворот щодо світосприйняття свободи людини, здійснюється як пошук людиною адекватності свого місця у світі.

ВИСНОВКИ

У висновках на основі здійсненого дисертанткою системного філософського аналізу особливостей явища свободи людини подано основні теоретичні підсумки роботи, що відображають основний зміст та сутність дисертаційного дослідження.

Поняття свободи в межах різних філософських течій використовується для висвітлення якоїсь однієї грані цього багатоаспектного й складного явища. Для кожної доби є характерним своє розуміння свободи. Філософським класикам теорії свободи належить заслуга обґрунтування ідеї пріоритету особистості як суб'єкта свободи поряд з іншими її носіями. Вони показали основні парадокси свободи: “свобода живе тільки тоді, коли є вільні люди”, встановили закономірність появи нових видів несвободи і відчуження в процесі зростання ступеня свободи в цілому. Видатні філософи протягом століть окреслювали основні види свободи, віддаючи явну перевагу свободі духу, думки та вчинків. У працях видатних мислителів різних епох запропоновані як строго окреслені дефініції свободи, так і метафоричні її визначення, розкриті основні зв'язки незалежності, автономності та її детермінації (“вільна причинність”, “необхідна свобода”).

Свобода - складне явище і відповідно - полісемантичне поняття, що відображає означене явище. Існує безліч праць, які висвітлюють ту чи іншу грань, межу, рівень цього поняття, бо своєрідність свободи як багатовимірного, складного суспільного явища зумовлює можливість і необхідність різноманітних підходів у його осмисленні. Зокрема, ступінь розробки цього феномена можна характеризувати відповідно до ступеня загальності: свобода як філософська категорія - зіставлення визнання зумовлюваної необхідності людських дій із визнанням свободи їх здійснення породжує філософське питання про суперечність між необхідністю й свободою; соціальна свобода - світ свободи - це сфера соціального, яка є протилежна світу природи; свобода людини - свобода іманентна людській природі, вона проявляється у дії (чи може людина робити те, що хоче, якщо цьому не заважає її власний організм?), виборі (чи здатна людська свобода вибирати між мотивами, або вона (свобода) є лише реєстратором, що приводить у дію найбільш сильний мотив, волі людини (чи існує свобода бажання, що є вибір?). Враховуючи, що своєрідність свободи як багатовимірного, складного суспільного явища, зумовлює можливість і необхідність різноманітних підходів у його осмисленні, запропоновано розгляд свободи не лише, як складного суспільного явища, а й водночас - як феномена людського світосприйняття.

Визначення свободи як феномена світосприйняття людини дає можливість враховувати статичні й процесуальні характеристики свободи. У загальному сенсі, світосприйняття - це цілісний образ дійсності. У межах дослідження проблеми свободи, яке здійснено, світосприйняття свободи людини, з одного боку виступає як формування й усвідомлення уявлень, поглядів, переконань стереотипів свідомості, мислення щодо образу свободи людиною в суспільстві, а з іншого боку - сформований образ свободи постає істотною передумовою, найважливішим чинником взаємин, поведінки, спілкування, діяльності людини.

Формування світосприйняття свободи людиною включає декілька рівнів: „особистісний” (визначений тілесною організацією людини, її психологією та ”індивідуальним успіхом”), „міжособистісний” (фокусується на відношеннях особистості і соціуму), „інституційний” (характеризується взаємодією людини із соціальними інститутами), „політичний” (корегується владним й правовим полем). Продемонстрована ієрархія рівнів свободи, дозволяє нам розглянути особливості впливу глобальних соціальних процесів (глобалізації) на свободу людини.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Рудницька У.Б. Концепції свободи і необхідності: основні етапи становлення від Демокрита до Гегеля // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць/ Гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 40 - К.: Український центр духовної культури, 2004. - С. 36-43.

Рудницька У.Б. Свобода людини за глобалізації суспільства: своєрідність та ієрархія рівнів // Філософські проблеми гуманітарних наук. - К.: Міжнародний освітній фонд імені Ярослава Мудрого, 2005. - №5 - С. 229-233.

Рудницька У.Б. Взаємодія феноменів насилля й свободи як соціальна проблема суспільства, що глобалізується // Філософські проблеми гуманітарних наук. - К.: Міжнародний освітній фонд імені Ярослава Мудрого, 2006. - №8 - С. 114-119.

Рудницька У.Б. Свобода людини в контексті глобалізації сучасного світу // Людина Світ Культура. Актуальні проблеми філософських, політичних і релігіознавчих досліджень (До 170 - річчя філософського факультету Київського Національного університету імені Тараса Шевченка). Матеріали міжнародної наукової конференції (20/21 квітня 2004 року). - С. 909-910.

Рудницька У.Б. Свобода людини: своєрідність та ієрархія рівнів // Дні наук філософського факультету - 2005. міжнародна наукова конференція (26-27 квітня 2005 року): Матеріали доповідей та виступів. - Ч. IІІ. - С. 70-71.

Рудницька У.Б. Поняття насилля і соціального обмежника в контексті соціології свободи // Дні наук філософського факультету - 2006. міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2006 року): Матеріали доповідей та виступів. - Ч. IV. - С. 64-66.

АНОТАЦІЇ

Рудницька У.Б. Свобода людини та її світоглядне сприйняття: соціально-філософський аналіз. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 -- соціальна філософія та філософія історії. --Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2008.

Дисертація присвячена соціально-філософському дослідженню свободи людини та її світоглядного сприйняття. У ній визначаються зміст та своєрідність свободи як багатовимірного, складного суспільного явища. Обґрунтовано, водночас, розуміння свободи як феномена людського світоглядного сприйняття.

Авторкою показано, що світоглядне сприйняття свободи людиною здійснюється в основному шляхами освоєння та соціалізації. Освоєння постає як процес інтеріоризації навколишнього світу в процесі якого відбувається формування образу свободи в контексті внутрішнього духовного світу людини. Соціалізація виступає як процес перетворення біологічного індивіду в природно-соціальну істоту, зрілу людську особистість як дедалі свідомішого суб'єкту свободи.

У роботі обґрунтована думка, що формування світосприйняття свободи людиною включає декілька рівнів: „особистісний” (визначений тілесною організацією людини, її психологією та «індивідуальним успіхом»), „міжособистісний” (фокусується на відношеннях особистості і соціуму), „інституційний” (характеризується взаємодією людини із суспільними інститутами), „політичний” (корегується владним й правовим полем).

Ключові слова: свобода, свобода як феномен людського світоглядного сприйняття, освоєння, соціалізація, рівні формування світосприйняття свободи.

Рудницкая У.Б. Свобода человека и его мировоззренческое восприятие: социально-философский анализ. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2008.

Работа посвящена социально-философскому исследованию свободы и его мировоззренческого восприятия. В ней определяется содержание и своеобразность свободы как многогранного, сложного социального явления. Совершается анализ методологических основ философского знания на основании литературных источников, которые были положены в основу написания работы.

Отмечено, что феномен свободы человека рассматривался философами разных эпох как собственный концепт, претендуя на статус универсальности. На современном этапе такое осмысление постает только как теоретическая фиксация различных граней свободы как явления сложного, многогранного.

Показано, что степень разработки проблематики «свободы» можно характеризовать соответственно степени обобщенности: свобода как философская категория, свобода как социальное явление, свобода человека. В свою очередь, вопрос свободы человека в философском предметном поле можно рассматривать как: проблема самого желания, или свободы воли, проблема свободы выбора и проблему свободы действия.

На основе анализа современной литературы по данной тематике автор приходит к выводу, что понятие свободы в рамках различных философских течений используется для освещения какого либо одного аспекта этого сложного явления. В свою очередь определение свободы, как феномена мировосприятия человека дает возможность учесть статические и процессуальные характеристики свободы.

Автором делается акцент на том, что, мировосприятие - это целостный образ действительности. В результате мировосприятия формируются чувственные и рациональные образы, которые во многом определяют процесс освоения социальным субъектом реальности, его переход на осознаний уровень познания. Социальное мировосприятие выступает формой освоения социальной реальности, что влияет на регуляцию поведения субъекта. В рамках исследования проблемы свободы, которое произведено, мировосприятие свободы человека, с одной стороны выступает как формирование и осознание представлений, взглядов, убеждений, стереотипов сознания, мышления, что касается образа свободы человека в обществе, а с другой стороны - сформированный образ свободы постает существенной предпосылкой, наиболее важной причиной отношений, поведения, общения, деятельности человека.

Автором продемонстрировано, что мировоззренческое восприятие свободы человеком происходит в основном следующими путями как: освоение и социализация. Освоение выступает как процесс интериоризации окружающего мира, в процессе которого происходит формирование образа свободы в контексте внутреннего духовного мира человека. Социализация выступает как процесс преобразования биологического индивида в природно-социальное существо, зрелую человеческую личность, как все более сознательного субъекта свободы. В свою очередь, выделены, такие способы социализации как принуждение (способ, который действительно выравнивает разные формы вхождения человека в сферу «общественного опыта») и идеология (восприятие определенных постулатов как „образа” свободы в понимании человека).

В работе обоснована мысль, что формирование мировосприятия свободы человеком включает несколько уровней: „личный”, „межличностный”, „институциональный”, „политический”. Основные характеристики „личного” уровня восприятия свободы существуют как: а) соматический - обусловленный телесной организацией человека, б) психологический - обусловленный осознанием человека необходимости быть свободным в) материальный - обусловленный «индивидуальным успехом». Характеристика “межличностного” уровня свободы человека фокусирует свое внимание на отношениях человека с социумом и на ограничениях, которые появляются в следствии межличностных отношений, под влиянием норм морали конкретного общества. “Институциональный” уровень характеризуется через отношения человека (группы) и общества, а именно взаимодействия с социальными институтами (институт семьи, институт частной собственности, интеллектуальной собственности). “Политический” уровень восприятия человеком своей свободы выражается и регламентируется в конституции и отдельных правовых и политических нормах, которые не охватывают институциональные характеристики свободы.

Ключевые слова: свобода, свобода как феномен человеческого мировоззренческого восприятия, освоение, социализация, уровни формирования мировосприятия свободы.

Rudnickaya U.B. man's freedom and his world perception: social-philosophical analysis. - Manuscript.

The thesis for application of scientific degree, candidate in the science of philosophy specialty 09.00.03. - social philosophy and philosophy of history. - Taras Shevchenko Kyiv National University, Kiev, 2008.

The dissertation is dedicated to social-philosophical research of man's freedom and his world perception. It defines the content and the peculiarity of freedom as many-sided complex social phenomenon. The understanding of freedom proves to be the phenomenon of man's world perception.

The author shows that the world perception of man's freedom is performed through mastering and socializing. Mastering is considered to be interiorizing process of the surrounding world where the image of freedom is formed in the context of inner spiritual man's world. Socializing is the process of making a biological individual into a social being, mature personality, a freedom conscious object.

The work postulates the thought of formation of man's freedom perception through 4 levels: “personal” (specified by man's body organization, his incomes and psychology), “interpersonal” (focuses on relation “man-society”), “institutional” (characterized by man's interaction with social institutions), “political” (identified with power and legal field).

Key words: freedom, freedom as a phenomenon of man's world perception, mastering, socializing, levels of formation of freedom perception.

Размещено на Allbest.ru