Національні цінності особистості: сутність та особливості формування

Размещено на http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

09.00.03 - Соціальна філософія та філософія історії

Автореферат дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата філософських наук

Національні цінності особистості:

сутність та особливості формування

Корнієнко Олександр Миколайович

Київ - 1998

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник

доктор філософських наук, професор Ярошовець Володимир Іванович, завідувач кафедри історії філософії філософського факультету Київського університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

- доктор філософських наук, професор Бичко Ада Корніївна, кафедра суспільних наук Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого, професор.

- кандидат філософських наук, професор Федів Юрій Олександрович, кафедра філософії Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова, професор.

Провідна установа

Центр гуманітарної освіти НАН України, м.Київ.

Захист відбудеться “_25_”_січня__1999р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 01.01.37 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук у Київському університеті імені Тараса Шевченка (252017, м.Київ, вул.Володимирська, 60, ауд. 330, тел. 221-03-46).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.Максимовича Київського університету імені Тараса Шевченка (252017, м.Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “_23_”_грудня__1998__р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої радиСкрипка П.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальнiсть теми. Аналiз загальноцивiлiзацiйних процесiв свiдчить, що в сучасному свiтi дiють двi основнi дiалектично взаємопов'язанi тенденцiї розвитку, якi значною мiрою визначають його загальний характер. Одна з них полягає в зростаннi єдностi, цiлiсностi людства, в утвердженнi колективностi, як його органiчної властивостi. Друга - у створеннi нових можливостей для прояву унікальності та iндивiдуальностi людства, свiдченням чого є, зокрема, процес нацiонального самоутвердження народiв. "Нацiональним парадоксом ХХ столiття" називають вченi ситуацiю, коли з одного боку вiдбуваються значнi процеси асимiляцiї, зближення народiв свiту, а з iншого боку спостерiгається небувалий рiвень нацiонального руху, зростання нацiональної самосвiдомостi, багаточисленнi конфлiкти на цьому грунтi. Така суперечливiсть розвитку людства змушує по-новому пiдiйти до питання про сутнiсть нацiонального, його роль і значення в життi суспiльства, в життi конкретної особистостi, i навiть до сутностi самої людини.

У вiтчизняному суспiльствознавствi попереднiх десятилiть людина i особистiсть розглядалися у контекстi суспiльних вiдносин. Тому не випадковим є те, що було бiльш-менш осягнуто людську сутнiсть з позицiї її соцiальної дiяльностi як суб'єкта суспiльних вiдносин, де вона виступає в ролi класового iндивiда, який формується умовами виробництва та класових взаємин. Така надмiрна гiперболiзацiя принципу класового пiдходу та тотальна "соцiалiзацiя" особи привели до того, що людина втратила свої певнi визначальнi структури буття, якi не зводяться лише до її соцiально-феноменальної якостi, а за своєю онтологiчною природою є бiльш глибинними, а тому i бiльш iнварiантними щодо змiн у суспiльно-полiтичному середовищi. Саме до таких фундаментальних властивостей ми вiдносимо нацiональний вимiр буття, який потребує свого ретельного вивчення.

Актуальнiсть дослiдження проблеми викликана також тим, що у бiльшостi країн посткомуністичного періоду розвитку, в тому числi й України, перехiд суспiльства вiд тоталiтарного закритого до посттоталiтарного, вiдкритого, для якого характерними є iндивiдуалiзацiя суспiльного розвитку, змiцнення прав людини на свободу, зокрема, на свободу її духовного розвитку, супроводжується "нацiональним ренесансом"; нацiя постає чи не єдиною, "референтною групою" й виникає загроза замiни тоталiтаризму класового, тоталiтаризмом нацiональним. Аналiз теми дисертацiйного дослiдження є актуальним у зв'язку з масовим усвiдомленням того, що побудований за технократичними проектами свiт втрачає риси звеличеної доцiльностi i тому виникає необхiднiсть вiдновлення та актуалiзацiї традицiйно-свiтоглядного ядра, що є у кожнiй нацiональнiй культурi.

Актуальнiсть дослiдження викликана також тим, що тема формування нацiональної свiдомостi громадян України залишається значущою ще бiльше, анiж на початку становлення молодої держави. Вiдбувається подальше загострення соцiально-економiчної кризи, посилюються негаразди в iнших сферах життєдiяльностi панноменклатурного суспiльства, в якому навiть сама висока iдея збочується формалiзмом та бюрократизмом. Дiї держави в цьому питаннi нагадують скорiше "кавалерiйськi" атаки, нiж продуману, виважену, послiдовну полiтику, яка повинна спиратися, в тому числi, на фiлософський аналiз зазначеної проблеми.

Ступiнь наукового опрацювання проблеми. Тема дисертацiйного дослiдження включає в себе два аспекти. Перший стосується проблеми нацiональних вiдносин. Зваженi соцiально-фiлософськi висновки щодо останньої можна знайти в працях етнографiв (Бромлея Ю.В., Тiшкова В.А., Старовойтової Г.В.), культурологiв (Поповича М.В., Малахова В.А., Римаренка Ю.I., Скуратовського В.А.), конфлiктологiв (Євтуха В.В., Йордана М.В., Михайлова В.А., Горовського Ф.Я.), фахiвцiв у галузi державотворення (Кременя В.Г., Пiддубного В.А., Погорiлко В.Ф.), а також захiдних етносоцiологiв та етнологiв (Геккмана Ф., Геллнера Е., Дойча К.).

Другий аспект стосується проблеми цiнностей. Дана проблема досліджується у роботах таких західних мислителів як І.Кант, Г.Ріккерт, В.Віндельбанд, М.Шелер, М.Гартман, М.Вебер, Е.Дюркгейм, Т.Парсонс, В.Франкл та ін. У вітчизняній фiлософiї осмислення аксіологічної проблематики почалося активно здiйснюватися з початку 60-х рокiв ХХ столiття. Дослiдження зазначеної проблеми ведеться за такими основними напрямками:

- логiко-гносеологiчний аналiз цiннiсної проблематики.

Вказана проблема розглядається у контекстi взаємовiдносин суб'єкта до дiйсностi, що мiстять в собi не лише знання про об'єкт, але й знання про вiдношення суб'єкта до об'єкту (Алексеєв П.В., Анiсiмов С.Ф., Волинка Г.I., Дробницький О.Г., Дученко М.В., Коршунов А.М., Рижко В.А., Тугарiнов В.П. та iн.);

- логiко-методологiчний аналiз. Проблема цiнностi тут аналiзується в загальному контекстi сучасного наукового пiзнання (Бичко І.В., Забродiн В.Ю., Лекторський В.О., Мамчур О.А., Парнюк М.О., Ярошовець В.I. та iн.);

- соцiологiчний аспект цiнностi. При цьому пiдходi вивчаються особливостi впливу системи цiнностей на формування соцiологiчного знання, його об'єктивнiсть, можливiсть бути iнструментом соцiального управлiння (Волович В.I., Здравомислов А.Г., Мантатов В.В., Михальченко М.I., Попов С.I., Ручка А.О. та iн.);

- культурологiчний аспект дослiджень пiдкреслює взаємозв'язок цiннiсних уявлень як iмманентних характеристик культури, їх входження в культурну тканину як конкретної епохи, так i всiєї iсторiї людства (Андрущенко В.П., Бичко А.К., Губерський Л.В., Причепiй Е.М., Чавчавадзе Н.З., Шинкарук В.I., Яценко О.I. та iн.).

Крiм того, ряд робiт присвячено осягненню специфiки цiнностi в рiзних галузях знання: полiтичнiй, економiчнiй, правовiй, екологiчнiй, естетичнiй, релiгiйнiй (Гречаний В.В., Золотухiна-Аболiна Є.В., Зуєв В.М., Крисаченко В.С., Лосєв О.Ф., Михальченко М.I., Семашко О.В., Шилов В.Н., Федів Ю.О. та iн.).

В останнi роки активiзувався аналiз проблеми цiннiсної орiєнтацiї особистостi в процесi її становлення та життєдiяльностi (Бакиров В.С., Головатий М.Ф., Головаха Є.I., Мокляк М.М., Оссовський В.Л., Пазенок В.С., Парнюк М.О., Подольська Є.А., Сохань Л.В., Табачковський В.Г. та iн.).

Дослiдження вище згаданих авторiв пiдготували теоретичну основу для поглибленого аналiзу проблеми нацiональних цiнностей особистостi, яка в науковiй лiтературi вивчена ще недостатньо. Тривалий час нацiя як пiдгрунтя для формування розвинутої особистості була заздалегiдь непридатною. Тому вiдчувався дефiцит теоретичних робiт, якi розглядали особистiсть в структурi нацiї як суб'єкт нацiокультурних якостей. Проте в останнi роки кiлькiсть робiт iз зазначеної проблематики збiльшується. Особливу увагу привертають такi працi як: "Феномен нації: основи життєдіяльності" за редакцією Попова Б.В. (К.: "Знання", 1998), "Мала енциклопедія етнодержавознавства" (К.: Генеза, 1996), "Нацiональний розвій України: проблеми i перспективи" Римаренка Ю.I. (К.: Юрiнком, 1995), "Духовні орієнтації молоді: динаміка і формування" - керівник авторського колективу Надольний І.Ф. (К.: 1994), "Онтологiчнi проблеми культури" (К.: Наукова думка, 1994), "Етнос i соцiум" - вiдповiдальний редактор Попов Б.В. (К.: Наукова думка, 1993) та iншi.

У вітчизняній філософсько-культурологічній літературі минулого проблематику "особа і нація" аналізують М.Бердяєв, В.Винниченко, М.Грушевський, Д.Донцов, М.Драгоманов, В.Липинський, І.Лисяк-Рудницький, М.Міхновський, І.Франко, М.Хвильовий та інші.

Незважаючи на наявнiсть широкого кола публiкацiй, дослiдження запропонованої теми не можна вважати завершеним. Новий поворот суспiльної практики, новi духовнi орiєнтацiї i соцiальне завдання потребують, з одного боку, грунтовного переосмислення питань, що здавалося б уже отримали бiльш-менш виважену фiлософську iнтерпретацiю, з другого - уважного вивчення тих аспектiв даної проблеми, якi пов'язанi з соцiальним оновленням, нацiональним ренесансом, входженням України у свiтове спiвтовариство, формуванням її державної стратегiї. До кола питань, якi потребують подальшого вивчення, вiдносяться питання про систему цiнностей особистостi i мiсце нацiонального в цiй системi, дiалектику етнiчних i соцiальних ролей особистостi, структурнi елементи формування її нацiональної самовизначеностi. У зв'язку з недостатньою розробкою цiєї проблематики та гострою суспiльною потребою її аналiзу дисертант обрав дану тему як предмет дослiдження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертації є складовою частиною науково-дослідної роботи Сумського державного аграрного університету кафедри "Філософії та соціології" за темою "Гуманістичний аспект перетворень у сфері сучасних суспільних відносин".

Мета i задачі дослiдження. Головна мета роботи полягає у дослiдженнi сутностi нацiональних цiнностей особистостi, особливостей їх формування та тенденцiй розвитку.

Досягнення поставленої мети потребує вирiшення ряду взаємопов'язаних задач, зокрема, потрiбно:

- уточнити статус та змiст вихiдного поняття "цiнностi" в категорiальнiй сiтцi соцiальної фiлософiї та аксіологiчнiй теорiї особистостi;

- дослiдити природу нацiонального через розумiння природи i сутностi людини;

- визначити мiсце i роль нацiональних цiнностей в системi цiннiсних орiєнтирiв особистостi;

- обгрунтувати значимiсть гуманiстичних засад дiалектики загальнолюдського, класового i нацiонального та iндивiдуального;

- проаналiзувати основнi структурнi елементи формування, розвитку i функцiонування нацiональних цiнностей особистостi.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що формування національного буття людини досліджується на аксіологічному рівні, через формування національних цінностей особистості. національна цінність особистість

На захист виносяться такi положення, що являють новизну:

- система цiнностей особистостi має вiдносно самостiйний характер, її структура включає взаємодiю таких критерiальних параметрiв як цiнностi життя i його сенсу, цiннiсть морального вибору вчинку та поведiнки, iндивiдуально-соцiальнi цiнностi, що вiдбивають структуру дiяльностi особистостi, специфiчний спосiб її iснування. Саме завдяки взаємодiї зазначених цiнностей забезпечується чiткiсть i стiйкiсть громадянської позицiї людини, яка проявляється в її вчинках, ставленнi до своїх професiйних, громадянських та iнших обов'язкiв, до iнших людей;

- нацiя - є конкретним проявом етнiчного, його особливим утворенням. Внутрiшнi механiзми етногенезу тiсно пов'язанi з антропогенезом взагалi. На рiвнi нацiї соцiальнi компоненти етнiчного домiнують над природно-бiологiчними, тим самим вiдчувається звiльнення особистостi вiд кровно-родинної обмеженостi, iндивiд усвiдомлює можливiсть прояву свободи волi i самостiйно обмежує цю свободу на користь колективним, зокрема нацiональним iнтересам. Таким чином, нацiя є форма об'єднання людей в умовах "громадянського суспiльства". Рiзниця концептуальних пiдходiв до розумiння нацiї, етногенезу диктує рiзницю в методологiчному iнструментарiї при тлумаченнi нацiональної свiдомостi особистостi, постановки i вирiшеннi самої проблеми її формування;

- у дисертацiї здiйснено переосмислення у загальнолюдському контекстi традицiйних понять (нацiоналiзм, iнтернацiоналiзм, космополiтизм, патрiотизм), якi вiдображають мiсце нацiонального в цiннiснiй орiєнтацiї особистостi i вiдродження істинного змiсту яких є одним iз важливiших чинникiв розбудови Української держави;

- виховання нацiональної самовизначеності особистостi базується на основi оптимального балансу нацiональних i загальнолюдських цiнностей, якi не тiльки взаємозаперечують, але й взаємодоповнюють одна одну;

- передумовою формування нацiональної визначеностi особистостi є вироблення нею нацiональної самосвiдомості. Разом з тим, особистiсть отримує нацiональну визначенiсть, лише включаючись у внутрiшню структуру спiльностi, враховуючи дiалектику етнiчних i соцiальних ролей особистостi, яка реалiзується за допомогою культури взагалi, мови, релiгiї, мистецтва, iсторiї, зокрема.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичне i практичне значення дослiдження полягає у виробленнi нових пiдходiв до процесу формування нацiональної самосвiдомостi особистостi, переосмисленнi iстинного змiсту понять, якi вiдображають спектр нацiональної орiєнтацiї особистостi (нацiоналiзм, iнтернацiоналiзм, космополiтизм, патрiотизм), з'ясуваннi особливостей та основних тенденцiй розвитку нацiонального в умовах суспiльного оновлення та посилення iнтеграцiйних процесiв. Проаналiзованi основнi чинники (фольклорно-побутова культура, мова, нацiональнi традицiї та звичаї, мистецтво, релiгiя, освiта) формування та елементи (мова, етностереотипи, iсторична пам'ять, нацiональна iдея) нацiональної самосвiдомостi людини.

Результати дослiдження можуть бути використанi у теоретичному обгрунтуваннi нацiональної стратегiї державотворення України, реформування освiти, культури, виховання, що дозволить визначити практичнi кроки при розв'язаннi фундаментальних протирiч i кризових ситуацiй соцiально-економiчного, полiтичного i культурного розвитку нашої країни.

Результати дослідження можуть бути використані у навчально-викладацькій роботі. Матеріали дослідження можуть увійти у спеціальний розділ навчальних посібників, лекційні курси та спецкурси з соціальної філософії, політології, соціології, культурології. Зокрема використовувалися дисертантом при розробці і читанні спеціального курсу для студентів економічного факультету Сумського державного аграрного університету.

Апробацiя результатів дослідження. Основнi положення i висновки дослiдження:

доповiдалися на мiжнародних науково-практичних конференцiях та симпозiумах, таких, як: мiжнародний симпозiум "ООН i майбутнi поколiння" (Київ, 1995), мiжнародна науково-практична конференцiя "Социально-экономические проблемы перехода к обществу смешанной экономики" (Суми, 1992), мiжнародна науково-практична конференцiя "Социально-экономические и политические процессы общества в переходный период" (Суми, 1995);

обговорювалися на методологiчних семiнарах кафедри фiлософiї та соцiологiї Сумського державного аграрного унiверситету.

Публікації. Результати дисертації опубліковано у 3-х наукових статтях, 3-х матеріалах і тезах науково-практичних конференцій і симпозіуму.

Структура роботи. Структура дисертацiї обумовлена змiстом, метою i завданням дослiдження. Робота складається з вступу, чотирьох роздiлiв, структура i послiдовнiсть яких вiдповiдає внутрiшнiй логiцi опрацювання теми, висновкiв, списку використаних джерел. Об'єм дисертацiї складає 181 м.п.с., список використаних джерел включає 281 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМIСТ ДИСЕРТАЦIЇ

У вступi обгрунтовується актуальнiсть теми дослiдження, з'ясовується ступiнь її опрацювання, формується мета i завдання дослiдження, сформульованi основнi положення, що виносяться на захист, охарактеризовано теоретичну i практичну значимiсть роботи, вказується апробацiя роботи i її структура.

У першому роздiлi - "Система цiнностей особистостi: змiст i структура" - аналiзується природа, сутнiсть, змiст системи цiнностей особистостi.

Дослiдження починається з аналiзу логiчних пiзнавальних засобiв аксiологiчної теорiї особистостi - її понять, категорiй. Насамперед уточнюється сутнiсть i природа вихiдного поняття "цiнностi", уточнюється обсяг i змiст поняття "система цiнностей особистостi".

Цiнностi особистостi - це системна ознака, що виявляє функцiональний аспект особистiсного значення в процесi дiяльностi, характеризує специфiчнi аксиологiчнi вiдносини з боку особистостi, спрямованi на реалiзацiю особистих потреб, iнтересiв, так i iнтересiв системи, в яку включена певна особистiсть. Цiннiсть особистостi як система являє собою цiлiсний аспект, що має певне число функцiонуючих, сумiсних один з одним, пов'язаних елементiв та взаємовiдносин мiж ними.

Цiнностям особистостi притаманнi такi системоутворюючi ознаки, як цiлiснiсть, iнтегративнiсть, структурнiсть, iєрархiчнiсть та сумiснiсть елементiв, зв'язок iз середовищем.

Елемент системи цiнностей особистостi - це якiсно визначена реальнiсть, тобто та чи iнша цiннiсть, значуща для особистостi та включена в її дiяльнiсть. У системi цiнностей особистостi властивiсть сумiсностi виявляється, як у сумiсництвi елементiв, по їх генезису, ролi i сферам дiяльностi, так i в сумiсництвi елементiв кожної сфери з усiєю системою цiнностей.

Наявнiсть однорiдних елементiв виступає умовою утворення пiдсистем, а сукупнiсть пiдсистем - всiєї системи цiнностей у цiлому. Такими пiдсистемами є духовнi цiнностi, що виступають як цiнностi життя i його сенсу, моральнi цiнностi, тобто цiнностi морального вибору, вчинку та поведiнки, iндивiдуально-соцiальнi цiнностi, що вiдбивають структуру людської дiяльностi, специфiчний спосiб людського буття.

Система цiнностей особистостi належить до найбiльш складних типiв систем, яким притаманнi спрямованість та самоорганiзованiсть. Необхiдним компонентом сутнiсної визначеностi особистостi є її загальна цiннiсна направленiсть, яка являє собою складну багатомiрну цiннiсну модель iнтегрованих у певну систему загальних форм життєдiяльностi, якi розглядаються особистiстю в якостi необхiдних умов її самореалiзацiї i якi виступають в її свiдомостi в ролi фундаментальних основ усiх оцiнок. У вiдповiдностi з цими "базисними" цiнностями свiдомiсть особистостi проводить логiчну i змiстовну "верифiкацiю" всiх цiннісних уявлень, включаючи їх в систему як елементи та забезпечуючи їх iєрархiчнiсть та сумiснiсть. "Якщо всяка iнша цiннiсть переживається як образ або позаобразне узагальнення, яке має конкретнi контури, чiткi межi, то вища цiннiсть є модель, яка породжує нескiнченну багатоманiтнiсть своїх конкретних проявiв, духовне утворення, яке проводить "еманацiю" неосяжного ряду змiстiв. Вищi цiнностi завжди виступають як щось принципово неохоплене, яке настiльки переважає iндивiда, що вiн вiдчуває себе лише моментом цiєї великої i могутньої цiлiсностi. Нескiнченнiсть емоцiонального образного "поля" вищих цiнностей проявляється у тому, що вони переживаються як щось невичерпне, недомовлене, величне i в цьому значеннi таємниче. Тому вони не можуть бути до кiнця перекладенi на дискретну i "тверезу" мову понятiйностi, вимагаючи для свого повноцiнного iснування не аналiтичних процедур, а того, що визначається в якостi "розумiння серцем"1¹ Золотухина-Аболина Е.В. О специфике высших духовных ценностей // Филос.науки-1987.-№ 4.- С. 11-18..

Структура системи цiнностей особистостi постає не лише як впорядкованiсть елементiв, але i як процес. Джерело змiни цiєї структури має як зовнiшню (взаємодiя з системою цiнностей соцiального середовища), так i внутрiшню природу (успадкованi задатки, психiчнi властивостi, iнтелектуальнi та iншi якостi). Цiнностi особистостi носять двостороннiй характер - вони i соцiальнi, i iндивiдуальнi. Їх соцiальнiсть полягає в тому, що вони обумовленi системою виховання i навчання, певною структурою соцiальних вiдносин, формуються, виходячи з iнтересiв i задач суспiльства, корегуються i направляються ним, є проекцiєю його духовного життя. Iндивiдуальнiсть проявляється в їх залежностi вiд особливостей особистостi, її життєвого досвiду, специфiки потреб, iнтересiв, iдеалiв.

З одного боку, цiннiснi орiєнтацiї формуються у напрямку "суспiльство-людина", де на iндивiдуально-психологiчний фон особистостi накладається певна iнформацiя, а з iншого - особистiсть активно закрiплює у своїх психологiчних механiзмах тiльки те, що вписується в систему її особистих цiнностей, є для неї мотивацiйно-привабливим.Зовнiшнi взаємовiдносини елементiв, її вiдкритiсть, обмiн iз зовнiшнiм середовищем показує, що вона є не застиглим, а безперервно народжуваним свiтом, системою, що самоорганiзується.

У другому роздiлi - "Нацiональне в системi цiннiсних орiєнтирiв особистостi" - дослiджується сутнiсть нацiонального, його мiсце i роль в системi цiннiсних орiєнтирiв людини, аналiзуються рiзноманiтнi типологiї нацiональної орiєнтацiї особистостi.

Аналiз даної проблеми починається з визначення природи нацiонального. Нацiя - є конкретним проявом етнiчного, його особливим утворенням. Етнос являє собою дiалектичну єднiсть двох сторiн: природно-бiологiчної та соцiальної. В етнiчних спiльнотах бiологiчне iснує через соцiальне i навпаки. Утворення iсторичних нацiональностей не є сплетiнням явищ бiологiчного характеру з явищами характеру соцiального, це є утворення iсторичної конкретностi, iсторичної iндивiдуальностi з природного расового хаосу. Будучи за своїм походженням феноменом анi чисто соцiальним, анi виключно бiологiчним, етнiчне проявляється десь на переходi, на межi цих характеристик. Процес етнiчних вiдносин логiчно можна уявити, як процес замiщення природних детермiнацiй на соцiальнi. I якщо архаїчна стадiя розвитку етносiв вiдзначена домiнуванням природно-бiологiчних детермiнант над соцiальними, то на стадiї нацiональнiй, на якiй вiдбувається iнтеграцiя етнiчних спiльнот в нацiї, мiж якими утворюються мiжнацiональнi зв'язки, соцiальнi компоненти починають домiнувати над природними.

Отже, нацiя об'єднує людей не за властивiстю їх кровної спорiдненостi, що несе в собi в значнiй мiрi тавро їх природної спiльностi, а як певну соцiокультурну, iсторичну спiльнiсть, яка не зводиться до чисто етнiчних особливостей, хоча частiше за все пов'язану з певним етносом. Межа мiж етносом i нацiєю - це межа мiж тим, що потребує вiд неї певного особистого зусилля i свiдомого вибору. У цьому значеннi нацiя протистоїть кровно-родиннiй обмеженостi людей. Нацiя - є форма об'єднання в умовах "громадянського суспiльства". Нацiя не заперечує етнос, а переводить його iснування на новий щабель, звiльняючи iндивiда вiд "природної" прив'язки до нього. Вiдповiдно, iсторична еволюцiя атомарної етнiчної свiдомостi здiйснюється вiд стану "Я - iндивiд" (як усвiдомлення своєї цiлковитої розчиненостi у своїй по-кровнiй групi, поглиненостi нею) через стан "Я - особистiсть" (як усвiдомлення значимостi свого соцiального статусу завдяки належностi до певного станово-професiйного чи iншого корпоративно-згуртованого елементу суспiльної структури, який пов'язаний з рештою елементiв останньої, специфiкою духовно-культурної єдностi й у певному розумiннi протистоїть будь-яким елементам iнших соцiальних структур, з iншою духовно-культурною специфiкою) до стану "Я - iндивiдуальнiсть" (як усвiдомлення себе, як реально визнаного вищого сенсу суспiльного буття, як суб'єкту, чий соцiальний статус розчинений в його суб'єктивнiй самоцiнностi, й саме тому, що репрезентований цiєю iндивiдуальнiстю сукупний суб'єкт, носiй духовно-культурної специфiки, сам постає перед лицем усiєї безлiчi подiбних до нього суб'єктiв як неминуща самоцiннiсть).

Такий загальноконцептуальний пiдхiд допомагає розгортанню логiчно впорядкованих уявлень про змiст етнiчної (нацiональної) свiдомостi i самосвiдомостi. У результатi аналiзу цього змiсту можна видiлити певнi типи етнiчної (нацiональної) орiєнтацiї особистостi.

У роботi дається критичний аналiз "класового" та "бiосферного" пiдходiв до такої типологiї, кожен з яких пов'язаний з рiзною трактовкою самого феномену людини i вiдповiдно рiзним розумiнням самого процесу етногенезу. Спираючись на бачення людини, як такої, що iнтегрує в собi елементи природного i суспiльного буття, у дисертацiї видiляються такi типи нацiональної орiєнтацiї особистостi як нацiоналiзм, iнтернацiоналiзм, космополiтизм, етномаргiнальний тип. Не ставлячи за мету дати чергове визначення таким традицiйним поняттям як нацiоналiзм, патрiотизм, космополiтизм, iнтернацiоналiзм, автор дослiджує природу цих типiв, розкриваються чинники, що визначають саме такi цiннiснi етноорiєнтацiї особистостi.

Для аналiзу етнiчних установок особистостi продуктивним є залучення iнструментарiю психологiї, зокрема такого поняття як "референтна група". Необхiднiсть у референтнiй групi для особи закладена у потребi людини ототожнювати себе з iншими, такий емоцiйно-когнiтивний процес неусвiдомлюваного або усвiдомлюваного ототожнення суб'єкту з iншим суб'єктом, групою у вiтчизнянiй фiлософiї i психологiї отримав назву iдентифiкацiї. Референтна група є тiєю групою пiдтримки, яка виконує по вiдношенню до особи цiннiсноорiєнтовну i захисну функцiю. Роль "референтної групи" виконує нацiя. Це рiвень значно бiльш високої, нiж класовi, сiмейнi, професiйнi спiльностi, здатної консолiдувати прошарки i групи рiзних соцiально-професiйних, демографiчних категорiй. Тому слiд вести мову про своєрiдну iєрархiю в системi соцiальних зв'язкiв, де нацiональна належнiсть вiдiграє (або може вiдiгравати) домiнуючу роль у тих випадках, коли зачiпаються ключовi для нацiї питання життя: економiчнi, полiтичнi, культурнi, демографiчнi та iншi.

Однiєю з ознак, притаманних нацiї як "референтнiй групi", є її контактнiсть, своєрiдний iнтимний зв'язок. Тому в процесi iдентифiкацiї особи з нацiєю спрацьовують пiдсвiдомi iмпульси масового еротизму, породжується етнонарцисизм масової некритичної свiдомостi, який долається творчими iндивiдуальностями, їх здатнiстю до критичного усвiдомлення своєї етнiчностi, яке будується на протиставленнi наявного i можливого у буттi нацiї, її iсторiї та культури. Такi типи iдентифiкацiї породжують два типи нацiоналiзму, два типи його розумiння, якi М.О.Бердяєв назвав стихiйним нацiоналiзмом, "i в низьких своїх виявленнях вiн може бути зоологiчним нацiоналiзмом", та нацiоналiзмом творчим.

Особливим типом етнiчної (нацiональної) орiєнтацiї особистостi є етномаргiнальний тип, що виникає у зв'язку з розвитком мiграцiйних процесiв та потужної iнформацiйної мережi сучасностi. За таких умов iдентичнiсть набуває дещо "некласичних" проявiв, пов'язаних не тiльки з традицiйним бiлiнгвiзмом, але й масовими культурними орiєнтацiями, де чи не визначальну роль вiдiграють поняття та уявлення про престижнiсть. Масова людська психологiя, вихована в умовах урбанiзованих алгоритмiв поведiнки, моделює майже всi аспекти буття в ракурсi престижних орiєнтацiй, в тому числi й етнокультурних, аж до вiдмови вiд своєї нацiональної приналежностi. Це явище зумовлене перш за все пануючим у сучасному свiтi свiтоглядним менталiтетом, який заперечує субординативiзм та iєрархiчнiсть у розумiннi буття i перш за все у власне людських його виявленнях. Така "децентралiзацiя", пов'язана з так званим постмодернiстським свiторозумiнням, може обернутися тим, що звiльнення рiзноманiття культуротворчої активностi людини вiд пов'язаностi єдиним началом постане водночас i звiльненням сил саморозпаду нацiональної культури.

Космополiтичний тип, своєрiднiсть якого полягає в тому, що потреба в етнiчнiй (нацiональнiй) iдентичностi нiби зникає взагалi, натомiсть манiфестується iнша, позаетнiчна спiльнота, як опозицiя першiй, орiєнтує на загальнолюдськi вартостi, вважаючи етнiчнiсть (нацiональнiсть) ознакою свiтоглядної провiнцiйностi. Бути космополiтом - означає бути поза цiннiсними координатами етнокультури, жити тiльки унiверсальними iдеями i загальнолюдськими iнтересами. У космополiтизмi цiнне те, що вiн спря-мований до загального горизонту нацiонального свiту, шукає цiнностi, якi об'єднують свiт, але й вони завжди нацiонально визначенi, хоча i не завжди цим видiляються. До космополiтизму людина може прийти тiльки через нацiональне вiдродження, тобто вона повинна вiдчути межi свого етносу i нескiнченнiсть свiту - космополiсу.

У третьому роздiлi - "Поєднання нацiонального i загальнолюського у світоглядній орієнтації людини" - дослiджується еволюцiя спiввiдношення нацiонального i загальнолюдського, обгрунтовується значимiсть гуманiстичних засад цього спiввiдношення.

У вiтчизняному суспiльствознавствi радянського перiоду загально-людське i нацiональне аналiзувалося через призму класового пiдходу. З точки зору цього пiдходу i загально-людське i нацiональне з одного боку отримали тавро "буржуазного", з iншого - вiдбувалося їх протиставлення на рiвнi "пролетарського iнтернацiоналiзму" та "буржуазного нацiоналiзму".

Iдея класовостi була нерозривно пов'язана з упевненiстю в інтернаціональній сутностi пролетарiату. Пролетарське розумiлося як конкретно-загальнолюдське. Суспiльна, класова солiдарнiсть протиставлялася солiдарностi нацiональнiй. Але iсторична правда полягає в тому, що пролетарiат не набагато бiльше iнтернацiональний, нiж буржуазiя, i що для нього нацiональне також є вищим за класове.

Для того, щоб зрозумiти iстинний змiст i спiввiдношення нацiоналiзму та iнтернацiоналiзму, їх треба вивести з класового клiше. Адже нацiоналiзм виражає не що iнше, як усвiдомлення Людиною (народом вцiлому) своєї етнiчної, культурної, соцiальної i т.д. самобутностi, а iнтернацiоналiзм - визнання природного права iснування розвитку iнших нацiональних самобутностей i свого об'єктивного взаємозв'язку з ними. Не можна бути нацiоналiстом, не визнаючи природного права iнших нацiй на власний нацiоналiзм, взаємозв'язок своєї нацiї з iншими, як не можна стати переконаним iнтернацiоналiстом, не усвiдомивши своєї нацiональної самобутностi. Тому послiдовний нацiоналiзм є iнтернацiоналiзмом.

У кiнцi 80-х рокiв в силу ряду об'єктивних i суб'єктивних причин вiтчизняна суспiльна думка починає звiльнятися вiд iдеї домiнуючої ролi класового. Замiсть логiки конфронтацiї приходить логiка спiвтовариства i взаємопорозумiння. Така логiка приводить до визнання прiоритету загальнолюдських цiнностей як норм розвитку суспiльного життя. Але загальнолюдське, особливо в соцiально-полiтичнiй лiтературi, розглядається здебiльшого через тлумачення загального у значеннi здорового глузду, який загальне розглядає як однакове, як таке, що належить до групи об'єктiв. Мiж тим, загальне виступає у значеннi закономiрного зв'язку явищ, у значеннi закону їх зв'язку у складi деякого цiлого, яке саморозвивається, усi компоненти якого спорiдненi в силу того, що вони мають загального предка, виникли як рiзноманiтнi модифiкацiї однiєї й тiєї ж субстанцiї.

Такою субстанцiєю-загальним є людина. Загальнолюдськi цiнностi виступають тими iмперативами, регулятивами, якi направленi на збереження життя людини взагалi i через неї на збереження соцiуму, тому що кожна конкретна людина має своє реальне буття у людинi взагалi (людствi), а людство, у свою чергу - у кожнiй конкретнiй людинi. Цiннiсть людського життя є тiєю пiдвалиною, на основi якої можливий дiалог мiж рiзноманiтними культурними традицiями i системами цiнностей.

У зв'язку з таким розумiнням загальнолюдського необхiдно уточнити спiввiдношення загальнолюдських i гуманiстичних цiнностей. Гуманiстичнi цiнностi - це i є цiнностi загальнолюдськi, а останнi за своєю суттю гуманiстичнi, тобто людянi, бо загальнозначущi цiнностi поза їх спрямованістю на людину не можуть бути загальнолюдськими. Тому аналiзуючи загальнолюдськi засади, слiд робити наголос не стiльки на загально людське, скiльки на загально людське.

Загальне - є феномен спiлкування, а не узагальнення. Загальнолюдське як узагальнення протистоїть нацiональному, розглядає останнiй як iсторичний анахронiзм, що гальмує об'єктивний процес iнтеграцiйного розвитку людства. Таке загальнолюдське є проявом тоталiтарного мислення, якщо розумiти пiд тоталiтарнiстю одномiрну цiлiснiсть, сприймання кожного прояву життя в його безпосередньому спiввiдношеннi з цiлим, зведенням рiзноманiтностi до одноманiтностi.

Увiйти в загальнолюдське, минаючи нацiональне, неможливо. Загально-людське поза нацiональним - це далека вiд дiйсностi абстракцiя, яка не має особливостей i вiдмiнностей, пуста, внутрiшньо бiдна, беззмiстовна форма. Але й нацiональне без загальнолюдського, без пошуку свого шляху входження у загальносвiтовий процес - це всього лише етнографiчна екзотика, сума обрядiв, звичаїв, ритуалiв, якi мають лише мiсцеве, локальне значення.

Нацiя, зв'язуючи iндивiда з iншими iндивiдами шляхом бiльш широкої системи норм, цiнностей i символiв, якi мають субетнiчне значення, робить його одночасно i вiдкритими щодо iнших систем, приводить до усвiдомлення своєї не тiльки нацiональної, але й загальнолюдської належностi. Носiєм загальнолюдського у кожнiй нацiї стає тим самим кожний iндивiд у тiй мiрi, в якiй вiн усвiдомлює свою самоцiннiсть i самостiйнiсть, свiй чисто особистiсний зв'язок зi свiтом та iншими людьми.

Таким чином загальнолюдське i нацiональне є продуктивними i життєздатними лише у випадку зверненостi до особистостi, у зв'язку мiж її особистим буттям i суспiльним призначенням. Вiльна, творча особистiсть є основою взаємозв'язку нацiонального i загальнолюдського.

Таке розумiння основи взаємозв'язку нацiонального i загальнолюдського показує, що здiйснення свiтоглядно-методологiчної переорiєнтацiї сучасної суспiльної свiдомостi потребує не просто замiни класових прiоритетiв прiоритетами загальнолюдськими чи нацiональними, а утвердження гуманiстичних цiнностей загальнолюдського, нацiонального характеру, здатних захистити будь-яку людину i надати допомогу у подоланнi псевдогуманiстичних iлюзiй i антигуманних проявiв у справi кардинального реформування суспiльства.

У четвертому роздiлi - "Формування нацiональної визначеностi особистості" - дається аналiз основних структурних елементiв формування, розвитку i функцiонування нацiональних цiнностей особистостi.

У процесi нацiональної iдентифiкацiї особистостi слiд вiдрiзняти об'єктивну i суб'єктивну сторони, маючи на увазi у першому випадку комплекс зв'язкiв, якi виражають об'єктивну соцiальну залежнiсть особистостi вiд спiльноти, а в другому - комплекс суб'єктивної, соцiально-психологiчної прив'язки особистостi до умов даного нацiонального буття, до особливостей образу життя, культури, традицiй нацiональної спiльноти.

Людська особистiсть, як складна, вiдкрита система, асимiлює зовнiшнi впливи, реалiзуючи їх у своїй дiяльностi, способi мислення i способi життя, у своїх почуттях i переживаннях. Тому нацiональне походження саме по собi не переносить автоматично на особистiсть своєрiдностi тiєї чи iншої спiльноти. Нацiональнi особливостi особистостi проявляються у всiй структурi елементiв її соцiально-психологiчної моделi. Вони зачiпають сферу почуттiв, мотивiв, установок, цiннiсних орiєнтацiй. Системна повнота названих елементiв має свою специфiку в етнiчному (нацiональному) обличчi особистостi, яке залежить вiд багатьох факторiв її формування як соцiального об'єкту. Мова йде про вiдтворення етносу в його iндивiдуальнiй формi, маючи на увазi не бiологiчний, а соцiокультурний аспект вiдтворення всiма сферами iнституцiйного i постiнституцiйного характеру: сiм'ї, школи, системи освiти i виховання, функцiонування засобiв масової iнформацiї, робочої мови, державних установ, науки i т.п., якi формують на рiзних рiвнях особистiсть як етнiчний (нацiональний) тип.

Належнiсть до нацiї, до нацiональних форм економiчного, полiтичного, духовного життя, нiколи не гарантована автоматично, в силу кровi чи закладених генiв. У той же час нацiональна належнiсть, виражаючи комплекс об'єктивних закономiрних зв'язкiв особистостi зi спiльнотою, не може бути поставлена у залежнiсть вiд свавiльних спрямувань людей, їх вибору, смаку i т.п.

Можна вести мову про певну свободу нацiонального самовизначення особистостi, поважаючи тим самим суверенiтет i права особистостi, як суб'єкта громадянського суспiльства. Але нацiональна специфiка особистостi, яка проявляється в реальнiй поведiнцi, а також самосвiдомостi особистостi, у значнiй мiрi визначається реальним рiвнем спiлкування. Спираючись на данi соцiологiчних дослiджень, що пiдтверджують залежнiсть мiж реальним вживанням у сiм'ї розмовної мови (свого та iншого етносу) з одного боку, i оцiнкою етнiчних особливостей поведiнки та уявленнями про етнодиференцiюючі ознаки з iншого, основа етнопроцесу вбачається у розширеннi зон i сфер формального i неформального спiлкування, яке пiднiмає якiсть i рiвень мiжнацiональної культури, побуту, поведiнки, свiдомостi. Iнакше, (якщо рiвень нацiональної культури вiдкинути у глибини нацiональної самосвiдомостi чи пiдсвiдомостi, в структури "iнтимної етнопсихологiї" особистостi) можна отримати деформований образ особистостi з неповним набором нацiональних ознак, що обертається втратою самої нацiональної самосвiдомостi. А в ситуацiї втрати етнiчної самосвiдомостi, навiть при збереженнi деяких етнiчних реалiй (знання мови, iнших елементiв етнiчної культури), можна говорити про асимiляцiю особистостi.

Нацiональна свiдомiсть має когнiтивнi та емоцiйнi компоненти. Когнiтивна складова нацiональної самосвiдомостi репрезентована перед усiм iсторичною i культурною пам'яттю, змiстовним наповненням якої є знання i уявлення про минуле свого народу, про певнi подiї, пам'ятнi дати, про нацiональних героїв, дiячiв культури; фольклор, традицiї, обряди та звичаї. Емоцiйна складова нацiональної самосвiдомостi репрезентована нацiональними почуттями, якi активiзують патрiотичнi настрої народу, сприяють формуванню нацiональної гiдностi. Переживання, як одна iз форм нацiональних почуттiв, є основою нацiональної визначеностi самосвiдомостi, яка формується через оволодiння людиною досвiдом переживання, який акумулюється в духовнiй культурi народу, i зокрема, в мистецтвi та релiгiї. Виходячи з такого розумiння структури нацiональної свiдомостi, у дисертацiйному дослiдженнi аналiзуються такi її основнi елементи як мова, етнiчнi стереотипи, iсторична пам'ять, мистецтво, релiгiя. Вони є визначальними у формуванні картини свiту етносу, що є свiтоглядною базою спiлкування i взаєморозумiння членiв спiльноти.

Традицiйнi елементи нацiональної культури в умовах iнтенсивних процесiв урбанiзацiї зазнають суттєвих змiн, витiсняються на периферiю суспiльного життя. Разом з тим, не вiдновивши нацiональнi традицiї та звичаї, не надавши їм значення соцiально-етнiчних норм, якi б регулювали суспiльнi вiдносини, неможливо сподіватися на нацiонально-духовне вiдродження. У сучасному свiтi стан нацiональної культури має суперечливий характер, пов'язаний з її тенденцiєю до культурно-духовної унiфiкацiї. На рiвнi особистостi ця суперечливiсть лежить у площинi спiввiдношення етнiчних i нацiональних ролей людини. У дисертацiї таке спiввiдношення вбачається у дiалектицi соцiалiзацiї та етнiзацiї особистостi, яка полягає в тому, що немає соцiалiзацiї без етнiзацiї, i навпаки.

Культура як засiб формування нацiональної самосвiдомостi є форма одночасного буття i спiлкування рiзних - минулих, сучасних i майбутнiх культур, як форма їх дiалогу i взаємопроникнення, адже життя людини можна охарактеризувати як дiяльнiсть у модусi дiйсного, обгрунтовану пам'яттю про минуле та iдеально спрямовану у майбутнє. Тому найбiльш рельєфні риси нацiональної своєрiдностi особистостi визначаються вихованiй у нiй орiєнтацiї на домiнуючий у даному середовищi культурний iдеал. Культурний iдеал - це комплекс уявлень, якi вiдображають найбiльш характернi i загальнi особливостi даного способу життя i якi "моделюють" нацiональну своєрiднiсть членiв спiльноти. У сучаснiй науковiй лiтературi, публiцистицi такий iдеал має назву - нацiональна iдея. Хоча слiд зазначити, що спектр розумiння цього поняття (нацiональна iдея) досить широкий. Автор видiляє тi аспекти, якi детермінують дiєвiсть нацiональної iдеї, як iдеалу: обумовлюють її здатнiсть, як основи iдеологiї, що вказує мету iснування, призначення нацiї, виконувати роль iнтегратора суспiльства.

Здебiльшого дослiдники звертають свою увагу на характер змiсту нацiональної iдеї. Але сила iдеалу залежить не тiльки вiд характеру його змiсту, але й вiд можливостi його здiйснення. Якщо iдеал настiльки вiдчужений вiд iснуючих можливостей, що людина, намагаючись його здiйснити, знову i знову повертається до вихiдних позицiй, безглуздiсть життя вiдчувається ще бiльш гострiше. Таким чином, iдеал повинен так органiзувати життя людини, щоб, по-перше, поступово здiйснюючись, запобiгати односторонньо-потворному розвитку сутнiсних сил людини, а по-друге, не замикати перспективу цього розвитку. У порушеннi цих вимог слiд шукати причини того, що в нашiй країнi нацiональна iдея, яка тiсно пов'язана з iдеями демократизацiї, ринкової економiки, державної незалежності, вiдродження культури тощо, не спрацьовує. Iдеали нацiї, стратегiчна мета формуються переважно за аналогiєю з iншими, бiльш національно усталеними країнами, а не на пiдставi глибокого аналiзу внутрiшнiх особливостей власного iсторичного розвитку, i тому страждають абстрактнiстю, надуманiстю, не є життєздатними. Але найголовнiше - "забутi" людина, особистiсть, тi екзистенцiальнi проблеми iснування, без вiдповiдi на якi нiяка сучасна iдеологiя не може розраховувати на увагу людей.

Таким чином, передумовою формування нацiональної визначеностi особистостi є вироблення нею нацiональної самосвiдомості. Разом з тим, особистiсть отримує нацiональну визначенiсть, лише включаючись у внутрiшню структуру спiльноти, враховуючи дiалектику етнiчних i соцiальних ролей особистостi, яка реалiзується за допомогою культури взагалi, мови, релiгiї, мистецтва, iсторiї, iдеологiї зокрема.

ВИСНОВКИ

В результаті проведеного дисертаційного дослідження зроблено низку важливих для практики суспільного розвитку висновків:

1. Особистість є хоча і автономною, самостійною, але все ж частиною суспільства, різноманітних його структурних елементів, не може існувати поза ними не тільки фізично, але й психологічно, духовно, відчуває потребу в належності до певного соціального цілого. Ціннісна свідомість дозволяє особі ототожнювати себе з певною соціальною спільнотою, виконує функцію її соціокультурної ідентифікації.

2. Нація як етносоціальна спільнота є найбільш універсальною "референтною групою" для особистості. Національне як тип соціальних зв'язків має синтетичний характер, вбираючи у своє визначення класові, сімейні, професійні та інші зв'язки і відношення.

3. Нація є такий щабель у розвитку етносу, що підносить особистість над природною і становою залежністю, збільшуючи ступінь розвитку її свободи. Такий процес повинен бути усвідомлюваним і цілеспрямованим, що становить зміст гуманізації етнічних відносин. Гуманізм полягає у формуванні відносин, заснованих на вільній національній ідентифікації кожної конкретної людини.

4. Національне походження саме по собі не переносить автоматично на особистість своєрідності тієї чи іншої спільноти. Особистість настільки національно визначена, наскільки національні фактори включені у процес соціалізації особистості.

5. Формування національних цінностей особистості є не що інше як специфічний процес соціалізації. Немає соціалізації без етнізації і навпаки.

6. Основою взаємозв'язку національного й загальнолюдського є творча особистість. Носієм загальнолюдського у кожній нації стає кожний індивід у тій мірі, в якій він усвідомлює свою самоцінність і самостійність, свій чисто особистий зв'язок зі світом та іншими людьми.

7. Національна культура та її елементи тільки тоді стають дійовими чинниками формування національного буття особистості, коли відповідають особистим духовним прагненням людей, їх творчим інтенціям, які пов'язані з реальними умовами суспільно-історичного життя.

8. Здійснення світоглядно-методологічної переорієнтації сучасної суспільної свідомості потребує не просто заміни класових пріоритетів пріоритетними загальнолюдськими, чи національними, а утвердження гуманістичних цінностей загальнолюдського, національного характеру, здатних захистити будь-яку людину і надати допомогу у подоланні псевдогуманістичних ілюзій і антигуманних проявів у справі кардинального реформування суспільства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Корнієнко О.М. Спiввiдношення нацiонального i загальнолюдського, вiд протиставлення до консенсусу, оптимального балансу. //Вiсник Київського унiверситету. Серiя “Фiлософiя i полiтологiя”. - 1997. - №27. - с.32-34.

2. Корнієнко О.М. Людина у лаштунках нацiонального i загальнолюдського. //Политико-правовая сфера общества: реальность и тенденции развития. - К.: “Віпол”. - 1997 - с.81-86.

3. Kornijenko A., Zujev V. Subject basis of commonhuman values and nowadays. //Lasers in technological systems. International Eurasian academy of sciences - S.Petersburg. - Vol.№3. - 1996. - p.3-5.

4. Корнієнко О.М. Предметна основа загальнолюдського i сучаснiсть. //ООН i майбутнi поколiння (матерiали Мiжнародного симпозiуму, присвяченого 50-рiччю ООН). - К.: “Логос”, 1996. - с.130-132.

5. Корниенко А.Н. Общечеловеческие ценности и современность. //Материалы докладов Междунар. научн.-практ. конф. “Социально-экономические и политические процессы общества в переходный период”. - Сумы. - 1995. - с.21-25.

6. Корниенко А.Н. Приоритет общечеловеческого в системе ценностных ориентиров общества //Тезисы докладов Междунар. научн.-практ. конф. “Социально-экономические проблемы перехода к обществу смешанной экономики”. - Сумы. - 1992. - с.30-31.

АНОТАЦІЇ

Корнiєнко О.М. Нацiональні цiнності особистостi: сутнiсть та особливості формування. - Рукопис.

Дисертацiя на здобуття наукового ступеня кандидата фiлософських наук за спецiальнiстю 09.00.03 - соцiальна фiлософiя та фiлософiя iсторiї. - Київський унiверситет iменi Тараса Шевченка, Київ, 1998.

Дисертацiю присвячено питанням формування нацiональної визначеностi особистостi. Встановлено, що передумовою нацiональної самовизначеностi особистостi є вироблення нею нацiональної самосвiдомості. Разом з тим, особистiсть отримує нацiональну визначенiсть, лише включаючись у внутрiшню структуру спiльноти, враховуючи дiалектику етнiчних i соцiальних ролей особистостi, яка реалiзується за допомогою культури взагалi, мови, релiгiї, мистецтва, iсторiї, iдеологiї зокрема.

Ключовi слова: система цiнностей особистостi, нацiя, iдентифiкацiя, етнотип особистостi, нацiональна самосвiдомiсть, нацiональна культура.

Корниенко А.Н. Национальные ценности личности.: сущность и особенности формирования. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Киевский университет имени Тараса Шевченко, Киев, 1998.

Диссертация посвящена вопросам формирования национальной определенности личности. Установлено, что условием национальной самоопределенности личности является овладение ею национальным самосознанием. Вместе с тем, личность получает определенность только включаяясь во внутреннюю структуру общности, учитывая диалектику этнических и социальных ролей личности, которая реализуется с помощью культуры вообще, языка, религии, искусства, истории, идеологии в частности.

Ключевые слова: система ценностей личности, нация, идентификация, етнотип личности, национальное самосознание, национальная культура.

Kornijenko O.M. National values of Personality: essence and peculiarities of formation. - Manuscript.

Thesis for a candidate's degree on speciality 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history - Kyiv Taras Shevchenko National University, Kyiv, 1998.

The dissertation is devoted to the questions of national determination of Personality. It is established that the prerequisite of determination of Personality is its mastering the national self-consciousness. In addition to this Personality receives national determination only in the case of being connected with the inner structure of community, taking into account the dialectics of the ethnic and social parts of Personality. It makes possible to be realised with the help of culture in general, language, religion, arts, history in part.

Key words: system of Personality values, nation, identification, ethnotype, national self-consciousness, national culture.

Размещено на Allbest.ru