Соціальна ефективність організацiй в суспiльствi, що змінюється

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нацiональна академiя наук України

Iнститут соціології

УДК 301.061

Соціальна ефективність організацiй в суспiльствi, що змінюється

22.00.03 - соцiальна структура, соцiальнi iнститути та соціальні відносини

Автореферат дисертацiї

на здобуття наукового ступеня

кандидата соцiологiчних наук

Овчаров Анатолiй Олександрович

Київ 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті соціології НАН України.

Науковий керівник

доктор соціологічних наук Донченко Олена Андріївна, Інститут соціальної та політичної психології, завідуюча лабораторією мас та організацій.

Офіційні опоненти:

доктор соціологічних наук, професор Судаков Володимир Іванович, Міжрегіональна академія управління персоналом, керівник наукових проектів науково-дослідного департаменту

кандидат філософських наук Піддубний Володимир Андрійович, старший науковий співробітник, Інститут соціології НАН України, відділ соціальної експертизи.

Провідна установа:

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра галузевої соціології.

Захист відбудеться 28 травня 1999 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.229.01. в Інституті соціології НАН України за адресою: 252021, Київ-21, вул. Шовковична, 12.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту соціології НАН України за адресою: 252021, Київ-21, вул. Шовковична, 12.

Автореферат розіслано “22” квітня 1999 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Стукало С.М.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальнiсть дослiдження. В умовах глобальної соціальної трансформації виникає потреба в соціологічній концептуалізації багатьох процесів і явищ. Не є винятком процеси, пов'язані з переструктуруванням інститутів та організацій в українському суспільстві.

Відсутність соціологічного аналізу в питаннях бажаних змін в організаційному оновленні соціуму впливає на спонтанність, випадковість процесів виникнення та руйнації різноманітних організаційних структур (далі - організацій). Недостатньо розроблена і проблема еволюції-інволюції організацій під впливом зовнішніх чинників - політичних, економічних, культурних тощо.

Наприклад, на дiяльнiсть організацій впливають такi загальнi чинники як час та мiсце подiй. Iсторичний аналiз свiдчить, що однi перiоди суспiльного розвитку характеризуються високою динамiкою соцiальних процесiв, iншi - статичнiстю, пов'язаною зi стагнацiєю та занепадом. Незважаючи на оцiнку багатьох аналiтикiв стану нашого суспiльства як суцільно кризового, цей висновок є дещо однобоким. Дiйсно, багато органiзацiйних структур, в минулому ефективних, не функцiонують зовсiм, або функцiонують частково. Але, одночасно, створюється маса iнших структур, що досягають певного успiху у своїй дiяльностi.

Теперiшнiй перiод є перехiдним не тільки в економiчному контекстi, але й в часовому, в зростаннi темпiв соцiальних процесiв на всіх рiвнях суспiльного життя. І проблема в тому, що однi органiзацiї за своєю внутрiшньою структурою здатнi адаптуватися до змiн, а iншi нi. Феномен адаптацiї органiзацiй до трансформацiйних змін в соцiумi також є недостатньо вивченим, а тому i досить актуальним.

Другий загальний чинник - мiсце, тобто те соцiокультурне середовище, в якому трансформується організація. Звертаючись до кращих зразкiв свiтового досвiду та намагаючись їх без розбору переймати, ми не завжди чiтко усвідомлюємо, наскiльки конкретнi запозиченi методи спiвзвучнi особливостям нашого етносу як певнiй органiзацiйнiй структурi з її ментальнiстю. Розробки та дослiдження в цьому напрямі вже ведуться, і тому з нашої точки зору актуальним є синтез рiзних пiдходiв до проблеми ефективності організацій.

Виходячи з цього, головний акцент в данiй дисертацiї зроблено на механізмі функціонування i дiяльностi рiзних типiв органiзацiйних структур залежно вiд конкретних умов: соцiально-культурного фону та зростаючої динамiки соцiальних процесiв.

Міра наукового опрацювання проблеми. В свiтовiй науковiй лiтера-турi термiни “органiзацiя”, “тип органiзацiї” пов'язані з iменами F.W. Taylor, H. Fayol, S.Е. Мayo, М.Weber, А.Маslow, D.C. МcCllelland, Р. Hersey, К. Blanchard, H. Mintzberg та iнших. Традицiйно поняття “органiзацiя” в рамках соцiологiї використовується в декількох значеннях, таких як:

1) елемент соцiальної структури;

2) тип дiяльностi;

3) ступiнь внутрiшньої упорядкованостi, узгодженостi частин цiлого;

4) система вiдносин мiж деякою кiлькiстю iндивiдiв, об'єднаних загальною метою.

Тобто, поняття “організація” безпосередньо пов'язане з такими термiнами - “структура” та “система”. В поняттi “структура” звичайно фiксуються вiдносно iнварiантнi та статичнi закономiрностi, що вiдносяться до способiв взаємозв'язку елементів системи мiж собою, а в поняттi “органiзацiя” - динамiчнi, що пов'язанi з функцiонуванням та взаємодією частин цiлого.

В силу певних обставин вiтчизняна наука до 90-х рокiв не дослiджувала питання, пов'язані з реальною сутнiстю та механiзмами утворення, дiяльностi та припинення iснування органiзацiй. В радянськiй перiодицi та окремих виданнях в планi полемiки з буржуазною наукою iнколи з'являлися працi, присвяченi данiй темi. Це, зокрема, роботи Д.М. Гвiшiанi “Органiзацiя та управлiння” (1970), А.I. Пригожина “Розвиток теорії організації в iндустрiальнiй соцiологiї” (1970), А.В.Петровського “Досвiд побудови соцiально-психологiчної концепцiї групової активностi” (1973), Л.I.Уманського “Соцiально-психологiчнi проблеми поетапного розвитку групи як колективу” (1975). Але, пріоритет в цьому напрямі, як i в iнших галузях соціології належить американським дослiдникам, які зробили значний внесок в теорiю, прикладні методи i технології дослідження організацій. Особливо заслуговує на увагу робота такого фахiвця по психологiї управлiння як L.Konstantin “Органiзацiйнi парадигми” (1991), в якiй автор пропонує своє бачення типологiї органiзацiй.

Вiддаючи належне науковiй i практичнiй цінності вказаних робiт, слiд зазначити, що концептуалізація рiзних типiв органiзацiй в реальному соцiокультурному середовищі з хаотичною динамiкою соцiальних процесiв розроблена недостатньо. Тому постає необхiднiсть бiльш детального аналiзу iснуючих моделей органiзацiйних структур та вироблення концепцiї ефективності органiзацiї в умовах динамічних змін.

Мета і завдання дослiдження. Основною метою дисертацiйної роботи є вивчення можливостей динамічних змін в структурі органiзацiї у відповідності до потреб ситуації. Для досягнення даної мети потрібно було вирішити такі завдання:

здійснити порівняльний аналіз існуючих в управлінській літературі моделей і типів організацій;

виокремити основні чинники впливу та механізми формування, діяльності та руйнації організацій, враховуючи історичні передумови і наявний соціально-психологічний стан суспільства;

розкрити природу організації як елемента соціальної структури з точки зору статики, тобто будови та типу внутрішніх зв'язків в організації, а також динаміки, тобто процесів, пов'язаних з функціонуванням організації як цілісної підсистеми всередині конкретної соціальної системи;

показати роль, цілі та функції організації в соціумі;

проаналізувати досвід, накопичений в соціології організацій відносно різних структур, їх типів, ознак, способів функціонування, і особливо комплекс чинників, що впливають на формування , життєдіяльність та соціальну ефективність організацій в період трансформації суспільства;

збудувати багатовимірну модель організації, інтегровану в межах певних якісних шкал або показників;

зробити аналіз динаміки означених шкал або показників в умовах певних соціальних трансформацій.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження виступають організації як певні структурні елементи суспільства. Предметом дослідження виступають:

внутрішні властивості організацій, які створюють коло можли-востей для ефективного чи неефективного функціонування цих структур;

типології та моделі організацій, в яких вони впорядковуються за ступенем наближення до ідеального варіанту свого функціонування.

Теоретико-методологічні засади та емпірична база дослідження. Теоретичну та методологічну основу дослідження становлять принципи, на яких базується системно-функціональний підхід до аналізу організаційних структур та особливостей їх діяльності в умовах зміни зовнішнього середовища.

Аналізуючи характерні особливості організаційних структур, дисертант використовував окремі положення праць М.Weber, Т.Parsons, R.K. Меrton, Е.Gouldner, В.В.Дружиніна, Д.С.Конторова та ін.

Досліджуючи форми, типи, моделі та класифікації організацій, їх значення для теорії управління, автор спирався на розробки L.Коnstantin, P. Blau, Е.Rogers, H.Міntzberg, А.І.Пригожина та ін.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації здійснюється концептуальний аналіз організаційних парадигм та управлінських факторів, що впливають на ефективність функціонування організацій. Проведене згідно з поставленою метою та завданнями дослідження дає змогу висунути та обгрунтувати ряд положень, що містять наукову новизну:

на основі вивчення соціологічної та соціально-психологічної літератури, емпіричних досліджень та досвіду управлінського консультування організацій зроблена спроба визначення причин соціальної ефективності та адекватності (відповідно неефективності і неадекватності) організації і запропонована авторська організаційна модель (с.134);

на основі фактичного матеріалу з використанням типологічного методу була розроблена класифікація організацій, до якої увійшли чотири типи організаційних структур: ієрархічна, конкуруюча, консолідаційна та індивідуалістська. Кожному типу організації відповідає певна характеристика її структурно-функціональних особливостей, а також стиль взаємодії даної організації із зовнішнім соціальним середовищем (с.114-123);

розроблена класифікація системних ознак організацій, які і виконують роль основних шкал в авторській моделі: інтегративності, диференційності, нормативності та креативності. Характер та стиль функціонування організації обумовлюється комбінацією двох домінуючих ознак з кожної дихотомічної пари (с.131);

обгрунтовано, що виникнення і домінування в соціумі певних типів організацій безпосередньо пов'язані з рядом детермінуючих чинників: політичних, економічних, соціально-культурних; показано як реальний характер певного чинника впливає на еволюцію різних типів організацій; проаналізовано залежність між типом організації, функціями, які вона виконує в даному соціумі та її соціальною ефективністю (с.139 - 151).

Новизна запропонованої моделі полягає в тому, що вона дозволяє: застосовувати системний комплексний підхід для оцінки діяльності реальних організацій; визначати, наскільки організація відповідає реаліям та запитам зовнішнього соціального середовища; прогнозувати рівень ефективності організацій в різних умовах, зокрема, в період, пов'язаний з трансформацією суспільства.

В організаційній моделі враховуються як зовнішні соцієтальні чинники так і внутрішньоорганізаційні, що включають в себе такий показник як адекватність типу організації стилю управління та поставленим задачам.

Метою такого модельного підходу являється можливість підвищення ефективності діяльності організацій шляхом адекватного використання індивідуальних та колективних ресурсів, уникаючи таким чином процесів деструктурування і дезорганізації, які гальмують прогресивний розвиток суспільства.

Практична значущість результатів роботи полягає в розробці мето-дологічних проблем дослідження типології організацій, системному аналізі організаційних структур, побудові оптимальної типологічної моделі на основі запропонованих системних ознак організацій; узагальненні характеристик різних організацій та в розборі різних варіантів управлінських стратегій, що можуть бути застосовані в різних типах організаційних структур.

Головні положення і висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані фахівцями, які працюють над проблемами соціальних організацій, займаються типологіями макро- та мікрогруп, вивчають вплив соціального середовища на структурні характеристики організацій та способи їх взаємодії в соціумі, в теорії та практиці управління.

Окремі положення роботи можуть бути використані різними управлінськими структурами державного та недержавного секторів для вироблення стратегії і тактики оптимальних управлінських рішень; при моделюванні поведінки окремих суб'єктів політичної, економічної та культурної сфер суспільного життя.

Теоретична значущість дисертації полягає в уточненні та доповненні категоріально-понятійного апарату, а також застосуванні нових понять для визначення приведених вище системних ознак організаційних структур.

Отримані результати можуть бути використані при розробці учбових програм та спецкурсів для вищих та середніх спеціальних навчальних закладів при вивченні таких дисциплін, як соціологія, соціальна психологія, соціально-психологічний менеджмент, соціологія організацій, теорія управління, а також при проведенні науково-практичних семінарів в інститутах та на курсах підвищення кваліфікації управлінських кадрів, при вирішенні проблем управлінського консультування.

Апробація результатів. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у доповідях і повідомленнях на Міжнародній науково-практичній конференції “Потенціал управлінських систем: проблеми формування та розвитку” (Київ, 1993); на засіданні Всесоюзного Клубу Директорів (Харків, 1994), на методологічному семінарі “Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія” (Київ, АПН України, 1998).

Крім того, ряд положень та висновків дисертації використовувались в практиці управлінського консультування в різних організаціях: виробничих, навчальних, адміністративних, культурних, екологічних, політичних.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації - 174 с., 9 таблиць, 4 рис., список використаних джерел (144 найменувань) займають 16 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність дослідження та міра наукового опрацювання проблеми; формулюються: мета, завдання, об'єкт, предмет дисертаційного дослідження; дається характеристика його теоретико-методологічної та емпіричної бази; розкривається наукова новизна і практична значущість одержаних результатів; наводяться дані про їх апробацію.

Перший розділ “Організація як об'єкт соціологічного дослідження” присвячено аналізу організації як елементу соціальної системи, простежується зв'язок між процесом еволюції організацій та соціальними змінами в суспільстві. Виділяється ряд характерних факторів, що впливають на ці зміни.

На основі здобутків класиків в області соціології організацій формулюється визначення поняття “організація”. Підгрунтям такого визначення являється розуміння організаційного феномену таким фахівцем в означеній області, як А.І.Пригожин. Відштовхуючись від основних категорій, що визначають організацію як поняття:

а) елемент соціальної структури;

б) різновид діяльності;

в) ступінь внутрішньої упорядкованості та узгодженості частин цілого.

А.І. Пригожин виділяє стосовно соціальних об'єктів наступні значення терміну “організація”:

Організація - це соціальний інститут, призначений для виконання певної соціальної функції в суспільстві;

Організація - це процес, що пов'язаний з певною діяльністю, включаючи такі функції, як розподіл ролей, встановлення вертикальних та горизонтальних зв'язків та координацію, В цьому значенні поняття “організація” співпадає з поняттям “управління”.

Організація - це структура об'єкту, будова та тип зв'язків між окремими елементами організації як соціальної системи з їх ознаками.

Відомий український соціолог В.Л. Оссовський використав дещо відмінний від вищезгаданих термінологічний апарат в організаційному контексті.

Організація соціальна:

цільова група, створена для реалізації певних цілей за допомогою раціональних засобів;

комплекс засобів управління і керівництва людьми, координації їх дій, спрямованих на досягнення визначених цілей;

сам процес регуляції соціальних дій.

Оскільки будь-яка організація є системою структурних зв'язків і відносин, функціональних станів (статусів, ролей, залежностей та дій), а також при наявності в ній стійких (типових) властивостей та ознак, котрі дозволяють відносити її до певної групи чи класифікації, в основу даного дослідження було покладено три методологічних принципи:

системність

функціональність

єдина типологія

Згідно першого принципу організація уявляє собою складний системний об'єкт як комплекс взаємних зв'язків та характеристик. Таких характеристик може бути достатньо багато. Нас в першу чергу цікавлять ті характеристики та властивості, які дозволяють ідентифікувати тип організації та забезпечують життєдіяльність та ефективність її функціонування, адекватність зовнішньому соціальному середовищу. Нами були запропоновані чотири базових характеристики, що виступають в ролі системних ознак організації та являються основою розробленої ідентифікаційної моделі.

1. Нормативність як засіб соціальної регуляції поведінки індивідів та груп. Нормативність є сукупність внутрішніх та зовнішніх зразків поведінки. Внутрішні норми пов'язані з ментальністю, що формує ті чи інші морально-етичні принципи поведінки, а зовнішні норми формуються в залежності від соціальної структури суспільства, інтересів груп, системи суспільних відносин. Норми забезпечують функції інтеграції, впорядкування та підтримки системи організаційних відносин при допомозі оцінок поведінки членів організації.

Креативність являє собою дихотомічну протилежність норма-тивності. Її можна інтерпретувати як творчу діяльність, в результаті якої виникає якісно новий продукт - матеріальний чи інтелектуальний. Свобода творчості та плюралізм в думках і підходах часто суперечать встановленим нормам і цінностям в мікро чи макросоціумі. Однією з умов розвитку креативності є свобода критики, творчі дискусії, обмін та боротьба думок.

Інтегративність як системна ознака пов'язана з процесами об'єднання та згуртованості окремих елементів системи в ціле. Інтегративність системи можна розглядати як комплекс окремих соціальних, політичних, економічних та культурних факторів, котрі сприяють таким організаційним процесам:

об'єднанню індивідів та груп в колектив;

появі феномену згуртованості;

формуванню групового етосу;

встановленню оптимальних зв'язків між окремими членами організації та групами.

Характер інтегративності як системної ознаки залежить як від статусу самої організації, її цілей та діяльності, так і від впливу зовнішнього середовища.

Диференційність в організаційній системі розглядається як ознака розподілу за функціональним принципом, інтересами, цінностями, стилем поведінки та діяльності, рівнем життя і т.п. Диференційність по своїй сутності протилежна інтегративності, оскільки перша ознака орієнтована на спрощення соціальної структури соціуму, в той час, як друга - на структурне ускладнення.

Виділення приведених системних ознак дозволяє побудувати інтегральну організаційну модель у вигляді двох континуумів: норма-тивність-креативність та інтегративність-диференційність. Склад та характер взаємодій цих континуумів складає динамічну природу організаційної реальності.

Принцип функціональності в дисертації розглянуто в контексті розподілу функцій в організації : інформаційної, функції управління та функції впливу. Інформаційна функція пов'язана з прийманням, обробкою та видачею інформації. Функція управління включає аналіз, розпізнавання, оцінку ситуацій, вироблення та узгодження рішень, їх оптимізацію та контроль їх виконання. Функція впливу - це певні дії, пов'язані з активним впливом на інші організації, об'єкти чи людей.

В контексті функціонального підходу також розглянуто різні функціональні моделі, зокрема: модель А.Файоля, що базується на таких організаційних елементах, як планування, організація, контроль, управління, прогнозування, координація і стимулювання; модель Б.Такмена-Е.Мабрі, де виділяються чотири фази розвитку групової діяльності:

Латентна фаза, в котрій домінує орієнтація на партнерство та пошук сфери діяльності;

Адаптаційна фаза, для якої характерні боротьба з проблемами та зростання впливу на окремих членів групи;

Інтеграційна фаза: поляризація поглядів відносно проблемних рішень;

Фаза досягнення цілі, з формулюванням загального рішення та досягненням консенсусу стосовно оцінки результатів діяльності.

Також розглянуто модель В.Подмаркова, що базується на системі організаційних зв'язків:

формальних

неформальних

напівформальних

позаформальних

офіційних

неофіційних

Якщо проаналізувати вказані зв'язки в контексті дослідження, можна знайти певні кореляції формальних та офіційних зв'язків з нормативністю як системною ознакою, а неформальних та неофіційних - з креативністю. Напівформальні та позаформальні зв'язки являються скоріше випадковими або тимчасовими утвореннями, тому не представляють інтересу для даного дослідження.

Далі аналізуються типи та моделі організаційних структур, які можна віднести до історії управлінської думки. Фундамент класичного менеджменту склали чотири школи:

1885-1920 р.р. - школа наукового управління (F.W.Taylor, F.B.Gilbreth, H.Hunt).

1920-1950 р.р. - школа адміністративного напрямку (H.Fayol, J.D.Mooney, А.P.Slone).

1930-1950 р.р. - школа людських відносин ( М.P.Follett, Е.Мayо, А.Маslow).

1950- теперішній час - наука управління або кількісних методів.

В цілому класичний менеджмент використовує такі напрацьовані стандартні підходи:

а) процесний підхід, який розглядає управління організаціями як взаємозалежність управлінських функцій;

б) системний підхід, що розглядає організацію як систему, основними елементами якої є: люди, структури, задачі та технології, що зорієнтовані на досягнення мети в умовах мінливого зовнішнього середовища;

в) ситуаційний підхід, який концентрується на виборі оптимального методу, відповідного даній конкретній ситуації.

Оскільки основним методом дослідження є системний аналіз, ми використали в якості інструменту аналізу типологізацію об'єкту дослідження - організацію та її складові елементи. Результатом типологізації є виділення певних типів соціальних об'єктів та явищ, що представляють собою ідеалізацію їх реально існуючих аналогів в соціумі.

Першим значним внеском в теорію організації була концепція бюрократичної організації М.Вебера. Теорія Вебера не містила в собі описів конкретних організацій, його тип бюрократичної організаційної структури представляв умовну нормативну модель, до якої повинні прагнути реальні організації. Альтернативною моделлю веберівської стала “діалектична” організація (автор - О. White). Організаційна структура, яку описав О.Вайт, відображає інформаційну відкритість та орієнтацію на людський фактор. Концепція “діалектичної” організації вела до нового способу мислення та нової системи цінностей тих, хто працював в бюрократичних структурах.

Концепцію неформальної організації як противагу класичним раціональним підходам М.Вебера та його послідовників розробив Е.Голднер. Ця концепція описує процеси саморегуляції, гомеостазиса, стихійності в груповій та організаційній динаміці.

Розвитком веберівскої традиції, що стала початком типологізації як системного методу вивчення організацій, являється опис двох типів організаційних структур - механістичної і органістичної. Порівняльний аналіз цих структур зробили вчені-біхевіорісти Т.Berns та J.М.Stalcker. Вони прийшли до висновку, що органічні структури краще підходять для організацій, які діють в умовах швидких змін зовнішнього середовища, в той час як механістичні пристосовані для повільної еволюції соціального оточення.

Подальший розвиток цих ідей в працях R.E.Аckoff, S.M.Davis, P.Lawrence, J.W. Slocum, R.Woodman, H.Кoontz, С.О'Donnel та ін. дозволив будувати нові типології на трьох рівнях взаємодії:

організація - зовнішнє середовище

підрозділ - підрозділ

людина - організація

В контексті типології організацій по взаємодії підрозділів була розроблена наступна класифікація організаційних структур:

а) традиційна;

б) дивізіональна;

в) матрична.

Традиційна структура в поєднанні з розвитком механістичного (бюрократичного) підходу виконала вирішальну роль при переході від аграрного суспільства до індустріального. В 1-й половині ХХ ст. традиційні структури забезпечили ріст інтегрованих організацій, які згодом переросли в величезні корпорації.

Дивізіональні організації виникли як реакція на кризу традиційних організацій в умовах переходу від жорсткої централізованої системи управління до ринкової, але не шляхом повної відмови від першої, а як результат поєднання обох систем в організаційній діяльності.

Матричні організації створюються для виконання різних проектів в сталі строки та обумовленим рівнем якості. В першу чергу це стосується області новітніх технологій. Тому матричні організаційні структури відрізняються складністю і разом з тим відповідають динаміці суспільних змін, оскільки спрощують управлінську ієрархію і роблять таку організацію більш гнучкою в порівнянні з іншими типами організацій.

На рівні “індивід-організація” існує така класифікація організацій : корпоративні та індивідуалістські. Корпоративні організації являються відносно замкнутими групами людей з максимальною централізацією, схильністю до авторитарних методів управління і з тенденціями протиставляти себе іншим соціальним спільнотам. Індивідуалістський тип організації протилежний корпоративному і є вільним, відкритим об'єднанням людей, що зайняті спільною діяльністю.

Значний інтерес в контексті організаційних парадигм представляє собою типологічна модель Л.Константина (США). Цю модель можна розглядати як інтегральну організаційну структуру, що базується на двох дихотомічних шкалах: відкритість-замкнутість та випадковість (хаотичність)-синхронність. Відповідно вказаним ознакам Л.Константин виділяє чотири типи організацій - відкриту, замкнуту, випадкову та синхронну.

Замкнута організація має ієрархічну піраміду влади. Вона харак-теризується стабільністю, незмінністю, тривалістю існування, чітким розподілом обов'язків. Робота в ній стандартна та нетворча. В ній ціняться: відданість керівництву та лояльність, конформність та слідування груповим нормам. Доступ до інформації обмежений, санкціонований та контрольований.

Відкрита організація базується на вільному обміні інформацією, постійних комунікаціях. В ній ціниться те, що дає результат, взаємодію та відчуття спільності. В ній відбувається постійна ротація ролей.

Випадкова організація орієнтована на різнобічні інтереси та цілі, стимулює творчий пошук та дискусії, не виносить регламентації.

Синхронна організація демонструє високий рівень згуртованості навколо керівника з ознаками харизматичного лідера. В ній насамперед цінуються: відданість ідеї, безумовне слідування загальній меті та визнання авторитету лідера.

Порівняльний аналіз приведених вище класифікацій показує, що, не зважаючи на велику кількість існуючих в них типах організацій, вони не пов'язані між собою загальними ідентифікаційними ознаками. Водночас між більшістю існуючих в наукових джерелах типів організацій існують кореляції, які співпадають по змісту з запропонованими в даному дисертаційному дослідженню системними ознаками - нормативністю, креативністю, інтегративністю та диференційністю.

Поєднання цих ознак утворює полярні континууми, аналіз яких дозволяє робити якісно нові висновки відносно адекватності організацій зовнішньому соціальному середовищу та методів оптимізації управління організаційними структурами. Правильність теоретичних висновків підтверджується емпіричними дослідженнями і практикою управлінського консультування.

Другий розділ дисертаційної роботи “Методологічне та методичне забезпечення наукового управління організаціями” присвячене методам підвищення ефективності організацій і аналізу механізмів їх соціальної адекватності. Особлива увага приділяється таким методам як типологізація і моделювання.

Типологізація виконує роль системного фактора при виділенні типу соціальності та різновидів конкретних форм і співвідношень в трьох аспектах:

Досягається систематизація об'єкту, що надає досліднику можливості зосередитись на особливостях, аналогіях та розбіжностях, притаманних різним організаціям.

Формуються засади для типізації проблем різних організацій та перенесення методів їх вирішення від одних до інших за умови співпадіння певних системних ознак.

Отримується можливість характеризувати суспільство з огляду на його організацію, структурні особливості, механізми інтеграції та диференціації, системи соціального контролю і саморегуляції.

Використання в дисертаційній роботі метода моделювання передбачає спрощення та ідеалізацію об'єкту дослідження; визначення концептуальних категорій, абстрагованих від реальності і побудова на їх основі узагальнених моделей. Як і типологія, модель представляє синтезований образ, задача якого - пояснення та систематизація одержаних результатів. По своїй природі типологія більш статична, а модель - динамічна.

В силу цього, типологічний метод використовується нами для аналізу структурних особливостей організації, переваг та недоліків оргструктур різних типів. В свою чергу, модель краще характеризує динаміку, тобто функціонування організації, її реакцію на зміни в зовнішньому середовищі.

При розробці оптимальної організаційної моделі була використана авторська класифікація окремих ознак оргструктур та управлінських стилів, а також відповідних типів влади, встановлені зв'язки між ними і побудована типологічна модель.

Побудова моделі пов'язана з необхідністю пояснення соціальних явищ і процесів. Результати, одержані при аналізі процесів не представляють реального інтересу, якщо вони не базуються на певних змінних факторах, вибраних для формулювання концепції чи теорії в даній дисертаційній роботі.

До таких змінних слід віднести введені нами категорії нормативності, креативності, інтегративності та диференційності.

Під нормативністю ми розуміємо сукупність внутрішніх та зовнішніх норм соціуму як засіб соціальної регуляції поведінки індивідів та груп.

Головною умовою прояву креативності (творчості) є вільне само-вираження. В організаціях, де таке самовираження уособлюється з груповими цінностями, творчість - це засіб для виробництва якісно нового матеріального чи інтелектуального продукту.

Наступна пара ознак, що запропоновані в якості базису інтегральної організаційної структури, пов'язана з принципом співвідношення загального та індивідуального в соціології організацій. Ознака інтегративності передбачає домінування колективного над особистим, спільного над індивідуальним, адаптації над актуалізацією. Диференційність є наслідком прояву соціальних відмінностей між індивідами, групами в інтересах, цінностях, нормах поведінки та стилю життя.

Таким чином ми одержуємо дві шкали, де одна пов'язана з інтенсивністю інформаційного обміну в організації : від максимальної регламентації функціонування до орієнтації на творчий пошук. Друга шкала показує рівень взаємодії членів організації - від максимальної згуртованості та організованості на засадах спільності до максимальної роз'єднаності на основі індивідуальних відмінностей.

В результаті ортогонального перетину вказаних шкал утворюються чотири континууми, які містять відповідно чотири типи оргструктур. Ці оргструктури можна характеризувати при допомозі комбінацій відомих нам ознак: інтегративно-нормуючої, диференційно-нормуючої, інтегративно-творчої та диференційно-творчої.

Виходячи з принципу розумної достатності, що виключає із класифікації об'єкти з великою кількістю корелюючих ознак, тобто в результаті кількісної оптимізації оргструктур була розроблена типологія з чотирьох еталонних типів організацій. Звичайно, ці еталонні типи є ідеальними моделями, за допомогою яких можливо побудувати ти описати будь-яку реальну організацію.

Основною ознакою інтегративно-нормуючого типу організації є домінування принципу соціальної ієрархії, тобто такої форми побудови складних соціальних систем, в яких нижчі рівні функціонування організацій контролюються вищими. Характерними проявами такої соціальної системи є централізація управління та її бюрократизація. Соціальна ієрархія також виявляється в неухильному дотриманні членами організації певних норм, що уособлюються у вигляді правил, вказівок, інструкцій, регламентацій і т.п., які позбавляють людей можливості проявляти самостійність і творчість у вирішенні задач. Тому такий тип організації був нами названий ієрархічним.

Диференційно-нормуючий тип організації, зберігаючи орієнтацію на загальні норми, водночас дозволяє та заохочує індивідуальний стиль діяльності, ініціює особисту та групову конкуренцію. Для неї характерними є наявність корпоративного духу та широке використання в роботі з кадрами навчально-виховних методів. Такий тип організації умовно назвемо конкуруючим.

Інтегративно-творчий тип організації характеризується таким типом взаємодії між її членами, який відповідає поняттю колективної творчості. Така взаємодія обумовлює спрямованість на спільну задачу при відсутності жорстких норм та регламентацій. Завдяки соціально-психологічним механізмам наслідування, навіювання, ідентифікації, а також внаслідок обговорень, консультацій та дискусій, що сприяють єдності та взаєморозумінню, досягається консолідація членів організації, а її тип можна віднести до консолідуючого.

Диференційно-творчий тип організації втілює в собі такі якості, як індивідуальна творчість, неформальний характер взаємовідносин та самодостатність поведінки її членів. Диференційність в процесі спільної діяльності веде до появи відмінностей в інтересах, цінностях і нормах поведінки та можливості повного розкриття творчого потенціалу кожної людини. Тому такий тип організації був віднесений до індивідуалістського.

В результаті узагальнення зроблених висновків, був зроблений перехід від статичних формальних структур до динамічної моделі з використанням типології як інструменту аналізу взаємозв'язку типів організацій, стилів управління та типів влади в контексті інтегральної організаційної структури.

Органічним стилем управління ієрархічною організацією є стиль, аналогічний директивному. Це закономірно, оскільки в такій структурі керівник виконує роль функціонера по трьом головним аспектам - управлінському, впливовому та інформаційному - і несе особисту відповідальність за порушення функціонування кожної з вказаних складових. Його стиль - це стиль прямих наказів, розпоряджень та вказівок при відсутності зворотного зв'язку з підлеглими.

В організації конкуруючого типу від керівника вимагається вміння координувати дії своїх підлеглих по більшості напрямків і створювати в колективі атмосферу спорідненості, яка сприяє виникненню особистої зацікавленості в результатах та мотивації діяльності. Такий стиль управління можна віднести до координуючого. Феномен спорідненості виникає завдяки сформованій в організації корпоративній культурі - сукупності норм, принципів та цінностей, якими керуються всі члени організації.

Основним чинником ефективності в організації консолідуючого типу є запезпечення пріоритету інформації та технологіям її одержання, переробки і видачі. Керівник в такій організації акцентує свою увагу на розвиток ініціативності та творчості у своїх підлеглих. Він віддає перевагу колегіальному стилю управління, що передбачає поєднання колективної волі та консенсусу в процесі прийняття рішень.

Організація індивідуалістського типу культивує у своїх членів такі якості, як демократичність, відкритість, толерантність. В ній не вимагається спільності думок, стратегії і тактики. Колективні обговорення мають на меті не видачу вказівок і санкцій, а висунення ідей, концепцій та рекомендацій неформального плану. Тому керівник такої організації орієнтований на консультативний стиль управління оргструктурами.

Багато дослідників зазначають зв'язок між характером суспільних процесів, зокрема організаційних, з особливостями функціонування владних структур. Домінування того чи іншого типу влади в соціумі сприяє ефективності одних організацій і навпаки - робить діяльність інших малоефективною чи навіть унеможливлює її. Тому виникає логічне припущення про адекватність певних організацій типу існуючої влади - на макрорівні (державному) та мікрорівні (регіональному, галузевому, організаційному).

Тому доцільно проаналізувати типи влади як різновиди оргструктур відносно вибраних нами базових системних ознак - інтегративності, диференційності, нормативності та креативності.

Поєднання ознак “інтегративність-нормативність” створює соціально-психологічний континуум, який за своїми характеристиками відповідає тоталітарному типу влади, яка базується на суцільному контролі над всіма сферами життя соціуму, забезпечує виконання всіма спільних норм, правил та соціальних установок, придушує опозицію.

Комбінація “диференційність-нормативність” більш органічна авторитарному типу влади, що здійснює контроль над ключовими позиціями в діяльності соціуму, та дозволяє деяким анклавам відносну свободу функціонування.

Сполука ознак “диференційність-креативність” більш адекватна ліберальному типу влади, при якій стає можливим плюралістичний підхід до вирішенні більшості проблем та самостійний вибір стратегії і тактики в прийнятті рішень індивідами та групами. Акцент робиться на індивідуальній творчості, почасти з ігноруванням спільних норм та цілей.

Поєднання ознак “інтегративність-креативність” найбільш відповідає демократичному типу влади, при якій принципи плюралістичності доповнюються об'єднуючими для соціуму цілями та цінностями .

Результатом зробленого аналізу трьох типологій - організацій та адекватних їм стилів керівництва і типів влади - була побудована інтегральна модель організаційної структури на засадах запропонованих системних базових ознак.

Безперечно така модель є ідеальною, оскільки в умовах реального соціуму частіше ми маємо справу з змішаними типами структур та їх функціонування. Водночас розроблений нами концептуальний підхід може бути використаний як оптимізуючий фактор для підвищення ефективності реально діючих оргструктур, їх формування, реорганізації та методів управління.

література історичний соціум

ВИСНОВКИ

Порівняльний аналіз динаміки організаційних процесів показує, що життєдіяльність організацій як відкритих соціальних систем - їх формування, функціонування та руйнація - в значній мірі залежить від об'єктивних зовнішніх факторів. Трансформаційні процеси, що проходять в нашому суспільстві, надають можливість простежити характер реакції різних типів організації на зміни політичного, економічного та культурного аспектів життя, рівень їх адаптованості, стійкості, конкурентності, відповідності соціальним запитам.

Деградація або прогрес окремих організацій безпосередньо пов'язані з таким чинником як адекватність їх діяльності, мети та методів, зокрема управлінських, соціальному замовленню середовища, в якому вони знаходяться. Характер такого замовлення залежить від системних ознак, притаманних оргструктурам, що складають середовище.

Дане дослідження - спроба виділити та проаналізувати типи оргструктур та характер їх функціонування в сучасному суспільстві. Метод - використання типологізації як засобу упорядкованості та приведення до логічної системи об'єктів дослідження у вигляді інтегральної організаційної моделі.

Подальші кроки у дослідженні цієї проблеми - в використанні модельного підходу для розробки соціологічних технологій у сферах управлінського консультування та соціального прогнозування суспільних процесів.

ПУБЛІКАЦІЇ

Основні положення дисертації відображені у 1 брошурі та 5 статтях.

1. Овчаров А.А. Социальный менеджмент. Навчальний посібник /Академія муніципального управління. - Київ, 1998. - 61 с.

2. Донченко О.А., Овчаров А.О. Ще один метод підвищення ефективності організації // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1998. - № 4-5. - С. 146-159.

3. Донченко Е.А., Овчаров А.А. Адаптационный невроз социума как следствие управленческого кризиса // Социология: теория, методы, маркетинг. - 1999. - №1. - С. 173-190.

4. Овчаров А.О. На шляху до оптимізації діяльності організаційних структур // Вісник Національної Академії наук України. - 1998. - № 11-12. - С. 77-84.

5. Овчаров А.А. Системные признаки и идентификационная модель социальной эволюции // Соціальні виміри суспільства. Збірка наукових робіт аспірантів Інституту соціології НАН України. - 1998. - Випуск 2. - С. 33-43.

6. Овчаров А.А. Идеология организаций и стили управления // Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія. Матеріали методичного семінару Академії педагогічних наук України. (12 листопада 1998р.). - Київ, 1998. - С. 92-100.

Особистий внесок здобувача. У публікації №2 особисто авторові належать:

7. Типологія організацій, побудована на основі базових системних ознак: нормативності-креативності та інтегративності-диференційності.

8. Інтегральна ідеальна модель організаційної структури, що містить типи організацій із адекватними їм стилями управління й типами влади.

9. У публікації № 3 особисто авторові належать положення, пов'язані з характерними особливостями менталітету українського соціуму як соціальної структури.

Размещено на Allbest.ru

...