Організації в соціально-економічному просторі сучасного українського суспільства: оптимізація управління

Першу групу склали показники, які відсліжуються статистикою, - рівень і структура державних витрат, їх частка у валовому внутрішньому продукті; доля державного споживання у валовому національному продукті; доля державних службовців у загальній кількості зайнятих в економіці; кількість зайнятих на державних підприємствах (у т. ч. в держапараті); доля соціальних трансфертів в доходах населення і різних його прошарків; доля інвестицій державних підприємств у сукупних валових інвестиціях тощо.

До другої групи увійшли показники, які відображують громадську думку різних прошарків населення щодо ролі держави, а саме: оцінки, надії, сподівання, вимоги, тобто ті елементи, які входять до складу соціально-економічної свідомості, яка регулює економічну поведінку і навіть формує політичні пристрасті людей.

Третю групу характеризують показники, які відображують думку експертів з питань соціально-економічної політики, її відповідності тим чи іншим цілям, пріоритетам тощо. Експертами фіксуються зміни державної політики, або уявлення про те, якими вони повинні бути.

Спроби пристосувати західні інститути з метою розвитку економіки в нашій країні виявилися неефективними. Пріоритетами держави, яка прагне перейти від командної економіки до ринкової, найчастіше згадуються два: сприяння становленню громадського суспільства і розвиток приватного сектора, що реально веде до виникнення нових інститутів влади (бо одна держава невзмозі довести до кінця необхідні перетворення) та нових механізмів державного регулювання.

Держава, поєднуючи статуси власника й організатора, породжує низку проблем. З одного боку, вона організує процес відтворення, управляє ним, наймає (призначає) професійних керівників організацій державного сектора, забезпечує присвоєння виробленого продукту та його використання, а з іншого - намагається вирішувати задачу ефективного використання державної власності, окреслювати межі державного сектора, визначати внутрішню структуру державної власності, її обсяг та склад відповідно до покладених на державу функцій, зокрема економічних. Успішне вирішення цих завдань потребує спеціалістів-організаторів, здатних розв'язувати проблеми державного рівня, враховуючи закономірності функціонування організацій, корегувати ринкові взаємодії у відповідності з національною специфікою.

Межі державного втручання в економічне життя суспільства все частіше обумовлюються принципом доповнення, згідно з яким інститут більш високого рівня не повинен робити те, що здатна зробити організація більш низького рівня. В такому разі актуалізується проблема розмежування владних та управлінських повноважень стосовно економічного розвитку між державою і місцевими (регіональними) органами влади та управління.

У роботі також аналізується вплив на економічну поведінку окремих соціальних груп, організацій недосконалості інститутів власності і зайнятості в сучасному українському суспільстві, що звужує межі економічно вільної поведінки, не дозволяє використовувати повною мірою економічні свободи. Під економічною свободою розуміється наявність у економічного субєкта певної сукупності прав, які гарантують автономне, самостійне прийняття рішень щодо пошуку та вибору виду, форми, сфери економічної активності, методів її здійснення, використання продукту і доходу, що приносить дана діяльність. Матеріали проведених соціологічних досліджень дозволяють стверджувати, що реалізація економічної свободи в нашому суспільстві проходить суперечливо, безконтрольно з боку соціуму, надаючи нерівні можливості різним соціальним прошаркам та групам, різним видам організацій, що позначається як на організаційних, так і на міжорганізаційних відносинах.

До чинників, котрі стимулюють розвиток міжорганізаційних відносин у нашій державі, можна насамперед віднести: утворення нового механізму економічної діяльності (те, що в інтересах бізнесу і не суперечить суспільним вимогам, вирішується самими організаціями); появу можливостей для створення нових структур (як малих фірм, так і концернів, асоціацій, консорціумів, спілок), утворення яких раніше було цілком прерогативою "верху" (останній давав певні права, які в той же час не могли порушувати ієрархію, вертикальні зв'язки, залежність функціонування організацій від держави); виникнення можливості вступати в міжорганізаційні відносини на основі вільного вибору партнерів. Утруднюють відносини між організаціями такі чинники: порушення балансу інтересів між підприємствами різних галузей, регіонів, форм власності; наявність соціокультурних, економічних та інших відмінностей між окремими регіонами нашої країни, що відбивається на міжорганізаційних відносинах. І все ж пряме адміністративне регулювання міжорганізаційних зв'язків відходить у минуле. Відносини між організаціями збагачуються новим досвідом, який організації починають здобувати з переходом до ринкової економіки. Інтернаціоналізація соціально-економічного життя знайшла відображення в різноманітних формах міжорганізаційних зв'язків на національному і на міжнародному рівнях, ці зв'язки починають опановувати і українські організації.

Одержані дані дозволяють стверджувати, що економічне становище і соціальна значущість організації створюють загальний фон її привабливості для своїх потенційних членів, але вимоги до організації з боку людей цим не обмежуються. З'язки економічного характеру не відіграють самостійної ролі, навіть в кризових умовах люди мріють про організації, де б враховувалися не лише їх економічні потреби, але й потреби соціальні, духовні, професійні. Створення в трудових організаціях зв'язків неекономічного характеру нового типу, позбавлених ідеологічного забарвлення й примусу стає важливим завданням управління персоналом.

У третьому розділі “Організаційно-структуровані економічні угруповання і суспільство” здійснений аналіз корпоративних організаційних структур з погляду їх соціальних функцій, напрямків розвитку; визначена ступінь їх соціальної інтегрованості та вплив на трансформаційні процеси. Вперше у вітчизняній соціологій проаналізовані соціальні проблеми становлення і розвитку організаційно-структурованих економічних угруповань, уточнені їх види та специфіка їх утворення. Доказується, що умовою їх подальшого розвитку є їх соціальна інтегрованість.

Наголошується на тому, що утворення груп економічних суб'єктів - форма реалізації стратегії конкретних економічних організацій. Використання різного роду договорів, угод, союзів супроводжувало становлення й розвиток ринкової економіки від середньовічних торговельних компаній і купецьких гільдій до сучасних урізноманітнених їх видів. Для українського суспільства корпоратизація бізнесової діяльності на ринковій основі має не тільки суто економічне, але й соціальне значення, проходить в руслі інституціоналізації ринкових відносин і формування нової соціально-економічної структури суспільства. Виникнення груп як результат соціальної взаємодії суб'єктів бізнесової діяльності супроводжується формуванням їх спільних інтересів, як цілеспрямовано (через утворення формальних угруповань у вигляді союзів, асоціацій тощо), так і спонтанно (наслідком чого стають неформальні об'єднання, які з часом теж можуть формалізуватися).

Корпоративне співробітництво в економічному житті найчастіше розглядають, як новий тип раціоналізації соціально-економічних процесів; форму зв'язків групових інтересів зі структурами влади, спосіб впливу на владні та управлінські державні структури; результат зусиль представників бізнесової діяльності, спрямованих на те, щоб самоорганізуватися, згрупуватися та самовизначитися у тих чи тих організаційних формах. При цьому корпоративне співробітництво на різних рівнях і в різних організаційних формах упорядковує систему відносин між постійно зростаючою кількістю конкуруючих акторів та зацікавлених груп. Воно також виступає важливим структурним фактором соціально-економічної стабільності, адже корпоративні об'єднання за своєю природою здатні (і мають відповідні можливості для цього) абсорбувати різноманітні інтереси і знімати тим самим гостроту можливих зіткнень між приватними та суспільними інтересами.

Автором розглянуто конкретні різновиди корпоративних угруповань в економічному житті нашої країни на сучасному етапі (асоціації, союзи підприємців, лобі-групи, промислово-фінансові групи), які запроваджуються для вирішення певної спільної мети їх учасників, мають відповідний регламент діяльності, структуру, тобто відповідають основним ознакам цільових спільнот надорганізаційного рівня. Про корпоративність в бізнесовій діяльності мова починає йти тільки тоді, коли організації стають настільки пов'язаними між собою партнерськими стосунками, що починають виробляти єдину стратегію, так званий “корпоративний дух”, організовано представляють спільні інтереси.

Об'єднання підприємців в роботі розглядаються як самостійні соціальні організації зі своїми специфічними проблемами, які надають послуги своїм членам. Останніх мотивує до вступу в них можливість одержати конкретні види допомоги, без якої діяльність окремих підприємців стає неможливою або ж утруднюється, вирішити проблеми, які самостійно долати економічно недоцільно. Соціально-культурна зумовленість економічної діяльності та її організаційне забезпечення відрізняє мотивацію утворення підприємцями власних організацій у різних країнах світу. Конкретизовані функції організацій підприємців, до яких автором віднесені такі, як а) інтеграція представників бізнесової діяльності; б) пропаганда кращих зразків способу життя підприємців, особливо в питаннях, які стосуються їх участі у вирішенні суспільно важливих проблем; в) залучення до підприємництва заповзятливих, творчих, здатних до ризику людей з тих чи інших категорій населення г) широке інформування громадськості про проблеми в діяльністі самих союзів підприємців. Як і на рівні будь-якої конкретної соціальної організації різноманітність структур та організаційної поведінки стає в даному випадку чи не єдиною універсальною умовою уникнення “організаційних хвороб” - бюрократизації, корупції, утворення мафіозних структур, дезорганізації.

У роботі розглядаються також промислово-фінансові групи як корпоративні системи, як організаційні форми не тільки економічної, але й соціальної інтеграції. Критерії типологічного аналізу економічних груп інтересів, на відміну від політичних, до цього часу остаточно не визначені, що утруднює вивчення промислово-фінансових груп в межах “теорії груп”. І все-ж можна, на наш погляд, промислово-фінансову групу розглядати як групу інтересів, яка виступає як динамічне поле взаємодій різних організацій. Звичайно, промислово-фінансові групи належать до класу економічних організацій і реалізують насамперед спільні економічні інтереси, вони суттєво відрізняються від так званих гуманістичних корпоративних об'єднань, котрі побудовані, як правило, на цінностях свободи і самодіяльності. Спільними рисами промислово-фінансових груп як корпоративних об'єднань і гуманістичних корпорацій є цільова спрямованість (раціональна ціль), наявність структури, регламенту соціальних дій, об'єднання учасників спільними інтересами, упорядкованість стихійних дій по їх вияву й забезпеченню. До цих рис слід також додати соціальну відповідальність, без визнання якої промислово-фінансові групи навряд чи отримають суспільне схвалення своєї діяльності, широку підтримку з боку громадськості.

Групи в економічній сфері ідентифікувати досить важко, адже повнота визначення групи великою мірою залежить від того, наскільки дослідницьке виділення зв'язків, на основі яких об'єднуються економічні організації в групу, співпадає з реальним. Від спокуси брати за основу як визначальні фінансові зв'язки (участь в акціонерному капіталі) відмовляються навіть економісти. Групи в економічній сфері класифікуються за багатьма ознаками: стадіями відтворення капіталу (промислові, торговельні, банківські, фінансові); територіально-географічною ознакою (регіональні, міжрегіональні та міжнародні); глибиною процесу монополізації капіталу (картелі, синдикати, трести, консорціуми, концерни). Така класифікація виходить з того, що головна ціль їх утворення - збереження (підвищення) конкурентної сталості, однак, відомо, що створення таких груп може бути багатоцільовим і диктуватися не тільки економічними, але й політичними, етичними, культурними чинниками. Показано, що промислово-фінансові групи займають особливе місце серед інших форм організації бізнесу, таких як холдінги, асоціації, консорціуми, картелі, синдікати, пули, трести, концерни.

Корпоративні економічні системи як гнучкі типи асоціативних організаційних структур із змінливим складом і рухливими межами - реальність, яка все ще залишається поза увагою соціологів. Проте інтеграційні процеси в сучасному економічному житті неможливо розглядати без аналізу діяльності економічних суб'єктів, об'єднаних корпоративними відносинами, через які вони вирішують не тільки суто економічні проблеми, але й впливають на суспільний розвиток. Теоретико-методологічна невизначеність соціологічного аналізу корпоративних відносин у підприємництві (наприклад, відсутня навіть загально визнана класифікація організацій підприємців, критерії їх виділення, їх функції, статус тощо) стримує проведення всебічного вивчення цього явища. Проте нами зафіксовані деякі тенденції становлення корпоративності у вітчизняному підприємництві. Ми виходили з того, що в процесі корпоратизації сучасного бізнесу визначальну роль відіграють позиції окремих підприємців, адже саме вони підтримують умови ринкової конкуренції і саме їх прагнення до інтеграції виступає рушійною силою становлення корпоративних зв'язків. Тому за індикатори стану корпоративності в підприємництві нами взяті: ставлення респондентів до членства в союзах (асоціаціях) підприємців; самооцінка респондентами мотивів участі в них; ставлення підприємців до процесу створення в Україні фінансово-промислових груп та оцінка можливих наслідків цього, членство в фінансово-промисловій групі; ставлення до лоббі бізнесових структур в органах влади та управління. Зазначені індикатори характеризують корпоративні відносини у приватному бізнесі (за самооцінкою підприємців та експертів).

Будь-яка цілісна економічна система грунтується на принципах самоорганізації економічних суб'єктів, кожен з яких має також і власну логіку саморегуляції й пристосування до зовнішніх та внутрішніх умов. Горизонтальні зв'язки з подібними структурами будуються економічними організаціями на основі корпоративних взаємодій, створення об'єднань, союзів, асоціацій.

Керівників-власників приватного бізнесу об'єднує єдиний корпоративний інтерес - примноження, збереження, розвиток і захист своєї власності, яка їм гарантує самозайнятість, добробут, впевненість у майбутньому. Неоднорідність підприємців як соціально-класового утворення має наслідком те, що різні їх групи (представники малого, середнього та великого бізнесу) мають, окрім спільних, свої внутрішні інтереси, які значною мірою визначають їх економічну поведінку, ставлення до державної соціально-економічної політики.

З просуванням ринкових реформ і соціально-економічними, політичними змінами в сучасному українському суспільстві міняються корпоративні задачі, які ставлять перед собою представники бізнесу (як великого, так і малого та середнього). Серед цих задач не тільки прагнення завоювати ринкову “нішу”, обігнати конкурентів, стати лідером в своєму бізнесі, подолати національні перепони, але й інтегруватися в новий соціум, набути його підтримки, що має стати умовою сталого розвитку економіки. Остання як соціальний інститут формується під впливом різноманітних сил, включаючи корпоративні об'єднання представників бізнесу.

Промислово-фінансові групи стають важливою корпоративною структурою в нашій країні, але їх розвиток стримується внаслідок недосконалого менеджменту, нерозвиненості ринкових відносин, невизначеності державної політики по відношенню до них, відсутністю соціального середовища, яке б підтримувало й контролювало діяльність цих корпоративних структур. Матеріали дослідження свідчать про те, що, по-перше, промислово-фінансові групи називаються експертами серед найбільш впливових сил (після губернаторів, мерів, правоохоронних органів), які мають певну владу на рівні великого міста, а також прагнуть до влади на рівні держави (на останнє вказало 11% опитаних). По-друге, ці групи не розглядаються як дестабілізуючий чинник. Експерти не схильні покладати на них всю відповідальність за кризову ситуацію в країні. По-третє, соціально-економічне відродження України, забезпечення її національної безпеки пов'язується з подальшим розвитком промислово-фінансових груп.

Питання про те, як і в яких цілях використовується потужний потенціал промислово-фінансових груп, має соціальне звучання. Виправданим може бути розвиток з державною підтримкою тільки тих промислово-фінансових груп, які сприяють підйому економіки й вирішенню соціальних проблем. Крім того, життєздатність конкретної промислово-фінансової групи прямо залежить від того, наскільки вона здатна забезпечити баланс інтересів організацій-учасників (ця форма об'єднання має бути вигідна кожному її учаснику і всім їм разом) і суспільства.

Сучасний стан світу організацій - це безліч угруповань. Не дивлячись на їх чисельність, їм легше домовитися, ніж окремим організаціям, які є групоутворюючими елементами. Тому основні зусилля групами прикладаються для координації та узгодження спільної діяльності, для оптимізації всієї системи (організації чи союзу організацій), яку вони складають, по відношенню до зовнішнього середовища (природи, держави, інших організацій і союзів, ними утворених).

Підприємницькі союзи в наш час стають важливим соціальним інститутом. Без них вже неможлива розробка соціально-економічної політики держави, визначення стратегій окремих економічних організацій. В нашій країні при створенні організацій підприємців орієнтуватися доцільно лише на такі структури, які відповідають реальному рівню свідомості тих, хто займається бізнесом. У іншому випадку такі організаційні утворення не виправдовують свого існування, стають для їх членів тягарем, не поліпшують стосунки ні в самому бізнесі, ні між ним та суспільством. З іншого боку, на утворення й функціонування організацій підприємців в умовах ринкової економіки накладає відбиток принцип ринкового обміну, взаємна економічна зацікавленість їх членів у співпраці і впевненість у збереженні ними при входженні в підприємницькі організації відносної самостійності.

Четвертий розділ “Закономірності становлення і розвитку організацій в умовах трансформації суспільства” присвячений виявленню шляхів оптимізації розвитку організацій в соціально-економічному просторі сучасного українського суспільства, умов підвищення їх життєздатності.

Під життєздатністю організації в роботі розуміються такі її риси, що дозволяють їй використовувати наявні можливості, ресурси для успішного здійснення функцій, цільового призначення і виявляються в глибині, швидкості оволодіння засобами і прийомами впливу на навколишні і внутрішні елементи.

Ключовим фактором організаційних змін в сучасних організаціях визнається інноваційність. Прискорення освоєння нових ідей у бізнес-діяльності - об'єктивна вимога нашого часу, але для інтенсифікації процесу нововведень потрібна як здатність організацій (насамперед їх керівництва) приймати інноваційні організаційні рішення, так і цільова орієнтація інноваційної політики на всіх організаційних рівнях на забезпечення сполучності і безперервності інноваційного процесу в соціально-економічному просторі нашої країни.

Концепції циклів життя різноманітних об'єктів, систем, процесів одержують все більше розповсюдження та визнання завдяки їх науковому потенціалу, наявності можливостей підвищення ефективності організаційних та управлінських рішень. Останні можуть виступати як реакція на передбачені події, що базується на аналізі інформації про циклічність розвитку конкретної організації. Життєвий цикл економічної організації в роботі розглядається як послідовність її переходу від стадії позитивного розвитку через стабільний стан до стадії негативного розвитку та занепаду (руйнування). Умовно нами виділено три групи приватних економічних організацій (за самооцінками опитаних їх керівників-власників): 1. Організації з позитивною тенденцією розвитку склали близько 35 % загальної кількості обстежених. 2. Організації із стабільним розвитком (їх близько 45 %). 3. Організації з негативними тенденціями розвитку (їх п'ята частина, причому 4 % знаходилися на межі банкрутства). На кожній з цих стадій виникають свої специфічні проблеми. Управлінські стратегії на кожній стадії життєвого циклу організації значною мірою зумовлюються станом організаційної культури.

Одним із видів ідентифікації (самоідентифікації) організації є культурна ідентифікація. Тільки розвинена організаційна культура може виконувати такі функції, як алгоритмізація організаційних взаємодій; репрезентація традиційних зразків поведінки персоналу; зняття психічної напруженості членів організації, котрі чітко знають, що чекає від них остання; зниження ризику невдач при злиттях та поглинаннях підрозділів; ефективне застосування системи санкцій та винагород; визначення правил користування інформацією; здійснення контролю в організації; виробітка нових зразків поведінки, стандартів, норм.

Критеріями динамізму організаційної культури виступають такі ознаки, як можливість персоналу впливати на організаційні процеси; міра соціальної відповідальності організації та її членів; репутація останньої (наявність договірних організаційних і міжорганізаційних норм, відносин, дотримання угод); професійна мобільність її членів; відкритість до зміни функцій, структур, зокрема, соціальної. Показником динаміки організаційної культури може виступати швидкість подолання відставання ідеального культурного простору організації (її цінностей, символіки, героїв, ритуалів) від її реального стану. Динамізм організаційної культури може мати різну спрямованість. Так, розвиток культури здатен консервувати, залишати незмінним стан організації; змінювати останню при збереженні її цілісності; трансформувати, переводити в новий стан; руйнувати її.

Динамізм організаційної культури відображує багатство дій конкретної організації під тиском зовнішніх економічних, соціальних, політичних змін та під впливом власної логіки розвитку і зумовлюється низкою чинників: змінною структурою організації (в сучасних умовах організаційні реконструкції стають явищем постійним), коректуванням функціональних ролей і напрямків зовнішніх зв'язків. Серед нових засобів зовнішньої адаптації сучасних економічних організацій насамперед виділяється такі: система маркетингу; широке використання різноманітних консультаційних послуг; включення організацій в союзи, асоціації; вільний вибір ринків збуту продукції, партнерів по бізнесу тощо. Засоби внутрішньої інтеграції персоналу також змінюються як за змістом, так і за формами. Наприклад, зникає інститут наставництва, що негативно впливає на адаптацію в організаціях молоді. В той же час широко розповсюджуються нові технології добору персоналу.

Організація підтримує соціальну структуру через закріплення рольового та статутного розподілу персоналу; через відкритість-закритість мобільності персоналу, залучення його до обговорення й вирішення організаційних проблем, через діяльність керівників як організаторів економічних і соціальних взаємодій. Розрив керівного складу з персоналом, недостатня залученість рядових членів до участі в організаційному розвитку негативно впливає на життєздатність сучасних українських економічних організацій. Ударом по колективній ментальності зайнятих у вітчизняних економічних організаціях стає усвідомлення персоналом поглиблюючих розбіжностей між власними інтересами та інтересами керівництва цих організацій.

Організації прагнуть зберегти свою цілісність і одночасно змушені змінюватися. Стратегії, які при цьому використовуються, коливаються від окремих поліпшень, удосконалень, оновлення до нововведень як найбільш радикального методу організаційних змінень. Процес змін в організаціях - це організаційний розвиток, прогнозування якого впродовж довгого часу вважається однією з невирішениих проблем в теорії організації. Накопичені знання про організації свідчать, що практично неможливо побудувати організацію так, щоб результат співпав з проектом побудови. Щодо організації можливі два такі визначення: організація реальна - та, яка конструюється, створюється конкретними людськими діями, організація ідеальна - в неї закладаються потенційні риси, якості, можливості, якими люди наділяють організацію. Невідповідність реальної організації образу організації ідеальної, сконструйованому в уяві керівника або персоналу, може спричиняти численні організаційні проблеми.

Організаційний розвиток - це зусилля, котрі а) заплановані в масштабі всієї організації; б) керовані зверху; в) їх ціль - підвищити життєздатність організації шляхом запланованого втручання в організаційний процес за допомогою наукового знання про організацію та управління. Вивчення соціальних організацій, визначення законів організації необхідно для пояснення організаційного розвитку, а не для обгрунтування вже прийнятих організаційних рішень. Тільки організаційна діагностика, яка розглядається не як реєстрація минулого, а призначається для того, щоб бути основою для майбутніх дій, повинна застосовуватися в практиці управлінн, адже вона здатна сприяти підвищенню життєздатності організації. Стратегія, методи, процедури, які успішно застосовувалися протягом десятиріч, перестають приносити успіх, коли змінюється середовище організації без адекватної зміни принципів її діяльності як ідеальних конструктів її теперішніх і майбутніх взаємодій. Якщо для індустріального суспільства життєво необхідною вважалася здатність раціоналізовувати організацію за загальними правилами і законами, то для сучасного - особливу цінність має творчий підхід до розв'язання організаційних проблем з широким залученнням до організаційних змін і прийняття організаційних рішень керівників організації, її членів та консультантів, а також з урахуванням зовнішнього середовища організації, одним із носіїв якого є громадськість.

При розробці управлінських стратегій, спрямованих на оптимізацію відносин з громадськістю, доцільно враховувати, що опір змінам у відносинах з громадськістю зростає із збільшенням ступеня бюрократизації і замкнутості організації. Замкнутість організації визначають такі параметри, як чітко визначена ієрархія; стабільність, тривалість та незмінність існування; панування репродуктивного над продуктивним; перешкоди в організаційних комунікаціях; обмежений і контрольований доступ до інформації, у т. ч. про зовнішнє середовище.

Таким чином, якщо прийнято рішення про здійснення змін у взаємодії організації з зовнішнім середовищем, необхідно досить чітко уявляти існуючі групи громадськості, з якими пов'язана її діяльність, а також проблеми, котрі можуть виникнути в результаті проведення цих змін. У нашому суспільстві внаслідок його кризового стану громадськість як носій зовнішнього середовища різних організацій недостатньо структурована, що спричиняє численні проблеми в розвитку останніх, адже їх керівництво не завжди керується чітко визначеними групами громадськості, для кожної з яких до того ж потрібні особливі управлінські підходи. Вибору оптимальної стратегії управління, відповідної даній конкретній ситуації, має передувати вилучення груп громадськості, які потрапляють в поле діяльності організації, що вимагає збільшення витрат на паблик рілейшнз, підготовку відповідних фахівців.

У висновку дисертації підбито підсумки, узагальнено результати дослідження, систематизовано основні пропозиції, визначено перспективи й напрямки подальшого наукового вивчення проблеми.

Перехід українського суспільства від тоталітаризму до плюралістичної моделі передбачає радикальні інституційні зміни, зокрема інституціоналізацію ринкових форм економічної діяльності. Однак на практиці в суспільствах, які трансформуються, відмічається запізнення організаційного забезпечення становлення ринкових відносин, що виступає суттєвим чинником, який стримує соціально-економічні зміни. Причини такого запізнення багатогранні і до кінця ще не з'ясовані. Однією з них, на наш погляд, є недостатньо чітке уявлення про організацію як соціальний феномен, що відбивається на ефективності соціального управління. Звідси на практиці часто спостерігається спроба при вирішенні якісно нових проблем використовувати старі соціально-організаційні механізми, внаслідок чого нові організаційні структури часто відтворюють гірші риси старої, віджившої системи.

Ключовими напрямками розвитку сучасних організацій стають такі: визнання провiдної ролi людини в органiзацiї, оскiльки саме вiд особистостi залежить ефективнiсть її функціонування i управлiння нею; використання самоорганiзацiйного потенцiалу пiдприємств та установ; залежнiсть успiху розвитку органiзацiй вiд їх здатностi до змiн, iнновативностi; перехiд до гнучких органiзацiйних структур; пiдвищення соцiальної вiдповiдальностi органiзацiй перед суспiльством i суспiльства перед ними та iн. Велика кількість інституційних структур в ринковій економіці надає кожному суб'єкту можливість знайти в ній своє місце.

У роботі обгрунтована роль та специфіка сучасних управлінських стратегій, які дозволяють підвищити життєздатність організацій, їх відповідність сучасним вимогам. На основі системного аналізу визначені стадії життєвого циклу та специфіка культури підприємницьких організацій, обгрунтований їх взаємозв'язок; розроблені управлінські стратегії їх узгодження. Проаналізовані основні фактори життєздатності сучасної організації, до яких віднесені її інновативність, стан інформаційно-комунікативного поля, динамізм організаційної культури, урахування в практиці прийняття управлінських рішень особливостей стадії життєвого циклу організації. Уточнено специфіку організаційного рішення як механізму соціально-організаційних змін у соціально-економічному просторі. Вона полягає в тому, що це рішення розповсюджується на різноманітні організаційні зв'язки, внаслідок чого управлінський вплив на організацію та її зовнішнє середовище починає характеризуватися упорядкованістю, цілеспрямованістю, оформленістю, концентрованістю. Серед шляхів підвищення інновативності організаційних рішень, особливо у бізнесовій діяльності, особливо наголошено на необхідності підвищення професійного рівня та розвитку інноваційної інфраструктури.

Демократичність, відкритість, толерантність - ці та інші риси стають все більш притаманними сучасним організаціям, але їх реалізація вимагає прийняти нові форми соціального контролю, щоб вони одержали новий сенс і зміст, суспільну підтримку. Організації функціонують і розвиваються під жорстким тиском суспільних вимог, недотримання яких часто призводить до втрати іміджу. З урахуванням цього урізноманітнюються моделі поведінки організацій, котрі змушені відмовитися від спрощеного погляду на громадськість, намагаються встановити з нею діалог заради досягнення відповідності соціальним запитам. У роботі конкретизовані елементи зовнішнього оточення організації, запропоновані технології зв'язків організації зі споживачами, громадськістю, державними та місцевими органами влади та управління. Створення іміджу організації, тобто того, як вона представлена в уявленнях її оточення, її вплив на соціальне оточення доцільно здійснювати через реалізацію управлінських стратегій в маркетинговій діяльності, в паблик рілейшнз, в управлінні персоналом.

Характерною рисою трансформаційного періоду є створення нових моделей поведінки організацій, які опинилися в змінливому соціально-економічному просторі, у вкрай нестабільних інституційних умовах. Інтегративні процеси, які відбуваються в соціально-економічному просторі нашої країни, свідчать про створення нової інфраструктури, яка може за відповідних умов надати організації точку опори у взаємодії з численними елементами її зовнішнього середовища. Організація є складним соціальним системним утворенням, а корпоративні угруповання як свідоцтво солідарності суб'єктів економічного життя - ще складніші, їх елементами виступають окремі організації.

Не дивлячись на те, що організація є складним утворенням, вона змушена об'єднуватися з іншими собі подібними з метою протистояти зовнішньому середовищу.

Критерії життєздатності корпоративних угруповань пов'язані з їх зв'язками з державою і суспільством, адже вони виступають елементом і держави, і суспільства, але одночасно можуть виходити за межі конкретних суспільства і держави, тобто існувати на наднаціональному рівні.

Розвиток організацій може бути оптимальним, якщо, по-перше, відбуватиметься гармонійний розвиток усіх елементів організації; по-друге, буде налагоджений функціональний зв'язок із зовнішнім середовищем.

Організація в соціально-економічному просторі стає більш життєздатною, якщо вона в процесі соціальної інтеграції не втрачає своїх суб'єктних рис, самостійності, а, навпаки, її становище поліпшується завдяки використанню додаткових можливостей, ресурсів.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Хижняк Л.М. Перетворення організацій в умовах соціально-економічних змін -. Х.: Основа, 1999. - 270 с.

2. Хижняк Л.М. Бизнес-деятельность как фактор трансформации социальной структуры // Изменение социально-классовой структуры общества в условиях его трансформации / Е. А. Якуба, О. Д. Куценко, Л. М. Хижняк и др. - Х.: Основа, 1997. - С. 121-153, 204-212.

3. Хижняк Л.М. Знание законов организации и успех в бизнес-деятельности //Соціальні технології: Міжвуз. зб. наук. праць. Вип. 1 / Київський університет. Запорізький університет. - Київ-Запоріжжя: Этта-Пресс, 1998. - С. 192-199.

4. Хижняк Л.М. Жінка - організатор підприємницької фірми: зразок зайнятості чи виняток? // Сучасні проблеми жінок на ринку праці та шляхи їх вирішення: Зб. наукових статей / Укр. Інститут соціальних досліджень. - К.: АТ “Видавництво “Столиця”, 1998. - С. 147-151.

5. Хижняк Л.М. Организация собственного дела как жизненная перспектива //Харьковские социологические чтения-95 / Социологическая ассоциация Украины. Харьковский гос. университет. - Х., 1995. - С. 89-94.

6. Хижняк Л.М. Становление корпоративного сотрудничества как фактор повышения роли организаций предпринимателей в трансформирующемся обществе // Харківські соціологічні читання-97: Зб. наук. праць / Харківський державний університет. - Х.: Основа, 1997. - С. 161-166.

7. Хижняк Л.М. Організаційне рішення як творчість // Вісник Харківського державного університету. - № 414.- Х., 1998. - С. 45-50.

8. Хижняк Л.М. Образ привабливої трудової організації в уявленнях різних соціальних груп // Вісник Харківського державного університету.- № 433 .- Х., 1999. - С. 31-38.

9. Хижняк Л.М. Особистість і світ підприємницьких організацій у суспільстві, яке трансформується // Вісник Харківського державного університету. - №439. Х., 1999. - С. 176-179.

10. Хижняк Л.М. Громадська думка про соціальну підтримку населення з боку окремих організацій // Харківські соціологічні читання-98: Зб. наук. праць /Харківський державний університет. - Х., 1998. - С. 194-199.

11. Хижняк Л.М. Організація розподільних відносин і справедливість трудової винагороди працівників правоохоронних органів //Вісник Університету внутрішніх справ. - Вип. 3-4 - Х., 1998. - С. 322-328.

12. Хижняк Л.М. Організаційні комунікації: гуманістичний вимір // Вестник Харьковского государственного политехнического университета. Вип. 21. - Х., 1998. - С. 81-83.

13. Хижняк Л.М. Криза традиційної організації трудового життя і додаткова зайнятість // Вестник Харьковского государственного политехнического университета. Вип. 21. - Х., 1998. - С. 84-87.

14. Хижняк Л.М. Організаторські здібності та кар'єра: громадська думка управлінців // Вестник Харьковского государственного политехнического университета. - Вип. 25. - Х., 1998. - С. 111-113.

15. Хижняк Л.М. Динамізм організаційної культури // Вестник Харьковского государственного политехнического университета. - Вип. 25. - Х., 1998. - С. 114-116.

16. Хижняк Л.М. Самоорганізація малого бізнесу й економічні лобістські угруповання / Вісник Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. № 4. - Соціологія. Вип. 1. - Х., 1998. - С. 97-102.

17. Хижняк Л.М. Організовані економічні інтереси й суспільний розвиток: роль фінансово-промислових груп // Вестник Харьковского государственного политехнического университета. Вип. 21. - Х., 1998. - С. 78-80.

18. Хижняк Л.М. Динаміка філантропічної активності керівників (власників) приватних фірм //Вестник Харьковского государственного политехнического университета. - Вип. 25. - Х., 1998. - С. 117-119.

19. Хижняк Л.М. Cамопочуття жителів міста за межами організованої зайнятості // Вестник Харьковского государственного политехнического университета.- Вип. 36. - Х., 1999. - С. 73-76.

20. Народное образование в условиях перестройки. Социологические очерки. - М.: Госкомобразование СССР, 1990. - С. 96-99.

21. Хижняк Л.М. Органiзацiйно-творча роль пiдприємцiв i ринок працi // Зайнятiсть i ринок працi: Зб. наук. праць. Вип. 3. - К.: АТ “Українська видавнича група”, 1995. - С. 131-137.

22. Хижняк Л.М. Цель в жизнедеятельности трудовой организации // Бизнес Информ. - 1995.- № 27-28. - С. 11-14; № 29-30. - С. 12-13; № 30-31. - С. 10-14.

23. Куценко О.Д., Хижняк Л.М. Государственная политика, предпринимательство, общественное мнение: поиск устойчивых связей //Бизнес Информ. - 1995.- № 47-48. - С. 4-7.

24. Хижняк Л.М. Бизнес и благотворительность: участие предпринимателей в решении социальных проблем //Бизнес Информ.- 1995.- № 43-44. - С. 8-10.

25. Хижняк Л.М. Информация в жизни фирмы //Бизнес Информ. - 1996.- № 1. С. 53-55; № 2. - С. 55-57; № 3. - С. 52-55.

26. Піддубна Л.П., Хижняк Л.М. Цiннiсть робочого мiсця: уявлення працюючих про бажану та реальну органiзацiю роботи // Зайнятiсть i ринок праці: Зб. наук. праць. Вип. 5. - К.: АТ “Українська видавнича група”, 1996. - С. 101-109.

27. Хижняк Л.М. Фінансово-промислові групи як корпоративні системи і суспільство // Вісник. Харківський державний економічний університет. Науковий журнал. - 1999. - № 1 (9). - С. 37-40.

28. Хижняк Л.М. Социальные инновации как условие предпринимательской деятельности // Современные социальные технологии: сущность, многообразие форм и внедрение (Материалы Междунар. науч.-практ. конференции). Ч. 2. - Белгород, 1991. - С. 32-33.

29. Хижняк Л.М. Організаційно-новаторська діяльність жінок і соціально-економічний розвиток України // Жінки України: сучасний статус і перспективи. Міжнар. науково-практ. конференція / Інститут системних досліджень освіти України. - К.: ІСДО, 1995. - С. 231-233.

30. Хижняк Л.М. Организованность военно-промышленного комплекса и социально-экономическое развитие общества // Материалы междунар. научно-практ. конференции “Мир, война, история” / Харьковский гос. пед. ун-т им. Г. С. Сковороды. - Х., 1995. - С. 78-81.

31. Хижняк Л.М. Цінність технічних нововведень: гуманізація організації сучасного виробництва //Проблеми гуманізму і духовності в контексті науково-технічного поступу. Тези доповідей наук.-практ. конференції /Вінницький державний технічний університет.- Вінниця, 1996. - С. 33-35.

32. Хижняк Л.М. Политика и организация экономической власти //Глобализация политики в контексте современной политической культуры: опыт и перспективы Восточной Европы. Материалы междунар. науч.-практ. конференции / Харьковский гос. пед. ун-т им. Г.С. Сковороды.- Х., 1996. - С. 158-160.

33. Хижняк Л.М. Организаторская деятельность предпринимателей в трансформирующемся обществе // Мировоззренческие основания человеческой деятельности на рубеже ХХ1 века: Материалы научно-практ. конференции / Башкирск. гос. ун-т. - Уфа, 1997. - С. 51-53.

34. Хижняк Л.М. Соціальна організація простору як умова розвитку адміністративного району //Соціально-економічні та екологічні проблеми розвитку адміністративних районів. Наукові доповіді міжнар. наук.-практ. конференції / Інститут регіональних досліджень НАН України. Ч. 1. - Львів, 1997. - С. 110-113.

35. Хижняк Л.М. Гуманизация труда в условиях организационного плюрализма // Людина і мистецтво в гуманістичних вимірах: Зб. матеріалів філософських читань. - Львів: Край, 1997. - С. 127-132.

36. Хижняк Л.М. Принципи побудови господарських організацій // Современное состояние и перспектив развития гуманитарных наук (социология, социальная психология, менеджмент): Сб. междунар. науч.-практ. конф. / Одесский гос. политехнический университет. - Одесса, 1997. - С. 149-150.

37. Хижняк Л.М. Соціально-економічна свідомість суб'єктів як елемент економічної культури //Творче, практичне і критичне мислення: Зб. матеріалів наук.-пр. конф.- Житомир: Вид-во “Журфонд”, 1997. - С. 59-66.

38. Хижняк Л.М. Інтереси керівників господарчих організацій в умовах трансформації системи управління економікою // Управління трудовими ресурсами: проблеми і перспективи розвитку: Збірник доповідей міжнар. наук.-практ. конференції. - Хмельницький: ТУП, 1997. - С. 457-459.

39. Хижняк Л.М. Споживання і метаморфози духовних потреб українських підприємців // Духовність українства: Матеріали Всеукр. науково-практ. конференції. - Житомир, 1998. - С.92-96.

40. Хижняк Л.М. Ризик-менеджмент у малому бізнесі: соціальні проблеми впровадження // Проблеми економічного ризику: аналіз та управління: Зб. наук. праць за матеріалами Першої Всеукр. наук.-пр. конф. - К.: Міносвіти України, КНЕУ, 1998. - С. 79-80.

Особистий внесок здобувача у наукових роботах, опублікованих із співавторами. У публікації №20 особисто авторові належить визначення бюрократичного управління як форми блокування організаційних змін. У публікації № 23 особисто автором проаналізовано ставлення різних категорій населення до підприємців і підприємництва в Україні, запропоновані заходи щодо урахування громадської думки в процесі розробки та реалізації державних програм підтримки малого та середнього бізнесу. У публікації № 26 особисто автором розроблені індикатори для оцінки соціальних умов праці, сформульовані рекомендації, спрямовані на підвищення цінності робочого місця в сучасних організаціях.

Размещено на Allbest.ru