Менталітет: сутність та особливості регіональних проявів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Менталітет: сутність та особливості регіональних проявів

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена, перш за все, тим, що в результаті краху старої державної ідеології та в умовах відсутності нових загальновизнаних соціальних орієнтирів існує гостра необхідність звернення до вивчення духовних підвалин українського суспільства та виявлення його ментальності в складних умовах перехідного періоду.

Сьогодні будь-які спроби здійснити зміни в Україні, якщо нехтувати менталітетом громадян, приречені на невдачу, тому що для реанімації творчого потенціалу особистості, який лежить в основі історичного прогресу, конче необхідно вивчення одного з найбільш значущих і на сьогодні мало досліджених його складових частин - менталітету.

Незважаючи на те, що в останні роки науковий інтерес до досліджень цієї проблеми не зменшується, необхідно визнати, що фундаментальних праць, які розкривають сутність менталітету взагалі й менталітету українців зокрема, його регіональних проявів, звязків з психологією та ідеологією громадян України, поки що немає.

Більше того, самий базовий зміст буття української соціальності складають різні компоненти, змісти, цінності, системна єдність яких поки що не знайшла цілісного наукового відображення. Ця обставина виводить дану проблематику до розряду соціально значущих і конче актуальних у теоретичному сенсі завдань. У цілому дослідження різних проявів духовності завжди було фундаментальною темою в соціальному пізнанні, і тому дослідження ментальності як духовного утворення, її специфічних проявів, форм, видів, типів інституалізації є актуальним у таких аспектах.

У теоретичному плані:

По-перше, необхідність наукового осмислення зокрема українського менталітету та його окремих структурних одиниць вимагає пошуку нових та реставрації традиційних категорій, таких, як «національна ідея», «народна воля», «суспільний дух», «колективне несвідоме», «душа народу» та ін. Ці категорії відображають складну єдність соціально-психологічних, образних, понятійних, духовних, інтелектуальних та інших феноменів, які поки що не склалися повністю і тому важко визначаються. Введення в дискурсивний контекст терміна «менталітет» деякою мірою доповнює категоріальну лакуну при аналізі та визначенні названих соціальних явищ.

По-друге, подальше осмислення проблем розвитку історії та індивідуального життя збудило інтенсивний пошук нових слів, понять, категорій, категоріальних блоків, символів, за допомогою яких описам специфічних рис соціального духу можна надати змісту, найбільш відповідного природі обєкта. Цим «матеріалом» в соціології стало поняття менталітету.

У методологічному плані актуальність теми повязана із спробами ідентифікувати особливості конкретних національних та етносоціальних типів. Виникла потреба виділити деякі характерні риси духовності, свідомості, духу, соціальні установки, орієнтації, цінності української нації, деякою мірою «відновити в правах» українську специфіку та зіставити її з іншими національними спільностями в межах словянського суперетносу, що склався історично, та за його межами.

Категорія «менталітет» містить у собі міцний методологічний потенціал, який дозволяє глибше дослідити духовні підвалини сучасного українського суспільства, яке перебуває на шляху трансформації до демократичних моделей суспільного життя.

У соціально-інформаційному плані важливо зібрати, систематизувати соціально-філософську, загальносоціологічну, конкретно-соціологічну інформацію щодо явищ, феноменів соціального світу у сфері духовності, конкретних ментальних структур, їх типів тощо.

Загальновідомо, що менталітет розглядається як досить складне та багаторівневе явище. Однак головні компоненти, які складають його структуру, досі навіть не названі. В сучасній ситуації відсутності такого роду інформації в науковому пізнанні неможливо дати плідної, змістовної характеристики явища в цілому.

Ступінь наукової розробки теми. Поняття «менталітет» західного походження і зустрічається вже в працях Р. Емерсона (1856 р.). Однак початок систематичного аналізу плідного та багатопланового терміна «менталітет» було покладено в 20 р. ХХ ст. У франкомовній гуманітаристиці - такими дослідниками, як М. Пруст, Л. Леві-Брюль, Ж. Лефевр. Пізніше французькі дослідники школи «Анналів» почали, як відомо, розглядати історичну науку, виходячи, в першу чергу, не з соціально-економічних взаємин, а з точки зору структур духовного життя соціуму, зокрема, досліджувалися дуже важливі ціннісні опори його свідомості (М. Блок, Л. Февр, Е. Барбу та ін.).

Класичними зразками реконструкції менталітету різних епох є праці нового покоління школи «Анналів»: Ж. Ле Гофа, Р. Манду, Ж. Дюбі та інших істориків, в тому числі істориків культури, науки, мистецтва - Й. Хейзинги, Ж.-П. Вернана, П. Франкастеня, Е. Панофські.

Окремо потрібно вказати праці представників етнічної психології: Штейнталя, Лацаруса, Вундта. Їх роботи спрямовані на аналіз генези та складових елементів народного духу. Важливим етапом у розробці проблеми стали праці Е. Фрома (зокрема «Бегство от свободы»), який ввів у науковий обіг поняття «соціальний характер», яке за своєю сутністю є конструкцією колективної ментальності. З початку 50-х рр. вивчення «соціального характеру» продовжив американський соціолог Д.Рісмен. Поняття менталітету через звернення до більш загальних структур соціокультурної свідомості розглядалося в працях М. Вебера, Г. Беккера, Т. Парсонса. Американські соціологи, досліджуючи духовні закономірності загальносоціальних орієнтацій людей, розглядаючи внутрішні, глибинні тенденції їх еволюції в звязку з розвитком суспільних систем, розробили спеціальні концептуальні схеми аналізу соціальних систем. Проблемі ментальності приділяли велику увагу К. Юнг та Г. Лебон, які особливо глибоко досліджували сферу несвідомого і розробили важливе для розуміння ментальності вчення про індивідуальність.

Особливий етап у вивченні ментальності повязаний з дослідженням культурних надсистем П. Сорокіним, який вважав, що кожне суспільство можна описати та зрозуміти тільки через призму притаманної йому системи «значень, норм, цінностей».

У вітчизняній науковій думці спеціальне вивчення менталітету як самостійного явища не знайшло такого широкого розповсюдження, як за кордоном. Це, однак, не означає, що вітчизняні вчені індиферентні і до самої проблематики, і до тенденцій світової науки, повязаних з цією проблематикою. Такі вчені, як Н.Я. Данилевський у праці «Россия и Европа», М.І. Костомаров в роботі «Две русские народности», Л.П. Карсавін у «Введении в историю», М.О. Лоський в «Характере русского народа», досліджували особливості характеру українців, формування національної ідеї, шляхи розвитку українських ментальних цінностей.

Значний внесок у дослідження природи і сутності ментальності зробили радянські вчені К.К. Платонов і А.К. Уледов, які вивчали проблеми суспільної свідомості та психології особистості, основні внутрішні механізми мотивації цінностей і норм.

Найближче до вивчення аксіологічних особливостей ментальності підійшла група представників української діаспори. Такі дослідники, як А. Кульчицький, М. Кушнір, Д. Чижевський, М. Шлемкевич, Б. Цимбалистий, В. Янів, аналізували сутність духовних підвалин соціуму, питання співвідношення свідомого та несвідомого, фактори формування української ментальності. В сучасних умовах ряд українських вчених - О. Донченко, В. Храмова, І. Лисий, П. Гнатенко, М.Міщенко та інші - активно і плідно розробляють проблеми сутності і функції менталітету.

У сучасній українській соціологічній науці з проблем менталітету як наукової категорії та як обєкта дослідження проводяться серйозні дискусії. «Круглий стіл», присвячений аналізу поняття «ментальність» в суспільних науках, проходив на сторінках журналу «Генеза. Філософія. Історія. Політологія» (1995 р.). Дослідження різних аспектів менталітету було проведено на сторінках таких журналів, як «Политика и власть», «Філософська і соціологічна думка», «Віче», «Дзвін».

Міжрегіональні науково-практичні конференції «Менталітет та протиріччя сучасного українського суспільства: політологічні, соціологічні, культурологічні аспекти» (Запоріжжя, 1993-1994), «Политика и власть» (Запоріжжя, 1993), «Подолання шовінізму та екстремізму - найважливіша передумова міжнаціональної злагоди і громадянського миру в Україні» (Київ, 1993), «Национальная психология и духовные ценности народа» (Дніпропетровськ, 1995), «Харьковские социологические чтения» (Харьков, 1995) були присвячені аналізу факторів формування менталітету, особливостям вияву менталітету українського народу на сучасному етапі розвитку суспільства, дослідженню історичного і сучасного коріння українського менталітету.

Заслуговує на увагу дослідження Н.Е. Тихонової та Н.М. Давидової «Русский этнос: региональные особенности менталитета», присвячене дуже складній, багатоаспектній проблемі регіональних проявів і специфіки російського менталітету. Однак необхідно особливо підкреслити, що проблема регіональних особливостей менталітету українців поки що розроблена недостатньо. Цілісного, монографічного дослідження, присвяченого обраній дисертантом темі, немає, і тому дисертаційна робота автора є першою спробою заповнити цю лакуну у вивченні регіональних проявів українського менталітету.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження безпосередньо пов'язаний з держбюджетними дослідженнями кафедри соціології Дніпропетровського держуніверситету, в аспірантурі якої проходила навчання здобувачка: 1. «Проблеми формування національної самосвідомості молоді України» (1993-1995 рр.).2. «Джерела формування духовних цінностей та соціальних орієнтацій молоді Придніпров'я» (1996-1997 рр.). Всі теми затверджені Міністерством освіти України.

Мета і основні завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення особливостей та суттєвих характеристик поняття «менталітет» у категоріальній системі соціологічних знань, структури і специфіки менталітету як фактора соціального буття та виявлення регіональних проявів менталітету населення України.

Для досягнення мети дослідження в дисертації поставлені такі методологічні та прикладні завдання:

- дослідження змісту поняття «менталітет» і визначення його місця та значення в категоріальній системі соціологічної науки;

- відділення і аналіз основних елементів, які складають структуру менталітету як соціокультурного феномена;

- визначення основних понять, що є необхідними для аналізу менталітету як феномена соціального світу в сфері духовності, а також їх співвідношення з поняттям «менталітет»;

- аналіз єдиних обєктивних детермінант формування загальноукраїнської та конкретно-регіональної ментальної специфіки;

- виявлення регіональних особливостей проявів деяких рис менталітету українців на сучасному етапі розвитку суспільства.

Методи дисертаційного дослідження. У даній роботі використаний міждисциплінарний підхід аналізу поняття «менталітет». Автор дослідження спирається на розроблені в гуманітарних науках положення, що стосуються значення та соціальних функцій менталітету в суспільному бутті, взаємозвязку різних форм і засобів людського існування з ментальними структурами.

У дисертації використані загальнонаукові методи дослідження історико-культурних аспектів ментальності: метод історичного і логічного аналізу, конструктивно-типологічний метод співвідношення загального та окремого.

Обєктом дослідження становить менталітет як складне соціокультурне явище та фактор суспільного буття.

Предмет дослідження є зміст і структура менталітету та особливості його регіональних проявів.

Емпіричною базою дисертації є соціологічне дослідження «Проблеми формування національної самосвідомості молоді України», яке проводилось кафедрою соціології Дніпропетровського державного університету в 1994-95 рр. (за участю автора), результати соціологічних опитувань Інституту соціології НАН України та фірми «Социс-Гелап» (за 1992-96 рр.)

Як інформаційна база використовувались також історичні, етнографічні, статистичні джерела; дослідження, присвячені експлікації поняття «менталітет» в історичній, філософській, соціологічній науці, культурології та інших галузях знання.

Наукова новизна обумовлена обраною темою, яка не має систематизованого концептуального аналізу у вітчизняних дослідженнях, а також характером мети та дослідницьких завдань.

Наукова новизна полягає в тому, що:

- розкрите принципове значення поняття «менталітет» в категоріальній системі соціологічного знання та можливості використання соціально-інформаційного потенціалу цього поняття в конкретному теоретико-методологічному дослідженні;

- чітко розмежовуються поняття «ментальність» та «менталітет»;

- дана цілісна оцінка концепції менталітету у вітчизняних та зарубіжних вчених, їх внеску в розробку теорії менталітету;

- здійснено систематизований аналіз менталітету як фактора соціального буття, його структури та соціальних функцій як соціокультурного феномена;

- показана роль та значення впливу регіональних особливостей (соціальних, економічних, географічних, етнічних, історичних умов) на формування специфічних ментальних особливостей;

- вперше менталітет розглядається крізь призму трьох атрибутивних елементів його структури: мислення, цінності, почуття;

- на основі емпіричних даних встановлено регіональні прояви менталітету в гео - етно - політичному просторі України.

Науково-практичне значення дослідження полягає в тому, що в ньому зроблена чітка диференціація понять «менталітет» і «ментальність», визначена їх роль, місце, структура і функції в категоріальній системі соціології. Обраний концептуальний підхід забезпечує подальше поглиблення соціологічних знань про феномен менталітету і сприяє його емпіричному вивченню.

Положення та висновки дисертації, особливо щодо особливостей менталітету населення різних регіонів країни, можуть сприяти більш продуманим політико-практичним заходам перехідного періоду в розвитку держави.

Результати дослідження можуть бути використані у викладанні навчальних курсів для студентів соціологічних факультетів, у галузі соціології культури, курсах культурології, політології тощо. Основні положення дисертації знайшли своє відображення в 5 публікаціях.

Апробація результатів дисертаційного дослідження відбувалася шляхом обговорення доповідей, представелних авторкою, на наукових конференціях: Міжнародний науковий конгрес студентів та молодих учених (м. Москва, 1995 р., диплом 1 ступеня), Республіканська науково-практична конференція «Менталітет та протиріччя сучасного українського суспільства: політичні, соціологічні, культурологічні аспекти» (Запоріжжя, 1994), міжрегіональна науково-практична конференція «Духовні цінності та взаємозбагачення культур» (Дніпропетровськ, 1995), «Харківські соціологічні читання - 97» (Харків, 1997), теоретико-методологічні семінари кафедри соціології Дніпропетровського державного університету (1994-1998).

Матеріали дисертаційного дослідження були використані при викладанні навчальних курсів «Соціологія», «Соціологія культури».

Структура дисертації. Мета і основні завданя дисертаційного дослідження визначили логіку і структуру роботи, яка складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (107 найменувань) та додатка (таблиці). Обсяг дисертації становить 148 друкарських сторінок.

Основний зміст дисертації

менталітет соціокультурний загальноукраїнський

У вступі подана загальна характеристика роботи, яка включає опис: (1) актуальності теми; (2) ступеня її наукової розробки; (3) обєкта і предмета дослідження; (4) основної мети і завдань; (5) методологічної і емпіричної бази дослідження; (6) наукової новизни результатів, які виносяться на захист; (7) науково-практичного значення дисертаційного дослідження; (8) апробації роботи.

У першому розділі - «Менталітет як обєкт соціологічного аналізу» розглядається генезис поняття «менталітет», висвітлюються головні сучасні підходи до його аналізу, визначається статус поняття «менталітет» у категоріальній системі соціологічного знання. Значну увагу дисертант приділяє «розведенню» понять «менталітет» і «ментальність», розкривається розуміння менталітету як соціокультурного феномену.

Поняття «менталітет» дуже багате та насичене за своїм змістом. Часте вживання цього терміна в сучасній науці є завершенням досить довгого шляху, протягом якого категорія «менталітет» набула такого змісту, що відображає певний спосіб мислення, загальний духовний настрій індивіда або групи сприймати світ певним чином та згідно з цим діяти в ньому.

Аналіз генези понять «менталітет» і «ментальність», з одного боку, та еволюція цих понять - з другого, свідчать про те, що ці поняття не є ідентичними і мають бути диференційовані. З точки зору автора, ментальність - це історично і соціально-культурно обумовлений засіб та тип мислення, глибинне джерело та рівень колективної свідомості, включаючи і несвідоме. Суспільство як сукупність і взаємодія індивідів, безпосередньо або опосередковано повязаних з великою (в межах держави) територією, є носієм певних властивостей ментальності.

Однак деякі (окремі чи універсально-атрибутивні) прояви ментальності мають свою специфіку, що в дисертаційному дослідженні визначені як «менталітет». Менталітет - це досить сталий, загальнорозповсюджений в тій чи іншій групі людей особливий мислений образ (узагальнене уявлення) щодо певних елементів соціальної реальності. Він свідчить про специфічні риси соціалізації індивіда, його автономності та самобутності розвитку, суверенності його як субєкта соціального життя. Менталітет має конкретно-історичний характер, відповідає певним періодам розвитку суспільства, визначає стереотипне ставлення до навколишнього світу та забезпечує можливість адаптації до нього людини.

У дисертації підкреслюється, що категорія «менталітет» не є досконало вивченою, сталою та загальновизнаною в соціологічній науці. Категорія «менталітет» виконує досить визначену функцію в науці про суспільство, але, даючи можливість пояснити (та в деякій мірі прогнозувати) той чи інший тип поведінки як окремого індивіда, так і певної соціальної групи або народу в цілому, до цього часу досить непослідовно вживається в соціологічній науці і недостатньо обумовлена методологічно. На думку дисертанта, це пояснюється головним чином тим, що стосовно аналізованого феномена в соціологічній науці загальноприйнятими поняттями є «цінність» та «ідентичність». Це рельєфно простежується в працях А. Гжегорчика, Е. Сміта, К. Камілери, В.О. Ядова та ін. Однак, соціологічні поняття «цінність» та «ідентичність» не дають точного тлумачення і не вичерпують такого складного феномену, як менталітет.

Поняття «менталітет», на думку автора, дозволяє глибше дослідити деякі характерні риси духу, свідомості, соціальних настанов, орієнтацій, цінностей української та інших національних суспільностей. Введення в дискурсивний контекст поняття «менталітет» та надання йому категоріального статусу дає змогу ліквідувати «категоріальну лакуну» в процесі аналізу та визначенні важко фіксованих рис духовності загальних для всієї соціальної спільності. За допомогою поняття «менталітет» дослідженню властивостей соціального духу можна надати найбільш відповідного природі обєкта змісту.

Дисертантом проведено аналіз теоретико-методологічного та інформаційно-соціологічного потенціалу поняття «менталітет».

Поняття «менталітет» відображає складну cистему основних уявлень людей, закладених у їх свідомість культурою, мовою, релігією, наукою, етносом, суспільним спілкуванням. Синтез усіх цих компонентів звичайно здійснюється на рівні підсвідомих передбачень, інтуїтивних «відкриттів», але він не завжди і не повністю усвідомлюється людиною. У результаті виникає сукупність настанов, які стосуються найбільш важливих і загальних моментів життєдіяльності індивіда.

Менталітет має деяку цілісність, в ньому є певне якісне ядро. Всі елементи, які складають менталітет індивіда або групи, виливаються в певну структуру, яка обумовлює схильність мислити, відчувати та сприймати світ певним чином. Менталітет виступає як певна основа цілісного способу життя людини, яка обумовлює (як свідомо, так і несвідомо) напрям життєдіяльності індивіда.

У дослідженні особливо відзначається, що менталітет людини (групи) має глибинно-стійкий характер. Перебуваючи в різноманітних умовах існування, людина пристосовується і змінює свої ціннісні орієнтації. Менталітет індивіда характеризує не тільки цю нескінченну варіативність людських ставлень, але дещо більш глибинне. Його (менталітет) можна визначити як таку стаціонарну духовну підвалину людини, яка в певній мірі дозволяє йому безмірно змінювати свої ціннісно-нормативні орієнтації, залишаючись при цьому одним і тим же.

Автор дослідження поділяє думку деяких учених про те, що менталітет відрізняється від свідомості, але через комплекс когнітивних та афективних структур включає її в свій склад. Він містить у собі елементи суспільної психології, історичну память, соціальні емоції, бажання, настрої, реакцію на зміну зовнішнього середовища, як природного, так і соціального.

Дослідження питання про співвідношення понять «менталітет» і «національний характер» свідчить, що протиставляти чи ототожнювати ці питання хибно як в методологічному так і в теоретичному планах. Менталітет і національний характер, маючи багато спільного (єдину світоглядно-поведінкову сутність, загальність факторів формування, ознакові структурні елементи-настанови та стереотипи), однак не є тотожними. Це діалектична єдність, яка базується на різниці обсягу змісту і його форми. Важлива відмінність менталітету від національного характеру полягає в тому, що в менталітеті значнішу роль відіграє емоційний аспект. Відмінність за формою полягає в тому, що менталітет проявляється як на рівні індивіда (у вигляді певного типу менталітету), так і на рівні нації, в той час, як національний характер - тільки (як правило) на рівні нації.

Дисертант вважає, що завданням соціологічного дослідження менталітету є виокремлення головних елементів якісного ядра феномена, які підлягають конкретно-емпіричному вивченню при застосуванні адекватних методів соціологічного дослідження.

Серед доступних обєктів соціологічного дослідження менталітету можуть виступати ставлення індивіда до культури народу, звичаїв, традицій; знання і уявлення про своє природне і соціальне оточення; система засобів оцінювання явищ і процесів, що відбуваються. В той же час менталітет можна описати та пояснити в межах наступних підходів: сцієнтистського, когнітивістського, соціокультурного та психоаналітичного.

Обрані методологічні та концептуальні підходи дозволили провести в другому розділі дисертаційного дослідження аналіз структури і функцій менталітету як соціального і культурного явища.

У другому розділі «Структура і функції менталітету як соціокультурного феномена» проаналізовано менталітет як складне, багаторівневе соціокультурне явище, що містить сукупність різноманітних компонентів та його функцій.

У роботі дається характеристика різних теоретичних підходів щодо змістовного наповнення структури менталітету (зокрема, теоретико-методологічні підходи, розроблені А.Нічке, О. Усенко, О. Бутенко, Ю. Колесніченко). Найбільш повне, глибоке і конкретне, на думку автора, дослідження структурної архітектоніки менталітету провів О. Усенко, виокремлюючи такі головні прошарки: «парадигма свідомості», «кодекс поведінки», «образ світу», «стиль мислення».

На думку дисертанта, кваліфікаційна диспозиція менталітету включає в себе різноманітні елементи і пласти, однак універсальне, атрибутивне значення в структурі менталітету мають, принаймні, три основних, визначальних елементи. Це - мислення, цінності та почуття. Зрозуміло, необхідно брати до уваги, що кожний з цих «елементів» має різні модифікації та різні прояви та види.

Поза всяким сумнівом, ці три складові соціального світу особистості в певному сенсі відповідають за формування менталітету, а їх виокремлення (навіть у такому схематичному вигляді), дозволяє операціоналізувати це поняття і допомогти - хоч би й на рівні «розвідки» - емпіричному вивченню менталітету конкретної спільноти або регіону.

Автор підкреслює, що головне положення серед визначених елементів в структурі менталітету займають цінності. Однак, дисертант не поділяє досить сталого і розповсюдженого в літературі уявлення, що лише цінності дають вичерпну характеристику структури менталітету. Аналізуючи структуру цінностей (як одного з елементів менталітету), дисертант звертає увагу передусім на таке.

У менталітеті кожної особистості існує своя власна ієрархія цінностей. Ієрархічно організовані уявлення стосовно цінностей лежать в основі рішень, які приймає особа в нескінченних ситуаціях соціального вибору; вони беруть активну участь у формуванні внутрішньої програми її дій, як у повсякденних, так і в критичних ситуаціях життя, певним чином «вбудовують» індивіда в соціальне буття.

Торкаючись проблеми структурних компонентів менталітету, дисертант розглядає такі поняття, як «норма», «установка», «ідеал», «стереотип», що, як відомо, займають досить стабільний простір в структурі менталітету.

Особливо підкреслюється необхідність введення поняття «ментальна установка». Ментальні установки - це соціопсихологічні утворення, які дозволяють визначити простір стабільних залежностей, установок та цінностей, повязаних з існуванням певної соціальної спільноти чи індивіда. Вони генетично передують стереотипу і великою мірою визначають зміст та суттєві характеристики його.

На думку автора, при вивченні структури менталітету, необхідно оперувати такими видами соціальних норм, як норми культури. Підкреслюється, що норми культури є відносно самостійним видом соціальних норм, тому що вони відрізняються: а) за змістом; б) сферою діяльності; в) формою застосування санкцій; г) механізмом розповсюдження в спільноті; д) соціально-психологічним механізмом дії. Поняття культурних норм розуміється як нормативне відтворення в межах звичаїв, вдач та інших форм регуляції соціальної поведінки членів спільноти або групи як носіїв духовної культури суспільства, і може бути зіставлене з регулюванням способу життя, укладу та ін. Культурні норми, більше ніж інші види норм, розробляються у відповідності з характером та типом спілкування членів даної спільноти або групи.

У дослідженні звертається увага на ціннісно-нормативну сутність менталітету, тому що інструментальна регуляція менталітету здійснюється засобами контролю, серед яких головне місце займають цінності та норми.

Таким чином, менталітет виступає специфічним полем вибору субєктом своєї лінії поведінки, життєдіяльності, виявленої в певних ціннісно-нормативних параметрах. Ментальний регулятор - розум - найважливіший засіб, що обумовлює прийняття цінностей і норм індивідом. Соціокультурний розвиток постійно удосконалює цю здатність людської свідомості і призводить до появи різного роду психологічних, соціально-психологічних, повсякденних, ідеологічних, нарешті - наукових уявлень, на базі яких формуються ціннісно-нормативні ідеали.

Аналіз ідеалів як однієї з структурних одиниць менталітету свідчить, що менталітет може бути також охарактеризований системою моральних ідеалів, тобто системою складних сталих масових духовних структур, які панують в той чи інший момент часу в суспільстві. Однак менталітет, як більш сталий, «неконюнктурний» духовний феномен, не тотожний системі моральних ідеалів, що історично змінюються.

Серед соціальних функцій менталітету індивіда чи групи автор розглядає такі: 1) транслююча; 2) ціннісно-орієнтаційна; 3) комунікативна; 4) регулятивна; 5) інтегративна; 6) іноваційна; 7) ідеологічна.

Однією з найважливіших функцій менталітету є транслююча. В процесі історії були вироблені спеціальні механізми трансляції менталітету як цілісної системи від одного покоління до іншого. Такі механізми знаходили реалізацію як на вербальному, так і на невербальному рівнях у різних сферах життєдіяльності.

Разом з тим, менталітет у всіх своїх структурних елементах дозволяє зрозуміти своєрідність сприйняття та оцінки різними соціальними групами того чи іншого суспільного явища або процесу. В ньому відображено як раціональне, ціннісне, так і чуттєве, несвідоме ставлення людей до певних елементів суспільної реальності. Завдяки цьому менталітет виконує ціннісно-орієнтаційну функцію.

Розкриваючи закономірності та засоби соціальної поведінки людей, які детерміновані їх мисленими й емоційними установками, менталітет виконує комунікативну та регулятивну функції.

Як форма виявлення групової свідомості менталітет відіграє важливу роль в забезпеченні єдності та цілісності відповідної соціальної групи у звязку із закріпленими в ній цінностями, нормами поведінки. Менталітет формує почуття приналежності до певного народу, нації, релігії тощо. В цьому плані він забезпечує цілісність суспільства, спільнот і виконує функції інтеграції та диференціації суспільства. Однак, обєднуючи одні спільноти та групи, менталітет протиставляє їх іншим, тобто може відігравати роль і бути джерелом дезінтеграції.

Залишаючись засобом соціального впливу, менталітет, що формується залежно від традиції та культури, соціальних структур і всього середовища життя людини, в свою чергу сам їх формує, виступаючи як породжуюча свідомість і забезпечує опанування та перетворення світу, тобто виконує іноваційну функцію.

У найзагальнішому плані менталітет виконує ідеологічну функцію. Це проявляється опосередковано у формуванні певних стереотипів поведінки, створення системи ціннісних та соціальних переваг, існування типів орієнтації свідомості людини.

Дисертант, однак, звертає увагу, що градація функцій менталітету та їх окремий аналіз є суто методологічним засобом, бо в дійсності усі вони діють одночасно.

У третьому розділі «Основні фактори формування та особливості регіонального прояву менталітету» розглянуті основні чинники формування менталітету та їх вплив на особливості його проявів, а також аналізуються дані конкретних емпіричних досліджень, присвячених проблемам духовних цінностей, соціальних орієнтацій та настроїв громадян України.

Менталітет українців формувався протягом усього часу існування їх як нації. Беручи до уваги історичні, расові, географічні, культурноморфологічні особливості їх менталітету, можливо знайти «генетичне пояснення» специфіки світосприйняття та поведінки народу, який мешкає в сучасній Україні.

Серед сукупності різноманітних умов, факторів, обставин, які впливають на формування і функціонування менталітету, дисертантом відзначаються такі детермінанти (в певній ієрархії):

а) сукупність геополітичних факторів;

б) вплив сукупності суспільно-політичних подій;

в) дія субстанційних основ та субкультурних підвалин;

г) регіональні впливи.

Крім цього, проведено аналіз головних груп факторів, з якими тісно повязана специфіка формування менталітету народу і які історико-генетично формували український менталітет в гео-етно-політичному просторі України.

До цих факторів належать:

а) расові (або соматопсихічні);

б) геопсихічні (географічні), повязані з природним середовищем та засобами виживання в ньому;

в) історичні (геополітичні);

г) соціально-психологічні (суспільні), повязані з соціальною структурою та суспільним ладом;

д) культурноморфологічні, повязані із взаємовпливом етнотипу та культури на формування одне одного;

е) глибинно-психічні, повязані з характером психічних процесів взагалі, які охоплюють взаємодію між свідомим і несвідомим.

У дослідженні окремо зазначено, що ці фактори в певний час відійшли на другий план, тому що найбільший вплив на формування менталітету конкретної спільноти відіграє фактор регіоналізації. Це обєктивний суспільно-історичний та соціально-економічний фактор специфічної якісної ментальної визначеності, в якій проявляються особливості соціальної діяльності, економічної та політичної творчості, духовно-культурних, ритуальних, традиційних видів активності.

Автор дослідження вважає, що «регіон мешкання» - це важливий фактор, який заздалегідь визначає стиль мислення, емоції, повсякденні вербальні та реальні реакції індивідів і який здатний значно стримувати чи нейтралізувати вплив інших факторів.

У дисертації проаналізовані дані соціологічного дослідження «Проблеми формування національної самосвідомості молоді України», яке проводилось кафедрою соціології Дніпропетровського державного університету в 1994-1995 рр. Обєктом дослідження була молодь Західного, Центрального, Східного та Південного регіонів, як додаткові до основного дослідження (1) використані дані соціологічних досліджень, які проводились Інститутом соціології НАН України та фірмою «Социс-Гелап» (2).

Для дослідження якісної визначеності менталітету від фактора регіоналізації, проаналізовано специфіку його проявів крізь призму означених атрибутивних елементів структури менталітету - мислення, цінностей, почуттів. У межах цих елементів визначені їх конкретні емпіричні показники.

Регіональні прояви менталітету зафіксовані за такими його формальними показниками, як: відношення до культури народу, знання та уявлення про традиції та звичаї, специфіка бачення світу професій, володіння мовою, відношення до процесу відродження та розвитку української мови та культури, емоційне сприйняття свого місця в суспільстві.

Це повязано з тим, що субєкт - носій менталітету - населення регіону є втягнутим у загальну атмосферу, повязану з певною соціокультурною, господарсько-економічною та соціально-стратифікаційною специфікою регіону.

Результати дослідження (1) дозволяють зробити висновки відносно того, що такі соціальні блоки мислення в структурі менталітету, як знання своєї національної історії, праць українських діячів, українських обрядів та традицій не залежать від статевих та вікових особливостей респондентів, місця народження. У той же час найбільш суттєвий вплив мають такі фактори, як: національність, освіта та регіон мешкання.

Поглиблений аналіз даного емпіричного матеріалу свідчить про те, що образ картини світу, менталітет, латентно існуючий у свідомості кожного опитуваного індивіда, тримає в собі уявлення про значення таких виразів, як «народ», «нація», «національний патріотизм»; «цивільне суспільство», та інші, диференціюється не стільки залежно від національності й освіти, скільки від регіональної належності індивідів.

Значну увагу в дисертації приділено аналізу (в структурі менталітету) цінності мови як засобу спілкування та фактора навчання. Вивчаючи специфіку мовної ситуації, яка склалася в різних регіонах України, дисертант звертається до встановлених етносоціологами факторів, які впливають на мовні процеси. Це багатонаціональний склад регіонів, питома вага міжнаціональних шлюбів, специфічний характер міграції.

Систематизація та аналіз даних дослідження (1) дозволили зробити висновок, що надання респондентами переваги українській / російській мові при читанні, освіті, спілкуванні залежить від регіону їх мешкання. У цілому дисертантом відзначається, що у всіх регіонах України склалася реальна культурно-мовна спільність українського та російського народів, яка породила феномен «російськомовної» української культури.

Серед формальних показників чуттєвого підсвідомого ставлення людей до певних елементів соціальної дійсності, які характеризують третій елемент структури менталітету - відчуття, в роботі розглядаються національний патріотизм, біль та тривога за націю.

Регіональні прояви менталітету за цим показником були виявлені з незначними розбіжностями. В цілому відзначається, що цілий ряд схожих емоційно-оцінних характеристик масової свідомості населення України повязаний із загальною соціально-психологічною атмосферою, обумовленою суспільними процесами, які відбуваються сучасному українському суспільстві.

Підсумок містить основні висновки і рекомендації, що стосуються розглянутих проблем у межах обраної теми наукового дослідження.

Основні положення дисертації знайшли відображення в таких публікаціях автора

1. Социокультурная анимация: закономерность или безысходность? // Менталітет та протиріччя сучасного українського суспільства: політологічні, соціологічні, культурологічні аспекти. Загальноукраїнська науково-практична конференція. - Запоріжжя, 1994. - 0,2 др. арк., у співавторстві.

2. Проблемы редукции духовных ценностей в экстремальной общественно-политической ситуации. // Материалы международного конгресса молодых ученых и студентов. - Москва, 1996. - 0,1 др. арк.

3. Проблема редукции социокультурных ценностей в условиях трансформации общества. // Вестник Днепропетровского университета. - Днепропетровск, 1995. - 0,3 др. арк.

4. Гражданское общество: от тоталитарной модели к украинским ментальным традициям. // Приднепровский научный вестник. - Днепропетровск, 1996. - 0,2 др. арк.

5. Социокультурный смысл категории «ментальность». // Харьковские социологические чтения-97. - Харьков, 1997. - 0,2 др. арк.

6. Понятие «менталитет» в категориальной системе социологического знания. // Придніпровський науковий вісник. - №22 (89), 1998. - 0,2 др. арк.

Размещено на Allbest.ru