Типи політичної культури регіональних спільнот України

Размещено на http://www.allbest.ru/

У статті наведено перелік досліджень регіональних відмінностей політичної культури та виконано регіональну класифікацію типів політичної культури.

Серед чинників, що впливають на процес формування політичної культури регіональних спільнот

О. Стегній виділив такі чинники як: регіональна ідентифікація, регіональні інтереси і цінності, спільний історичний та політичний досвід, етноконфесійні особливості та наявність регіональних “агентів”.

Регіональні відмінності політичної культури як предмет соціологічного дослідження

У соціологічній літературі регіон постає насамперед як простір певної соціальної структури, організації влади та культурних традицій, що дає змогу соціологам говорити про територіально диференційовану спільноту людей.

За результатами масових соціологічних опитувань(Національне опитування 1200 респондентів, проведене Центром “СОЦІС” 1997 р. та національне опитування 1800 респондентів, проведене Інститутом соціології НАНУ 2004 р.) , для однозначної більшості респондентів поняття “регіон” набуває двох значень: це місцевість, де вони постійно проживають та частина території України, яка відрізняється від області історією, культурою, економікою та розмірами.

Регіональні спільноти в Україні вирізняються особливою регіональною свідомістю, в основі якої - регіональна ідентифікація, регіональні інтереси і цінності, спільний історичний та політичний досвід, етноконфесійні особливості, наявність регіональних “агентів” формування політичної культури. Відтак правомірно говорити про відсутність у сучасному українському суспільстві консенсусної політичної культури з узгодженим ставленням громадян загалом усієї країни до певних політичних сил, які відстоюють відповідні ідеологічні цінності й політичний вектор розвитку.

Натомість є підстави стверджувати факт існування в нашій країні конфліктних політичних культур у регіональному вимірі.

Предметом дослідження є вплив регіоналізму на окремі функції політичної культури територіальних спільнот України. З урахуванням масового соціального збурення наприкінці 2004 р. (Помаранчева революція) та можливих нових сценаріїв соціально-політичного розвитку країни поміж різних функцій політичної культури найактуальнішими є орієнтаційна, а конкретніше - ставлення до демократії, та активаційна. Комбінація цих функцій дає змогу побудувати чотири типи політичних культур: активно-демократичну; пасивно-демократичну; активно- недемократичну і пасивно-недемократичну.

Вплив регіонального чинника на політичну культуру у статті розглядається на підставі чотирьох макрорегіонів: центру, заходу, сходу та півдня.

Методологія соціологічного вимірювання типів політичної культури

Чотири типи політичної культури, притаманні українському суспільству, розглядають у просторі ознак “демократична/тоталітарна” та “активна/пасивна”.

Для класифікації респондентів за їхньою близькістю до певного типу політичної культури розроблено дві шкали. На попередньому етапі створення інструментарію емпіричного дослідження сформульовано 50 суджень стосовно ставлення до демократії, та 50 суджень стосовно ставлення до політичної активності. Інструмент фіксував ступінь згоди з кожним із цих суджень за п'ятибальною шкалою. Щоб уникнути монотонності у відповідях на послідовність питань до першого блоку включено 25 суджень, згода з якими є індикатором підтримки демократії, та 25 таких суджень, незгода з якими є індикатором підтримки демократії. Відповідно, до другого блоку увійшли 25 суджень, згода з якими є індикатором позитивного ставлення до політичної активності, та 25 суджень, незгода із якими свідчить про позитивне ставлення до політичної активності респондента.

Після відповідного перекодування обчислювали адитивні індекси підтримки демократії та політичної активності. Обидва індекси змінюються в інтервалі від 1 до 5. У цьому разі 1 означає повну підтримку демократії або ж високий ступінь готовності до активних політичних дій, а 5 - неприйняття демократії та, відповідно, неготовність до активних політичних дій.

Регіональний чинник рівня демократичності політичної культури

Аналіз регіонального чинника орієнтаційної функції політичної культури, свідомо обмеженого в нашому випадку показником рівня демократичності, ґрунтується на політичній ідентичності територіальних спільнот з урахуванням особливостей лінгвоетнічної структури, тривалості політичної соціалізації в соціокультурному середовищі певного регіону, а також їхній загальній оцінці реального функціонування демократії в Україні.

Аналіз динаміки регіональних відмінностей у поширенні політичної культури за шкалою демократія - не демократія за період 2005- початок 2006 рр. з використанням

двох методів виявив значні відмінності. Якщо швидкий кластерний аналіз засвідчує відсутність будь-яких статистично значимих змін між усіма макрорегіонами за цей проміжок часу, то ділення шкали за середньою позначкою 18,5 дає протилежний результат. Виняток становить лише східний макрорегіон, у якому обидва методи аналізу не виявити значимих зрушень у поширенні емпіричного типу демократичної політичної культури.

Для орієнтаційної функції політичної культури важливе значення також має політична ідентичність регіональних спільнот. Політична ідентичність за природою раціональна та рефлексивна водночас і тісно пов'язана з політичною ідентифікацією як механізмом становлення ідентичності та способом її розпізнавання. В політичних відносинах ідентифікація одного агента з іншим не відбувається без ідентифікації одного з одним. Розрізняють ситуаційну та надситуаційну політичну ідентичність.

Якщо ситуаційна пов'язана з актуальною політичною практикою і може змінитися під впливом дискурсу або рефлексії суб'єкта на відповідну конфігурацію політичної ситуації, то надситуаційна політична ідентичність детермінована передусім власною політичною позицією суб'єкта, всім його попереднім політичним досвідом.

Лінгвоетнічна структура населення також вирішальним чином впливає на електоральний вибір наших громадян і слугує однією з передумов доволі помітного політичного протистояння по лінії схід - захід.

Для визначення шляхів формування політичних цінностей і передавання політичної культури від одного покоління до іншого використовують поняття політична соціалізація (безпосередня та опосередкована). Соціалізація є безпосередньою коли вона передбачає безпосереднє передавання інформації, цінностей або думок щодо політики. Політична соціалізація опосередкована, тобто формування політичних поглядів відбувається під впливом власного досвіду в конкретних соціальних умовах включно з умовами проживання в певних регіональних спільнотах.

На тип політичної культури регіональних спільнот за шкалою демократія - не демократія впливає факт народження в Україні, тому вірогідно припустити тривалість процесу політичної соціалізації в певному соціокультурному середовищі, територіально окресленому межами певного регіону. Саме тут доцільно враховувати регіональні політичні ідентичності.

Регіональний простір, або соціальне середовище, - це не тільки специфічні матеріально-екзистенційні умови життя, описувані економічними, структурними та політичними величинами. Навколишній фізичний і соціальний простір є також інформаційним і мотиваційним простором, у рамках якого індивіди артикулюють й інтерпретують події, що відбуваються.

Соціологічні дослідження регіональних відмінностей українського суспільства дають підстави говорити, передусім, про вагомість впливу регіональних засобів масової інформації, які не тільки постачають інформацію про політичні події, а й поширюють найважливіші цінності, що їх сприймають регіональні спільноти. ЗМІ можуть подавати окремі події як символічний загальнонаціональний капітал, або навпаки, здатні стати могутнім інструментом формування політичних переконань.

Отже, унаслідок взаємодії зазначених чинників може виникати патерн регіонального розвитку - історично утворювальний тип відтворення регіональної ідентичності, своєрідний “соціокультурний код” регіону, який визначає тип його розвитку.

Виявляється, що демократичний тип політичної культури поширений передусім серед респондентів, які народилися в Україні, тоді як недемократичний тип більше характерний для учасників опитування, які народилися поза межами нашої країни.

Проведені соціологічні дослідження [3,16] фіксують, що вагомість впливу регіонального чинника на орієнтаційну функцію масової політичної культури в Україні головно визначена відмінностями історичних умов формування соціокультурних середовищ. Різниця в історичних умовах формування соціокультурних середовищ на різних територіях України призводить до відчутних регіональних ідеологічних відмінностей, зокрема щодо ставлення до ідеї українського національного відродження.

Заслуговує на увагу погляд львівського соціолога В. Середи, яка зазначає про існування в сучасній Україні двох базових парадигм історичного минулого: “радянської”, що презентує українську історію як регіональну версію російської, та традиційної української, яка наголошує на відокремленості та незалежності історичного процесу в нашій країні. Якщо перша парадигма набула поширення передусім на сході і півдні, то друга - серед мешканців заходу і, частково, центру.

Вірогідно припустити, що на кількість тих, хто поділяє демократичний тип політичної культури, впливає також рівень задоволеності тим, як працює демократія в Україні. Серед незадоволених тим, як працює демократія в Україні найбільше пасивних недемократів, а також пасивних демократів, і навпаки, найменше активних демократів. Середній рівень задоволеності практикою реальної демократії фактично не впливає на тип політичної культури. Натомість серед загалом задоволених демократією зафіксовано найбільшу частку активних демократів і водночас найменшу - пасивних демократів та недемократів. Отже, рівень задоволеності реальною демократією впливає на рівень поширення такого типу політичної культури, як активні демократи та пасивні недемократи.

Регіональний чинник активаційної функції політичної культури

Вимірювання впливу регіонального чинника на активаційну функцію політичної культури ґрунтується на інфраструктурі суспільної активності населення, регіональних агентах формування політичної культури та політичних практиках регіональних спільнот.

Наявність розгалуженої зазначеної інфраструктури на регіональному рівні важлива з огляду на створення відповідного середовища для залучення широкого загалу в суспільно-політичне життя, передусім можливості соціально-політичної самоорганізації територіальних спільнот.

Політичні партії, як спеціалізовані політичні структури, намагаються сформувати вподобання, ініціювати інтерес до політичного життя. Партії мають виконувати функцію агрегації інтересів, коли політичні інтереси окремих індивідів (потенційних виборців) та соціальних груп поєднують у партійні програми. Партії також нерідко виконують функцію політичної соціалізації, активно впливаючи на формування політичної культури населення під час дискурсу щодо актуальних суспільно-політичних проблем.

Проте, як свідчить досвід парламентських виборів останнього десятиріччя, партійна соціалізація в Україні виконує функцію скоріше роз'єднання, оскільки політичні партії і блоки намагаються заручитися підтримкою виборців і апелюють до різних ідеологічних орієнтацій та соціально-культурних відмінностей. Крім того, за незначним винятком, зазначені агенти політичної соціалізації залишаються малопотужними, хоча, згідно зі статутом і вимогами законодавства, мають первинні організації в більшості областей України.

Наявні в сучасному українському суспільстві моделі політичної соціалізації можуть бути як уніфікувальними, так і роз'єднувальними. Зафіксовані відмінності свідчать, що в регіональних спільнотах є агенти, які використовують особливі моделі політичної соціалізації. Функцію таких агентів можуть виконувати інститути та організації, групи інтересів (економічні об'єднання, трудові колективи), які впливають на політичні установки регіональних спільнот.

Соціологічні дослідження регіональнихвідмінностей українського суспільства дають підстави говорити передусім про важливість впливу такого агента формування політичної культури, як регіональна еліта.

Регіональні еліти прийшли до незалежності цілком прагматичним шляхом. Ті, хто мав реальну владу в Радянській Україні, бачили в незалежності оптимальний спосіб збереження того, чим володіли за умов загальної економічної кризи, яка почала поступово охоплювати всі сфери радянської економіки. Регіональним елітам було що втрачати, тому вони так оперативно пішли на поступки націонал-демократам у тому, що стосувалося формування ідеологічного та культурного фасаду держави. Ставлення регіональних еліт до центральної влади України як до спадкової системи передбачає дві лінії стратегії та зразків взаємодії: модерністську і консервативну. Відтак у кожному з макрорегіонів України окремі представники регіональних еліт демонструють модерністські установки, тоді як інші тяжіють до авторитаризму радянського зразка.

Схильність регіональних еліт до модерністської або авторитарної моделі поведінки може бути визначена, як пропонують німецькі соціологи, на підставі ставлення й оцінки сучасної трансформації режиму і регіональної політики; політичних цілей та стратегії щодо їхньої реалізації; уявлення про дискурс у територіальній спільноті;

власне місце в політичній структурі країни та наявні зовнішні контакти.

Ілюстрацією наведеного підходу є типологізація регіональної еліти Львівської обл. на дві головні групи. Перша група - моральні націоналісти, а друга - функціонально-прагматичні актори. До складу першої групи входять дві підгрупи: авторитарні націоналісти, які акцентують увагу на сильній централізації влади й авторитарній формі правління державою, та громадянські націоналісти з демократичним уявленням про державний устрій. Обидві частини були пов'язані з мобілізацією громадянської активності кінця 80-початку 90-х років і, цілком вірогідно, під час Помаранчевої революції. Відповідно, другу групу формують радянські адміністратори, зазвичай працевлаштовані в органах виконавчої влади, та політично активні бізнесмени, серед яких поширений прагматичний підхід до політики.

Показником активаційної функції політичної культури регіональних спільнот є наявні політичні практики. Для операціоналізації цього показника використовували такі емпіричні індикатори, як досвід звернення до політиків та представників влади; робота в партійних, громадських та інших недержавних організаціях; власна участь у політичних акціях (поширення листівок, підпис петицій, участь у санкціонованих мітингах або демонстраціях), а також членство в політичній партії.

Унаслідок стійкого посттоталітарного стереотипу щодо неможливості захисту громадян України своїх прав перед державою, поєднаного з критично низьким ресурсом довіри до її основних інститутів та нерозвиненістю механізмів суспільного діалогу і зворотного зв'язку суспільства і влади, за останній рік до проведення опитування доволі незначна частка респондентів безпосередньо зверталась до політиків та представників влади. На тлі загального незначного поширення подібної практики найменший показник мав східний макрорегіон. Що стосується досвіду праці в політичній партії або русі, то отримані результати не виявили скільки-небудь статистичних розбіжностей у регіональному вимірі. Учасники опитування із західного макрорегіону частіше, ніж респонденти з інших макрорегіонів, працювали в інших організаціях або об'єднаннях. Хоча інструментарій не передбачав уточнення, яких саме організацій та об'єднань, однак скоріше за все йдеться про громадські або неурядові, і з меншою часткою вірогідності про конфесійні, виходячи з логіки формулювання запитання.

Знову-таки в західному макрорегіоні виявилась найбільшою кількість респондентів, які носили політичні атрибути або клеїли листівки, на противагу мінімальному поширенню подібної соціально-політичної практики на сході та півдні.

Якщо пригадати символіку Помаранчевої революції (передусім помаранчеві стрічки), то цей результат стає цілком зрозумілим. Інша річ, що електорат В. Януковича не відрізнявся адекватною до прихильників В. Ющенка активністю в поширенні “символічного капіталу” свого претендента на посаду глави держави.

Серед усіх опитаних найчастіше за останній рік підписували петиції респонденти знову-таки в західному макрорегіоні.

Однією з найвиразніших та візуальних форм громадянської активності є участь у санкціонованих мітингах і демонстраціях. Стимулом до участі в політичному протесті прямої дії є малоефективність інших легітимних каналів висловлення своїх інтересів. Найбільше учасників санкціонованих мітингів та демонстрацій припадає на респондентів західного регіону, а найменше - півдня. Цей результат цілком збігається з географією соціально-політичної активності під час подій Помаранчевої революції. А тому виваженішою може бути соціологічна інформація, отримана не за форс-мажорних обставин, а після завершення виборчих кампаній.

Дослідження фіксує незначний рівень членства в політичних партіях України, який суттєво відрізняється від офіційних даних самих партій, якими вони апелюють до широкого загалу з метою демонстрації своєї потужності, а відтак, і привабливості для пересічного виборця. Отриманий результат пояснюється малопотужною організаційною інфраструктурою зазначених суб'єктів політичної діяльності на регіональному рівні.

політичний культура регіональний демократичність

Висновок

Отже, розвиток соціально-економічних та політичних процесів в Україні після проголошення її державного суверенітету надав гостроти проблемі соціально-просторової структури країни. Як це звичайно буває за умов кризових розламів, латентні структури виходять на поверхню, приховані ж набувають очевидності.

Сучасна “регіоналізація” України постає передусім як продукт розпаду централізованої економіки та державно-політичних структур. Цей процес стимулює тенденції локальної самоорганізації різних соціальних, економічних, комунікативних та владних структур.

За шкалою активність-пасивність в усіх макрорегіонах, за винятком західного, переважає пасивний тип політичної культури. У випадку західного макрорегіону можна говорити про фактичну збалансованість активного та пасивного типу. Однак доцільно враховувати той факт, що помітне зростання участі населення західних областей України в законних мітингах, демонстраціях в опитуванні 2005 р. було наслідком передусім масового соціального, а точніше, - емоційного збурення під час останніх президентських виборів. Результати парламентських виборів 2006 р., які закінчились розпадом “помаранчевої коаліції” і поверненням до керівництва уряду В. Януковича, засвідчити загалом ситуативність і залежність зростання соціальної активності та самоорганізації наших громадян від боротьби політичної еліти.

За шкалою демократія-не демократія в усіх без винятку регіонах численнішим виявився демократичний тип політичної культури. Зростання наближеності громадян України до центристської платформи [16, с. 109] дає змогу зменшувати вплив ідеологічних розбіжностей між прихильниками двох крайніх політичних течій: лівих та правих. Переважання центристської політичної платформи поміж інших політичних течій в усіх регіонах, за певним винятком західного, дає підстави стверджувати: політична ідентичність за показником наближеності до певних політичних течій не є дезінтеграційним чинником політичної культури сучасного українського суспільства.

Ціннісна орієнтація в системі координат демократія-не демократія є доволі усталеною конструкцією в масовій свідомості, яка формується внаслідок тривалої політичної соціалізації індивіда і тому має достатню витривалість щодо вагомості впливу зовнішніх політичних подій, які відбулись протягом короткого проміжку часу. Відтак відставка уряду Ю. Тимошенко, розпад “помаранчевої коаліції”, як і перемога Партії регіонів на парламентських виборах 2006 р. не вплинули суттєво на регіональні відмінності поширення емпіричного типу демократичної політичної культури населення України зразка початку 2005 р.

Регіональні відмінності поширення емпіричних типів політичної культури за змішаною шкалою значно відрізняються залежно від обраного методу аналізу.

Ділення шкали за середньою зафіксувало у 2005 р. відчутну перевагу пасивно-демократичного типу на сході, півдні, а також у центрі. Лише на заході виявлено фактичну рівновагу двох найчисленніших типів: пасивних і активних демократів.

Мінімальне поширення серед усіх регіонів має тип активних недемократів. У всіх регіонах, за винятком сходу, ця категорія респондентів практично збігається. В західному макрорегіоні зафіксовано найчисленнішу групу активних демократів, яка має статистично значимі відмінності від решти макрорегіонів, включно з центральним. Мінімальна кількість активних демократів припадає на східниймакрорегіон і водночас, саме цей макрорегіон демонструє приклад найбільшого поширення пасивних недемократів, кількість яких поступово зменшується по осі схід - центр -з ахід.

Наявність різних політичних преференцій регіональних спільнот України, що підтверджена результатами голосування на парламентських та президентських виборах останнього десятиріччя, поєднується з домінуванням єдиного пасивно - демократичного типу масової політичної культури. Певний виняток становить західний макрорегіон, де однозначно демократична спрямованість світогляду населення поєднується з проміжним за ознакою пасивність - активність типом політичної культури.

Відтак, по-перше, розбіжності в електоральних вподобаннях не роз'єднують регіональні спільноти України за ознакою ставлення до демократичних цінностей; а по-друге, підтримка демократичних цінностей є пасивною для переважної більшості громадян України. Останній висновок свідчить про малорозвиненість громадянського суспільства в нашій країні, що об'єктивно створює соціально-політичні передумови для пролонгування авторитарних форм державного управління на тривалий час.

Размещено на Allbest.ur