Сутність спілкування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра Екології та природокористування

РЕФЕРАТ

з предмету: Основи наукових досліджень

на тему: «Спілкування»

Виконала: студентка 2 курсу

ЕКО-21, НІАЗ

Перевірила: Турчина К. П.

Рівне 2013

Зміст

Вступ

1. Сутність спілкування

2. Основні категорії спілкування та їх характеристика

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Людина - «істота соціальна». Це означає, що вона живе серед людей і здійснює свою життєдіяльність (досягає цілей, задовольняє потреби, трудиться) не інакше як через взаємодію, спілкування з іншими людьми - спілкування контактне, опосредственное або уявне.

У спілкуванні відбувається обмін інформацією та її інтерпретація, взаємосприйняття, взаєморозуміння, взємооцінка, співпереживання, формування симпатій або антипатій, характеру взаємовідносин, переконань, поглядів, психологічний вплив, розв'язання суперечностей, здійснення спільної діяльності.

Таким чином, кожен з нас у своєму житті, взаємодіючи з іншими людьми, формує практичні навички та вміння у сфері спілкування.

Спілкування - це не просто дія, а саме взаємодія: воно здійснюється між учасниками, з яких кожен є носієм активності і припускає її у своїх партнерах.

спілкування комунікативний вербальний

1. Сутність спілкування

Функція і види спілкування

Спілкування - це психологічна категорія.

Існує багато різних визначень і понять "спілкування", перш за все пов'язаних з різними підходами і поглядами на цю проблему.

Спілкування - це і умова людського життя, і одна з основних потреб людини.

Спілкування - це вид психічної діяльності людини і система відносин людини до навколишнього світу. На практиці часто плутають два поняття "спілкування" і "відношення". Ці поняття не збігаються.

Спілкування є процес реалізації тих чи інших відносин.

Отже, спілкування - складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами спільної діяльності і включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини.

Структура спілкування передбачає виділення трьох взаємопов'язаних сторін цього процесу: комунікативної, інтерактивної і перцептивної.

Комунікативна сторона спілкування полягає в обміні інформацією між людьми.

Інтерактивна сторона спілкування полягає в організації взаємодії між індивідами, тобто в обміні не тільки знаннями і ідеями, але й діями.

Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття один одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цьому грунті взаєморозуміння.

Спілкування розрізняється за видами:

- Опосередковане спілкування - передбачає повний психологічний контакт - по телефону, через Інтернет, у письмовій формі і т.д.

- Безпосереднє - спілкування "обличчям до обличчя", при контакті візуальному. Формальне спілкування - ділове, рольове, функціональне. Це спілкування завжди передбачає виконання певної соціальної ролі, наприклад, спілкування за типом "експерт - атестується",

- Неформальне спілкування - довірче, товариське, інтимне.

- Діалогічне спілкування - спілкування між двома людьми.

- Групове - спілкування в групі людей

- Масове спілкування.

Спілкування здійснюється різними засобами:

- Вербальне спілкування (знакова) - здійснюється за допомогою слів.

- Невербальне спілкування - засобом передачі інформації є невербаль (несловесні) знаки (пози, жести, міміка, інтонації, погляди, просторове розташування і т.д.)

Невербальні засоби спілкування дуже важливі для будь-якої бесіди, і їхні знання, вміння правильно ними користуватися, розуміти їх визначає успіх бесіди. «Коли очі говорять одне, а мова інше, досвідчена людина більше вірить першому» (Емерсон). Безсловесний засіб: мову поз, жестів, міміки, є по крайній мірі, не менш стародавнім, ніж мова слів. Є припущення, що усна мова розвивалася як варіант жестикуляції. У міру того, як людина опановує мову, немовні засоби спілкування поступово відходять на другий план. Тим не менш, в безпосередньому спілкуванні людей словесне повідомлення завжди супроводжується несловесними.

1. Неречевое повідомлення узгоджується з мовним, підтримує або посилює його (наприклад, підтримка людині, виражена словесно, підкреслюється дотиком до нього, знизуванням руки, обіймами)

2. Неречевое повідомлення суперечить мовному (ви говорите співрозмовникові, що зацікавлені в його питанні, а самі позіхаєте, дивитеся в бік, думаєте про свої проблеми)

3. Неречевое повідомлення стосується зовсім іншого предмета, ніж мовне. (Співбесідникові говорять "про погоду", а на мовному рівні відбувається комунікація, що стосується відносин між цими людьми). Неречевое поведінка менше підведено впливу умовностей, краще висловлює щирі почуття й мотиви. Тому ми часто зовсім несвідомо більше довіряємо інтонації, міміці, жестикуляції, ніж буквальному змісту повідомлення. Лише 1 / 3 інформації сприймається по вербальним каналам, а на 2 / 3 ми довіряємо тому, як людина передає інформацію, і що він при цьому думає. У спілкуванні намагайтеся уникати невідповідності між інформацією, що передається і тими немовними реакціями, які її супроводжують,

Проксеміка, або дисципліна, що вивчає взаємне розташування і пози співрозмовників. Проксеміка досліджує, яким чином людина неусвідомлено регулює свій простір - дистанцію між собою та іншими людьми, а положення щодо них та орієнтацію в просторі. Зазвичай люди почувають себе зручно і вважають, що виробляють сприятливе враження, коли стоячи або сидячи на такій відстані від інших, яке здається їм відповідним певного типу взаємин. Е. Холл виділяє 4 міжособистісних відстаней для взаємодії:

Інтимна відстань (0-50см.) - На такій відстані спілкуються близькі люди або добре знайомі люди. - "Вхід" чужої людини в цю сферу відчувається як вельми неприємне. На цій відстані партнери можуть торкатися один одного, типовими є тихий голос, довірлива розмова.

Персональна дистанція (50-120см.) Нормальне відстань, на якій здійснюється спілкування знайомих людей. - На цій відстані зручно проводити бесіду. Гучність голосу - середня.

- Соціальна дистанція (120-400см.) - На цій відстані улагоджуються безособові справи, відбуваються формальні зустрічі в кабінетах та інших громадських місцях. На цій відстані кожен може займатися своєю справою, не заважаючи один одному.

Публічна дистанція (400-750см.) - На такій відстані деталі осіб, дрібні рухи не вловлюються. - Голос стає голосніше, слова ретельно підбираються і виговорюються. Спілкування формальне, найчастіше - з групою людей. Ми зазвичай тримаємось на великій відстані від тих, чиє становище чи повноваження вище нашого (соціальна дистанція), тоді як люди рівного статусу спілкуються на відносно близькій відстані (персональна дистанція).

У кожної людини є свій "персональний простір" - така область навколо людини, яку вона вважає своєю і вторгнення в неї сприймається негативно. Вторгнення в персональний простір призводить до зростання дратівливості, тривоги, стресу і конфліктів. Помічено, що люди більш конфліктні, підозрілі оточують себе більш широкою зоною персонального простору, ніж люди товариські, гарно уживаються і поступливі.

Крім дистанції важливо звертати увагу на взаємне розташування співрозмовників та їх пози.

- Люди добре знають один одного або співпрацюють по роботі, зазвичай стоять або сидять пліч-о-пліч.

- Стіл між співрозмовниками зазвичай асоціюються з владою і відмінністю в положенні: "Я господар, а ти гість"

- Коли слухач сідає збоку від столу, виникають найбільш сприятливі умови для контакту.

Паралінгвістичні особливості невербального спілкування.

Цицерон сказав: "Адже буває, що людина судить здорово, але чітко викласти свої думки не може". В даний час - це одна з проблем людського спілкування. Недосконале володіння мовою, її засміченість, незнання і невміння використовувати паралінгвістичні особливості не дозволяють людям прийти до взаєморозуміння. Розглянемо паралінгвістичні явища, які є найбільш значущими для розуміння емоційного стану, намірів і особистісних особливостей мовця.

1) Гучність і висота звуку.

Якщо зустрічаються малознайомі люди, то лідерів спочатку вибирають з тих, хто більше і голосніше говорить. Оточуючим здається, що якщо людина голосно каже - значить, він упевнений у собі, у своїй позиції. Разом з тим сама по собі гучність голосу є ефективним засобом впливу на інших людей. Говорити голосніше буває легше, якщо одночасно підвищувати частоту - це і є розмова "на підвищених тонах". Якщо підвищення тону переходить допустимий рівень, то це сприймається як замах на особисту гідність і часто викликає реакцію "Не кричіть на мене!" У конфліктній ситуації підвищення тону взагалі неприпустимо - фактично це одна з поширених причин того, що ділові розбіжності з приводу конкретного питання переростуть в руйнівний міжособистісний конфлікт. Найбільш ефективною є тактика постійної зміни гучності голосу; Парадоксально, але факт: те, що сказано більш тихим голосом на тлі гучної промови, привертає набагато більше уваги, ніж сказане ще голосніше.

2) Темп мови

Люди говорять швидко:

коли вони схвильовані або стурбовані чим-небудь;

коли говорять про особисті труднощі;

коли хочуть переконати в чомусь співрозмовника або умовити його.

Повільна мова свідчить про втому, пригнічений стан, або, з іншого боку - про зарозумілість. Якщо один співрозмовник збільшує довжину висловлювань, то інший теж це робить. Подовжуються також висловлювання того співрозмовника, в чиїх словах засумнівалися.

3) Ритм промови

Плутана, переривчаста мова, як правило, вказує на стрес, хвилювання, нервово-психічну напругу. Коли люди говорять на важкі для себе теми, вони частіше запинаються, неправильно будують фрази. Слухачі, однак, не завжди роблять поправку на хвилювання мовця. Чим більше переривчаста його мова, чим більше в ній запинок, слів-паразитів, тим більше некомпетентним здається він слухачам.

4) Пауза.

Уміння тримати паузу - часом незамінний засіб ведення розмови. Кілька хвилин мовчання можуть бути красномовніше за слова, вони допомагають зібратися з думками, дають можливість оволодіти собою, залучити або переключити увагу.

5) Інтонація (тон голосу)

Інтонація-це не тільки модуляція висоти тону і спосіб підкреслення якихось елементів висловлювання. Це спосіб вираження почуттів, емоцій, ставлення мовця до власних слів і до тих людей, до яких він звертається (владна інтонація, глузлива, іронічна, впевнена і т.п.) Встановлено, що ентузіазм, радість і недовіра звичайно передаються високим голосом, а печаль, горе і втома - м'яким і приглушеним, з пониженням інтонації до кінця кожної фрази. Важливо розуміти, що, якщо між тим, що ви говорите, і тим, як кажете, існує розбіжність, люди більше будуть довіряти тону голосу. Розбіжність - ознака наявності підтексту, прихованого змісту, який інтуїтивно сприймається нами як істинний.

2. Основні категорії спілкування та їх характеристика

Перш, ніж проаналізувати питання категорій спілкування та їх характеристики, необхідно відповісти на питання - що таке спілкування?

Одне з визначень міжособистісного спілкування говорить, що спілкування - це процес взаємодії, принаймні, двох осіб, спрямований на взаємне пізнання, на встановлення і розвиток взаємин, надання взаємовпливу на стани, погляди і поведінку, а також на регуляцію їхньої спільної .Спілкування породжується потребами у спільній діяльності і включає: сприйняття і розуміння людьми один одного, обмін інформацією, вироблення єдиних структур взаємодії.

Спілкування як діяльність являє собою систему елементарних актів.

Кожен акт визначається:

а) суб'єктом - ініціатором спілкування,

б) суб'єктом, якому адресована ініціатива,

в) нормами, за якими організується спілкування,

г) цілями, які переслідують учасники спілкування,

д) ситуацією, в якій здійснюється взаємодія.

Виділяють такі види спілкування:

соціально-орієнтоване спілкування;

групове предметно-орієнтоване спілкування;

особистісно-орієнтоване спілкування.

Категорія спілкування відноситься до однієї з комунікативних категорій. Комунікативні категорії, за визначенням З.Д. Попової та І.А. Стерніна, - «самі загальні комунікативні (концепти) поняття, що упорядковують знання людини про спілкування і нормах його здійснення». Вони містять інформацію про те, «як той або інший носій мови розуміє характеризоване явище, що він включає до складу даного явища, які норми і правила пов'язує з даним поняттям, як він « вписує »дану категорію до складу інших комунікативних та некомунікативних розумових категорій» (Попова З.Д., Стернин І. А. Мова і національна картина світу. - Воронеж, 2002. С. 31-32).

Комунікативні категорії, як і будь-які розумовій категорії, тим чи іншим чином впорядковують ментальні уявлення про норми і правила комунікації. Це впорядкування здійснюється нежорстко, ймовірнісно, багато категорій взаємно накладаються один на одного і перетинаються один з одним - явище, характерне для всіх когнітивних категорій. Основне призначення комунікативних категорій - не упорядкування відомостей про норми і правила спілкування, а забезпечення, організація мовного спілкування індивіда в суспільстві.

Зміст комунікативної категорії являє собою деяку (не дуже жорстко) упорядковану сукупність суджень, установок, ментальних стереотипів, правил, що стосуються спілкування.

До комунікативних категорій відносяться категорія спілкування, категорії ввічливості, грубості, комунікабельності, комунікативної недоторканності, комунікативної відповідальність, емоційність, комунікативної довіри, комунікативного тиску, спору, конфлікту, комунікативної серйозності, комунікативної ефективності, мовчання, комунікативного оптимізму / песимізму, збереження обличчя , категорія тематики спілкування, грамотності, категорія комунікативного ідеалу та ін.

Можна назвати наступні деякі ознаки категорії спілкування:

встановлення знайомства між людьми;

підтримка певних зв'язків, відносин;

зв'язки можуть бути поверхневими або більш глибокими (приятельськими, дружніми і т.п.);

спілкування може бути небажаним, ганебним, марним.

Значення категорії спілкування визначається тим, що воно дозволяє розкрити суспільну сутність людини, детермінацію внутрішнього світу людини та її особистості, а також зрозуміти розвиток психіки як процес, що відбувається шляхом присвоєння суспільно-історичного досвіду людства в контексті спілкування з іншими людьми, живими носіями цього досвіду.

Можна виділити три основні категорії засобів спілкування (тих операцій, за допомогою яких кожен учасник будує свої дії спілкування і вносить свій внесок у взаємодію з іншою людиною). Це експресивно-мімічні, до яких відносяться усмішка, погляд, міміка, виразні рухи рук і тіла, виразні вокалізації; предметно-дієві: локомоторним і предметні руху, а також пози, використовувані для цілей спілкування, мовні засоби: висловлювання, питання, відповіді, репліки.

Експресивно-мімічні засоби спілкування. Їх своєрідність у тому, що вони служать проявом емоційних станів, і в цьому їхня перша функція. Але вони одночасно використовуються як активні жести, адресовані оточуючим людям. У цій своїй другій функції експресії з'єднують індивідуальне переживання з прийнятою в даному суспільстві системою еталонів і стають знаком, зрозумілим іншим людям. Третя функція виразних засобів полягає в тому, що вони служать індикатором ставлення однієї людини до іншої, виявляючи їх розташування або ворожість один до одного.

Предметно-дієві засоби спілкування. Виникають у спільній діяльності і являють собою перетворені для цілей комунікації «ескізні» предметні рухи і статичні пози.

З їх допомогою людина не лише висловлює свою готовність до спілкування з іншими, а й у своєрідній формі показує, якого роду взаємодії йому бажано.

Мовні засоби спілкування. Використання мови для цілей комунікації має принципове значення. Л.С. Виготський вказував, що «спілкування, не опосередковане мовою або інший якою-небудь системою знаків або засобів спілкування, можливо, тільки самого примітивного типу та в самих обмежених розмірах». (Психологічні дослідження спілкування. - М., Наука, 1985). А.А. Леонтьєв підкреслює, що мовна діяльність є основний вид спілкування, в найбільшій мірі втілює в собі її специфіку. Використання мови надзвичайно розширює можливості спілкування і його вплив на інші види діяльності людини.

Всі основні категорії засобів спілкування формуються у людини прижиттєво у процесі реальних контактів з оточуючими людьми. Кожна категорія коштів має свої специфічні можливості, що визначають їхню функцію і роль у взаємодії.

У спілкуванні з оточуючими людьми людина використовує засоби всіх категорій, в сукупності, висуваючи на передній план ті чи інші з них залежно від розв'язуваного в даний момент завдання і своїх індивідуальних особливостей.

Байрон Люїс, грунтуючись на роботі Вірджинії Сатир, а також Бендлера і Гріндера, створив модель чотирьох основних категорій спілкування. (Байрон А. Люїс, Р. Френк Пуселік. Магія нейролігвістіческого програмування без таємниць. - М., 2001). Це модель організована навколо чотирьох бажаних репрезентативних систем. Це візуальна система, кінестатична система, аудиальна система і логічна система.

Дослідник виділив певні патерни поведінки, які узгоджуються з кожною з категорій спілкування, особливо в стресових ситуаціях. Людина-візуал звертає більше уваги на візуальні аспекти взаємодії. Вони включають вираз обличчя і жести, а також власне візуальне уява внутрішнього походження. Щоб адекватно ставитися до кого-небудь, з ким він розмовляє, для візуала важливо розташуватися таким чином, щоб він міг ясно бачити навколишнє. Через це візуали зазвичай зберігають відстані між собою та іншими.

Люди, що діють в кінестатичній категорії спілкування, значною мірою покладаються на почуття, щоб зрозуміти і осмислити те, що відбувається навколо них. Найбільш ймовірно, що вони обов'язково по можливості займуть таке місце, яке дозволить їм буквально доторкнутися до людей, з якими вони розмовляють.

Аналогічно і для аудиальної і дискретної категорій спілкування.

Хоча люди, що діють на основі якої-небудь однієї репрезентативної системи, здатні використовувати будь-яку іншу систему, вони звичайно покладаються на улюблену ними систему для отримання більшої кількості інформації.

Висновок

Спілкування - складний, багатофакторний і багатофункціональний процес, який представляє собою не тільки самостійну сферу життєдіяльності людини, а й пронизує прямо або побічно усі інші сфери. Значення категорії спілкування визначається тим, що воно дозволяє розкрити суспільну сутність людини, детермінацію внутрішнього світу людини та її особистості, а також зрозуміти розвиток психіки як процес, що відбувається шляхом присвоєння суспільно-історичного досвіду людства в контексті спілкування з іншими людьми, живими носіями цього досвіду.

Спілкування можливе тільки між живими істотами.

Спілкування виконує різні життєво значущі функції: повідомлення або обмін інформацією, думками, почуттями через мову, знаки і символи; передача соціальних, культурних і моральних цінностей для тих, хто вступає в контакт і взаємодію; вплив на свідомість і поведінку людей; передумова і супровід діяльності ; спосіб взаємодії; чинник поведінки; форма самопізнання особистості; процес пізнавання себе в іншому і іншого в собі; умова регламентації міжособистісних відносин та ін

Засоби спілкування - це ті операції, за допомогою яких кожен учасник будує свої дії спілкування і вносить свій внесок у взаємодію з іншою людиною.

Можна виділити три основні категорії засобів спілкування:

експресивно-мімічні (усмішка, погляд, міміка, виразні рухи рук і тіла, виразні вокалізації);

предметно-дієві (локомоторним і предметні руху, а також пози, використовувані для цілей спілкування);

мовні засоби (висловлювання, питання, відповіді, репліки).

Список використаної літератури

1. Андрєєва Г.М. Соціальна психологія. - М., Аспект Пресс, 1996.

2. Бодалев А. А Восприятие и понимание человека человеком. -- М, 1992.

3. Брикман Р, Кершнер Р. Гений общения: пособие по психологической самозащите. -- С.-Пб., 1997.

4. Дерябо С., Ясвин В. Гроссмейстер общения. -- М., 1997.

5. Зарайский Д. А Управлять чужим поведением. -- Дубна, 2000.

6. Кабрин В. И. Транскоммуникация и личностное развитие. -- Томск, 1998.

7. Куликов В., Галицький В. Применение психологического воздействия в конфликтных ситуациях . - Проблемы психологического воздействия. М., 1995.

8. Лавриненко А.П. Социальная психология и этика делового общения. М.1998.

9. Леонтьев А.А. Психология общения. Тарту. Изд-во Тарт.ун-та, 1974.

10. Ломов Б.Ф. Спілкування і соціальна регуляція поводження індивіда // Психологічні проблеми соціальної регуляції

Размещено на Allbest.ru