Соціальна політика України

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

В умовах трансформації економіки України - переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності до приватної, розвитку конкуренції й підприємництва, гостро постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

Економічною основою соціально орієнтованої держави є багатоукладність форм власності. Їх взаємодія та конкуренція забезпечують гнучкість економіки, пристосування виробництва до потреб споживання, що досягається відповідністю процесів усуспільнення ефективному поєднанню різних рівнів господарського маневру - народногосподарського, міжгалузевого, галузевого, внутрішньогалузевого, з господарським маневром на рівні малих підприємств тощо. Організація соціального життя ґрунтується на взаємодії держави, працедавців та профспілок. Держава має міцну податкову систему, активно впливає на інвестиційну та торгівельну діяльність, організує розгалужену й водночас диференційовану та адресну систему соціальних виплат, беручи у ній участь.

Формування соціально орієнтованої ринкової економіки відбулося успішно лише завдяки підтримці держави, яка створила механізми конструктивної взаємодії різних соціальних груп, що займали прямо протилежні позиції. В переважній більшості країн Європи соціально орієнтована держава перестала усуватися від вирішення соціальних питань, а брала активну участь у їх розв`язанні. Було б помилкою сказати, що це відбулося добровільно. Це проходило під тиском робітничого, профспілкового руху, і особливо під впливом політичних змін у Східній Європі, формування принципово нових систем соціального забезпечення в цих країнах. Перехоплюючи ініціативу у лівих сил, у країнах ринкової економіки держава почала брати на себе вирішення багатьох питань соціального захисту, створення відповідної законодавчої бази. Практика 60-7-х років в західній Європі характеризувалася зростанням ролі держави у формуванні соціальної політики та практичній організації соціального захисту. Зрештою, цей курс знайшов вираз у прийнятті Європейської соціальної хартії [3, c. 214].

У ході формування соціально орієнтованої ринкової економіки передусім був закріплений підхід, який виник у міжвоєнний період, що держава не може усуватися від вирішення питань соціальної політики. Але якщо для Ф. Рузвельта, Джона Кейса це були лише питання зайнятості, то Л. Ерхард - батько німецького «економічного дива» і водночас один із творців та основний організатор соціально орієнтованої економіки використав майже всю палітру соціальної політики - допомоги, пенсії, субсидії, дотації тощо. Був серйозно підірваний традиційний стереотип, що держава в ринковій економіці не бере участі у вирішенні питань соціального захисту.

Об'єктом дослідження є соціальна політика держави, її структура, цілі, об'єкти, суб'єкти та інструменти реалізації.

Метою роботи є дослідження сучасної структури соціальної політики України, аналіз її стану, характеристика сучасних процесів, що протікають в соціальній сфері.

соціальний політика уряд україна

1. Сутність та зміст соціальної політики

Ринок при всіх своїх властивостях, через егоїстичну жорстку спрямованість на прибуток, неспроможний вирішувати суттєві проблеми, що виникають у процесі розвитку суспільства. В умовах сучасного масштабного й надзвичайно складного виробництва регулювання цих проблем повинна брати на себе держава.

Формування ринкової економіки гостро ставить проблеми соціального захисту населення. Викликано це, в основному, двома факторами. По-перше, ринок, сам по собі є байдужим до соціальних питань. По-друге, непродумана поспішна капіталізація економіки України породила додаткові ускладнення цієї проблеми. Тому на даному етапі необхідно чітко сформувати завдання соціальної політики держави.

Завдання соціальної політики детально розглянемо на рис. 1.1.

Рис. 1.1 Завдання соціальної політики

Соціальна політика держави включає:

- регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

- вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;

- розподіл і перерозподіл доходів населення;

- формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

- створення системи соціального захисту населення;

- забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

- захист навколишнього середовища тощо. Системотворчий характер соціальної політики обумовлюється тим, що соціальна політика виступає елементом:

- життєздатності суспільства;

- стабілізації та розвитку суспільства;

- консолідації суспільства.

Модель розвитку соціальної сфери і соціального захисту в адміністративно-командній економіці - превалювання ідеї вторинності соціальної сфери щодо виробництва; жорсткий контроль державою соціальних відносин; зрівняльний принцип розподілу (егалітаризм), низький рівень доходів; визнання зарплати, отриманої на державних підприємствах, їх основним джерелом; заохочення колективних форм споживання, у тому числі в «натуральному вираженні» (надання безоплатного житла, відпочинку, соціальних послуг тощо), на шкоду більш ринковим грошовим трансфертам; незацікавленість в особистих заощадженнях та інвестуванні.

Американська модель соціальної політики - найбільш лібералізований варіант, який базується на принципі відокремлення соціального захисту від вільного ринку й обмеженні захисту лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат. При цьому забезпечується досить високий рівень і якість життя основної частини населення.

Шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія та інші країни) - найбільш соціалізована модель, тобто економіка найбільшою мірою працює на задоволення потреб членів суспільства. Вона відзначається надзвичайно високою часткою ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 50%), акумулюванням у руках держави значних фінансових ресурсів, домінуванням ідеї рівності та солідарності у здійсненні соціальної політики, активною упереджувальною політикою, профілактичними заходами у сфері зайнятості, жорсткою політикою доходів, високим рівнем соціального захисту населення, що забезпечується в основному за державні кошти. Тут соціальна політика тісно пов'язана з державним регулюванням економіки, яке має чітко виражену соціальну спрямованість, тобто соціальна політика виступає як мета економічної діяльності держави.

Німецька модель (ФРН, Франція, Австрія) характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соціального захисту на основі залучення коштів держави та підприємців.

Японська модель соціальної політики передбачає проведення політики вирівнювання доходів, особливу політику використання робочої сили (система довічного найму з певними сучасними модифікаціями), домінування психології колективізму, солідарності в доходах, досягнення консенсусу між різними суб'єктами у вирішенні соціально-економічних проблем, виділення питань підвищення життєвого рівня населення в ранг національних пріоритетів.

Англосаксонська модель (Велика Британія, Ірландія, Канада) виступає як проміжна між лібералізованою американською і соціальне орієнованою шведською та німецькою моделями. Для неї характерним є активніше, ніж для першої моделі, регулювання соціальних процесів з боку держави, проте нижчий, ніж в останніх двох моделях, рівень оподаткування і перерозподіл ВВП через держбюджет (не більше 40%). Крім того, має місце приблизно рівний розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та приватним сектором, пасивна державна політика на ринку праці.

Вирішення проблем, пов'язаних із функціонуванням соціальної сфери, є прерогативою держави як у сталій, так і в трансформаційній економіці. Соціальна сфера - підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб, інтересів.

Соціальна політика:

- діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні;

-система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання.

-це соціально-економічні заходи держави, підприємств, місцевих органів влади, які спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, знецінення трудових заощаджень.

Державне регулювання соціальних процесів - вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.

Основні об'єкти соціальної політики держави зображено на рис. 1.2.

Рис. 1.2

2. Посилення соціальної політики уряду України

Основні параметри здійснення соціальної політики в суспільстві зумовлені багатьма об'єктивними чинниками: рівнем розвитку продуктивних сил, структурою економіки, станом соціального життя, характером політичної влади, духовною та моральною зрілістю населення країни тощо. На характер і основні напрямки соціальної політики активний вплив справляє і зрілість суб'єктивного фактора -- спроможність та готовність управлінських структур та інших суб'єктів політики забезпечити соціальну спрямованість економіки, достойні умови праці й побуту громадян; цивілізований характер соціальних відносин.

Слід зазначити, що активна соціальна політика аж ніяк не суперечить політиці економічної стабілізації. Навпаки, брак такої політики, надто низький рівень реальних доходів більшості населення обмежують потенціал стабілізації та економічного розвитку. Ясна річ, що ця політика має бути продуманою, відповідальною та ґрунтуватися насамперед на реальних можливостях держави.

В Україні серйозний вплив на вибір основних напрямків соціальної політики, на їхній зміст справляють також і додаткові негативні обставини -- жорстока криза, яка охопила всі сфери суспільного життя; дикий, часто стихійний, перехід до ринкової економіки, що супроводжується зубожінням більшості населення, зростанням соціально-економічної нерівності та експлуатації, поширенням групового та територіального егоїзму, дезінтеграцією єдиного економічного, кредитно-фінансового та територіального простору; розгулом злочинності, особливо у сфері економіки, постійними змінами співвідношення сил між прихильниками необмеженої та нерегульованої капіталізації суспільства й тими, хто стоїть за змішану, соціально орієнтовану економіку, рівноправні форми власності на засоби виробництва та регульовані ринкові відносини.

Здійснювана в Україні соціальна політика, як зазначено в посланні Президента України до Верховної Ради України «Україна: поступ у ХХІ століття», має на меті забезпечити у 2000 -- 2004 рр. зростання в 1,3 -- 1,4 рази реальних доходів населення, створення 1 млн. нових робочих місць, поступове підвищення мінімального рівня трудових пенсій до межі прожиткового мінімуму».

Одним із визначальних напрямків соціальної політики має стати зростання реальних доходів і підвищення рівня життя всіх верств населення (як працюючих, так і непрацюючих), яка здійснюватиметься відповідно до «Основних напрямків соціальної політики щодо грошових доходів населення України», схвалених Указом президента України від 7 серпня 1999 року. З цією метою опрацьовується концепція реформування системи оплати праці та підвищення заробітної плати як основного джерела доходів громадян, що

працюють, і засобу посилення мотивації до високопродуктивної, якісної праці. Концепція передбачає докорінну зміну структури витрат виробництва з метою підвищення питомої ваги оплати праці в собівартості продукції. Паралельно з цим має здійснюватися посилений контроль за додержанням законодавства про оплату праці та за своєчасністю її виплати. Одночасно завершується розробка програми запобігання бідності в Україні, що визначатиме основні напрями діяльності уряду та заходи щодо формування ефективної системи соціальної підтримки населення. Правову основу для врахування прожиткового мінімуму як основного соціального стандарту за реалізації державою конституційних гарантій громадян щодо достатнього життєвого рівня закладено Законом України «Про прожитковий мінімум».

До найпріоритетніших напрямків соціальної політики належить розв'язання однієї з найгостріших соціально-економічних проблем сучасного суспільства -- безробіття і неповної зайнятості населення. Ураховуючи характерні для сучасної кон'юнктури українського ринку праці глибокі диспропорції у співвідношенні попиту та пропозиції робочої сили, важливими в цьому плані є комплексні заходи щодо пом'якшення ситуації, передбачені, зокрема, проектом програми «Україна -- 2010». Принципово важливим напрямком є розробка генеральної схеми створення робочих місць. Крім того, розробляється державна програма на виконання затверджених указом Президента України «Основних напрямків розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року». Створення умов для продуктивної праці, у тому числі через підтримку самозайнятості, розвиток малого і середнього бізнесу, сьогодні має бути в центрі уваги всіх державних органів управління, бо саме зайнятість є могутньою підоймою для подолання бідності, зростання добробуту населення України. Важливим напрямком соціальної політики в Україні є створення всеохоплюючої системи соціального захисту громадян . Ця система є науково обґрунтованою низкою заходів з відповідними виконавцями, завдання яких полягає в тому, щоб захищати різні верстви населення, будь-якого громадянина від економічної та соціальної деградації внаслідок утрати або різкого зниження доходу, виробничої травми або професійного захворювання, хвороби, інвалідності, безробіття, утрати годувальника, народження дитини. Система соціального захисту має гарантувати працездатним громадянам рівні умови для підвищення добробуту за рахунок власної праці та ініціативи. Особливого соціального захисту потребують пенсіонери, інваліди, діти, ті, хто не спроможний власною працею забезпечувати собі необхідні умови життя. Наявний рівень державних соціальних асигнувань, навіть попри всю його обмеженість, є таким, що за умови його раціонального використання можна отримати більш відчутні наслідки соціальної підтримки малозабезпечених громадян, ніж це є зараз.

Але в Україні існує інша проблема. Зараз соціальними субвенціями держави, які реалізуються через численні дотації на житло, комунальні та транспортні послуги, витрати на медичне обслуговування, на освіту, розвиток аграрного комплексу та інше, користується за принципом рівного доступу все населення -- як бідне, так і багате. Таке становище потребує радикальних змін.

Принципово важливим напрямком соціальної роботи є вдосконалення системи пільг, які надаються окремим категоріям населення, поглиблення адресної соціальної допомоги з метою переходу до системи соціального захисту, зорієнтованої на сім'ю з урахуванням насамперед її матеріального стану. Як засвідчує досвід, обмежені фінансові ресурси мають бути спрямовані адресне -- саме тим, хто найбільше потребує державної підтримки. Сьогодні не можна розпорошувати цільові кошти, намагаючись допомогти всім і таким чином реально не захищаючи найнужденніших.

Перший крок у цьому напрямку вже зроблено -- урядовою постановою з 1 квітня 1999 р. запроваджено адресну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям. Дальше реформування системи соціальної допомоги передбачає зосередження всіх видів виплат в органах соціального захисту населення, створення єдиного банку даних одержувачів допомоги, запровадження нових механізмів системи контролю за використанням бюджетних коштів.

Такий підхід у здійсненні соціальної політики в Україні, безумовно, дасть змогу локалізувати основні джерела соціального напруження в суспільстві і сприятиме поліпшенню соціального захисту населення, підвищенню рівня його життя. З метою підвищення ефективності роботи фондів, інших соціальних заходів у державі створюється соціальна служба, яка на практиці має вирішувати питання соціального захисту населення й надання допомоги найбільш знедоленим його верствам. Організація та функціонування такої служби потребує професійно підготовлених кадрів. У країнах Заходу вже давно функціонує широка мережа навчальних закладів, де готують соціальних працівників. Ці категорії державних службовців мають бути одночасно і соціологами, і економістами, і психологами, і організаторами-адміністраторами, а головне -- добрими, увічливими, високоморальними людьми. Слід зазначити, що за кількістю соціальні працівники в країнах Заходу вже зрівнялися з учителями та лікарями.

Соціальну службу почали формувати з 1991 року і в Україні.

З цією метою було створене міністерство соціального захисту і відповідні центри при місцевих органах влади. У державі сформовано службу зайнятості, яка повинна надавати допомогу безробітним в отриманні грошових виплат, працевлаштуванні, перекваліфікації, піклуватися про збільшення кількості робочих місць, організацію переміщення робочої сили тощо.

У зв'язку із проведенням лібералізації цін та валютного курсу виконавча влада здійснює комплекс заходів з метою нагромадження необхідних фінансових ресурсів для здійснення відповідної допомоги по безробіттю, для збереження робочих місць у процесі роздержавлення та приватизації, стимулювання розвитку приватних підприємств та індивідуальної трудової діяльності, запровадження системи громадських робіт, фахової перепідготовки осіб, що втратили роботу.

Водночас реалізується спеціальна програма захисту малозабезпечених багатодітних і неповних сімей, непрацюючих пенсіонерів, інвалідів. Запроваджується щомісячна індексація грошових виплат зазначеним категоріям населення відповідно до фактичних темпів інфляції.

Передбачається, що в країні буде здійснено докорінну перебудову житлової політики, перехід до всебічного іпотечного кредитування будівництва та купівлі житла, становлення та розвитку ринку житла, послідовного нарощування житлового будівництва. Соціально незахищені верстви населення збережуть право на безкоштовне отримання житла з державного фонду, обсяги якого будуть розширюватися.
У зв'язку з лібералізацією квартирної плати та комунальних платежів установлено відшкодування витрат на оплату житла з урахуванням матеріального розшарування населення. Рівень дотацій встановлено такий, щоб реальна оплата житла не перевищувала 20 відсотків середньомісячного грошового доходу окремої сім'ї. Зрозуміло, що зі зростанням доходів населення дотації поступово зменшуватимуться.

Увага місцевих органів самоврядування зосереджуватиметься на ефективній реалізації принципу адресної соціальної допомоги, що здійснюватиметься на диференційній основі в грошовій та натуральній формах, у вигляді необхідної медичної допомоги, різного роду комунальних та побутових послуг, фінансових пільг. Держава запроваджуватиме моральні та фінансові стимули для утворення та розширення сфери діяльності територіальних фондів соціальної підтримки населення, розвитку благодійних організацій.

Кардинальним напрямком соціальної політики за умов переходу економіки України на нові форми, методи, принципи господарювання як на мікро, так і на макрорівні є вдосконалення характеру праці . Головні способи вирішення цієї проблеми підказують історичний досвід і світова практика: подолання відчуження працівника від засобів виробництва, від результатів його праці, удосконалення умов самої праці. Важливим кроком у цьому напрямку є процеси роздержавлення та приватизації, забезпечення на цій основі формування широкого прошарку акціонерів, їхньої активної участі у розподілі прибутків. Необхідно ухвалити законодавство, що надійно захищатиме права акціонерів. У перспективі буде створено систему державного страхування депозитних вкладів населення, поточної індексації заощаджень в ощадних банках, поетапної компенсації втрат минулих заощаджень через їх конверсію в майнові активи.

Основна увага щодо захисту соціально незахищеного населення зосереджуватиметься на проведенні глибокої пенсійної реформи . Як відомо, пенсійну реформу розпочато відповідно до Указу Президента від 13 квітня 1998 року «Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні». Необхідність її проведення зумовлена низьким рівнем та незначною диференціацією розмірів пенсій; несприятливими демографічними процесами, спричиненими постарінням населення; збільшенням кількості пенсіонерів у зв'язку з достроковим та пільговим виходом на пенсію, що об'єктивно збільшує навантаження на пенсійну систему; високим розміром пенсійних внесків та неадекватним їх впливом на розмір пенсій; значним зростанням несплати зборів до Пенсійного фонду.

Усі ці чинники зумовили необхідність проведення глибокого реформування системи пенсійного забезпечення через впровадження загальнообов'язкового державного та добровільного пенсійного страхування і встановлення розмірів пенсій залежно від особистого трудового внеску. Передача повноважень щодо призначення пенсій від органів соціального захисту до відділень Пенсійного фонду та поєднання в одному органі функцій призначення і виплати пенсій за обов'язкової умови впровадження персоніфікованого обліку страхових внесків було випробуване в порядку експерименту у Львівській області. Експеримент дав позитивні результати, а відтак постало практичне завдання запровадження цих підходів до пенсійного реформування в масштабах усієї країни.

Предметом особливої уваги владних структур в Україні є сприяння всебічному державному захисту високого інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективному використанню та примноженню, неухильному зростанню ролі та престижу інженерно-технічних кадрів, менеджерів, наукової та творчої інтелігенції (учених, діячів літератури та мистецтва, медиків, учителів, працівників закладів культури), еквівалентній оцінці та оплаті їхньої праці.

Владні структури України здійснюють необхідні кроки для запобігання комерціалізації і забезпечення стабільного фінансування та державної підтримки розвитку духовної сфери, освіти, науки та культури. Водночас стимулюватиметься розвиток недержавних закладів науки, культури, освіти, становлення страхової медицини, здійснення партнерства держави з приватними інституціями у вирішенні багатоаспектних питань соціальної політики.

Важливою складовою соціальної політики є молодіжна політика, політика підтримки сім'ї, материнства та дитинства. Уже відбувається активна підготовка проектів постанов та законів, що регулюють цю сферу. Здійснюватимуться заходи з соціальної адаптації молоді до умов ринкової економіки, надання юнакам та дівчатам гарантованих можливостей для отримання освіти, професійної підготовки та працевлаштування. Буде запроваджено систему довгострокового кредитування підготовки кадрів, розвитку студентства та молодіжного підприємництва.

Аналіз проблем соціальної політики в Україні, як і в інших країнах СНД, показує, що здійснені соціальні заходи були вкрай недостатніми для поліпшення життя більшості населення. Протягом дев'яти років триває поглиблення кризи в усіх сферах життя суспільства, небезпечне загострення соціально-політичного напруження. Ось чому головним напрямком оздоровлення соціального життя та підвищення ефективності соціальної політики в суспільстві може бути тільки відновлення повномасштабного виробництва та стабільний і ефективний розвиток економіки держави [6, c. 5-11].

Методи впливу уряду на розвиток соціальної сфери

- правове забезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів;

- прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінансування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслуговування, охорона навколишнього середовища тощо);

- соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;

- впровадження ефективної прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходів населення;

- прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;

- встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів; контроль за їх дотриманням;

- державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);

- державний вплив на ціни та цінотворення;

- обов'язкове соціальне страхування в різних формах;

- пенсійне забезпечення;

- розвиток державного сектору економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;

- підготовка та перепідготовка кадрів;

- організація оплачуваних громадських робіт;

- соціальне партнерство.

Державні соціальні стандарти - встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державні соціальні гарантії - встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Соціальні норми і нормативи - показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

Ринкова трансформація економіки України неможлива без створення надійної соціальної бази її здійснення.

Соціальна база ринкового реформування - соціальні верстви і групи, зацікавлені в проведенні реформ, які сприяють їхній реалізації шляхом трудової і політичної активності.

У широкому розумінні опорою реформування є середній клас. Його ключовими характеристиками є: особиста свобода, самостійна економічна діяльність, наявність власності, рівень доходів, професія, спосіб і якість життя, роль у суспільстві [2, c. 161-166].

Уряд держави покликаний забезпечити громадянам гарантовані Конституцією України права: на життя, безпечні умови праці, винагороду за працю, захист сім'ї, відпочинок, освіту, житло, охорону здоров'я та медичну допомогу, соціальне забезпечення та сприятливе навколишнє середовище. Відтак очевидно, що визначальним пріоритетом державної економічної (зокрема соціальної) політики має стати забезпечення прав і свобод людини і громадянина, передбачених розділом II Конституції України. Серед таких положень, зокрема:

Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Стаття 53. Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі [1, c. 60].

Система соціального захисту в Україні включає:

· пенсії (ПФ, ФСС);

· допомога по безробіттю (ФЗ);

· система короткотермінових грошових допоміг при хворобі, при народженні дитини (ФСС, ПФ).

Універсальні системи

· програма допомоги сім`ям із дітьми (ПФ, ФСС, МБ+ДБ);

· державні програми дотацій і житлових субсидій (ДБ);

· допомога на поховання (ФСС, ПФ, ФЗ, МБ);

· державна система охорони здоров`я (МБ, ДБ, ЧФ);

· державна система освіти (МБ, ДБ).

Соціальний захист осіб, котрі постраждали в результаті аварії на ЧАЕС.

Система соціальних допоміг.

Цільові допомоги (грошові, натуральні, безготівкові, тобто пільги по оплаті).

Соціальне забезпечення (система інтернатних установ та територіальних центрів).

Соціальний захист через недержавні організації.

Соціальна допомога з фондів підприємств [9, с. 2-3].

Система соціального захисту населення складається з:

· Соціального страхування.

· Соціальної допомоги.

· Соціальних гарантій [3, с. 371].

Система соціального страхування і пенсійного забезпечення, що діє в Україні включає у себе:

· пенсійну систему;

· соціальне страхування на випадок безробіття;

· соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності;

· соціальне страхування від нещасних випадків.

За даними Міністерства праці і соціальної політики України і пенсійного фонду, системою соціального страхування та пенсійного забезпечення охоплено приблизно 21 млн. застрахованих осіб та 14,4 млн. пенсіонерів [4, с. 5].

Державну соціальну допомогу, що надається в Україні, можна поділити відповідно до критеріїв відбору отримувачів:

- соціальна допомога, яка надається з урахуванням потреб, але без урахування майнового стану або доходу.

- адресна соціальна допомога, яка надається з урахуванням доходу або майнового стану [5, с. 65].

В Україні у 2000 році було прийнято Закон «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», у якому зазначено, що основні державні соціальні гарантії встановлюються з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Державні соціальні гарантії - встановленні законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановленні законодавчо, що забезпечую рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Основні соціальні гарантії в Україні:

· мінімальний розмір заробітної плати;

· мінімальний розмір пенсій за віком;

· мінімальний розмір заробітної плати робітників різної кваліфікації в установах та організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

· стипендії учням професійно-технічних та вищих навчальних закладів;

· індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх доходів під час зростання цін;

· забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах і послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки [7, с. 122-124].

Згідно з розрахунками Ради по вивченню продуктивних сил Національної академії наук, право на пільги відповідно до законодавства мають: за соціальним статусом - 31% населення, за професійною ознакою - 13,8% економічно активного населення. Загальний обсяг пільг потребує щороку понад 30 млрд. гривень [8, с. 6].

3. Основні показники соціально-економічного становища України за період січень-травень 2013 табл. 1.

Табл. 1. Основні показники соціально-економічного становища України

	Фактично за січень-травень 2013р.	Темпи зростання, %
		травень 20013р. до	січень-травень 2013р. до січня-травня 2012р.	довідково: січень-травень 2012р. до січня-травня 2011р.
		квітня 2013р.	травня 2012р.
Обсяг реалізованої промислової продукції 1 (робіт, послуг), млн. грн.	370730,8	х	х	х	х
Індекс промислового виробництва	х	94,4	90,7	94,8	102,0
Обсяг продукції сільського господарства, млн. грн.	45720	х	х	105,1	101,5
Виробництво продукції тваринництва
реалізація худоби та птиці на забій (у живій вазі), тис. т.	1328,8	79,4	114,2	108,5	99,1
молоко, тис. т.	4303,5	124,3	99,9	100,6	102,6
яйця, млн. шт.	8246,2	106,0	104,0	104,0	100,8
Обсяг продукції будівництва, млн. грн.	18160,8	95,8	70,9	82,2	109,0
Вантажооборот, млн. км.	228,5	87,1	79,3	88,6	91,9
Пасажирооборот, млн. пас. км.	49273,3	107,1	94,7	96,5	99,5
Експорт товарів 1 млн. дол. США	21975,5	х	х	110,1	104,8
Імпорт товарів 1 млн. дол. США	24580,6	х	х	93,3	106,2
Сальдо 1 (+, -) млн. дол. США	-2605,1	х	х	х	х
Оборот роздрібної торгівлі, млн. грн.	324030,8	х	х	111,6	115,5
Доходи населення
номінальні, грн.	31161	100,63	109,94	109,51	117,41
реальні наявні, %	х	100,83	110,84	110,21	114,91
Витрати населення, млн. грн.	1140061	95,12	131,03	133,21	121,51
Середньомісячна заробітна плата одного працівника
номінальна, грн.	705,181	104,22	137,73	132,81	128,31
реальна, %	х	103,52	120,63	116,41	126,71
Заборгованість із виплати заробітної плати всього 4 млн. грн.	1056,2	97,9	104,1	х	79,6
Кількість зареєстрованих безробітних на кінець періоду, тис. осіб	501,0	93,7	х	х	х
Індекс цін виробників промислової продукції	х	103,1	101,9	106,67	105,07
Індекс споживчих цін	х	100,1	99,6	100,27	100,47

Валовий внутрішній продукт.

ВВП у ІІ кварталі 2013 р. порівняно з ІІ кварталом 2012 р. скоротився на 1,3%.

Номінальний ВВП у IІ кварталі 2013 року склав 351,9 млрд. грн. В розрахунку на 1 особу ВВП складає 7732 грн., що у реальному виразі на 1,1% менше, ніж у IІ кварталі 2012 року.

Скорочення валової доданої вартості у ІI кварталі 2013 р. порівняно з відповідним періодом минулого року зафіксовано за такими видами економічної діяльності як будівництво (на 20,9%), переробна промисловість (на 9,2%), фінансова діяльність (на 3,1%), діяльність транспорту та зв'язку (на 2,2%), виробництво та розподілення електроенергії, газу та води (на 2,1%), добувна промисловість (на 1,6%), охорона здоров'я та надання соціальної допомоги (на 0,7%), операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям та державне управління (на 0,2%). Водночас зростання виробництва валової доданої вартості відбулося у сільському господарстві (на 20,9%), торгівлі; ремонті автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку (на 1,4%), освіті (на 0,2%).

Промисловість:

У січні-квітні 2013р. порівняно з відповідним періодом 2012 р. індекс промислової продукції становив 95,8%.У добувній промисловості і розробленні кар'єрів за підсумками січня-квітня 2013 р. випуск продукції зменшився на 0,5%, у тому числі у добуванні кам'яного та бурого вугілля - на 2,4%, сирої нафти та природного газу - на 3,9%. Разом із цим збільшення обсягу виробництва продукції спостерігалося у добуванні металевих руд (на 2,6%). За 4 місяці 2013 р. видобуто 6,7 млрд.м3 природного газу, 718 тис. т. сирої нафти та вироблено (видобуто) 23,0 млн. т. концентратів залізорудних неагломерованих, 20,7 млн. т. кам'яного вугілля.

У переробній промисловості індекс промислової продукції становив 94,1%.

На підприємствах із виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів за підсумками січня-квітня 2013 р. приріст продукції становив 2,5%, у тому числі у кондитерській, молочній та м'ясній промисловості - відповідно 6,9%, 7,4% та 7,3%, у переробленні та консервуванні фруктів і овочів - 5,9%, виробництві напоїв - 0,7%. Водночас на підприємствах з виробництва олії та жирів випуск продукції зменшився на, спідниць-брюк, брюк, комбінезонів та напівкомбінезонів, бриджів та шортів, трикотажних машинного або ручного в'язання, жіночих та дівчачих, 24,4 млн. пар колготок, панчіх, шкарпеток та виробів панчішно-шкарпеткових інших, 10,3 млн. пар взуття.

У виготовленні виробів з деревини, виробництві паперу та поліграфічній діяльності у січні-квітні 2013 р. обсяги виробництва продукції зросли на 6,2%, у тому числі у виробництві паперу та 4,4%, тютюнових виробів - на 9,1%. У січні-квітні 2013р. вироблено 17,2 тис. т. свіжого чи охолодженого м'яса великої рогатої худоби, 63,4 тис. т. свіжого чи охолодженого м'яса свиней, 228 тис. т. свіжого чи охолодженого м'яса свійської птиці, 86,9 тис. т. ковбасних виробів, 8,9 тис. т. натуральних консервованих овочів, 5 тис. т. овочів, фруктів, горіхів, грибів та інших їстівних частин рослин, приготовлених чи консервованих з доданням оцту чи оцтової кислоти, 1205 тис. т. нерафінованої соняшникової олії, 290 тис. т. обробленого рідкого молока, 23,6 тис. т. вершкового масла, 28,4 тис. т. сиру свіжого неферментованого, включаючи сирну сироватку та кисломолочний сир, 52,4 тис. т. сирів жирних, 1,1 млн. дал коньяку, 8,7 млн. дал горілки з вмістом спирту менше 45,4%, 78,3 млн. дал пива, 43,6 млн. дал безалкогольних напоїв.

У текстильному виробництві, виробництві одягу, шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів індекс промислової продукції становив 98,7%, у тому числі у текстильному виробництві - 94,9%, виробництві одягу - 103,8%, шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів - 91,6%. З початку 2013р. вироблено 29,9 млн.м2 тканин вовняних, бавовняних, з ниток синтетичних та штучних, 864 тис. шт. костюмів, комплектів, піджаків, блейзерів, суконь, спідниць паперових виробів - на 9,8%, обробленні деревини та виготовленні виробів з деревини та корка - на 4,1%. Разом із цим спостерігалося зменшення випуску продукції в поліграфічній діяльності (на 1,6%).

На підприємствах із виробництва коксу та продуктів нафтоперероблення виробництво продукції скоротилося на 19,5%. За січень-квітень 2013 р. вироблено 5,9 млн. т. коксу, 356 тис. т. моторного бензину, 322 тис. т. дизельного палива для автомобільного і залізничного транспорту та 185 тис. т. паливних важких мазутів.

У виробництві хімічних речовин і хімічної продукції індекс промислової продукції становив 80,9%, у тому числі у виробництві основної хімічної продукції, добрив і азотних сполук, пластмас і синтетичного каучуку в первинних формах - 75,7%, фарб, лаків і подібної продукції, друкарської фарби та мастик - 92,2%, мила та мийних засобів, засобів для чищення та полірування, парфумних та косметичних засобів - 111,1%, іншої хімічної продукції - 70,6%. У січні-квітні 2013 р. виготовлено 2,0 млн. т. безводного аміаку, 650 тис. т. сечовини, 369 тис. т. сірчаної кислоти, 90,6 тис. т. пластмас у первинних формах, 81,0 тис. т. засобів мийних та засобів для чищення, 4,9 тис. т. мила та подібних речовин і засобів поверхнево-активних органічних.

У виробництві основних фармацевтичних продуктів і фармацевтичних препаратів приріст продукції становив 27,1%.

На підприємствах із виробництва гумових і пластмасових виробів, іншої неметалевої мінеральної продукції індекс промислової продукції становив 97,4%, у тому числі у виробництві гумових і пластмасових виробів - 99,5%, іншої неметалевої мінеральної продукції - 96,3%.

У металургійному виробництві, виробництві готових металевих виробів, крім машин і устаткування за підсумками січня-квітня 2013 р. спад виробництва промислової продукції становив 6,9%, у тому числі у виробництві чавуну, сталі та феросплавів - 1%, труб, порожнистих профілів і фітингів зі сталі - 27,9%, іншої продукції первинного оброблення сталі - 13,6%, дорогоцінних та інших кольорових металів - 7%, у виробництві готових металевих виробів - 4,2%. За 4 місяці 2013 р. виплавлено 9,7 млн. т. чавуну, 11,3 млн. т. сталі з напівфабрикатами, отриманими безперервним литтям, випущено 6,1 млн. т. готового прокату, 626 тис. т. труб та трубок, профілів порожнистих, зі сталі.

У машинобудуванні, крім ремонту і монтажу машин і устаткування випуск продукції зменшився на 13,1%, у тому числі у виробництві електродвигунів, генераторів, трансформаторів, електророзподільної та контрольної апаратури - на 45,6%, автотранспортних засобів, причепів і напівпричепів - на 14,9%, залізничних локомотивів і рухомого складу - на 32,9%, машин і устаткування для металургії - на 18,6%, для добувної промисловості та будівництва - на 7,8% і для сільського та лісового господарства - на 11,3%. При цьому збільшились обсяги продукції у виробництві машин і устаткування загального призначення (на 9,7 %). За січень-квітень 2013р. вироблено 1,6 тис. тракторів для сільського та лісового господарства, 377 верстатів для оброблення дерева, 55,0 тис. пральних машин, 9,3 тис. легкових автомобілів, 465 автобусів.

У виробництві, передачі та розподіленні електроенергії індекс промислової продукції за січень-квітень 2013 р. становив 95,5%, у тому числі у виробництві електроенергії - 95,3%, розподіленні електроенергії - 96%. Вироблено 68,1 млрд. кВт/годин електроенергії, у тому числі тепловими електростанціями - 32,1 млрд. кВт/годин, атомними - 29,9 млрд. кВт/годин.

Сільське господарство:

Індекс обсягу сільськогосподарського виробництва у січні-квітні 2013 р. порівняно з відповідним періодом 2012 р. становив 105,1%, у т.ч. у сільськогосподарських підприємствах - 109,7%, господарствах населення - 101,3%.

Станом на 3 травня ц.р. ярі культури посіяно на загальній площі 11,4 млн. га., що на 7,1% більше порівняно з відповідною датою 2012 р., з них по ярому клину - 11,3 млн. га. (на 15,4% більше), по загиблих озимих та багаторічних травах - 0,1 млн. га. (у 8,2 рази менше).

За січень-квітень ц.р. реалізовано на забій 1,1 млн. т. худоби та птиці (у живій вазі), що на 7,3% більше порівняно з відповідним періодом 2012 р., вироблено 3,1 млн. т. молока (на 0,9% більше) та 6,3 млрд. шт. яєць (на 4,0% більше). Частка господарств населення у загальному виробництві цих продуктів тваринництва складала відповідно 44, 74 та 34%.

За розрахунками, на 1 травня 2013 р. загальне поголів'я великої рогатої худоби становило 5,3 млн. голів (на 3,2% більше, ніж на 1 травня 2012 р.), у т.ч. корів - 2,6 млн. (на 0,9% менше); свиней - 7,8 млн. (на 4,0% більше), овець і кіз - 2,3 млн. (на 3,2% більше), птиці всіх видів - 216,9 млн. голів (на 9,0% більше). У господарствах населення утримувалось 70,7% загальної чисельності великої рогатої худоби, у т.ч. корів - 77,8%; свиней - 52,8%, овець і кіз - 86,2%, птиці всіх видів - 41,9%.

Загальний обсяг реалізованої аграрними підприємствами власно виробленої продукції за січень-квітень ц.р. порівняно з відповідним періодом 2012 р. зменшився на 11%, у т.ч. рослинництва - на 21%, а обсяг реалізованої продукції тваринництва збільшився на 8%.

Середні ціни продажу аграрної продукції сільськогосподарськими підприємствами за всіма напрямами реалізації за січень-квітень 2013 р. порівняно з відповідним періодом 2012 р. зросли на 4%, у т.ч. продукції рослинництва - на 19%, а продукції тваринництва - знизилися на 5%. У квітні порівняно з березнем ц.р. середні ціни реалізації сільськогосподарської продукції зросли на 0,3%, у т.ч. рослинництва - на 2%, продукції тваринництва - знизилися на 5%.

Станом на 1 травня 2013 р. в сільськогосподарських підприємствах (крім малих) та підприємствах, що здійснюють зберігання, переробку зернових культур, було в наявності 8,4 млн. т. зерна (на 39% менше проти 1 травня 2012 р.), у т.ч. 3,0 млн. т. пшениці, 0,9 млн. т. ячменю, 3,7 млн. т. кукурудзи, 0,2 млн. т. жита. Безпосередньо у сільськогосподарських підприємствах зберігалося 4,0 млн. т. зерна (на 35% менше), у т.ч. 1,1 млн. т. пшениці, 0,6 млн. т. ячменю, 1,7 млн. т. кукурудзи, 0,1 млн. т. жита. Зернозберігаючі та зернопереробні підприємства мали в наявності 4,4 млн. т. зерна (на 42% менше), у т.ч. зернозберігаючі - 2,9 млн. т. (на 48% менше).

Запаси насіння соняшнику становили 1,6 млн. т. (на 33% менше, ніж на 1 травня 2012 р.), із них безпосередньо в аграрних підприємствах (крім малих) зберігалося 0,7 млн. т. (на 10% менше), підприємствах, що здійснюють його переробку та зберігання, - 0,9 млн. т. (на 43% менше, ніж торік).

Будівельна діяльність:

У січні-квітні 2013 р. підприємствами України виконано будівельних робіт на суму 13,7 млрд. грн. Індекс будівельної продукції у січні-квітні ц.р. порівняно з відповідним періодом 2012 р. становив 83,8%. Будівництво будівель скоротилося на 13,0%, у т.ч. житлових - на 3,4%, нежитлових - на 17,8%. Будівництво інженерних споруд зменшилося на 19,1%.

Нове будівництво, реконструкція та технічне переозброєння склали 84,3% від загального обсягу виконаних будівельних робіт, капітальний і поточний ремонти - 8,1% та 7,6% відповідно.

Підприємствами 7 регіонів країни (м. Києва, Донецької, Дніпропетровської, Харківської, Полтавської, Одеської областей та Автономної Республіки Крим) виконано майже 70% загального обсягу будівництва.

У січні-березні 2013 р. в Україні прийнято в експлуатацію 2116,6 [1] тис.м2 загальної площі житла, з яких 722,3 тис.м2 (або 34,1% загального обсягу житла) - відповідно до Порядку [2].

Значну частину (72,8%) загального обсягу житла прийнято в експлуатацію в одноквартирних будинках, 26,7% - у будинках із двома й більше квартирами та 0,5% - у гуртожитках.

Обсяг прийнятого в експлуатацію житла в січні-березні 2013р. порівняно з відповідним періодом попереднього року збільшився на 0,4%, при цьому без урахування житла, прийнятого відповідно до Порядку, збільшився на 9,9%.

За рахунок коштів державного бюджету у січні-березні 2013 р. прийнято в експлуатацію 0,9 тис.м2 загальної площі житла (0,04% від загального обсягу), що на 26,5% менше рівня відповідного періоду попереднього року.

Серед інших об'єктів соціальної сфери у січні-березні 2013 р. прийнято в експлуатацію: вищі навчальні заклади ІІІ-ІV рівнів акредитації загальною площею 0,9 тис.м2 учбово-лабораторних будівель, загальноосвітні навчальні заклади на 2,2 тис. учнівських місць, дошкільні навчальні заклади на 0,8 тис. місць, лікарні на 80 ліжок, амбулаторно-поліклінічні заклади на 1,2 тис. відвідувань за зміну, клуби та будинки культури на 0,6 тис. місць тощо.

Завершено будівництво й прийнято в експлуатацію ряд виробничих об'єктів і потужностей, серед яких 3 нафтові та 16 газових свердловин з розвідувального й експлуатаційного буріння, магістральні газопроводи протяжністю 7,7 км, місцеві трубопроводи для транспортування газу - 441,5 км, лінії електропередачі - 92,0 км, трансформаторні понижуючі підстанції напругою 35 кВ і вище потужністю 1270,1 тис. кВа, електростанції напругою 245,5 МВт тощо.

Збудовано автомобільні дороги магістральні протяжністю 8,4 км, автомобільні та пішохідні мости - 235,5 пог. м та 127,0 Пол. м. відповідно, перевантажувальні комплекси морських портів - 221,7 пог. м., причали річкових портів - 560,0 пог. м.

Крім цього, на підприємствах харчової промисловості прийнято в експлуатацію потужності з виробництва 0,1 млн. умов. банок плодоовочевих та 1,7 млн. умов. банок рибних консервів, 0,3 тис. т. хлібобулочних та 50,0 т тортів і виробів кондитерських, 5,5 тис. т. какао, шоколаду і виробів кондитерських з цукру, 48,4 тис. т. нерафінованої олії, 117,0 тис. т. рафінованих жирів та олії, а також з переробки 35,2 тис. т. м'яса та 0,8 тис. т. рибної продукції тощо.

Прийнято в експлуатацію будівлі для потреб сільського господарства, зокрема, приміщення для утримання великої рогатої худоби та свиней - на 1,0 тис. та 0,2 тис. скотомісць відповідно, тваринницькі комплекси по вирощуванню та відгодівлі молодняку великої рогатої худоби та свиней - на 0,1 тис. шт. молодняку та 53,3 тис. голів свиней, а також птиці - на 1,6 млн. птахомісць, птахофабрики яйцевого напряму - на 1,5 млн. кур. несучок, елеватори на 160,1 тис. т. одночасного зберігання, зерносклади механізовані на 42,3 тис. т. одночасного зберігання, зерноочисні й зерноочисно-сушильні пункти на 145,1 тис. т., сховища для картоплі, овочів і фруктів на 11,2 тис. т. одночасного зберігання, комплекси з вирощування грибів на 0,2 тис. т. та інші.

Зовнішньоекономічна діяльність:

Обсяг експорту товарів та послуг України за I квартал 2013 р. становив 19199,0 млн. дол. США, імпорту - 19324,8 млн. дол. Порівняно з I кварталом 2012 р. експорт склав 98,7%, імпорт - 93,6%. Негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу становило 125,8 млн. дол. (у I кварталі 2012р. - також негативне 1189,6 млн. дол.).

За I квартал 2013 р. обсяги експорту та імпорту товарів України становили відповідно 15911,3 млн. дол. США та 17898,1 млн. дол. і порівняно з I кварталом 2012 р. становили 98,5% та 93,8%. Від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 1986,8 млн. дол. (у I кварталі 2012 р. також від'ємне - 2920,9 млн. дол.).

Коефіцієнт покриття експортом імпорту склав 0,89 (у I кварталі 2012 р. - 0,85).

Зовнішньоторговельні операції з товарами Україна здійснювала з партнерами з 202 країн світу.

До країн СНД було експортовано 33,2% усіх товарів, до країн ЄС - 27,9% (у I кварталі 2012р. - відповідно 38,2% та 23,4%).

Головними торговими партнерами серед країн СНД як в експорті, так і в імпорті товарів залишилися країни Митного союзу (Російська Федерація, Білорусь і Казахстан).

Найвагоміші експортні поставки товарів серед країн-членів ЄС здійснювалися до Італії, Польщі, Угорщини, Німеччини та Іспанії.

Серед інших країн світу найбільше експортувалися товари до Туреччини, Китаю, Індії, Єгипту та Белізу.

...