Соціологічний аналіз чорнобильців

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет “Львівська політехніка”

Соціологічний аналіз: Чорнобильців

Виконала:

Ст. гр.СО-22

Корда І.Р.

Науковий керівник:

Піча В.М.

Львів - 2013

План

чорнобилець потерпілий соціальний

Вступ

1. Соціальні портрети Чорнобильців

2. Погляди на соціальну адаптацію “чорнобильців”

Вступ

Актуальність теми курсової роботи:

Аварія, що сталася 26 квітня 1986 у місті Чорнобиль, а саме вибух на АЕС і досі вважається однією з наймасштабніших. Але проблема полягає у тому, що вона стала не лише екологічним лихом, а й породила низку медичних, правових, побутових та соціальних проблем. Постраждала не тільки земля, техніка і тілесне здоров'я людей. Підірване соціальне здоров'я соціуму і спільнот. Знижена традиційна культура кореневої свідомості.{1} В звязку з аварією життя на уражених територіях стало неможливим, що призвело до переселення мешканців з “зони відчуження”. Для населення, котре безпосередньо потрапило під вплив аварії, ця подія стала одночасно найбільшою подією особистісного життя. Люди мали пристосуватися до нових умов існування, навчитися постійно жити з думкою про можливу загрозу здоров'ю.{2} Після переселення зруйнувалися ті поселенські структури, які були утворені на протязі життя людей, натомість утворились специфічні соціальні групи потерпілих: мешканців забруднених територій, самоселів, переселенців та ліквідаторів аварії.

Об'єкт: Чорнобильці

Предмет: Погляд різних науковців на “Чорнобильців” з точки зору соціологічного аналізу.

Метою даного дослідження є:

Опис знань про “Чорнобильців” з точки зору соціологічного аналізу.

Завдання:

Є такі завдання, які потрібно розвязати у звя'зку з темою дослідження:

Скласти соціальні портрети про пересленців та ліквідаторів аварії.

Описати механізми соціальної адаптації “чорнобильців”

Дана робота складається з:

Вступу

2х розділів

висновків

джерел

1. Соціальні портрети чорнобильців

Світогляд, викривлений погонею за збагаченням і комфортом, який не знає меж, приводить до того, що надпотужна енергетика людства все сильніше конфліктує з енергетикою Землі. Ми нарощуємо загрозу не тільки по відношенню один до одного , - людство нині складає загрозу самій планеті Земля.

Чорнобиль послужив попереджувальним сигналом наростаючої загрози скупчення енергії в руках людини, яка не має чіткого уявлення про наслідки безперевного нарощування енергетичної потужності.(127 Амдажін саєнко ходорівська)

В результаті аварії близько 100 тисяч кавдратних кілометрів території України, Білорусії, і Росії були забруднені. Радіація повпливала на здоров'я 5 млн. людей і зачепила навколишнє середовище 5 тис. міст і сіл. Найсильніший удар було нанесено по Україні постраждало близько 3 млн. людей.Підвищений рівень захворюваності, високий рівень смертності і міграція спричинили значне скорочення чисельності потерпілого населення. (128 Амдажін саєнко ходорівська)

Чорнобильська катастрофа торкнулася долі мільйонів людей. У багатьох регіонах, на величезних територіях виникли нові соціальні та економічні умови. Так у нашому суспільстві з'явилась нова соціально-демографічна група,обєднана спільним горем, спільними бажаннями та страхами.(закон)

Тільки в 1989 вчені Академії наук УРСР приступили до розробки основних законів по захисту постраждалого населення України від наслідків аварії на ЧАЕС; в 90 ці закони були прийняті Верховною Радою. Тільки в 1991 було створено Міністерство Чорнобиля, а в 1992 Міжгалузевий науково-технічний центр “Укриття” АН України. До 1990 не існувало достатньо повного правового і законодавчого поля по питаннях соціального захисту і визначення статусу громадян, які постраждали внаслідок ЧК. Діяли постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, накази галузевих Міністерств і відомств. Більшість вказаних документів мали гриф секретності, що звужувало рамки їх використання. Сьогодні основи законодавчого забезпеченння соціального захисту постраждалого населення закладені в законі України від 28.02.1991 “Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок ЧК, який з моменту його прийняття неодноразово переглядався і доповнювався. (129-130Амдажін саєнко ходорівська)

Згідно цього закону особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є:

1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;

2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи. (закон)

Таким чином в контексті соціально - демографічної групи доцільно розглянути соціальні портрети постраждалих та ліквідаторів аварії. Також є певні специфічні поселенські структури названі “феноменом самоселів” ,яких можна розглядати в контексті групи потерпілих осіб.

1) Соціальний портрет переселенців.

Великою несподіванкою Чорнобиля виявився соціально-психологічний удар по населенню. Можна було пердбачити екологічні, економічні та медичні наслідки. Хіросіма та ядерні полігони Казахстану дали більш ніж переконливий досвід. Чорнобиль продемонстрував велитенський руйнівний вплив “атомних” катастроф на соціальну психологічну сферу величезних мас населенням (до шести мілійонів людей,включно з фактично постраждалими, але офіційно не визнаними такими жифтелями Києва).

Соціальний портрет потерпілих -- це сукупність обєктивних та субєктивних характеристик навколишнього середовища, умов та соціальних орієнтацій, рівня людського розвитку, рівня та якості життя різних груп громадян.(СОц. портрет пот. саєнко)

Інститут соціології НАН України занадто пізно був підключений до досліджень, коли Україну вже накрила потужна хвиля політичної та соціально-економічної кризи. З того часу фіксується й аналізується соціально-психологічний стан потерпілих від ЧК. Перші опитування показали:

У 60% опитаних виникло побоювання щодо продуктів харчування, відчуття страху та безпорадності, безсоння та розратування, близько однієї третини 30% - втратили інтерес до життя, 20% - апетит. Кожна друга людина страждала від поганого настрою, зниженої активності і загальної тривоги, 40% респондентів відзначили, що аварія відклала важкий відбиток на все життя;

На запитання “Що Ви збираєтеся робити, щоб вийти зі скрутного становища?” майже половина постраждалих (45%) відповіли: “Нічого!”

ЧК і надалі сприймається постраждалими як особиста трагедія -- крах картини світу, спосоьу життя, життєвих планів, укорінення установки”постраждалих раз і назавжди”. Із дуже низьким рівнем активності, ініціативності, підприємливості, контрастності, готовності до змін. Вони дедалі глибше занурюються в стан соціальної інфантильності. Формуються “спільнота приречених” , які покладають переважно надію на Бога, самих себе, близьких родичів та довічну державну допомогу. 90% постраждалих замкнуті на власному здоровї та на здоровї своїх дітей і близьких.

Батьки формують у дітей сталу установку на тотальну опіку з боку держави. Школярі уражених регіонів ставлять лише на 5-7 місця пріорітетності такі цінності, як ініціативність, карєра, освіта і професіоналізм. У переселених порушений соціокультурний та ландшафтний простір, вони поволі адаптуються до нових умов. Половина з них бажає повернутися, хоч і у забруднені, але рідні місця. Молодь залишає забруднені поселення, зростає старіння і депопуляція уражених регіонів. Загострюється проблема зайнятості. Руйнується соціальна інфраструктура.

Аварія спричинила сутєве погіршення стану здоровя прибилзно у 81-85%, прибилзно у 40% добробут у сімї, ставлення до влади, ситуація на роботі і клімат у сім'ї.Переселені відрізняються тим, що у 65% погіршився добробут у сімї. Майже цілковитою є незадоволеність медичним обслуговуванням і забезпеченням чистими продуктами харчування.

Серед потерпілих лише близько 10-20% “оптимістів” щодо майбутнього. Також 20-30% тих, хто не думає про нього. Переважають песимісти або ті, хто вважає себе приреченим, При цьому всі здебільшого покладаються на самих себе і на Бога.

Майже половина (43%) мешканців забруднених регіонів наполягає на першочерговому фінансуванні переселення їх до “чистих” регіонів. Натомість переселені на перше місце ставлять витрати на медицину.

Більшість власників приватих садиб (60%) не провели комплексного картографування своїх ділянок за рівнем забруднення радіонуклідами. Лише 0,3% здійснюють постійний контроль своєї садиби та продукції, що виробляється на ній. Тільки 2% провели дезактивацію, а 7% дотримуються агрохімічних рекомендації радіаційної служби стосовно ведення домашнього господарства.

Але попри всю складність і трагізм ситуації, третина постраждалих вважає, що без ядерної енергетики не зможе обійтися, в майбутньому не зможе обійтися, і з цим треба миритися. (саєнко соуусвч)

Досі не вдається вилікувати ні медичними засобами, ні матеріальними компенсаціями, ні реабілітацією навколишнього середовища цілий ряд соціальних “синдромів”:

“синдром жертви” - постраждалі на все життя;

“синдром постійного соціального виключення” - безініціативність, патерналізм, вимоги “вічної ренти від держави” і співчуття від інших;

“синдром евакуації і переселення” - порушення картини світу, слаба адаптація до нових умов;

“синдром втраченого здоров'я” - кожен рік самооцінка рівня здоров'я дорослих і дітей все більше погіршується;

“синдром невпевненості і розгубленості” - при майже повній недовірі до влади і спираючись на власні сили і сімю постраждалі схильні перекладати рішення всіх своїх проблем на державу;

“синдром безгамотності” - незнання ситуації, законів і правил життєдіяльності в забрудненому середовищі, коли потерпілі живуть у відповідності з повсякденними поняттями субєктивного ризику.

Соціально-психологічний стан постраждалих характеризується цілим рядом парадоксів серед яких:

незадоволення владою та повна особиста пасивність,орієнтація на довічну державну ренту для себе і своїх дітей - допомога, і більше допомоги.

Майже всі потерпілі констатують згубний вплив чорнобильської катастрофи на стан здоров'я, одначе не дотримуються санітарно-гігєнічних норм і правил поведінки в забруднених районах;

Постраждалі схильні до гіперболізації свого становища, в усьому відшукують згубність “чорнобильського чинника”;

переселенні перебувають під впливом непродуманної акції виселення, яка більше скидалась на депортацію, вони мають складні проблеми адаптації до нових умов, половина з них бажає повернутися назад;

потерпілі потребують спеціальної системи інформуванння про модель поведінки та життєдіяльності на забруднених територіях.

Ліквідація наслідків катастрофи проходить за “совєтскою” моделлю -- всі очікують вказівок і подачок “згори”. А їх замало. Постраждале населення практично залишене віч -на віч зі своєю долею. (Амдажин ход саєнко)

Діють пасивні механізми моделі виживання -- реабілітація навколишнього середовища, матеріальна допомога, лікарсько-профілактичні та оздоровчі заходи для дорослих і дітей. Належним чином не діє соціально-психологічна реабілітація населення. Потрібно підняти активність та особисту ініціативу постраждалих, вирвати їх зі стану приреченості й утриманства. Реабілітація має відбуватися комплесно, трьома паралельними шляхами: екологічним, шляхом створення нових соціально-економічних умов для відродження господаря землі та шляхом соціально- психологічної допомоги населенню.(СОцусв.ч Саєнко)

Цей портрет очевидно був би неповним без опису такої поселенської структури як “самосели”. Вони стали непересічним явищем у постчорнобильському житті нашого суспільства. Їх звикли розглядати з двох боків: по перше розглядаючи проживання в зоні підвищеній радіації як певний вид психічного відхилення, девіантної поведінки, і по друге розглядаючи цю проблему крізь призму самоорганізаційної моделі соціальних змін. На відміну від соціодинамічних уявлень, в основі яких лежать притаманні культурі Модерну ідеї прогресу та лінійності суспільного розвитку (і відповідно до яких феномен повернення до архаїчних по своїй суті форм організації суспільного життя, що спостерігається в зоні, слід вважати певною аномалією), концепція самоорганізації пропонує неоднозначну, нелінійну оцінку цього явища, вбачаючи в цьому прояв самоорганізаційних закономірностей процесу творення соціального порядку.

По відношенню до осередків самоселів можна твердити, що це соціальне середовище надає його членам значно більше відчуття впорядкованості соціального світу, порівняно з іншими (переселеними, та ін.), причому такої впорядкованості, де людина знаходить своє місце і не має бажання його змінювати. По відношенню до інших груп самосели найбільш задоволені життям.

Серед самоселів багато людей, які не мали дітей і відповідно їх не “гнав” з зони страх за власне здоров'я і здоров'я власних дітей. А також люди похилого віку “яким вже нічого втрачати”.

Зусилля, які були прийнятті аби намагатися виселити цих людей, зазвиччай не були успішними. Вони всеодно повертались у рідні місця.(Феномен чорнобильских самоселів)

2) Соціальний портрет ліквідаторів.

Соціальний портрет ліквідаторів будується за рахунок соціально--демографічних характеристик; даних про матеріальне становище; особисте присадибне господарство; умови роботи та зайнятість, стан здоров'я, психологічний стан , прийняття стану довкілля, соціальне самопочуття та основні страхи, самооцінки умов життя.

Щодо статевої структури групи ліквідаторів потрібно відзначити що вона сутєво відрізняється від загальноукраїнської. Закономірним є те, що 88% її складу є чоловічої статі і лише 12% жіночої. Майже всіх ліквідаторів (96%) можна віднести до когорти з віковими межами 30 -- 60 років, тобто осіб працездатного віку. Ліквідатори переважно мають середню спеціальну, незакінчену вищу або вищу освіту. Для боротьби з Чорнобилем були задіяні переважно високо освідчені кадри.

94% ліквідаторів перебувавють у шлюбі. 3% - проживають одинаками. Сім'я у складі 3-4 чоловік характерна для переважної більшості ліквідаторів, але майже половина сімей не мають повнолітніх дітей . 77% неповнолітніх дітей ліквідаторів мають офіційний статус потерпілих від аварії на ЧАЕС. Отже, і вони відчувають на собі наслідки аварії на ЧАЕС, а для ліквідаторів Чорнобиль став сімейним лихом.

На перші поаварійні роки припадає найбільш вагома частка ліквідаторів, адже саме в початковий період були виконані основні види робіт, які вимагалит значних людських ресурсів. Службовці та робітники складають понад дві третини ліквідаторів, Близько 20% пенсіонери. Відповідно до самооцінки матеріального становища більше як третині ліквідаторів не вистарчає на прожиття. Є і категорія, яка голодує. Основними джерелами прибутку для 57% від загальної кількості ліквідаторів є робота на державному підприємстві, в установі; для 21% значуща пенсія. Майже десята частина ліквідаторів самі мало заробляють тому змушені розраховувати на підтримку близьких: їх годує родина.

Потрібно відзначити що для переважної більшості ліквідаторів матеріальне становище -- болюче питання, яке викликає незадоволення, не дає впевненості в покращенні ситуації, досить відчутною є різниця в одержані прибутків та бажаних статках. Основні шляхи поліпшення матеріального стану ліквідатори вбачають у використанні всіх можливих способів (45%), в пошуках додаткової роботи (15%) у роботі всієї сім'ї для поповнення бюджету (11%) , лише 2% нічого не планують робити для поліпшення матеріального стану сім'ї.

Постраждалі ліквідатори за обєктивними показниками вирізняються не кращими показниками як фізичного, так і психологічного стану, що відображається на їх соціальному самопочутті. Чорнобильська аварія участь в ліквідаційних роботах негативно відобразилася на психологічній сфері, але на психологічний стан окрім безпосередніх наслідків аварії впливають реалії сьогодення, які викликють незадоволення та невпевненість, негативно позначаються на загальній оцінці життя.

Найменш задоволенні ліквідатори: оплатою праці; захищеністю від злочинності; бідністі та безробіття; особистим становищем у суспільстві та екологічною ситуацією.

Основні життєві орієнтири ліквідаторів : добробут ,здоров'я, захист від злочинності і бідності, діти: їх здоров'я та майбутнє, сімя.

Основними страхами ліквідаторів є: аварія АЕС та невиліковне захворювання, тобто чинники, пов'язані з впливом аварії на ЧАЕС на життєдіяльність ліквідаторів. [ Соціальний портрет ліквідаторів кузьменко]

2. Погляди на соціальну адаптацію “чорнобильців”

Чорнобильська аварія,як і інші великі техногенні лиха, протиставила реальне безсилля людини її уявній всемогутності. Вона виявила неготовність сучасної цивілізації до передбачення наслідків своєї діяльності, контролю над ними. Виявилася необхідною тривала адаптивна робота грандіозного маштабу, в якій прийняли різнопланову участь люди з десятків держав світу.

Щоб зрозуміти сутність адаптивних процесів, що тривають у потерпілих, необхідно передусім проаналізувати їхні нові життєві ситуації, до яких їм доводиться адаптуватись. Окреслення основних ризиків ситуації дозволить простежити імовірні напрямки дій адаптантів щодо зниження ризикогенності ситуації. Зусилля адаптантів щодо зменшення ризиків будемо розглядати як основні складові адаптивної поведінки особистості.[ н.ходор.чорнобиль і людина соц.адап 10]

Для спільноти адаптацію після катастрофи можна буде вважати закінченою тоді, коли завершаться такі етапи долання катастрофи:

Катастрофний, або гострий період, під час якого дії спрямовані на усунення безпосередньої загрози для життя людей.

Формування уявлень про нові умови, що відбуваєтьсяв різних соціальних групах впродовж різного терміну і грунтується на фахових та нефахових оцінках ситуації.

Етап створення та апробації засобів та способів захисту як взірців адаптивної поведінки та діяльності.

Розповсюдження адаптивних взірців діяльності і поведінки в повсякденному житті.[ н. ходор.соц адапт пот. 110-111]

Для кожної людини в її особистій життєвій змінній ситуації, а також для різних груп етапи можуть не лише не співпадати в часі, оскільки катастрофа глобального масштабу обертається на макросоціальному рівні різними ситуаціями з відмінними умовами, які, в свою чергу, складаються із безлічі специфічних мікросоціальних ситуацій. Макросоціальні ситуації, що склалися піля Чорнобиля, зумовили формування нових соціальних груп: ліквідаторів, самоселів, переселених, тощо. Кожна з них вимушена до адаптивних дій і зусиль, характерних саме для неї, зусиль, які відповідають особливій, притаманній цій групі макросоціальній ситуації. Загальним смислом адаптивних дій всіх груп є перебіг названих вище етапів адаптації. Під соціальною адаптацією розуміють “гнучко організовану в нових умовах пошукову активність , вихід індивіда за межі готової форми поведінкового і психологічного пристосування”. Спробуємо обмежити поняття соціальної адаптації процесом зміни поведінки і діяльності в нових зовнішніх обставинах відповідно до конкретних мега-, макро- і мікросоціальних умов. Такому процесу передує психологічна адаптація до нових умов, яка передбачає сприйняття і усвідомлення нового: формування уявлень про обставини ситуації, всебічне їх оцінювання, окреслення ризиків, а також перегляд своїх можливостей, обмежень і імовірних втрат.На цих уявленнях грунтується подальша корекція поведінки адаптанта.

Перший з етапів адаптації починається з шоку, страху і дезорієнтації,яка супроводжується гострим психологічним дискомфортом. Психологічні процеси звикання та переоцінювання умов можуть проходити болісно; вони займають переважно перші лва етапи адаптації. Соціальна адаптація особистості є смислом третього та четвертого етапів, коли нові уявлення відтворюються в практиці, відбуваються спроби застосування захисної поведінки та діял ьності.

На всіх етапах адаптації великої групи можна виділити два види адаптативних дій: організаційні та самоорганізаційні. До першого виду віднесемо керівні рішення, плановані і здійснюванні офіційними владними органами та закладами заходи, дослідження, розробки тощо. Другий вид адаптивних зусиль - адаптація особистості в її повсякденності, зміненій масштабним екологічним лихом,яка відбувається в іншій, не виробничій, а побутовій сфері і грунтується іншими ,не раціональними, а субєктивними оцінками її ризиків забезпечується індивідуальним вибором варіантів поведінки.

Потрібно враховувати не тільки особливі умови, в яких опинилися різні соціальні групи, але й динаміку процесів адаптаціїї. З роками, на третьому або четвертому етапах, ситуація катастрофи перетворюється на звичайну, “нормальну”. Сьогодні відбулося психологічне звиканяя до неї, яке насправді не означає усвідомлення адаптантами наявного ризику і не зменшує реального тиску негативних факторів.[н. ходор. соц. адапт. пот. 111-113]

Радіаційне забруднення не просто зменшило масштаби територій, на яких можна проживати у відносній безпеці для здоровя, воно спричинило зміну звичного життєвого устрою мільйонів людей.

Особливістю соціально-психологічних наслідків катастрофи є формування у свідомості значної частини постраждалих “комплексу жертви”.

Аналізуючи комплексні риси, властиві постраждалим від наслідків ЧК, вчені проводять аналогію з відомою з часів Хіросіми та Нагасакі “атомною хворобою”, якій притаманне внутрішнє відчуття причетності до смерті; порушення в гармонії індивідуального існування, включаючи загальні уявлення про світ та ряд інших психічних та фізичних симптомів.

Американські вчені вказують на стигматизацію постраждалих: співчуття поступається соціальній ізоляції,що робить переживання “ще більш нестерпними,лише збільшуючи їх дистрес та ускладнюючи подолання психологічних та соціальних наслідків катастрофи”.Визначення причин стигматизації постраждалих від радіаційного опромінення зумовило висновки, що в її основі лежить страх.

Соціально-психологічні наслідки Чорнобиля формують неадекватне сприйняття світу у постраждалого населення, змінюють звичні життєві основи, пріорітетність життєвих цінностей, гіпертрофують жахи. В оцінках життєвих ситуацій превалює ірраціональний підхід, емоційне, підсвідоме реагування. Однак, однозначно проектувати соціально-психологічні зміни на наслідки Чорнобиля не можливо, адже за період після аварії постраждалі , як і населення всієї країни, зазнали впливу цілого спектру стрес факторів, зумовлених змінами в суспільсві. Нам близька позиція Ю.Саєнка, який для кращого розуміння післячорнобильської життєдіяльності внаслідок аварії, визначає чотири глобальні полімодальні стресогенні фактори: заціпеніннч в інформаційному вакуумі; інформаційна лавина, яка викликала шок “правдою”; розпад СРСР, руйнація усталеного, стабільного життя, не визначеність майбутнього; політична, економічна і соціальна криза. Вчений резюмує, що тотальна інфляція і зубожіння держави та кожного громадянина наклалися на “чорнобильський фактор” потіснивши його. Спільнота постраждалих диференціюється на осонові особливостей соціального та психотравмуючого впливу катастрофи та таких критеріїв як:

проживання на забруднених територіях (з урахуванням міри забрудненості); евакуація (з урахуванням чинника добровільності/примусовості); праця на АЕС та участь у ліквідаційних роботах (з урахуванням міри небезпеки); проживання у регіонах, що межують з обєктами ядерної енергетики (з урахуванням безпеки їх експлуатації).

Кожна група має специфічні характеристики соціальних та психологічних втрат від аварії. [Т. Кузьменко. Чорнобильський слід. 9-15]

Ступінь адаптації переселених до нових умов життєдіяльності. Процес пристосування переселених до нових місць проживання протікає успішно і в основному близький до завершення. Менше 4% респондентів заявили, про те, що й досі не зуміли призвичаїтися до умов життя у новому місці, в той час як як дві третини (66%) вважають, що акліматизувалися повністю, а решта, тобто 30%, - що адаптувалися “у цілому”. Загалом це високі показники, що свідчать про зменшення ступеня різних соціальних ризиків для переселення певної соціальної категорії населення. Однак більш цікавими є сфери, де адаптація відбувається менш вдало, а також ті чинники, що заважають її успішному здійсненню. Характеризуючи специфічні особливості тих, хто взагалі не зумів пристосуватися до умов життя після переселення, це люди старшого віку, здебільшого з “комплексом жертви”, низькими статками й ностальгією за рідними місцями, котрі не вбачають жодного сенсу у переселенні і воліють повернутись на колишні місця проживання. Це консервативні за складом літні люди,що “повернуті обличчям до минулого” і відчувають тугу за “добрими старими часами”. Причини ж парціальної адаптації доволі значної 30-відсоткової частини переселених слід шукати в іншій, а саме в соціальній площині. Звичайно, певний ефект і тут відіграють природні або психологічні й соціально-психологічні умови.

Размещено на Allbest.ru