Благодійність як чинник гуманізації суспільних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Благодійність як чинник гуманізації суспільних відносин

Шелехов Є.О

Трансформації сучасного світу завжди супроводжуються певними проблемами, пов'язаними з самою людиною, з її цінностями та світоглядом. Ti досягнення сучасної цивілізації, які сприймаються як однозначно прогресивні (нові технології, політичні та економічні інститути, мораль та спосіб життя з його стандартами комфорту), мають і свій зворотній бік, який можна визначити як втрату людиною самої себе, своєї людської сутності, розчленування її на окремі елементи, що підпадають під об'єктивний аналіз холодного «ratio» та абстрактного мислення, запропонованого ще в роботах Р. Декарта. Все це актуалізує механізми, які здатні підтримувати рівновагу між гуманізацією та дегуманізацією, між раціонально-технічним і людяно-емоційним началами суспільного буття. Благодійність є одним з таких механізмів.

Метою даної роботи є соціально-філософський аналіз феномену благодійності як чиннику подолання дегуманізуючих соціальних тенденцій.

Питанню гуманізуючої ролі благодійності присвячені роботи багатьох авторів, серед яких - С. Буданцева [1], Н. Васнєва, С. Васнєв [2], Г. Жуков [3], М. Кастельс [4], Г. Малашхія [5], X. Ортега-і-Гассет [6], А. Сміт [7], Е. Фромм [8] та інші. Проте динамічність соціальних процесів говорить про необхідність постійної наукової уваги до проблеми гуманізуючої дії благодійності на суспільне життя, та проведення нових досліджень у цій сфері. благодійність гуманізація соціальний партнерство

Досить примітивним є протиставлення гуманізованого суспільства дегуманізованому. На всіх етапах розвитку людства обидві тенденції мали місце та вступали у конфлікт на рівні суспільної та індивідуальної свідомості (на кшталт психічних енергій Еросу та Танатосу у теорії 3. Фройду). При цьому сучасність дійсно несе в собі загострення цієї проблеми, що пов'язано з прискоренням темпу життя та змін у всіх сферах життя суспільства.

Дегуманізація у словнику Т. Єфремової визначається як «відхід мистецтва, культури, науки тощо від духовного та морального аспекту життя людини; відсутність гуманістичного начала, гуманістичної сутності» [9,с.202]. Іншими словами - це прогресуюча втрата людських смислів та значень у соціокультурному просторі, яка відбувається, передусім, на вищому аксіологічному рівні. Протилежне поняття - гуманізація - є поглибленням розвитку людської особистості як духовно-морального та інтелектуального суб'єкту суспільно-економічної та політичної комунікації, формування способу розуміння людини як мети, а не як засобу соціокультурного прогресу.

Дегуманізація проявляється як у локальному, так і в загальному соціальному масштабах. Детальний аналіз локального прояву дегуманізації на рівні мистецтва належить відомому іспанському філософу X. Ортега-і-Гассету [6]. Під дегуманізованим мистецтвом він розуміє такі його напрямки, які характеризуються надмірними метафорикою та стилізацією при відсутності чуттєвого вираження художніх ідей. Подібні мистецьки напрямки мислитель влучно назвав «втечею від людини».

Для отримання чіткого розуміння ролі благодійності у гармонізації суспільних процесів необхідно спочатку проаналізувати провідні прояви соціальної дегуманізації.

Розвиток дегуманізуючих тенденцій у сучасному світі в першу чергу пов'язаний з такими, в цілому, прогресивними явищами, як розвиток науки та інформаційних технологій. Сцієнтизм як світоглядна риса сучасного суспільства являє собою фактичну абсолютизацію науки в розвитку цивілізації. Саме завдяки науці настає стадія масштабної переробки природних ресурсів і починає домінувати споживацька свідомість суспільства: не «бути», а «мати», мати якомога більше. Став порушуватись природний баланс взаємодії людини і навколишнього середовища.

Наслідки розвитку комп'ютерної техніки і технології мають неоднозначний характер. З одного боку, науково-технічний прогрес докорінно змінив виробництво. Існує чіткий зв'язок між трансформацію капіталізму і інформаціоналізмом. Так, на думку М. Кастельса, техноекономічна система, що виникла у 1980-х рр. може бути адекватно охарактеризована терміном «інформаційний капіталізм», а «світ і суспільство дуже відрізнялися б від теперішніх, якщо б... Азіатсько-Тихоокеанському регіону не вдалося б поєднати власну традиційну форму мережі економічної організації з інструментами, що надані інформаційною технологією» [4,с .40]. Проте, наряду з вражаючими успіхами в галузі економіки, явище інформаційного суспільства поставило чисельні проблеми перед особистістю, що живе та діє в межах даного суспільства. Зокрема, це проблеми кризи ідентичності, дезорієнтації та зростання соціальної аномії. Інформація перетворюється на новий, найбільш витончений продукт споживання і найбільш цінний товар. Сама людина стає додатком до інформаційних систем. Народжується нова правляча еліта - інфократія, яка керує інформаційними потоками.

Парадокс інформаційного суспільства полягає в тому, що люди не помічають свого інформаційного рабства. Новий стресовий стан отримав назву «синдром інформаційної втоми». Людина легко може стати об'єктом маніпуляції з боку власників програмного продукту. Основні проблеми, з якими зіткнулась людина на порозі інформаційної ери (криза ідентичності, дезорієнтація та аномія) цілком вкладаються в термін «дегуманізація», яку також можна представити як зміщення акцентів з потреб та потенціалу людської особистості на потенціал науково-технічного прогресу в галузі інформаційних технологій.

Сьогодні суспільство є, з одного боку, глибоко індивідуалізованим, а з іншого - деперсоналізованим. Цілком праві Н. Васнєва та C. Васнєв, які пишуть про те, що життя сучасної людини все більше зміщується вбік насильницької рольової стандартизації, у стан лімінальності та стигматизації [2,с.З]. Колективістська орієнтація особистості, вміння працювати «в команді» та відповідати нормам корпоративної культури стають необхідними умовами успішності. Це супроводжується наростанням почуття самотності людини в умовах тотальної організованості та панування командного духу. Отже, важливою формою прояву дегуманізації суспільства є зростання відчуження в сфері праці. Основною небезпекою дегуманізації світогляду є можливість нівеляції «останньої цінності» інформаційного соціуму - людської особистості та поглиблення феномену відчуження. Вихід при цьому може бути знайдений у трансформації аксіоло- гічної системи, а також приділення особливої уваги існуючим соціальним механізмам протидії та профілактики дегуманізації, одним з яких і є благодійність.

Благодійність проявляється як дієвий чинник подолання дегуманізації та прогресивного впливу на суспільство в декількох напрямках:

Перший аспект гуманізуючого впливу благодійності, полягає в тому, що вона гуманізує економічні відносини в соціумі та створює конструктивну мотивацію прогресивного розвитку. Економіка є матеріальним втіленням креативних якостей, цінностей, потреб, прагнень та мотивів людей, що спрямоване на виробництво, обмін, розподіл та споживання благ, що утворились у результаті праці. Економіка як соціокультурне явище має також вищу мету - соціальний результат, покращення життя всіх людей (а не окремих груп), підвищення суспільного добробуту. При цьому економіка є динамічною системою, розвиток якої пов'язаний з багатьма параметрами, серед яких - моральний і інтелектуальний рівень суспільства, його науково-технічний потенціал тощо. Історія не дає соціуму готових рецептів для його вдосконалення, проте існує низка соціальних механізмів, звернення до яких дозволяє суспільству розвиватись і самовдосконалюватись. До таких механізмів належить, передусім, розвиток альтруїстичних форм поведінки, зокрема - благодійності.

Гуманізація економіки являє собою адекватність її функціонально-дієвого аспекту потребам і інтересам суспільства.

Західна модель благодійності сьогодні безпосередньо пов'язана з ціннісною тезою про те, що розвинута економік і успішний бізнес є неможливими без морально-альтруїстичного підґрунтя.

Існують різноманітні прогнози стосовно гуманізації економічної сфери та активізації благодійності. Зокрема, заслуговує на увагу вельми оригінальний, хоча й дискусійний з наукової точки зору прогноз Г. Малашхії [5], який однаково засуджує «тоталітарну» державну економіку та її ринковий варіант. У якості найбільш гума- ністично-спрямованого виходу дослідник називає економіку, побудовану на новій формі власності - дольовій і персоніфікованій, основи якої закладаються в груповій (наприклад, акціонерній) формі. Передбачається, що така форма власності може стати основою для однаково вигідної для всіх учасників формою економічної співпраці. При цьому роль капіталу буде зменшена, а на перше місце буде поставлена нова роль труда та працівника у виробництві благ. Все це сприятиме об'єднанню власника та працівника, капіталу та труду в одному суб'єкті. Нові економічні відносини, які мають сформуватись на цій основі, сприятимуть переорієнтації соціуму з фінансово-матеріальних на духовно-соціальні цінності, і головною серед останніх буде цінність «людського капіталу» (знань, наукових теорій і проектів).

Звичайно, на перший погляд прогноз гуманізації економіки, запропонований Г. Малашхією, виглядає досить утопічним, проте в ньому присутній принаймні один очевидний факт - зростання ролі творчого інтелектуального суб'єкту в економіці. На сьогодні існує об'єктивний запит створення бази для підтримки такого суб'єкту, для забезпечення соціальних потреб у саморозвитку, самореалізації, отриманні нових знань, тобто - на розвиток благодійності як стійкої системи суспільно-економічних відносин.

Другим аспектом гуманізуючого впливу благодійності на суспільство є посилення відносин співпраці та партнерства. Починаючи з доісторичного періоду для homo sapience співпраця була необхідною умовою виживання. Проблеми партнерства та співпраці неодноразово торкались різні мислителі, серед яких Т. Гоббс, Дж. JIokk, Ж.-Ж. Руссо, А. Сміт, К. Маркс, Ф. Енгельс та ін. Наприклад, А. Сміт вважав, що співпраця тісно пов'язана з любов'ю, дружбою та взаємоповагою між людьми, і писав: «Всі члени людського суспільства мають потребу у взаємних послугах... коли взаємні послуги викликаються взаємною любов'ю, дружбою, співпрацею, то суспільство процвітає...» [7,с. 101]; та, з іншого боку «.. .людина в жодному випадку не має надавати собі переваги перед іншими людьми такою мірою, щоб їм зашкодити... заради власної користі, навіть якщо остання є незрівнянно більш значною, ніж нанесена шкода» [7,с. 179].

Благодійність сприяє формуванню в суспільстві ідеології співпраці та партнерства. Її неможна розглядати лише як одновекторний процес добровільної передачі допомоги від дарувальника нужденним, тобто - як простий перерозподіл фінансових і матеріальних ресурсів. Це процес співпраці двох сторін, кожна з яких має свої інтереси та мотиви - психологічні, соціальні, релігійні, політичні або економічні. В умовах крайньої індивідуалізації соціуму благодійність як чинник, що підіймає престижність партнерських відносин і співпраці, набуває особливого значення. Для гуманізації суспільства необхідно розвивати саме партнерський аспект благодійності як методу гармонізації суспільних інтересів. С. Буданцева у своєму дослідженні виділяє п'ять груп суб'єктів-носіїв суспільно-економічних інтересів, методом узгодження яких є благодійність: державу, бізнес і суспільство, яке можна, в свою чергу, розділити на високозабезпечене населення, малозабезпечене населення, інститути громадянського суспільства [1 ,с. 143]. Ці суб'єкти активно взаємодіють при реалізації тої чи іншої благодійної мети, що підштовхує їх до знаходження консенсусу в багатьох складних питаннях (що є особливо важливим при співпраці суспільства та держави).

Формування культури соціального партнерства та співпраці безпосередньо пов'язано з третім гуманізуючим аспектом благодійності - її значенням у суспільній консолідації та профілактики політичних конфліктів. У науці існують різні класифікації політичних конфліктів. Однією з них є поділ конфліктів на конфлікт цінностей, конфлікт інтересів, конфлікт ідентифікації. Загалом, політичний конфлікт є важливим джерелом соціальних змін і не повинен сприйматись як щось неприродне. Але, для того, щоби він не набув руйнівних форм, сторони, що конфліктують, мають шукати найбільш ефективні методи та шляхи вирішення конфліктної ситуації. Коли суспільство достатньо консолідоване, конструктивне вирішення політичних конфліктів, засноване на співпраці та консенсусі, є найбільш вірогідним. Як найкраще цьому прияє саме благодійність, яка встановлює спільні для держави та суспільства завдання - зниження соціально-політичного напруження, виховання фахівців різних галузей нового інтелектуально-творчого типу, збереження генофонду нації, підвищення рівня та якості життя, збереження та відновлення науково-технічного потенціалу тощо.

Отже, благодійність виступає інструментом об'єднання різних суспільних і політичних спільнот, узгодження їх інтересів, залагодження конфліктів на основі формування спільної мети - забезпечення громадян необхідним обсягом матеріальних благ і послуг, з урахуванням принципів альтруїзму та соціальної справедливості.

Четвертим аспектом суспільного значення благодійності є те, що вона гуманізує й гармонізує суспільство в психологічній сфері, та надає відчуття щастя. Усвідомлення того, гцо людина здатна самостійно зробити щось конструктивне та корисне, вже само по собі надає впевненості та натхнення. He даремно, під час депресії, пов'язаної з важким розлученням, принцеса Діана отримала від психологів пораду зайнятися благодійністю, що значним чином допомогло їй не лише вирішити свої внутрішні проблеми, але й заслужити звання «народної принцеси» та «королеви сердець». Така порада є цілком природною і заснована на багатовіковому досвіді людства, який вкладається в формулу «допомагаючи іншим, допомагаєш і собі». Адже через залучення до благодійної активності людина знаходить соціальну підтримку, не замикається в собі, а також змінює на краще свій спосіб життя, що є однією з елементарних основ психотерапії.

П'ятим аспектом гуманізуючої ролі благодійність є те, що вона сприяє підвищенню рівня духовності та актуалізації вищих моральних цінностей, що, з рештою, також сприяє прогресу суспільства та гармонізації його розвитку. Російський дослідник Г. Жуков визначає інститут благодійності саме як самостійну підсистему загальної системи соціалізації особистості в конкретному культурному просторі, яка інтегрує духовні процеси в ціннісні, пізнавальні, комунікативні, просвітні аспекти життєдіяльності людини [3,с.151]. Моральні цінності - це переконання про те, що є добро, істина, краса, справедливість, любов, милосердя тощо, які поділяє більшість членів суспільства. Цінності найбільш тісно пов'язані не з реальним станом речей, а з бажаним та належним. Звідси витікає їх зв'язок з духовним буттям суспільства. Відомий дослідник Е. Фромм, змальовуючи світові перспективи майбутнього, написав: «Важливим прагненням... стало переосмислення значень, які даються сьогодні таким поняттям як «демократія», «свобода», «справедливість», «любов», «мир», «братство» і Бог. Метою таких пошуків є прояснення шляху до створення істинної світової історії не через поняття нації, або раси, або культури, а в поняттях зв'язку людини з богом, з іншими людьми та з всесвітом, які виходять далеко за межі приватних інтересів» [8,с.285]. Наявність спільних моральних цінностей відіграє важливу роль в підтримці соціокультурної єдності.

Таким чином, благодійність є вагомим чинником поглиблення розвитку людської особистості як духовно-морального та інтелектуального суб'єкту суспільно-економічної та політичної комунікації, формування способу розуміння людини як мети, а не як засобу соціокультурного прогресу (тобто, гуманізації). Гуманізуючий потенціал благодійності розкривається у наступних суспільних напрямках: 1) мотивація гума- ністично-спрямованого економічного розвитку; 2) культивація відносин співпраці та партнерства; 3) консолідація соціуму, профілактика та конструктивне вирішення політичних конфліктів; 4) гармонізація психологічного аспекту суспільних відносин і психотерапевтичний ефект благодійності як соціальної практики, заснованої на принципі «допомагаючи іншим, допомагаєш і собі»; 5) підвищення духовного рівня суспільства та актуалізація моральних цінностей.

Список використаних джерел

1. Буданцева С.В. Благотворительность как условие формирования социально-ориентированной экономики: дис. ... кандидата эконом, наук: 08.00.01 / Светлана Викторовна Буданцева. - Тамбов, 2010. - 159 с.

2. Васнева Н.Н. Дегуманизация как проблема современного общества / Н.Н. Васнева, С.А. Васнев // Научная сессия НИЯУ МИФИ - 2010. - 2010. - Т.4. - С. 2-5.

3. Жуков Г.В. Благотворительность как инструмент фандрейзинга в социокультурном пространстве современного общества: дис. ... кандидата культурологи: 24.00.01 / Григорий Владимирович Жуков. - Краснодар, 2002. - 162 с.

4. Кастельс М. Информационная эпоха: Экономика, общество и культура / М. Кастельс; [пер. с англ. О. Шкаратан]. - М.: ГУВШЭ, 2000. - 608 с.

5. Малашхия Г. Тенденции гуманизации и дегуманизации экономики / Г. Малашхия // Отчуждение человека в перспективе глобализации мира: Сб. статей. - Вып. 1. - СПб.: Петрополис, 200І. - С. 87-99.

6. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства / X. Ортега-и-Гассет; [пер. с исп. С. Воробьев, А. Матвеев]. - М.: ACT. - 192 с.

7. Смит А. Теория нравственных чувств / А. Смит; [пер. с англ. Б.В. Мееровский]. - М.: Республика, 1997. - 352 с.

8. Фромм Э. Революция надеяеды. О гуманизации технологического общества / Э. Фромм [пер. с англ. Н. Кротовская, Е. Руднева, М. Султанова, Е. Федина] - М.: Айрис-пресс, 2005. - 288 с.

9. Ефремова Т.Ф. Современный толковый словар русского языка (в 3-х томах) / Т.Ф. Ефремова. - М.: ACT. 2006. - Т. 1. - 431 с.

Размещено на Allbest.ru