Поняття "стереотип": сутність, зміст, підходи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття «стереотип»: сутність, зміст, підходи

Слово «стереотип» прийшло з типографської лексики, у якій воно використовувалося в XVIII ст. для позначення форми для печатки відбитків. У науковий оборот поняття стереотипу було введено американським журналістом У. Ліппманом у роботі «Суспільна думка» (1922). Ліппман розумів під стереотипами створювані культурою образи людей з інших груп, що покликані пояснити поведінку цих людей і дати їй оцінку, і трактував стереотипи як виборчий і неточний спосіб сприйняття дійсності, що веде до її спрощення і породжує певні забобони. Разом з тим Ліппман висловив ідею про те, що стереотипи є неминучими, будучи об'єктивною функцією взаємодії людини і навколишньої дійсності і проекцією на світ власних почуттів, цінностей людини. Ліппман назвав стереотипи “картинками у головах”, які рятують людину від складнощів світу, якій її оточує.

У наступні десятиліття поняття стереотипу, яке трактувалося як ригідне, спрощене і упереджене узагальнення, усе активніше використовувалося в науковому дискурсі. Наприклад, таке визначення розділяв Дж. Олпорт у своїй праці «Природа забобону» (1954), що стала важливою віхою в становленні теорії стереотипу [13, с. 22]. Однак, якщо аж до шістдесятих років XX ст. дослідники стереотипів найбільше цікавилися відповіддю на питання, якою мірою стереотипи відповідають дійсності, то в наступні десятиліття вивчення їх змісту йде на другий план, поступаючись місцем іншій проблемі - виявленню причин і функцій стереотипізації, а також можливих шляхів зміни стереотипів.

За три чверті століття досліджень стереотипів було запропоновано чимало теорій; серед яких можна виділити основні підходи. Насамперед, варто розрізняти теорії, у яких стереотипізація пояснюється існуванням стереотипів на рівні культури в цілому, і теорії, у яких робиться наголос на індивідуальних особливостях особистості. Прихильники останніх бачать шляхи можливого подолання стереотипів не в зміні культурних стандартів чи реального статусу групи, що піддається стереотипізації, як прихильники культурного підходу, а скоріше в зміні поглядів особистості - суб'єкта стереотипізації. Серед них - теорія фрустрації та агресії, теорія авторитарної особистості Т. Адорно і його колег Е. Френкель-Брюсвика, Д. Левінсона і Р. Сенфорда (50-і рр. ХХ ст.), психодинамічні теорії, теорії символічного расизму (70-і рр.), модель дисоціації (90-і рр.). Коротко охарактеризуємо їх.

Теорія фрустрації й агресії наголошує на тому, що коли якесь прагнення людини не одержує задоволення, блокується, це створює в людській психіці стан напруженості, роздратування - фрустрації. Фрустрація шукає якоїсь розрядки і часто знаходить її в акті агресії, причому об'єктом цієї агресії може бути практично будь-який об'єкт, зовсім не зв'язаний із джерелом самої напруженості. Найчастіше це хтось слабкий, що не може постояти за себе [4, с. 26]. Мова йде про загальновідомий механізм зігнання. Коли у певного індивіда (народу, суспільства в цілому) виникають якісь нездоланні труднощі, люди несвідомо шукають, на кому їх зігнати. Найчастіше таким об'єктом виявляється якась соціальна, расова чи національна група. Однак ця теорія досить однобічна. По-перше, фрустрація не завжди веде до агресії, вона може також викликати стан пригніченості чи гнів проти самого себе, чи нарешті боротьбу з дійсним джерелом труднощів. По-друге, ця теорія не відповідає на запитання, чому береться один, а не інший об'єкт стереотипізації та упередженого ставлення.

Психоаналітичні пояснення акцентують увагу на тому, що в психіці людини завжди відбувається конфлікт між Я, Воно, Зверх-Я. Для усунення цього конфлікту існує певні несвідомі захисні механізми, за допомогою яких небажана інформація витісняється зі свідомості. Одним з таких механізмів і служить проекція: свої власні прагнення й імпульси, що суперечать його самосвідомості і моральним установкам, індивід несвідомо проектує, приписує іншим.

Т. Адорно та його колеги вважали, що політичні, економічні і соціальні переконання індивіда утворять цільний і послідовний характер і що характер цей є вираження глибинних рис його особистості. Одним з головних показників авторитарності став ступінь соціальної та етнічної упередженості [2]. Автори почали з антисемітизму. З антисемітської літератури були відібрані типові висловлення, і кожен опитуваний повинний був виразити ступінь своєї згоди від +3 (цілком згодний) до -3 (рішуче не згодний) з ними. Сума відповідей кожного потім перетворювалася в спеціальну шкалу. З її допомогою було з'ясоване питання, чи випадкові і чи розрізнені стереотипні уявлення про євреїв чи ж вони, при усій своїй суперечливості, утворять послідовну установку? Підтвердилося друге припущення: антисемітизм - це послідовна настановна система в даній групи. Потім було поставлене питання: чи є антисемітизм ізольованою установкою чи елементом більш загальної ворожості стосовно всіх національних меншостей? Виміривши по спеціальній «шкалі етноцентризму» відношення опитуваних до негрів, інших національних груп, було доведене, що антисемітизм - не ізольоване явище, а частина більш загальної націоналістичної психології. Люди, упереджені проти однієї етнічної групи, виявляють тенденцію ворожості і до інших «чужинців», хоча й у різному ступені. Потім таким же шляхом були з'ясовані антидемократичні схильності («шкала фашизму»). З'ясувалося, що і тут є збіг: високий ступінь етноцентризму у багатьох випадках сполучався з антидемократизмом. Нарешті вісімдесят чоловік, з яких сорок п'ять показали максимальний, а тридцять п'ять - мінімальний коефіцієнт антисемітизму, піддалися ретельному інтерв'юванню, яке повинне було з'ясувати особливі риси їхньої особистості. При цьому враховувалися професійні прагнення людей, відношення до праці, релігійні установки, сімейні умови, відносини між батьками і дітьми, освіта і т.д. Виявилося, що ці дві крайні групи істотно відрізняються друг від друга своїми особистими рисами і своїми дитячими переживаннями. У світлі теорії Фрейда, з якого виходили Адорно і його співробітники, дитячі переживання мають вирішальне значення у формуванні особистості. Найбільш упереджені індивіди, як показав Адорно, звичайно виявляють високий ступінь конформізму стосовно соціальних норм і влади й одночасно подавлену ворожість до них; подавлену і неусвідомлювану ворожість до батьків; вони - прихильники суворих покарань, преклоніння перед могутністю і силою; не упевнені у своєму соціальному стані і престижі; їм властиві скутість і догматизм мислення; недовіра до інших людей, подавлена сексуальність; вони схильні розглядати світ як злий і небезпечний. Ці прояви одержали узагальнену назву «авторитарної особистості» чи «авторитарного синдрому» [2].

Отже, стереотипізація, будучи когнітивним процесом, властива лише особливому типу особистості, для якої характерні авторитарність, нетерпимість, відсутність толерантності. Стереотипи у даному випадку є формами, в яких така авторитарна особистість, керована неусвідомленими мотивами, бажає побачити світ. Етнічна упередженість, расизм з'являються, таким чином, як частки прояву глибинних рис особистості, що сформувалися в раннім дитинстві. Т. Адорно і його співробітники, безсумнівно, помітили ряд істотних моментів. Вони показали, що антисемітизм не можна розглядати ізольовано: воно пов'язане з загальною ворожою установкою до національних меншостей і - ширше - з антидемократичним стилем мислення. Безсумнівним є і зв'язок стереотипізації і з догматизмом: схильність мислити твердими стереотипами говорить про невміння самостійно зіставляти факти, творчо підходити до конкретній ситуації. Але теорія авторитарної особистості джерела національних та етнічних стереотипів переносить зі світу суспільних відносин у суб'єктивний світ особистості, стають симптомом деякої психологічної неповноцінності.

Згідно психоднамічних теорій, стереотип аутгрупи є результатом переміщення агресії від сильного фрустратора на меншість, яка не має влади. В теорії символічного расизму стереотипізація пояснюється як конфлікт між расистськими (націоналістськими) почуттями та егалітарними нормами, які поділяються більшістю. В моделі дисоціації підставою стереотипізації вважається конфлікт між культурними зразками, які засвоюються під час соціалізації, та індивідуальними переконаннями, які є предметом самоконтролю. стереотип фрустрація агресія сприйняття

Когнітивні підходи виводять стереотипізацію з закономірностей процесу пізнання: акцент робиться на процесах сприйняття і категоризації (Г. Теджфел, Д. Тейлор, C. Фіcке, Т.К. Трейлер, Д. Гамільтон і інші) [13, с. 24-26]. Людина не має можливості розглядати кожну групу як унікальну, тому змушена покладатися на схеми (стереотипи), у яких уже міститься необхідна інформація. Категоризація обумовлена потребою особистості в створенні саме тих уявлень, що були б прийнятні в її фізичному і соціальному оточенні і які були б проекцією цінностей цієї особистості. З цього погляду, стереотипи не можуть вважатися ірраціональними, тому що вони відбивають раціональну вибірковість сприймаючого [44, с. 28]. Визнається і можливість неточності стереотипів, оскільки процес пізнання сам по собі недосконалий, і в ньому можливі помилки. У різних концепціях у рамках когнітивного підходу підкреслюються різні аспекти стерео типізації - значимість індивідуального сприйняття і соціальної репродукції стереотипів, роль цінностей, знання, досвіду, експектацій у сприйнятті аутгрупп.

Окремого згадування заслуговує позиція Г. Теджфела, що, з одного боку, був прибічником когнітивного підходу, а, з іншої, трактував стереотипи в рамках міжгрупових відносин і теорії конфлікту. Стереотипи, за Г. Теджфелом, визначаються сприйняттям людей у термінах їхньої групової приналежності [39, с. 71-72]. У результаті процесу категоризації відбувається акцентування групових розходжень між я и іншим, і вже потім, на підставі цього -- дискримінація аутгрупп. Таким чином, стереотипи являють собою функцію взаємодії між я и іншим; вони рухливі, ситуативні і залежать від контексту міжгрупових відносин; отже, зміна стереотипів можлива лише через зміну міжгрупових відносин. Проблему мотивів стереотипізації Г. Теджфел вирішував виходячи з теорії конфлікту. Однак, якщо в теорії конфлікту М. Шерифа і Д. Кембелла стереотипи розглядаються як результат групового змагання за ресурси, то для Г. Теджфела мотивом стереотипізації є прагнення до позитивної соціальної ідентичності, що досягається шляхом порівняння своєї групи з аутгруппами [39, с. 74]. Індивіди прагнуть досягти позитивної соціальної ідентичності, диференціюючись від інших груп. При цьому аутгруппам атрибутуються негативні якості, у той час як інгрупам - позитивні, що і забезпечує стан конфлікту. Цей механізм працює насамперед у тих групах, що сприймають як нелегітимне своє положення щодо інших. Якщо ж відносини між групами сприймаються як легітимні, то конфлікту можливо уникнути.

Останнім часом позначилася тенденція, що дозволяє якщо не зняти, то пом'якшити протиріччя між різними підходами. Наприклад, когнітивні процеси розглядаються в тісному зв'язку з проблемою влади: виробництво, організація і споживання знань невіддільні від домінування і встановлення ієрархічних відносин в суспільстві. Цей новий етап був у значній мірі підготовлений у лоні постколоніальних досліджень: Процеси глобалізації та інтенсифікації спілкування представників різних культур спонукали знову звернути увагу на проблему расових і етнічних стереотипів та упереджень. У плані історії дослідження стереотипів повинні бути відзначені роботи Е. Саіда, у яких була поставлена проблема ролі расових стереотипів (точніше, стереотипних образів «Сходу» і «Заходу») в організації сучасного світового порядку, і Х.Баба, у яких виявляється функція стереотипу як первинного знаряддя підпорядкування у колоніальному дискурсі [44, с. 30].

Спробуємо реконструювати логіку розглянутого підходу, якій має загальну назву “постколоніальні дослідження”. Його представники вважають, що основою стереотипізації є когнітивні фактори: обмежена інформація про конкретний об'єкт стереотипізації, а також неминучість спрощення картини світу в умовах обмеженості можливостей (як окремих індивідів, так і людства в цілому) пізнати реальність в усьому її різноманітті і складності. Однак вичерпним таке пояснення заважають визнати ряд причин. По-перше, не можна не помітити, що навіть в умовах зростання спілкування між групами, яка стереотипізує та тією, яку стереотипізують, стереотипи не зникають; необхідна ж для коректування образу Іншого інформація просто не сприймається. Приміром, спільне існування західних та східних українців не елімінує етнічні стереотипи. Згідно ж «контактній гіпотезі», стереотипи руйнуються при одержанні інформації від іншої групи, від позитивного міжперсональнoго контакту. Далі, будь-яка група (етнічна, расова, гендерна) конструює Іншого подібним образом; отже, справа не в реальних якостях об'єкта стерео типізації, а в загальних закономірностях конструювання своїх і чужих. Нарешті, властивості, приписувані своїм і чужім, асиметричні і нерівноцінні.

Це і дозволяє дослідникам доповнити когнітивний підхід наступною позицією: стереотипізація є процесом установлення владних відносин. Дискурс про владу невіддільний від стереотипізації Іншого, і ця іншість функціонує як спосіб дати оцінку і зафіксувати у визначеній позиції інший народ чи іншу культуру з особливої і привілейованої перспективи. Можна розглядати подібні дискурсивні стратегії як вид «символічного насильства», що припускає боротьбу за репрезентації своїх та чужих і маніпуляцію ними в соціальному просторі, метою яких є символічна влада і символічний капітал. Тобто ідентичність розуміється як відносини між своїми і чужими, котра формується лише в соціальній взаємодії. Одним із засобів конструювання символічних границь між своїми і чужими і виступає стереотипізація. Іншість є знаком неприналежності, найбільш важлива функція стереотипу - чітко визначити, де проходить границя і хто знаходиться по іншу її сторону.

Підкреслимо, що стереотип проводить тверду грань як між представниками своїх і чужих, так і між їх властивостями. Розходження між властивостями представників двох груп перетворюються в протилежності; усяка подібність між ними заперечується. Власне, вже в самій опозиції свої - чужі, я - інший укладені можливості «чорно-білого» сприйняття реальності, бінарної картини світу. Так, ворогу як крайньому випадку чужого - у силу закономірностей бінарної логіки - атрибутуються характеристики, протилежні тим, що найбільш значимі для колективної ідентичності. Наприклад, в колективній ідентичності американців образ ворога наділяється такою рисою, як “відсутність свободи” (тоталітаризм, схильність до рабства тощо) [31, с. 210.]. У відомій роботі С.Хола «Захід і Все Інше» показано, як подібні дискурсивні стратегії беруть участь у конструюванні ідентичності Заходу. «Все Інше» покликано позначити все те, чим Захід не є; воно репрезентується як абсолютне, незмінне Інше [4, с. 37].

Наступне принципове положення подібного трактування природи стереотипізації полягає у визнанні того, що ці протилежності є нерівнозначними: одні одержують позитивну оцінку, інші - негативну. Разом з тим необхідно враховувати ще один оцінний аспект такої асиметрії - те, що С. Хол назвав “стереотипічний дуалізм”: розщеплення» стереотипу на два протилежних елементи; образ Іншого завжди амбівалентний, і позитивний, і негативний стереотипи взаємозалежні. Принципово ж те, що і перший, і другий модуси стереотипу (позитивний і негативний) конструюють іншого у власних інтересах тієї групи, яка стереотипізує.

Нарешті, важлива характеристика стереотипів зв'язана з поняттям репрезентації, що дозволяє відповісти на запитання: чому об'єкти стереотипізації погоджуються зі стереотипами, якщо ті закріплюють їхнє підлегле положення? М.Пікерінг, відзначаючи, що одне з центральних питань стереотипізації - хто і від імені кого говорить, використовує виразний образ: Інший позбавлений права мати власний голос і бути самим собою, він може говорити тільки так, як це дозволено пануючим дискурсом [31, с. 290].

Отже, стереотипом може бути спрощене, схематичне зображення осіб, груп, суспільних відносин, сформоване на підставі неповних або недостовірних знань, однак закріплене в традиції, через що його дуже важко змінювати. Стереотип може також трактуватися як уявлення про особистісні якості групи осіб, які, своєю чергою, можуть бути надзвичайно узагальненими, неточними, резистентними до нової інформації. Людям психологічно легше характеризувати великі соціальні групи (як за соціальною, так і національною ознакою) не диференційовано та достатньо пристрасно. Така категорізація має внутрішню тенденцію зберігати стабільність на протязі тривалих відрізків часу. Зміна в соціальній, політичній і економічній сферах можуть обумовлювати зміну стереотипу, однак це відбувається не завжди і буває відстрочено в часі. Стереотипи засвоюються дуже рано і починають використовуватися дітьми задовго до виникнення ясних представлень про ті групи, до яких вони відносяться. Соціальні стереотипи рідко виявляються на поведінковому рівні при відсутності ворожості у відносинах між групами, але в умовах напруги чи конфлікту ці ж стереотипи стають визначальними детермінантами, що слабко піддаються модифікації і керуванню, вони посилюються, загострюються і починають відігравати домінуючу роль у реальній поведінці індивідів, аж до відвертої ворожості.

Підводячи підсумки огляду дослідження стереотипів і стереотипізації, відзначимо основні риси даних феноменів. Незалежно від розбіжностей у трактуванні окремих аспектів розглянутої проблеми, дослідники сходяться у визначенні стереотипізації як процесу приписування індивідам характеристик на підставі їх групової приналежності, а стереотипів - як набору уявлень про характеристики (атрибути) групи людей. У пострадянській соціології подібна інтерпретація є ведучою. Наведемо приклад типового визначення: соціальні стереотипи -- схематизовані, стійкі, емоційно забарвлені образи соціальних об'єктів, які характеризуються високим ступенем узгодженості індивідуальних уявлень [45, с. 538] Основними властивостями стереотипів є наступне: вони не є ціннісно нейтральними; розділяються усередині суб'єкту стереотипізації; є спрощеним способом репрезентації іншого: кілька характеристик акумулюються в один спрощений, образ, що і покликаний репрезентувати сутність усієї групи, яка представлена як однорідна. Стереотипізація виникає тоді, коли при порівнянні двох культур чи соціальних груп розходження трактують як полярні протилежності.

Размещено на Allbest.ru