Волонтерський рух та особливості його розвитку в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Історичні аспекти функціонування волонтерського руху

1.1 Міжнародний досвід волонтерського руху

1.2 Розвиток волонтерського руху в Україні

1.3 Правові аспекти розвитку волонтерського руху в Україні

Розділ 2. Характеристика особливостей волонтерського руху

2.1 Поняття та суть волонтерського руху

2.2 Групи добровільних помічників

2.3 Різновиди центрів волонтерського руху в Україні

Висновки

Список використаних джерел



ВСТУП

Актуальність дослідження. Волонтерська діяльність є основою побудови та розвитку громадянського суспільства. Вона втілює в себе найшляхетніші прагнення людства - прагнення миру, свободи, безпеки та справедливості для всіх людей.

Система соціального захисту в Україні в сучасних умовах постійно потребує до себе уваги з боку держави та суспільства. Зміни в України в останні роки призвели до сильного погіршення населення, тому потреба у ефективній роботі системи соціального захисту постає перед нами як ніколи. Але ефективна робота установ соціального захисту неможлива без висококваліфікованих працівників, які досконало володіють усіма необхідними професійними навичками та вміннями.

Одним із таких напрямків соціальної допомоги є участь добровольців у здійснені цілого ряду соціальних послуг для тих, хто їх потребує. Іншими словами - волонтерська робота. Волонтерство - це неоплачувана, свідомо, добровільна діяльність на благо інших [25]. Будь-яка людина, що свідомо і безкорисливо трудиться на благо інших, може називатися волонтером.

Волонтери важливі для кожного суспільства, тому що вони працюють без користі для себе, показуючи цим суспільству, що є ще в житті речі більш цінні ніж отримання матеріальної нагороди. Охорона навколишнього середовища, культура, розвиток і позитивний імідж країни є основним напрямком роботи волонтерів. Ось, що допомагає суспільству впевнено стояти на ногах, а волонтеру - отримати задоволення і безцінний життєвий досвід, набути професійних знань та навичок.

Волонтерська діяльність в Україні, хоча і нестала масовою, проте є такою, що дозволяє говорити про неї як про суспільне явище та як про важливу складову діяльності недержавних соціальних служб. Взагалі ж, волонтерство є запорукою успішного процвітання нашої країни.

В сучасних умовах все глибше потрібне усвідомлення громадськістю, державними органами важливість оптимізації різноманітних аспектів соціального розвитку. Соціальні проблеми мають неухильно розв'язуватись, успіх намічених змін залежатиме від кваліфікації працівників зайнятих соціальним обслуговуванням і захистом, що передбачає відповідну підготовку кадрів. Вона стає завданням першочергової ваги у здійсненні нової політики країни. Формування великого руху добровольців - є одним з важливих шляхів до продуктивної соціальної роботи в будь-якій державі.

Сутність дослідження проблеми: волонтерський рух та особливості його розвитку в Україні знайшли відображення у низці досліджуваних робіт: Капська А.Й., Звєрєва І., Поликарпов М., Толстоухова С.В., І.Д. Звєрєвої, Главник О., Тюптя Л.Т. та ін.

Об'єктом дослідження: волонтерська діяльність в Україні.

Предмет дослідження: волонтерський рух в регіоні.

Мета дослідження: визначити особливості волонтерського руху в Україні,охарактеризувати розвиток волонтерської діяльності м. Білої Церкви.

Завдання дослідження:

· визначити поняття “волонтер”;

· дослідити історичне вивчення волонтерської діяльності в Україні і в світі;

· проаналізувати особливості функціонування волонтерської діяльності в Україні;

· дослідити діяльність центрів волонтерського руху в Україні;

· розвиток волонтерського руху в м. Біла Церква.

Методи дослідження:

Теоретичні методи: теоретичне опрацювання наукової літератури, аналіз, синтез та узагальнення наукових джерел.

Емпіричні методи: сбір інформації, аналіз та вивчення результатів розвитку волонтерського руху в м. Біла Церква.

Інформаційна база дослідження: є використання нормативно - правових документів, а саме: Закон України від 19.06.2003 р. №966-ІV “Про соціальні послуги”, Положення “Про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг”, Закон України “Про волонтерський рух”, Закон України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” від 21.06.2001 р. №2558-3, Закон України “Про загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004-2008 роки” від 18.11.2003 р. №1281-ІV, Розпорядження президента України від 22.03.2001 р. №67/2001-рп “Про організацію проведення в Україні у 2001 році Міжнародного року волонтерів”, Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.04. 2003 р. №225-р “Про утворення Координаційної ради з питань розвитку та підтримки волонтерського руху” та ін.

Наукова новизна: полягає у обґрунтуванні розвитку волонтерського руху в м. Біла Церква.

Практична цінність: полягає в застосуванні оброблених та проаналізованих матеріалів в практичній діяльності Центрів соціальних служб, школах для навчання волонтерів, лекційній діяльності.

Структура роботи: вступ, два теоретичні розділи, шість підрозділів, висновки та список літератури.



Розділ 1. Історичні аспекти функціонування волонтерського руху

1.1 Міжнародний досвід волонтерського руху

Волонтерський рух широко розвинутий у світі й розглядається як глобальний процес об'єднання людей, які прагнуть зробити внесок на благо свого та світового співтовариства. По всьому світі близько 110 мільйонів людей щорічно приймають участь в добровільних акціях.

У розвинутих зарубіжних країнах участь населення у волонтерській діяльності давно стала невід'ємною частиною соціальної практики.

Роком виникнення волонтерського руху вважається 1859 рік. Саме тоді французький письменник-журналіст Анрі Дюман, вражений кривавими картинами битви при Сольфоріно запропонував ідею створення Червоного Хреста - організації, яка працювала б на волонтерських засадах і надавала першу медичну допомогу пораненим бійцям. Принципами, сформульованими Дюманом, керуються сьогодні волонтерський рух по всьому світі [32, c. 218].

Міжнародний рік волонтерів мав віддзеркалювати один з ключових атрибутів волонтерів. Їх переконання, що глобальні явища завжди пов'язані з локальними, тобто, економічний та соціальний прогрес починається не зверху, а знизу - на місцевому рівні [27, с. 38-39].

До XIX ст. волонтерство сприймалось, як військова справа, а волонтери - романтичні юнаки, які прагнули за покликом серця піти в бій за чужу незалежність і обов'язково далеку екзотичну країну.

В країнах Західної Європи і США зародження волонтерського руху припадає на початок ХІХ ст., як рух “дружних візитерів”, сестер милосердя, самаритян, місіонерів. З XIX ст. волонтерство набуває соціального змісту і визначається як добровільна вмотивована, неоплачувана діяльність у вільний від основної роботи час, спрямована на допомогу інших та на благо суспільства.

У розвинутих країнах світу волонтер вважається вельми почесною місією і є віддзеркаленням активної життєвої позиції. Волонтерами були, як правило, приватні особи, громадські діячі (Д. Адамс, М. Річманд, А. Соломон), релігійні діячі (пастор С. Барнетт, Ч. Вара) [32, c. 218].

Після Першої Світової війни, у 1920 році у Франції, біля Страсбурга, здійснено перший масштабний волонтерський проект за участю німецької і французької молоді, які зустрівшись, вирішили, що: “краще працювати разом, ніж воювати один проти одного”, у межах якого волонтери відновлювали зруйновані війною ферми в районі місць найбільш запеклих боїв між німецькими і французькими військами. При цьому, зацікавлена сторона забезпечувала добровільних працівників житлом, харчуванням, медичним страхуванням - цей принцип організації волонтерського руху зберігся і в наш час. Ця чудова думка стала потім девізом волонтерського руху [22, c. 4].

У розквіт волонтерського руху в США припадає на 30-ті роки, в цей час в ньому приймало участь близько 3-х мільйонів молоді. Президентом Ф. Рузвельтом була створена волонтерська організація Civilian Conservation Corps для зниження рівня безробіття. Наступний розквіт волонтерства в США починається з 1961 року, коли президент Кеннеді створив організацію “Служба миру” [22, c. 26].

В США з 1993 року, при президенті Б. Клінтону, волонтерських рух досяг найбільших розмахів. Оскільки президент фінансував волонтерські служби, до 1996 року волонтерів стало уже 35 тис. Завдяки фінансовій підтримці меценатів і особистому внеску волонтерів різного віку і соціального стану, надавалася істотна підтримка знедоленим дітям, сирітським будинкам, лікарням для психічно хворих тощо [1, c. 69].

Відмінною рисою розвитку волонтерства в США є децентралізація, яка знаходить своє віддзеркалення в наявності й реалізації різних соціальних програм на всіх рівнях: федеральному, штатному, місцевому. Такий програмний підхід має переваги, що дозволяє оперативно реагувати на соціальні потреби різних категорій населення з урахуванням місцевої специфіки [16, c. 99].

У 1970 році в Ізраїлі була створена національна цивільна служба для того, щоб забезпечувати можливість волонтерського служіння для релігійних єврейських дівчат, які згідно закону не повинні проходити військову службу [7, c. 305].

В Парижі 14 вересня 1990 року на XI Всесвітній конференції Міжнародної Асоціації добровільних зусиль була прийнята Загальна Декларація про Волонтерську діяльність. Згідно з якою волонтерська діяльність розглядається, як інструмент соціального, економічного, культурного, екологічного розвитку. В Декларації підкреслюється, що волонтерство - це добровільний вибір, що відображає особисті погляди і позиції: це активна участь громадянина в житті суспільства, що виражається, як правило, у спільній діяльності у межах різного роду асоціацій. Волонтерство сприяє покращенню якості життя, особистому процвітанню й поглибленню солідарності, реалізація основних потреб на шляху будівництва справедливішого і мирного суспільства, більш збалансованому економічному і соціальному розвитку, створенню нових робочих місць і професій. Ця Декларація підтримує право кожної жінки, чоловіка та дитини на вільне об'єднання у спілки та зайняття волонтерською діяльності без будь-якої дискримінації відносно культурного та етнічного походження, віросповідання, віку, статі, фізичного, соціального чи економічного становища. Всі люди у світі повинні мати право на вільне витрачання свого часу, таланту та енергії на користь інших людей чи громади, працюючи індивідуально чи в колективі і не сподіваючись на фінансову винагороду [23, c. 165].

Шляхом розвитку доброчинності у Німеччині є індустріалізація країни, яка спричинила різке зубожіння сімей робочого класу, як результат зросло число користувачів соціальних послуг. Оскільки церкви й приватні благодійні установи виявилися неспроможними справитися із ситуацією. У другій половині XIX ст. виникла необхідність у державному регулюванні цього процесу, тобто у державному соціальному забезпеченні [1, c. 76].

У 1880 р. за ініціативою Німецького конгресу з доброчинності була створена Німецька доброчинна спілка турботи про бідних, яку у 1919 р. перейменували на Німецьку спілку державної і приватної опіки. Це центральна спілка, яка діє і понині: вона об'єднує державні, приватні, громадські установи, а також окремих фахівців, які визначають стратегію розвитку соціальної роботи в Німеччині [22, c. 30].

В Німеччині наприкінці XX - на початку XXI ст. проявилася тенденція все більшого переходу соціальних послуг з приватного незалежного сектора під керівництво держави. Це характерно і для волонтерського руху, що дозволяє щорічно економити кілька мільярдів євро. Населення країни висловлює занепокоєння бюрократизацією державного апарату соціального забезпечення, тому безкоштовні послуги добровольців мають попит, особливо серед соціально незахищених верств населення. За активної підтримки волонтерів серед постраждалих все частіше виникають форми взаємодопомоги і самодопомоги [16, c. 100].

Сьогодні в Німеччині відбувається активна реформа системи державного і недержавного соціального забезпечення. Вона передбачає й розширення фронту волонтерських робіт. Наприклад, у разі захворювання і пов'язаних з ним особистих обставин клієнти соціальних служб держави можуть звернутися не менше, як до 15 спеціалізованих служб різного профілю (соціально-педагогічних, медичних, психіатричних, психотерапевтичних), а також у соціальні добровільні служби: служби роздачі їжі, служби допомоги вдома, служби з підтримки й допомоги для родичів потерпілих тощо [3, c. 65].

Волонтерський рух поширений у багатьох країнах світу. Тому волонтерський рух відіграє все більш значущу роль у суспільних процесах розвинутих країн світу. Вагомий соціальний і економічний внесок праці волонтерів був підтверджений у ході дослідження некомерційного сектора 22 країн, серед яких країни Західної Європи (Нідерланди, Німеччина, Ірландія, Бельгія, Австрія, Франція, Фінляндія, Великобританія), а також Австралія, США, Ізраїль, Японія, держави Центральної і Східної Європи (Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія), країни Латинської Америки (Аргентина, Перу, Бразилія, Колумбія, Мексика) [4, c. 62].

За статистикою, у Франції до волонтерського руху залучено 19%, в Німеччині - 34%, в США майже 56%, в Японії - 26%. Зростання його значимості демонструє і той факт, що Генеральною Асамблеєю ООН було проголошено 2001 рік міжнародним роком волонтерів (МРВ). Основними цілями проведення МРВ були визначені: підвищення рівня визнання волонтерської діяльності, допомога та сприяння їй, популяризація, створення поширення та обміну інформації про неї. Умова виконання поставлених завдань - співпраця таких секторів суспільства, як громадські організації, держава, приватні особи [35, c. 65].

Волонтерський рух існує вже багато сторіч. І хоча в різних країнах це явище має різні назви: у Ботсвані - mephato, в Еквадорі - minga, в Індонезії - gotongroyong, у Руанді - kwitango, у Південній Африці - ubuntu, Південній Азії - shramadana, воно є універсальним людським феноменом, який зустрічається в усіх культурах, на всіх рівнях економічного розвитку, серед представників обох статей і людей різного віку [3, c. 63].

На сьогоднішній день волонтерські організації існують у 80-ти країнах світу, крім того волонтерські центри в Польщі, Україні, Чехії, оцінюються як одні з кращих серед 14 країн Центральної та Східної Європи. Вважається, що розвиток волонтерство залежить від традиції культури окремої країни. Наприклад, Канада, США, Австралія, мають невелику кількість волонтерів. Наприклад, в Чехії, Литві, Венгрії волонтерство прирівнюється до служби в армії. В США також використовується практика, коли людина, скоївши дрібне правопорушення, замість ув'язнення відпрацьовує певну кількість годин в якості волонтера. Правління цих країн надає підтримку волонтерському руху, який набуває глобального характеру. Працюють міжнародні волонтерські організації [22, c. 33].

Отже, аналіз зарубіжного досвіду волонтерської діяльності (США, Японія, Австралія, Італія, Німеччина, Великобританія, Ірландія та ін.) засвідчує, що в тій чи іншій формі він є частиною кожної цивілізації та суспільства.

1.2 Розвиток волонтерського руху в Україні

Сьогодні необхідність в роботі волонтерів зросла як ніколи. У зв'язку із посиленням впливу на найбільш уразливі групи населення таких світових проблем, як винищення навколишнього середовища, зловживання наркотиками, загроза поширення СНІД/ВІЛ, постала нагальна потреба, щоб волонтери взяли на себе більшу частку відповідальності за розвиток співробітництва з державним та приватним секторами. Та все ж, наразі, багато аспектів роботи волонтерів при її неосяжності залишаються невизначеними, оскільки у багатьох випадках їх діяльність здебільшого має неофіційний та неструктурований характер [22, c. 4].

Історію волонтерської роботи в Україні важко простежити, оскільки формальне фіксування таких дій та їх вивчення розпочалося порівняно недавно. Однак не викликає жодних сумнівів той факт, що така робота в тій чи іншій формі існувала дуже давно. Волонтерська діяльність з давніх-давен була притаманна українському народу. Як пише дослідниця історії Галичини Адріана Огорчак “українці завжди опікувалися старими та немічними, вдовами, сиротами. Сильний допомагав слабшому. Великі справи робили разом. Чуйність, ніжність у взаєминах між людьми викликали захоплення у мандрівників, які приходили до нас із далеких країн” [21, с. 33].

Недарма у словнику української мови поданий ряд слів-синонімів (доброчинність, доброчинство, добродійство, добродіяння, благодіяння та інші), які мають однакове тлумачення: “надавати допомогу, сприяти кому-небудь у чомусь”.

Історія доброчинства в Україні налічує більше ніж 100 років. На Русі завжди були люди, які безкоштовно давали допомогу хворим та нужденним. Князь Володимир закликав людей турбуватися про ближніх, ставитися до них із благодійністю, бути милосердними. Пройнявшись духом християнських повчань, Володимир, за свідченням літопису, велів усякому старцеві й убогому приходити на княжий двір, брати їжу і питво, і гроші з казни. Прагнучи розвинути, надати йому організованого характеру, князь Володимир у 996 році видав Устав, згідно з яким духовенству й церковним структурам було доручено опікування та нагляд за лікарнями, лазнями, притулками для одиноких тощо, установлено “десятину” для благодійних закладів. Під час його правління засновано училище для навчання вбогих людей, богадільню, будинок для паломників, запроваджено народні свята, під час яких виявлялася турбота про убогих, сиріт, мандрівників, котрим роздавалася милостиня. Не випадково про князя Володимира за чуйність, безкорисливість складено багато легенд, бувальщин, оповідей. Його приклад наслідували інші представники княжої влади й духовенства правління [22, с. 4].

Найбільшого розквіту благодійності Україна досягла в XVI-XVII ст., коли поширилися православні братства, у яких більшість обов'язків виконувалася на добровільних засадах, через громади й общини як “народні осередки милосердя”, а також монастирі, які, крім релігійної та просвітницької діяльності, надавали притулок і допомагали людям похилого віку, осиротілим, потерпілим від лиха, вдовам, хворим. У відкритих братствами школах молодь виховували у дусі людинолюбства, побожності, милосердя, поваги до історії й культури свого народу [36, c. 105].

Як окремий феномен вияву благодійності (ХУII-ХУIII ст.) стало меценатство видатних людей України: гетьмана Петра Сагайдачного, Івана Виговського, Івана Мазепи, Кирила Розумовського та ін., котрі сприяли поширенню освіти та просвітництва, створюючи нові навчальні заклади (Києво-Могилянська академія й культурні центри, Миколаївський собор, будинок Лаврської друкарні, кам'яний мур навколо Києво-Печерської лаври) [22, c. 5].

У ХІХ - на початку ХХ ст. благодійництво набуло особливого поширення серед відомих українців (Григорій Ґалаґан, родина Симиренків, Євген Чикаленко, батько й син Рильські, брати Бродські, Сергій та Михайло Грушевські, кілька поколінь Терещенків та ін.), зокрема меценатів Катеринославщини (М. Корф, М. Родзянко, П. Міклашевський, Я. Савельєв та ін.), які зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняної культури, освіти, промисловості, поліпшення медичної справи тощо [22, c. 6].

Благодійництво та меценатство всіляко заохочувалося державою, яка за надання допомоги встановлювала певні винагороди (чини, ордени, почесне громадянство тощо). Відчуття особистої відповідальності перед суспільством, усвідомлення нерозривного зв'язку з майбутнім держави стали головними лейтмотивами благодійності в Україні [36, c. 120].

В Україні поняття “волонтер” до 90-х р. XX ст. не існувало. Людей, що займалися суспільно-корисною справою називали доброчинцями, благодійниками, альтруїстами, громадськими діячами, меценатами (Князь Володимир, Ярослав Мудрий, Гетьман Петро Сагайдачний, Мазепа), приватні благодійники (Терещенки, Семеренти, Броцькі).

В період Радянського Союзу, панував дух братства, спільноти, волонтерство набуло риси почесної повинності. В цей час, коли благо держави ставилось вище блага окремої людини, поняття доброволець мало яскраво виражене ідейно-патріотичне забарвлення: так називалася людина, яка добровільно визнавалася служити інтересам не окремих громадян, а партії, комуністичній ідеї, соціалістичній державі. Життя радянської людини як громадянина передбачало наявність у неї “суспільного навантаження”. Найбільш поширеним видом суспільної роботи, була різного роду допомога. Види цієї допомоги залежали здебільшого від віку. Така допомога могла мати тривалий характер або бути короткочасною чи одноразовою. Уся добровільна робота із надання конкретної допомоги проводилася в межах громадських організацій: профспілок, комсомолу і піонерії. Існували також ради ветеранів війни і праці, клуби за інтересами тощо [19, c. 82].

Сьогодні в Україні зароджується демократичне суспільство, яке має базуватися на принципах свободи, творчості та гуманізму. Формальні державні структури не в змозі реагувати на всі запити суспільства, тому особливої ваги набуває волонтерський рух. Про те, що цей процес розпочався і триває, не дивлячись на труднощі, свідчить поява сучасних недержавних організацій, кількість яких сягнула понад 20 тисяч. Варто також зазначити, що не лише громадські організації, а й держава теж намагається розвивати волонтерських рух в Україні. Про це свідчить діяльність ЦССМ, де поряд з професійними соціальними працівниками працюють добровільні помічники. Волонтерські служби при ЦССМ поступово стали одним із напрямків державної молодіжної політики [16, c. 102].

Сьогодні з'явилося багато організацій в Україні, які займаються залученням та навчанням волонтерів, або тих, що спеціалізуються лише на розвитку волонтерства [5, c. 103].

У сучасній Україні волонтерство набуває масового поширення. Активно розвивається волонтерський рух у Тернопільській, Запорізькій, Львівській, Вінницькій, Херсонській областях. Напрями діяльності волонтерів - рух матерів проти наркотиків і СНІДу, підготовка молоді до ролі батьків, психологічна допомога вагітним жінкам, соціальний патронаж, дітей інвалідів, профілактика наркоманії, допомога безпритульним дітям, дітям сиротам із кризових сімей, учням шкіл-інтернатів.

На Луганщині діє “Ветеранська аптека” в якій понад 23,5 тис. волонтерів-пенсіонерів підтримують та організовують надання матеріальної допомоги інвалідам, ветеранам війни і самотнім людям. На базі Червоного Хреста здійснюють прийом 37 медиків-волонтерів. Зараз в Україні таких аптечних закладів більше ніж 1700 [13, с. 33].

Активний розвиток волонтерського руху з постерігається і серед студентів українських ВУЗів. Так, наприклад, Луганський національний педагогічний університет ім. Т. Шевченка створив на історичному факультеті волонтерський загін “СОВА” (студентський загін волонтерів-активістів) у 1997 році. За період свого існування загін виріс від конкретних благодійних справ до розробки реалізацій власних соціальних проектів та участі у проектах регіонального, національного та міжнародного рівнів [10, c. 118].

У місті Запоріжжі на добровільних засадах працюють 12 соціальних педагогів та психологів-студентів факультету соціальної педагогіки та психології Запорізького державного університету. Волонтери займаються статевою освітою підлітків у літних таборах шкіл [13, с. 35].

У Дніпропетровській області діє програми “Терези Феміди”, де задіяний волонтерський молодіжний юридичний клуб. До складу клубу входять студенти-правовики випускного курсу Дніпропетровського державного університету [34, c. 24].

У м. Вінниця волонтерами-студентами філологічного факультету педагогічного університету розроблено тематичний курс занять “Вивчаємо класичну літературу” для підвищення загально культурного та інтелектуального рівня молоді з певними вадами розвитку [20, c. 61].

У м. Луцьк волонтерську роботу проводять 25 волонтерів - студенти медичного училища та психологічного факультету. Їхня професійна підготовка, безперечно вплинула і на характер та напрями діяльності волонтерів [36, c. 105].

У м. Миколаїві під час реалізації програми “Телефону довіри” пройшли курс підготовки, лекційні заняття, рольові та психологічні тренінги, стажування на “Телефоні довіри” 25 волонтерів, які після навчання отримали відповідні сертифікати.

В 2005 році м. Дніпропетровськ відвідали нові закордонні волонтери. У місті з 13 липня по 2 серпня працював Міжнародний волонтерський табір, в якому брали участь представники багатьох країн. Табір був присвячений роботі з нашим підростаючим поколінням. Волонтери принесли багато нового у внутрішній світ дітей і в їх розвиток. Проводилися уроки не тільки з англійської і французької мови, а й заняття в комп'ютерному класі, з плавання, матчі з міжнародного футболу, волейболу. Вечори-ознайомлення з національними особливостями, традиціями, танцями, піснями країн-учасниць не залишили нікого байдужими. Наші діти підготували концерт, в якому спробували показати життя України та її культуру [14, c. 215].

В м. Біла Церква останнім часом волонтерський рух стрімко розвивається серед молоді, державних та недержавних організацій. Білоцерківський центр соціальних служб для молоді співпрацює з студентами Білоцерківського гуманітарно-педагогічного коледжу, а також з студентами інших вузів, школярами, волонтерська діяльність яких спрямована на просвітницьку роботу з дітьми та молоддю.

Білоцерківський центр соціальних служб для молоді створив “Школу волонтерів”, мета якої забезпечити комплексної та практичної підготовки волонтерів всіх рівнів до реалізації соціальних та соціально-педагогічних програм. Також організовано театр-волонтерів, які ставлять театралізовані сцени, які змушують замислитись над власним життям. Спільно з волонтерами Центр під час свят та літніх канікул неодноразово організовувались так звані “Ігрові майданчики” для дітей, проводили профілактичні акції для учнів навчальних закладів міста. Центр соціальних служб для молоді проводять вечори взаємопідтримки для прийомних сімей, під час яких волонтери проводять бесіди, тренінги [33, с. 132].

Уже четвертий рік поспіль ЦССМ разом з волонтерами проводить акцію “Подаруй дитині казку”, що є комплексом заходів по збору коштів на організацію розважальних заходів та закупівлю подарунків для дітей сиріт дитячого будинку “Материнка” до Дня Святого Миколая.

Значну увагу Білоцерківська міська організація Товариства Червоного Хреста приділяє розвитку волонтерського руху. Головними завданнями діяльності волонтерського молодіжного руху є поширення знань про Основоположні принципи Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, міжнародне гуманітарне право, підготовка до допомоги під час катастроф і подолання їх наслідків, охорона здоров'я, соціальна підтримка вразливих верств населення. Волонтери під гаслом Червоного Хреста проводять тренінги, заходи та ігрові заняття на теми: “Профілактика ВІЛ/СНІД”, “Пропаганда здорового способу життя”, “Рання вагітність”, “Подолаємо туберкульоз разом”, “Молодь проти наркоманії”, “Обміняй цигарку на цукерку” та інші. Також волонтери проводили опитування з різними категоріями населення на тему: “Як Ви ставитися до участі у волонтерському русі?” Відповідаючи на це запитання, 47% респондентів позитивно ставляться до участі у волонтерському русі та вважають його інструментом здобуття досвіду і навичок у майбутній професії; 29% опитуваних ставляться з недовірою, нерозумінням до діяльності волонтерського руху; 30% опитуваних хотіли б стати волонтерами тому, що їм подобається допомагати людям. 10% зазначили, що стали б волонтерами з цікавості, бажання спробувати себе у новій діяльності, познайомитися з новими людьми та ін. 13% опитуваних нейтрально ставляться до участі у волонтерському русі.

За допомогою дослідження з'ясувалося, що більшість жителів позитивно ставляться до волонтерської діяльності.

Регулярно студенти медичного та педагогічного коледжу разом з працівниками Товариства Червоного Хреста відвідують на дому та надають допомогу інвалідам, одиноким та престарілим громадянам. А учні театральної студії “Юність” міського Центру творчості дітей і юнацтва “Соняшник” поставили виставу “Пригоди Червоного Хрестика”. Вони виступають із нею не тільки перед дітьми з рідного міста, але й перед школярами з інших районів Київщини. А для старшокласників підготовлено виставу “Сили добра та любові перемагають зло” [12].

2011 році м. Білу Церква пройшов Всеукраїнський місячник Товариства Червоного Хреста під гаслом: “Відкрий волонтера в собі!” Його мета -- залучати добровольців до безкорисної допомоги людям і в першу чергу людям з обмеженими можливостями, тяжкохворим і тим, хто залишився самотнім у старості.

Ось, уже рік Білоцерківська міська організація Червоного Хреста України за підтримки Американської організації Червоного Хреста успішно реалізує проект з профілактики ВІЛ-інфекції та запобігання подальшого поширення “чуми 21 століття” серед молоді. У цілому, роботою міської організації залишилися задоволені і проект буде продовжений ще на рік. [1]

Отже, можна зробити висновок, що одним із важливих наслідків розбудови громадянського суспільства в Україні, став активний розвиток відносно нового для країни соціального явища - волонтерського руху. В Україні з кожним роком зростає попит на волонтерську працю.

1.3 Правові аспекти розвитку волонтерського руху в Україні

Одним з важливих наслідків розбудови громадського суспільства в Україні став активний розвиток відносно нового для країни соціального явища - волонтерського руху [12, c. 5].

22 березня 2001 року Президент України підписав розпорядження про проведення в Україні Міжнародного року волонтерів [24, c. 8].

Будучи закоріненим у традиції безкорисливої допомоги нужденним, історично притаманній українській національній культурі, і взявши на озброєння досвід ряду передових у цій сфері західних країн, вітчизняний волонтерський рух з кожним роком набуває усе більшої потужності, об'єднує усе більше громадян та залучає значні людські ресурси, що потребує чіткого законодавчого регулювання.

Держава своєчасно реагує на цю потребу часу, про що переконливо свідчить визначення у законодавчому полі основ державної політики щодо волонтерства, введення до законодавства основних термінів і понять стосовно цього соціального явища, визначення суб'єктів державного управління і громадського самоврядування, відповідальних за розвиток волонтерського руху [8, c. 4].

Термін “волонтерський рух” визначений законодавчо, задекларовано, що підтримка і сприяння його розвитку є одним з основних напрямів державної політики у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю [31]; організовано проведення в Україні у 2001 році Міжнародного року волонтерів, у межах якого розроблено низку заходів щодо сприяння розвитку в Україні волонтерського руху [28]; у 2003 році Кабінетом Міністрів України утворено Координаційну раду з питань розвитку та підтримки волонтерського руху [30]; визначено термін “волонтер” як фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно-корисний характер, легітимізовано право волонтерів на їх залучення до надання соціальних послуг у відповідності з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України, яке регулює цю діяльність, передбачено право суб'єктів, які надають соціальні послуги, залучати волонтерів на договірних засадах для виконання цієї роботи [29]. Основними напрямами виконання Загальнодержавної програми підтримки молоді на 2004-2008 роки передбачена підтримка трудових та волонтерських загонів молодіжних громадських організацій, діяльність яких спрямована на реставрацію та відновлення об'єктів культурної спадщини, меморіальних комплексів, пам'ятників військової та трудової слави, допомогу соціально незахищеним верствам населення; передбачено сприяння розвитку волонтерського молодіжного громадського руху[27]; визначений термін “волонтерська діяльність у сфері надання соціальних послуг”, її засади, суб'єкти, які ведуть цю діяльність, напрями й шляхи її проведення, соціальні послуги, до надання яких соціальною службою можуть залучатися волонтери, порядок і механізм співпраці волонтерів (волонтерських організацій, об'єднань) із соціальною службою, координатори волонтерської діяльності у сфері соціальних послуг: Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство України у справах сім'ї, дітей та молоді [8, с. 5].

Зокрема, було створено Координаційну раду з підготовки і проведення в Україні Міжнародного року волонтерів, а з метою координації та активізації волонтерського руху в Україні загалом було передбачено сприяти розвитку в Україні волонтерського руху, поліпшити надання допомоги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-сиротам і дітям, позбавлених батьківського піклування, іншим соціально незахищеним громадянам.

Але на даний час кількісне збільшення та якісне поглиблення й урізноманітнення практики волонтерської діяльності, залучення дедалі більшого числа державних чи громадських організацій та установ, окремих громадян до цієї роботи висуває нові питання, поки що недостатньо регульовані чинним законодавством.

Розроблені основні законодавчі положення щодо вікових категорій дітей і молоді, а що стосується інших вікових категорій населення (в тому числі пенсіонери, ветеранів тощо) врегульовано ще не достатньо [12, c. 6].

Відсутність єдиного правового акта щодо волонтерства на рівні закону, який системно врегулював би всі сторони цього явища, включення окремих положень стосовно волонтерського руху до інших законодавчих документів, хоча й споріднених сфер діяльності і, відповідно, недостатнє охоплення ними кола наявних проблем зумовлює суттєві труднощі подальшого розвитку.

Альтернативою розробці єдиного законодавчого документа, спеціально призначеного для комплексного регулювання проблем волонтерста, може бути внесення змін і доповнень до існуючих нормативно-правових актів України, в першу чергу, до Закону України від 21.06.2001 р. №2558- 3 “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” та від 19.06.2003 р. №966- ІV “Про соціальні послуги”.

У такому разі найбільше змін і доповнень потребуватимуть статті цих законів, які регулюють питання визначення основних термінів і положень волонтерства, з метою охоплення сфери волонтерської діяльності щодо об'єктів природного та соціального середовища, тобто розширення правового поля застосування цих положень поза межами сфери надання соціальних послуг [12, c. 7-9].

Але розмежування і уточнення основних положень двох сфер волонтерства (щодо надання соціальних послуг населенню та об'єктів природного та соціального середовища) не буде повноцінно вирішена лише таким шляхом. Законодавче визначення основних термінів, критеріїв, суб'єктів, об'єктів, засад, принципів, напрямів, завдань, прав і обов'язків, професійних вимог, організація роботи, порядку, видів, форм і механізмів її реалізації, умов співробітництва, джерел фінансування, відповідальності тощо стосовно волонтерства, яке охоплюватиме сферу об'єктів природного та соціального середовища, очевидно, вимагатиме розробки окремого законодавчого акта на рівні положення про волонтерську діяльність у сферах, які не стосуються безпосередньо надання соціальних послуг населенню.

Крім того, потрібно внести ряд змін і доповнень до Положення “Про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 р. №1895, стосовно кола вище перелічених питань.

Усунення наявних труднощів і перешкод у подальшому розвитку волонтерського руху в Україні шляхом удосконалення нормативно-правових актів України доцільно здійснити завдяки розробці комплексу правових положень, які становитимуть зміст єдиного правового акту щодо волонтерства на рівні закону [12, c. 9-10].

Отже, зазначені нормативно-правові акти України забезпечили передумови для поширення волонтерського руху в Україні, його становлення та організаційного оформлення [9, c. 108].

нормативний правовий волонтерський україна



Розділ 2. Характеристика особливостей волонтерського руху

2.1 Поняття та суть волонтерського руху

Сучасна ситуація в Україні характеризується соціально-психологічною, економічною нестабільністю, зниженням рівня життя більшості населення, девальвацією моральних норм і цінностей у суспільстві, зростанням злочинності і насильством. Соціально-психологічні проблеми в Україні відобразилися на психологічному самопочутті різних верств населення. Ще більш відчутно визначилося категорія людей, які потребують допомоги. Передусім, це молоді люди без жодних занять, дорослі безробітні, діти, які не отримують потрібної уваги з боку батьків, або не мають батьків, пенсіонери та ін. На сучасному етапі розвитку нашої країни висококваліфікованих психологів та соціальних працівників в Україні не вистачає. Щоб вирішити дану проблему необхідно, по-перше, вивчити реальні потреби різних верств населення; по-друге, визначити, апробувати та розширити методики соціально-психологічної роботи, які допоможуть в реалізації цих проблем; по-третє, потрібна підготовка висококваліфікованих спеціалістів, здатних професійно впроваджувати розроблені концепції і програми соціально-психологічної роботи [6, c. 38].

Незаперечним, також, є і той факт, що потреби населення у соціальній допомозі, психологічній підтримці і захисті зростають. Тому виникла необхідність у залученні до соціально-психологічної роботи з різними верствами населення добровільних помічників - волонтерів.

Волонтерська діяльність фактично завжди була частиною кожної цивілізації та суспільства. В широкому розумінні волонтерська діяльність - це якісь вчинки, дії людини, які не приносить їй ніякої користі, це добровільний внесок в збільшення добробуту певної спільноти чи суспільства. Вона може набувати будь-яких форм: від традиційних звичаїв обопільної допомоги до допомоги суспільству під час кризи, зусиль, спрямованих на вирішення соціальних конфліктів та проблем бідності [13, с. 50].

Практично кожен з нас хоча б раз в житті по своїй волі брав на себе виконання трудових обов'язків, не вимагаючи грошової компенсації. Добровільна праця давно відома як основа економії та виховання, на яку звертають увагу владні та підприємницькі еліти розвинутих країн, де існують чітко відпрацьована система пошуку добровольців та робота з ними.

Термін “волонтер” в перекладі з англійської мови означає “доброволець”. Волонтерами спочатку називали тих людей, які добровільно та виключно з свого бажання поступали на військову службу в деяких європейських країнах (наприклад, у Франції, Іспанії). Зараз від цього визначення “волонтерства” залишилося лише слово “добровільно”. В основу добровільності покладена здатність однієї людини безкорисливо, у більшості випадків анонімно виконувати роботу на благо інших. Волонтери не отримують матеріальної допомоги у вигляді заробітної плати, проте вони мають дещо інше - розвиток власних здібностей, моральне задоволення, відчуття власної необхідності тим, хто потребує допомоги, відчуття, що вони приносять користь, отримують нові знання. Скільки в світі волонтерів, стільки і мотивів безкоштовної роботи [2, c. 94].

Зараз волонтерство - потужний соціально-суспільний рух, спроможний прийняти на себе частину повноважень державних соціальних установ. Поняття “волонтер” і “волонтерство” є дуже широким тому дослідники ці поняття трактують по різному [26, c. 55].

Волонтер - це людина, яка добровільно не переслідуючи корисних цілей, займається діяльністю на користь суспільства, не отримуючи за це грошової винагороди [2, c. 94].

Волонтер - це передусім, добра, милосердна людина, яка володіє неабиякими комунікативними навичками і приваблює до себе людей, розуміє проблеми оточуючих та співчуває їм, має бажання безкорисливо допомогти вирішувати проблеми інших людей. До того ж, волонтер характеризується порядністю, уважністю, відповідальністю, відвертістю зі своїми клієнтами [3, c. 52].

С.В. Толстоухова вважає, що “волонтер - це стан душі” [2, c. 94].

Волонтерство - це можливість людині відчути себе громадянином, зробивши реальний внесок у розвиток свого співтовариства [25, c. 9].

На думку І.Д. Звєрєвої, волонтерський рух - це доброчинна робота, яка здійснюється фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності, без заробітної плати, без просування по службі, заради добробуту та процвітання спільнот та суспільства в цілому. Людину, яка добровільно надає безоплатну соціальну допомогу та послуги інвалідам, хворим особам та соціальним групам, що опинилися в складній життєвій ситуації, називають волонтером [35, c. 38].

Волонтерський рух - це рух по наданню безкорисливої допомоги тим, хто її потребує. Під цим поняттям розуміють волонтерські дії, як на місцевому, так і на державному рівнях, і разом з цим, як двосторонні та міжнародні програми. Волонтери відіграють різносторонню роль в розвитку та добробуті країн. В рамках національних програм і програм ООН сприяють розвитку гуманітарної допомоги, технічного співробітництва, пропаганди прав людини, демократії та миру [22, с. 8].

Більшість волонтерських угрупувань виникає стихійно та бере участь у одноразових акціях. Волонтерами може виконуватися будь-яка робота, а не тільки елементарні речі, що не вимагають професійної підготовки. Волонтери можуть займатися справами, якими б ніколи не стали займатися на оплачуваній роботі. Робота волонтерів повинна бути організована ефективно і вестися професійно.

Головну роль у зміцнені позиції добровольців та формування позитивного ставлення громадськості до їх діяльності відіграє впровадження системи навчання волонтерів [2, c. 94].

Отже, волонтерський рух являється різновидом доброчинної діяльності індивідів або груп, що здійснюється на основі загальних цілей, спрямованих на вирішення соціальних проблем, заради добробуту й благополуччя як окремих громадян, так і суспільства загалом.

2.2 Групи добровільних помічників

Волонтерами можуть бути члени суспільства незалежно від віку й статі, які є відповідальними і можуть присвятити свій вільний час волонтерській праці, яка спроможна відчувати означені потреби інших людей і на добровільних засадах допомагати їм. Кожний може стати волонтером в будь-якій сфері громадського життя, де відчувається необхідність. Часто, в якості мотивації для волонтерської роботи, виступає потреба у спілкуванні з іншими людьми; волонтерство відповідає потребі бути членом групи, цінностям і цілям якої волонтер може повністю відповідати; люди середнього віку хочуть працювати в добре організованій групі, а старше покоління - отримати від волонтерської праці забезпечення комфортного емоційно-психологічного стану. Так само дуже сильні мотиви зв'язані з одержанням нових навичок, рекомендацій для прийому на оплачувану роботу. Часто ці мотиви з'являються в зв'язку з тим, що роботодавці воліють приймати на роботу людей, які мають досвід. Тобто волонтером може бути кожен! Головне - бажання! [15, c. 26].

Відповідно до віку, соціальної ролі і соціального статусу можна виявити наступні групи добровільних помічників:

· діти та підлітки;

· студенти;

· батьки;

· волонтери - пенсіонери;

· волонтери - фахівці;

· чиновники;

· спонсори;

· клієнти;

· епізодичні волонтери;

· члени організації.

Діти та підлітки: головною причиною їх участі у волонтерській діяльності є можливість самоствердження в очах однолітків, батьків, учителів, підвищення рівня самостійності, впевненості у собі, збільшення потреби у самореалізації та усвідомлення власної індивідуальності, бажання знайти нових друзів, можливість спілкуватися з однолітками, більш довірливому, взаємовідповідальному рівні, а також бажання знайти нових друзів, можливість здобути нових навичок і знань та проведення власного дозвілля. Залучення до волонтерства активізує молодих людей у плані самовизначення. Вони краще усвідомлюють своє місце у сім'ї, колективі, відбуваються зміни щодо само-ідентифікації. Підвищується здатність адекватного вирішення своїх завдань у конкретній ситуації [12, c. 14].

Для волонтерів-підлітків дуже важливими є увага до роботи, яку вони виконують, рівні права у стосунках із старшими, оцінка не лише з боку дорослих, а й однолітків. Професійна кваліфікація волонтерів-підлітків, звичайно, досить низька, проте вони дуже мобільні, вони не мають комунікаційних проблем у спілкуванні з іншими дітьми та підлітками та із задоволенням включаються в організацію та проведення дозвільних форм роботи, а також вони надзвичайно корисні у проведенні ігрових форм соціальної роботи, роботи з інвалідами, в прес-центрах тощо. Тому дуже важливе в роботі з ними створення умов для становлення особистості підлітка, його соціалізації, активізація їх самовизначення. Створення таких умов - один з вірних шляхів залучення підлітків до волонтерського руху [4].

Робота з підлітками потребує врахування кількох важливих правил:

· робота в організації не повинна заважати основному навчанню;

· робота не повинна бути одноманітною;

· у кожній справі має бути місце для прояву їх власної ініціативи і самостійних рішень, а також персональної відповідальності;

· участь у волонтерському русі має бути погодженою із батьками і вчителями;

· робота має бути безпечною у тому числі для дитячої психіки;

· не варто включати дітей у внутрішні конфлікти організації;

· чітко визначати засоби заохочення, не обіцяти більше, ніж можете зробити;

· демонструвати перспективи діяльності в організації, обговорювати плани на майбутнє;

· не переоцінювати здібності дітей;

· створення умов для становлення особистості підлітка, його соціалізації [8, c. 17].

Студенти-волонтери. Студенти вищих навчальних закладів (переважно з відділення педагогіки, психології, соціальної роботи, соціальної педагогіки), які звертаються до Центрів соціальних служб для молоді з приводу практичної допомоги у навчанні за профілем діяльності Центрів або які проходять в Центрах навчальну та виробничу практику. Вони мають інші мотиви добровільної соціальної роботи. Насамперед їх цікавлять професійні проблеми. Вони можуть бути як формальними - отримання заліку, проходження практики, так і реальними - набуття фахових знань з майбутньої спеціальності, напрацювання навичок роботи з клієнтами та навичок спілкування із професіоналами з обраної спеціальності, а також знайомство з новими методиками і технологіями, все, що може допомогти їм у майбутньому стати фахівцями, працевлаштуватися. Їх певною мірою хвилює проблема міжособистісної комунікації, особливо спілкування з професіоналами в обраній спеціальності, знайомство з новими методиками і технологіями, все, що може їм допомогти у подальшому стати висококваліфікованими фахівцями і працевлаштуватися.

Щодо оцінки діяльності студента-волонтера, то важливою є оцінка саме професійних якостей клієнтами, колегами, фахівцями, що сприяє самоствердженню не тільки як спеціаліста, а й як особистості. Для студентів-волонтерів важливим є визнання їх діяльності колегами, комфортне входження в колектив професіоналів [12, c. 20-21].

Батьки - це така група волонтерів, яка має проблемних дітей та підлітків (дітей-інвалідів, неповнолітніх, що входять до груп ризику). Як правило дана категорія об'єднується в групи самодопомоги.

Мотивація участі волонтерів-батьків у соціальній роботі - бажання допомогти собі особисто, а разом з тим і іншим сім'ям з подібними проблемами: сім'ям дітей-інвалідів, алкоголіків, наркоманів тощо. Рівень кваліфікації батьків може бути різним, проте всі вони мають великий життєвий досвід проживання у кризовій сім'ї та спілкування з собі подібними, знання про можливості виживання в кризовій ситуації, і тому дуже потрібні [12, с. 23].

Волонтери-пенсіонери є основним джерелом волонтерської діяльності. Для них волонтерський рух відкриває нові можливості в житті. В своїй роботі підтримують та організовують надання матеріальної допомоги інвалідам, ветеранам війни і самотнім людям тощо [32].

Спеціалісти (фахівці). Волонтерами можуть бути і спеціалісти в тій чи іншій галузі (психологи, педагоги, соціальні педагоги, соціальні працівники, юристи, лікарі), які надають консультативну допомогу соціальним працівникам, іншим волонтерам або практично допомагають клієнтам соціальних служб.

Основним рушійним мотивом участі спеціалістів у волонтерській діяльності є реалізація особистісних професійних можливостей. Іноді участь має суто альтруїстичний характер, оскільки спеціаліст намагається розширити коло своїх професійних інтересів або намагається досягти професійного чи особистого самоствердження. Тому дуже важливо посилити і закріпити цю мотивацію шляхом публікації в пресі: відгуків та подяк чи інших форм оцінки соціальної значущості їхньої роботи.

Головне завдання фахівців - оптимально організовувати їхню діяльність, стежити, щоб вони вирішували лише суто професійні проблеми [12, с. 24-25].

Чиновники - люди, які працюють в державному апараті, наприклад міській адміністрації. Чиновники місцевої організації можуть бути волонтерами лише як приватні особи [ 8, c. 16-17]

Спонсори. Вони не завжди здатні підтримати вас матеріально. Але керівники фірм можуть надати вам реальну методичну допомогу в організації роботи вашого товариства, пошуку фінансів. Такий варіант часто називають патронажем. Кращий спосіб організувати патронаж - створити опікунську раду при конкретній організації, де попечителями будуть керівники різних фірм, відомі у місті або країні особи [8, с. 14].

Клієнти - волонтерами можуть бути і ті, кому надається допомога, а також ті, хто був клієнтом раніше і хоче працювати волонтером (пацієнти клінік, слухачі виховного центру, батьки клієнтів тощо). Слід пам'ятати, що вони прийшли не тільки допомогти, а й отримати допомогу [8, c. 17].

Епізодичні волонтери - це волонтери, які працюють певний проміжок часу в різних організаціях, беручи участь у нетривалих заходах [17].

Члени громадської організації - наймогутніший загін волонтерів. Для них найголовнішими є:

· віра в успіх, яку керівництво товариства або асоціації повинне постійно підтримувати у своїх колег;

· усвідомлення того, що завдання, які ставить перед собою організація або конкретна програма, реальні і їх можна вирішити;

· знання етапів, які ведуть до досягнення мети [8, c. 18].

На сьогоднішній день великою проблемою у соціальній роботі громадських організацій є їх невелика кількість і нечисленність, що значно перешкоджає залученню цих добровольців до волонтерського руху [12, с. 41].

...