Конфліктологія Ральфа Дарендорфа

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТРАНСПОРТУ

Кафедра суспільних та гуманітарних наук

РЕФЕРАТ

із дисципліни «Соціологія»

На тему: «Конфліктологія Ральфа Дарендорфа»

Виконала:

студентка групи 2-МО

Ткаченко Н.В.

Перевірив:

Філіпов В.К.

Київ-2011

Зміст

Вступ

1. Поняття «конфлікт» у соціологічній теорії

2. Конфліктологія Ральфа Дарендорфа

3. Створення єдиної теорії конфлікту

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Теорія соціального конфлікту - це напрям соціології, що визнає і досліджує конфлікт як найважливіший фактор суспільного розвитку. Термін був введений Г. Зіммель. конфліктологія суспільний соціологія дарендорф

Німецький соціолог Ральф Дарендорф (р.1929) стверджував, що всі складні організації грунтуються на перерозподілі влади, яке і є джерелом конфліктів. Відповідно до цієї теорії, люди, що володіють владою, здатні за допомогою різних засобів, серед яких головним є примус, домагатися вигоди від людей, що володіють меншою владою. Можливості розподілу влади та авторитету вкрай обмежені, тому члени будь-якого суспільства борються за їх перерозподіл. Ця боротьба може не проявлятися відкрито, але підстави для неї існують у будь-якій соціальній структурі.

Таким чином, згідно Дарендорф, в основі конфліктів людських інтересів лежать не економічні причини, а прагнення людей до перерозподілу влади. У своїх дослідженнях Дарендорф прийшов до висновку, що «конфлікт» не виступає в ролі гаранта політичної волі. Гострота конфлікту і оперативність його регулювання залежить від типу соціальної структури, ступеня її відкритості

Згідно американському соціологу Льюісу Козеру (р.1913), конфлікт є найважливішим елементом соціальної дії. Існують умови, при яких навіть відкритий конфлікт може сприяти посиленню інтеграції соціального цілого. Козер визначає соціальний конфлікт як боротьбу за цінності і домагання на певний статус, владу і обмежені ресурси, причому цілями конфліктуючих сторін є не лише досягнення бажаного, але і нейтралізація, нанесення збитків або усунення суперників. У своїх роботах Козер сформулював основні позитивні функції конфлікту, а також змінних, що визначають його динаміку, в тому числі «реалістичного» і «не реалістичного» типів конфлікт.

1. Поняття «конфлікт» у соціологічній теорії

Конфлікт як соціальне явище вперше був сформульований і визначений у роботі Адама Сміта „Дослідження про природу і причини багатства народів” (1776р.). В ній були висловлені думки, що в основі конфлікту лежить поділ суспільства на класи та економічна боротьба, які розглядаються як важлива рушійна сила розвитку суспільства і тим самим виконують Корисні функції. Цю ж думку у 1821 році зауважив Гегель в праці „Нариси філософії права”.

У власне соціологічної теорії склалося два основних підходи до розуміння сутності конфлікту: функціональний і конфліктний.

Основоположником функціоналізму вважається Г. Спенсер, чиї ідеї стали потужним стимулом розвитку органістіческой школи. У органицизма поряд з ідеями, що підкреслюють структурно-функціональну єдність соціальної системи і залежність її складових частин від цілого, широке поширення одержує і теорія конфлікту. Представники цього напряму насамперед фіксують увагу на суперечностях суспільного життя, зіткненнях інтересів і боротьбі різних соціальних груп. Але конкретний аналіз проблем і суперечностей, які існують в суспільстві, підміняючи аналогіями біологічного спрямування, отриманих з дарвинский ідей «природного відбору» і «боротьби за існування». Ототожнення суспільства з організмом породило механічне перенесення на все людство дарвіністского закону боротьби за існування.

Своє подальше теоретичне обґрунтування проблема конфлікту знайшла в кінці XIX та на початку XX ст.

Так, англійський соціолог Герберт Спенсер (1820-1903рр.) вважав соціальний конфлікт неминучим явищем в історії суспільства, стимулом суспільного розвитку. Такої ж думки дотримувався німецький соціолог та соціальний філософ Макс Вебер (1864-1920рр.).

В сучасній зарубіжній теорії конфліктів найбільш відомі концепції; „позитивно-функціонального конфлікту” Л. Козера (США), „конфліктна модель суспільства” Р-Дарендорфа (Німеччина) та „загальна теорія конфлікту” К.Боулдінга (США). ,

Американський соціолог Льюїс Козер під соціальним конфліктом розуміє боротьбу за цінності та претензії на певний статус, владу, ресурси, боротьбу, в якій метою супротивників є нейтралізація, нанесення шкоди або знищення супротивника. Л.Козер доводить, що конфлікти це продукт внутрішнього життя суспільства, існуючого в ньому порядку речей, самих відносин між окремими особами та групами”.

Німецький соціолог Ральф Дарендорф в середині б0-х років виступив з поясненням нової теорії соціального конфлікту, яка отримала назву „конфліктна модель суспільства”. Суть цієї концепції полягає у тому, що будь- яке суспільство в кожний момент свого буття змінюється, соціальні зміни охоплюють всі сфери його життєдіяльності; кожне суспільство в кожний момент буття має соціальний конфлікт; кожне суспільство спирається на примушування деяких його членів іншими.

Сучасні функціоналісти - Т. Парсон, Р. Мертон та ін виступають послідовниками Спенсера і Дюркгейма. Парсон намагається відповісти на питання «Як можливий соціальний порядок?». Основу його концепції становить положення про прагнення системи до збереження рівноваги, збалансованості частин (тенденція до «підтримання кордонів»). Зміни та конфлікти інтерпретуються їм у поняттях еволюційного пристосування різних підсистем по відношенню один до одного. Для Парсона конфлікт деструктивний, дісфункціональним і руйнівним. Слову конфлікт він віддає перевагу термін «напруга», розглядаючи конфлікт як "ендемічних» форму хвороби соціального організму.

Найбільш сильним виразником конфліктної моделі в соціологічному дискурсі з'явилися К. Маркс і Г. Зіммель

Причини соціальних конфліктів К. Маркс бачить у поділі суспільства на антагоністичні класи. Марксистський аналіз конфлікту зосереджується на макросоціальної рівні, що стосується фундаментальних протиріч. Вирішення конфлікту в рамках цієї концепції розуміється як заперечення однієї з конфліктуючих сторін, прагнення до зміни існуючої системи. К. Маркс розглядає конфлікт і консенсус як альтернативи, абсолютизуючи роль конфлікту як стрижня всього політичного процесу.

Проблема конфлікту пронизує всі основні напрямки німецького соціолога Макса Вебера. Теоретичні позиції М. Вебера мають явно виражену конфліктологічної спрямованість. З точки зору М. Вебера суспільство - це арена дії борються між собою статусних груп, кожна з яких має свої економічні інтереси, амбіції, розуміння світу й інших людей. Він використовує цей підхід при аналізі земельної аристократії, піднімається буржуазії, бюрократії та робочого класу в імперської Німеччини. Той же підхід використовується і в порівняльних дослідженнях релігії. Успіх кожної зі світових релігій з'явився результатом тривалої боротьби. Кожна з лідируючих статусних груп зустрічала опір однієї або груп, які переслідували свої матеріальні і ідеальні інтереси в ім'я збереження і утвердження винятковості та привілейованості їх власного «стилю життя». Американський соціолог Кеннет Боулдінг в роботі „Конфлікт і захист. Загальна теорія” довів суть концепції загальної теорії конфлікту. На його думку конфлікт невід'ємний від суспільного життя. В самій суті особи лежить поривання до постійної ворожнечі і боротьби з собі подібними.

Російські вчені Бородкіна Б.М. і Коряк Н.М. розкрили анатомію конфлікту. Вони вважають, що для того, щоб відбувся конфлікт потрібні дії з боку опонентів, які направлені на досягнення мети, такі дії вони називають інцидентами. Таким чином, конфлікт - це конфліктна ситуація, інцидент. Конфліктна ситуація може існувати задовго до того, як відбувалося пряме зіткнення опонентів.

В дослідженнях вітчизняних вчених до останнього часу підкреслювалась перш за все об'єктивна, матеріально-економічна та

- класова суть конфлікту, згідно з якою вся суспільно-економічна діяльність, в тому числі і поведінка людей, обумовлена їх місцем в системі суспільного виробництва та їх конкретними економічними інтересами. Ця позиція не викликає заперечень, але не пояснює всього різноманіття такого соціального явища як конфлікт. Ми впевнені, що категорія конфлікт - поняття широкого значення, яке вживається в фізичному, біологічному, філософському і соціальному світі і тому суть соціального конфлікту можна визначити так:

соціальний конфлікт - це соціальне зіткнення суспільних сил, окремих груп чи осіб, які мають на меті придушити чи знищити протилежні (ворожі) сторони. Які ж причини соціальних конфліктів в світі сучасної соціальної науки?

Перш за все слід відмітити, що кожний конкретний конфлікт має свої специфічні причини. Основними причинами конфліктів можуть бути неоднакове чи протилежне сприйняття людьми цілей, цінностей, інтересів та поведінки; нерівноправне становище людей та інше. -

Універсальним джерелом кон4ілікту є неспівпадання претензій сторін за умов обмежених можливостей їх^ задоволення. Безсумнівно, якби всі потреби людей задовольнялися, конфліктів не було б. Але тоді зупинився б і сам розвиток суспільства. Життя складається з суперечностей, які і лежать в основі будь - якого конфлікту. Виходить конфлікт вічний, тому що неможливо створити таку суспільну систему, при якій всі потреби могли б бути задоволеними.

2. Конфліктологія Ральфа Дарендорфа

Ральф Дарендорф - відомий німецький соціолог і ідеолог ліберальної орієнтації. Основні роботи: «Класи і класовий конфлікт в індустріальному суспільстві», «Елементи теорії соціального конфлікту», «Конфлікт після класу», «Конфлікт і свобода».

Р. Дарендорф вторив Зиммелем і Козеру, стверджуючи «політику свободи політикою життя з конфліктом». Повсюдно поширена оцінка Р. Дарендорфа як представника діалектичної теорії конфлікту в дусі традицій діалектичного підходу К. Маркса. У постіндустріальному суспільстві основне протиріччя соціальній системі переміщається, на його думку, з економічної площини, зі сфери відносин власності в область відносин власності в область відносин панування-підпорядкування і основний конфлікт виявляється пов'язаний з перерозподілом влади.

Він визначає конфлікт як будь-яке відношення між елементами, яке можна охарактеризувати через об'єктивні чи суб'єктивні протилежності. Його увага зосереджується на структурних конфліктах, які являють собою лише один з типів соціальних конфліктів. Шлях від стійкого стану соціальної структури до розгортається соціальних конфліктів, що означає, як правило, освіта конфліктних груп, аналітично проходить в три етапи.

Перший етап пов'язаний з виникненням каузального фону латентних, але реально протилежних один одному і тому конфліктних інтересів, що представляються двома агрегатами соціальних позицій у вигляді квазі-груп.

Другий етап розвитку конфлікту полягає в усвідомленні латентних інтересів та організації квазі-груп у фактичні групи (групи інтересів). Конфлікти завжди прагнуть до кристалізації і артикуляції.

Для прояву конфліктів необхідно виконання певних умов:

- Технічних (особисті, ідеологічні, матеріальні);

- Соціальних (систематичне рекрутування, комунікація);

- Політичних (свобода коаліції).

Третій етап полягає в розгортанні сформувався конфлікту, тобто в зіткненні між сторонами, що відрізняються яскраво вираженою ідентичністю (нації, політичні організації і т. д.). Якщо така ідентичність ще відсутня, конфлікти в деякій мірі є неповними.

Форми соціальних конфліктів змінюються в залежності від дії змінних та чинників варіабельності. Виділяється мінлива насильництва, під якою маються на увазі кошти, які вибирають борються боку, щоб здійснити свої інтереси. На одному полюсі шкали насильництва знаходяться війна, громадянська війна, взагалі збройна боротьба із загрозою для життя учасників, на іншому - бесіда, дискусія і переговори відповідно до правил ввічливості і з відкритою аргументацією. Між ними знаходиться велика кількість поліваріантних форм взаємодії: страйки, конкуренція, запекло проходять дебати, бійки, спроба взаємного обману, загроза, ультиматум і т. д.

Змінна інтенсивність відноситься до ступеня участі сторін у даних конфліктах. Вона визначається значимістю предмета зіткнення. Р. Дарендорф пояснює це положення таким прикладом: боротьба за головування у футбольному клубі може проходити бурхливо і навіть з застосуванням насильства, але вона, як правили, не означає для учасників так багато, як у випадку конфлікту між підприємцями та профспілками з приводу заробітної плати.

Важливим параметром, що впливає на рівень інтенсивності конфлікту, є соціальний плюралізм, тобто нашарування або поділ соціальних структур. Для складних товариств характерно поєднання безлічі інтересів і конфліктів, що представляє собою якийсь урівноважений механізм, що запобігає нестабільність. Інтенсивність конфлікту знижується в міру того, як структура суспільства стає плюралістичної. Перетин інтересів різноманітних соціальних інститутів породжує безліч різноманітних конфліктів, за рахунок чого знижується їх інтенсивність.

На думку Р. Дарендорфа метод придушення конфлікту є не ефективним способом роботи з конфліктами. У тій мірі, в якій соціальні конфлікти намагаються придушити, зростає їх потенційна «злоякісність», і тоді вибух гранично насильницьких конфліктів є лише справою часу. У всій історії людства революції надають гіркі докази цієї тези. Метод придушення соціального конфлікту не може використовуватися протягом тривалого терміну, тобто періоду, що перевищує кілька років.

Різновидом придушення конфлікту є метод скасування конфлікту, під яким розуміється радикальна спроба ліквідації суперечностей шляхом втручання у відповідні соціальні структури. Але соціальні протиріччя об'єктивно неможливо розв'язати в сенсі остаточного усунення. «Єдність народу» і «Безкласове суспільство» - це тільки два приклади придушення конфліктів під виглядом їх дозволу.

Нарешті, метод регулювання конфліктів передбачає контролювання динаміки їх розвитку, зниження рівня насильства і поступове переведення їх на службу розвитку соціальних структур. Успішне регулювання конфлікту передбачає наступні умови:

- Усвідомлення конфлікту, його природної природи;

- Регулювання конкретного предмета конфлікту;

- Маніфестірованіе конфлікту, тобто організація конфліктних груп як умова для його можливого успішного врегулювання;

- Угода учасників на визначення «правила гри», відповідно до яких вони хочуть вирішити виниклу проблему.

«Правила гри», типові угоди, конституції, статути і т. п. Можуть бути ефективні тільки в тому випадку, якщо воно не віддають переваги одному учаснику на шкоду іншому.

«Правила гри» стосуються способів, якими соціальні суб'єкти намірюються вирішувати свої протиріччя. Р. Дарендорф пропонує ряд способів, які можуть застосовуватися послідовно в діапазоні від ненасильницьких до примусових варіантів вирішення проблем.

1.Переговори. Даний спосіб передбачає створення органу, в рамках якого конфліктуючі сторони регулярно зустрічаються метою обговорення проблем конфлікту і прийняття рішень встановленими способами (більшістю, кваліфікованою більшістю, більшістю з правом вето, одноголосно).

2.Посреднічество. Найбільш м'яка форма участі третьої сторони у регулюванні конфлікту на основі добровільної угоди його безпосередніх учасників.

3.Арбітраж являє собою звернення суб'єктів конфлікту до третьої сторони, рішення якої носять для нього чи рекомендаційний, або обов'язковий характер. Останній варіант практикується в тих ситуаціях, коли необхідне збереження форми державного правління та забезпечення миру в галузі міжнародних відносин.

Конфлікт є батьком всіх речей, тобто рушійний силою змін, але він не повинен бути війною або громадянською війною. У раціональному приборканні соціальних конфліктів полягає одна з центральних завдань політики.

3. Створення єдиної теорії конфлікту

За час, що минув з часу появи концепції Л. Козера, нічого принципово в теорії конфлікту додано не було. Навіть дуже популярна в 90-ті роки теорія фрустрації універсальних людських потреб Джона Бертона не виходить за межі базисних припущень Г. Зіммеля та Л. Козера.

Наявні в те брешемо концепції не позбавлені певних недоліків. Приміром, розуміння К. Боудлінгом і Л. Крісбергом конфлікту як ситуації, в якій кожен учасник усвідомлює несумісність своїх устремлінь з устремліннями своїх супротивників, не прийнятно, зокрема, до аналізу глибинних конфліктів - неврозів.

Створені в першій половині XX століття Дж. Фон Нейманом і О. Моргенштерном теорії ігор породило у деяких математиків надію на можливість створення універсального методу аналізу і пошуку шляхів вирішення конфліктів. Однак у своєму класичному вигляді цей підхід не дозволяв знаходити кооперативні рішення в антагоністичних іграх. Всі спроби використовувати існуючі математичні методи для аналізу і вирішення конфліктів можна вважати незадовільними: жодна з них не виявилася способн6ой забезпечити спільну мову і техніку повноцінного моделювання та аналізу соціальних, психологічних та інших конфліктів.

На тлі бурхливо розвивається прикладної конфліктології відсутній прогрес в теоретичній конфліктології вносить дисонанс у загальну картину досягаються успіхів, не даючи в повній мірі насолодитися склалася в суспільстві ситуації затребуваності цієї нової спеціалізованої галузі знання.

Пріоритет у здійсненні спробі створення єдиної теорії конфлікту належить російському вченому В. А. Светлову. Основні праці: «Практична логіка», «Аналітика конфлікту».

Вихідною теоретичною та методологічною установкою концепції є системний аналіз, додатковий елемент теорії графів, теорії ймовірності, динамічного аналізу, теорії ігор і гіперігр. В. А. Светлов розуміє конфлікт як певний дисбаланс системи з особливими структурними, динамічними і теорико-ігровими характеристиками.

Доведено помилковість звичного і поширеного навіть у науковій літературі уявлення про конфлікт як взаємній боротьбі (антагонізмі). Антагонізм визначається ним як одна з двох можливих форм вирішення конфлікту (другий є синергізм).

Випадок (а) відповідає синергетичної зв'язку: посилення (ослаблення) системи А викликає ослаблення (системи) В. Зворотне також ймовірно. Випадок (б) відповідає антагоністичної зв'язку: посилення (ослаблення) системи А викликає ослаблення (посилення) системи В. Зворотне також вірно. Обидва випадки є варіантами позитивного зворотного зв'язку. Будь-яка позитивна зворотній зв'язок сприяє збереженню в певних межах системної якості. Її головною функцією є об'єднання індивідуумів в одні загальний клас (загальну категорію), в граничному випадку є гомогенним.

Негативний зворотний зв'язок підпорядковується протилежного закону: якщо ставлення А до В позитивно (має знак «+»), то зворотне відношення В до А повинно бути негативним (мати знак «-») і навпаки.

Синергізм і антагонізм представляють варіанти способів вирішення конфліктів. Якщо члени якої-небудь соціальної групи підтримують один одного, тобто утворюють синергетичну систему, то така поведінка соціально схвалюється, тільки якщо ідеали і цілі, якими вони керуються, соціально і культурно значущі. В іншому випадку такий синергізм соціально неприйнятний і засуджується або переслідується. Якщо антагонізм двох підсистем на принципі дотримання зразкової рівності сил, як було між СРСР і США та їх союзниками в період «холодної війни», то він представляє стійкий спосіб безконфліктної поведінки всієї системи в цілому і підтримується обома ворогуючими підсистемами. При порушенні паритету в значущих для системи відносинах антагонізм веде до гіпертрофії однієї підсистеми і атрофії іншого і починає становити небезпеку для її існування в цілому.

Синергізму і антагонізму відповідають (згідно з принципом симетрії) антісенергізм і антіантагонізм, вичерпні всі види конфліктної стану систем.

Створені В.А. Свєтловим теоретичні моделі конфліктів дозволяють аналізувати будь-які види конфліктів, включаючи неврози.

Таким чином, всі, хто займається проблемами конфлікту (соціологи, психологи, політологи, менеджери, юристи, етики), отримали довгоочікувану можливість використання єдиної мови, що дозволяє працювати на загальний результат.

Висновок

Вивчивши основні характеристики соціальних конфліктів ми можемо сказати, що більша частина проблематики конфлікту розробляється на макрорівні в контексті великомасштабних теоретичних побудов, пов'язаних з завданнями пояснення соціокультурних змін у сучасному товариств.

Разом з тим, проблематика конфлікту носить суто прикладний характер. Вона користується широким попитом при рішенні цілком конкретних ситуацій, в яких спостерігається зіткнення інтересів двох або більшого числа сторін. По суті справи в практиці організації сучасного менеджменту, в дипломатії, в юриспруденції, комерційної діяльності та інших сферах життя, де спостерігається безпосереднє зіткнення інтересів протиборчих сторін, склалося прикладне напрямок, який одержав назву конфліктологія. Конфліктолог - це спеціальна професія, представники якої беруть участь у багатьох переговорних процесах, виїжджають в "гарячі точки", де працюють в якості консультантів і беруть участь у переговорному процесі на різних рівнях і в різних ситуаціях.

Також в якості висновку ми можемо сказати, що для нашого суспільства характерно наростання конфліктності. Міграція російськомовного населення, інфляція, зростання безробіття - все це обіцяє нам нелегка і конфліктне майбутнє. Важливо накопичувати досвід цивілізованого вирішення соціальних конфліктів. Уміння керувати ситуацією, знаходити компроміси - необхідна якість для соціолога, менеджера, соціального працівника, тим більше керівника, політичного чи громадського діяча. Соціальний конфлікт - складне соціальне взаємодія, змістом якого є процес розвитку та дозволу непримиренних протиріч, тобто таких, які неможливо вирішити без зміни основних умов та факторів взаємодії. З цього випливає - вирішення конфлікту вимагає змін у соціальному житті людей.

Список використаної літератури

1. Кравченко А.І. Соціологія: Учеб. посібник для студентів вузов.-М.: Академія, 1997 р.

2. Соціологічний словник / Укл О.М. Елсуков, К.В. Шульга, 1991

3. Соціологія: Підручник для вузів / В.М. Лавриненко, Н.А. Нартова, О.А. Шабанова, Г.С. Лукашова; під ред. проф. В.Н. Лавренко. - 2 изд., Перераб. і доп. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003

4. Фролов С.С. Соціологія. Учеб. посібник для вузів. - М.: Логос, 2003.

Размещено на Allbest.ru