Електоральна соціологія: історія, теорії, методи

В дисертації приводиться приклад побудови стратегії виборчої кампанії на президентських виборах в Україні 1999 року на основі базового соціологічного дослідження передвиборчої ситуації.

Іншим методом електоральних опитувань є, так звані, рейтингові повторні і хвильові електоральні опитування, основним завданням яких є виявлення шансів на перемогу на виборах та динаміки цих шансів в ході виборчої кампанії певних партій (кандидатів). В дисертації описуються основні види рейтингів, які застосовуються в політичних та електоральних дослідженнях (рейтинг довіри, рейтинг привабливості, рейтинг впливовості, рейтинг інформованості, негативний рейтинг, рейтинг другої позиції, рейтинг симпатій, рейтинг ІІ туру тощо), їх можливості та межі в аналізі структури електорального поля на певних виборах та прогнозуванні результатів голосування, адже рейтингові опитування слугують емпіричною базою таких прогнозів.

Прогнозування результатів голосування на виборах неможливе без передбачення рівня і структури виборчої активності громадян. В дисертації показано що для визначення рівня виборчої активності найбільш ефективною є помірковано-жорстка шкала (Братиму учать - а1, не братиму - а2, важко сказати - а3), а для розробки прогнозу активності треба застосовувати формулу: nа = а1 - K, де nа - це прогноз виборчої активності, а1 - частка тих виборців, які заявили, що братимуть у виборах, а K - коефіцієнт корекції даних опитувань. При цьому автором запропонована методика розрахунку коефіцієнта корекції (K) для конкретних виборів на основі співставлення опитувальних даних про активність на минулих виборах з офіційною статистикою.

Ще складнішим є прогнозування електоральних переваг виборців, де треба враховувати такі чинники:

а) рейтинг привабливості партій чи кандидатів ти тенденції їх зміни;

б) ступінь усталеності рейтингів привабливості та можливість їх зміни в останній тиждень (дні) перед виборцями;

в) розподіл "голосів" тих виборців, які збираються брати участь у виборах, але на момент опитування ще не визначились за кого голосуватимуть;

г) розподіл "голосів" тих виборців, які збираються брати участь в голосуванні, але відмовились брати участь в опитуванні.

За високого рівня "відмовників", низької інформованості і визначеності виборців прогнозування кількісних показників результатів голосування стає практично неможливим, але на практиці критичний рівень (нижче визначеності і інформованості третини виборців) буває тільки на виборах депутатів місцевих Рад.

Як же прогнозується поведінка "невизначених" виборців та "відмовників"? Найпростішим методом "розподілу" голосів невизначених виборців є метод прямої екстраполяції даних останнього передвиборчого опитування, коли для отримання прогнозу проводиться проста операція - невизначених відкидають, а тих, хто визначився беруть за 100% і перераховують результат. Тим самим, неявно робиться припущення, що невизначені (і, можливо, "відмовники") голосуватимуть на виборах на виборах так само, як і ті виборці, хто вже визначився за кого голосувати. Однак метод екстраполяції даних передвиборчих опитувань, як показав історичний досвід дає не досить точні результати. І це не випадково, адже навіть за соціально-демографічними ознаками, соціальним самопочуттям, не говорячи вже про партійно-ідеологічні орієнтації, група невизначених щодо партій і кандидатів виборців значимо відрізняється від тих, хто вже визначився за кого голосувати.

Суттєвого підвищення точності прогнозів можна досягти за допомогою математичного моделювання поведінки виборців. Найпростішими з цих моделей є трендові моделі, що грунтуються на моніторингових передвиборчих електоральних установок. Однак як показав історичний аналіз передвиборчих опитувань в Україні та Росії у більшості випадків ніяких усталених змін рейтингів кандидатів і партій перед виборами не спостерігається, а, отже, їх не можна описати певними математичними формулами. До того ж слід враховувати, що тенденції змін рейтингів кандидатів і партій, які спостерігаються в останні тижні перед виборами в опитуваннях, не знаходять часто свого підтвердження за результатами голосування.

Більш складними моделями прогнозування електоральної поведінки є моделі, що групуються на певних теоріях електоральної поведінки, а саме - моделі, що будуються на соціологічній (статусній, класовій) теорії електоральної поведінки і передбачають врахування в прогнозних розрахунках преференцій різних соціально-економічних, етнокультурних, поселенських, регіональних груп виборців, соціально-психологічній теорії партійної чи ідеологічної ідентифікації та теорії "економічного голосування". Кожна з цих моделей має свої межі і не пояснює всіх особливостей електоральної поведінки, а, отже, і не є універсальною для прогнозування. Тільки поєднання моделей ідеологічного голосування з моделями економічного голосування ідеологічно неідентифікованих виборців дає можливість значно підвищити точність соціологічних прогнозів електоральної поведінки.

Особливими різновидами дослідження електоральних намірів і поведінки виборців є Exit poll (опитування на виборчих дільницях в день виборів) та поствиборчі дослідження, які дають змогу соціологам вимірювання не тільки електоральних установок і очікувань, але й реальну електоральну поведінку. Прогностична функція таких методів досліджень дуже обмежена (і не тільки в часі), а функція контролю за результатами виборів передбачає значно більшої точності вимірювань, ніж передвиборчі опитування.

Що ж стосується науково-пізнавального значення опитувань Exit poll і поствиборчих опитувань, то важко переоцінити їх теоретичну і методичну значущість, адже ці види досліджень дають змогу більш-менш точного (адже елімінувати ні фактор "відмовників", ні фактори нещирості з мотивів страху чи престижу неможливо) вимірювати не тільки, електоральні установки, але й реальну електоральну поведінку. А, отже, виникає можливість вивчення не тільки соціального портрету електорату певних політичних партій та кандидатів, але й найточнішого вимірювання впливу статусних, ідеологічних і ситуативно-економічних факторів електоральної поведінки за допомогою методів кореляційного і регресійного аналізу, а, отже, і перевірки гіпотез теоретичних концепцій електоральної поведінки, якої не має в передвиборчих опитуванях, де соціологи мають справу з електоральними установками та очікуваннями, а не з реальним електоральним вибором.

Висновки

Аналіз історії становлення та розвитку електоральних досліджень в країнах Заходу, Україні та Росії, факторів, що визначають структуру і динаміку електоральних установок і поведінки виборців, методів їх дослідження і прогнозування дозволив зробити такі теоретичні, методичні і прикладні висновки:

1. Як показує історичний і теоретичний аналіз, електоральна соціологія вивчає структуру і динаміку виборчої активності, електоральних установок та поведінки виборців та фактори, що їх визначають.

Функції теоретичної електоральної соціології полягає в тому, щоб описати стан та тенденції змін електоральних установок та поведінки виборців, пояснити, чому громадяни беруть (чи не беруть) участь у виборах, голосують за ті чи інші партії чи кандидатів, прогнозувати зміни в установках та поведінці електорату, розробляти на цій основі стратегію і тактики (технології) впливу на установки і поведінку виборців. Електоральна соціологія є відносно самостійною галузевою соціологічною дисципліною, яка за своїм предметом досліджень, методами побудови вибірок і аналізу принципово відрізняється від соціології громадської думки.

2. Аналіз основних теорій електоральної поведінки - соціологічної теорії статусного голосування, соціально-психологічної теорії партійного голосування та теорій раціонального вибору, обґрунтованих соціологами, психологами та політологами США і західноєвропейських країн, показав, що певною мірою ці теорії пояснюють електоральну поведінку і постсоціалістичних країн. Разом з тим, в умовах ще несформованої нової соціальної структури перехідного суспільства, низької соціальної і партійної ідентифікації виборців, коли безліч партій виникають і зникають, нема партійних преференцій, які сформувались в період ранньої соціалізації (окрім ідентифікації з комуністичними партіями), а, отже, які передаються від покоління до покоління в сім'ї, ідентифікація виборців можлива тільки з ідеологіями, а не конкретними партіями. При цьому в Україні та Росії найбільш активна, ідеологічно ідентифікована частина виборців голосує згідно з своїми ідеологічними уподобаннями, а інша неідентифікована ідеологічно частина виборців -- ситуативно-економічно, тобто в залежності від рівня суб'єктивної задоволеності умовами життя в період, коли при владі знаходився певний Президент чи уряд. В рамках цієї теорії ідеологічно-економічного голосування в рівній мірі можуть бути пояснені, як рівень виборчої активності електорату, так і партійно- ідеологічні преференції виборців. Сам же рівень виборчої активності як в розвинених, так і в нових демократіях на виборах до різних органів носить досить усталений характер і визначається, в основному двома факторами - рівнем партійно-ідеологічної ідентифікації виборців (адже партійно-ідентифіковані виявляють усталену високу активність) та суб'єктивною значимістю певних виборів в громадській думці, яка залежить від обсягу повноважень органу до якого проводять вибори, та поляризації політичних сил, що беруть в них участь).

3. На матеріалі емпіричних досліджень соціологів країн Заходу, України та Росії показується рівень абсолютних і відносних похибок при прогнозуванні результатів голосування та партійно-політичного складу парламентів, аналізуються причини систематичних і випадкових похибок в прогнозуванні поведінки електорату. Цей аналіз показав, що систематичні похибки прогнозів обумовлені як методичними похибками в побудові вибірок політичних досліджень, так і політичною ангажованістю керівників, організаторів та виконавців досліджень, а головне - невмінням коректно прогнозувати електоральну поведінку тих виборців які не визначились щодо партій (кандидатів в депутати та Президента) чи не побажали брати участь в опитуваннях.

Без глибокого теоретико-методологічного осмислення тенденцій змін електоральних установок і поведінки виборців в певних країнах навіть перевірені методи і методики з часом можуть призводити до суттєвих похибок в прогнозуванні та стратегічному плануванні виборчих кампаній.

4. Головним завданням базових соціологічних досліджень виборчих кампаній є визначення адресних (цільових) груп кандидатів (партій) на виборах і їх основних суперників, багатомірна цільова типологія електорату і пошук стратегій впливу на цільові групи виборців. Стосовно українських реалій це означає, що в базових соціологічних дослідженнях обов'язково повинні бути показники ідеологічної ідентифікації виборців, з одного боку, та їх соціально-економічного самопочуття і загальних оцінок економічного становища в державі, з іншого.

Саме позиціонування кандидатів (партій) в двохвекторному ідеологічно-економічному електоральному просторі та визначення на цій основі цільових груп кандидатів (партій) і дає можливість визначити, які ідеолого-економічні групи виборців підтримують певну партію і її суперників, який розмір цих груп, на кого з невизначених ще виборців можуть вони розраховувати, за допомогою яких стратегії можна завоювати голоси ідеологічно ідентифікованих "цільових" груп і неідентифікованих. А як показав аналіз, стратегія боротьби за ідеологічно ідентифікованих і неідентифікованих виборців принципово відрізняється. Щоб вибороти голоси ідеологічно ідентифікованих виборців партії чи кандидату треба довести, що саме вони і є справжніми комуністами, соціалістами, соціал-демократами, націоналістами тощо.

Неідеологізовані ж виборці не сприймають ідеологічних чисел взагалі, їх хвилюють тільки проблеми повсякденного життя і для завоювання їх прихильності застосовують три основних стратегії - "Від добра-добра не шукають", стратегія "меншого з зол", стратегії тотальної критики діючої влади по проблемам повсякденного життя.

5. Завданням же рейтингових передвиборчих опитувань є виявлення шансів на перемогу на виборах та динаміки цих шансів в ході виборчої кампанії, розробка на цій основі прогнозів електоральної активності різних соціально-демографічних і цільових груп виборців. Для розробки прогнозів виборчої активності найбільш ефективного в рейтингових опитуваннях є помірковано-жорстка шкала (так, ні, важко сказати) і використання формули перерахунку опитувальних даних в прогнозах: na = a1 - K, де na - це прогноз виборчої активності, a1 - частина тих виборців, що заявили "так" на питання про участь у виборах, а К - коефіцієнт корекції опитувальних даних. Для розрахунку цього коефіцієнта (К), як показали методичні експерименти потрібно співставити опитувальні дані про участь респондентів у минулих виборах з офіційною статистикою виборчої активності.

Аналіз же методів прогнозування електоральних преференцій виборців щодо партій (кандидатів) - методів екстраполяції рейтингів, трендових методів прогнозування на основі моніторингових опитувань та методів математичного моделювання на основі певних теоретичних концепцій електоральної поведінки показує, що найбільшої точності прогнозів результатів голосування можна досягти тільки за допомогою поєднання моделей ідеологічного голосування з моделями економічного голосування неідентифікованих виборців, тобто мультимодельного підходу до результатів голосування.

Основні положення дисертації викладені у таких монографіях і статтях здобувача

1. Вишняк О.І. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи. - К.: Інститут соціології НАНУ, 2000. - 309 с.

2. Вишняк О., Шевель І. Дослідження і прогнозування виборів в Росії та Україні: досвід і проблеми (1990-1998). - К.: Стилос, 1998. - 150 с.

3. Вишняк О.І., Шевель І.П. Становлення та розвиток соціологічного за-безпечення виборчих кампаній в країнах Заходу (20-і - 60-і роки) // Мультиверсум. Філософський альманах. - 2000. - Випуск 10. - С. 37-50.

4. Вишняк О. Вибори-98: прогнози і реальність // Розбудова держави. - 1998. - №5/6. С. 8-15.

5. Вишняк О. Електоральна поведінка українців і росіян: партійна усталеність та межі ідеологічного голосування // Розбудова держави. - 1999. - №1-6. - С. 33-37.

6. Вишняк О., Пилипенко В. Влада і політики в дзеркалі громадської думки // Генеза. - 1994 - №1. - С. 226-230.

7. Вишняк О., Небоженко В., Пилипенко В. Чи передбачили соціологи перемогу Леоніда Кучми? // Генеза. - 1994. -№ 2. - С. 249-250.

8. Вишняк О.І. Соціальні проблеми радянської молоді // Філософська і соціологічна думка. - 1989. - №8. - С. 3-10.

9. Вишняк О., Міщенко М. Громадська думка населення України про ук-раїнсько-російські відносини // Філософська і соціологічна думка. - 1994. - №7-8. - С. 90-100.

10. Сохань Л.В., Вишняк А.И., Донченко Е.А. Нормативно-ценностный подход к исследованию образа жизни // Социологические исследования. - 1984. - №2. - С. 104-109.

11. Ручка А., Вишняк А., Козловский О. Макроуровень образования. Результаты экспертного социологического исследования "Рейтинг вузов - 97"// Персонал. - 1998. - №3. - С. 87-91.

12. Ручка А., Вишняк А., Козловский О. Рейтинг вузов - 98: результаты второго экспертного опроса // Персонал. - 1999. - №3. - С. 68-72.

13. Вишняк О.І., Пилипенко В.Є. Сучасна соціальна та економічна політика: громадська думка населення України // Інформація і ринок. - 1994. - №3-4. - С. 11-12.

14. Вишняк А.И. Условия и формы жизнедеятельности семьи // Профес-сиональное самоопределение и трудовой путь молодежи. - К.: Наукова думка. - 1987. - С. 112-127.

15. Вишняк А.И. Личность: соотношение трудового потенциала и системы потребностей (социологический анализ). - К.: Наукова думка. - 1986. - 108 с.

16. Вишняк А.И. Стратегии динамического анализа в изучении межгенерационной трудовой мобильности // Межгенерационная трудовая мобильность. - К.: Наукова думка, 1988. - С. 40-58.

17. Вишняк А.И. Динамика социальной ситуации и трудовая мобильность населения // Там же. - С. 88-114.

18. Вишняк А.И. Тенденции изменения профессиональных планов послевоенных поколений молодежи // там же. - С. 154-174.

19. Вишняк А.И., Макеев С.А., Паниотто В.И., Черноволенко В.Ф. Влияние социального типа семьи на трудовое самоопределение подрастающего поколения // Семья и воспроизводство структуры трудовой занятости (опыт социологического исследования). - К.: Наукова думка, 1984. - С. 46-91.

20. Вишняк А.И., Донченко Е.А, Сохань Л.В., Тарасенко В.И. Потребности личности как компонент ее творческого потенциала. Структура потребностей социалистической личности. Динамика развития потребностей личности в условиях НТП // Научно-технический прогресс и творческий потенциал человека. - К.: Наукова думка, 1988.- С. 252-281.

21. Вишняк А.И., Кучеренко А.В. Структура жизненных планов молодежи // Разумная организация жизни личности: проблемы воспитания и саморегулирова- ния. - К.: Наукова думка, 1989. - С. 169-185.

22. Вишняк А.И., Чечель Л.Н. Массовое сознание молодежи: содержание, структура, методика изучения // Формирование мировоззренческой культуры молодежи. - К.: Наукова думка, 1990. - С. 253-263.

23. Вишняк А.И., Чечель Л.Н. Ценностные ориентации молодежи в сфере внепроизводственной деятельности // там же. - С. 292-299.

24. Вишняк А.И. Алкогольная ситуация и особенности управления ею // Трезвость: иллюзии и реальность. - К.: Наукова думка, 1991. - С. 91-101.

25. Вишняк А.И. Социальный облик молодежи как объект исследования // Социальный облик молодежи (на материалах Украинской ССР). Отв. ред. Вишняк А.И., Чурилов Н.Н. - К.: Наукова думка, 1990. - С. 6-24.

26. Вишняк А.И. Проблема социально-економических условий жизни молодежи // там же. - С. 67-80.

27. Вишняк А.И. Сдвиги в повседневной бытовой жизнедятельности молодежи // там же. - С. 126-134.

28. Вишняк А.И. Историческая обусловленность социального облика современного молодого поколения // там же. - С. 161-171.

29. Вишняк А.И. Отношение населения Украины к общественно-политическим организациям, партиям и их лидерам // Молодежь Украины: ожидания, ориентации, поведение. - К.: Наукова думка, 1993. - С. 6-18.

30. Вишняк А.И. Динамика общественно-политических ориентаций и поведения молодежи // там же. - С. 19-30.

31. Migaљovб A., Viљтak A. Vџбjomnэ vztбh kvalifikбcie pracovnнka a jeho hodnotovэch orientбciн v sfйre pracovnej жinnostн // Sociolуgia. - 1983. - №1. - S. 88-92.

32. Visnyak A.-Mokejev S. A munkбsosztбly szakmai - kvalifikaciуs struktъrбjбnak dinamikбja // A farsadalomfejlхdйs tendenciбi az eurуpai szocialista orszбgokban. - Budapest, MSZMP KB Tarsadalomtudomбnyi Intйzete. - 1996. - P. 49-82.

33. Вишняк О., Піддубний В. Віддаватимуть перевагу тому, хто стратегічно мислить // Віче. - 1999. - №9. - С. 102-107.

34. Вишняк О. Аналіз передвиборчої ситуації президентських виборів в Україні // Українське суспільство: моніторинг соціальних змін (1994-1999р.р.). Інформаційно-аналітичні матеріали. - К., Інститут соціології НАНУ, 1999. - С. 170-184.

Анотація

Вишняк О.І. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи. - Монографія.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора соціологічних наук за спеціальністю - 22.00.01 - теорія та історія соціології. - Інститут соціології НАН України, Київ, 2001.

Дисертація є першою спробою в вітчизняній соціологічній науці систематичного вивчення проблем історії, теорій та методів дослідження електоральної поведінки та електоральних установок в вітчизняній та зарубіжній соціології. На матеріалах вторинного аналізу електоральних досліджень в країнах Заходу України та Росії, а також авторських досліджень розкриваються можливості соціологічного вивчення і прогнозування результатів виборів, обгрунтовується "ідеологічно-економічна теорія факторів електоральної поведінки пострадянських країн, розкриваються можливості і межі методів електоральних досліджень

Ключові слова: електоральна поведінка, електоральні установки, фактори електоральної поведінки, методи електоральних досліджень, методи прогнозування електоральної поведінки.

Аннотация

Вишняк А.И. Электоральная социология: история, теории, методы. - Монография.

Диссертация на соискание ученой степени доктора социологических наук по специальности - 22.00.01 - теория и история социологии. - Институт социологии НАН Украины, Киев, 2001.

Диссертация представляет собой первую попытку в отечественной социологической науке систематического изучения проблем истории, теории и методов исследования электорального поведения и электоральных установок избирателей. На материалах вторичного анализа социологических опросов, исследований и прогнозов социологов США, Германии, Франции, Великобритании, России и Украины анализируется уровень точности прогнозных расчетов и причин систематических и случайных ошибок при прогнозировании электорального поведения избирателей различных стран. Изучение основных теорий электорального поведения избирателей развитых демократических стран и специфики избирательных практик постсоциалистических государств дало возможность обосновать "идеологически-экономическую" теорию электорального поведения избирателей Украины и России, согласно которой наиболее активная, идеологически идентифицированная часть избирателей принимает участие в выборах и голосует за определенные партии и кандидатов согласно своим идеологическим установкам, а идеологически неидентифицированная - голосует ситуативно-экономически, в зависимости от уровня субъективной удовлетворенности материальными условиями жизни.

Показывается, что избирательная активность электората на общенациональных выборах как в странах развитой демократии, так и в новых демократических государствах имеет довольно устойчивый характер, а уровень активности избирателей на разных типах выборов (президентских, парламентских, губернаторских, местных) зависит от двух факторов - степени партийно-идеологической идентификации избирателей и субъективной значимости конкретных выборов для неидентифицированных избирателей.

В работе обосновывается система статусных, идеологических и економико-психологических показателей факторов, определяющих электоральную активность и электоральные предпочтения избирателей Украины, индикаторов их фиксации в теоретических и прикладных опросах населения, разрабатывается двухвекторная типология украинского электората, которая дает возможность как анализа и прогнозирования электорального поведения, так и выявления целевых групп при разработке стратегических планов избирательной кампании партий и кандидатов.

В диссертации также анализируются тенденции электорального поведения украинских и российских избирателей в последнее десятилетие ХХ в., раскрывается теоретическая и практическая значимость основных видов электоральных исследований и методов прогнозирования электорального поведения - базовых социологических исследований избирательных кампаний, которые служат основой для разработки стратегии и тактики партий и кандидатов, рейтинговых повторных и "волновых" исследований, которые дают возможность оценить шансы кандидатов на выборах и служат основанием для разработки предвыборных прогнозов, Exit poll и поствыборных исследований, выполняющих функцию контроля за результатами голосования и позволяющими наиболее полно проверить влияние различных факторов электорального поведения, а также эффектность экстраполяционных, трендовых прогнозов и моделирования электорального поведения.

Ключевые слова: электоральное поведение, электоральные установки, факторы электорального поведения, методы электоральных исследований, методы прогнозирования электорального поведения.

Summary

Vyshniak O.I. Electoral Sociology: history, theory, methods. -- Monography.

The dissertation for getting the degree of Doctor of Sociological Sciences, Speciality 22.00.01 -- theory and history of Sociology. -- Institute of Sociology of the Ukrainian National Academy of Sciences, Kyіv. -- 2001.

This dissertation represents a first attempt in the Ukrainian sociology of the systematic study of issues of history, theory and methods of electoral behaviour and attitudes. On the data base of author's studies and the analysis of the works of Western, Russian and Ukrainian Sociologists the possibilities of forecasting of elections is examined, the theory of “ideological-economical” voting by voters in post-Soviet countries is justified, and the possibilities and limits of different methods of electoral studies is demonstrated.

Key words: electoral behaviour, electoral attitude, factors of the electoral behaviours, methods of the electoral research, methods of the forecasting electoral process.

Размещено на Allbest.ru