Вивчення особистісного вибору телевізійних переглядів дорослих людей

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Розглядаючи стратегію розвитку освіти та естетичного виховання молоді в Україні у ХХІ ст., неможливо не помітити, що Електронна Муза , як донедавна величали телебачення, перетворилася на суттєві чинники протидії щодо означеного процесу. Життєво необхідно для суспільства замислитись по те, чому телеперегляди найчастіше залишають душевний дискомфорт, депресію, які іноді не мають пояснення і виходу, але накопичуються, переповнюючи душі безвихіддю, постійним відчаєм та іншими, зовсім не життєдайними, почуттями.

Телебачення… Що таке телебачення? Чим воно стало для сучасної людини? І чому у суспільства виникла звичка приділяти йому багато уваги? На ці та інші питання ми спробуємо розібратись.

Телевізор став надбанням майже кожної сучасної родини. Це своєрідне "домашнє вогнище", коло якого збираються, найчастіше ввечері, всі представники сім'ї. Але телевізор дуже часто стоїть не в одній кімнаті, частіше у гостьовій або у залі, а й у власних кімнатах та на кухні.

Таким чином, складається думка, що телевізор - це головний член багатьох сімей.

Тлумачний словник української мови нам подає, що телебачення - це радіомовлення з передаванням зображень із телевізійного центру. Телебачення стає могутнім засобом популяризації технічного прогресу, досвіду передовиків.

Телебачення - це мистецтво, в якому є багато спільного і з кіно, і з театром.

У юридичному ж словнику зазначається, що телебачення - це виробництво аудіовізуальних програм та передач або комплектування придбаних аудіовізуальних програм та передач і їх поширення незалежно від технічних засобів розповсюдження.

Отже, кожен тлумачить його визначення по-різному, але нікому не секрет, що телебачення має згубний вплив на розвиток особистості та людей в цілому.

До дослідження цієї теми зверталися: психолог та директор центру розвитку особистості «Діалог» Марія Ляхова (Київ), Гання Берднікова, Євген Михайлов (стаття «Чому телевізор - ворог душі №1»), Кунгуров О.А. (« Киевской Руси не было, или Что скрывают историки?»), Розіна Наталья «О вреде телевизора» , Алла Олексієва "Влияние телевизора на человека". Але серед всіх цих праць мою увагу привернула книга німецького доктора наук Райнера Пацлафа під назвою «Застиглий погляд», де він дає телеглядачу поради, як відстояти свою свободу та самодіяльність, вступаючи у взаємозв'яок з телебаченням.

Об'єкт дослідження - це телебачення, як сфера інтересів.

Предмет дослідження - особистісний вибір телевізійних переглядів дорослих людей.

Мета нашої роботи - визначити вплив телебачення на особистість та проаналізувати особистісний вибір телевізійних переглядів людей різних професій.

Для досягнення мети нами були поставлені такі завдання:

- охарактеризувати вплив телебачення на особистість;

- провести анкетування серед людей різних видів діяльності;

- проаналізувати результати поданих анкет.

1. Теоретичні основи вивчення соціалізації дорослих людей під впливом телебачення

1.1 Коротка історія становлення телебачення в Україні

Телебачення - явище високих технологій. Воно з самого початку розвивалось саме як технологічне явище масової комунікації, і розвиток технології виявив важливий вплив на процес зростання ТБ у сферу комунікацій, а потів у перетворення його у домінуючий механізм цієї сфери.

Міркування Р. Клера, висловлені ще в 50-х роках ХХ ст. цікаві й нині. «Телебачення, - писав він в есе «Телебачення і кіно», - може показати на екрані з одного боку сцени, зафіксовані безпосередньо, і, з іншого боку, картини, видовища, раніше відзняті на плівку».

Телебачення обслуговує надзвичайно складна техніка, над якою працювало й працює нині багато видатних науковців, які спільними силами та інтересами змогли створити таке унікальне та надприродне явище для людства. Але важлива й роль працівників телебачення, бо той, хто першим повідомляє новину виграє через те, що саме він задовольняє потребу аудиторії в інформації.

Вагомий внесок у розвиток телебачення, як пише Дж. Джованніні у книзі "Від кременя до кремнію", внесли російські емігранти Франсуорт і Зварикін. Зокрема, Франсуорт створив першу електронну телекамеру. Шлях до рівня сучасного телебачення лежав через громіздкі ящики з окуляром, як у телескопі, механічні телевізори, перші серійні телеприймачі КВН-49, "Москвич", "Ленінград", які можна було дивитися тільки через велику лінзу.

Публічне телебачення у Західній Європі найперше з'явилося в Англії у 1936 році, а 30 квітня 1939 року у СІЛА відкрито телемовлення у Нью-Йорку. З 1 жовтня 1939 року Московський радіотехнічний вузол почав регулярні телепередачі, які приймали аматори на саморобних приймачах у Ленінграді, Києві, Одесі, Смоленську, Томську та інших містах. Лише після Другої світової війни в Європі й Америці з'явилося масове телебачення. Розквіт телебачення СРСР випав на 50-ті роки. У цей час транслюють прямі репортажі за допомогою ПТС (пересувних технічних станцій), готують і передають студійні передачі; транслюють вистави та фільми.

За короткий час історії телебачення пройшло шлях від чорно-білого до кольорового, від антенного до супутникового. Супутникове телебачення - це світове телебачення, що згодом витіснить антенне. Адже воно збільшує кількість телевізійних каналів і приблизно наполовину здешевлює телебачення, відкриває доступ до своїх передач всім, хто має приймальну супутникову антену.

Історія становлення телебачення в Україні пов'язана з ім'ям талановитого фізика - експериментатора Бориса Грабовського, який є сином видатного українського поета Павла Грабовського. Це все розпочалося у 1925 році, коли він зробив першу в колишньому СРСР і в цілому світі телевізійну передачу.

Тоді винахід нашого земляка, на жаль, не зміг відіграти вирішальної ролі. Однак і замовчати його не вдалося. Один з істориків і теоретиків телебачення колишнього СРСР О. Юровський, ніби виправдовуючи негативне ставлення до відкриття українського винахідника, писав, що це був труд одинака, а в такій країні, як СРСР, мовляв, мають значення тільки колективні досліди. Насправді ж, крім політичних міркувань, пояснення тут таке: "гелефот" Грабовського був розрахований на електронний спосіб передавання зображення на відстань, а тогочасна нерозвиненість електронної промисловості не давала змоги швидко реалізувати відкриття.

У 1939 р. першу телепередачу здійснено в Києві. Аудиторія перших трансляцій складалася з кількох десятків власників телеприймачів у Києві. Перервала освоєння можливостей телебачення війна. Київський телецентр був зруйнований.

У 1949 р. на Хрещатику, 26 розпочалося будівництво нового телецентру. Отже, більш-менш регулярне мовлення Київської телестудії почалося у 1952 р. Першими дикторами були Новела Серапіонова та Ольга Даниленко.

У 1956 р. почала діяти друга після Київської - Харківська студія телебачення. Через рік засвітилися голубі екрани в Донецьку й Одесі. У 1965 р. вперше вийшла в ефір загальноукраїнська (загальнореспубліканська) телепрограма, яку підготувала для УТ Харківська телестудія; цим започатковано "виходи" місцевих телестудій на Українське телебачення, хоча провідну роль у ньому й надалі відігравала Київська телестудія. У 1969 р. в Україні з'явилось кольорове телебачення.

Нині передавально-розподільна мережа складається з 57 потужних телестанцій.

Отже, банально буде сказати, що без телебачення нині жити неможливо. А завтра, попереджують нас, без "телеока" і взагалі кроку не зробити. Нам обіцяють, що в недалекому майбутньому частина людей буде працювати, не виходячи з дому, - комп'ютер разом із телебаченням здійснять чергову технічну революцію, яка змінить наш побут, працю, дозвілля. Добре це чи погано - покаже час.

1.2 Вплив телебачення на людину

Серед з найефективніших сучасних засобів масової комунікації - екранні, зокрема телебачення. Природно, що воно стало предметом наукових досліджень. Різким аспектом розвитку та суспільних функцій телебачення, його інтеграційної природи присвячено значний масив літератури.

Слово "телебачення" (грецькою tеlе - далеко) означає, далекобачення. Воно - багатозначне. У широкому значенні це бачення на віддалі рухомих зображень. Рухомі картинки за рахунок своєї швидкої зміни створюють враження постійного руху, ілюзію майже тотожну до природного руху. По-перше телебачення - це спеціальна техніка, що передає зображення на великі відстані.

Нині телебачення, незважаючи на те, що є комп'ютер та Інтернет, все ж є достатньо популярним, особливо у віддалених селах. Але з тих пір, як телевізор увійшов у наше життя, не вщухають суперечки про його вплив на людей. З одного боку перегляд новин, цікавих передач є корисним. Завдяки телебаченню ми дізнаємося багато нового. Наприклад, знайомимося з країнами, яких ніколи не бачили, тваринами, рослинами тощо. Телепередачі багато розповідають про політику , культуру та історію . Телебачення навчає, розважає, навіть спонукає до дій. А з іншого -- вражає, скільки часу в нас забирає перегляд телепередач. До того ж, більшість телевізійних програм не несуть нічого доброго -- в фільмах є чимало сцен насилля і доволі відвертих сюжетів, які дітям взагалі б не варто було показувати. До слова, вчені доводять, що дітям до двох років не можна дивитися телевізор, адже в цьому віці у них відбувається інтенсивний розумовий розвиток. І для того, щоб вони фізично й психологічно розвивалися, з ними потрібно гратись і спілкуватися.

Артур Кларк в інтерв'ю казав, що телевізор - це ідеальна істота з усіх точок зору. З жіночої: не п'є, не палить, на ліво не ходить, завжди готов до виконання забов'язень, завжди повен любовних пристрастей. З чоловічої: не палить, не запитує: «Де був?», не вимагає грошей, повен боксу та футболу. Навіть любляча мати не може з ним зрівнятися. Він завжди вдома, не сварить, не наказує. Не приказує. Не втомлюється. Навпаки! Він каже: «Нічого не роби. Тільки сідай переді мною та натисни кнопку».

Звісно, телебачення - це підступна влада, бо людина навіть не замислюється, що з нею відбувається, з її мозком, думками від безперервного надходження в середину теле-, радіо та іншої електронної продукції. Телебачення знищую людську «імперію» почуттів та відносин.

Марія Ляхова у своєму блозі писала, що телевізор сприяє розвитку «фіксованого погляду», який в свою чергу блокує довільну увагу, або вольове зусилля, котре заставляє нас підтримувати цю увагу на тому, що ми чуємо, або бачимо в даний момент і не дозволяє нам виключатися. Наприклад, ви починаєте щось важливе казати, а у відповідь чуєте: «Не заважай! Тихо! Замовчи!». Бо у цей момент їх зафіксувало телебачення та сконцентрувало на себе.

Наталя Розіна у своїй статті розкриває вплив телебачення називаючи телевізор по-різному, а саме: «пожирач часу», «викрадач здоров'я», «втрачені цінності», «добровільна самота», «спотворена реальність». Наступним її кроком у статті є опис телемана та невеликі тези стосовно того, на скільки ти, читач, «влип».

Отже, телевізор - пожирач часу! Середньостатистичний житель країни приходить з роботи о 18 годині і відразу вмикає телевізор на кухні, вимикаючи його тільки після півночі. У вихідні та свята телевізор в деяких будинках працює цілодобово.

Вже підраховано, що люди проводять біля телевізора ТРЕТИНУ свого життя! І при цьому постійно скаржаться на брак часу.

Телевізор - викрадач здоров'я! При тривалому перегляді телепередач погіршується зір. Наші очі пристосовані для того, щоб постійно змінювати фокусування, розглядаючи навколишній світ. Телевізор позбавляє їх цієї можливості.

Крім цього всі захворювання, так звані «епідеміями сучасності», пов'язані з гіподинамією. Гіпертонія, інфаркти та інсульти. Ожиріння і цукровий діабет. Захворювання вен і суглобів. Остеопороз. Причина цих хвороб в тому, що люди все менше і менше рухаються. І при цьому все більше і більше їдять біля телевізора.

Проводячи у «блакитного екрану» кілька годин на день, діти і дорослі заробляють атрофію м'язів. В результаті їм важко сидіти, стояти, а в перспективі і рухатися взагалі. Знижується витривалість. Найпростіші дії даються насилу. При цьому з'являється втома не тільки фізична, а й психологічна.

Телевізор - це втрачені цінності! Мало хто замислюється про те, що телевізор не може відображати реальне життя. Щоб надати сюжету захоплюючу лінію, автори сценаріїв вдаються до несподіваних поворотів в долі героїв. У реальному житті багатьом людям не вистачає яскравих відчуттів. Але замість того, щоб зробити власне життя цікавою і захоплюючою, люди стежать за чужим життям, нарікаючи на те, що їх доля не вдалася.

Коли герой серіалу досягає успіху, часто створюється ілюзія того, що сама людина не зробила ніяких зусиль і все отримала «просто так». Ілюзії створюють і різного роду «зоряні історії». Розкрутка кожного «персонажа» зазвичай продумана до дрібниць. Але любителі підглядати в замкову щілину про це не замислюються.

Деякі телеглядачі починають порівнювати своїх дітей або подружжя з телевізійними персонажами. Адже на екрані позитивний герой часто не має недоліків. Пошуки «ідеального» партнера, схожого на героя з серіалу, закінчуються конфліктами і самотністю.

Телевізор - це добровільна самота! Самотність це погано. Але ж і телевізор замикає глядача в чотирьох стінах. Причому «затворниками» люди стають цілком добровільно і усвідомлено. Деякі відключають телефон, щоб «поспілкуватися» з телевізором.

У сучасному суспільстві телевізор замінив багатьом людям всі форми дозвілля. Куди відправляють батьки дітей, коли їм хочеться вирішувати їхні проблеми? До телевізору! Маленьку дитину можна надовго «зафіксувати» перед блискучим екраном. Так телевізор замінює дитині маму, тата, ігри, книги, фізичну активність, прогулянки та друзів.

Жоден наркотик, жодне захворювання не здатне так швидко і так міцно ізолювати людини від суспільства. У деяких сім'ях практично не розмовляють - спільний перегляд телевізора замінює спілкування. Перед екраном люди стають пасивними. Почуття сприйняття часу порушується. Реальність спотворюється.

Телевізор - це спотворена реальність! Потік даних з екрану спеціально обробляється. Він на несвідомому рівні нав'язує людям певні цінності.

Запитайте телемана - для чого він щодня дивиться новини? Він відповість, що хоче бути в курсі того, що відбувається у світі. В якому світі?

По телевізору постійно розповідають про війну, смерть, катастрофи, нещастя, стихійні лиха. На одну позитивну новину доводиться до 7 негативних. Такий потік негативу шкідливий для здоров'я. І для чого потрібно знати про те, що відбувається в Африці, якщо не бачиш, що відбувається у власному домі?

Мова телебачення - це «картинка» і звук. Вони сприймаються правою півкулею, яка відповідає за підсвідомість. Телевізійна реальність змінює його, викликаючи залежність, нав'язуючи стереотипи поведінки і мислення.

Далі кілька слів хочеться сказати про те, як виглядає телеман. Телемани бувають різними. Одні дивляться нескінченні серіали. Інші шукають «пізнавальні» програми. Третіх не відтягнути від кримінальної хроніки. Є фанати ток-шоу і любителі телевікторин. Найбільш залежні не вимикають телевізор ні вдень, ні вночі. Він працює постійно, «для фону». При цьому люди можуть паралельно займатися ще чимось.

Найгірше, коли людина без кінця перемикає телеканали, посилаючи в свій мозок кашу з образів і звуків. Ці люди часто не можуть згадати, що вони дивилися, хоча проводять біля телевізора добу.

Любителі серіалів, навпаки, часто пам'ятають усі його подробиці. І вважають події цілком правдоподібними.

Не втримуюсь сказати кілька слів про вплив телебачення на дітей, бо діти - це найдорожче й головніше у нашому житті, золото, яке треба берегти. Психолог Марія Ляхова у своєму блозі зазначає: «Про важливість образного мислення дітей писав у своїй роботі спеціаліст по фізіології органів чуття Хорст Прен: «У дітей, які проводять перед телевізором 2-3 години на день, кора головного мозку подібна до пустині. У них повністю втрачена здатність уявляти. Деякі діти не в змозі намалювати прості побутові предмети»».

Отже, приклад показує, що в результаті надмірного телеперегляду подавляється здатність творити образи, і з часом така втрата може стати безповоротною.

На даний момент, на мою думку, яскравою книгою, яка показує важливість захисту дитини і людини загалом від телебачення є праця Пайнера Пацлафа, яка має назву «Застиглий погляд».

Райнер Пацлаф досліджує неусвідомлюваний вплив телебачення на людину і показує, до яких наслідків для розвитку дитини призводить телеперегляд. Викладені їм нові, часом несподівані результати досліджень підтверджують висновок, що вплив телевізійних образів на фізіологію людини дуже серйозно. Особливо важко компенсувати нерідко виникають з цієї причини тяжкі порушення в розвитку мови.

У зв'язку з цим автор дає телеглядачеві поради, як відстояти свою свободу і самодіяльність, вступаючи у взаємини з телебаченням. Батьки знайдуть у цій книзі корисні відповіді на такі, наприклад, питання: з якого віку дітям можна дивитися телепередачі? Чим компенсувати шкоду від телеперегляду? Як навчити дитину свідомо і самостійно ставитися до телевізора?

Отже, він пише, що основна увага в моїй книзі приділена на фізіолого- антропологічної стороні справи, а не на змістовних питаннях, пов'язаних з телепрограмами, оскільки я переконаний, що фундамент для справді вільної, об'єктивного ставлення до цього ЗМІ може бути створений лише через дослідження впливів телеекрану, що не залежать від змісту програм. Адже, поки ми не збагнемо, що відбувається з нами під час перегляду на несвідомому, підпороговому рівні, тобто в області чистої психофізіології, не ми будемо господарями телевізора, а телевізор - нашим господарем. Тому нагальним завданням має стати підвищення ступеня свободи глядача щодо екрану.

Далі в книзі розкривається дослідження: спочатку про головне - зір та телебачення, потім розвіювання міфу про телекультуру, далі читаємо про те, як сприймати телебачення по-дорослому, наступне про головніще - діти та телебачення і на останок автор пише заключне слово про те, що губить та рятує мовлення у часи мас-медіа.

Зараз ми розглянемо кілька важливих тез та висновків цієї книги.

Для більшості глядачів телезображення - в принципі таке ж, як всі інші. Але це помилка. Велика помилка.

Отже, коли сітчатку ока «взято у полон», то погляд ціпеніє, перетворюючись у всім знайомий «телепогляд». Народна мудрість недарма назвала прилад, що змушує приймати настільки протиприродну установку, «ящиком для ідіотів». Але було б помилкою думати, ніби «застиглий погляд» - недолік телеглядача: такий погляд з першої ж миті нав'язується йому самою природою телекадру, і ніхто не в змозі уникнути цього примусу. (Tе, що тут сказано про параліз ока впливом електронних образів, в строгому сенсі слова відноситься насамперед тільки до традиційних електронно-променевих трубок, в тому числі - комп'ютерних моніторів, оскільки в них частота оновлення зображення відповідає прийнятим для телеприймачів).

Якщо прагнення дивитися покидає очі, тому що людина хоче, скажімо, відпочити або його свідомість повністю зайнято суб'єктивною діяльністю, то очі, позбавлені керівництва, приймаються блукати , а погляд стає заціпенілим і скляним.

Саме в цьому положенні очі опиняються перед телевізором: зображення, як ми бачили, виникають тут у цілісному вигляді не на екрані, де їх шукає погляд, а в самому глядачі, на сітківці його очей. Таким-то чином складається парадоксальна ситуація: погляд постійно повинен залишатися фіксованим зовні, на екрані, а в той же час рухова активність око вже не управляється вольовим зусиллям, оскільки справжнього зображення зовні їм не знайти.

Гертруда Штурм зазначає, що телебачення, як мас-медіа викликає емоційні переживання, в силу своєї стійкості рівнозначні емоційним уподобанням.

Як не дивно, за минулі десятиліття телебачення не стали цінувати менше - навпаки, попит до нього тільки зріс, що доводить постійно зростаюче час переглядів. Сьогодні телебачення з великим відривом лідирує серед способів проведення дозвілля - як у підлітків, так і у дорослих.

Одну з найважливіших причин цього явища (поряд із зростаючим голодом за зображенням) треба, звичайно, бачити в тому факті, що цей носій інформації, на відміну від газети або телефону, використовується головним чином не для передачі об'єктивної інформації, а для розваги, що обіцяє відтіснити почуття нудьги, внутрішньої порожнечі і самотності і тому відвойовує собі все більше місця в повсякденному житті. Телебачення з його ток-шоу, новинами та спортивними репортажами, мильними операми і бойовиками перетворилося для сучасної людини в оповідача - жартівника і клоуна. Але воно ж перетворилося і в культове осередок життя, що задає ритм дня, яке надає шаблони для практичного життя, що розширює обмежений кругозір, що зв'язує індивіда з людством і вселяє навіть найбіднішим з бідних почуття особистої участі в ході спільного життя. Тому вже в 1976 р. американський дослідник мас-медіа Джордж Гербнер порівняв роль телебачення з роллю церкви в середні століття. Понтер Томас в 1998 р. зробив паралель між телебаченням і релігією предметом спеціального дослідження.

Спочатку до телебачення не підходили з тими мірками об'єктивності і тверезості, які ми вважаємо природними для відношення до інших апаратів. Телебачення , як наголошувала загальна думка:

* позбавить людину від соціальної ізоляції;

* дасть велику економію часу в побуті;

* показуватиме реальний світ;

* дозволить масам населення освоювати все більше інформації;

* значно підніме освітній рівень усього населення;

* згладить відмінності між соціальними верствами;

* сприятиме розвитку когнітивних здібностей глядача;

* допоможе дітям домогтися кращої успішності в школі;

* допомагатиме краще розуміти політику і зміцнить демократію.

Але Результат виявився невтішним, оскільки жодна з покладалися на телебачення надій не збулася. Зовсім навпаки.

Людина зовсім не позбулася ізоляції. У 1996 р. опитування 57 % населення Німеччини виявили зростаючі побоювання щодо впливу нових мас-медіа на міжлюдську комунікацію. Відомий дослідник соціальних тенденцій Хорст Опашовскі зауважує з цього приводу: «Трохи більше половини населення переконане, стало бути, в тому, що зрощення комп'ютера, телефону і телевізора веде тільки до самотності з машиною. Багато хто бачить в нових мультимедійних можливостях швидше біч самотності, ніж прогрес в області комунікації».

Телеглядач не прийшов вже на своєму досвіді висновку, що уявне насолоду зрештою обертається ненавмисним способом вбити, розтратити час? Ірена Неверлі досліджувала феномен «телечасу» в спеціальній монографії, виявивши діючі тут тонкі психологічні механізми.

Опашовськи далі повідомляє: «Свіжі соціальні дослідження (1994 р.) показали, що інтенсивне використання мультимедійних засобів у формуванні особистого дозвілля не дає ніякої економії часу, а, навпаки, діє, скоріше, як пастка для часу. Взаємодія з мультимедіа розкрадає часові ресурси їх споживача. Наслідки цього - стрес і хронічний цейтнот » Опашовскі далі повідомляє: «Свіжі соціальні дослідження (1994 р.) показали, що інтенсивне використання мультимедійних засобів у формуванні особистого дозвілля не дає ніякої економії часу, а, навпаки, діє, скоріше, як пастка для часу. Взаємодія з мультимедіа розкрадає часові ресурси їх споживача. Наслідки цього - стрес і хронічний цейтнот».

Важливий мотив такої поведінки - страх упустити щось важливе: «Підростає ціле покоління вигодуваних дешевої їжею мас-медіа дітей. Вже сьогодні кожен другий житель світу за звичкою читає під час їжі. А при включеному телевізорі читають і їдять, гладять і лагодять, розважаються, говорять по телефону з друзями або грають з дітьми і кішками. Все хочеться побачити, все хочеться почути, все випробувати, а головне - не упустити нічого в житті».

Що стосується телебачення та зайвої ваги, то численні дослідження, проведені в США на тему впливу рекламних роликів на харчові звички дітей, залишилися гласом волаючого в пустелі. Вже в 1980 р. було відзначено, що в американських програмах для дітей 80 % реклами присвячено темам іграшок, кукурудзяних пластівців, ласощів, ласощів і ресторанів готового харчування. У 1990 р. дослідники виявили, що «шість з десяти рекламних кліпів по суботніх ранках рекламують товари, що відносяться до харчування. Більша частина продуктів, які показують у них дітям, містить в собі надмірно багато цукру - це солодкі кукурудзяні пластівці, тістечка, солодощі, солодкі напої і кекси. Ці кліпи, як правило, захоплюючі, витримані в швидкому темпі, зроблені з вигадкою, супроводжуються приємною музикою і програшами і розіграні симпатичними акторами. Представлення продуктів у них зв'язано з жартами, позитивними якостями, призами і знаменитостями, що викликають захоплення». Але і в щоденних вечірніх ігрових фільмах дуже багато персонажів їдять і п'ють, правда, це рідко бувають регулярні прийоми їжі - вони, як правило, поглинають ласощі зовсім «попутно» - причому точно так само, як і глядачі. У 1979 р. Гербнер, Морган і Сіньорьеллі протягом цілого тижня досліджували покази їжі, напоїв, поглинання їжі і т.д. на американському телебаченні під час основних передач і в дитячих програмах вихідних днів, зафіксувавши, що приблизно дев'ять разів за одну годину можна побачити, як їдять і п'ють або почути розмови про їжу.

Ненсі Сіньорьеллі, детально вивчала вплив телебачення на харчові звички глядачів, закінчила свій звіт словами: «Отже, телебачення і мас-медіа взагалі пропонують досить проблематичні і потенційно небезпечні відомості про їжу і харчуванні. Тому нам дуже важливо усвідомити всі підступність цих повідомлень про їжу і харчуванні в мас-медіа - особливо якщо вони адресовані дітям і підліткам. Якщо ми хочемо жити довго, зберігаючи здоров'я, нам доведеться витягти звідси урок».

Стосовно питання про ставлення до телевізора, то що ж із ним треба робити? Чи ми можемо протистояти такій спокусі? Звичайно, є люди, що приймають радикальне рішення і водночас виганяють телевізор з дому. Наскільки відомо, для тих, що енергійно зробили такий крок, це здобуло тільки позитивні наслідки і, за їхніми власними визнаннями, поліпшило їх життя. Але, думається , було б великою помилкою на основі такого досвіду вважати, ніби відмова від телебачення відразу ощасливить людство. Той , хто цього вимагає, не розуміє, що, вимушено позбавивши себе телевізора, дорослі не вирішать проблеми, а тільки відсувають їх. Адже по закінченню в середньому 20 000 годин переглядового часу у людини (що не досягла повноліття ) умовний рефлекс інактивності вкоренився вже так глибоко, що відмова від телевізора призведе до утворення величезної діри, страхітливої внутрішньої порожнечі, заповнити яку більшість людей не зможе. Наслідком буде глибока депресія і пристрасне бажання знову опинитися в колишньому стані.

Отже, головне завдання - не утримувати людей від спілкування з телеекраном, а допомогти їм крок за кроком знайти внутрішню свободу, необхідну, щоб позбутися диктату ззовні, через екран. Кожен може зробити такий крок, навіть не відмовляючись від телевізора, - якщо, звичайно, захоче.

Допомогою в цьому може слугувати зазначена вже книга «Застиглий погляд», в якій подається низка вправ та кроків, які допоможуть позбавити себе від теленаркоманії.

Що стосується дітей та телебачення. Чи давати дітям дивитися телевізор - справа вільного вибору і відповідальності батьків. Нижченаведене адресовано насамперед батькам або вихователям, які вирішили давати дитині дивитися телевізор. Вони беруть на себе велику відповідальність. Адже телевізор - апарат образливий: він здатний глибоко вплинути на розвиток дитини, а при безконтрольному користуванні - принести йому великої шкоди. Найсерйозніша небезпека полягає в тому, що у своїх рішеннях дорослий завжди звертає увагу лише на зміст програм, а не на багато важливіші підпорогові впливи, що починаються, як тільки погляд дитини падає на телеекран. Тому доцільно ще раз назвати тут фактори, що діють при телеперегляді:

1) зміст та жанр передачі ( скажімо, інформаційна програма, художній фільм, мультфільм і т.д.);

2) залежність від камери глядацького погляду, що сприймає всі спецефекти (наплив, монтаж, зміна кадру, зміна перспективи і т.д.);

3) різні фізіологічні впливи екрану, незалежні від особливостей програми і пов'язані з фізичної нерухомістю глядача.

Фактор 1 усвідомлюється всіма телеглядачами і, як правило, привертає їх увагу, а часто здається навіть єдиним визначальним фактором («обговорення програм»).

Фактор 2, як правило, вислизає від свідомого сприйняття або, у всякому разі, відчувається дуже смутно, якщо, наприклад, сцени змінюються занадто часто або раптово. Глядач взагалі не помічає глибокого впливу цих коштів на свою емоційну сферу, свої симпатії й антипатії, настрої та оцінки.

Найбільш глибоким впливом має фактор 3 - він позначається на обміні речовин і нервових процесах людського організму, що протікають нижче порога усвідомлюваності, тобто на несвідомому рівні. Тут закладається те, що проявляється багато пізніше, коли фізіологічні впливу вже приводять до стійких змін.

Цей третій фактор , досі найменше турбувала дорослих, для дитини має вирішальне значення. Адже «вікна » його тілесно-фізіологічного розвитку розкриті ще так широко, що телеекран впливає на нього до самих глибин і цей вплив виявляється необоротним. Стало бути, вирішуючи питання, що можна дозволити дивитися дитині в конкретному випадку, цьому чиннику слід приділяти особливу увагу.

Іншими словами, навіть якщо по якомусь каналу йдуть виключно нешкідливі дитячі передачі, вільні від насильства і реклами, це ще далеко не виправдовує дозволу дивитися телевізор скільки завгодно. Адже чим більше час перегляду, тим сильніше вплив 2-го і 3-го факторів, настільки негативний, що допускати його не можна ні в якому разі.

Правда, дорослий повинен правильно розуміти своє завдання - не варто в надлишку завзяття непомітно брати на себе роль «масовика», розважальника, що намагається веселити дитину безперервними витівками. Така метушня була б попросту «телетеатром одного актора» і аж ніяк не заохочувала б в дитині активності. Адже головне - розбудити в ньому природну тягу до діяльності і направити її в розумне русло. Це вимагає від дорослого не стільки великої витрати часу, скільки уяви і здатності співпереживати. І якщо дитина піде таким шляхом , він і сам добре зуміє себе зайняти.

У батьків «сьогодні все менше часу для дітей: у середньому у матері для нормального розмови з дитиною залишається лише приблизно дванадцять хвилин в день», повідомляє Борбонус (керівник школи для дітей з порушеннями мови у Вупперталі). «Високе безробіття, посилений тиск конкуренції та раціоналізації, хворобливі збої систем соціального страхування, - продовжує він , - все це робить людину більш пригніченим, безсловесним, байдужим». Вчителі та батьки, вважає , вже не справляються з раптовими соціальними змінами, зі стресами і конфліктами з приводу розлучень, з неповними сім'ями і професійними проблемами.

У нас в державі є висока комісія, яка опікується питаннями суспільної моралі. На її висновки реагує Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, спрямовуючи телерадіоорганізації-порушники в рамки. А чи не потрібна й комісії з питань культури мови з подібним повноваженнями? Адже без мовної культури в суспільстві не буде і загальної культури.

Напередодні 13-ї річниці незалежності України «ТелеКритика» звернулася до експертів із питаннями: «Чи допоможе вітчизняне ТБ формуванню української політичної націй, української державності? Якою, на ваш погляд, мала б бути в цьому сенсі редакційна політика державних і приватних каналів? Якою мала б бути політика державних органів та громадських організацій, що мають на меті вплив на формування вітчизняного простору?». Своєрідним підсумком журнального опитування став висновок, зроблений В. Скуратівським: «Телебачення має бути інтелігентним та гуманістичним. Тільки й усього».

За визначенням професора Олександри Сербенської, ефірне мовлення - це різновид публічного мовлення і реалізується за допомогою сучасної техніки по радіо та телебачення, які створюють сьогодні мовленнєвий фон, що впливає на мовленнєву поведінку глядачів та слухачів. - вони підсвідомо засвоюють манеру розмови.

Отже, телебачення сьогодні - один з найсильніших засобів маніпулювання суспільною точкою зору. Воно впливає на зір та слух одночасно, - критичне сприйняття реальності при цьому затуплюється, а можливість маніпулятивного впливу на глядача збільшується.

2. Практичне дослідження з вивчення особистого вибору телевізійних уподобань дорослих людей

2.1 Методи дослідження особистісного вибору телевізійних переглядів дорослих людей

Методи дослідження:

· Аналіз літератури з теми дослідження.

· Проведення та аналіз анкетування.

Етапи дослідження:

· 1 етап - аналіз літератури з теми дослідження.

· 2 етап - розробка змісту дослідно-експериментальної роботи та реалізація її на практиці.

· 3 етап - аналіз результатів дослідження; написання методичних рекомендацій на основі аналізу результатів дослідження, оформлення роботи.

Для діагностики та виявлення переваг у «теледивлення» основним методом дослідження було обрано анкетування. Нами була вибрана анкета кандидата психологічних наук, доцента Баришевої Олени Іванівни «Вивчення ставлення до телепереглядів», складається з 13 питань, відповіді на які дозволили побачити ставлення людей до призначення телебачення взагалі і визначити яким жанрам кінофільмів віддають переваги та чим саме імпонують ці жанри. Кілька питань змусили учасників замислитися над тим, скільки часу вони перебувають біля телевізора, читають книжки, спілкуються з друзями. Розроблена анкета має 8 відкритих питань, які репрезентують вільні відповіді на питання особистого характеру щодо телевізійних та книжкових уподобань та телевізійних героїв. Також в анкеті 4 тестові питання, які визначають жанри телевізійних уподобань. Та 1 питання визначає професію опитуваного.

2.2 Аналіз результати дослідження особистісного вибору телевізійних переглядів дорослих людей.

Табл. 1. Аналіз відповідей на 1 питання у відсотках

Питання	А	Б	В	Г	Д	Е	Є	Ж
Як ви проводите своє дозвілля?	40	30	26.7	13.3	66.7	23.3	23.3	20

Отже, ми бачимо, що більшої переваги опитувані надають спілкуванню з друзями, на другому місці - читають, н третьому - займаються спортом.

Табл. 2. Аналіз відповідей на 2 питання

Питання	Будній день	Вихідний день
Скільки часу у будній та вихідний день ви витрачаєте на перегляд телевізійних фільмів?	В середньому - 1год .45 хв.	В середньому - 4 год.

Отже, ми бачимо, що людина, яка працює на перегляд телебачення в середньому затрачує 1 годину 45 хвилин, а у вихідні - 4 години.

Табл. 3. Аналіз відповідей на 3 питання у відсотках

Питання	А	Б	В	Г	Д	Е	Є	Ж	З	И
Що саме вам подобається дивитися по телебаченню більш за все?	26.7	33.3	13.3	23.3	36.7	23.3	13.3	23.3	10	6.7

Результати цього питання показують, що більшість віддає перевагу переглядові кінофільмів, меншої уваги - пізнавальним передачам та на третьому місці та з однаковою кількістю - розважальним програм, мультфільмам та інформаційним передача. Найменший процент (2 людини) - це ті, хто відповів, що не дивиться телевізор.

Наступне 4 питання відкритої форми - Чи читаєте ви книжки? (Назвіть останній прочитаний вами твір). Результати анкетування на це питання показали, що 33.3 % людей не читають нічого, а 66.7 % написали назви прочитаних книжок. З тієї кількості людей, що читають 40 % людей читають книжки за спеціальність. Ось кілька прикладів літератури з опитування за професіями:

системний інженер - Слава Курилов «Один в океане»;Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

інженер електрозв'Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

язку - Джек Лондон «Кусок мяса»;

журналіст - книжки, присвячені Елвісу Преслі;

викладач економіки - Роберт ХайнлРазмещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

айн «Уплыть за закат»;

викладач історії - Бел Кауфман «Вверх по леснице, ведущей вниз»;

економіст - Роберт Сальваторе «Путь темного Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

эльфа»;

викладач англ. мови - Чак Паланик «Проклятые»;

системний адміністратор - Джорж Оруелл «1984»Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

;

візовий менеджер - Вадим Зеланд «Трансерфинг реальности»;

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

начальник транспортної фірми - Ф. Достоєвський «БесыРазмещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

»;

вчитель англ. мови - Брем Спокер «Дракула»;

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Табл. 4. Аналіз відповідей на 5 питання у відсотках

Питання	Перегляд кінофільмів	Спілкування з друзями
Чому саме ви надаєте перевагу: перегляду телефільмів чи спілкуванню з друзями?	13.3 %	86.7 %

Отже, ми бачимо, що більшість опитуваного населення полюбляє спілкуватися з друзями, ніж перегляду кінофільмів.

Табл. 5. Аналіз відповідей на 6 питання у відсотках

Питання	А	Б	В	Г	Д	Е	Є	Ж	З	И	К	Л	М	Н	О
Який саме жанр телевізійних фільмів вам подобається більш за все?	6.7	6.7	16.7	6.7	3.3	0	0	10	16.7	3.3	0	0	13.3	6.7	3.3

Результати даного питання показують, що більшість опитуваних віддають перевагу пригодницьким стрічкам та комедіям (16.7 %), на другому місці серіали (13.3 %) та на третьому фантастика (10 %).

Наступні питання були відкритої форми, тому кожен відповідав різне. Але з опитування можна зробити висновок, що люди віддають перевагу фільмам і телебаченню, тому що воно їх зацікавлює та налаштовую на спокій та відпочинок. І на питання - чого саме вам не вистачає у реальному житті (яких почуттів, емоцій, ситуацій) з того, що ви бачите в кіно, більшість відповіли, що всього вистачає, а деякі відповідали те, особисте, що їм не вистачає, наприклад, ідеальних відносин, веселих ситуацій, грошей, чоловіка та дитини, пригод, гострих почуттів, подорожей. Але все це, на мою думку приховує буденність, а не кінофільми.

Висновки

Таким чином, наше дослідження приводить до наступних висновків, що для людини у сучасному житті телебачення не займає важливого чи головного місця, а все ж це місце займає читання книжок, спілкування з рідними, друзями, займаються спортом, що означає, що наше суспільство не деградую, що власне у мене викликає позитивні емоції.

Тут важливими є слова В. Саруханова, що телебачення розважає, телебачення інформує. Скоро й любов'ю будуть займатися не відриваючи погляд з блакитного екрану.

У структурі глобальних інформаційних систем найбільш значущим за масштабами впливу на масову й індивідуальну свідомість є телебачення. Різноманіття в використанні колірної палітри, варіативно-інструментальні можливості режисури у виборі музично-звукового забезпечення телепрограм з урахуванням ефективно спрямованої на глядача виразності пропонованих жанрів та тематичних сюжетів, все це передбачає і, як правило, створює на рівні буденної свідомості загальний пафос достовірності відображення в телепередачах тих чи інших явищ і процесів життєдіяльності нашого суспільства.

На жаль, телебачення стало транслятором нав'язаною суспільству мови, чужорідних орієнтирів псевдокультури. Не підлягає сумніву, що це впливає і на свідомість людини, призводячи до відхилення в психічному розвитку і масу інших негативних наслідків. Обурена телеаудиторія запитує, подумки звертаючись до організаторів сучасного телебачення, кому і в яких цілях адресована тіньова сторона людської життєдіяльності, що можуть спіткати з пропонованих сюжетів соціального та морального «дна» суспільство.

Саме в цьому підході, що вимагає докорінної перебудови творчої діяльності всього телевізійного цеху, криється справжнє відродження виховного потенціалу вітчизняного телебачення як потужного засобу формування суспільної свідомості.

На мою думку, у нас ще все попереду, бо зараз людина усвідомлює сутність «зомбування» та прагне до незалежності своїх думок. Як засвідчує журналістська практика і підтверджують соціологічні дослідження, людина засвоює, передусім, ту інформацію, яку вона свідомо ви півсвідомо вибрала із загального інформаційного потоку. Як зазначено в одному з досліджень, зорове сприйняття вбирає численні джерела інформації окрім тих, які сприймає око, коли ми дивимось на об'єкт.

Отже, бажаю всім читати більше книжок. Всього найкращого.

суспільний особистісний телевізійний

Список використаної літератури

1. Владимировна М. Как на телевидении манипулируют зрителями / Мария Владимировна // Журналист, 2008.-№ 9.- С. 51-52.

2. Грегори Р. Глаз и мозг. - М., 1969. - с.14.

3. Дейнегіна Т.О. Руйнація та деформація нації як наслідок впливу телебачення / Т.О. Дейнегіна // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, 2011.-№ 8 (219), ч. 2 : Педагогічні науки. - С. 55-60.

4. Дмитровський З.Є. Телевізійна журналістика: матеріали для вивчення основ тележурналістики / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. - Л.: Видав. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006.- 208с.

5. Карпова Л. Особливості комунікативного впливу телебачення: інтегративний аспект / Людмила Карпова // Вісник книжкової палати, 2008.-№ 7.- С.23-26.

6. Клер Р. Размышления о киноискустве. - М., 1958. - с. 142.

7. Кузнєцова О.Д. Засоби масової комунікації. Посібник: Вид. 2-ге, перероблене й доповнене. - Серія "Навчальні та наукові видання професорсько-викладацького складу Львівського національного університету імені Івана Франка" - Львів: ПАІС, 2005. - 200с.

Размещено на Allbest.ru

...