Визначення напрямків соціальної роботи з людьми залежними від психотропних речовин

У віртуальному просторі існують численні особисті і домашні сторінки, присвячені профілактиці та лікуванню наркоманії, а також антинаркотичним культурним акціям, часто складені колишніми наркоманами й ін.

Численні громадські організації, чия діяльність лежить у площині профілактики адиктивної поведінки, також представлені в мережі. Вони використовують методи первинної профілактики, в основному займаючись санітарним просвітництвом.

Крім всього іншого, у мережі існують сторінки терапевтичного співтовариства Анонімних Наркоманів і Анонімних Алкоголіків, а також численних супутніх груп, які використовують ідеологію і методи програми «12 кроків», включаючи групи співзалежних осіб.

Різновидом інформаційних антинаркотических ресурсів виступають тематичні розділи на популярних медичних серверах загальної тематики, як правило, вони носять популярний характер.

Таким чином, мережа Internet виступає потужним чинником впливу на споживання адиктивних речовин. Її вплив поширюється в двох протилежних напрямках -- як стримуючому, так і стимулюючому адиктивну поведінку. Істотною особливістю мережі є вільний і практично неконтрольований доступ до інформації першого (пронаркотичного) і другого (антинаркотичного) типу. Цю особливість, на нашу думку, необхідно використовувати при побудові соціальної технології профілактики адиктивної поведінки. У свідомість споживачів наркотиків та людей, які просто цікавляться цією проблемою, необхідно впроваджувати максимально повну і достовірну інформацію про адиктивні речовини. Це повинно проводитися з метою не допустити проникнення на місце можливих інформаційних прогалин широко поширених у молодіжному середовищі міфів, стереотипів і помилок.

2.4 Кримінально-політична й економічна профілактика наркотизму

Діяльність правоохоронних органів (виконавчої влади) спрямована не тільки на кримінальну репресію наркотизму, але й на його попередження. Але усе ж основним методом для правоохоронних органів є карна репресія наркотизму.

Необхідно згадати і законодавчу владу, що встановлює економічні санкції для адиктивних речовин, які не підпадають під карні заборони, але поширення яких спричиняє соціальні проблеми (алкоголь, тютюн). Основними методами для цього класу агентів також є бар'єрні методи, що включають різноманітні заходи обмеження доступності адиктивних речовин, метою яких є зниження пропозиції цих речовин. Вони належать до загальної законодавчої політики держави у відношенні наркотизму і містять у собі обмеження виробництва, контроль над поширенням і контроль над ціноутворенням і стимулюванням збуту (рекламою) і ін.

Антинаркотична політика

Політика, як її визначає європейська конференція ВООЗ, це згода, консенсус серед партнерів про те, які проблеми необхідно вирішити, і про те, яким способом або за допомогою яких стратегій це треба робити. Контроль над адиктивною поведінкою сьогодні виходить за рамки власне медичної проблематики. Політика в цій сфері перетворюється у самостійний напрямок діяльності державних структур і органів місцевого самоврядування, у її реалізації усе більш помітну роль відіграють громадські організації. Вона реалізується на трьох рівнях: міжнародному, державному і регіональному. Вона може також реалізуватися на рівні громадськості, котра об'єднує свої зусилля не тільки в масштабі країни, але й у рамках транснаціональних установ, таких як Анонімні Алкоголіки й Анонімні Наркомани.

Політику стосовно наркотиків можна також умовно розділити на три типи:

ліберальна;

репресивна;

рестриктивна (стримуюча).

Українська антинаркотична політика найбільш близька до рестриктивної. На міжнародному рівні антинаркотична політика визначається міжнародними угодами. Зараз у світовому співтоваристві йде процес уніфікації підходів до проблем поширення наркотичних засобів і попередження захворюваності наркоманією. Історично перші міжнародні ініціативи були розпочаті на початку ХХ ст., серед яких першим міжнародним форумом була «Шанхайська опіумна комісія» (1909 р.), у роботі якої взяли участь 13 держав. З 1921 р. міжнародний контроль за наркотиками здійснювався в рамках Ліги Націй. У 1925 р. були прийняті Женевська угода про заборону виробництва, внутрішньої торгівлі і використання очищеного опіуму і Міжнародна конвенція з опіуму. У 1931 р. була прийнята Міжнародна конвенція з обмеження виробництва і регулювання розподілу наркотиків і Бангкокська угода. У 1936 р. у Женеві було укладено Міжнародну конвенцію про заборону незаконної торгівлі наркотичними речовинами. З 1946 р. міжнародний контроль за наркотиками здійснюється в рамках і під егідою ООН. Дотепер ООН розробила систему двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорів, що регулюють різноманітні сторони протидії наркотизму, деякі з них підтримує Україна. Це, насамперед Єдина Конвенція про наркотичні речовини 1961 р., Конвенція про психотропні речовини 1971 р. і Міжнародна Конвенція про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р. [5, c.98]

Аналіз міжнародних документів дозволяє виділити два основних напрямки української політики попередження поширення наркотиків і їхнього немедичного вживання:

Рішуча і жорстка боротьба з незаконним поширенням наркотиків, із їх нелегальним ринком. У цій частині Конвенції вважають за необхідне введення в національні законодавства численних складів злочинів, що передбачають відповідальність за операції з наркотиками. Сюди також можна віднести систематичне нарощування міжнародних зусиль з контролю над потоками наркотиків, розробку і впровадження різноманітних розвідувальних та охоронних систем на усіх видах транспорту, проведення пошукових, оперативних заходів тощо. Гуманізація ставлення до осіб, які страждають наркоманіями. Тут рекомендуються різноманітні види заміни кримінального покарання лікуванням, розробка і застосування реабілітаційних та профілактичних заходів. Проте цей напрямок визначений як бажаний; тут державам надана свобода у прийнятті рішень. На національному рівні українська антинаркотична політика реалізується у формі законодавчого регулювання суспільних відносин. Відмітною рисою подібного регулювання є те, що відповідні законодавчі норми розкидані по різних галузях права. Сюди входять різноманітні кодекси (кримінальний, адміністративний і ін.) та інструкції, що регламентують широкий спектр діяльності, так чи інакше пов'язаної з адиктивними речовинами, а також комплексні програми, прийняті Верховною Радою України. [6]

На регіональному рівні антинаркотична політика реалізується у формі місцевих програм і заходів, до яких відноситься діяльність численних державних установ, у першу чергу -- це Комітет у справах сім'ї та молоді, і громадських організацій, фондів і реабілітаційно-профілактичних центрів.

Висновки

наркотизм кримінальний економічний

Безперечно, наркоманія відноситься до негативного прояву суспільства. Для того щоб людство не відходило від норм поведінки, необхідно своєчасно доносити до дітей негативні сторони життя. Адже саме в дитинстві закладається основа поведінки. Багато залежить від таких факторів, як виховання, освіта, соціальне положення в суспільстві, атмосфера в сім'ї.

Щороку 40 тисяч українців помирають від наркотиків. Близько 40% дітей від 14 до 18 років вже приохотилися донаркотиків. При наркоманії людина, як правило, психічно деградує, втрачається не тільки здоров'я, а і людська гідність.

Наркоманом стає один з двадцяти українців. А загальний показник вживання наркотиків в Україні сягнув 30% щороку В боротьбі з наркоманією світові важко подолати традиції пов'язані з способом життя, соціальною психологією людини. На даний час не всі розуміють і тверезо оцінюють всі ускладнення роботи.

В науці соціальні причини наркоманії потребують нові підходи в вирішенні проблеми виховання населення з ухилом психології і людини сьогодення.

Слід відмітити єдність думок про важливість сімейного виховання. Сім'я завжди вважалась агентом соціалізації індивіда в суспільстві. В сім'ї формуються не тільки соціально значимі якості особистості, але і властиві їй оціночні критерії; вплив сім'ї на підлітка значно сильніший за вплив школи, суспільства загалом. Наприклад, варварський принцип „око за око, зуб за зуб” здається підлітку, який виріс в асоціальній сім'ї, природнім і справедливим, це негативно впливає на неповнолітніх, оскільки вони намагаються досягти бажаного будь-яким шляхом.

Безперечно, що ще маленькі діти починають формувати свої поняття про правильну поведінку. Підготовка профілактичних заходів для дітей молодшого віку ефективніша, ніж спроба змінити порівняно міцно укорінене уявлення про негативні прояви поведінки у підлітків старших класів, однак головна відповідальність за виховання дитини звичайно лежить на батьках. Правильне виховання полягає в тому, щоб батьки усвідомили, який глибокий вплив вони мають на дітей і їх поведінку. Батьки - це перші вихователі, що формують погляди, схильності і особистість у дитини.

Важко уявити як можуть виховувати дітей батьки, які самі страждають на відхилення у поведінці. Навіть якщо спробувати уявити, що дитині в такій сім'ї приділено належну увагу (що мало ймовірно), то все одно дітям властиво копіювати поведінку своїх батьків, особливо в дошкільний період, коли вони шукають зразок відповідної до ситуації поведінки. Допомогти таким людям можуть активно діючі спільно соціальні і медичні працівники, викладачі шкіл, середніх спеціальних навчальних закладів, працівники правоохоронних органів. Батьки не повинні займати пасивну позицію - вони зобов'язані постійно проводити виховну роботу, бесіди, обговорення. Захопленість молодих людей у будь-якій області знань або мистецтва (поезії, літературі, музиці та ін.) - один з дієвих шляхів нормального, нічим не порушеного психофізичного розвитку, що віддаляє молодих людей від девіантної поведінки. Правильним вихованням можна приглушити схильність до асоціальних проявів. Тому при вихованні „важких дітей” і підлітків необхідний максимум уваги і турботи з профілактики можливих відхилень у поведінці.

Література

1. Молодёжь и наркотики (социология наркотизма) / Под ред. В.А. Соболева, И.П. Рущенко. -- Харьков: Торсинг, 2000. -- 432 с.

2. Профилактика наркомании: организационные и методические аспекты. Итоговые материалы международного проекта / Сост. И.П. Рущенко. -- Харьков: Финарт, 2002. -- 240 с.

3. Фридман Л.С., Флеминг Н.Ф., Робертс Д.Г., Хайман С.Е. Наркология / Пер. с англ. -- М.: Бином; СПб: Невский диалект, 1998.

4. Учебное пособие для студентов медицинских институтов по наркологии / Пер. с англ.; Под ред. В.Б. Поздняка. -- Минск: Интертракт, 1997.

5. Селіванов М.П., Хрупа М.С. Антинаркотичне законодавство України. Історія, теорія. Коментар. -- Київ: Юрінком, 1997.

6. Музика А.А. Відповідальність за злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів. -- Київ: Логос, 1998.

7. Личко А.Е., Битенский В.С. Подростковая наркология. -- Л.: Медицина, 1991.

8. Бабаян Э.А., Гонопольский М.Х. Учебное пособие по наркологии. -- М.: Медицина, 1981.

9. Валентик Ю.В., Зыков О.В., Цетлин М.Г. Теория и практика медико-социальной работы в наркологии. -- M., 1997.

10. Предупреждение подростковой и юношеской наркомании / Под ред. С.В. Березина, К.С. Лисецкого, И.Б. Орешниковой. -- М.: Институт психотерапии, 2000.

11. Лекции по наркологии / Под ред. Н.Н. Иванца. -- 2-е изд., перераб. и расш. -- М.: Нолидж, 2000.

12. Шабанов П.Д., Штакельберг О.Ю. Наркомании: патопсихология, клиника, реабилитация. -- СПб, 2000.

13. Классификация психических и поведенческих расстройств. Клинические описания и указания по диагностике / Под ред. Ю.Л. Нуллера, С.Ю. Циркина. -- СПб: Оверлайд, 1994.

14. Белогуров С.Б. Популярно о наркотиках и наркоманиях. Книга для всех. -- СПб-М.: Невский диалект -- Бином, 1998.

15. Тимофеев Л.М. Наркобизнес. Начальная теория экономической отрасли. -- М.: Российский государственный гуманитарный университет, 1998.

16. Новости украинской психиатрии [Электронный ресурс]. -- Харьков, 2001-2005.

Размещено на Allbest.ru