Система пенсійного забезпечення

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Державне пенсійне забезпечення як складова системи соціального страхування

1.1 Поняття соціального забезпечення і соціального страхування

Соціальне забезпечення- це система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещастний випадок на виробництві тощо).

Перші закони для захисту промислових робітників були застосовані на українських землях під Австрією в 1854 році, але тільки в гірничій промисловості (її на українських землях майже не було); в 1902 році подібний захист введено для залізничників. Окремі закони передбачали заходи для захисту жінок і дітей. Для цього були створені т. зв. промислові інспекторати (1883). Перші закони для організації посередництва у влаштуванні на працю були ухвалені в 1907 році; в 1867 році була вперше створена «організація для представництва професійних інтересів робітників і службовців» (профспілки). Законом від 1887 року введено обов'язкове страхування робітників від нещасних випадків при праці (внески сплачували працедавці); з 1888 року -- на випадкові хвороби, а з 1906 обов'язкове страхування службовців (пенсійне й інвалідне). Сільське населення й сільські робітники ніяким страхуванням не користувалися.

У перші роки радянської влади проблеми соціального забезпечення досліджували Л. Забєлін, М. Семашко, В. Дурденевський та ін. Зокрема, за висновком Л. Забєліна, соціальне забезпечення -- це частина заробітної плати робітничого класу, а також сукупність окремих актів, заходів, настанов, тобто діяльність людей, спрямована на підтримання стабільності майнового становища пролетаріату при настанні тих небезпек, які йому загрожують.

У більш сучасних роботах соціальне забезпечення розглядається як система матеріального забезпечення та обслуговування громадян за віком, у разі хвороби, інвалідності, у разі безробіття, у випадку втрати годувальника, виховання дітей та в інших встановлених законодавством випадках; сукупність суспільних відносин, що складаються між громадянами з одного боку і органами держави -- з другого, з приводу надання громадянам за рахунок спеціальних фондів, бюджетних коштів медичної допомоги, пенсій, допомог та інших видів забезпечення при настанні життєвих обставин, які потягли за собою втрату або зниження доходів, підвищення витрат, малозабезпеченість, бідність.

Пенсійне забезпечення є домінуючою складовою соціального забезпечення населення і виступає як базова і важлива гарантія стабільного розвитку суспільства, оскільки охоплює одночасно інтереси як працездатного, так і непрацездатного населення. Саме пенсійне забезпечення розглядається як особливий складовий елемент соціальної функції держави і, разом з тим, як сукупність методів задоволення матеріальних потреб тих верств населення, які, відповідно до чинного законодавства, мають право на отримання пенсії.

Соціальне страхування -- найважливіший елемент державної соціальної політики у сфері управління ризиками відтворення населення і виконує функції соціального захисту, забезпечення фінансування соціальної допомоги, регулювання доходів та рівня життя різних груп населення, попередження та профілактики наслідків настання соціальних ризиків.

Датою народження сучасного соціального страхування вважають 1881 рік, коли в результаті "Королівського послання" Рейхстагу (німецький парламент того часу) було створено схеми страхування робітників, які містили три різних типи захисту: від захворювань й ушкоджень, від повної непрацездатності та проти погіршення матеріального становища в старості. Соціальне страхування мало вирішальне значення для розвитку приватного страхування, бо держава повинна піклуватися лише про тих хто потребує її захисту. Обов'язкове державне соціальне страхування захищало тільки невелику групу людей. Право захищати іншу частину населення надали приватним страховим організаціям. З часом перелік осіб, які отримували державну соціальну допомогу, збільшувався. Зростання фінансових можливостей держави зумовило розширення обсягів страхової відповідальності й підвищення розмірів допомоги, пенсій та інших виплат.

Соціальне страхування можна проводити в двох формах: державній і колективній. Державне соціальне страхування обов'язкове, а колективне може бути і обов'язковим, і добровільним. За ступенем охоплення населення соціальне страхування буває загальним або для окремих соціальних груп населення.

Сучасні держави активно використовують соціальне страхування для захисту населення на випадок захворювання, зниження працездатності, смерті годувальника, допомоги багатодітним сім'ям тощо. Принцип, згідно з яким держава в рамках соціального страхування піклується про тих, хто потребує захисту, діє всюди і сьогодні.

Предметом соціального страхування є основні соціальні ризики, які загрожують відтворенню населення: тимчасова непрацездатність у результаті хвороби, ушкодження здоров'я, вагітності та пологів, догляду за членом сім'ї; постійна непрацездатність у результаті інвалідності та старості; втрата трудового доходу у зв'язку з неможливістю працевлаштування; втрата доходів сім'ї у випадку смерті годувальника; виникнення непередбачуваних витрат у випадку оплати медичних послуг, народження і виховання дитини, оплати ритуальних послуг та поховання.

Об'єкт соціального страхування -- майнові інтереси громадян, пов'язані з компенсацією втрати трудового доходу або оплатою видатків, які раптово виникли внаслідок настання соціальних ризиків.

1.2 Система пенсійного забезпечення в Україні

Необхідність реформування пенсійного забезпечення викликано низкою об'єктивних факторів: економічних, демографічних, соціально-політичних. Сьогодні ця проблема особливо актуальна в багатьох країнах світу, незалежно від рівня економічного розвитку, що обумовлено старінням населення, зміною його вікової структури, ускладненням економічної ситуації. Але розв'язувати її потрібно ретельно зваживши всі фактори та можливості як держави, та і її громадян. При цьому необхідно враховувати національні традиції та менталітет людей.

Нова пенсійна система, особливо її накопичувальна частина, спрямована на виховання економічної самостійності та відповідальності громадян за стан особистого матеріального добробуту після виходу на пенсію. Це повинно змусити людей уже сьогодні замислитися над тим, що вони отримають по завершенні своє трудової діяльності, підвищити їх зацікавленість у контролі за належною сплатою роботодавцями страхових коштів до Пенсійного фонду.

Основні завдання та цілі пенсійної реформи:

-підвищити рівень життя пенсіонерів;

-встановити залежність розмірів пенсій від величини заробітку і трудового стажу;

-забезпечити фінансову стабільність пенсійної системи;

-заохотити громадян до заощадження коштів на старість;

-створити ефективнішу та більш дієву систему адміністративного управління в пенсійному забезпеченні.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який передбачає створення в Україні нової пенсійної системи. Нова пенсійна система в Україні передбачає створення трьох рівнів, а саме солідарної системи (першого рівня),обов'язкової накопичувальної системи (другого рівня)та недержавного добровільного пенсійного забезпечення (третього рівня).

Рівень 1 - солідарна система

Реформа солідарної системи передбачає:

Охоплення системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування усіх працюючих громадян (у тому числі і тих, що забезпечують себе роботою самостійно, а також найманих працівників у приватному секторі економіки).

Запровадження нової формули нарахування пенсій, що передбачає розширення періоду врахування заробітку при визначенні розмірів пенсій (на підставі даних системи персоніфікованого обліку внесків), зарахування до страхового стажу періодів, за які сплачено страхові внески та ставить майбутній розмір пенсії у залежність від величини заробітку, з якого сплачувались пенсійні внески, та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались. Причому, сьогоднішнім пенсіонерам буде надано право на перерахунок призначеної їм пенсії за умовами нового Закону.

Збереження права виходу на пенсію в 55 і 60 років, з одночасним наданням можливості більш пізнього виходу на пенсію з підвищенням розмірів пенсій від 3 відсотків за один рік відстрочки виходу на пенсію до 85,32 відсотків за десять років більш пізнього виходу на пенсію. Крім того, у разі відстрочки часу виходу на пенсію, збільшиться період, протягом якого особа сплачуватиме внески до Пенсійного фонду, а значить і розмір її пенсії буде вищим. Таке вирішення питання буде особистою справою кожного громадянина і залежатиме виключно від його готовності "працювати на самого себе". Отже у законопроекті закладено економічно стимулюючий підхід до більш пізнього виходу на пенсію.

Розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами. На першому етапі - розмежування джерел фінансування з Державним бюджетом, а на другому - поступове переведення фінансування дострокових пенсій (за списком №1 та №2) інших категорій підвищених пенсій у систему недержавних професійних та корпоративних пенсійних фондів з обов'язковим відрахуванням до них пенсійних внесків з боку відповідних роботодавців.

Економічне стимулювання громадян до виходу на пенсію у більш пізньому віці без законодавчого підвищення діючого пенсійного віку.

Фінансування з Державного бюджету дефіциту коштів в рамках солідарної системи, у разі його виникнення.

Поступове запровадження системи управління Пенсійним фондом на основі паритетного представництва сторін соціального партнерства (представників держави, роботодавців та працівників).

Таким чином Перший рівень являтиме собою солідарну систему пенсійних виплат, внески до якої сплачуватимуться усіма працюючими громадянами країни та їх роботодавцями. За рахунок цих коштів і виплачуватимуться страхові пенсії та встановлюватиметься мінімальний рівень пенсійних виплат пенсіонерам. Особам, які матимуть малий страховий стаж або розмір заробітку, з якого сплачувались пенсійні страхові внески, а отже низькі розміри пенсій, передбачається надання цільової соціальної допомоги, що дозволить забезпечити їм доходи на рівні мінімальних соціальних стандартів в Україні, які будуть встановлені, виходячи з реальних фінансових можливостей Державного бюджету та Пенсійного фонду. У реформованій солідарній системі розмір пенсії залежатиме від розміру заробітної платні, з якої сплачувались пенсійні внески та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались що досягатиметься шляхом звільнення Пенсійного фонду від здійснення невластивих йому виплат (тобто розмежування джерел фінансування виплати пенсій, призначених за різними пенсійними програмами) та впровадження системи персоніфікованого обліку відомостей про заробіток та сплату пенсійних внесків, на основі даних якої будуть призначатись і виплачуватись пенсії. Ведення та обслуговування такої системи здійснюватиме Пенсійний фонд України.

Із солідарної системи пенсійного страхування в Україні призначатимуться: соціальний пенсійний забезпечення україна

-пенсії за віком, при досягненні пенсійного віку для чоловіків - 60 років та для жінок - 55 років та за наявності страхового стажу не менше п'яти років;

-пенсії за інвалідністю, за наявності необхідного страхового стажу в залежності від віку визнання застрахованої особи інвалідом. Розміри пенсій обчислюватимуться у відсотках до розмірів пенсій за віком та з урахуванням до страхового стажу періоду від дня визнання застрахованої особи інвалідом до дня досягнення нею загальновстановленого пенсійного віку;

-пенсії у разі втрати годувальника, за наявності необхідного страхового стажу на момент смерті застрахованої особи, тривалість якого визначатиметься в залежності від віку, у якому застрахована особа померла.

Рівень 2 - загальнообов'язкова накопичувальна система

Створення Другого рівня пенсійної системи означатиме запровадження в нашій країні системи загальнообов'язкового накопичувального пенсійного страхування. Суть такої системи полягатиме у тому, що частина обов'язкових внесків до пенсійної системи (загальний рівень пенсійних відрахувань залишиться незмінним) накопичуватиметься у єдиному Накопичувальному фонді і обліковуватиметься на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян які (та на користь яких) сплачуватимуть такі внески. Ці кошти інвестуватимуться в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляційних процесів. Управління пенсійними коштами здійснюватимуть компанії з управління активами (для яких ця діяльність є професійною і буде ліцензуватись), обраними на конкурсній (тендерній основі). При інвестуванні пенсійних активів компанії будуть діяти згідно з вимогами законопроектів щодо напрямків інвестування, ринків на яких можна буде здійснювати інвестиції та вимог щодо диверсифікації (вкладання коштів у різні напрямки) інвестиційних вкладень. Безпосереднє зберігання пенсійних активів буде здійснювати банківська установа - зберігач, яка буде нести відповідальність за цільове використання цих активів. Кошти, що обліковуватимуться на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян будуть власністю цих громадян, і вони зможуть скористатись ними при досягненні пенсійного віку (або, у випадках передбачених законом, раніше цього терміну, наприклад у випадку інвалідності). Виплати з Накопичувального фонду будуть здійснюватись додатково до виплат із солідарної системи.

Введення Другого рівня пенсійного страхування дозволить:

-збільшити загальний розмір пенсійних виплат завдяки отриманню інвестиційного доходу;

-посилити залежність розміру пенсії від трудового вкладу особи, а отже посилити зацікавленість громадян та їх роботодавців у сплаті пенсійних внесків;

-зменшити "податковий тиск" на фонд оплати праці роботодавців за рахунок перерахування частини обов'язкових пенсійних внесків до Накопичувального фонду, що здійснюватиметься із заробітку працівника;

-успадковувати кошти, обліковані на персональному пенсійному накопичувальному рахунку, родичам застрахованої особи;

створити потужне джерело інвестиційних ресурсів для зростання національної економіки;

-розподілити ризики виплати низьких розмірів пенсій між першим та другим рівнем пенсійної системи, і таким чином застрахувати майбутніх пенсіонерів від негативних демографічних тенденцій та коливань у економічному розвитку держави;

-підвищити ефективність управління системою пенсійного забезпечення за рахунок передачі недержавним компаніям функції управління пенсійними активами.

Впроваджуватись другий рівень буде лише після формування необхідних економічних передумов та створення відлагодженої і ефективної системи державного нагляду та регулювання у цій сфері, а також необхідної інфраструктури.

Передбачається, що законом про загальнообов'язкове пенсійне забезпечення громадянам буде надано право, у разі бажання, перевести їх обов'язкові пенсійні заощадження з Накопичувального фонду до обраного ними недержавного пенсійного фонду (тобто на третій рівень). Це дозволить застрахованим особам самостійно вирішувати, яка інвестиційна політика є найбільш прийнятною для інвестування їх пенсійних заощаджень, а отже - в більшій мірі впливати на розмір своєї майбутньої пенсії.

Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Рівень 3 - добровільна недержавна система пенсійних заощаджень

Третій рівень пенсійного забезпечення передбачено створювати у вигляді системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення за пенсійними схемами з визначеними внесками, які вимагають менших адміністративних витрат. Основу такої системи будуть становити недержавні пенсійні фонди, які за типами поділятимуться на відкриті, корпоративні та професійні.

Відкриті пенсійні фонди будуть створюватись юридичними особами, учасниками цих фондів будуть громадяни, які здійснюватимуть туди добровільні пенсійні внески. Такі фонди можуть бути створені і на муніципальному рівні, що розширить можливості регіонів у вирішенні соціальних питань.

Корпоративні пенсійні фонди будуть створюватись роботодавцями і учасниками таких фондів будуть громадяни, пов'язані трудовими відносинами з цими роботодавцями. При створенні корпоративних пенсійних фондів роботодавці братимуть на себе безумовне зобов'язання сплачувати додаткові пенсійні внески на користь своїх працівників.

Професійні пенсійні фонди створюватимуться об'єднаннями громадян або юридичних осіб за професійною ознакою. Учасниками таких фондів будуть громадяни, пов'язані за родом їх професійної діяльності.

Іншою формою заощаджень у межах третього рівня буде відкриття пенсійних депозитних рахунків у банківських установах або страхових організаціях за ініціативою окремої особи.

В рамках цієї системи працівники матимуть можливість, у разі бажання і досить високого заробітку, додатково до заощаджень у Накопичувальному фонді, перераховувати внески до обраного ними недержавного пенсійного фонду. Важливим, на думку розробників законопроектів, є те, що, система недержавних пенсійних фондів дозволить залучати також і кошти роботодавців до формування пенсійних заощаджень їх працівників, і таким чином ще більше сприяти підвищенню рівня життя громадян на заслуженому відпочинку. Передбачається, що для роботодавців, які використовують шкідливі умови виробництва, здійснення пенсійних відрахувань на користь таких працівників поступово стане обов'язковим (такі відрахування здійснюватимуться у професійні або корпоративні пенсійні фонди). Внески до недержавних пенсійних фондів як з боку працівників, так і їх роботодавців, а також отриманий на них інвестиційний дохід будуть користуватись податковими пільгами. Розмір пенсії в такій системі залежатиме від розміру страхових внесків та терміну, протягом якого ці внески накопичувались і розміру отриманого на них інвестиційного доходу.

Законом "Про недержавне пенсійне забезпечення" встановлено дуже детальні вимоги до процедури заснування недержавних пенсійних фондів, системи управління цими фондами та їх активами. Крім того, встановлено чіткі вимоги до компаній (та їх персоналу), що здійснюватимуть:

-управління пенсійними активами;

-адміністративне управління пенсійними фондами;

-надання агентських послуг у цій сфері.

Всі перелічені вимоги та розгалужена інфраструктура системи спрямовані на забезпечення належного рівня захисту пенсійних заощаджень та майнових прав застрахованих осіб в системі обов'язкового та добровільного пенсійного страхування.



2. Перспективи розвитку пенсійного забезпечення в Україні

2.1 Міжнародний досвід реформування системи пенсійного забезпечення

В багатьох країнах, починаючи з 80-х років минулого століття, відбулося реформування пенсійних систем (табл. 2.1.).

Основні причини реформування пенсійногозабезпечення країн світу:

- демографічні тенденції, що пов'язані із збільшенням довголіття та падаючим рівнем народжуваності, особливо в розвинутих країнах;

- ранній вихід на пенсію (перш за все, в країнах Європи та Японії);

- затратність та невідповідність державних пенсійних систем;

- зростання дефіциту по пенсійних схемах з визначеними виплатами [2].

Таблиця 2.1. Роки запровадження пенсійних реформ в деяких країнах світу

Країна	Рік, в якому була розпочата пенсійна реформа
Чилі	1980
Швейцарія	1985
Таїланд	1990
Росія	2001
Італія	1995
Естонія	1997
Білорусія	1997
Киргизстан	1997
Казахстан	1998
Молдова	1998
Болгарія	1999
Польща	1999
Таджикистан	1999

Джерело: за даними Пенсійного фонду України (http://www.pfu.gov.ua/)

Кожна країна світу може похвалитися особливостями своєї пенсійної системи, оскільки механізм її побудови та функціонування залежить від особливостей законодавства, а також від демографічної, економічної ситуації, стану розвитку ринків капіталу тощо.

У світових пенсійних системах функціонують пенсійні плани (схеми) з визначеними внесками (DC) або з визначеними пенсіями (DB). В схемах із визначеними пенсіями ризики, пов'язані з фінансуванням та тривалістю життя. Розмір пенсії заздалегідь відомий, і як правило, залежить від заробітної плати, стажу роботи. Такі схеми залежать від фінансової стабільності роботодавця та коректності актуальних розрахунків. В схемах з визначеними внесками розмір пенсії заздалегідь не відомий і залежить від розміру пенсійних внесків та інвестиційного доходу [3].

В моделях пенсійних систем різних країн існують певні відмінності. Кожна з них має свої специфічні особливості і структуру, в більшості країн світу функціонує трирівнева пенсійна система. Майже в кожній з пенсійних систем третім чи іншим рівнем буде недержавне пенсійне забезпечення (НПЗ), яке у кожній країні виконує свої функції. Недержавне пенсійне забезпечення займає досить вагоме місце в системі соціального захисту працюючої частини населення (табл. 2.2.) [4].

Таблиця 2.2. Структура пенсійних виплат у деяких країнах світу

	Державна пенсія	Недержавна пенсія	Сумарні виплати
Австралія	25%	33%	58%
Данія	28%	34%	62%
Нідерланди	35%	35%	70%
Швеція	35%	10%	45%
Швейцарія	30%	30%	60%
Велика Британія	17%	17%	34%

Всі пенсійні системи цікаві, пропонуємо розглянути недержавне пенсійне забезпечення таких країн, як Росія, США, Швеція, Німеччина, Росія.

Росія. З 2002 року в Росії діє трирівнева система пенсійного забезпечення, побудована на страхових принципах. З 2010 року трудова пенсія по старості складається з двох частин - страхової і накопичувальної. Третій рівень пенсійної системи становить недержавне пенсійне забезпечення, що здійснюється в основному недержавними пенсійними фондами (НПФ).

НПФ - це особлива організаційно-правова форманекомерційної організації соціального забезпечення,виключними видами діяльності якої є:

- діяльність з недержавного пенсійного забезпечення учасників фонду у відповідності з договорами недержавного пенсійного забезпечення;

- діяльність в якості страхувальника обов'язкового пенсійного страхування у відповідності до закону і договорів про обов'язкове пенсійне страхування;

- діяльність в якості страхувальника з професійного пенсійного страхування у відповідності до федерального закону та договорів про створення професійних пенсійних систем. [5].

Тобто, недержавні пенсійні фонди в Російській Федерації надають послуги громадянам з недержавного пенсійного забезпечення, обов'язкового страхування та додаткового пенсійного страхування. НПФ акумулює гроші на пенсійних рахунках та розміщує (інвестує) їх через керуючі компанії у фінансові інструменти, дозволені російським законодавством для певного формату пенсійних коштів. Згідно з положеннями російського законодавства, НПФ - це некомерційна організація, яка здійснює соціальну діяльність. НПФ є агентом клієнтів, проводить серед них роз'яснювальну роботу щодо реформи пенсійної системи, веде пенсійні рахунки та контактує з професійними учасниками ринку цінних паперів. НПФ в Росії виконує функцію своєрідного посередника між своїми клієнтами і керуючими компаніями. Крім цього агентського завдання, НПФ веде пенсійні рахунки і нараховує на них відповідний дохід за результатами управління тією чи іншою групою пенсійних активів. Описані вище агентська і облікова функції характерні для континентальної європейської практики. Проте в Росії НПФ, згідно з законодавством, сам є професійним учасником ринку цінних паперів і має відповідні зобов'язання перед своїми клієнтами. Ця обставина «зближує» НПФ з пенсійними фондами США і Канади. Між тим, у чинному російському законодавстві ще з радянських часів існує вимога нарахування доходу на пенсійні рахунки з урахуванням беззбитковості за підсумками кожного календарного року [6].

Отже, в Російській Федерації недержавні пенсійні фонди задіяні не лише в недержавному пенсійному забезпеченні, але й відіграють важливу роль в обов'язковому пенсійному забезпеченні.

США. Перший сучасний недержавний пенсійний фонд було створено у США фірмою «General Motors» у 1950 році.

Система пенсійного забезпечення США ґрунтується переважно на особистому пенсійному страхуванні населення. У США функціонують як державні так і приватні пенсійні системи. Вони виконують не тільки соціальну а й інвестиційну роль.

Розподільча система являє собою «обмін між поколіннями». Принцип «обміну» здійснюється в обов'язковому порядку і може працювати тільки на державному рівні. Державна розподільна система призначена не для інвестицій, а для гарантованої виплати пенсіонерам.

Існують два види накопичувальних пенсій: із встановленими виплатами і встановленими внесками. Перший вид гарантує учасникам фінансовий розмір пенсій, що для кожного працівника визначається з урахуванням розміру зарплати і стажу роботи в компанії. Як правило, програми з установленими виплатами формують фонди за рахунок відрахувань з підприємців, а самі наймані робітники внески в ці фонди не сплачують.

Кожен американець може відкрити свій особистий пенсійний рахунок - ОПР. Розміри щорічних внесків на ОПР обмежені верхньою межею в 2 тис.дол. ,

З рахунка неможна зняти до досягнення 59,5 років, а після досягнення 79,5 років рахунок закривається в обов'язковому порядку. Особисті пенсійні рахунки стають усе більш розповсюдженою формою пенсійного забезпечення. Так тільки за 11 років - з 1985 по1996 р. - нагромадження на цих рахунках виросли з 200 до 1347 млрд. дол.

Таким чином, усе більше число американців забезпечує собі не одну, а три пенсії: державну, при ватну колективну за місцем роботи і приватну індивідуальну шляхом відкриття ОПР [7].

Швеція. У 1999 році у Швеції було введено нову трирівневу пенсійну систему.

Перший рівень - розподільна система. Розмір пенсії в розподільні системі залежить від заробітної плати працівника, він формується з внесків, що становлять 16% заробітної плати. З цих складаються умовні накопичення, тобто накопичуються не живі гроші, а зобов'язання Умовні накопичення індексуються з урахуванням темпів зростання заробітної плати і демографічної ситуації в країні. Розмір пенсій визначається на підставі умовних накопичень та очікуваної тривалості життя.

Другий рівень - накопичувальна система. Накопичувальна пенсія залежить від заробітної плати працівника, який відраховує 2,5% заробітної плати на індивідуальний пенсійний рахунок. Працівник має можливість вибрати приватний пенсійний фонд чи навіть кілька фондів, де він розміщує свої накопичення.

На інвестиційну діяльність фондів у Швеції накладені значні обмеження, за пенсійними фондами здійснює нагляд міністерство фінансів країни, що проводить щорічну фінансову перевірку і звітує про роботу фондів перед національним парламентом.

Гарантовану пенсію виплачують громадянам, які одержують дуже маленьку умовно-накопичувальну і накопичувальну пенсії чи зовсім їх не одержуть

Гарантована пенсія фінансується з державного бюджету, її починають виплачувати після досягнення 65 років. У повному розмірі її встановлюють людям, прожили в країні 40 років після того, як досягли 25-річного віку.

Третій рівень - добровільне пенсійне забезпечення. Найбільшого поширення у Швеції набули добровільні професійні пенсійні системи, регульовані колективним договором між працівником і роботодавцем, вони охоплюють близько 90% працівників і забезпечують додаткову пенсію. Все більшу популярність набувають також індивідуальні добровільні накопичувальні пенсійні схеми [7].

Німеччина. Пенсійна система Німеччини має в своїй основі трирівневу модель:

І. Державне обов'язкове пенсійне страхування;

ІІ. Виробниче пенсійне страхування (добровільна справа керівників фірм і підприємств);

ІІІ. Приватне страхування.

Обов'язкове пенсійне страхування в Німеччині поділяється на пенсійне забезпечення державних службовців - федеральний рівень і пенсійне забезпечення робітників - земельний рівень. Цей поділ є чисто рівневим, спостерігається тенденція до їх об'єднання. Утримання внесків і виплата пенсій здійснюється в єдиному інформаційному режимі, за єдиною системою персоніфікованого обліку. Якщо перший (державний) рівень пенсійної системи Німеччини заснований на обов'язковості відрахувань частини заробітної плати працівника і доплаті держави, то другий і треті рівні (недержавні) передбачають добровільну участь в одному випадку роботодавця, в іншому - самого працівника при стимулюючих заходах держави.

Виробниче страхування або виробниче забезпечення старості засноване на тому, що підприємство доручає банкові, страховому або фондовому товариству накопичувати внески, що перераховуються роботодавцем у розмірі обговореної з працівником частини заробітної плати.

Приватне забезпечення старості припускає внесення приватною особою коштів на формування своєї майбутньої пенсії.

Принцип пенсії Рістера полягає в тому, що на 100 одиниць добровільного внеску працівника надбавка держави становить 15 одиниць. Чим більше платить сам працівник, тим вища надбавка держави. При цьому існує обов'язкова умова: не можна одержати всю накопичену суму одноразово, а можна розтягти одержання пенсії на все життя.

Кредитні організації розробляють і пропонують підприємствам і приватним особам різні накопичувальні програми по короткострокових і довгострокових вкладах. Працівник може приєднатися до програми роботодавця або прямо взяти участь у капіталі підприємства. Усі банки мають при собі недержавні пенсійні фонди, і гроші клієнта (підприємства від імені працівника або самого працівника) спрямовуються в існуючий фонд, можливе створення нового фонду [8].

Україна. Реформування пенсійної системи в Україні розпочалося ще в 2004 році, а в цей час набрали чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» [9] та Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» [10].

Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» [9] система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів:

- перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

- другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

- третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення.

Перший і третій рівень діють в Україні з 2004 року, а другий розпочав діяти 01.10.2011 р. З прийняттям Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» [1]. Фактично другий рівень розпочне діяти в тому році, в якому буде забезпечено бездефіцитність бюджету Пенсійного фонду України, оскільки перерахування страхових внесків до Накопичувального пенсійного фонду запроваджується починаючи з року, в якому якраз і буде забезпечено бездефіцитність.

Учасниками накопичувальної системи є особи, яким на дату запровадження перерахування страхових внесків до Накопичувального пенсійного фонду виповнилося не більш як 35 років та які сплачують внески/за яких сплачуються внески до накопичувальної системи пенсійного страхування. А особи, які старше за 35 років, можуть збільшувати свою майбутню пенсію шляхом укладання пенсійних контрактів з недержавними пенсійними фондами.

Страхові внески до Накопичувального пенсійного фонду є складовою частиною єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, сплаченого учасниками накопичувальної системи пенсійного страхування, і підлягають спрямуванню до Накопичувального пенсійного фонду в таких розмірах:

- у рік запровадження перерахування - 2 відсотки бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

-кожного наступного року - у розмірі, збільшеному на 1 відсоток , до досягнення 7 відсотків і подальшої сплати у зазначеному розмірі [1].

За рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування здійснюються такі пенсійні витрати:

- довічні пенсії;

- одноразова виплата.

Суб'єкт другого рівня системи пенсійного забезпечення має право самостійно обирати недержавний пенсійний фонд, а також змінювати його але не частіше одного разу на два роки [9].

Отже, з прийняттям Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» [1], недержавні пенсійні фонди стануть учасниками другого рівня системи пенсійного забезпечення.

Для участі у другому рівні системи пенсійного забезпечення НПФ повинен отримати ліцензію на надання послуг у накопичувальній системі пенсійного страхування, видану Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Щоб отримати ліцензію необхідно відповідати таким вимогам:

1) досвід роботи пенсійного фонду на ринку недержавного пенсійного забезпечення - не менше трьох років до дня подання заяви про отримання ліцензії на надання послуг у накопичувальній системі пенсійного страхування;

2) мати договори про обслуговування недержавного пенсійного фонду, укладені з:

- адміністратором, який відповідає вимогам, установленим Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, зберігачем НПФ, який має розмір регулятивного капіталу не менш як 500 мільйонів гривень;

- компанією з управління пенсійними активами, яка має власний капітал у розмірі не менше 25 мільйонів гривень та досвід роботи з управління активами інституційних інвесторів не менше п'яти років;

3) адміністратор такого пенсійного фонду веде персоніфікований облік пенсійних коштів на індивідуальних пенсійних рахунках учасників фонду із застосуванням одиниці пенсійних активів та щоденним розрахунком чистої вартості одиниці пенсійних активів не менш як протягом 12 місяців до дня подання заяви про отримання ліцензії;

4) показник зміни чистої вартості одиниці пенсійних активів за останні 12 місяців - на рівні не нижче середньозваженого показника зміни чистої вартості одиниці пенсійних активів, що визначається Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України;

5) пенсійні активи протягом останніх 12 місяців до дня подання заяви про отримання ліцензії відповідають вимогам щодо складу активів та обмежень інвестиційної діяльності [10].

Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» [1] не тільки встановив порядок введення в дію другого рівня пенсійної системи, а й підвищив пенсійний вік для жінок.

Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Нагадаємо, що до набрання чинності Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» [1] право на пенсію за віком жінки мали після досягнення 55 років, чоловіки - 60 років, а мінімальний страховий стаж становив 5 років.

Також Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» [1] затверджено максимальний розмір пенсій, який становить десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (станом на 01.10.2012 р. - 7840 гривень).

Світовий досвід реформування пенсійних систем показує, що додаткові пенсії займають в системі пенсійного забезпечення досить вагоме місце. У багатьох країнах недержавні пенсійні фонди, як і в Україні, здійснюють діяльність не лише в сфері недержавного пенсійного забезпечення, а й в частині накопичувальної пенсійної системи. Досвід країн переконливо доводить, що недержавні пенсійні фонди посідають одне з головних місць в пенсійному забезпеченні населення.

В Україні з прийняттям Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», діяльність недержавних пенсійних фондів розширилася. На даний час НПФ мають можливість приймати участь у накопичувальній системі пенсійного забезпечення.

З урахуванням світового досвіду реформування пенсійних систем і останніх законодавчих змін в системі пенсійного забезпечення України, пропонуються такі заходи:

- впровадження додаткового пенсійного страхування на підприємствах шляхом створення корпоративних недержавних пенсійних фондів чи укладання угоди з існуючими недержавними пенсійними фондами.

Законодавство має передбачити, що додаткове пенсійне забезпечення є обов'язковим для роботодавця:

- доцільно вирішити питання щодо запровадження нових фінансових інструментів для інвестування пенсійних активів (спеціальні випуски державних цінних паперів);

- створення додаткових механізмів захисту пенсійних накопичень.

2.2 Шляхи вдосконалення і перспективи реформування пенсійного забезпечення в Україні

Основними проблемами в реалізації пенсійної реформи є: вразливість солідарної системи до політичних ризиків; нестабільність законодавчої бази; погіршення демографічної ситуації через старіння населення, значні масштаби міграції кваліфікованої робочої сили, дестимулюючий вплив солідарної системи на ринок праці. Таким чином, як наслідок, співвідношення чисельності отримувачів пенсій і платників страхових внесків наблизилось до критичної межі (у 2005 р. 1000 осіб платників утримували 831 пенсіонера) і свідчить про неможливість пенсійного забезпечення при збереженні такого співвідношення. Не повністю відповідає реаліям сьогодення нова формула та методика обчислення пенсій для різних категорій пенсіонерів.

З огляду на результати дослідження та враховуючи світовий досвід підготовки та здійснення пенсійних реформ, для забезпечення резервів зростання доходів Пенсійного фонду та удосконалення механізму використання коштів вважаємо за доцільне провести ряд заходів: підвищити межу пенсійного віку, впроваджуючи його поступово відповідно до актуарно розрахованих сценаріїв, припинити практику фінансування пільгових пенсій за рахунок страхових внесків, ввести єдиний метод визначення середнього заробітку для призначення пенсій за вибором реципієнта та запровадити вказані зміни у відповідно розробленому Пенсійному кодексі. Запропоновано вдосконалити формалізований аналітичний апарат призначення трудової пенсії шляхом модифікації методики визначення індивідуального коефіцієнту зарплати (доходу) застрахованої особи. На підставі актуарних розрахунків законодавчо врегулювати коефіцієнт заміщення для різних категорій пенсіонерів [Ткаченко Л. Перспективи розвитку недержавного пенсійного забезпечення //Економіка України. - 2011. - № 11. - C. 89-95].

Реформуванням тільки солідарної системи неможливо розв'язати всі вказані проблеми. Забезпечення соціальної справедливості, економічної обґрунтованості та фінансової стабільності неодмінно вимагає запровадження обов'язкової накопичувальної системи (ІІ рівень), яка передбачає більшу, ніж солідарна свободу вибору та одночасно відповідальність працівника.

Розвиток пенсійної системи не може здійснюватись без істотного реформування оплати праці, збільшення її частки в структурі ВВП та собівартості продукції, а також підвищення рівня заробітної плати як основи сплати страхових внесків. Запропоновано подальше реформування заробітної плати здійснювати шляхом:

- запровадження єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників бюджетної сфери;

- встановлення мінімальної заробітної плати на рівні не нижче прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- запровадження ринкового інструменту державного регулювання заробітної плати за допомогою коефіцієнта децільності.

З метою удосконалення юридичного механізму забезпечення права на пенсійне забезпечення доцільно законодавчо закріпити державний соціальний стандарт - прожитковий мінімум як єдину основу соціального контролю за відповідністю розмірів пенсій та зарплат необхідному прожитковому рівню. Для цього потрібно також законодавчо визначити строки виплати пенсії, порядок коригування розміру пенсії відповідно до індексу інфляції та передбачити такий засіб забезпечення належного виконання грошового зобов'язання Пенсійного фонду, як пеня.

Виправданим є запровадження двох пенсійних систем: державної та недержавної. Головну роль продовжуватиме, безумовно, відігравати державна пенсійна система, яка повинна гарантувати мінімальний рівень пенсійного забезпечення і здійснюватися на основі загальнообов'язкового пенсійного страхування всіх фізичних осіб, незалежно від виду виконуваної ними суспільно корисної діяльності. В системі недержавного пенсійного забезпечення держава створює організаційно-правові засади діяльності недержавних пенсійних фондів, які б гарантували їх ефективну діяльність, передбачали механізм захисту коштів внесків [Шамбір Н. Нові аспекти пенсійного забезпечення //Праця і зарплата. - 2012. - № 3. - C. 7].



Висновки та пропозиції

В Україні визначено основні напрямки реформування системи пенсійного забезпечення, які включають збільшення мінімальних і максимальних пенсій, диференціацію пенсій залежно від стажу роботи та заробітної плати, перегляд надбавок до пенсій та пільг, пошук нових джерел та форм пенсійного забезпечення, запровадження системи особистих пенсійних рахунків, створення приватних пенсійних фондів та інші. Реалізація цих напрямків потребує великої організаційно-економічної роботи. Зокрема, необхідно:

-створити рівні можливості для пенсійного забезпечення громадян незалежно від сфери їх зайнятості та виду діяльності;

-усунути диспропорції у розмірах пенсій;

-удосконалити порядок обчислення розмірів пенсії відповідно до тривалості страхового стажу;

-удосконалити механізм індексації пенсії;

-удосконалити їх підвищення відповідно до зростання середньої заробітної плати.

Оскільки в Україні сьогодні наявний вплив як інфляційних чинників, так і демографічних, а крім того, відчувається серйозна нестача інвестиційних ресурсів, можна зробити висновок, що пенсійна система України має включати елементи як солідарної, так і накопичувальної систем. Тому вибір Україною трирівневої моделі як основи для реформування чинної пенсійної системи можна вважати досить зваженим.

Крім того, можна спостерігати наступні процеси: внаслідок проведеного аналізу змін в законодавчій базі було помічено ряд позитивних тенденцій, а саме поетапне зниження рівня обов'язкових відрахувань на соціальне страхування. Позитивність цих змін полягає в тому, що зниження тарифів сприяє збільшенню надходжень до Пенсійного фонду, оскільки зменшення “податкового тягаря” сприяє стимулюванню підприємницької діяльності та виробництва, звідки і поступають основні кошти до ПФ.

Тобто по суті ми спостерігаємо поетапний перехід від фіскальної функції податкового законодавства до стимулюючої.

Узагальнюючи все вищесказане приходимо до висновку, що в країні необхідне подальше реформування пенсійної системи, яке передбачає наступні моменти:

По-перше, має бути єдина пенсійна система з розрахунком рівня пенсії залежно від трудового вкладу, тобто професійного рівня і, відповідно, одержуваної зарплати в період роботи, яка б відображала кваліфікацію кожної людини, значущість її діяльності для суспільства і стаж роботи.

По-друге, стратегічною метою ще одного можливого напрямку реформування пенсійної системи має стати трирівнева система пенсій. Вона має включати: страхову пенсію, яка повинна забезпечувати її рівний (або ж з відносно незначною диференціацією) розмір; додаткову пенсію - для реалізації особливих умов надання пільгових пенсій, за якими видатки мають покриватися страхувальниками на основі сплати диференційованих за розміром пенсійних внесків; добровільну пенсію, що забезпечуватиметься на основі індивідуального договору та накопичувального принципу формування фондів, тобто це передбачає створення недержавних пенсійних фондів.

При цьому слід зазначити, що в розвинутих країнах частка недержавного пенсійного забезпечення дуже значна, однак пристосовувати цю систему до українських умов потрібно повільно та обережно, швидко реагуючи на зміни в економічному стані та реакцію населення на дану реформу. Тому заперечувати необхідність Державного пенсійного забезпечення на теперішньому етапі не варто.

Размещено на Allbest.ru

...