Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність дослідження. Підприємництво протягом останніх десятиріч невипадково привертає до себеприскіпливу увагу у всьому світі. Це багатогранне соціально-економічне явище, декожен з безпосередніх учасників має можливість знайти свої місце, а зовнішніучасники процесу отримати позитивні результати: держава - економічне зростання, збільшення ВВП та числа робочих місць, місцева влада - податки і голоси на виборах, економічні партнери - гнучких та динамічних партнерів з низькими накладнимивидатками.

На світовому рівні підприємництво є інструментом участі мільйонів людей як векономічному житті власних країн, так і в міжнародному розподілі праці, є засобоміснування та стимулом до самовдосконалення.

Підприємництво - це найдемократичніший суспільний інститут, який наповнює бюджети різних рівнів, забезпечує і значну частку ВВП, і переважну частку робочихмісць.

В сучасних ринкових умовах особливо гостро постає питання про розвиток підприємництва в Україні. Його становлення і розвиток свідчать про те, що проблема підприємницької діяльності досить багатогранна. Її економічні і правові основи знаходяться в стані формування та мають багато недоліків.

На сучасному етапі економічних реформ і становлення ринкових відносин в Україні науковий та практичний інтерес до підприємництва невпинно зростає.

В умовах радикальних економічних перетворень особливої важливості набуває формування творчої ініціативної поведінки індивіда; реалізація підприємницького потенціалу як в економічній, так і в соціальній сфері суспільства; відтворення підприємницької субкультури; становлення та розширення системи підготовки вітчизняних підприємців. Саме підприємництво є елементом економіки, який завдяки своїй інноваційній специфіці, здатний вивести її на більш цивілізований рівень. Останнім часом не припиняються дискусії про мале підприємництво, як одну з найбільш ефективних форм підприємництва, що сприяє успішному розвитку української економіки. Світовий досвід держав з ринковою економікою показує, що в країнах, де є великі підприємства і корпорації, значна частка валового продукту створюється великою кількістю малих підприємств. Вони є не тільки гарантами гнучкості і динамічності економіки, потужним засобом постійного коректування і збереження структури виробництва, що задовольняє потреби населення в роботі, заробітній платні, соціальних послугах, але й тією сферою, яка дає можливість державі вирішувати соціальні проблеми, а громадянам ? самореалізуватися на особистому рівні. Але на шляху розвитку підприємництва виникає низка гострих проблем як економічного, політичного, так і соціокультурного характеру. Незважаючи на те що підприємництво є економічним явищем, в умовах сьогодення аналіз його розвитку неможливо здійснити без урахування соціокультурного контексту.

Наукова розробка пов'язаних з підприємництвом питань, а також узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду значно відстають від практики підприємництва. Так, формування й удосконалення підприємницького середовища - це шлях до стабілізації економіки країни, подальшого економічного і соціального розвитку кожного регіону. Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить, що більшість ген-дерних досліджень підприємництва в соціології акцентує увагу на вияв-ленні сфер, в яких зайняті жінки/чоловіки підприємці, стереотипах стосовно жінок у підприємництві, взаємодії жінок-підприємців з офіційними органами, специфіці менеджменту таких підприємств. Проте недостатньо розробленими залишаються такі аспекти, як: мотивація підприємницької активності жінок, способи поєднання сімейних і професійних ролей, перешкоди, з якими мають справу жінки, що вирішили займатися бізнесом. Дослідження цих аспектів та виявлення основних проявів підприємницької поведінки жінок уможливлять отримання нових знань про стан підприємництва в гендерному аспекті та про конкретну ситуацію в цьому напрямі.

Усі ці обставини й обумовлюють актуальність даної теми та необхідність більш глибокого вивчення проблем підприємництва.

Біля витоків теорії підприємництва стоїть англійський економіст Р. Кантільон. Він вперше ввів поняття «підприємець» у науковий обіг. Також вагомий внесок у розвиток уявлень про підприємницьку діяльність і фігуру підприємця зробили такі видатні теоретики, як В. Баумд, Т. Веблен, Ф. Кене, К. Маркс, Д.Рікардо, Ж.Б. Сей, А. Сміт, А. Тюрго. Серед сучасних зарубіжних дослідників феномена підприємництва слід відзначити П. Друкера, І.Кірцнера, У. Оучі, Д. Севеджа, Дж.Тіммонса, М. Фрідмена, Ф. Хайєка, А. Хоскінга. Вони розглядали підприємницьку діяльність в рамках інноваційної, пов'язаної з ризиком в умовах сучасного ринку, акцентуючи увагу переважно на економічній суті підприємництва, проте відзначали його соціальні, політичні характеристики і функції. Проблему соціально-психологічної специфіки підприємництва, особливостей рис вдачі, властивих підприємцю, мотивацію його діяльності, успішно досліджували Дж. Аткінсон, А. Маслоу, Д. Мак-Клелланд. До традиційних мотивів підприємницької діяльності вони додали «мотивацію досягнення».

Одними з перших, хто звернувся до дослідження соціокультурних аспектів підприємництва, були М. Вебер, В. Зомбарт, Й. Шумпетер. М. Вебер розглядав ідеальний тип підприємця. Мета його дослідження полягала в пошуку соціокультурних аспектів підприємницької діяльності, які він знаходить в протестантській етиці, що стимулює «дух підприємництва». Й. Шумпетер серед специфічних характеристик підприємництва виокремив інновацію як визначальну рису і функцію підприємницької діяльності.

Для сучасної вітчизняної соціології проблема вивчення сутності, природи та соціально-економічних, соціокультурних особливостей підприємництва взагалі, і малого особливо, не є принципово новою, але поки що залишається не досить розробленою. А.В. Безгодов, Т.І. Заславська, В.Є. Пилипенко, Ю.Ф. Пачковській, В.В. Радаєв, Є.В.Сірий, Є.І. Суїменко, Л.М. Хижняк, О.М. Шкаратан в своїх роботах звертають увагу на те, що дослідження підприємництва ускладнюється слабкою розробкою і нечіткістю теоретичних підходів до визначення феномена підприємництва, його функцій, структурних компонентів, особливостей формування підприємницького прошарку в суспільстві.

У сучасній науковій літературі продовжуються дискусії про співвідношення категорій «підприємництво» і «бізнес». В.І. Верховін, Л.О. Колесникова, Ю.Л. Качанов, С.Б. Логінов, Ю.Ф. Пачковський, В.Є. Пилипенко, В.І. Смольков, відзначають, що немає чіткості в підходах до трактування особливостей підприємництва як явища, діяльності, поведінки, процесу.

Стереотипи підприємництва у масовій свідомості вивчає В. Суковата, аналізуючи зміст поширених у мас-медіа міфів стосовно «ділових жінок». Н. Ісакова, Л. Кавуненко, Ф. Велтер, Д. Смоллбоун аналізують патріархальні погляди на роль жінки в суспільстві, досліджують феномен жіночого підприємництва: що найчастіше є мотиваційним чинником започаткування діяльності для жінок-підприємців, від чого залежить успішність у підприємництві, паралельно досліджуючи чоловіків у сфері підприємництва. Ці автори виводять класифікацію жінок-підприємців в Україні на основі мотивації, мети, наявних ресурсів для відкриття своєї справи. Л. Хижняк робить аналіз стану сучасного жіночого підприємництва, перешкод на його шляху. Т. Журженко досліджує жінку-підприємця як самостійний тип ідентичності, їх сприйняття крізь призму стереотипів; намагається встановити кореляцію між витісненням жінок у дрібне підприємництво та бюрократичними перешкодами. О. Рудік, Н. Лавріненко розглядає представництво жінок у малому бізнесі, наявність фактів гендерної дискримінації та сприятливість умов праці.

Об'єктом дослідження є підприємницька діяльність в умовах сучасного українського суспільства.

Предметом дослідження є гендерний вимір підприємницької діяльності в сучасному українському суспільстві.

Мета: дослідити підприємницьку діяльність в межах прояву її гендерного виміру.

· з'ясувати основні теоретико-методологічні засади розуміння підприємницької діяльності;

· визначити основні характеристики гендерного підходу до розуміння підприємництва;

· охарактеризувати соціальні основи підприємницької діяльності в Україні

· зафіксувати форми прояву та українську специфіку підприємництва з урахуванням її гендерних аспектів.

Методи дослідження. У роботі використовувались: історичний метод (при дослідженні генезису формування підприємництва в Україні), системний і структурний аналіз (при розгляді сутнісних особливостей підприємництва), метод інтерпретації та операціоналізації понять - визначення основних понять за даною проблематико. Емпіричні методи - опитування.

Емпіричну базу дипломної роботи складають матеріали соціологічного дослідження «Гендерні аспекти підприємництва м. Дніпропетровська».Методом стандартизованого інтерв'ювання з використанням вірогідного методу вибірки було опитано 100 керівників малих підприємств.

1. Теоретико-методологічні дослідження підприємництва у сучасному соціально-гуманітарному знанні

В економічній науці підприємництво характеризувалось як система відносин капіталістичної економіки, як експлуататорське явище. На практиці підприємництво заборонялося. Водночас світовий досвід переконливо доводить, що сьогодні без винахідливих ділових людей, без розвитку різних форм підприємницької діяльності подальший розвиток економіки неможливий. У сучасних умовах підприємництво виступає основним напрямом удосконалення господарської діяльності. Що ж таке підприємництво? Появу терміна «підприємець» (від фр. enterpreneur - посередник) пов'язують з ім'ям англійського економіста Р. Кантільйома, який також вперше здійснив наукову інтерпретацію підприємництва як діяльності, пов'язаної з ризиком [36, c. 23].

Так, у тлумачному словнику «підприємництво»тлумачиться як діяльність, повґязана зі створенням, підтримкою та розвитком підприємства, «справи», а також з виробництвом товарів і послуг. У свого чергу, підприємливість розглядається як характеристика активної діяльності людини, яка означає, що людина регулярно та успішно досягає своєї мети завдяки винахідливості, кмітливості, вмінню здійснити щось в потрібний момент. Отже, навіть уже в широкому розумінні поняття «підприємництво» та «підприємливість» має певний психологічний зміст [29, c. 54].

Враховуючи думки вчених, представників різних економічних шкіл та течій, існує велика кількість визначень теорії підприємництва, початок яких сягає періоду середньовіччя. Саме в цю епоху з'являється меркантилізм, що значно змінив економіку, перетворивши господарську систему з натурально-феодальної у ринково-підприємницькі відносини. Цей період розвивався в два етапи, які характеризувалися фокусуванням держав на нагромадженні грошей та дорогоцінних металів (ранній меркантилізм) і всебічній підтримці торгівлі (пізній меркантилізм). Для раннього меркантилізму характерним нагромадження дорогоцінних металів у країні, що досягалося завдяки загальному контролі грошового обігу та чітко сформованій зовнішній торгівлі. А пізній меркантилізм дозволив торговцям розкрити свої підприємницькі можливості, тому що вони повинні були закупляти продукцію чим дешевше, щоб потім імпортувати її за вищими цінами, заробивши на цьому для себе і для країни. Теорія меркантилізму проіснувала досить тривалий час, поки не зазнала критики з боку вчених, серед яких - англійський економіст, банкір Р. Кантільйон тафілософД. Г'юм, які були твердо переконані, що ідеї цієї течії ставили в залежність національне багатство країни від рівня розвитку виробництва. Варто зазначити, що здебільшого підприємництвом у ті часи займалися лихварі, ремісники, купці, які мали підтримку від держави і володіли необхідними для підприємця здібностями. Згодом, у своєму розвитку, підприємницька діяльність отримала більше свобод, а меркантилізм зазнав критичних висловів з боку економістів.

Аналізуючи зміст феномена «підприємництво» та основні історичні етапи його розвитку, варто насамперед зазначити, що в сучасній науці відсутня єдність в розумінні цього явища. Загальноприйнятої теорії підприємництва поки що не створено, хоча потреба в ній вже давно стала нагального. Основні причини відсутності теорії:

* підприємництво - порівняно новий феномен;

* це явище, що постійно розвивається, тому воно змінюється навіть в своїх змістовних характеристиках і має глибоку специфіку в різних історичних, економічних та соціокультурних умовах;

* це складне багатоаспектне явище, в якому тісно перетинаються економічні, соціальні та психологічні сторони.

Окрім того, одне з труднощів визначення поняття «підприємництво» полягає також в тому, що це слово є одночасно загальновживаним (побутовим) поняттям і науковим терміном.

А отже, зазначимо, що процес розвитку теоретичних основ підприємництва формувався внаслідок трьох «хвиль» наукового аналізу підприємництва.

Перша «хвиля» була повґязана з концентрацією уваги па явищі підприємницького ризику і виникла ще в XVII ст. Вперше поняття «підприємець» (фр. - entrepreneur - посередник) у науковий обіг запровадив англійський економіст Р. Кантільйон. Він висунув положення про ризики як основної функціональної характеристики підприємництва. Економіст-теоретик вважав, що підприємець - це будь-який індивід, що вміє передбачати і в якого є бажання прийняти па себе ризик, спрямований у майбутнє, чиї дії характеризуються надією одержати прибуток і водночас готовністю до втрат [45, c. 17].

Ж.-Б. Сей мав особистий досвід у сфері бізнесу, і тому відрізнявся образним сприйняттям підприємництва, чого були позбавлені інші класичні економісти. Ж.-Б. Сей говорить про підприємця як про особу, «яка береться за свій рахунок і ризику і на свою користь зробити певний продукт». Згідно з твердженням Ж.-Б. Сея, підприємець - це людина, яка організує інших людей у рамках виробничої одиниці. Він поставив підприємця в центр процесу виробництва і теорії розподілу, що вплинуло на багатьох теоретиків-економістів.

A. Сміт характеризував підприємця як власника (тобто людину, що самостійно планує, організовує те чи інше виробництво і розпоряджається його результатами). Власник іде на ризик, що спонукається мотивом одержання прибутку [45, c. 18].

Друга «хвиля» повґязана з виділенням факту інноваційності як найважливішої відмінної риси підприємництва. Основоположником цього напрямку є один з найбільших представників світової економічної думки американець Й. Шумпетер.

Вивчаючи закономірності суспільного прогресу, Й. Шумпетер робить висновок, що рушійною силою економічного розвитку є підприємець, діяльність якого «полягає у створенні і втіленні нових комбінацій». Нові комбінації можуть вивести економічну систему на новий рівень рівноваги, а їх безпосереднім результатом може бути: виготовлення нового, дотепер невідомого споживачу блага; відкриття нових технологій і нових способів комерційного застосування товару; освоєння нових ринків збуту; відкриття нових джерел сировини; проведення реорганізації виробництва (підриви монополії) тощо [51, c. 54].

Підхід Й. Шумпетера до визначення підприємця як субґєкта, що здійснює нові комбінації, означає неможливість тривалий час залишатися таким. З моменту масового впровадження пової комбінації у виробництво особа, яка вперше ЇЇ застосувала, втрачає можливість називатися підприємцем. Таким чином, не існує окремого класу підприємців. Крім того, підприємець, за Й. Шумпетером, не є власником. Погляд на підприємця як на новатора, вперше запропонований Й. Шумпетером, став своєрідним фундаментом теорії підприємництва [51, c. 55].

На думку Ф. Хайєка, підприємництво - це скоріше характеристика поведінки людини, а не особлива її форма. Мета такої поведінки - пошук і дослідження нових економічних можливостей.

Значний внесок у розвиток теорії підприємництва зробили представники австро-німецької школи (М. Вебер, В. Зомбарт).

Так, для М. Вебера підприємницька діяльність є втілення раціональності в широкому сенсі слова (ефективність, максимум віддачі від вкладених коштів, вибір найкоротшого шляху до обраної мети й ін.) [5, c. 56].

B. Зомбарт, розглядаючи мету діяльності підприємця, виділяє головне - це сприяння зростанню і процвітанню власної справи. Окрім того, він говорить про збільшення прибутку, яка розглядається як друга мета, яка підлегла головній і необхідна як умова досягнення процвітання своєї фірми. Аналізуючи особисті якості підприємця, В. Зомбарт дійшов висновку про необхідність поєднання в ньому властивостей «завойовника», «організатора», «торговця» [22, c. 78].

Таким чином, в широкому розумінні підприємництво необхідно розглядати як складний соціально-економічний та соціально-психологічний феномен, специфіка якого визначається історичними та економічними особливостями розвитку підприємницького середовища і своєрідністю психології особистості як основного субґєкта підприємницької активності.

Поглибленому розумінню сутності підприємництва як наукового явища може сприяти аналіз основних історичних етапів вивчення цього феномена.

Світова історія розвитку підприємництва розглядається як така, що налічує декілька глобальних цілей і завдань, які періодично, поетапно змінювалися після свого здійснення. А отже, з ними змінювалося розуміння суті підприємництва. На початкових етапах розвитку світових продуктивних сил в епоху становлення капіталізму вся енергія підприємців (незалежно від національних ознак) була спрямована на створення нової технології виробництва, за допомогою якої можна було збільшити випуск і обсяг збуту продукції, захопити на якийсь час відповідний сектор чи сегмент ринку, а через нарощування масштабів виробництва - отримувати дедалі більшу масу прибутків. Цей етап розвитку підприємництва - це період первинного нагромадження капіталу, який пов'язаний також із вдалими операціями фінансистів, банкірів, інвесторів. Тут підприємець (особливо в XIX ст.) виступав як особа, яка переміщує ресурси із сфери з низькою у сферу з високою дохідністю. Там, де загострювалася конкурентна боротьба, зростала й активність щодо більш прибуткового розміщення капіталу. Із такої боротьби виросли «герої» капіталізму: американець Дж. Морган («Морган гаранті траст»), німець Г. Сіменс («Дойче банк»), французи брати Перейр («Кредит мобільє») та інші, що заклали базу фінансових імперій [26, c. 123].

На наступному етапі, з початку XXcт. майже всюди основні цілі та завдання підприємців суттєво змінилися. Пріоритетні завдання вже полягали в тому, щоб розробити і вдосконалити механізми масового виробництва, зменшити витрати, знизити собівартість продукції, домігшись при цьому збільшення питомого продукту, рентабельності та конкурентоспроможності. За нових умов успіх підприємництва гарантувала низька ціна на продукцію, зростання кількості реалізованих товарів і маси прибутку. Не меншого значення як чинник економічного успіху набуває раціональна організація виробництва, зокрема в провідних галузях (транспорт, електротехніка, машинобудування, хімічна промисловість), а також модернізація традиційних галузей - текстильної, харчової. Характерною рисою підприємця при цьому уже називають досягнення значних результатів в управлінні виробництвом.

Ситуація змінилася на початку 30-х років. У всьому промислово розвинутому світі вже спостерігався стан насичення (сатурації) попиту на споживчі та інші товари. У цей час в Америці, а потім у Західній Європі, заглядаючи у майбутнє, фірми перенесли пріоритети управління з виробництва на рекламу, добір споживачів, організацію збуту, просування продукції на ринках, на проблеми реалізації, а не власне виробництва.

Наступний етап починається від середини 50-х років, коли ринкова орієнтація фірм ще більше посилюється. Цей новий етап у зарубіжній економічній літературі з менеджменту отримав назву постіндустріальної епохи. Вступ до неї характеризувався досягненням нового, вищого рівня розвитку виробництва та добробуту населення у промислово розвинених країнах Заходу, забезпеченням задоволення потреб у головних умовах фізіологічного існування людини. Епоха масового збуту дозволила досягти комфорту та економічної безпеки існування. На цьому етапі розвитку підприємництва суттєво модифікується співвідношення між інтересами розвитку виробництва та збуту в системі управління. Сучасне підприємництво швидко адаптується до змін в навколишньому середовищі: у політиці, економіці, суспільстві, технологіях. Без цього підприємець не в змозі забезпечити своє майбутнє. Показником підприємницької діяльності є конкурентоздатність організації, а сама підприємницька поведінка характеризується як енергійна, ризикована, спрямована на максималізацію можливостей [26, c. 124].

Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів (ст. 42 розд. 1 Конституції України).

Проте ці принципи і закони про підприємництво багато у чому залишилися лише декларацією про наміри, адже в Україні відсутня більшість умов для його розвитку. У перехідній економіці України для розвитку підприємницької діяльності повинні бути створені відповідні соціально-економічні умови:

- рівноправність різних форм власності на засоби виробництва, продукти і дохід;

- існування економічної свободи і самостійності господарюючих суб'єктів;

- подолання монополізму, передусім державного, наявність ринково-конкурентного режиму господарювання;

- існування ринкової інфраструктури;

- державна підтримка підприємництва.

До умов розвитку підприємництва можна віднести: політичні (демократизація), психологічні (психологічний клімат серед населення) і юридичні (створення нормативної бази та правової захищеності).

Суб'єктами підприємницької діяльності визнаються приватні особи - громадяни України та інших держав, які не обмежені законом у правоздатності і юридичні особи усіх форм власності. Підприємництво у галузях озброєнь, випуску цінних паперів і грошей, виробництва наркотичних засобів може здійснюватися лише державними підприємствами. Без спеціальних ліцензій забороняється виготовлення медикаментів, хімічних речовин, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, добування корисних копалин, юридичної практики.

Мале підприємництво є одним з дійових важелів структурної перебудови, зміцнення економічної бази регіонів, швидкого насичення ринку товарами та послугами, послаблення монополізму і розвитку конкуренції, створення нових робочих місць та забезпечення зайнятості значної частини населення, розширення бази оподаткування та наповнення бюджету; прийнявши Конституцію України, що є основою для політичної стабільності, необхідно зосередити свої зусилля на процесах економічних перетворень, спрямованих на відродження вітчизняного товаровиробника та розвиток малого підприємництва і приватної ініціативи; сектор малого та середнього підприємництва, який в зарубіжних країнах з розвинутою ринковою економікою є одним з найважливіших і забезпечує до 70% робочих місць та 50-65% внутрішнього валового продукту, ще не відіграє суттєвої ролі в економіці України і не розвивається достатньо енергійно для того, щоб забезпечувати динамічне нарощування власного потенціалу поряд із загальним поліпшенням економічної ситуації в Україні. Останнім часом практично в усіх сферах економічного, політичного та соціального життя України з'являється інтерес до ідеології та практики соціального партнерства, яке виправдало себе протягом десятиріч розвитку ринкових відносин у світі. При всіх ускладненнях розвитку сучасного демократичного суспільства соціальне партнерство стало реальною базою для безконфліктного вирішення багатьох гострих проблем і може стати основою консолідації суспільства для проведення ринкових реформ та підвищення добробуту населення. Не підмінюючи функції держави щодо соціального захисту членів суспільства, доцільно створити неурядові інституції, які б доповнювали систему державного страхування та пенсійного забезпечення. Подібні механізми підтримки малого підприємництва та впровадження ідей соціального партнерства опрацьовуються.

Додамо, що на сьогоднішній день в Україні підприємництво не виконує такої ролі, як у країнах з розвинутою ринковою економікою. Якщо в США, Німеччині, Японії, Великобританії та інших державах частка малих і середніх підприємств в ВВП країни становить 30-40%, то в Україні цей показник - 8-10% [26, c. 60].

Для українського суспільства підприємництво, бізнес, як породження ринкових реформ, є явищем порівняно новим, тому його розвиток та досягнення економічної стабільності, формування середнього класу та подолання низки інших соціально-економічних проблем є головним напрямком для здійснення реформ. Проте предметом аналізу в будуть не економічні, а соціокультурні чинники, які зумовлюють сьогодні низьку активність населення, зокрема жіночого, у сфері розвитку підприємництва. Без сумніву, і чоловіки, і жінки, обираючи шлях підприємництва, стикаються не тільки з проблемами, що носять гендерний характер, але й в першу чергу недоліками законодавства, особливостями фінансової системи, корупцією, недобросовісною конкуренцією, необґрунтованим втручанням держави в підприємницьку діяльність тощо. В той же час сфера приватного бізнесу в Україні була і залишається переважно чоловічою, оскільки існує багато чинників економічного, соціального, культурного і навіть психологічного характеру, які стримують активне входження жінок у цю сферу.

Підприємництво набуло поширення в російській та українській соціально-економічній літературі та практичній економічній діяльності як еквівалент поняття бізнес - дієве підприємництво, а бізнесмен - як підприємець, людина, що робить вигідну справу. Автори одного з перших російських підручників з підприємницької справи стверджують, що російською мовою «бизнес есть предпринимательство, а бизнесмен - предприниматель [3, c. 56].

Підхід до розуміння підприємництва і бізнесу як синонімічних понять досить поширений у сучасній вітчизняній соціальній та економічній науці. Так, як стверджує С.К. Реверчук, цей підхід звойовує щораз більше прихильників. Суть проблеми полягає в тому, що англійське слово «бізнес» є багатозначним. Воно може означати якесь діло, покупку, комерційне або виробниче підприємство, комерційну практику або політику окремого підприємця чи цілої фірми. Синонімами слова бізнес є комерція, торгівля, фірма, ділова активність, підприємництво.

Дуже часто поняття «бізнес» пов'язується з малим і середнім підприємництвом, індивідуальною трудовою діяльністю громадян, що є характерним для вітчизняної практики. Очевидно, це пов'язано з домінуючою орієнтацією посткомуністичних країн на розвиток саме цього сектора економіки. Адже основою процвітання економічно розвинутих країн є велика кількість малих і середніх підприємств [28, c. 190].

Слід зазначити, що існують також інші підходи до розуміння співвідношення підприємництва і бізнесу за ознакою обсягу понять.

Згідно з наступним підходом, бізнес є ширшим, ніж підприємництво. Сучасні прихильники такого підходу вважають, що бізнес охоплює ділові відносини, які виникають між усіма учасниками ринкової економіки і залучають не тільки підприємців, а й споживачів, найманих працівників, державні структури. Тут бізнес - не просто діло, а система діяльності на основі приватної власності з метою отримання прибутку.

Таким чином, поняття підприємництва розвивалось, змінюючись відповідно до конкретно-історичних економічних і соціальних умов суспільства. Еволюція поглядів на підприємництво і на роль особи підприємця в економічних і соціальних процесах, залежить від конкретно-історичних етапів розвитку суспільства, впроваджень досягнень науково-технічної революції в промисловість, культурних і політичних пріоритетів у соціумі.

На кожному з цих етапів є пріоритетною одна зі складових підприємницької діяльності. На першому - пріоритетною умовою розвитку є спрямованість на виробництво і пошуки нових технічних (технологічних) можливостей для досягнення бажаного результату. На другому етапі зростає питома вага нетрадиційних рішень у підприємництві з урахуванням новітніх досягнень у науково-технічній та економічній сферах. Подальший розвиток підприємництва - це врахування специфіки потреб споживачів продукції, послуг, а також більш диференційований підхід до людського чинника. Наступний етап знаменує собою зміщення акцентів на вдосконалення системи управління.

Сучасний етап розвитку підприємництва передбачає врахування дедалі зростаючої кількості факторів (політичних, соціальних, етнічних, економічних, психологічних), що мають як безпосередній, так і опосередкований вплив на виробничі процеси. Найбільше цінується здатність підприємців адекватно реагувати на зміни, вміння їх передбачити.

Розвиток підприємництва в Україні тільки розпочинається, тоді як у розвинутих країнах воно виконує дуже важливі функції в економічному житті суспільства. По-перше, забезпечує необхідну мобільність матеріальних, трудових ресурсів за умов ринку, створює глибоку спеціалізацію, розгалуження і кооперування виробництва, без яких неможлива його висока ефективність. По-друге, воно дає можливість не лише високими темпами нарощувати виробництво необхідних товарів, а й швидко окупити затрати, пов'язані з їх виробництвом завдяки застосуванню найефективнішої техніки, організації виробництва. По-третє, мале підприємство створює конкуренцію на ринку товарів і послуг, заважає монополізації виробництва та обігу, створює те середовище для змагань між різними видами підприємств, без якого жоден ринок не може нормально функціонувати.

Значною мірою підприємництво пов'язується з творчою природою людини і її розкриттям у конкретних історичних та економічних умовах; розглядається як одна з основних форм соціальної діяльності, що змінює не лише умови життєдіяльності, але й саму людину: її поведінку, погляди, місце в суспільстві тощо. У процесі розвитку підприємництва змінювалось і розвивалось розуміння сутності підприємництва як соціально-економічного феномену.

1.2 Гендерний аспект соціологічних теорій підприємництва

У більшості розвинених країн Заходу 60-і роки XX століття ознаменувалися початком масового виходу жінок на ринок праці. Ця обставина поставила під сумнів непорушність традиційних уявлень про соціальні ролі чоловіків і жінок, винесла гендерну економічну проблематику на порядок денний жіночого руху, і, кінець кінцем, зробила певний вплив на формування моделей держави загального добробуту.

Які ж гендерні проблеми притягнули увагу аналітиків і політичних лідерів в той період?

По-перше, виявилася очевидна гендерна асиметрія на ринку праці, що виражається в професійній сегрегації за ознакою статі;

По-друге, була виявлена стійка кореляція між кількістю жінок, зайнятих в тій або іншій професійній групі, і рівнем середньої оплати праці, тобто виявилася проблема нижчої оцінки жіночої праці в цілому;

По-третє, виник новий «формат» поєднання жінками професійних і сімейних обов'язків, що поступово перетворилося на проблему більшості жінок, причому упродовж тривалих років;

По-четверте, виявилася наявність дискримінації в зайнятості за ознакою статі (як у відкритій, так і в непрямій формі);

Нарешті, по-п'яте, було показано, що вихід на ринок праці і економічна незалежність є чинниками, сприяючими зростанню числа розлучень.

Перераховані проблеми положення жінок в економіці (а приведений нами список, звичайно ж, далеко не повний) були поставлені на політичний порядок денний в 60-70-і роки, на фоні другої хвилі жіночого руху. Одночасно 60-70-і роки можна вважати найбільш плідним періодом в плані теоретичного осмислення гендерної підприємницької проблематики. Саме у ці роки були запропоновані принципово нові теоретичні підходи до аналізу домогосподарства, гендерного розподілу праці, дискримінації в оплаті праці і ін., які дозволили вписати гендерну проблематику в основну течію (чи «mainstream») сучасної підприємницької теорії. Дослідження економістів-неокласиків дали потужний імпульс розвитку феміністської критики методологічних основ економічної теорії і сприяли пожвавленню дискусії з приводу положення чоловіків і жінок в економіці.

У ті ж роки гендерна економічна проблематика знайшла широке віддзеркалення і в роботах економістів марксистського напряму, що намагалися шукати відповідь на питання про причини пригноблення жінок у рамках капіталістичної системи. Дещо пізніше - вже в 80-90-і роки гендерна проблематика почала поступово освоюватися і представниками інституціональної економіки, які відштовхувалися у своїх дослідженнях від базових розробок неокласиків.

У результаті на сьогодні гендерна проблематика розглядається економічною наукою з різних методологічних позицій.

В даному розділі нашої роботи нами буде виявлено основний зміст гендерного підходу з метою його подальшого застосування для аналізу гендерної специфіки українського підприємництва.

У історичній ретроспективі гендерна система - одна з прадавніх стратифікаційних систем. Немає таких суспільств, де б в певних сферах соціального життя чоловіки не мали більше преваг, впливу і статусу, ніж жінки. Навіть у сучасних скандинавських країнах де представництво жінок в парламентах перевищує 40%, у сфері капіталу, серед великих власників гендерної рівності немає [23, c. 17].

Гендер як соціокультурно обумовлений мислиннєвий конструкт є об'єктом вивчення багатьох гуманітарних наук. Завдяки постмодерністській філософії гендерна концепція оформилась у самостійний науковий напрям з 60-х років XX сторіччя і в межах гуманітарного знання (філософія, культурологія, етнологія, соціологія, соціальна психологія, лінгвістика та ін.) активізувалися дослідження гендеру

Для подальшого аналізу гендерного аспекту підприємства потрібно дати чітке визначення що таке гендер. Отже, поняття «гендер» (gender) означає соціальне очікування від представників кожної статі. Але, на відміну від поняття «стать», воно стосується не біологічних особливостей, за якими різняться чоловіки та жінки, а соціально сформованих рис. Тобто з гендером пов'язані - психологічні, соціальні, культурні відмінності між чоловіками та жінками [6, c. 102].

У науковий обіг поняття «гендеру» впроваджено для розрізнення понять біологічної статі людини, її культурного і соціального конструктів. Нове поняття сприяє подоланню традиційного (есенціоналістського) наукового погляду, що пояснює всі соціокультурні відмінності між статями, особливостями їхньої біологічної природи. Відтак гендер розглядається як культурний, соціальний конструкт, система міжособистісних взаємовідносин, за допомогою якої формується, стверджується та відтворюється уявлення про чоловіче та жіноче в соціокультурі.

Наприкінці XX сторіччя окреслилися основні наукові етапи, в межах яких відбувалося становлення поняття «гендеру». До їх змістового аналізу так чи інакше зверталися закордонні та вітчизняні філософи Джейн Флокс, Джін Бетке Елштайн, Ненсі Фрезер, Розі Брайдотгі, Джудіт Батлер, Ірина Жеребкіна, Наталія Чухим, Вікторія Гайденко тощо.

Засадничі принципи патріархатної філософської традиції були сформульовані представниками афінської школи Сократом, Платоном, Арістотелем (5-4 віки до н. е.), у філософії яких розум, що асоціюється з чоловічим началом. Навпаки, неоформлене тіло, яке асоціюється з жіночим началом, представляє, з точки зору філософів афінської школи, полюс абсолютної недосконалості, хаосу, небуття. Тому принцип підпорядкування тілесного/жіночого начала розумному/чоловічому виступає у філософів афінської школи засадничим принципом філософського знання, метою якого є формування установки суб'єкта на досягнення максимального раціонального контролю над чуттєвістю [1, c. 384].

У епоху середньовіччя патріархальна філософська традиція посилюється, оскільки в структурі опозиції розум/тіло домінуюче положення розуму ще більше зміцнюється - завдяки строгим нормам і обмеженням по відношенню до тіла і чуттєвості в християнстві. Основним критерієм, по якому засуджується чуттєвість, є її зв'язок із задоволенням, яке в християнській культурі асоціюється з жіночим і є символом первородного гріха [37, c. 154].

Таким чином, можна стверджувати, що філософія середньовіччя не лише залишається у рамках традиції патріархатної теорії, але і посилює її, постулювавши абсолютний і необмежений характер патріархатної влади. І тільки у філософії епохи Просвітництва принципи інтелектуальної і громадської мізогінії уперше були поставлені під сумнів.

На відміну від філософії середньовіччя у філософії Просвітництва відбувається переоцінка гендерного відношення: по-перше, признається значущість і позитивний вклад жіночності у формування чоловічої суб'єктивності, а по-друге, жіноча чуттєвість не може більше a priori служити підставою для відмови в існуванні розуму.

У теорії гендерного диференційованого виховання Жана-Жака Руссо, яку він виклав в романах «Еміль або про виховання» (1762) і «Юлія або нова Елоіза» (1761), яскраво виражена просвітницька ідея про те, що жіноче начало має ряд позитивних якостей, які відсутні у чоловіків і які чинять важливий позитивний вплив на процес формування чоловічого суб'єкта [49, c. 112].

І. Кант - основоположник німецької класичної філософії - найбільш значний після Руссо теоретик гендерної проблематики епохи Просвітництва, вважає, що відмінність чоловічої і жіночої суб'єктивності визначається не особливостями жіночої чуттєвості, а відмінністю інтелектуальних позицій, тобто способом, яким чоловіки і жінки використовують свій розум [49, c. 132].

Обговорення мужності і жіночності, особливого місця і ролі жіночої статі в суспільстві виявляється в роботах К. Маркса і Е. Дюркгейма, Г. Зіммеля і Т. Парсонса, Ю. Хабермаса і П. Бурдьє, Е. Гідденса і Н. Лумана, І. Гофмана і Г. Гарфинкеля і ін., але аж до середини 1970-х рр. терміни «гендер» і «гендерні стосунки» не вживалися.

Колосальний вплив на осмислення стосунків між статями в соціологічній думці мали праці Т. Парсонса, особливо спільна монографія Парсонса і Бэйлза. Цей підхід став парадигмальним, діставши назву статево-рольового [50, c. 112]. Згідно з ним, жінка виконує експресивну роль в соціальній системі, чоловік - інструментальну. Експресивна роль означає, кажучи сучасною мовою, здійснення турботи, емоційної роботи, підтримка психологічного балансу сім'ї. Ця роль є монополією хатньої господарки, відноситься до сфери відповідальності жінки. Інструментальна роль чоловіка полягає в регуляції стосунків між сім'єю і іншими соціальними системами, це роль добувача і захисника. Типи рольової поведінки визначаються соціальним положенням, ролеві стереотипи засвоюються в процесі соціалізації і інтеріорізації норм, або рольових очікувань. Правильне виконання ролі забезпечується системою заохочень і покарань (санкцій), позитивних і негативних підкріплень. При цьому початковою основою статьо-рольового підходу є імпліцитне визнання біологічного детермінізму ролей, що апелює до фрейдистського уявлення про природжені чоловічі і жіночі начала [50, c. 17].

Статево-рольовий підхід виявився настільки затребуваним в соціології, що і в його рамках, і за його межами аж до теперішнього часу використовуються поняття чоловічої і жіночої ролі. Цей підхід став загальним місцем наукових і повсякденних обговорень чоловічого і жіночого. Як вказує австралійський соціолог Р. Коннелл, біологічна дихотомія, що лежить в основі теорії ролей, переконала багатьох теоретиків в тому, що стосунки між статями не включають виміру влади, «жіноча» і «чоловіча» ролі мовчазно визнаються рівнозначними, хоча і різними за змістом.

Драматургічний інтеракціонізм І. Гофмана вважається джерелом соціально-конструктивістської інтерпретації гендерних стосунків. Статеві відмінності, що розглядаються їм на рівні соціальної взаємодії, сприймаються як вираження природної статевої суті індивідів. «Гендерна гра», здійснювана в соціальних взаємодіях, стає «природним» проявом суті (біологічної статі) акторів, яка організована соціально [10, 28]. Статеві відмінності наділяються соціальним сенсом відповідно до принципів інституціональної рефлексивності. Гендерна інституціональна рефлексивність розглядається як вбудованість гендерних стереотипів в усі інститути суспільства.

Соціально-конструктивістська інтерпретація гендерних стосунків не є автономною, вона виростає з ширшого посткласичного соціологічного дискурсу. Можна виділити, принаймні, три соціологічні теорії, які стали поживним грунтом формування цього феміністського дослідницького напряму.

Основна теза теорії П. Бергера і Т. Лукмана, викладена в роботі 1966 року «Соціальне конструювання реальності», 14 зводиться до наступного. Соціальна реальність є одночасно об'єктивною і суб'єктивною. Вона відповідає вимогам об'єктивності, оскільки незалежна від індивіда. З іншого боку, соціальну реальність можна розглядати як суб'єктивний світ, тому що вона постійно твориться індивідом [7, 120].

Американський соціолог П. Бергер і німецький соціолог Т. Лукман в середині 60-х років поставили під сумнів пануючу американську соціологічну парадигму - парсонівське уявлення про те, що є соціологічне пізнання. Основою соціології як такої вони оголосили соціологію знання, що відбито в підзаголовку книги: трактат по соціології знання. У феміністському дискурсі ця теорія отримує сильні позиції в другій половині 80-х років. Феміністські дослідники ставлять перед собою те ж саме завдання, що і автори вказаного вище трактату. Гендер для них - це повсякденний світ взаємодії чоловічого і жіночого, представлений в практиках, уявленнях, перевагах буденності. Гендер - це системна характеристика соціального порядку, від якої неможливо позбавитися, від якої неможливо відмовитися: вона постійно відтворюється і в структурах свідомості, і в структурах дії і взаємодії. Завдання дослідника - з'ясувати, яким чином створюється чоловіче і жіноче у взаємодії, в яких сферах і яким чином воно підтримується і відтворюється [3, c 65].

Нова теза полягає в тому, що стать являється соціальним конструктом. Уявлення про соціальне конструювання гендера істотно відрізняється від теорії гендерної соціалізації, розробленої у рамках статьо-рольового підходу Т. Парсонса, Р. Бейлса.

Концептуалізація проблем гендерних стосунків Г. Гарфінкелем представлена аналізом випадку транссексуалізму Агнес. Випадок Агнес, проаналізований у феміністській перспективі, дозволяє по-новому зрозуміти, що таке стать (sex). Для того, щоб з'ясувати, яким же чином створюється, конструюється і контролюється гендер у рамках соціального порядку, дослідники аналітично розрізняють три головні поняття: біологічна стать (sex), приписування статі (категоризація за статтю) і гендер [7, c. 58].

Наявність або відсутність відповідних первинних статевих ознак не гарантує того, що індивіда відноситимуть до певної категорії за статтю. Агнес свідомо будує власний гендер, враховуючи механізми категоризації за ознакою нової, зміненої статі, діючі в повсякденному житті. Вона повсякденно зайнята тим, щоб переконати суспільство у своїй жіночій ідентичності. Гарфінкель називає Агнес методологом-практиком і істинним соціологом, тому що, потрапляючи в проблемну ситуацію гендерного збою (gender trouble) [7, c. 69], вона починає усвідомлювати механізми «роботи» соціального порядку. Її досвід, що фіксується і аналізується Гарфінкелем і його дослідницькою групою, приводить до розуміння того, що соціальний порядок тримається на відмінності чоловічого і жіночого, тобто, він гендерно сконструйований.

Гендер мислиться як результат повсякденних взаємодій, що вимагають постійного виконання і підтвердження, він не досягається раз і назавжди як незмінний статус, а постійно виробляється і відтворюється в комунікативних ситуаціях. Одночасно це «культурне виробництво» ховається і видається суспільством за прояв деякої біологічної суті. Проте в ситуаціях комунікативних збоїв самий факт «виробництва» і його механізми стають очевидними.

Приведене вище міркування дозволяє конструктивістам сформулювати наступне розуміння гендеру. Гендер - це система міжособистої взаємодії, за допомогою якої створюється, затверджується, підтверджується і відтворюється уявлення про чоловіче і жіноче як базові категорії соціального порядку.

У теорії соціального конструювання відповідь на питання, як концептуалізувати контексти, в яких створюються базові категорії чоловічого і жіночого, заснована іншим теоретичним фреймом - соціологічним (драматургічним) інтеракціонізмом І. Гофмана.

Стверджуючи, що гендер твориться в кожен момент, тут і зараз, дослідники приходять до висновку, що для розуміння його підстав необхідно звернутися до аналізу мікроконтексту соціальної взаємодії. Гендер у рамках цього підходу розглядається як результат соціальної взаємодії і одночасно як його джерело.

Гендер проявляє себе як базове відношення соціального порядку. Щоб осмислити процес будівництва цього соціального порядку в конкретній ситуації міжособистої взаємодії, Гофман вводить поняття гендерного дисплею. У комунікації віч-на-віч обмін різного типу інформацією супроводжується фоновим процесом творення гендеру - doing gender. За твердженням Гофмана, гендерний дисплей є основним механізмом створення гендеру на рівні міжособистої взаємодії віч-на-віч [10, c. 98].

Використовуючи поняття гендерного дисплея, конструктивісти слідом за Гофманом стверджують, що гендерні стосунки неможливо звести до виконання статевих ролей, що механізми гендера тонші, і гендер не можна змінити, подібно до сукні або ролі в спектаклі, він зрісся з тілами агентів взаємодії.

Гендерний дисплей як механізм створення гендера на рівні взаємодій має бути «виконаний» так, щоб партнери по комунікації були правильно ідентифіковані, тобто як жінка/чоловік з доречним стилем і поведінкою в конкретній ситуації.

Бути чоловіком і жінкою і проявляти це в дисплеї - означає бути соціально-компетентною людиною, що викликає довіру і що вписується в комунікативні практики, прийнятні в цій культурі [10, 100].

Отже, необхідність виробництва мужності і жіночності корениться в уявленнях про соціальну компетентність учасників взаємодії. Це виробництво безперервне, воно не зводиться до виконання деяких ролей, але характеризує особу і виражається в гендерному дисплеї. Гендерний дисплей сприяє відтворенню соціального порядку, заснованого на уявленні про чоловіче і жіноче в цій культурі. Ця теза конструктивізму заснована на мікросоціології соціальної взаємодії і підтверджується дослідженнями Гофмана, Гарфінкеля, Бергера, Лукмана і інших соціологів феноменологічного напряму.

Найбільший вплив на концептуалізацію жіночої суб'єктивності за критерієм тілесності зробили філософські концепції М. Фуко (концепція тіла як ефекту влади) і Ж. Дельоза (концепція бажання як виробництва). Перша концепція інтерпретує тіло як поверхню, на якій прописані соціальні норми і регулятори, а предметом аналізу є, в першу чергу, соціальне, публічне тіло (навіть у формі афектованого або маргінального), друга концепція розуміє тіло як реальність психологічного або психічного переживання і предметом її аналізу є уявне тіло і його уявна анатомія. Якщо фукіанська концепція тіла при цьому допомагає феміністським теоретикам осмислити репресивні механізми патріархатної влади по виробництву жіночої суб'єктивності, то концепція бажання Ж. Дельоза як основної характеристики суб'єктивності допомагає зрозуміти її трансформативну структуру, здатну реалізуватися поза традиційними (патріархатними) гендерними ідентифікаційними нормами [11, c. 55].

Таким чином, перший напрям має велике теоретичне значення для егалітарної концепції ліберального фемінізму, або «фемінізму рівності», оскільки допомагає в осмисленні механізмів виробництва різних видів гендерної нерівності в суспільстві; другий напрям - для «фемінізму відмінності», оскільки теоретично обгрунтовує походження механізмів нерівності на рівні бажань, волі і фантазії.

Головним висновком аналізу М. Фуко механізмів суб'єктивації як владних практик виробництва являється те, що гендерні маркіровки суб'єктивності є не незмінними біологічними, а соціально сконструйовані і виробляються певними типами владних стратегій. Услід за Фуко феміністські дослідниці визначають сучасну культуру як наповнену слухняністю, раціональними формами панування, корисністю і розрахунком - інакше кажучи, як культуру масованого управління методами індивідуалізації (у тому числі гендерною). Тому основна тенденція аналізу феномену сучасної влади, на їх думку, полягає не лише в тому, щоб атакувати ті або інші владні інститути, групи, еліту або клас, але швидше - саму технологію влади, що виробляє гендерну нерівність/гендерні нерівності в суспільстві [21, c. 14].

На відміну від концепції Фуко, в якій поняття афектованого тіла пов'язане з механізмами регуляції і контролю і відповідними формами антропоморфної чуттєвості (тіло в політичних механізмах примусу, медичних практиках і практиках сексуальності), поняття бажання у філософії становлення Ж. Дельоза і Ф. Гваттарі розуміється не як почуття або афект, а як виробництво - виробництво нових типів суб'єктивності через механізм бажання; бажання, по їх вираженню, виробляє, «робить», а не просто «означає» або «репрезентує», і тільки у такому разі являється дійсно трансформативним [11, c. 165]. Іншими словами, бажання - це не тіло і не структури афектованої маргінальної тілесності, а нетілесна трансформація, що підриває також і межі традиційної гендерної ідентичності. В той же час ефектом нетілесної трансформації в концепції бажання Дельоза є матеріальна трансформація - зокрема, життєві стратегії суб'єктивності. Звідси основне значення філософської концепції бажання як виробництва для феміністської теорії - якщо в традиційній культурі жінка визначалася через конститутивну відсутність параметра бажання в структурі суб'єктивності (не мала власного бажання, але утілювала об'єкт бажання для чоловічого суб'єкта, для якого параметр бажання був конститутивним), то дельозівская концепція бажання, що робить критерій бажання конститутивним в першу чергу для жіночої суб'єктивності (у формі конструкції «становлення-жінкою»), дозволяє затверджувати самостійний характер жіночого бажання і незалежної жіночої суб'єктивності в культурі.