Сутність організації соціально-педагогічної роботи з неблагополучними сім'ями

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1.

1.1 Характеристика неблагополучних сімей як об'єкта соціальної діяльності

1.2 Види та зміст соціально-педагогічної роботи з сім'ями у складних життєвих обставинах

1.3 Законодавче забезпечення соціально-педагогічної роботи з неблагополучними сім'ями і дітьми девіантної поведінки

Розділ 2.

2.1 Види соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сім'єю

2.2 Соціально-педагогічна робота з сім'ями хворих на алкоголізм і наркоманію

2.3 Робота соціального педагога, де є насильство щодо членів родини

Вступ

Сьогодні тривожним сигналом для українського суспільства є те, що значна частина сімей потребує соціально-психологічної допомоги через проблеми які виникають між членами сім'ї, так і між сім'єю та її зовнішнім оточенням. Сучасний стан сім'ї в Україні можна охарактеризувати як кризовий. Впала народжуваність, відбувається девальвація змісту сімейного життя, його орієнтування на виховання дітей. Батьки не володіючи у достатній мірі знаннями про вікові і індивідуальні особливості дитини її розвитку нерідко здійснюють виховання всліпу інтуїтивно.

Зростання кількості сімей у складних життєвих обставинах обумовлено збільшенням числа малозабезпечених сімей, міграцією утому числі за межі держави, погіршення стану здоров'я населення, зміною традиційних ролей в сім'ї, особливо жінок, зростанням кількості розлучень, неповних сімей, насилля в сім'ї тощо. Оскільки сім'ю визнано у міжнародному співтоваристві найкращою умовою виживання, захисту і розвитку дітей, основним осередком суспільства, природним середовищем для людини, то саме від неї залежить, яким буде наше майбутнє.

Аналіз чинного в Україні законодавства приводить до висновку, що неблагополучними є ті сім'ї, в яких порушуються права її членів, права людини, порушуються юридичні норми суспільства. Причинами цього можуть бути алкоголізм і наркоманія членів сім'ї, психолого-педагогічна і правова неграмотність, економічні фактори суспільства, хвороби, політична ситуація, насильство щодо членів сім'ї тощо.

В.М. Шахрай неблагополучні сім'ї поділяє на три групи:

- превентивні - сім'ї, в яких проблеми мають незначний прояв і знаходяться на початковій стадії неблагополуччя;

- сім'ї, в яких соціальні та інші протиріччя загострюють взаємостосунки членів сім'ї один з одним і оточенням до критичного рівня;

- сім'ї, які втратили будь-яку життєву перспективу, інертно уставлені до своєї долі і долі своїх власних дітей [24, c. 281].

Особливе місце у роботі з такими сім'ями належить соціальним педагогам, які “педагогізують” сім'ю та її мікросередовище, створюють педагогічні умови для благополуччя сім'ї, що дозволяє їй набути позитивного соціального досвіду, засвоїти соціальні цінності і організовувати свою життєдіяльність на цій основі.

Виходячи з цього, завданнями соціального педагога у роботі з неблагополучною сім'єю є:

- виявлення випадків порушення прав людини в сім'ї, причин неблагополуччя, інформування про них органів влади;

- профілактика девіантної поведінки в сім'ї та суспільстві, рецидивів порушення прав членів сім'ї у родині та суспільстві;

- пропагування ідеальної моделі сімейного життя, здорового способу життя;

- правова і психолого-педагогічна просвіта населення з питань сім'ї та шлюбу, прав людини;

- організація предметного спілкування членів неблагополучних сімей між собою, з іншими сім'ями для подолання причин неблагополуччя;

- різноманітна допомога в організації життєдіяльності сім'ї, створенні умов для її функціонування, самореалізації і розвитку її членів [19, c. 4-5].

Вивченням питань сімейного виховання займалися багато науковців, з них можна виділити таких як А. Й. Капська, С. Калашников, Е. І. Холостова,

Р. П. Федоренко і багато інших, а саме дослідженнями з проблеми неблагополучних сімей займалися такі вчені як Буянов М. Й., Зубкова Т.С., Трубавіна І. М. та ін.

Метою даної роботи є: розкриття сутності організації соціально-педагогічної роботи з неблагополучними сім'ями.

Об'єкт дослідження: особливості роботи з неблагополучними сім'ями

Предметом : технологія соціальної роботи з неблагополучною сім'єю.

Завдання:

- розглянути поняття «сім'я» як суб'єкт і об'єкт соціально-педагогічного впливу;

- виявити сутність методики організації роботи соціального педагога з батьками;

- розкрити зміст та значення психологічного супроводу неблагополучних сімей;

соціальний педагогічний сім'я неблагополучний

Розділ 1.

1.1 Характеристика неблагополучних сімей як об'єкта соціально-педагогічної діяльності

Сучасна сім'я, на сьогоднішній день, опинилась у важких умовах. Суспільство повинно непокоїти, до яких наслідків призведе її кризовий стан, як він впливатиме на сімейні відносини, особливо, в різних типах сімей у складних життєвих обставинах, а саме на виховання в них дітей.

Родина у складних життєвих обставинах в психолого-педагогічній літературі розглядається насамперед з погляду впливу свого морального потенціалу на розвиток і формування особистості дитини. Родина у складних життєвих обставинах найчастіше є причиною появи соціально запущених дітей і підлітків з девіантною поведінкою І хоча в таких родинах також виростають достатньо соціалізовані діти, але це скоріше виняток, ніж поширене явище. Слід мати на увазі, що родину у складних життєвих обставинах не можна ототожнювати з родиною асоціальною. Поняття неблагополуччя розглядається саме з погляду завдань виховання дитини. Якщо асоціальна сім'я (де існує алкоголізм, наркоманія, злочинність тощо) завжди є неблагополучною для дитини, то соціалізована сім'я може бути як благополучною, так і неблагополучною з точки зору соціальних і біологічних інтересів дитини. Тобто, з погляду виконання інших соціальних функцій, окрім виховної стосовно дитини, інколи родина може бути достатньо соціалізованою.

Отже, неблагополучними (інколи їх називають проблемними) щодо становища дітей прийнято вважати сім'ї, які в силу різних причин повністю або частково втратили свої виховні можливості, у результаті чого в них складаються несприятливі умови для виховання дитини.[31;46]

“До неблагополучних належать сім'ї: де батьки алкоголіки, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя, вступають в конфлікт з морально-правовими нормами суспільства; сім'ї зі стійкими конфліктами між батьками і дітьми; неповні сім'ї; зовні благополучні сім'ї, які систематично припускаються серйозних помилок, прорахунків у сімейному вихованні через низьку педагогічну культуру та неосвіченість (сім'ї, де взаємостосунки з дітьми носять формальний характер; де відсутня єдність вимог до дитини, має місце бездоглядність, надмірна батьківська любов, надмірна суворість у вихованні, застосування фізичних покарань, сім'ї «нових українців» та ін.)”.

Професор Н.А. Галагузова зазначає, що сім'ї у складних життєвих обставинах мають низький соціальний статус в якій-небудь із сфер життєдіяльності чи в декількох одночасно, вони не справляються з покладеними на них функціями, їх адаптивні здібності суттєво знижені, процес сімейного виховання дитини здійснюється повільно, не результативно.

Тому неблагополучну сім'ю можна охарактеризувати (включаючи різні типи таких сімей) за такими ознаками:

- Низька самооцінка;

- Нецілеспрямовані, переплутані, неясні комунікації;

- Ригідні, інертні, стереотипні, негуманні, не спрямовані на допомогу іншим і такі, що надмірно обмежують життя, правила поведінки;

- Соціальні зв'язки, наповненні страхом і загрозою.

Також, В. Метюз і К. Мізанович виявили десять відмінностей між щасливими і нещасливими сім'ями. [2;24]

Ознаки нещасливої сім'ї:

1. Не мають єдиної думки з багатьох питань і проблем.

2. Погано розуміють почуття один одного.

3. Говорять слова, що дратують іншого.

4. Часто почуваються нелюбимими.

5. Не звертають уваги один на одного.

6. Відчувають потребу, яка незадоволена, у довірі.

7. Відчувають потребу у людині, якій можна довіритись.

8. Рідко роблять компліменти один одному.

9. Часто змушені поступатись один одному.

10. Бажають, щоб їх любили сильніше.

А.Іванцова, кандидат педагогічних наук, спираючись на свій досвід соціального педагога, орієнтовно виокремила три групи проблемних сімей. [11; 6]

1. Сім'я з безвідповідальним відношенням до виховання дітей, де стан ускладнюється аморальною поведінкою і способом життя батьків.

2. Сім'я з низькою педагогічною культурою батьків, які допускають помилки у підборі засобів, методів і форм роботи з дітьми, батьки не можуть встановити вірний стиль і тон взаємовідносин з дітьми.

3. Сім'я, в котрій діти без нагляду по різним причинам: розлучення, розлад в сім'ї, зайнятість батьків.

Важливо зазначити, що сімейне неблагополуччя (нестабільність шлюбу, розлучення порушення морально-етичних принципів і форм спілкування сім'ї тощо), на сьогоднішній день, великою мірою зумовлене викривленням в системі ціннісних орієнтацій подружжя. Насамперед це невисока цінність для них самоактуалізації особистості, низька цінність пізнання нового, деформовані пізнавальні інтереси, байдуже або негативне ставлення до праці. За таких умов відбувається дезактуалізація нормативної соціальної поведінки, спостерігається прийняття маргінальних її форм. Педагогічна діяльність таких сімей регулюється не прагненням досягти значущих цілей у вихованні дітей, а намагання уникнути відповідальності за сам процес виховання дитини, можливих негативних наслідків свої дій або своєї бездіяльності. Такі ціннісні установки батьків передаються і дітям. Встановлено, що несприятливі сімейні стосунки через дисгармонію батьківсько-дитячих взаємин порушують психічний розвиток дитини; неадекватні моделі поведінки дорослих призводять до того, що в сім'ях виростають „важкі” діти, з'являються дедалі більше дітей, які „випадають” із сім'ї. Через це близько 54,1% батьків формально ставляться до виховання, зосереджуючи увагу в основному на таких проблемах як навчання в школі, слухняність, одяг, харчування тощо. З-поміж форм і методів виховного впливу, які характерні для більшості сімей України, превалюють так звані методи авторитарного спрямування, що передбачають безумовне підкорення дитини волі батьків, хоча (і це підтверджує досвід) доволі часто погляди і дії дорослих помилкові.

Отже, варто зазначити, що реалізація виховної функції, яка традиційно за будь-яких часів зумовлювалася багатьма різноманітними чинниками (зокрема готовністю батьків до виховання, рівнем їхньої загальної і педагогічної культури, наявними матеріальними та побутовими умовами, наявністю і характером використання вільного часу, звичною субкультурою сім'ї, характером взаємостосунків і ступенем взаємоузгодженості батьків у питаннях виховання, їхніми індивідуальними особливостями - темпераментом, моральними якостями, комунікативними здібностями, станом здоров'я, віком, досвідом виховання, ціннісними орієнтаціями, їх ієрархією, моральною атмосферою, що панує в сім'ї, загалом стилем внутрішньо сімейного життя тощо), у наш час додатково ускладнюється низкою факторів.

1.2 Види та зміст соціально-педагогічної роботи з сім'ями у складних життєвих обставинах

Одним з основних об'єктів соціально-педагогічної роботи виступає сім'я у складних життєвих обставинах. У зв'язку з цим загальновизнаною системою допомоги сім'ї є організація соціально-педагогічної роботи в межах усієї держави і суспільства, здійснювана на фаховій основі, спеціально підготовленої людьми (соціальними педагогами).[34;68]

Зміст соціальної роботи тут обумовлений тим, що сім'я, будучи всеосяжним соціальним інститутом, відбиває в собі практично всі соціальні проблеми: малозабезпеченість, насильство, дискримінацію та ін.

Соціальна робота з сім'єю у складних життєвих обставинах - це система взаємодії соціальних органів держави і суспільства та сім'ї, спрямована на поліпшення матеріально-побутових умов життєдіяльності сім'ї, розширення її можливостей у здійсненні прав і свобод, визначених міжнародними та державними документами, забезпечення повноцінного фізичного, морального й духовного розвитку усіх її членів, залучення до трудового, суспільно-творчого процесу.

Розрізняють такі види соціальної роботи: соціальне обслуговування, соціальна профілактика серед дітей та молоді, соціальна реабілітація та супровід дітей та молоді. Вимагає визначення соціально-педагогічна специфіка цих видів соціальної роботи. Оскільки така робота є складовою соціальної роботи, то в ній також виділяються обслуговування, профілактика, реабілітація і супровід.

Особливості сім'ї і мета та завдання соціальної педагогіки дозволяють розкрити специфіку цих видів та напрямів роботи.

Соціально-педагогічне обслуговування -- напрямок соціальної роботи, який спрямований на задоволення потреб і розв'язання поточних проблем, протиріч сім'ї, які виникають у процесі її життєдіяльності через надання різноманітної допомоги сім'ям та її членам. Допомога означає надання сім'ям послуг у: сфері освіти, культури, охорони здоров'я, спеціального медичного обслуговування, оздоровлення, відпочинку, доборі роботи і працевлаштуванні, професійної підготовки, перепідготовки, освіти і професійної орієнтації; фізкультурно-оздоровчих послуг.

Соціальна реабілітація спрямована на надання допомоги молодій сім'ї з метою подолання сімейних конфліктів, кризових станів, дисгармонії у взаємостосунках, тимчасових або постійних труднощів у життєдіяльності сім'ї, які з'являються внаслідок тяжких захворювань, майнових витрат, конфліктних взаємостосунків, нервово-психічних захворювань, а також допомоги тим, хто опинився у стані безвихідності, безпорадності чи самотності. Крім того, соціальна реабілітація передбачає надання допомоги сім'ям, члени яких мають стійку алкогольну чи наркотичну залежність, повернулися з місць позбавлення волі тощо.

Робота з соціальної реабілітації проводиться як з кожним членом сім'ї індивідуально, так і з усією сім'єю та її родичами. Основна мета такої роботи - виведення членів сім'ї зі стресового стану, надання соціально-медичної, соціально-правової допомоги, відновлення честі, гідності, права і свободи членів сім'ї. Соціально-педагогічний супровід - це довготривала, різноманітна допомога різним типам сімей у складних життєвих обставинах, яка спрямована на створення умов для ліквідації причин неблагополуччя (чи їх можливої компенсації), форсування формування здатності сім'ї самотужки розв'язувати свої проблеми, долати труднощі, виконувати функції, реалізовувати свій соціальний і виховний потенціал, права в суспільстві; корекцію і покращання внутрішньосімейних стосунків, стосунків сім'ї із мікро- і макросередовищем.

Критеріями ефективності соціально-педагогічного супроводу сім'ї як системи є: [33;45]

1) відновлення і виконання нею своїх функцій (репродуктивної, соціалізації дітей, економічної і господарсько-побутової, рекреативної і психотерапевтичної, комунікативної, гедоністичної);

2) відновлення внутрішньо сімейних зв'язків і їх стабілізація (емоційна близькість, фізична близькість, спільне проживання із спільним веденням господарства і вихованням дітей; юридична фіксація шлюбу);

3) відновлення зв'язків сім'ї з мікросередовищем (ділові стосунки на роботі, в школі, доброзичливі із сусідами);

4) відновлення зв'язків із макросередовищем (контакти з колишньою батьківщиною, участь у житті діаспори, релігійної громади, відзначенні державних, національних, релігійних свят, адаптація до мовного середовища, організація роботи недільних шкіл).

Одним із засобів цього є соціальне інспектування сім'ї у складних життєвих обставинах, яке вперше введено в Україні у 2001 р. і дає право соціальному педагогу входити в сім'ю (за Законом “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”). Соціальне інспектування сім'ї - це складова соціального супроводу сім'ї у складних життєвих обставинах умова успішної соціальної роботи з такою сім'єю. Метою соціального інспектування є контроль соціальним працівником за реалізацією у сім'ї прав людини; виявлення випадків їх порушення та умов, які цьому сприяють. Соціальне інспектування сім'ї у складних життєвих обставинах - це перевірка, оцінка та облік порушень прав людини у сім'ї, умов життєдіяльності сім'ї, які цьому сприяють. Соціальне інспектування є початком соціального супроводу сім'ї і здійснюється протягом визначеного тривалого часу для перевірки ефективності соціальної роботи з сім'єю. Соціальне інспектування здійснюється соціальним працівником центру соціальних служб для молоді спільно з дільничними інспекторами міліції, працівниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх. Соціальне інспектування сім'ї здійснює працівник центру соціальних служб для молоді, який має вищу педагогічну чи юридичну освіту.

Об'єкти соціального інспектування: [34;26]

- сім'ї, де дитина перебуває па обліку в службі у справах неповнолітніх, кримінальній міліції у справах неповнолітніх, скоїла правопорушення чи злочин; умовно засуджена, відбуває покарання у ВТК, знаходиться у школі соціальної реабілітації, професійно-технічному училищі соціальної реабілітації, повернулась з місць позбавлення волі, перебуває на обліку у наркологічному диспансері, не відвідує школу, повернена з притулку для неповнолітніх у сім'ю;

- сім'ї, де дорослі члени сім'ї знаходяться на обліку в міліції, наркологічному диспансері, умовно засуджені за порушення прав людини в сім'ї, перебувають на обліку в службі у справах неповнолітніх як сім'я, яка перебуває у кризовому стані.

У своїй діяльності соціальний працівник, який здійснює соціальне інспектування сім'ї, підпорядковується директору центра ССДМ і начальнику відділу реалізації соціальних програм, керується Положенням про ЦССДМ і діючим у сфері соціальної роботи законодавством.

Соціально-педагогічна профілактика у роботі з сім'єю передбачає створення умов для: [34;33]

1) забезпечення взаємовідповідності, сумісності членів подружжя;

2) збереження різними способами контактів між членами сім'ї;

3) розвитку як особистості кожного з членів сім'ї, відпочинку один від одного;

4) підтримки самобутності сім'ї за рахунок традицій та ритуалів.

Профілактика передбачає навчання людей нових навичок, які допомагають їм досягти поставленої мети, а також здійснення змін у соціальному середовищі, які б підтримували і стимулювали нормальну життєдіяльність особистості і сім'ї. Отже, профілактика передбачає формування і реалізацію такої державної сімейної політики, яка б розв'язувала проблеми сім'ї і розглядала її як суб'єкт, а не об'єкт соціально-педагогічної роботи. Профілактика спрямована на запобігання сімейним проблемам, умовам, які цьому сприяють; рішення проблем, які ще не виникли, але можуть виникнути під впливом різних об'єктивних і суб'єктивних факторів. Все це вимагає застосування таких форм роботи, які б передбачали чергування загально сімейних заходів і послуг, і тих, які стосуються батьків, окремо - дітей, окремо - чоловіка чи дружини та батька чи матері з дітьми (що означає реалізацію системного підходу до роботи з сім'єю). Соціальна профілактична робота з сім'єю полягає у реалізації системи соціально-психологічних, медико-соціальних і правових заходів, спрямованих на усунення умов та причин виникнення проблем, а також системи заходів з профілактики сімейного неблагополуччя, конфліктів, розлучень, стресових станів; у формуванні відповідального батьківства, збереженні репродуктивного здоров'я молоді; в організації роботи щодо запобігання помилок, розрахунків у системі сімейного виховання.

Соціальна допомога має на меті надання різноманітних соціальних послуг сім'ї в умовах конкретного суспільства, конкретної ситуації. Ці послуги сприятимуть формуванню у сім'ї нормальної життєдіяльності. Соціальні послуги можуть мати інформаційний, консультативний характер, метою їх є надання психолого-педагогічної, правової, соціально-медичної, матеріальної підтримки сім'ям. Завдання полягає у тому, щоб допомогти сім'ї в цілому і кожному з її членів справитися з повсякденними життєвими труднощами, проблемами. Тобто кожна людина і сім'я в цілому мусить продіагностувати проблеми, які з'явилися, і самостійно вирішити їх. У разі потреби здійснюється їх корекція.

Соціальний педагог та соціальний працівник виступають посередниками між сім'єю, державою, громадськими організаціями та законодавчими органами. Соціальні послуги спрямовані на допомогу у створенні й поліпшенні умов життєдіяльності сім'ї, можливостей її самореалізації, на захист її прав та інтересів. Це, насамперед, роз'яснення про пільги, що надаються молодим сім'ям, жінкам, одиноким, неповнолітнім матерям, дітям з сімей у складних життєвих обставинах і сімей групи ризику, їх батькам, формування їхньої правосвідомості, відповідального ставлення батьків до батьківських обов'язків, надання різних видів соціальних послуг дітям і сім'ям - жертвам екологічних, технологічних, політичних катастроф, які опинилися в екстремальній ситуації, а також молоді, яка збирається взяти шлюб. Молодій сім'ї, неповнолітнім та молоді має бути гарантованим надання різного роду інформативних консультацій.

Соціальної допомоги потребують також сім'ї, які мають проблеми у вихованні дитини з будь-яких причин, проблеми у внутрішньосімейних взаємовідносинах або у стосунках із суспільством, в організації життєдіяльності сім'ї, а також сім'ї соціального ризику з несприятливими умовами існування. Такі сім'ї потребують різних видів допомоги: з питань планування сім'ї, виховання та догляду за дітьми, адаптації до зміни зовнішніх умов, розробки індивідуальних сімейних стратегій, підготовки молоді до вступу в шлюб, організації вільного часу молодої сім'ї, налагодження сімейного побуту й господарства, удосконалення взаємостосунків у сім'ї тощо.

Соціальний патронаж - один з напрямів соціальної роботи, спрямований не постійне супроводження сімей, які потребують систематичної підтримки умов, достатніх для забезпечення життєдіяльності соціальне незахищених сімей (малозабезпечених, багатодітних, з дітьми-інвалідами та ін.). [26;210]

Отже, основна задача соціального педагога в роботі з сім'ями у складних життєвих обставинах Ї зміцнення взаємодії з ними, використання всього комплексу педагогічних засобів для зміни стилю спілкування між батьками і дітьми, розвиток відповідальності дорослих за виховання дітей, вплив на стан дитини, коректування поведінки.

Соціальний педагог допомагає батькам усвідомити позитивні і негативні події, що виникають у сім'ї, побачити реальну можливість зміни важкої ситуації, вчить долати перешкоди на шляху досягнення сімейного благополуччя. Він ставить за мету відновити виховний потенціал сім'ї.

1.3 Законодавче забезпечення соціально-педагогічної роботи з неблагополучними сім'ями і дітьми девіантної поведінки

Законодавче забезпечення соціально-педагогічної роботи з неблагополучними сім'ями і дітьми девіантної поведінки.

Державна політика щодо попередження та подолання девіантної поведінки неповнолітніх після набуття Україною незалежності почала формуватися лише з грудня 1992 р. з появою Декларації «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні». До цього періоду молодіжна політика не займала чільного місця в державотворенні України, увага приділялась зміцненню незалежності та економіки держави. Внаслідок цього, за даними Українського центру соціальних досліджень, кількість неповнолітніх, засуджених за окремі види злочинів, з 1992 до 1996 р. збільшилася па 63,8 % [42. 121]. Необхідною стала нова система попередження та подолання негативної девіантної поведінки неповнолітніх, що мала б чітко визначені мету, завдання, об'єкти та суб'єкти цієї роботи, принципи, зміст, форми, методи, починалася б із сім'ї. На сьогодні маємо значну кількість законодавчих актів, програм, що спрямовані на розв'язання цієї проблеми.

Сьогодні в Україні діє Український державний центр соціальних служб для молоді, який має напрямками діяльності центрів соціальних служб для молоді попередження та подолання негативної девіантної поведінки молоді через створення спеціалізованих служб для дітей, молоді, окремих категорії! жінок; проведення науково-практичних конференцій та семінарів, нарад з питань соціальної допомоги й надання соціальних послуг, соціальної профілактикиі реабілітації дітей, молоді, жінок; участь у реалізації програм (проектів) соціального становлення та розвитку дітей, молоді (Національна програма протидії зловживанню наркотичними засобами та їх незаконному обігу, Національна програма профілактики СНІДу, комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр., комплексні заходи Кабінету Міністрів України щодо реалізації державної молодіжної політики в Ук­раїні («Молодь У країни», програма «Діти України»), комплексні заходи щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед неповнолітніх, їх соціальної реабілітації в суспільстві)

Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. вперше дає визначення і визнання тим самим існуванню в Україні бездоглядних дітей, дітей-інвалідів, дітей-біженців, неповної, багатодітної і прийомної сімей, що дозволяє визначити напрямки і заходи щодо охорони дитинства в Україні відповідно до міжнароднихстандартів (Конвенції про права дитини), чинного в Україні законодавства. Завданням законодавства про охорону дитинства визнано: розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав і законних інтересів дітей в Україні. Цей закон передбачає таку систему заходів щодо охорони дитинства:

- визначення основних правових, економічних, організаційних, культурних і соціальних принципів з охорони дитинства, удосконалення законодавства про правовий та соціальний захист дітей, приведення його у відповідність до міжнародних правових норм у цій сфері;

- забезпечення необхідних умов для охорони здоров'я, навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи, рівності;

- проведення державної політики, яка спрямована на реалізацію цільових програм з охорони дитинства, надання дітям пільг, переваг і соціаль­них гарантій у процесі виховання, навчання, підготовки до трудової діяль­ності, заохочення наукових досліджень з актуальних проблем дитинства;

- встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб (посадових осіб і громадян) за порушення прав і законних інтересів дитини, спричинення їй шкоди [14. 62].

Цей Закон включає розділ «Права і свободи дитини», який розкриває їх сутність, механізм забезпечення і відповідальність за їх порушення, розділ «Дитина і сім'я», в якому визнається, що держава захищає права сім'ї (не розкриваючи, однак цей термін), бо сім'я є природним середови­щем для розвитку дітей, і права дитини в сім'ї. Все це сприяє збереженню цілісності сім'ї, використанню ЇЇ можливостей для виховання, розвитку дітей, їх найкращого захисту. Розділи «Дитина і суспільство», «Дитина в несприятливих та екстремальних ситуаціях» забезпечують захист прав дітей в суспільстві (право на освіту, користування дитиною надбаннями культу­ри, на працю, зайняття підприємницькою діяльністю, на об'єднання в ди­тячі і молодіжні організації) і несприятливих та екстремальних умовах (утримання і виховання дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, бездоглядних дітей, їх соціальний захист, захист прав дітей-інвалідів і дітей з недоліками розумового чи фізичного розпитку; дітей, які пост­раждали внаслідок стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф; дітей, які вражені ВІЛ-інфеКцією,іншими невиліковними хворобами; захист дітей під час військових конфліктів, дітей-біженців; захист дітей від незаконно­го пересування, їх права на особисту свободу, в спеціальних установах

Можна говорити про достатність законодавчо­го забезпечення соціально-педагогічної роботи з сім'єю як з соціальною системою і соціальним інститутом: закони стосуються девіантної поведін­ки тільки неповнолітніх; порушення прав дитини в сім'ї та суспільстві; відповідальності дітей за батьків похилого віку; батьків за неповнолітніх дітей; рівності членів подружжя щодо прав та обов'язків у шлюбі; захис­ту прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Разом з тим проголошено, що держава захищає права сім'ї (але не визначено ці права), права сина і доньки у родині, які також не є визначеними, що є причиною відсутності відповідальності за їх порушення. Оскільки закони дозволяють все, що не заборонено, тут є можливості для надання різно­манітних соціальних послуг сім'ям у відповідності до соціальних стан­дартів і гарантій. Не передбачено чинним в Україні законодавством со­ціальну роботу з членами такої сім'ї, яка опинилась у кризі, неспроможна виконувати свої функції внаслідок аморальної поведінки батьків, зловжи­вання алкоголем і наркотиками. Відсутнє визначення неблагополучної сім'ї, насильства в сім'ї і відповідальність за нього. Це б сприяло реабілітації всієї сім'ї, відновленню спроможності виконувати свої функції в суспільстві, обов'язки щодо дітей.

На сьогодні маємо такі структури, що займаються профілактикою правопорушень серед неповнолітніх (схема 1).

Разом з тим дітьми з неблагополучних сімей і дітьми з девіантною поведінкою, особливими потребами займаються й інші державні установи.

Ознайомлення з роботою різних державних установ дозволило виявити заходи, які застосовуються до неблагополучних сімей в Україні.

1. Служба у справах неповнолітніх:

- бесіди з батьками у сім'ї, які проводяться спільно з дільничними інспекторами міліції, народними депутатами або запрошення батьків на таку бесіду до працівника служби у справах неповнолітніх. Метою таких бесід є з'ясування причин невиконання батьками своїх обов'язків щодо дітей, допомога в їх усуненні (матеріальна, у працевлаштуванні, розв'я­занні житлових, психологічних, медичних проблем тощо).

- рейди-перевірки сім'ї спільно з дільничними інспекторами; -позбавлення батьківських прав, опіки, піклування.

- звернення до громадських організацій (перш за все профспілок) та трудових колективів з проханням вплинути на якість виконання батьками своїх обов'язків щодо дітей;

- листи-попередженіїя батькам на домашню адресу щодо необхідності виконання ними своїх обов'язків щодо дітей і інформацію про можливі покарання за їх невиконання;

2. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх:

- обстеження житлово-побутових умов життя сім'ї, виявлення асоціальної та аморальної поведінки батьків, ізоляція дітей від таких умов життя і передача їх у притулок, інтернат, соціального патронажу до вирі­шення майбутнього;

- допомога у розшуку сім'ї бездоглядної дитини, виявлення можливостей повернення туди дитини.

3. Дільничні інспектора міліції:

- за заявами сусідів, членів сім'ї здійснюють відвідання сім'ї з метою перевірки інформації і попередження про відповідальність батьків за не­виконання обов'язків щодо дітей, запис у протоколі виявлених правопорушень;

- постановка на облік неблагополучних сімей (батьків, які недбало виконують свої обов'язки щодо дітей);

- рейди-перевірки стану сім'ї через зовнішній огляд дітей, умов жит­тя, бесіди з батьками і дітьми

- влаштування батьків на лікування від алкогольної та наркотичної залежності;

- допомога службі у справах неповнолітніх оформити опіку та піклування.

4. Відділи соціального захисту населення:

- допомога сім'ям у виконанні матеріально-побутової (економічної) функції через надання різних видів матеріальної допомоги (субсидій, виплат на дітей, пенсій, гарячих обідів, компенсацій, пільг тощо);

- допомога сім'ям у виконанні виховної функції (надання безкоштовних квитків на свята, в музеї дітям з малозабезпечених сімей).

5. Відділи освіти у райвиконкомах (через інспекторів з охорони дитинства):

- виявляють дітей, які вимагають захисту прав у сім'ї та суспільстві;

- надають матеріальну допомогу дітям з малозабезпечених сімей, організовують їх предметне дозвілля та відпочинок, культурну просвіту (екскурсії, свята). 6. Центри соціальних служб для молоді:

- соціальний супровід неблагополучної сім'ї;

- соціальна підтримка сім'ї;

- соціальне інспектування неблагополучної сім'ї;

- інформаційні і консультативні соціально-педагогічні послуги сім'ям:

- психологічна підтримка сім'ї;

- соціальна реклама здорового, сімейного способу життя;

- організація сімейного дозвілля, спілкування, відпочинку; оздоровлення дітей з неблагополучних сімей та дітей з девіантною поведінкою;

- вивчення проблем і потреб сімей різних типів.

Заходи соціально-педагогічного впливу до неблагополучної сім'ї передбачають перш за все захист прав дитини у сім'ї та суспільстві, але цей захист мало стосується сім'ї в цілому: не враховуються особливості по­зашлюбних, повторно-шлюбних, неповних сімей, сімей, які мають свій особливий уклад життя (релігійні сім'ї), авторитарних, конфліктних сімей, сімей безробітних з випускників інтернатів; майже не ведеться робота з попередження сімейного неблагополуччя, не враховуються етапи розвитку сім'ї і подружжя, відсутня комплексна робота з сім'єю як з системою за напрямками: «батько -- мати», «діти -- діти», «батьки -- діти», робота в основному ведеться за напрямком «мати -- діти», що не сприяє становленню тендерної рівності в сім'ї та суспільстві; відсутні примусова соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім'єю у разі порушення нею чи кимось з її членів морально-правових норм суспільства, відсутня система соціально-педагогічної роботи з сім'ями мігрантів, біженців, етнічними сім'ями з метою їх адаптації та реабілітації в нашому суспільстві.

Україна має досвід розробки програми «Соціальний супровід неблагополучної сім'ї», яку реалізують Український державний центр соціальних служб для молоді, Комітет у справах неповнолітніх, Міністерство внутрішніх справ України, Український центр практичної психології і соціальної роботи. Ця програма має за мету збереження цілісності неблагополучної сім'ї, захист прав її членів через створення умов для їх розвитку і самореалізації у сім'ї і суспільстві. Це перша комплексна програма тако­го роду в Україні, вона диктується необхідністю попередження девіантної поведінки в сім'ї, а потім вже в суспільстві, бо сім'я може бути як «ко­лискою демократії», так і «колискою насильства», яке потім може поширюватися за межі сім'ї.

Розділ 2.

2.1 Види соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сім'єю

Розрізняють такі види соціальної роботи: соціальне обслуговування, соціальна профілактика серед дітей та молоді, соціальна реабілітація та супровід дітей та молоді. Вимагає визначення соціально-педагогічна специфіка цих видів соціальної роботи. Оскільки така робота є складовою соціальної роботи, то в ній також виділяються обслуговування, профілактика, реабілітація і супровід. Особливості сім'ї і мета та завдання соціальної педагогіки дозволяють розкрити специфіку цих видів роботи [16].

Соціально-педагогічне обслуговування - вид соціальної роботи, який спрямований на задоволення потреб і розв'язання поточних проблем, протиріч сім'ї, які виникають у процесі її життєдіяльності через надання різноманітної допомоги сім'ям та її членам. Допомога означає надання сім'ям послуг: у сфері освіти, культури, охорони здоров'я, спеціального медичного обслуговування, оздоровлення, відпочинку, доборі роботи і працевлаштуванні, професійної підготовки, перепідготовки, освіти і професійної орієнтації; фізкультурно-оздоровчих послуг. Обслуговування неблагополучної сім'ї реалізується через: організацію змістовного дозвілля, відпочинку, оздоровлення сім'ї, сімейну просвіту, навчання сімейному бізнесу, розробку планів розвитку сім'ї для удосконалення внутрішньо-сімейних стосунків, життєдіяльності і розвитку сім'ї і кожного її члена, консультування сім'ї, корекція сімейних стосунків. Обслуговування грунтується на цілісності і збалансованості державних, громадських та приватних соціальних програм, на координації функцій соціальних працівників, суб'єктів соціальної роботи [11].

Соціальна-педагогічна реабілітація - це комплекс заходів, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених індивідом і сім'єю суспільних зв'язків та відносин унаслідок погіршення стану здоров'я, стійких розладів функцій організму (інвалідність); зміни статусу (особи похилого віку, безробітні, біженці); умов життя (смерть члена сім'ї, втрата житла тощо). Метою цих заходів є повернення сім'ї до виконання її функцій, формування в особистості позитивного ставлення до життя, праці, навчання. Об'єктами соціальної реабілітації є сім'ї, які опинились у кризовій ситуації: діти-інваліди та їх батьки; діти-сироти, жінки та діти, які зазнали різних форм насильства; безробітні, особи похилого віку. Реабілітація спрямована на конкретну особистість чи сім'ю, але у певному соціумі, що зумовлює вибір заходів для відновлення їх можливостей і потенціалу на основі врахування зв'язків з мікросередовищем, його особливостей. Соціально-педагогічна реабілітація сім'ї повинна бути спрямованою на відновлення соціального і виховного потенціалу сім'ї, захист її прав у кризових ситуаціях, що дозволить їй повернутися до функціональної спроможності у суспільстві, знайти мету життєдіяльності і місце у мікро- і макросередовищі, самостійно розв'язувати проблеми. Реабілітація здійснюється як фахівцями, так і самою особистістю у спільній діяльності, яка передбачає комплекс заходів, їх неперервність, інтенсивність, підпорядкованість меті, індивідуальність відбору, наступність, комплексність заходів, співпраця з клієнтом та його оточенням, здійснення заходів на початку виникнення проблеми, профілактика рецидивів. Реабілітація передбачає надання допомоги особистості чи сім'ї, поки вони не відновили свої функції, життєдіяльність. Ця допомога залежить від потреб клієнта, характеру його проблем. Відновлення організму і потенціалу людини у реабілітації передбачає наявність орієнтирів для виявлення меж і ступеня допомоги. Таким орієнтиром є якість життя - ступінь сприйняття окремою особою чи групою людей факту задоволення своїх потреб, наявність можливостей для досягнення щастя і самореалізації. Сюди належать умови життя людини, домашні обставини, задоволеність працею чи навчанням, оточення, соціальні та політичні умови [3].

Вимірюється якість життя через оцінку таких показників, як: 1) фізичний стан і функції; 2) психологічна сфера (пізнавальна діяльність, емоційна сфера, самооцінка); 3) рівень незалежності; 4) соціальні стосунки; 5) оточуюче середовище. Тому соціально-педагогічна реабілітація повинна здійснюватися у залежності від проблем сім'ї та особистості у комплексі з медичною, психологічною, соціальною, які з різних боків розв'язують проблеми дитини чи сім'ї. Реабілітація здійснюється на базі спеціалізованих служб, які в змозі виконати захисну, відновлюючу, компенсаторну та профілактичну функцію (профілактика здійснюється вторинна, з метою попередження рецидивів стресових факторів і кризових ситуацій) через створення умов у суспільстві, мікросередовищі, вдома для реабілітації особистості та сім'ї. У суспільстві це: соціально-реабілітаційні і кризові центри, соціально-реабілітаційні програми, підготовлені фахівцями, у мікросередовищі - організація спілкування і різноманітної діяльності, незважаючи на існуючі для цього обмеження навчання самообслуговуванню та самодопомозі, формування чи відновлення соціального досвіду, у сім'ї - укріплення родинних зв'язків, подолання відчуженості дитини від сім'ї, корекція розвитку та стосунків, пошук і розміщення дитини у прийомну сім'ю [9].

Соціальний супровід - робота, спрямована на здійснення соціальної опіки, допомоги та патронажу соціально незахищених категорій дітей та молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу. Соціальна опіка - це представлення інтересів особистості соціальним працівником в органах державної влади, місцевого самоврядування тощо з метою захисту прав людини; допомога - це соціальні послуги, а патронаж - соціальні послуги переважно вдома, дітям, які знаходяться під державною опікою. Тому соціальний супровід неблагополучних сімей - це вид соціальної роботи, який передбачає здійснення системи комплексних заходів соціальними службами щодо тривалої допомоги сім'ям та їх членам з метою збереження сім'ї, відновлення родинних стосунків, захисту і реалізації прав членів сім'ї у родині і прав сім'ї у суспільстві через створення умов для цього у суспільстві та сім'ї.

Соціальний супровід здійснюється щодо неблагополучних сімей після реабілітаційних заходів з членами сім'ї для попередження рецидивів неблагополуччя; надання можливостей сім'ї для подолання причин і наслідків неблагополуччя, навчання самостійному розв'язанню проблем.

Соціально-педагогічний супровід ? це довготривала, різноманітна допомога різним типам неблагополучних сімей, яка спрямована на створення умов для ліквідації причин неблагополуччя (чи їх можливій компенсації), форсування формування здатності сім'ї самій розв'язувати її проблеми, долати труднощі, виконувати функції, реалізовувати свій соціальний і виховний потенціал, права в суспільстві.

Оскільки соціальна профілактика ? це ВНД соціальної роботи, спрямований на локалізацію, обмеження, виявлення, попередження і запобігання соціальних відхилень, негативних явищ, впливів та їх наслідків на життя і здоров'я людей, усунення причин і умов виникнення асоціальної поведінки, то соціально-педагогічна профілактика негативних явищ і насильства в сім'ї - це система заходів, спрямованих на створення умов для попередження утиску прав сім'ї та її членів, негативних явищ і впливів, виявлення і подолання цих явищ, утиску прав, їх наслідків. Здійснюється в таких напрямках: підготовка молоді до сімейного життя, роз'яснення прав сім'ї та її членів у суспільстві, самим сім'ям, формування відповідального та усвідомленого батьківства, попередження сімейних конфліктів, виявлення потенційно-неблагополучних сімей, попередження розлучень, дисгармоній, стресів, помилок у сімейному вихованні, пропагування сімейного способу життя, здорового способу життя [23].

Усе вищевикладене дозволяє говорити про те, що неблагополучна сім'я вимагає перш за все реабілітації та супроводу, в той час як потенційно-неблагополучна сім'я - обслуговування і профілактики.

Етапами здійснення соціально-педагогічного супроводу неблагополучної сім'ї є:

1. Виявлення неблагополучних сімей до соціального педагога для подолання кризової ситуації. Неблагополучні сім'ї можуть бути виявлені: шкільними психологами, класними керівниками, вчителями, міліцією, сусідами, які зобов'язані повідомити про порушення прав людини в сім'ї органи державної влади. Якщо сім'я переступила морально-правові норми суспільства і знаходиться на обліку в міліції, то шансом залишення батьківських прав, попередження розлучень є робота сім'ї за контрактом з соціальним педагогом; у разі зняття сімейної кризи, її наслідків, причин сім'я знов починає існувати своїм життям, але під наглядом соціального педагога і міліції. Неуспіх роботи за контрактом приводить до дій органів влади по захисту прав людини.

2. Знайомство з сім'єю, збір інформації про неї, визначення її проблем, формування позитивної мотивації до участі в роботі з соціальним педагогом.

3. Подолання опору окремих членів сім'ї роботі через опосередкований, звернення до позитивного в сімейних стосунках, інформування про наслідки без діяльності, показ перспектив роботи.

4. Досягнення згоди сім'ї на соціально-педагогічну роботу, заключення контракту про обов'язки сторін у роботі.

5. Подолання наслідків неблагополуччя, стабілізація і корекція стосунків, укріплення зв'язків із мікросередовищем, усунення причин неблагополуччя. Розв'язання проблем сім'ї.

6. Профілактика рецидивів неблагополуччя, спрямування сім'ї на самовизначення і самостійне розв'язання проблем. Перевірка результатів роботи через опосередкований чи безпосередній нагляд.

7. Вихід із сім'ї соціального педагога. Закінчення контракту. Аналіз результатів. Розробка рекомендацій щодо подальшого самостійного життя сім'ї [25].

2.2 Соціально-педагогічна робота з сім'ями хворих на алкоголізм і наркоманію

Розглядаючи сім'ю як систему, як фактор соціалізації особистості, як найменший осередок суспільства, слід пам'ятати, що вона може здійснювати і негативний вплив на своїх членів, якщо сім'я неблагополучна, в ній є негативні явища і насильство, порушені стосунки. Так, ВООЗ виділяє на основі системного підходу такі проблеми, пов'язані із вживанням алкоголю:

1) проблеми осіб, що мають алкогольну залежність: короткочасні функціональні розлади та втрата самоконтролю; агресивність, нещасні ви-падки; адміністративна відповідальність за перебування у нетверезому стані в суспільних місцях, отруєння алкоголем. Наслідками довготривалого не-помірного вживання алкоголю є розвиток цирозу печінки, раку та серцево-судинних захворювань, недостатність харчування, втрата самоконтролю, працездатності, розвиток алкоголізму та алкогольних психозів, рання смерть та самогубство;

2) проблеми сім'ї: конфлікти в сім'ї, невиконання подружніх, батьківських та материнських обов'язків; втрата поваги, матеріальні труднощі; внутрішньоутробне враження плоду; неправильне виховання та юнацький алкоголізм серед дітей алкоголіків, злочинність;

3) проблеми суспільства: порушення суспільного порядку; дорожньо-транспортні події; нещасні випадки, зниження продуктивності праці та прогули; економічні витрати, пов'язані з лікуванням та допомогою через непрацездатність, з охороною правопорядку.

Особливість пияцтва та алкоголізму в тому, що ці явища виступають каталізатором, що спричиняє прояв інших видів соціальних відхилень: злочинності, адміністративних порушень, соціального паразитизму, самогубств, аморальної поведінки. Певна частина злочинів відбувається з метою отримання засобів для одержання спиртних напоїв. З іншого боку, особи, які знаходяться у стані сп'яніння, нерідко самі стають жертвами злочинів. Аморальна поведінка, пов'язана з анти-суспільними вчинками людей, які втрачають людську гідність, є незмінним супутником сп'яніння та захворювання на алкоголізм [4].

Під наркоманією розуміється вживання наркотиків чи схожих з ними речовин без медичних вказівок. Виникає потяг до наркотиків, явища абстиненції (наркотичного голоду), що веде до тяжких душевних та фізичних страждань, бажання частіше їх приймати та збільшувати дози. Все це свідчить про захворювання наркоманією, яка робить хворого рабом своєї звички. Наслідками цього є інвалідність, розумова неповноцінність та висока смертність. Головна небезпека наркоманії - не стільки в спричиненні фізіологічної шкоди особі, яка вживає наркотики, скільки в наступній деградації особистості, яка виникає в 10-20 разів швидше, ніж при алкоголізмі. Наркомани перестають цікавитись своєю роботою, а то й зовсім кидають її, ослаблюють зв'язки з друзями, виникають ускладнення в сім'ї, розвиваються егоїстичні риси характеру, лицемірство, брехливість - головне «я» та придбання наркотиків. Це ще більш прискорює деградацію особистості, появу психозів, серед наркоманів високий процент самогубств, не кажучи вже про нещасні випадки, пов'язані із передозуванням наркотиків.

Діти батьків, які ведуть аморальний спосіб життя, втрачають нормальні родинні зв'язки і почуття, в них немає зразку позитивного способу життя, вони втягуються батьками в розпусту та правопорушення, кидають навчання, не бажають працювати, набувати професію, втрачають моральні ідеали. В них спостерігаються затримки в розвитку, труднощі в спілкуванні з однолітками (вони ж знають більше за них, ведуть дорослий спосіб життя), що можуть використати дорослі для маніпулювання ними (докажи, що ти не маленький, зможеш це зробити). Разом з тим члени сімей наркоманів та алкоголіків відчувають на собі зменшення матеріального благополуччя, впевненості в завтрашньому дні, емоційну напругу, страх за сім'ю, безсилля зупинити цей процес. Сім'ї втрачають внутрішньосімейні зв'язки (родинні почуття, почуття безпеки, сімейні ролі), замикаються у своїх проблемах вдома, втрачають зв'язки з мікро- та макросередовищем, лишаються сам на сам із залежністю членів сім'ї. Все це свідчить про необхідність спеціальної роботи з неблагополучною сім'єю. Оскільки сім'я є соціальною підсистемою суспільства, то на її неблагополуччя впливають як зовнішні фактори (становище і проблеми в суспільстві, мікросередовищі), так і внутрішні (стосунки і почуття між членами сім'ї, її соціальний і виховний потенціал). Виходячи з мети соціальної роботи ? не витягувати із злиднів, а зовсім позбутися злиднів (М. Річмонд), що означає створення умов у суспільстві і родині для реалізації сім'єю та її членами своїх прав, виконання обов'язків, функцій, відновлення родинних стосунків, збереження цілісності сім'ї, необхідністю є соціально-педагогічна робота з такими сім'ями.

Педагог здійснює:

1) соціальну терапію (очну і дистанційну, індивідуальну і групову);

2) співпрацю з працівниками різних соціальних інституцій і залучає їх до надання допомоги особистості, що сприяє подоланню кризових ситуацій та проблем клієнта на основі самоусвідомлення особистістю відношення до себе, оточуючих та навколишнього середовища;

3) корекційно-реабілітаційну роботу, яка спрямована на зміну та вдосконалення особистих якостей людини, особливостей життєдіяльності та створення умов для розвитку потенційних можливостей осіб з функціональними обмеженнями, активне залучення їх до участі у суспільному житті. При цьому соціальний педагог повинен прогнозувати наслідки своїх дій і прогнозувати і планувати життєвий шлях об'єкта реабілітації, налагоджувати зв'язки з усіма можливими суб'єктами корекційно-реабілітаційної допомоги [7].

Ж. Шимкене вважає, що для того, щоб сім'я не втратила свого благо-получчя і не стала неблагополучною, необхідно створювати умови для:

1) взаємно відповідності членів подружжя;

2) збереження різними способа¬ми контактів між членами подружжя;

3) розвитку як особистості кожного з членів сім'ї, відпочинку один від одного;

4) підтримки самобутності сім'ї за рахунок традицій та ритуалів.

Методи роботи з такими сім'ями: інформування, переконання, працетерапія, покарання, вправи, навіювання, представництво інтересів членів сім'ї, приклад, вимоги, контракт, педагогічні ситуації, реконструкція ха¬рактеру, переключення, перенавчання, соціальна реклама, «вибух». Напрямки роботи: програми антинаркотичної освіти, організація виховної роботи антинаркотичної спрямованості («рівний -- рівному»), контроль, правова просвіта, формування позитивного мислення, реабілітація алкоголіків, попередження і боротьба з насильством у сім'ї, вивчення умов життя сім'ї і сприяння їх покращенню як засіб усунення причин алкоголізму, тимчасове вилучення дитини з сім'ї, формування ціннісного ставлення до здоров'я, життя, сім'ї, допомога дитині і дружині в самореалізації та адаптації до умов життя, попередження сімейного алкоголізму, суїцидів, девіантної поведінки членів сім'ї, формування саморегуляції, вольових якостей, організація змістовного дозвілля, спілкування і відпочинку сімей. Форми роботи: групи взаємної підтримки, самодопомоги, відеолекторії, лекторії на замовлення, бесіди, походи, трудові десанти, педагогічні десанти в установи, підприємства, організації, розповсюдження брошур, буклетів, тренінги, семінари, телефони «Довіри», заняття в клубах для лікування алкоголіків і членів їх сімей, консультативні пункти, дитячі консультативні центри, інформаційні центри, тематичні концерти, виступи агітбригад, тематичні рубрики в пресі, передачі на радіо, ТБ, підготовка конференцій, залучення членів сім'ї до розробки антиалкогольних програм, спеціалізовані телефонні лінії для алкоголіків і членів їх сімей, інформаційні компанії [13].

...