Конфліктна поведінка особистості за умов трансформації українського суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження. Перехід до ринкових відносин супроводжується змінами в ціннісній системі суспільства, впливає на перетворення ціннісно-нормативної структури індивідів, їхніх поведінкових стереотипів. При цьому в свідомості окремого індивіда старі і нові ціннісні парадигми активно функціонують, зумовлюючи амбівалентність сприйняття й інтерпретації дійсності, розмитість колективних норм, неефективність соціальних регуляторів поведінки. Руйнування суспільних зв'язків і групових солідарностей призводить до втрати колишніх ідентичностей та необхідності формування нових. Ці процеси спричиняють високий рівень інтер- та інтраособистісних конфліктів, накладають відбиток на ступінь деструктивності соціальних суб'єктів, на конфліктну поведінку особистості.

У сучасному суспільстві дослідник опиняється в ситуації соціального квазіексперименту, за умов якого соціолог дістає можливість вивчати поле конфліктної взаємодії як на соцієтальному, так і на індивідуальному рівнях.

За умов різких соціальних змін спостерігається підвищений інтерес дослідників до різних форм конфліктів. Теоретичний рівень осмислення трансформаційних процесів потребує оновлення й уточнення категорій соціологічної науки. Сучасні теоретичні концепції конфлікту практично не розглядають механізми впливу індивідуального конфлікту на процес дестабілізації суспільства.

Запропонований у роботі концептуальний підхід до вивчення конфліктної поведінки особистості дає змогу виявити механізми конфліктних процесів у суспільстві, що являють собою взаємодію об'єктивних і суб'єктивних чинників, простежити взаємозв'язки конфліктів на мікрорівні із загальними процесами й тенденціями на макрорівні, а також повніше досліджувати суперечності сучасного суспільства.

Зазначені положення визначають наукову, теоретичну і практичну актуальність теми дослідження.

Ступінь наукової розробки загальної теорії конфлікту доволі висока: існує багата теоретична спадщина, що вможливлює дослідження різних аспектів конфлікту.

Поняття "соціологія конфлікту" було запроваджено до наукового обігу Г. Зіммелем 1956 року. На підставі емпіричних досліджень західних соціологів у 1950-1960 роках - період кризових потрясінь суспільної системи - були висунуті теоретичні положення про конфліктну модель розвитку суспільства (Р. Дарендорф), запропоновано функціональну концепцію конфлікту (Л. Козер), розроблено загальну теорію конфлікту (К. Боулдінг).

Дослідження конфліктних відносин у суспільствознавстві радянського періоду найчастіше не виходили за рамки морального або родинного конфлікту. Деякі дослідники вивчали міжособистісні та міжгрупові конфлікти у трудових колективах.

До 1990-х років у науковій літературі існувала значна кількість робіт, в яких досліджувались різні сторони конфлікту, проте дослідження у сфері соціологічної теорії конфлікту мали здебільшого характер критики західних концепцій.

Кризові процеси у суспільстві стимулювали вивчення соціальної природи конфлікту. Проблема конфлікту дістала висвітлення у працях таких учених, як А.Я. Анцупов, А.М. Бандурка, А.В. Дмітрієв, В.А. Друзь, К. Зайцев, А.Г. Здравомислов, В.В. Танчер, А.І. Шипілов, А.Н. Чуміков, В.О. Ядов.

Соціально-психологічний аспект конфліктології представляють дослідження Ф.М. Бородкіна, Н.В. Гришиної, О.А. Донченко, Л.А. Петровської, А.Л. Свенцицького, Л.В. Сохань, Т.М. Тітарєнко. У науковій літературі досліджувалися проблеми, пов'язані зі співвідношенням конфлікту і соціальної напруженості, конфлікту і девіантної поведінки.

Теоретико-методологічні засади вивчення проблем мотивації поведінки, ціннісно-нормативного регулювання поведінки в соціологічному контексті містяться в роботах В.С. Бакірова, Е.А. Гансової, Є.А.Подольської, А.О. Ручки, І.М. Попової, В.О. Ядова, О.О. Якуби. Актуальні проблеми сучасної конфліктології розглядаються в дослідженнях Є.І. Головахи, А.Г. Здравомислова, В.М. Ніколаєвського, Н.В. Паніної, М.О. Шульги та ін.

Аналіз робіт з теорії конфлікту виявив відмінності в дослідницьких підходах. Соціологія, соціальна психологія, загальна психологія залежно від предмета та методів дослідження описують різні аспекти конфлікту. Так, конфлікт у соціології розглядається на рівні групи, інституту, суспільства, основний акцент робиться на виявленні соціальних чинників та механізмів виникнення конфліктних відносин. Поза увагою дослідників-соціологів залишаються особистісні детермінанти конфліктної поведінки людини. Психологія, вивчаючи конфліктні відносини, робить акцент на дослідженні інтрапсихічних виявів конфлікту на індивідуальному рівні. Більшість особистісних концепцій пояснюють природу індивідуальної конфліктної поведінки, при цьому конфлікт особистості вивчається в відриві від економічної, політичної та культурної ситуації у суспільстві. Соціальна психологія виявляє соціально-психологічні закономірності та механізми поведінки окремих індивідів і діяльності груп при зіткненні їхніх цілей або інтересів. Таким чином, залишається відкритим питання про вплив соціокультурних змін, що відбуваються в сучасному суспільстві, на індивідуальні конфлікти.

Назріла необхідність у розробці соціологічної теорії конфліктної поведінки особистості, яка сприяє вивченню специфіки прояву соціальних конфліктів на мікрорівні соціальних систем, на рівні повсякденної поведінки.

З метою подальшого розроблення проблеми особистого конфлікту в роботі запропоновано теоретичну інтеграцію спеціальних соціологічних теорій конфлікту та соціологічної теорії особистості.

Слід відзначити, що сучасних робіт, присвячених розгляду впливу трансформаційних процесів на конфліктну поведінку особистості, залежності виникнення конфліктів на мікрорівні від розвитку загальних змін в економічному та політичному житті в Україні не так уже й багато. Саме тому існує потреба в дослідженнях такого спрямування.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у розробленні концептуального підходу до вивчення особистісного конфлікту в соціології, виявленні специфіки об'єктивних та суб'єктивних чинників конфліктної поведінки особистості за умов трансформації українського суспільства.

Реалізація мети передбачає розв'язання таких завдань:

з'ясування механізмів поведінки особистості за умов конфліктних ситуацій та соціальних змін;

визначення чинників безпосереднього середовища життєдіяльності людини, що впливають на особистісний конфлікт;

вивчення мотивації конфліктної поведінки в зв'язку з належністю особистості до певних соціальних груп;

формування типології конфліктної поведінки особистості;

вивчення впливу ряду соціально-демографічних ознак (стать, вік, родинний стан) на конфліктну поведінку особистості;

визначення механізмів неузгодженості в структурі поведінки суб'єктів конфлікту, виявлення чинників соціальної дезадаптації;

розроблення міждисциплінарних соціальних технологій коригування поведінки особистості за умов конфлікту.

Об'єкт дослідження - суб'єкт конфлікту та його соціальні характеристики за умов суспільства, що трансформується.

Предмет дослідження - соціальні детермінанти конфліктної поведінки особистості у новій соціальній реальності; теорії конфлікту у соціології та суміжних дисциплінах.

Теоретико-методологічні засади та емпірична база дослідження. Для реалізації поставленої у роботі мети використовувались загальні теорії конфлікту, теорії соціальної взаємодії. Теоретико-методологічною основою праці виступають принципи, розроблені у межах ціннісно-нормативної парадигми, структурно-функціонального аналізу, теорії символічного інтеракціонізму. Методологічною підставою вивчення конфліктної поведінки особистості виступають соціологічні теорії соціальної дії та соціальної поведінки.

1. Теоретико-методологічні підстави дослідження конфліктної поведінки особистості

Присвячений аналізу традиційних підходів до дослідження феномена "конфлікту"; розглянуто низку теоретико-методологічних підходів до цієї проблеми. Запропоновано інтеграцію соціологічного, психологічного та соціально-психологічного контекстів при дослідженні конфліктної поведінки особистості на базі соціології. Методологічною підставою вивчення конфліктної поведінки особистості виступають соціологічні теорії соціальної дії та соціальної поведінки.

Пояснити поведінку особистості, зокрема й конфліктну поведінку неможливо без аналізу соціального оточення, системи суспільних відносин, груп, з якими особистість взаємодіє, а також без вивчення ціннісно-нормативної структури суспільства, що суттєво впливає на ієрархію цінностей, ціннісних орієнтацій, мотивів та установок особистості.

У розділі розглядаються методологічні проблеми теорії конфлікту. Продемонстровано плідність розвитку теорії конфліктної поведінки особистості у межах соціологічної науки.

Для теоретичного осмислення феномена конфліктної поведінки проведено аналіз традиційних підходів до дослідження конфлікту. Соціологічні теорії конфлікту ґрунтуються на соціологічній парадигмі, згідно з якою логіка аналізу йде від економічної, соціокультурної структур суспільства до соціальних спільнот і груп, їхніх цінностей та норм, а після цього - до особистості та її поведінки. При цьому індивід розглядається як об'єкт соціальних впливів, а стан суспільства зумовлює розвиток і поведінку особистості.

Соціально-психологічні й психологічні теорії конфлікту, підґрунтя яких становлять дослідження інтрапсихічних виявів конфлікту на індивідуальному рівні, пояснюють природу головним чином індивідуальної конфліктної поведінки. Особистісний конфлікт при цьому вивчається у відриві від економічної, соціальної й культурної структур суспільства. Пояснення генези інтраособистісних конфліктів здебільшого виходить з її психічних або соціально-психологічних особливостей.

Головна проблема міждисциплінарного аспекту при вивченні особистісного конфлікту вбачається у розробленні загального підходу і контексту вивчення цього явища. На думку Е. Фромма, "без знання соціального й культурного тла не можна правильно зрозуміти психологічні проблеми, але так само не можна зрозуміти соціальні явища, якщо не знати дії психологічних механізмів, закладених у їхній основі". Саме такий підхід реалізовано у дослідженні.

Для виявлення детермінації конфліктної поведінки особистості за умов транзиції плідною є теорія соціальної аномії. Форми аномії відрізняються багатоманіттям. В аксіонормативній сфері аномія виявляється у вигляді трансформації звичних цінністій, розмиванні колишніх принципів їхньої соціальної інтерпретації або "розщеплюванні" їхнього значення, а також може виявлятися в розбіжності соціальних норм із реаліями суспільного життя; у спотвореному або неповному відображенні у свідомості людей об'єктивних закономірностей функціювання конкретного суспільства; нестабільності, нестійкості й невизначеності норм, які внаслідок цього не можуть виконувати функцію соціального регулятора.

Деформація соціальних норм виступає засадовим чинником формування різноманітних видів конфліктної поведінки та відповідних їм конфліктних поведінкових установок. Аномія у формі "безнормності", у формі "неузгодженості мети та засобів", а також у формі "порушення почуття ідентичності" є однією з суттєвих передумов опосередковування генези конфліктної поведінки. З огляду на це даний тип поведінки не можна пояснити поза категорією аномії. Девіантну поведінку ми розглядаємо як різновид конфліктної поведінки.

На індивідуальному рівні почуття аномії характеризується глибоким відчуттям проблем і суперечностей соціального й індивідуального життя. Особистісна аномія становить один із численних аспектів дисоціації суспільних зв'язків та структур, зумовленої перебігом соціальних змін. Діалектичний взаємозв'язок об'єктивного та суб'єктивного в аномії виступає інтегративною характеристикою особистісних конфліктів, а також є одним із чинників мотивації конфліктних форм поведінки. Соціальна аномія є необхідною, але не єдиною умовою конфліктної поведінки особистості.

У період соціокультурної трансформації соціальні цінності зазнають суттєвих змін. Це породжує деформацію диспозиційної структури індивідів. Диспозиції особистості як продукт попереднього досвіду, в якому зафіксовано звичні засоби задоволення різноманітних ії потреб за звичних соціальних умов, не можуть бути ефективними регуляторами соціальної поведінки. Як наслідок поле конфліктної взаємодії розширюється. Ціннісно-нормативна парадигма допомагає обґрунтувати конфлікт особистості як соціальну поведінку.

Аналіз специфіки конфліктної поведінки особистості засвідчив, що виявами конфліктів індивідуально-психологічного рівня є: а) міжособистісні конфлікти; б) інтраособистісні конфлікти. Ці конфлікти суттєво залежать від соціального контексту, в якому вони виникають і розвиваються. Чинниками, що мотивують конфліктну поведінку на мікрорівні соціальних систем, є соціальні умови, які фруструють задоволення базових потреб індивідів, суперечності в системі інтересів та мотивів поведінки особистості. Специфіка особистісних конфліктів зумовлена також формою, в якій вони виявляються, й вибором стратегій при розв'язанні конфліктних ситуацій.

Таким чином, у першому розділі виявлено соціокультурне тло та психологічні механізми, що детермінують конфліктні установки індивідів. Природу виникнення конфліктної поведінки можна описати як систему чинників культурного, аксіологічного, соціоантропологічного характеру. Зародження конфліктів на соціальному рівні, як правило, заторкує особистісні структури індивідів. Своєю чергою, інтраособистісні конфлікти можуть зумовлюватися переважним впливом соціокультурних чинників. Як домінуючий чинник конфліктної поведінки особистості ми виокремлюємо соціокультурне оточення. Стосовно сучасної ситуації це виявляється у трансформації ціннісно-нормативної структури як суспільства, так і окремого індивіда; в дезінтеграції соціальних груп та інститутів, у втраті ідентичності особистості з колишніми структурами, спільнотами, їхніми цінностями та нормами; у нестабільності соціальної й економічної ситуації, наслідком якої є падіння життєвого рівня, обмеження можливості зберегти свій професійний та життєвий простір. Це визначає розуміння конфліктної поведінки не лише як психологічної реакції на неможливість досягнення дуже значимих цілей, а й як соціального явища.

2. Конфліктна поведінка особистості як результат впливу об'єктивних та суб'єктивних чинників

Продовжується дослідження конфліктної поведінки особистості на прикладі індивідуальних конфліктів абонентів Одеської міської служби "Телефон довіри" Центру соціально-психологічної підтримки; представлено аналіз соціологічного емпіричного дослідження особистісних конфліктів, які мають стресову форму вияву; проведено якісний та кількісний аналіз мотивів звернень до служби психологічної підтримки, проаналізовано проблеми абонентів ТД з метою вивчення мотивації конфліктної поведінки з огляду на належність особистості до певних соціальних груп.

Конфліктну поведінку ми інтерпретуємо як соціально-психологічну реакцію особистості на чинники, що спричинюють дезорганізацію її свідомості й діяльності. Дезорганізація особистості - це стан, за якого індивід не може ефективно функціонувати внаслідок інтерособистісного конфлікту, що виникає через асимілювання індивідом суперечливих стандартів поведінки, соціальних ролей та норм.

Ми проваджуємо концепт "конфліктна поведінка особистості". Він наголошує, що обраний поведінковий аспект дослідження особистісного конфлікту є найадекватнішим його соціологічній інтерпретації. Якщо поведінку розглядати як ланцюг дій та вчинків людини, регульованих цінностями і нормами, тоді конфліктна поведінка є дією та вчинками людей, зумовленими об'єктивними й суб'єктивними суперечностями оточення й внутрішнього світу особистості.

Конфліктну поведінку особистості ми розглядаємо як структурну складову соціального конфлікту. Це наслідок взаємодії індивіда із соціальним оточенням, це форма інтерперсональних відносин, на які впливають ціннісні орієнтації особистості, рольові експектації, соціальні ідентифікації.

Це визначення охоплює такі типи конфліктної поведінки: поведінка, що відхиляється; девіантна поведінка; аномічна поведінка; аутоагресивна або саморуйнівна поведінка; суїцидальна поведінка; поведінка, в основі якої лежать інтраособистісні конфлікти. В основу визначення видів конфліктної поведінки покладено наявність у тій чи іншій формі суперечності об'єктивного і/або суб'єктивного характеру, опосередковане особистим сприйманням суб'єкта конфлікту. Усвідомлення індивідом суперечностей соціального життя, суперечностей в аксіонормативній структурі, руйнування соціальних зв'язків, автономізація суспільного життя призводять до конфлікту як засобу реагування на індивідуально-психологічному рівні. В соціологічній літературі таку поведінку розглядають як типи поведінки, а не як види конфліктів.

Соціологічна концепція конфліктної поведінки особистості необхідна для адекватного розуміння сучасних соціальних процесів як на рівні суб'єкта конфлікту, так і на загально суспільному рівні. Конфліктна поведінка є одним із інтегративних наслідків соціальної дезадаптації особистості за умов трансформації суспільства.

Інтраособистісний конфлікт розглядається в роботі як протиборство тенденцій у самій особистості; йому притаманні амбівалентність, суперечливість цілей, внутрішніх мотивів особистості. Він може бути наслідком соціальної аномії або спричинюватися іншими чинниками як особистісної, так і соціальної природи. Інтраособистісні конфлікти здебільшого відбуваються під впливом навколишнього оточення. Їх можна поділити на дві групи, зважаючи на тип суперечностей, закладених в основу конфлікту:

- це конфлікти, що виникають як наслідок інтеріоризації об'єктивних, зовнішніх суперечностей індивідом (моральні, адаптаційні тощо);

- конфлікти, що випливають із суперечностей внутрішнього світу особистості (мотиваційні конфлікти, конфлікт неадекватної самооцінки); вони відбивають ставлення особистості до навколишнього світу.

Для виникнення інтраособистісного конфлікту, необхідна наявність особистісних та ситуативних умов. Серед особистісних умов можна назвати наявність в індивіда: амбівалентної внутрішньої структури та актуалізації цієї амбівалентності; складної та розвиненої ієрархії потреб і мотивів; високого рівня розвитку почуттів і цінностей; складно організованої й розвиненої когнітивної структури, здатності індивіда до самоаналізу та рефлексії.

Ситуативні умови, що роблять інтраособистісний конфлікт актуальним, можна поділити на зовнішні та внутрішні. Зовнішні умови конфлікту зводяться до того, що задоволення будь-яких глибоких і активних мотивів і відносин особистості стає неможливим або перебуває під загрозою. Внутрішній конфлікт виникає лише тоді, коли зовнішні обставини породжують певні внутрішні умови. Внутрішні умови конфлікту зводяться до суперечностей між різними структурними компонентами особистості.

У розділі аналізуються дві проблеми, з якими зверталися до "Телефону довіри". Мотив "порушення особистісної та соціальної ідентифікації" переважає у структурі проблем, пов'язаних з інтраособистісними конфліктами. У людини фрустрована потреба в соціогруповій захищеності, в тривалості групових взаємозв'язків. Це тягне за собою стрес та інтраособистісні конфлікти і як наслідок призводить до конфліктної поведінки. Конфлікт виникає у разі руйнування групових належностей, порушення раніше сформованих соціальних зв'язків, втрачання старих ідентичностей. Настає "криза реальності" (Бергер). У кризових ситуаціях у процесі ресоціалізації у абонентів зрілого віку відбувається радикальне переосмислення суб'єктивної реальності. Під впливом соціальних змін триває процес альтернації, тобто трансформації суб'єктивної реальності індивіда, руйнується попередня номічна структура. Альтернація часто супроводжується емоційними кризами, інтраособистісними конфліктами, адже сприйняття власної життєвої ситуації завжди є суб'єктивним. Зрікаючись своїх колишніх ідентичностей, людина змушена опановувати новий набір форм діяльності, що їх вимагає соціальне. Це веде до внутрішнього дискомфорту, відчуття безвиході буття. Особистісний конфлікт, ґрунтований на механізмах заміщення й витіснення, часто розв'язується завдяки перенесенню його до сфери соціальної діяльності й міжособистісних відносин.

Цей мотив виступає узагальненим наслідком конфліктних ситуацій інвайронмента і детермінує конфліктну поведінку особистості.

Друга проблема - це "суїцид" або, точніше, "суїцидальна поведінка". Цей мотив звернення на ТД найдраматичніший за своїми наслідками.

Суїцидальна поведінка розглядається як феномен соціально-психологічної дезадаптації особистості за умов інтер- та інтраперсональних конфліктів. Під суїцидальною поведінкою людей розуміють різноманітні форми їхньої активності, зумовлені прагненням позбавити себе життя, що слугують засобом розв'язання особистісної кризи, змістом якої гострий емоційний стан, спричинений зіткненням особистості із перешкодою на шляху задоволення своїх найважливіших потреб. Криза сягає такої інтенсивності, що людина не може знайти адекватний вихід із ситуації, що склалася.

Аналіз форм суїцидальної поведінки дає підстави для висновку, що головну роль у виникненні суїцидальне небезпечної ситуації відіграють конфлікти. Найпоширенішими є: а) конфлікти, пов'язані з особистісно-родинною ситуацією; б) конфлікти, зумовлені станом здоров'я; в) конфлікти, зумовлені матеріально-побутовими труднощами; г) конфлікти, пов'язані зі специфікою діяльності та соціальної взаємодії абонентів (ізоляція від соціального оточення, втрата соціального статусу, ускладнена адаптація до діяльності за змінюваних соціальних умов). Суїцидальна поведінка спричинюється об'єктивними та суб'єктивними суперечностями оточення та внутрішнього світу індивіда.

У результаті дослідження мотивації поведінки обґрунтовано, що на характер конфліктної поведінки особистості впливають такі об'єктивні чинники: трансформація ціннісної свідомості в суспільстві за умов його реформування; стан економіки, який детермінує соціальний статус особистості за умов швидкого розшарування населення.

У зв'язку з належністю особистості до певної соціальної групи виявлено такі закономірності:

- за умов трансформації суспільства вторинна соціалізація дорослих людей протікає гостріше, ніж соціалізація молоді. На це впливає процес ресоціалізації, а також незадоволеність соціальним статусом (руйнування соціального статусу або недісненні очікування щодо підвищення соціального статусу в новому соціальному середовищі); цілковите невдоволення оточенням, роботою, її умовами, змістом, винагородою;

- особи, позбавлені родинного оточення, частіше схильні до психологічних криз; у цьому разі конфліктна поведінка є наслідком соціальної дезадаптації, руйнування родинних зв'язків, перерозподілом соціальних ролей.

У розділі розглянуто соціальні технології адаптації особистості за умов соціокультурних змін українського суспільства. Психологічне консультування та медіацію (посередництво у конфлікті) розглянуто як комунікативні соціальні технології, що перетворюють емотивну й когнітивну сфери суб'єкта з метою подолання кризового стану. Діяльність служби "Телефон довіри" та групи медіації допомагає людям долати конфліктні ситуації, адаптуватися до мінливих умов соціального оточення за рахунок розширення репертуару власних ролей, шляхів розв'язання позаштатних, нестандартних ситуацій.

конфліктний соціальний особистісний

Висновки

Соціологічний аналіз конфліктної поведінки особистості за умов трансформації соціокультурного оточення вможливлює розширення меж пізнання при визначенні причин, функції, форм вияву, наслідків цього явища. Теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження утворює особистісний підхід, у межах якого аналізуються як об'єктивні чинники, що впливають на взаємодію особистості з соціальним оточенням, так і суб'єктивне сприйняття особистістю результатів цієї взаємодії.

Гносеологічний аспект дослідження полягає: а) у застосуванні соціологічного підходу до дослідження конфліктної поведінки особистості, б) в інтерпретації особистісного конфлікту в контексті соціологічних теорій.

Поглиблюючи соціологічну теорію особистості, ми розглядаємо структуру індивіду в динаміці, в момент його функціонування, розуміючи під цим динаміку ціннісної свідомості особистості й динаміку її мотивації, висвітлюємо регулятивну функцію цих чинників за умов конфліктної ситуації.

Предметний аспект дослідження полягає у виявленні соціальних та соціально-психологічних механізмів поведінки особистості за умов конфлікту, у визначенні суб'єктивних і об'єктивних чинників конфліктної поведінки особистості. Політичні, економічні, культурні суперечності впливають на внутрішній світ людини. Природу виникнення конфліктної поведінки описано як систему чинників соціокультурного, аксіологічного, соціально-психологічного характеру. Як домінуючий чинник конфліктної поведінки особистості ми виокремлюємо трансформацію оточення.

При розгляданні механізмів виникнення конфліктної поведінки виявлено мотиваційні аспекти цього явища. Будь-які зміни умов життя, діяльності, навколишнього оточення передбачають перебудову комплексу поведінкових реакцій особистості. Факторами, що впливають на мотиви конфліктної поведінки, є соціальні умови, які фруструють задоволення базових потреб індивідів, суперечності в системі ціннісних орієнтацій і інтересів особистості, криза ідентичності. Таким чином, вивчення мотивації поведінки дало змогу інтерпретувати особистісний конфлікт як різновид соціального конфлікту.

Встановлено, що інтраособистісні конфлікти є наслідком соціально-психологічної дезадаптації особистості. Найпоширенішими є: а) конфлікти, пов'язані з особистісно-родинною ситуацією; б) конфлікти, зумовлені порушенням особистісної та соціальної ідентифікації; в) конфлікти, пов'язані зі специфікою діяльності та соціальної взаємодії індивідів.

Як висновок можна констатувати, що головну роль у виникненні інтраособистісних конфліктів відіграють конфлікти у сфері міжособистісної комунікації.

Аналіз особливостей поведінки особистості за умов трансформації суспільства дає підстави для висновку про те, що соціальними механізмами виникнення конфліктної поведінки особистості є розбіжності у ціннісно-нормативній структурі, зміна соціальних ролей, зниження соціального статусу, порушення особистісної та соціальної ідентифікації, руйнування колишніх соціальних взаємозв'язків.

Вивчення суб'єктивних аспектів конфліктної поведінки людини дало змогу виявити ії детермінанти, виходячи зі структури особистості. Адже будь-який конфлікт дістає відображення у потребах, мотивах суб'єктів, пов'язаний з усвідомленням власних інтересів та реалізацією ціннісних установок.

Соціологічні дослідження сприйняття конфліктів суб'єктами, що перебувають у конфлікті, пояснення ними мотивів своєї участі в конфлікті й інтерпретацій власних інтересів, чинників депривації, - все це дає змогу розв'язувати одне з найскладніших теоретичних завдань соціології: встановити взаємозв'язок окремого конфлікту на мікрорівні з процесами й тенденціями, що відбуваються на макрорівні.

Отже, в роботі визначено особливості та закономірності особистісного конфлікту як різновиду соціального конфлікту на прикладі конфліктів, що мають стресову форму вияву; досліджено мотивацію конфліктної поведінки з огляду на належність особистості до певної соціальної групи; виявлено об'єктивні й суб'єктивні чинники конфліктної поведінки.

У роботі обґрунтовано використання соціальних коригуючих технологій для адаптації особистості за умов соціальної трансформації. Практика використання соціальних технологій свідчить, що вона сприяє не тільки розв'язанню конфліктних ситуацій, а й структурує їх, запобігає зростанню соціальної напруженості. Зміна установок абонентів у процесі консультування та медіації, вироблення соціально прийнятного засобу вирішення міжособистісних та/або інтраособистісних конфліктів можна розглядати як соціально значущий результат використання звернення до служби консультативної допомоги.

У роботі запропоновано шлях поєднання теоретичного осмислення феномена конфліктної поведінки особистості та практичних засобів урегулювання конфліктних відносин.

Література

1. Лысенко О.М. Становление медиации: институализация участия третьей стороны в разрешении конфликта // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць. - Вип. 3-4. - Одеса: Астропринт, 1998. - С. 266-272.

2. Лысенко О.М. Трансформация ценностных ориентаций и социальной идентификации как факторы кризисного сознания // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць. - Вип. 3-4. - Одеса: Астропринт, 1998. - С. 242-247.

3. Лисенко О.М. Посередництво (медіація) як ефективна технологія розв'язування конфліктів за участю третьої сторони // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 1998. - № 4. - С. 154-158.

4. Лысенко О.М. Нарушение личностной и социальной идентификации как фактор внутриличностного конфликта // Соціальні технології: Актуальні проблеми теорії та практики: Міжвузівський збірник наукових праць. - Одеса: Астропинт, 2000. - Вип. 6-7. - С. 284-298.

5. Лысенко О.М. Социальные технологии превенции суицидального поведения (на базе материалов Одесского телефона доверия) // Соціальні технології: Актуальні проблеми теорії та практики: Міжвузівський збірник наукових праць. - К., 2000. - Вип. 8. - С. 65-77.

6. Лысенко О.М. Противоречия подросткового возраста как факторы конфликтного поведения // Молодь третього тисячоліття: гуманітарні проблеми та шляхи їх розв'язання: Збірник наукових статтей. - Т. 1. - Одеса: ІСЦ, 2000. - С. 285-290.

7. Лысенко О.М. Ценностные аспекты внутриличностного конфликта // Культурные парадигмы переходных эпох / Матеріали наук.-теор. конф. - Одеса: ОДПУ, 1996. - С. 28-29.

Размещено на Allbest.ru