Самоосвіта, як інтегруюча детермінанта самореалізації молодих фахівців у професійній діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Грабовець Ірина Володимирівна

УДК 316.6

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

САМООСВІТА, ЯК ІНТЕГРУЮЧА ДЕТЕРМІНАНТА САМОРЕАЛІЗАЦІЇ МОЛОДИХ ФАХІВЦІВ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології

Київ-2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі соціології Криворізького державного педагогічного університету.

Науковий керівник: - кандидат соціологічних наук, доцент Лобанова Алла Степанівна, Криворізький державний педагогічний університет, завідувач кафедри соціології.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Лукашевич Микола Павлович, Інститут підготовки кадрів для державної служби зайнятості України, професор кафедри соціології і соціальної роботи, м. Київ;

кандидат соціологічних наук, доцент Шиян Оксана Миколаївна, Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу, доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін, м. Київ.

Провідна установа - Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна.

Захист відбудеться „20” вересня 2004 року о 16-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.026.001.30 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд.314.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 10 серпня 2004 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Ю.О.Тарабукін.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається, по-перше, тим, що підвищення та раціональне використання інтелектуально-освітнього потенціалу суспільства безпосередньо залежить від стану і темпів розвитку освіти. Розвиток освіти є стратегічним ресурсом для подолання кризових процесів, підвищення продуктивності праці, покращення людського життя, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету України на міжнародній арені.

По-друге, прискорення соціально-економічного розвитку України, посилення інтенсифікації економіки на базі широкого упровадження науково-технічних досягнень у виробництво потребують безперервного зростання культурно-освітнього та професійного рівнів усіх працівників народного господарства, докорінного поліпшення кваліфікації кадрів. Від сучасного фахівця вимагаються не лише високі професійні знання, але й розуміння сутнісного стану та динаміки змін суспільного життя, високі моральні якості, суспільна активність, організаторські навички, вміння працювати в колективі та будувати свої взаємини з ним, а також багато інших якостей.

Проблема дослідження полягає в тому, що у сучасному суспільстві самоосвіта не реалізується як інтегруюча детермінанта професійної самореалізації молодих фахівців у зв'язку з відсутністю у них навичок самостійної освітньої діяльності і умов на виробництві для їх професійного самовдосконалення, а складна економічна ситуація в Україні вимагає постійного підвищення загальноосвітньої і професійної підготовки кожного працівника.

Отже, актуальність теми дисертаційного дослідження визначається зростаючою роллю самоосвіти особистості в процесі її професійної самореалізації та в розвитку соціально-економічного прогресу суспільства.

Ступінь наукової розробки теми. Самоосвіта як складова освітнього процесу особистості розглядалася в контексті соціології знання зокрема в наукових працях К.Мангейма (теорія обумовленості знання соціально-історичними умовами їх опанування); Р.Мертона (інтерпретація поняття “знання” як такого, що включає у себе “практично всю гаму продуктів культури”); М.Шелера (“вищі аксіоми” соціології знання, що пов'язані з умотивованим особистісним вибором індивідом тих знань, які необхідні йому для подальшої життєдіяльності); А.Шюца (теорія “інтерсуб'єктивного світу”); Т.Парсонса (аксіологічний підхід до аналізу знання) та ін. Звернення до теорій соціології знання необхідне, оскільки саме знання являє собою зміст та сферу самореалізації суб'єкта самоосвіти.

Теоретичні розробки інтеграції самоосвіти та освіти були закладені в роботах Л.Уорда, Е.Дюркгейма, А.Турена, а також російських вчених: М.Руткевича, Л.Когана, Ф.Філіппова, В.Шубкіна, Г.Зборовського, О.Шукліної та ін.

Соціальні проблеми самоосвіти як організаційної структури, “підсистеми” інституту освіти всебічно аналізуються у працях вітчизняних авторів: В.Астахової, М.Лукашевича, В.Солодкова, О.Якуби, М.Головатого, І.Гавриленка, В.Лугового та ін.

Витоки сучасних соціологічних теорій дослідження стосовно проблем соціалізації та професійного становлення молодих фахівців закладені в роботах К.Мангейма (механізм соціальної спадкоємності як необхідний цивілізаційний процес, що включає і переоцінки цінностей, і пошук нових шляхів розвитку), Е.Еріксона (логіка проходження кожним індивідом в суспільстві життєвих етапів), Р.Розенмайєра (загально соціологічна теорія молоді) та ін.

Правова незахищеність та соціальні проблеми працюючої молоді знайшли своє висвітлення у працях І.Янджула, А.Бернштейна-Когана, М.Бернштейна, В.Зайцева, Я.Каца, Б.Когана, П.Курківа, С.Кугеля, О.Нікандрова.

Проблеми професійної адаптації та професійного самовизначення молодих фахівців широко представлено в науковому доробку таких соціологів, як: Л.Сохань, Є.Головаха, М.Чурилов, Л.Сокурянська, О.Балакірєва, Л.Швидка, О.Вишняк, С.Макєєв, В.Піча, В.Оссовський, С.Катаєв, І.Мартинюк, Є.Суїменко, В.Мокряк, І.Зязюн, Н.Ничкало, Н.Тименко, В.Полторак, В.Мішуренко, Р.Онуфрієва, О.Тихонов, М.Сакада, Р.Шакуров, І.Буров, Н.Шуст, В.Абрамов, В.Данюк, А.Колот та ін.

Разом з тим у зазначених працях недостатньо дослідженою і з'ясованою залишається проблема ідентифікації молодих фахівців як самостійної соціально-професійної групи в контексті соціологічної теорії, не обґрунтовано зміст і специфіку самоосвітнього процесу як інтегруючої детермінанти їх самореалізації в умовах трансформації та інформатизації суспільного життя.

Отже недостатня повнота і системність досліджень проблем самоосвіти молодих фахівців під час їх професійної самореалізації та необхідність розробки підходів до її сьогоденного осмислення зумовили та визначили тему дисертаційного дослідження, його мету і завдання.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов'язана з науково-дослідною роботою “Проблеми адаптації населення України до трансформації суспільних відносин”, що виконувалася кафедрою соціології Криворізького державного педагогічного університету протягом 1995-2003 років і була затверджена вченою радою КДПУ 07 грудня 1995 року (протокол № 5). Роль автора полягала у розробці програми дослідження ролі самоосвіти у соціально-професійній адаптації молодих фахівців в Дніпропетровській області; організації і проведенні соціологічного дослідження за цією темою, отриманні первинних соціологічних даних, їх аналізі за допомогою ЕОМ та в інтерпретації отриманих результатів.

Метою даного дисертаційного дослідження є виявлення сутності та особливостей реалізації самоосвітнього процесу молодими фахівцями різних професій задля їх професійної самореалізації, а також розробки системи заходів для оптимізації та удосконалення цього процесу.

Досягнення мети зумовило постановку і вирішення таких взаємопов'язаних завдань, що визначаються станом і рівнем розробки проблеми в науковій літературі:

обґрунтувати теоретико-методологічні засади соціологічного дослідження процесу самоосвіти у професійній самореалізації молодих фахівців;

обґрунтувати поняття “молоді фахівці” як соціально-статусної групи та виявити її специфіку і роль у системі суспільних відносин;

з'ясувати характер і особливості процесу професійної самореалізації молодих фахівців в сучасному українському суспільстві;

визначити поняття “самоосвіта” і дослідити його зв'язок з іншими поняттями та категоріями соціології, зокрема в контексті професійної самореалізації молодих фахівців;

здійснити соціологічний аналіз чинників, що оптимізують процес професійної самореалізації молодих фахівців через самоосвіту, та тих, що перешкоджають цьому;

дослідити соціальну роль самоосвіти в удосконаленні особистості молодими фахівцями та в процесі їх професійної самореалізації;

розкрити особливості процесу самоосвіти молодих фахівців під час їх професійної самореалізації;

визначити головні труднощі у здійсненні процесу самоосвіти молодих фахівців у сучасній Україні;

оцінити взаємозалежність соціальних та професійних орієнтирів молодих фахівців у процесі їх професійної самореалізації;

розробити оптимальні засоби удосконалення самоосвітнього процесу у професійній самореалізації молодих фахівців.

Об'єктом дослідження є сучасні молоді фахівці з вищою освітою, які здійснюють професійну самореалізацію на підприємствах України.

Предметом дослідження є стан і особливості самоосвітнього процесу молодих фахівців як системи саморегуляції їх особистісних знань в період професійної самореалізації.

Для розв'язання поставлених завдань використано як теоретичні, так і емпіричні методи дослідження. Теоретико-методологічну базу дисертації складають концепції та ідеї класиків світової соціології щодо сутності процесів освіти і професійної самореалізації молодих фахівців; праці сучасних науковців в поєднанні із сукупністю методів загальнонаукового (системний підхід, порівняльний аналіз) пізнання. Методологічним підґрунтям для розробки програми соціологічного дослідження стали праці Н.Паніної, Є.Суїменко, Є.Головахи, В.Паніотто, В.Ядова, М.Чурілова, Ю.Яковенка. Основними емпіричними соціологічними методами дослідження предмета дисертаційної роботи були: анкетне опитування працюючої молоді; інтерв'ю з керівниками підприємств; вивчення документів щодо сучасного статусу молодих фахівців та можливостей їх працевлаштування; методи обробки й аналізу соціологічних даних: дисперсійний аналіз, кластерний аналіз, регресійний аналіз, контент-аналіз. Графічну інтерпретацію результатів проведено за методикою С.Тихомирова.

Емпірична база та етапи дослідження. Емпіричною базою є польове соціологічне дослідження, що проводилося протягом березня-травня 2003 року у Дніпропетровській області. Вибірка - 1420 респондентів. Репрезентативна за віком (працююча молодь від 20 до 30 років), рівнем освіти (обов'язково - вища), статтю (60,1% опитаних - чоловіки, 39,9 - жінки) - за статистичними даними обласного центру зайнятості, в Дніпропетровській області серед працюючої молоді з вищою освітою 60% чоловіків, місцем роботи та проживання (в опитуванні брали участь лише мешканці міст). Вибірка двощаблева комбінована, ймовірнісна. Перший щабель - вибір типових підприємств, другий щабель - вибір одиниць спостереження. Шляхом власне випадкового відбору було відібрано 12 типових підприємств різних галузей промисловості та 15 типових відомчих установ Дніпропетровської області. Ознаками серії вибірки обирались стать, сфера зайнятості молодих фахівців (працівники металургійних підприємств, будівничої сфери виробництва, легкої промисловості, медичні працівники, працівники юридичної сфери, економісти, працівники освіти тощо), рівень освіти, стаж роботи. Такий вибір пояснюється тим, що соціальний склад молодих фахівців вищеназваних сфер зайнятості Дніпропетровської області репрезентує соціальний склад молодих фахівців країни.

Анкета складається з 8 блоків питань, а також соціально-демографічного блоку.

У роботі використані статистичні матеріали районних та міських державних адміністрацій щодо працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, матеріали конкретно-соціологічних досліджень стосовно професійної адаптації фахівців, які проводилися науковцями кафедри соціології Криворізького державного педагогічного університету протягом 1994-2004 рр., а також результати соціологічних досліджень, що оприлюднювалися у вітчизняних наукових виданнях.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у наступному:

уточнено розуміння категорії “молоді фахівці” як такої соціально-статусної групи, до якої належить працююча молодь віком від 20 до 30 років, випускників вузів, що знаходиться на стадії професійної соціалізації та професійної самореалізації, праця якої носить творчий характер або має характер виконавчих функцій з елементами творчого їх опрацювання та потребує постійного оновлення професійних знань (с.40-52);

з'ясовано характер процесу професійної самореалізації особистості, який полягає у свідомому виборі нею тієї чи іншої орієнтаційної можливості власної професійної реалізації серед їх певної сукупності, що, як правило, представляється самими обставинами життя та професійної діяльності; і особливостей цього процесу, які полягають у “матеріалізації” суспільно значущих дій та професійної поведінки індивіда, спрямованих на задоволення інтересів інших людей (с.53-62);

уперше ієрархізовано зовнішні соціальні чинники, що оптимізують процес професійної самореалізації молодих фахівців шляхом самоосвіти, зокрема встановлено їх певний змістовний взаємозв'язок: соціально-зумовлені (чинники зовнішнього впливу на людину та її свідомість) та особистісно-цілеспрямовані (морально-етичні, статусно-престижні, матеріальні) (с.74-78);

за результатами аналізу соціологічних даних проаналізовано динаміку преференцій молодих фахівців у процесі професійної самореалізації і доведено, що домінуючими чинниками їх змін є не лише зміни в системі суспільних відносин, але й насамперед розвиток самої людини, зміни в її суб'єктивному сприйнятті соціальних ситуацій, життєвому досвіді, рівні освіченості та культури (с.85-109);

уперше розроблено типологізацію активності молодих фахівців за рівнями професійної самореалізації: активний (високий рівень особистісної активності у різноманітних сферах професійної діяльності); споглядальний (характерний для людей, які зосереджені переважно на своїх особистісних відчуттях, недостатньо вольових, як правило, замкнених); індиферентний (переважання пристосовницьких форм поведінки, стихійність у роботі, ситуативність, перевага обставин над індивідуальним самовираженням особистості) (с.109-111);

уперше на основі дослідження соціальних функцій освіти виокремлено групи функцій самоосвіти у суспільстві: власне соціальні (ре-соціалізації, соціального захисту та соціальної інтеграції) та особистісні (самореалізації, самовдосконалення, самоствердження) (с.112-122);

уперше здійснено класифікацію самоосвіти за різними ознаками: за сферою реалізації особистістю здобутих знань; за ознакою часу, швидкістю здійснення; за мірою послідовності; за масштабністю (с.79-81);

уперше визначено функціональну структуру самоосвітнього процесу як детермінанти професійної самореалізації молодих фахівців та уточнено її місце у системі безперервної освіти особистості (с.63-72);

запропоновано шляхи оптимізації самоосвітнього процесу молодих фахівців під час їх професійної самореалізації з урахуванням специфіки сучасних соціально-економічних умов розвитку українського суспільства та ціннісних орієнтацій молодих фахівців (с.122-134).

Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків, рекомендацій є наслідком застосування методологічно обґрунтованих висхідних теоретичних положень, а також адекватних меті і завданням методів проведення емпіричного етапу соціологічних досліджень: анкетного опитування працюючих молодих фахівців; інтерв'ю з керівниками підприємств щодо проблем професійної самореалізації молодих фахівців; формалізований аналіз стану молодих фахівців на ринку праці у 1999-2003 рр. в Дніпропетровській області. Характеристики якості емпіричного матеріалу визначаються обсягом вибірки (1420 респондентів) та її репрезентативністю за статтю, віком, місцем роботи та проживання. Вибірка двощаблева, комбінована, ймовірнісна. Похибка вибірки складає 5%.

Наукове і практичне значення роботи обумовлене роллю, яка належить процесу самоосвіти в професійній самореалізації молодих фахівців, розвитком й динамікою перебігу соціально-економічних, політичних, духовних, культурних процесів у світі та країні, впливом, який вони справляють на її зміст і характер. Одержані результати дозволяють уточнити понятійний апарат соціології освіти, більш конкретно враховувати діалектику зовнішніх і внутрішніх чинників при дослідженні процесу самоосвіти, створити наукові засади для подальшого теоретичного осмислення механізму професійної самореалізації молодих фахівців.

Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані, по-перше, як теоретичне підгрунття для розробки урядових програм, законодавчих актів щодо створення належних соціальних умов для самоосвіти молодих фахівців в сучасних соціально-економічних умовах; по-друге, для покращення сучасного становища молодих фахівців на підприємствах всіх галузей народного господарства з різними формами власності, по-третє, для удосконалення самостійної роботи студентів при запровадженні рейтинго-модульної системи освіти у вищих навчальних закладах України.

Матеріали дослідження також дозволяють удосконалити викладення таких соціологічних курсів, як “Соціологія молоді”, “Соціологія освіти”, “Соціологія праці”.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації були представлені на 8-ми міжнародних, республіканських і регіональних науково-практичних конференціях: “Суспільне життя Криворіжжя на межі тисячоліть” (Кривий Ріг, 2000); “Актуальні проблеми духовності - III” (Кривий Ріг, 2000); “Інформоенергетичні технології адаптаційних процесів життєдіяльності на початку ІІІ-го тисячоліття” (Кривий Ріг, 2001); “Актуальні проблеми духовності - IV” (Кривий Ріг, 2002); “Інформоенергетика ІІІ-го тисячоліття: соціально-синергетичний та медико-екологічний підходи” (Кривий Ріг, 2003); “Проблеми розвитку соціальної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства” (Київ, 2003); “Євронаука - YI” (Кривий Ріг, 2003); “Харківські соціологічні читання - 2003” (Харків, 2003).

Публікації за темою дисертації оприлюднені у 10-ти наукових статтях і тезах, зокрема у 4-х фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації зумовлені метою й основними завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел (176 найменувань), основна частина дисертації має 144 сторінки, в цій частині наведено 3 таблиці та 11 ілюстрацій. Окрім зазначеного ще є 2 додатки, які займають 30 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі викладена загальна характеристика дослідження, обґрунтована актуальність теми, показано ступінь її розробленості, сформульовані об'єкт, предмет, мета і завдання дослідження, визначені методологія, методика та емпірична база дослідження. Викладені основні положення, які розкривають новизну роботи, а також показане її теоретичне й практичне значення, шляхи апробації результатів.

В першому розділі “Теоретико-методологічне обґрунтування сутності процесу самоосвіти особистості” обґрунтовані теоретико-методологічні засади соціологічного дослідження самоосвіти; розглянуто деякі положення соціології знання, які можуть виступати теоретичними основами дослідження самоосвіти засобами соціології; розглянуто поняття “знання”, “життєвий світ” Е.Гуссерля та “вищі аксіоми” соціології знання К.Мангейма, “інтерсуб'єктивний світ” А.Шюца, які представляють теоретичні засади соціологічного дослідження процесу самоосвіти та розкриття її сутнісного змісту.

На сучасному етапі розвитку науки сформувалося і розвивається декілька підходів до дослідження процесу самоосвіти особистості: соціологічний, філософський, психолого-педагогічний, економічний.

Серед теоретичних засад дослідження процесу самоосвіти особистості у сфері трудової діяльності у дисертації виділяються, по-перше, теоретичні розробки проблем освіти та їх соціальне обґрунтування; по-друге, сукупність підходів до аналізу освіти як соціального інституту в рамках соціології знання та соціології освіти.

В дисертації підкреслено, що у своїй самоосвітній діяльності особистість керується або суто своїми власними прагненнями та цілями, сформованими під впливом ціннісних орієнтацій, або прагненнями та цілями тієї соціальної групи, до якої вона належить, тобто обирає і створює для себе ті знання, які найбільше їй підходять або яких їй не вистачає. Аксіологічна система суспільства постійно змінюється під впливом індивідуальної інтерпретації особистостей, соціальних груп, які займаються самоосвітою. Таким чином, людське знання є значною мірою результатом суб'єктивного вибору особистостей, а самоосвіта - це самостійна, системоутворююча, особистісно визначена і разом з тим соціально і аксіологічно зумовлена діяльність з приводу засвоєння та відтворення знання особистістю.

У результаті аналізу історичного розвитку підходів до визначення сутнісного змісту самоосвіти, зроблені такі висновки:

філософське розуміння самоосвіти особистості наближене до соціологічного, що дозволяє виявити зв'язок між ними стосовно співвідношення загального і спеціального. Саме філософське розуміння націлює на усвідомлення самоосвіти як явища і як процесу, глибоко суперечного у своїй основі в силу його сутнісних характеристик. Аналіз багатобічних та багатоаспектних протиріч у сфері освіти веде, з позицій філософії освіти, до усвідомлення і розкриття сутності світової (а тим більше національної) освітньої кризи, яка полягає у визнанні нездатності сучасної освіти задовільно вирішувати ті проблеми, що постають перед нею, соціальні та індивідуально-особистісні завдання і виконувати основні функції. На допомогу загальній освіті у вирішенні цих питань повинна прийти самоосвіта;

для вивчення шляхів реалізації самоосвіти та для соціологічного дослідження процесу самоосвіти особистості має бути синтез декількох наукових підходів, адже самоосвіта - це багатогранне явище, яке являє собою:

системне оволодіння певними знаннями (системний підхід);

організовану діяльність, яка спрямована на засвоєння накопичених цінностей культури (соціокультурний підхід);

особливий вид людської діяльності з метою отримання знань для формування власної особистості (діяльнісний підхід);

поєднання знань з якостями особистості та формування її інтелектуальної культури (суб'єктний підхід).

У другому розділі “Самоосвіта як невід'ємна складова професійної самореалізації молодих фахівців” визначено поняття “молоді фахівці” як соціально-статусну групу, визначено його специфіку, а також місце і роль молодих фахівців у системі суспільних відносин; визначено характер і особливості процесу професійної самореалізації в сучасному українському суспільстві; розглянуто самоосвіту як автономний вид діяльності в процесі професійної самореалізації молодих фахівців.

Чітко визначити специфічні вікові межі молодих фахівців дозволяє їх поділ на внутрішні соціальні групи. Дослідники зазначають, що у цьому плані молоді фахівці поділяються на різні самостійні групи, що різняться між собою положенням у системі суспільного виробництва, характером праці і професійною кваліфікацією, реальним внеском у розвиток суспільства, рівнем культури, способом життя, соціально-психологічними особливостями. У відповідності до цього виділяють такі групи молодих фахівців, як аграрії, інженери, службовці, працівники науки, культури, медицини, військовослужбовці та аспірантська молодь.

У розділі обґрунтовано, що специфіка професійної самореалізації молодих фахівців полягає у тому, що остання проходить три стадії: професійного самовизначення через професійну самоідентифікацію (уявлення особистістю свого особливого місця у суспільстві, на виробництві та сенсу свого існування); професійної адаптації (формування фахівця певної галузі виробництва через цілеспрямований вплив на нього умов виробництва, ідеалів та цінностей трудового колективу, соціальних установок та позицій і засвоєння фахівцем норм та вимог суспільства до обраної ним професійної діяльності); професійного самоствердження (гармонійне задоволення потреб особистості у професійно трудовій діяльності, а також створення нею умов для свого подальшого професійного росту). Одержані результати дозволяють припустити, що самоосвітня діяльність особистості стає необхідною сферою її буття лише тоді, коли потреба у цій діяльності є внутрішньою силою, мотиватором, який спонукатиме її до активності. Це можливо лише за умов чіткого усвідомлення людиною цієї потреби. Пропонується виокремлювати дві групи мотиваторів самоосвітнього процесу особистості: соціально-зумовлені та особистісно-цілеспрямовані. До першої групи можна віднести чинники зовнішнього впливу на людину та її свідомість: постійно зростаюча потреба суспільства у висококваліфікованих кадрах відповідно до темпів інформатизації; зацікавленість керівників підприємств у конкурентоспроможних фахівцях; підвищення вимог суспільства до збагачення особистістю свого інтелектуального та інформаційного потенціалу; виховання національної свідомості та патріотизму молоді. Друга група - особистісно-цілеспрямовані мотиватори, до якої входять: творчо-професійні (самоусвідомлення особистістю невідповідності свого інтелектуального рівня наявних знань суспільним та виробничим вимогам); статусно-престижні (бажання фахівця постійно підвищувати свій професійний рівень та соціально-статусну позицію у суспільстві відповідно до кон'юнктури ринку праці і суспільних вимог); матеріальні (прагнення досягти певного професійного рівня з метою поліпшення свого матеріального становища); соціальні (необхідність визнання своїх життєвих досягнень іншими представниками суспільства); морально-етичні (ціннісні орієнтації, перспективні життєві цілі молодого фахівця).

Інтегруючим чинником професійної самореалізації молодих фахівців є самоосвіта.

Самоосвіта, як категорія соціології освіти, означає самостійну системоутворюючу індивідуально-особистісну діяльність людини, яка спрямована на задоволення потреб її ідентифікації, соціалізації, самореалізації і самовдосконалення для досягнення життєвих цілей. Ця діяльність здійснюється в межах функціонування соціального інституту освіти.

Самоосвітню діяльність молодого фахівця можна представити як процес постійного його входження у нову соціальну реальність та інтеграцію до неї. Якщо соціальна реальність, яку він пізнає, відносно стабільна, то розвиток самоосвітньої діяльності підпорядковується внутрішнім соціально-психологічним особливостям. І фахівець за цих умов буде проходити три фази самоосвітньої діяльності: актуалізацію необхідності у нових знаннях; саморефлексивне індивідуалізоване знання; інтеграцію отриманого (нового для індивіда) знання до професійної діяльності.

Самоосвіта як багато планове явище і може бути класифікована за різними ознаками: за сферою реалізації особистістю здобутих знань (політична, економічна, правова, військова, культурна, релігійна і т.д.); за ознакою часу, швидкістю здійснення (короткотермінова (що не потребує багато часу - від одного дня до одного місяця), поступова (до одного року), довготривала (протягом усього періоду професійної чи будь-якої іншої діяльності індивіда, яка триває понад рік)); за мірою послідовності (послідовна (стабільна) й непослідовна (епізодична, нестабільна)); за масштабністю (вузькопрофесійна, галузева, загальноосвітня).

Таким чином, аналізуючи процес самоосвіти як невід'ємної складової професійної самореалізації молодого фахівця, у дисертації зроблено такі висновки:

молоді фахівці - це соціально-статусна група, до якої належить працююча молодь віком від 20 (вік, коли людина закінчує навчання у вузі ІІ-ІV рівня акредитації) до 30 років, що знаходиться на стадії професійної соціалізації та професійної самореалізації, праця якої носить

творчий або виконавчий характер з елементами творчого їх опрацювання та потребує постійного оновлення професійних знань;

прагнення молодого фахівця до професійної самореалізації у певному виді професійної діяльності з часом може змінюватись. Ці зміни відбуваються не лише в залежності від змін навколишнього соціального середовища, в системі суспільних відносин, але й від змін у самій людині, в її суб'єктивному сприйнятті соціальних ситуацій, життєвому досвіді, рівні освіченості та культури. Будь-які розбіжності між зовнішніми обставинами та внутрішніми, особистісними характеристиками особистості, її потребами, інтересами, можливостями можуть, в одних випадках, стимулювати її індивідуальну активність, а в інших - обмежувати, локалізувати або навіть пригнічувати її;

на відміну від організованого академічного навчання, в самоосвіті не існує зовнішнього контролю, а зовнішній вплив досить обмежений, відсутні регламентовані заняття, обов'язок відвідування їх. Спрямування навчання, його зміст, глибину та обсяг знань, якими необхідно оволодіти, молодий фахівець встановлює сам для себе, проте йому мають бути властиві певні атрибути академічного навчання: цілеспрямованість, наполегливість, системність, вольові зусилля, дидактичні підходи тощо.

У третьому розділі “Соціальна роль самоосвіти в удосконаленні особистості молодих фахівців та їх професійній самореалізації” розглянуто соціально-функціональну структуру процесу самоосвіти в професійній самореалізації молодих фахівців, а також соціальні чинники його удосконалення в сучасних соціально-економічних умовах розвитку українського суспільства.

Розвиток самоосвітньої діяльності особистості здійснюється шляхом розв'язання протиріч між особистісним та груповим (соціетальним) знанням, ведучою тенденцією при цьому є потяг до її самореалізації та самовдосконалення. Рівень самоосвітньої діяльності молодого фахівця характеризує його внутрішню соціально-психологічну атмосферу, яку можна розглядати як духовне явище, що відбиває як загальні, так і специфічні умови його діяльності і визначає ставлення до професії, життєві позиції та ціннісні орієнтації.

Молоді фахівці різних професійних профілів по-різному оцінюють недоліки своєї вузівської підготовки. Більшість респондентів, які незадоволені своїми знаннями, отриманими під час професійної освіти у вузі, виявилася серед фахівців, праця яких носить інтелектуальний характер (керівники, дослідники, вчителі, вихователі - 45%), тоді як серед працівників інших профілів незадоволених майже утричі менше - 17,2%. Це підтверджує думку про те, що програми вищих навчальних закладів не завжди відповідають реаліям життя, викладачі вузів не завжди ознайомлені з новітніми досягненнями та науковими розробками: не прагнуть цього або не мають такої змоги (наприклад, викладачі провінційних вузів). Все це говорить про необхідність пропагування самоосвіти в середовищі молодих фахівців як необхідного і невід'ємного компоненту поповнення своєї освітньої бази, вдосконалення професійних навичок, набуття нових знань, нових комп'ютерних технік та інформаційних технологій.

Виявилися певні залежності між стажем роботи молодих фахівців та обраними ними формами самоосвіти. Так, чим більший стаж, тим більша чисельність тих, хто віддає перевагу науковим конференціям, спеціалізованій науковій літературі та програмам телебачення. Молодь, яка працює не більше 3-х років, найчастіше обирає комп'ютерні навчальні програми та інформацію Internet. Це означає, що у більшості молодих працівників потяг до освіти, до підвищення особистісного рівня знань нерозривно пов'язаний із технічним розвитком та інформаційною технологізацією виробництва, що підтверджує наявність у них певного рівня підготовленості до “інформаційного вибуху”, яким характеризується становлення постіндустріального суспільства.

В умовах системної кризи матеріальна забезпеченість, звісно, стає одним з найважливіших, життєво необхідних факторів вибору сфери трудової діяльності. За таких обставин дія суспільно зумовлених мотиваторів самоосвітньої діяльності особистості носить двоїстий характер: з одного боку, не має значного впливу на рішення індивіда займатися самоосвітою, а з іншого - навпаки, сприяє найбільш амбіційній групі молодих фахівців активізувати свою професійну діяльність для досягнення бажаних матеріальних і соціальних благ. Велике значення особистісно зумовлених чинників для молодих фахівців (матеріальної винагороди, кар'єрного зростання тощо) можна пояснити соціально-економічною нестабільністю нашого суспільства, відсутністю впевненості молоді у завтрашній день, а також невідповідністю заробітних плат на підприємствах законодавчо визначеному прожитковому мінімуму та характеру праці фахівців.

У самоосвітній професійній діяльності особистості її ціннісні орієнтації відіграють важливу роль, адже від цього залежить і ефективність праці молодого фахівця, і вибір ним шляхів професійного зростання, і, що цікавить нас найбільше, вибір шляхів самоосвіти. При відповіді на питання “Що для вас є головним у житті?” 45,1% респондентів обрали матеріальне благополуччя, 40,6% - реалізацію своїх здібностей, 37,3% - добре здоров'я, 33,9% - цікаву роботу, 31,8% - сімейне щастя. На останньому місці серед цінностей молодих фахівців служіння народу та інтересам України (5,1% опитаних) та пізнання життя (2,9%). Ніхто з молодих фахівців, що брали участь у опитуванні, не обрав служіння Богу як свій орієнтир у житті. Тобто, головною спонукою до самоосвітньої діяльності сучасних молодих фахівців є досягнення матеріального благополуччя та реалізація своїх природних здібностей, а також можливість виконувати цікаву роботу, зберігаючи при цьому добре здоров'я. Не спрацьовує як стимул до професійної самоосвітньої діяльності бажання добробуту свого народу, що говорить про низький рівень патріотизму серед працюючої молоді. Доречно зауважимо, що виховання патріотизму є наріжним завданням усієї системи освіти, зокрема, вищих навчальних закладів.

Мотиви, які стимулюють особистісний процес самоосвіти молодих фахівців, за своєю значущістю розподілилися наступним чином:

професійне визнання, престиж, влада;

поліпшення матеріального становища;

професійне самовдосконалення;

професійна кар'єра;

додаткові соціальні пільги.

Молодих фахівців, в залежності від ступеню їх активності у професійній самореалізації, ґрунтуючись на результатах соціологічного дослідження, можна поділити на такі групи: молоді фахівці з діяльним (активним); споглядальним; індиферентним (пасивним) типами професійної самореалізації. Для активного типу фахівців у професійній самореалізації характерний високий рівень особистісної активності у різноманітних сферах професійної діяльності, прагнення індивіда реалізуватися в конкретних діях, здатність концентрувати волю на подоланні певних труднощів та перепон, вміння підкоряти собі певні ситуації, достатньо високий рівень особистісних прагнень. Фахівці споглядального типу у професійній самореалізації зосереджені переважно на своїх особистісних відчуттях, недостатньо вольових, здебільшого замкнених. Вони здатні виявляти неабияку фантазію у розробці різноманітних планів, проектів, що, як правило, самі не поспішають реалізувати, задовольняючись лише прожектуванням. Індиферентний тип фахівців у професійній самореалізації характеризується переважанням пристосовницьких форм поведінки, стихійністю у роботі, ситуативністю, перевагою обставин над індивідуальним самовираженням особистості. Це люди, як правило, неініціативні, з певним внутрішнім дискомфортом. Звісно, що усі вищеназвані типи молодих фахівців під час професійної самореалізації у “чистому вигляді” існують лише теоретично. У реальному житті можна говорити про переваги того чи іншого типу активності молодого фахівця або про їх конвергенцію.

Враховуючи сучасний економічний стан українського суспільства, пропонуємо визначити додатково такі функції самоосвіти (у соціологічній літературі виділяються такі функції самоосвіти:соціальної мобільності, соціально-репродуктивна, культурно-репродуктивна):

ре-соціалізації: за допомогою самоосвіти особистість здатна переорієнтуватися на нові наукові погляди, сформувати новий світогляд, змінити життєві переконання, які не відповідають вимогам часу; завдяки самоосвіті людина може отримати нову спеціальність, використовуючи свій наявний освітній рівень та практичний досвід роботи;

соціального захисту: в умовах жорсткої конкуренції на ринку праці завдяки постійній самоосвіті молоді фахівці, здатні тривалий час підтримувати свою конкурентоспроможність та професіоналізм, швидко реагувати на виникнення та впровадження у виробництво нових технік та технологій;

соціальної інтеграції: завдяки самоосвіті задовольняється потреба молодих фахівців у повноцінних та різнобічних знаннях під час її входження у самостійне життя.

самореалізації особистості у професійній діяльності: самоосвіта виступає головним чинником самореалізації молодих фахівців в освітній та пізнавальній сферах, а професійна діяльність у даному випадку виступає базою розвитку її освітніх та пізнавальних інтересів;

самовдосконалення особистості: самоосвіта - це той засіб, який допомагає молодим фахівцям усвідомити, прийняти, розвинути та реалізувати свої здібності у професійній та будь-якій іншій сферах діяльності;

самоствердження особистості: самоосвіта допомагає молодим фахівцям залучатися до суспільних відносин, послідовної зміни способів життєдіяльності та самовизначатися як творець власного життєвого шляху.

Однією з форм самоосвітньої діяльності молодих фахівців, вважаємо, може виступати самоменеджмент. Як багаторівневий процес самодіяльності він сприяє зростанню особистості в усіх сферах діяльності, формує її прагнення до саморозвитку себе як творчої особистості. Центральна ідея концепції самоменеджменту складається з виокремлення як інтегральної, узагальненої характеристики сучасного фахівця, його творчого характеру, тобто особистості, схильної до безперервного саморозвитку та самореалізації в одному, а найчастіше в декількох видах професійно-творчої діяльності.

Таким чином, ґрунтуючись на аналізі емпіричного матеріалу, автор дійшов висновку, що професійна самореалізація молодих фахівців засобами самоосвіти в умовах сучасного виробництва є складним, суперечливим та багаторівневим процесом, що зумовлений об'єктивними та суб'єктивними чинниками. Тривалість цього процесу, його структура, ступінь професійної самореалізації молодих фахівців залежать від організації умов праці на підприємстві та рівня сприяння його керівництва професійній адаптації, професійній самоідентифікації та професійному самовдосконаленню своїх працівників. Модель самоосвіти не замкнена, вона “працює” протягом усієї кар'єри молодого фахівця, оскільки його освітні потреби постійно зростають, розширюється мотивація його самоосвіти, а отже, кожне наступне коло самоосвіти завжди має бути більшим за попереднє. Разом з тим мотивація самоосвіти - значною мірою особистісно визначена система, вона досить індивідуальна, не завжди відкрита, соціально-означена, а часто прихована, інтуїтивна.

ВИСНОВКИ

Самоосвітній процес особистості як вид її діяльності має психосоціальну природу, адже людина наділена свідомістю, почуттями, емоціями, інстинктами і багатоцільовим характером їх прояву у різних сферах суспільних відносин. Людина відчуває необхідність у самоосвіті в результаті впливу на неї середовища, в якому вона живе, коли оточуючий її світ ставить підвищенні вимоги до вдосконалення її інтелектуального розвитку. Домінуюча у сучасному суспільстві орієнтація на відтворення знання в межах традиції суперечить постійно зростаючим темпам інформатизаційного валу, що породжує конфлікти на рівні індивіда, соціальної групи та суспільства в цілому. Процеси модернізації, що характерні сучасному суспільству, поширюючись на галузь знання, призводять до сумісництва традиційних, сучасних та перехідних елементів його трансляції та відтворення. Ці процеси чітко диференціюють технології самоосвітньої діяльності. В рамках однієї сфери (наприклад, професійної) можуть одночасно існувати як сучасні модернізовані, так і традиційні шляхи самостійного відтворення професійного знання, які кардинально різняться потребо-мотиваційними, ціннісно-нормативними, цільовими характеристиками. Саме тому професійна самоосвітня діяльність відрізняється від освітнього процесу більшою ускладненістю та суперечливістю.

Характер праці, науково-технічна активність молодих фахівців мають важливе значення для їх особистісної самоосвітньої діяльності, але не менш важливе значення мають й інші соціальні аспекти діяльності молодих фахівців, а також морально-етичні мотиватори - ціннісні орієнтації молоді, їх життєві цілі та перспективи кар'єри.

Результати дослідження підтвердили висунуту гіпотезу про те, що процес самоосвіти молодих фахівців у сучасному українському суспільстві доцільно стимулювати, виходячи з наступних критеріїв: якість підготовки молодого фахівця до самостійної трудової діяльності; ціннісні орієнтації молодого фахівця; бажані перспективи кар'єрного росту молодого фахівця; перспективні життєві цілі молодого фахівця.

Переважаюча кількість молодих фахівців (47,3%) вважають освіту важливою умовою досягнення успіху та благополуччя в житті. Це означає, що в суспільній думці склався стійкий стереотип, у відповідності до якого високий рівень освіти є одним з важливих критеріїв особистісних життєвих досягнень. соціальний самоосвіта фахівець суспільство

У сучасному суспільстві самоосвіта є невід'ємним детермінуючим чинником особистісного розвитку молодих фахівців, в якому зацікавлені не тільки самі фахівці та їх керівництво, але й суспільство в цілому. Професійна самоосвіта фахівців є планомірним, послідовним і наперед спроектованим процесом, який дає змогу забезпечувати реалізацію потреби молодої людини у самовдосконаленні, саморозвитку, самореалізації, а також підприємств до кадрів робітників відповідного професійно-кваліфікаційного складу, з необхідною мобільністю, підготовки їх до зміни типу праці у відповідності з технічним та інформаційним вдосконаленням виробництва. Ефективним і результативним з точки зору досягнення особистісних цілей молодих фахівців та їх професійної самореалізації може бути самоменеджмент як базова форма самоосвітньої діяльності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях:

1. Грабовець І.В. Соціальна роль післядипломної освіти в українському суспільстві // Грані. - 2001. - № 1. - С.65-68.

2. Грабовець І.В. Соціальна мотивація та стимулювання самоосвіти молодих фахівців // Нова парадигма. Альманах наукових праць. - Випуск 26. - Запоріжжя, 2002. - С.163-170.

3. Грабовець І.В. Самоосвіта як автономний вид діяльності в процесі професійної самореалізації особистості (соціологічний аспект проблеми) // Методологія, теорія і практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. - Харків, 2003. - С.517-520.

4. Грабовець І.В. Молоді фахівці як соціально-статусна група: характеристика та роль у системі суспільних відносин // Грані. - Дніпропетровськ: ДДУ, 2003. - №5. - С.118-122.

Статті і тези виступів на конференціях:

5. Грабовець І.В. О необходимости повышения престижа интеллектуального труда в среде молодежи Криворожья // Суспільне життя Криворіжжя на межі тисячоліть. Зб. матеріалів міської науково-практичної конференції. - Кр.Ріг: КДПУ, 2000. - С.89-91.

6. Грабовець І.В. Вища освіта як фактор економічного та культурного потенціалу нації // Вісник Малої Академії наук Криворізького підрозділу Європейського університету фінансів, інформаційних систем та бізнесу. - №1(2). - 2003. - С.34-36.

7. Грабовець І.В. Рівень інтелектуалізації населення як показник соціального стану суспільства // Інформоенергетичні технології адаптаційних процесів життєдіяльності на початку ІІІ-го тисячоліття. - Зб. наукових праць. - Київ - Кр.Ріг: ЗАТ “ЗТНВФ “КОЛО””, 2001. - С.233-236.

8. Грабовець І.В. Теоретико-методологічні засади соціологічного дослідження процесу самоосвіти // Актуальні проблеми духовності. - Зб. наукових праць. - Випуск 4(1). - Кр.Ріг : КДПУ, 2002.-С.205-212.

9. Грабовець І.В. Самоосвітні синергетичні технології молодих фахівців // Інформоенергетика ІІІ-го тисячоліття: соціально-синергетичний та медико-екологічний підходи: Зб. Наукових праць. - Київ - Кр.Ріг: КДПУ, 2003. - С.122-124.

10. Грабовець І.В. Соціально-функціональна структура самоосвітньої діяльності особистості як складової соціального інституту // Проблеми розвитку соц.теорії. Трансформація соц.інститутів та інституціональної структури суспільства: Наукові доповіді та повідомлення ІІІ Всеукраїнської соц.конференції /САУ ІС НАНУ /За ред. М.О.Шульги, В.М.Ворони. - К., 2003. - С.414-418.

АНОТАЦІЯ

Грабовець І.В. Самоосвіта як інтегруюча детермінанта самореалізації молодих фахівців у професійній діяльності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04. - спеціальні та галузеві соціології. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2004.

Дисертація присвячена теоретичному осмисленню сутності та специфіки самоосвіти молодих фахівців як самостійної соціально-статусної групи в процесі їх професійної самореалізації. Розглянуто сучасні соціально-економічні умови, психосоціальні та морально-етичні чинники, які визначають характер і особливості процесу самоосвіти в їх професійній самореалізації, з'ясовано місце і роль самоосвіти в системі безперервної освіти. Визначена соціально-функціональна структура процесу самоосвіти молодих фахівців. Здійснена типологізація молодих фахівців в залежності від ступеню їх активності у процесі професійної самореалізації.

Обґрунтовано, що самоосвіта є інтегруючою детермінантою процесу професійної самореалізації молодих фахівців, яка визначається у самовизначенні, самоствердженні, самореалізації.

Ключові слова: професійна самореалізація, самоосвіта, молоді фахівці, соціальна адаптація, саморефлексія, соціальні функції, самоменеджмент.

АННОТАЦИЯ

Грабовец И.В. Самообразование как интегрирующая детерминанта самореализации молодых специалистов в профессиональной деятельности. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.04. - специальные и отраслевые социологии. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2004.

Диссертация посвящена теоретическому осмыслению сущности специфики самообразования молодых специалистов в процессе их профессиональной самореализации. Рассмотрены современные социально-экономические условия, определяющие характер и особенности процесса профессиональной самореализации, а также место и роль самообразования в системе непрерывного образования личности. Определены особенности и специфика процесса самообразования молодых специалистов, а также его социально-профессиональная структура в их профессиональной самореализации. Предложена типологизация молодых специалистов в зависимости от степени их активности в процессе профессиональной самореализации.

В виду отсутствия достаточного внимания со стороны ученых, законодательных органов власти к проблемам выпускников высших учебных заведений, находящихся в стадии профессионального становления, автором детально проанализирован процесс самообразования и профессиональной самореализации молодых специалистов, дано их определение как самостоятельной социально-статусной группы, занимающей важное место в социально-профессиональной структуре современного общества.

Также рассмотрены основные подходы к пониманию сущности и структуры процесса самообразования, осуществлена характеристика его форм. Обосновано, что самообразование представляет собой категорию социологии образования, которая является самостоятельной системообразующей индивидуально-личностной деятельностью человека, направленной на удовлетворение потребностей его самоидентификации, социализации, самореализации, самоусовершенствования для достижения жизненных целей. Самообразование, являясь элементом функционирования социального института образования, .вместе с тем является более широким понятием, потому что выходит за рамки образовательных учреждений и детерминирует непрерывный процесс обогащения человека знаниями и деятельностными навыками.

Самообразовательную деятельность личности можно представить как процесс постоянного ее вхождения в новую социальную реальность и интеграцию в ней. Если социальная реальность, познаваемая личностью, относительно стабильная, то развитие деятельности личности подчиняется внутренним социально-психологическим особенностям. В этом случае самообразование выступает также и как фактор социальной адаптации личности, ее полноценной профессиональной самореализации и интеллектуального роста. Личность в этих условиях будет проходить три фазы самообразовательной деятельности: актуализацию необходимости в новых знаниях; саморефлексивное индивидуализированное знание; интеграцию полученного (нового для индивида) знания в профессиональную деятельность.

В диссертации выявлена специфика профессиональной самореализации молодых специалистов, которая заключается в том, что последняя проходит три стадии: профессионального самоопределения посредством профессиональной самоидентификации (представление личностью своего особенного места в обществе, на производстве и смысла своего существования); профессиональной адаптации (формирование специалиста определенной отрасли производства благодаря целенаправленному влиянию на него условий производства, идеалов и ценностей трудового коллектива социальных установок и позиций); профессиональное самоутверждение (гармоничное удовлетворение потребностей личности в профессионально-трудовой деятельности, а также создание условий для своего дальнейшего профессионального роста).

Синтезируя теоретические концепции, эмпирический материал, автор делает вывод о том, что самообразовательный процесс молодого специалиста как вид деятельности имеет психосоциальную природу поскольку его субъект обладает сознанием, чувствами, эмоциями, инстинктами и многоцелевым характером их проявления в разных сферах общественных отношений. Человек ощущает необходимость в самообразовании в результате влияния на него окружающей социальной среды и информационного пространства, которые выдвигают повышенные требования к усовершенствованию его интеллектуального развития. Доминирующая в современном обществе ориентация на обновление знания в пределах традиции противоречит постоянно возрастающим темпам информатизационного вала, который порождает конфликты на уровне индивида, социальной группы и общества в целом. Процессы модернизации, характерные для современного общества, распространяясь на отрасль знания, приводят к совмещению традиционных, современных и переходных элементов его трансляции и воспроизводства. Эти процессы четко дифференцируют технологии самообразовательной деятельности.

...