Соціальна ідентичність особистості як чинник вибору стилю поведінки в конфлікті

кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник Панок Віталій Григорович, Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи АПН України і Міністерства освіти і науки України, директор

Провідна установа:Інститут соціальної та політичної психології АПН України, лабораторія психології мас та організацій

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначені об'єкт, предмет, мета, наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, сформульовані гіпотези, завдання дослідження, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - „Проблема детермінації конфлікту” - здійснено аналіз конфлікту як соціально-психологічного феномену у ракурсі філософсько-соціологічних та психологічних інтерпретацій; розглянуто зміст поняття „конфлікт”, структуру конфлікту, динаміку та способи класифікації конфліктів. Особливу увагу приділено дослідженню причин виникнення конфлікту, зокрема вивченню соціальної ідентичності як конфліктогенного чинника людської поведінки.

Дослідження конфліктної проблематики у філософсько-соціологічній традиції характеризується зміною уявлень про конфлікт: від негативної оцінки конфлікту як „хвороби” людських стосунків у межах теорії функціоналізму (Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, Е. Мейо) до визнання його в якості необхідного та природного моменту розвитку соціальної системи у межах соціології конфлікту (Р. Дарендорф, Л. Козер, К. Боулдінг). Становлення конфліктологічної парадигми у теорії конфліктів наголошує на позитивно-функціональній ролі конфлікту у гармонізації соціальних стосунків та принциповій можливості управління ними.

Трактування конфліктів як природної характеристики людського життя спостерігається і в психологічних підходах. У межах ситуаційних теорій конфлікт є природною формою реакції на зовнішню ситуацію. Стійка тенденція особистості до конфліктного реагування є наслідком закріплення відповідних моделей в її поведінковому репертуарі. Когнітивні підходи у вивчені конфлікту ставлять акцент на суб'єктивному відображенні параметрів ситуації, яке стає основою оцінки ситуації як конфліктної та ключовим чинником пояснення феноменології конфліктів. Прийняття суб'єктивного переживання як необхідного компоненту наявності конфлікту характерне і для психологів радянської школи (В. Н. Мясищев, В. С. Мерлін). Вплив деяких ідей діяльнісного підходу знайшов відображення в трактуванні та емпіричному вивченні міжособистісних конфліктів у працях Ф.М. Бородкіна, Г.В. Ложкіна, Л.А. Петровської, Н.І. Пов'якель. У межах теоретичного та практичного дослідження конфліктної взаємодії суттєва увага приділяється ролі суб'єктивного ставлення людини до тих чи інших подій. Це означає, що сприйняття та інтерпретація людиною зовнішньої ситуації, а також власних переживань розглядається як обов'язкова умова існування конфлікту (Н.В. Грішина, О.А. Донченко, А.Т. Ішмуратов, М.І. Пірен, Т.М. Титаренко, Н.В. Чепелєва).

Соціально-психологічний аналіз конфлікту ґрунтується на дослідженні системи міжособистісних та міжгрупових стосунків людини, які визначають рольові та статусні позиції суб'єктів конфлікту. Власне система соціальних стосунків є тією основою, що визначає суб'єктивне уявлення про існування конфлікту в свідомості його учасників. Дослідження міжособистісних конфліктів у різноманітних видах діяльності людини та сферах соціальних стосунків: педагогічній, військовій, правоохоронній, спортивній - здійснено у працях І.В. Ващенко, Л.М. Карамушки, Н.Л. Коломінського, Г.В. Ложкіна, Н.І. Пов'якель.

Враховуючи соціальний аспект конфліктної проблематики, можна умовно класифікувати теоретичні підходи до вивчення причин виникнення конфлікту на три групи: „людина економічна”, „людина агресивна” та „людина, що потребує”. Теорії групи „людина економічна” джерело конфліктів вбачають у явищах соціальної рівності та нерівності, влади та підпорядкування. Теоретичні підходи „людина агресивна” велику увагу приділяють схильності людини до актів агресивної поведінки. Концепції під умовною назвою „людина, що потребує” вважають соціальний конфлікт наслідком незадоволення сукупності людських потреб, які складають „реальну особистість”, як активного суб'єкта соціального процесу (Дж. Бертон, Й. Гальтунг, Ч. Мітчел). Найважливішими у виникненні конфліктів є потреби в безпеці, визнанні, ідентичності та свободі. Теоретичне визнання потреб як важливих причин конфліктів має безпосереднє значення для теорії вирішення конфліктів, оскільки дає змогу поставити питання про міру задоволення потреби, а також про глибину розв'язання проблеми. Отже, виникає можливість значно розширити діапазон стратегій в управлінні конфліктними ситуаціями.

Центральним поняттям соціальної психології, яке поєднує проблему вирішення соціальних конфліктів та теорію людських потреб є категорія соціальної ідентичності. Це поняття є опосередкованою ланкою між психологією особистості та її соціальною поведінкою в межах групи та міжгрупових інтеракціях. Більшість сучасних дослідників включають соціальну ідентичність у число первинних людських потреб, які реалізуючись у конкретному часі та просторі здійснюють побудову життєвого світу людини (О. Надлер, Й. Гальтунг, А. Маслоу). Така позиція практично поєднується з точкою зору соціальних психологів, які розглядають соціальну ідентичність як важливий регулятор міжгрупових стосунків (К.В. Коростеліна, Дж. Мід, С. Московічі, Л.Е. Орбан-Лембрик, Г.У. Солдатова, Дж. Шрогер, С. Стрікер,). Теорія соціальної ідентичності, що розвивається в межах соціальної психології, поєднує між собою такі процеси, як виникнення індивідуальної самооцінки (Я-концепція), переживання групової належності (ідентичність) та соціальне порівняння (М.Й. Боришевський, П.І. Гнатенко, О.М. Ічанська, В.В. Москаленко, Г. Теджфел, Дж. Тернер, Р. Фішер, П. Берк, Дж. Стетс). Отже, вивчення соціальної ідентичності вимагає застосування генетичного (С.Д. Максименко) і системного (Б.Г. Ананьєв) підходів. Соціальна ідентичність розглядається: 1) як необхідна умова психосоціального благополуччя особистості (і в цьому сенсі одна з базових людських потреб); 2) як система, що має свої особливості структури; 3) як стимул до соціального порівняння, що стає основою дискримінації аутгруп та зумовлює ескалацію конфліктогенного потенціалу в людських стосунках.

У другому розділі - „Психологічні чинники стилю поведінки людини в конфлікті” - викладено програму дослідження детермінації стилю поведінки людини в конфлікті її психологічними чинниками: індивідуально-психологічними та соціально-психологічними особливостями та експериментально обґрунтовано вплив соціальної ідентичності особистості на її стиль поведінки в конфлікті.

Трактування конфлікту як інтерсуб'єктивного феномену ставить акцент на внутрішньому баченні реальної ситуації кожним учасником конфлікту (Н. В. Грішина, А. Т. Ішмуратов, Л. А. Петровська, Т.М. Титаренко). Соціопсихологічна модель конфлікту ґрунтується на аналізі конфлікту як соціально-психологічного феномену, який передбачає наступний процес: об'єктивна ситуація > сприйняття ситуації як конфліктної > вибір стилю поведінки в конфліктній ситуації.

Сприйняття ситуації як конфліктної опирається, з одного боку, на саму об'єктивну ситуацію, а з іншого - на індивідуальні когнітивні репрезентації ситуацій різного типу, що існують у свідомості суб'єкта. Суб'єктивними чинниками визначення ситуації є особливості людини: індивідуально-психологічні властивості особистості та соціально-психологічні характеристики її Я-концепції.

Дослідження індивідуально-психологічної зумовленості поведінки людини в конфлікті ґрунтуються на так званому „структурному” методологічному підході, що полягає у трактуванні особистості в контексті її індивідуальних ознак, рис та характерологічних особливостей (Г. Айзенк, Р. Кеттел, Б. Г. Ананьєв, С. Л. Рубінштейн, В. С. Мерлін). Центральне місце в структурі особистості займає система індивідуальних психічних властивостей, куди входять психодинамічні та психічні властивості особистості. Згідно з концепцією В.С. Мерліна, психодинамічні властивості визначаються „векторами” екстраверсії-інтроверсії, тривожності, психотизму та характеризують динаміку окремих психічних процесів людини. Психічні властивості ґрунтуються на властивостях темпераменту та формують багатофакторну структуру особистості.

Серед соціально-психологічих характеристик важливу роль відіграє система соціальних ідентичностей особистості як структурного елементу Я-концепції особистості. Соціальна ідентичність трактується у двох аспектах: як уявлення про себе через призму соціальних стосунків у термінах соціальних ролей та позицій, і як проста належність до певної соціальної групи. Розвиток соціальної ідентичності полягає в синтезі ідентифікацій, що спостерігаються в процесі соціалізації. В основі механізму ідентифікації лежать три компоненти: когнітивний, емоційний та поведінковий. Соціальна ідентичність може бути позитивною або негативною і є частиною загальної самооцінки людини.

Важливим етапом у формуванні соціальної ідентичності є період студентської юності (18-25 років), коли формується Я-концепція особистості. Формування особистості молодої людини передбачає структуризацію всієї системи соціальних ідентичностей, виділення її базових (стрижневих) та другорядних компонентів. Це свідчить про становлення певного світогляду людини, який здійснюватиме процес соціальної категоризації, тобто впорядкування інформації у термінах тих категорій, які домінують на цей час у структурі свідомості. Зокрема стрижневими соціальними ідентичностями в студентської молоді можуть виступати навчальна діяльність за обраною професією, місце проживання, сімейний стан. Базові соціальні ідентичності забезпечують усвідомлення важливості окремої конфліктної ситуації для молодої людини та визначають вибір нею стилю поведінки в цій конфліктній ситуації.

На підставі соціопсихологічної моделі конфлікту розроблено програму дослідження детермінації стилю поведінки в конфлікті її психологічними чинниками: індивідуально-психологічними та соціально-психологічними особливостями.

Вивчення індивідуально-психологічних характеристик включало дослідження психодинамічних (тест Айзенка PEN) та психічних (опитувальник FPI) властивостей особистості. Показники соціально-психологічних особливостей Я-концепції людини виокремлювались за допомогою методики на виявлення самоописових характеристик Я-концепції („Хто я?”), опитувальника соціальної самооцінки Р. Люхтанена - Дж. Крокера та анкети для визначення соціальної ідентичності людини. В результаті їхнього аналізу виділено показники соціальної та особистісної ідентичності, соціальної самооцінки, компонентів соціальної ідентифікації (поведінкового, когнітивного та емоційного). Для виявлення способу поведінки в конфлікті респондентам запропоновано методику К. Томаса, яка передбачає свідомий раціональний вибір тієї поведінкової стратегії в конфлікті, яка, на думку досліджуваного, є для нього властивою. На підставі класифікації Томаса-Кілменна виділено показники, що визначають стиль поведінки людини в конфліктній ситуації (суперництво, співробітництво, компроміс, уникання та пристосування).

Дослідження проводилось на базі Львівського національного університету імені Івана Франка, середніх шкіл м. Львова та Львівської області. Групу досліджуваних становили 188 студентів та 130 учнів 10-11 класів. Завданням дослідження було виявити зумовленість стилю поведінки молодої людини в конфлікті її психологічними чинниками ( а) індивідуально-психологічними; б) соціально-психологічними особливостями Я-концепції) та показати вплив соціальної ідентичності, як належності до реальної соціальної групи, на вибір стилю поведінки в конфлікті.

Порівняльний аналіз індивідуально-психологічних властивостей і стилів поведінки старшокласників та студентів виявив суттєву відмінність між даними соціальними групами. Для старшокласників, на відміну від студентів, характерними є вираженіші показники особистісних властивостей: агресивності (критерій Ст'юдента t = 4,76 при p ? 0,001), дратівливості (t = 5,63 при p ? 0,001), екстравертованості (t = 4,36 при p ? 0,001), маскулінності (t = 3,78 при p ? 0,001) та психотизму (t = 3,77 при p ? 0,001). Яскрава відмінність між групами спостерігається й у виборі стилю поведінки в конфлікті. Так, для студентів властивим є нижчий рівень суперництва та вищий рівень компромісу, а для старшокласників характернішою є поведінка в стилі суперництва та менша схильність до компромісу. Така відмінність між двома соціальними групами зумовлюється зміною соціального статусу (напр., з учня на студента), вибором майбутньої професії. Відбувається процес адаптації до нового соціального середовища, формується нова соціальна роль - роль студента. Це, в свою чергу, веде до зміни уявлення про себе як соціального суб'єкта, до зміни значимої соціальної ідентичності.

Вибір стилю поведінки людини в конфлікті певною мірою залежить від індивідуально-психологічних властивостей особистості. За результатами дослідження, психотизм та агресивність зумовлюють активну поведінку людини в стилі суперництва; інтравертованість особистості дає змогу використовувати стиль співробітництва; жіночий тип психічної діяльності передбачає схильність до компромісів. Проте, уваги заслуговує не лише проблема детермінації стилю поведінки людини її індивідуально-психологічними властивостями, а й питання про соціально-психологічні чинники вибору людиною активного чи, навпаки, пасивного стилю поведінки в конфлікті.

Період соціального самовизначення студентів характеризується такими важливими механізмами як соціальна ідентифікація, соціальна самооцінка та соціальна категоризація. Процес соціальної ідентифікації тісно пов'язаний з соціальною самооцінкою, позитивним чи негативним ставленням до себе як значимого соціального суб'єкту. Важливим елементом соціальної ідентичності є соціальна категоризація, як сприйняття себе в системі соціальних категорій. Соціальна ідентичність є центральною категорією в системі декодування інформації людини, а отже і керує вибором стилю поведінки в ситуації конфлікту, яка є ситуацією загрози для існуючої категоріальної структури.

З метою розкриття взаємозалежності стилів поведінки в конфліктній ситуації та соціально-психологічних характеристик особистості було здійснено кореляційний аналіз між даними показниками методик дослідження. За результатами аналізу виявлено вагому кореляційну плеяду для стилю співробітництва (табл. 1):

Таблиця 1. Результати кореляційного аналізу

* кореляція значима на рівні p?0,01

Стиль співробітництва досить чітко відображає відмінність між індивідуалістичними та колективістичними тенденціями: будучи активною формою взаємодії, він спрямований на колективне прийняття рішення в ситуації конфлікту. Отже, цей спосіб поведінки легше засвоюється людьми колективістичної спрямованості. Належність до соціальної категорії сільських жителів та високий рівень соціальної самокатегоризації свідчить про колективістичну спрямованість особистості та зумовлює поведінку людини в стилі співробітництва. І, навпаки, належність до категорії міських жителів та високий рівень особистісної самокатегоризації вказує на індивідуалістичні тенденції та меншу здатність діяти шляхом співробітництва (обернена кореляція між показниками). Результати дослідження підтримують концепцію, запропоновану Г.Тріандісом, Дж. Георгас про існування індивідуалістичних та колективістичних структур Я-концепції у межах однієї культурної традиції, враховуючи елемент урбанізації як полікультурного феномену, властивого великим містам, та момент осілості, традиційності, властивий сільській культурі.

У результаті кореляційного аналізу виявлено обернену залежність показників стилю уникання та значимості соціальної ідентичності (r = -0,21 при p ? 0,01). Значимість соціальної ідентичності характеризує те, наскільки важливою частиною власної Я-концепції є ідентифікація з соціальними групами. Тобто, не усвідомлюючи себе членом важливих соціальних груп, людина уникає активно вирішувати конфліктну ситуацію, проявляючи соціальну пасивність та уникання колективної взаємодії.

Аналізуючи функціональні зв'язки стилю пристосування, слід виділити негативну кореляцію з показником оцінки власного членства в соціальній групі (r = -0,19 при p ? 0,05). Негативний аспект такої оцінки виражається пасивною поведінкою людини в конфлікті шляхом пристосування. Стиль пристосування, за даними дослідження, зумовлений також фактором когнітивної ідентифікації з соціальною групою (пряма залежність при r = +0,26 при p ? 0,01). Високий рівень когнітивної ідентифікації означає здатність людини сприймати подібність між собою та іншими членами соціальної групи та дає змогу пристосовуватись до рішень своїх опонентів у конфліктній ситуації. Отже, за результатами кореляційного аналізу можна стверджувати, що існують вагомі функціональні зв'язки між стилями поведінки в конфліктній ситуації та соціально-психологічними характеристиками особистості, зокрема її соціальною ідентичністю.

Наступним питанням нашого дослідження було: наскільки така соціальна ідентичність, що ґрунтується на реальній належності до певної соціальної групи, впливає на вибір стилю поведінки в ситуації конфлікту. Соціальна ідентичність людини досліджувалась нами у двох напрямах: 1) як належність до гендерної групи та 2) як належність до груп з різним соціальним статусом (навчання на престижних та непрестижних факультетах). Престижність факультету було визначено шляхом попереднього опитування стосовно ставлення до тої чи іншої спеціалізації факультету. Отже, престижними, на думку більшості людей (73% опитуваних), є факультети міжнародних відносин, іноземних мов, юридичний та економічний. Статус „менш престижних” отримали факультети: хімічний, географічний, механіко-математичний та історичний.

Виявлено значимі відмінності між хлопцями та дівчатами одного віку у середніх значеннях емоційної ідентифікації (t = 2,82 при p ? 0,005), ідентифікації з університетом (t = 3,11 при p ? 0,005), ідентифікації з групою (t = 2,94 при p ? 0,005), особистісної та соціальної самокатегоризації (t = 2,29 при p ? 0,01). Отримані результати дають змогу зробити висновок про суттєві відмінності у побудові Я-концепції юнаків та дівчат. Для дівчат характерною є емоційна ідентифікація зі значимою соціальною групою, орієнтація на реально існуючі контактні соціальні групи, побудову міжособистісних стосунків та переважання соціальної категоризації у процесі самосприйняття. Юнакам властива менша соціальна спрямованість, домінування особистісної самокатегоризації, побудова певного ідеального Я-образу, що ґрунтується на нереалістичному членстві в умовних соціальних групах.

Дослідження стилів поведінки в конфліктній ситуації вказує і на чітку різницю між дівчатами та хлопцями у виборі поведінкової стратегії: спостерігається тенденція до активної поведінки шляхом суперництва серед чоловіків (t = 3,17 при p ? 0,001) та схильність вибирати пасивну реакцію пристосування серед жінок (t = 2,77 при p ? 0,005). Така відмінність зумовлена існуванням у суспільстві певних соціальних стереотипів про пасивність жіночої та активність чоловічої поведінки, які формують соціальну ідентичність особистості. Проте така відмінність дещо згладжується серед дівчат та хлопців, що навчаються на престижних факультетах. На перше місце тут виступає факт престижності власної соціальної групи, що зумовлює зміну норм та правил традиційної чоловічої та жіночої поведінки. Спостерігається певне вирівнювання поведінкових реакцій, дівчата стають активнішими, хлопці - пасивними. Серед дівчат та хлопців, що навчаються на менш престижних спеціальностях дихотомія пасивності-активності зберігається. Отже, належність до певної соціальної групи та ідентифікація з нею зумовлює певну зміну уявлень, цінностей, норм та стереотипів, що відображається на виборі стилю поведінки в конфліктній ситуації.

У третьому розділі „Особливості формування ідентичності в студентської молоді” представлено результати ефективності психокорекційної програми соціально-психологічного тренінгу, спрямованої на формування позитивної ідентичності в студентської молоді.

Ефективність вирішення студентських проблем та успішність становлення професійної складової Я-концепції майбутніх фахівців визначається сукупністю суб'єктивних та об'єктивних факторів (Г.С. Костюк, Т.М. Буякас Г.Ю. Любімова). До суб'єктивних чинників професіоналізації належать: внутрішня робота студентів з деталізації Я-концепції, подальше уточнення життєвих цілей та усвідомлення сенсожиттєвих цінностей. Об'єктивними детермінантами професіоналізації є навчальна та дидактико-методична традиції навчального закладу; існування вступних чи узагальнюючих курсів, які б давали студентам уявлення про концепцію підготовки спеціаліста в певному навчальному закладі.

Програма соціально-психологічного тренінгу для студентів передбачає розв'язання наступних завдань:

  розширення діапазону усвідомлення свого „Я”, розвиток суб'єктивного почуття цілісності особистості, формування впевненості в собі (когнітивний компонент);

  усвідомлення власних життєвих цінностей, підкріплення позитивної Я-концепції, подолання кризи самовизначення (емоційний компонент);

  розвиток взаємної підтримки, довіри, вміння ефективно використовувати стилі поведінки в конфліктній ситуації (поведінковий компонент);

  вироблення навичок сприйняття та розуміння часової перспективи, усвідомлення цінності власних досягнень, постановки стратегічних цілей (часовий компонент).

У результаті аналізу доробку сучасної практичної психології (С. І. Макшанов, Л.А. Петровська, Н.Ю. Хрящева, Т.С. Яценко) у дослідженні було сформульовано та реалізовано принципи тренінгової роботи: активності, системності, структурності, принцип дослідницької позиції, принцип суб'єкт-суб'єктного спілкування, принцип зворотного зв'язку. Форма організації тренінгових занять полягала у використанні інтерактивних технік - організаційно-спрямовуючих та змістовно-смислових, за класифікацією Л.М. Карамушки та М.П. Малигіної. Як додаткові форми організації роботи в тренінгу використано міні-лекції, темоцентрована взаємодія та методики проведення зворотного зв'язку.

Для перевірки ефективності соціально-психологічного тренінгу проведено формуючий експеримент. Мета формуючого експерименту - виявити вплив процесу соціально-психологічного тренінгу на особливості формування ідентичності в студентської молоді та стиль поведінки в конфлікті. В основі експерименту лежить припущення про зміну та конкретизацію системи ідентичностей у структурі Я-концепції студентів у результаті соціально-психологічного тренінгу.

Експериментальну групу становили 40 студентів Львівського національного університету імені Івана Франка (21 дівчина та 19 хлопців), які навчаються на третьому курсі факультету іноземних мов та факультету міжнародних відносин, що є престижними на думку більшості студентів університету (65% голосів), та на менш престижних факультетах (62% голосів) - механіко-математичному та хімічному. Контрольну групу становили 40 студентів третього курсу тих самих факультетів Львівського національного університету імені Івана Франка (23 дівчини та 17 хлопців).

В експериментальній групі соціально-психологічний тренінг проводився впродовж одного навчального семестру 2003 року. Заняття відбувались двічі на місяць по 2 год. У контрольній групі проводилась традиційна науково-методична робота з курсу „Загальна психологія”.

У результаті формуючого експерименту виявлено динаміку у формуванні елементів самокатегоризації студентів у структурі Я-концепції. У студентів експериментальної групи, порівняно з контрольною, на перший план виходить самокатегоризація в термінах своєї майбутньої професії (t = 3,51 при p ? 0,001). Наступним параметром, що характеризується суттєвими змінами в результаті повторного заміру, є вік (t = 3,24 при p ? 0,001). Дані дослідження вказують на зменшення значимості вікової самокатегоризації в системі соціальних ідентичностей. Зменшується і значимість релігійного самовизначення в експериментальній групі, проте показник динаміки є вже менш суттєвим і виявляється лише при p ? 0,01 (t = 2,54). У результаті психокорекційної програми зростає міра значимості навчання на власному факультеті (t = 2,83 при p ? 0,005) як соціальної складової власної Я-концепції (див. табл. 2).

Таблиця 2. Динаміка системи соціальних ідентичностей студентської молоді

Внаслідок проведення соціально-психологічного тренінгу, спрямованого на становлення ідентичності, у структурі Я-концепції студентської молоді відбувається виокремлення та актуалізація чітких конструктів, які формують уявлення про себе у термінах соціально-рольових категоризацій. Розподілом інформації керує домінуюча в цей момент ідентичність чи група ідентичностей. Стрижневими (базовими) ідентичностями в структурі самосвідомості студентської молоді є ідентифікація з майбутньою професією, статева ідентифікація та усвідомлення себе студентом.

Простежується також тенденція до активнішої позиції в ситуації конфлікту під впливом соціально-психологічного тренінгу, про що свідчить збільшення виборів стилю співробітництва та суперництва і зменшення виборів стилю уникання, порівнюючи показники студентів експериментальної та контрольної групи (t = 4,51 при p ? 0,001). У процесі тренінгової роботи відбувається актуалізація когнітивного компоненту ідентифікації особистості, як здатності сприймати подібність між собою та іншим, розуміючи таким чином приховані потреби та інтереси іншої сторони у вирішенні ситуації конфлікту. Такі результати говорять на користь ефективності проведеного тренінгу, спрямованого на становлення позитивної соціальної ідентичності в студентів та на усвідомлення ними власних пріоритетних стилів поведінки в конфлікті. Трактуючи отримані дані неправомірно говорити про суттєві зміни поведінкового репертуару учасниками тренінгу, мова йде лише про усвідомлення власної поведінки та поведінки інших людей у конфліктній ситуації у певний момент, актуалізацію розуміння самої конфліктної ситуації з метою конструктивного її розв'язання.

Ефективність проведення соціально-психологічного тренінгу у формуванні ідентичності в студентському віці підтверджується і результатами обговорення результатів тренінгу в межах забезпечення зворотного зв'язку між учасниками та тренером. Обговорення результатів тренінгу дає змогу зробити висновок, що така форма роботи розвиває усвідомлення свого Я, переживання своєї ідентичності, особистісної цілісності та дає можливість адекватнішого вираження свого внутрішнього стану.

Cоціально-психологічний тренінг дав можливість учасникам розширити межі усвідомлення свого Я, конкретизувати ідентифікаційну матрицю в структурі самосвідомості, визначити стрижневі соціальні ідентичності, що домінують у структурі категоріальної системи Я-концепції, розвинути суб'єктивне почуття цілісності особистості, усвідомити власні сенсожиттєві орієнтири, а також дозволив апробувати нові форми поведінки в конфліктній ситуації, що підвищило рівень психологічної захищеності студентської молоді.

У висновках дисертаційної роботи підведено підсумки теоретичного та емпіричного дослідження, окреслено перспективи подальшої розробки проблеми. На основі отриманих результатів, що підтверджують висунуті гіпотези дослідження, сформульовано наступні висновки:

Сучасне тлумачення конфлікту ґрунтується на принципах визнання його як закономірної та природної характеристики соціальних стосунків. Конфлікт розглядається не як абстрактне явище протистояння, а як соціально-психологічний феномен, що відбувається в системі міжособистісних та міжгрупових стосунків людини. Таке трактування конфлікту наголошує на конкретно-історичному підході до проблеми вирішення конфліктів у контексті певного соціокультурного середовища.

Розглянуто різноманітні теоретичні підходи до визначення причин конфлікту. Соціальна ідентичність як конфліктогенний чинник людської поведінки вивчається в усіх психологічних напрямках - як базова людська потреба, як наявність інстинкту ворожості у взаємодії МИ-ВОНИ і як стимул до соціального порівняння.

Соціальна ідентичність є частиною Я-концепції особистості, що стосується групової належності. Свідомість людини організована за типом ідентифікаційної матриці, величина якої залежить від кількості соціальних груп та соціальних ролей, з якими людина себе ідентифікує.

Запропоновано соціопсихологічну модель конфлікту, що ґрунтується на принципі об'єктивно-суб'єктивної природи конфліктів. Аналіз конфлікту як соціально-психологічного феномену випливає з наступного процесу: об'єктивна ситуація > сприйняття ситуації як конфліктної > вибір стилю поведінки в конфліктній ситуації.

Об'єктивними чинниками, що визначають сприйняття ситуації як конфліктної, виступають особливості самої ситуації. Суб'єктивними чинниками визначення ситуації є вплив індивідуально-психологічних властивостей особистості та соціально-психологічних характеристик її Я-концепції. Центральне місце в системі декодування інформації посідає соціально-рольова ідентичність людини, як елемент уявлення про себе через призму соціальних стосунків.

Досліджено вплив індивідуально-психологічних властивостей особистості на її стиль поведінки в ситуації конфлікту. Так, психотизм та агресивність зумовлюють активну поведінку людини в стилі суперництва; інтравертованість особистості сприяє використанню стилю співробітництва, жіночий тип психічної діяльності передбачає схильність до компромісів.

Виявлено, що у визначенні ситуації як конфліктної та виборі стилю поведінки в конфлікті пріоритетними є не індивідуально-психологічні властивості особистості, а такі структурні елементи Я-концепції як самооцінка та соціальна ідентичність. Аналіз кореляційних залежностей дав змогу встановити значимі зв'язки між соціально-психологічними характеристиками особистості та вибором стилю поведінки в конфлікті.

Важливу роль у формуванні соціальної ідентичності відіграє період студентської юності (18-25 років), коли відбувається початковий етап професіоналізації (навчальна діяльність за обраною спеціальністю, пошук свого місця у професійному товаристві, соціальна адаптація та самореалізація). Період студентства зовсім не простий - саме на межі пізньої юності та ранньої зрілості молода людина повинна вирішити питання про пріоритетність своїх життєвих цінностей, окреслити найближчі та перспективні цілі. Вибір власного майбутнього стає значимим у формуванні соціальної ідентичності людини та структурує її свідомість у складних ситуаціях, зокрема конфліктних.

Важливим чинником формування соціальної ідентичності є належність людини до тих чи інших значимих соціальних груп. Головними критеріями для визначення таких груп студентської молоді є місце навчання, що зумовлене вибором майбутньої професії та престижність обраної спеціальності. Дані соціальні характеристики особистості формують значимі соціальні ідентичності, які є домінуючими в структурі ідентифікаційної матриці у свідомості молодої людини, та впливають на вибір стилю поведінки в конфліктній ситуації.

У результаті дослідження виявлено базові (стрижневі) соціальні ідентичності у структурі самосвідомості студентської молоді, які відіграють важливу роль у визначенні ситуації як конфліктної та виборі стилю поведінки в цій ситуації. Систему стрижневих ідентичностей студентів становлять: ідентифікація з майбутньою професією, статева ідентифікація та усвідомлення себе студентом.

Виявлено суттєві відмінності у побудові Я-концепції між юнаками та дівчатами. Для дівчат характерною є, насамперед, емоційна ідентифікація зі значимою соціальною групою, орієнтація на реально існуючі контактні соціальні групи, побудову міжособистісних стосунків, превалювання соціальної категоризації у процесі самосприйняття та значимість соціальної ідентичності у структурі Я-концепції. Соціальна спрямованість дівчат виражається у постійному оцінюванні себе як соціального суб'єкта, члена різноманітних суспільних груп. Юнакам властива менша соціальна спрямованість, домінування особистісної самокатегоризації, побудова певного ідеального Я-образу, що ґрунтується на членстві в умовних суспільно значимих соціальних групах та супроводжується глибшим переживанням кризи соціальної ідентичності.

На підставі аналізу психологічної літератури, узагальнення результатів дослідження було розроблено та апробовано психокорекційний тренінг соціальної компетентності, спрямований на становлення позитивної ідентичності в студентів. Ефективним шляхом оптимізації даного процесу виступила активізація засобами психокорекції наступних механізмів формування ідентичності: робота над усвідомленням свого Я, деідентифікація, діалог, проектування майбутнього, формування навичок конструктивного вирішення конфліктів, створення перспективи власного майбутнього, вироблення навичок побудови життєвих планів для подолання розладів часової перспективи.

Показниками результативності психокорекційного процесу є продуктивність якісних змін у становленні системи ідентичностей: виокремлення та актуалізація системи уявлення про себе у термінах соціально-рольових категоризацій, розвиток суб'єктивного почуття цілісності особистості (когнітивний компонент), створення позитивного Я-образу, зміна ціннісних орієнтацій у бік їх соціалізації, впевненість у власних силах (емоційний компонент), збільшення гнучкості та адаптивності поведінки у вирішенні конфліктів, формування навичок встановлення нових соціальних контактів (поведінковий компонент), усвідомлення власних досягнень, вироблення навичок сприйняття часової перспективи (часовий компонент), вказані якісні зміни підвищили рівень психологічної захищеності студентської молоді.

Проведене дослідження підтвердило гіпотезу про вплив соціальної ідентичності людини на притаманний їй стиль поведінки в конфлікті. Соціальна ідентичність посідає центральне місце у структурі Я-концепції особистості та виконує функцію впорядкування інформації у термінах тих категорій, які є базовими (стрижневими) на даний час у структурі свідомості людини. Результатом цього стає визначення ситуації як конфліктної та здійснюється вибір стилю поведінки в конфлікті.

Перспектива розробки цієї проблеми пов'язана з виявленням ефективних шляхів розширення репертуару стилів поведінки в конфлікті та оволодінням продуктивнішими способами вирішення конфліктів.