Соціальні наслідки реформування систем освіти Китайської Народної Республіки та України

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМ

ОСВІТИ КНР ТА УКРАЇНИ

22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Ні Вей Юнь

Киев-2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі галузевої соціології

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник:

кандидат соціологічних наук, доцент,

Тарабукін Юрій Орестович, Київський

Національний університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри галузевої соціології, м. Київ

Офіційні опоненти:

доктор соціологічних наук, професор

Скідін Олег Леонідович, Гуманітарний

університет “Запорізький інститут державного і

муніципального управління, професор кафедри

соціології та соціальної роботи, м. Запоріжжя

кандидат соціологічних наук, доцент

Туленков Микола Васильович,

Інститут підготовки кадрів державної

служби зайнятості, проректор з науково-методичної роботи, м. Київ

Провідна установа: Національна академія державного управління

при Президентові України, м. Київ.

Захист відбудеться 29 травня 2006 року о 16 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д. 26.001.30 у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ,

вул.. Володимирська, 60, ауд. 314.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені

М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 21 квітня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.І.Тарасенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Порівняльний аналіз сучасного стану китайської та української систем освіти в умовах ринкової економіки безперечно свідчить про те, що перетворення системи освіти тісно пов'язані з розвитком політики і економіки країни і розвитком громадянського суспільства. Реальне удосконалення систем освіти в КНР і Україні полягає в правильному вирішенні питання про взаємовідносини між державою і системою освіти з урахуванням характеру соціально-економічних перетворень, що відбуваються. Однак і дотепер все ще залишаються дискусійними і в цілому мало дослідженими соціальні особливості взаємозв'язку держави і системи освіти, в тому числі взаємовідносини між економікою, політикою, ідеологією та освітою, що трансформуються. Дискусійність і нерозробленість багатьох напрямів в реформуванні освіти, з одного боку, і їх зростаюче значення для практичної реалізації цілей реформ в навчальних закладах КНР і України - з іншого, визначили вибір теми дослідження, його ціль і завдання.

Тому актуальність теми дослідження обумовлена, з одного боку, станом сучасної системи освіти в КНР і Україні, а з іншого, постійними змінами і доопрацюванням адекватної концепції реформування цієї системи. За роки перебудови в Україні та модернізації в КНР, а також за наступних ринкових реформ склалася ситуація, коли радикально змінились форма і зміст економічних і політичних відносин в цих країнах. Значною мірою в них була змінена і система освіти, створена за роки соціалізму. В той же час нова система освіти не тільки не була сформована повністю, але навіть не завершено її концептуальну модель, адекватну новим умовам, актуальним завданням розвитку країни.

Процеси, що відбуваються в сфері освіти переважно спонтанні і ситуативні. Спостерігається також певний розрив між законами, підзаконними актами, програмами, що приймаються урядами в цій сфері, і реально існуючими в ній процесами. Для програм і практичних дій урядів, спрямованих на реформування системи освіти часто характерні еклектичність, дискретність, кон'юнктурність, непослідовність, концептуально слабка співвідносність з реальними умовами і перспективами розвитку країни. Непослідовність реформ знайшла свій вияв у прийнятих законах про освіту і вищу освіту, в урядових програмах. У відповідних документах двох країн просліджується недостатня розробленість стратегічних цілей реформ; цілісної моделі майбутньої системи освіти; механізмів, що забезпечують її функціонування і розвиток. Для них характерні розмитість орієнтирів у підготовці майбутніх професіоналів; ігнорування реальних економічних і політичних умов; переоцінка ролі стихійних ринкових механізмів в регулюванні освітніх процесів, відсутність критеріїв і стимулів розвитку системи в специфічних національних умовах, зв'язку перспектив розвитку системи вищої освіти з перспективами розвитку країни, а також спроба зберегти в контексті вищезазначених умов орієнтири розвитку, механізми і способи фінансування, що склалися ще при соціалізмі. Проте, сучасне реформування системи освіти в КНР і Україні повинно ґрунтуватися на вивченні, узагальненні, минулого досвіду в освіті цих країн, кращих світових досягнень, відмові від принципів авторитарності, які утвердилися в тоталітарній державі, зміні структури управління освітою з ціллю стимулювання творчості та ініціативи, відкритості системи освіти на основі нових прогресивних світових концепцій, сучасних науково-методичних і практичних досягнень.

В світі немає країни, система освіти якої не піддавалась би критиці і не перебувала б у стані тих чи інших змін. Досвід і практика подібних трансформацій чи перебудов - неоцінимий матеріал для аналізу, який може дати чимало важливих висновків, корисних для стратегічного планування процесів оновлення і розширення освіти в КНР і Україні.

Наукова проблема полягає в тому, що реформування систем освіти і в КНР і в Україні за межею століть в контексті трансформації економічної і політичної систем суспільства призводить до зміни соціальної структури суспільства цих країн з непередбачуваними в майбутньому соціальними проблемами і наслідками, однак накопичений соціологами досвід вивчення системи освіти і шляхів її реформування не дозволяє надійно і системно прогнозувати весь перелік можливих наслідків цих реформаційних перетворень, а також пропонувати технології, що є оптимальними для зняття соціальних проблем, які стають актуальними.

Мета роботи: виявлення загального і специфічного по відношенню до шляхів, соціальних наслідків і можливих проблем реформування систем освіти КНР та України.

Досягнення даної мети обумовило постановку і вирішення наступних взаємопов'язаних завдань:

розкрити національні особливості освіти як специфічного соціального інституту;

проаналізувати загальносвітові тенденції розвитку освіти як соціального інституту в умовах формування інформаційного суспільства;

розкрити передумови необхідності проведення сучасної освітньої реформи в КНР;

проаналізувати специфіку освітньої реформи в КНР в умовах ринкової економіки;

проаналізувати тенденції реформування системи освіти в Україні в трансформаційний період;

розкрити соціальні особливості підвищення якості освіти в КНР та Україні в трансформаційний період;

проаналізувати специфіку соціальних проблем кадрового забезпечення системи освіти в КНР та Україні в трансформаційний період;

проаналізувати специфіку соціального становища китайських та українських учнів та студентів в трансформаційний період.

Об'єктом дослідження є процес реформування систем освіти в КНР та Україні.

Предметом дослідження є соціальні проблеми і наслідки реформування систем освіти в КНР і Україні.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених дослідницьких завдань у дисертаційній роботі використано загальнонаукові методи: порівняльного аналізу та синтезу, індукції, дедукції, критичний метод, метод міждисциплінарного підходу до досліджуваної проблеми та соціологічні методи аналізу документів.

Фактичний матеріал, на якому виконана робота, включає соціологічну літературу, присвячену сутності освіти як соціального інституту та освітніх процесів, літературу гуманітарних наук, що безпосередньо стосується або ж перетинається з тематикою реформування систем освіти. В своїй сукупності ці джерела дозволили провести аналіз соціальних проблем та наслідків реформування систем освіти в КНР та Україні.

Емпіричні матеріали отримані з таких джерел: історичної, педагогічної, статистичної літератури, правових актів китайського та українського законодавства, документів та матеріалів (державних та партійних) про освіту та її реформування.

Велике значення для цього дослідження мав метод безпосереднього вивчення. Дисертантка, будучи громадянкою КНР, що навчається в Україні, мала можливість безпосередньо знайомитися з роботою китайських та українських освітніх установ, вивчати зміст освіти, форми і методи навчально-виховної роботи, знайомиться з документацією окремих навчальних закладів, спілкуватися з вчителями, викладачами, керівниками навчальних закладів і посадовими особами, відповідальними за реформування системи освіти в КНР та Україні.

Наукова новизна отриманих результатів визначається тим, що дане дисертаційне дослідження є фактично першим в Україні, ціллю якого є виявлення загального і специфічного по відношенню до шляхів, соціальних наслідків і можливих проблем реформування системи освіти в КНР і Україні на даному історичному етапі, а через це отримані результати з елементами наукової новизни:

вперше в українській соціологічній науці представлена узагальнююча теоретична модель еволюції стратегії модернізації освіти на всіх провідних етапах існування КНР з урахуванням специфічних умов країни, що розвивається, з сильним культурним корінням;

вперше на основі поєднання використання як аспектів історичного і компаративістського підходів, так і з урахуванням глобального і національного, традиційного і сучасного в реформуванні систем освіти КНР та України, встановлена модель еволюції стратегії освітніх реформ цих країн;

отримало подальший розвиток твердження про сутність еволюційної тенденції переходу від технократичного економічно зорієнтованого розуміння модернізації освіти в КНР та Україні до більш гуманітарного її тлумачення, а саме, як процесу, націленого, перш за все, на розвиток особистості, здатної працювати в умовах постіндустріального суспільства;

отримало подальший розвиток в українській соціологічній науці (а в китайській - вперше) уявлення про постановку та вирішення проблеми взаємовідносин і взаємозв'язків у сфері освіти процесів децентралізації і приватизації, що конкретизує і робить більш достовірними результати дослідження взаємодії цих компонентів в соціальній сфері в перебігу китайських і українських освітніх реформ;

отримала подальший розвиток теза про багатоаспектний характер взаємовідносин держави і системи освіти в перехідний період, сутність якого полягає в характері зміни функції держави при переході від командно-адміністративної системи управління освітою в період ранньої індустріалізації в КНР і початку економічних реформ в Україні - до макрорегулювання в умовах ринкової економіки і підготовки суспільства до входження в епоху “економіки знань” і, пов'язаних з цим входженням, різноманітних соціальних проблем;

отримало подальший розвиток положення про основні фактори, що обумовили кризу систем освіти в КНР і Україні, пов'язану із загальною кризою суспільної системи, які полягають, перш за все, в зміні цільових і нормативних установок освітніх реформ, розбалансованості соціально-політичних і організаційно-управлінських механізмів по їх здійсненню;

виявлена інерційність сучасних систем освіти в КНР і України: при кризовому стані економіки (для України), постійній нестачі фінансів, зростанні соціальної напруженості в середовищі професорсько-викладацького складу система освіти виявила стійкість до цього негативного соціально-економічного впливу, набула досвід виживання в якісно нових ринкових умовах і задіяла механізм самозбереження, підтверджуючи тим самим свою суспільну значимість і соціальну цінність;

виявлені об'єктивні і суб'єктивні, зовнішні і внутрішні фактори, що впливають на соціальні проблеми кадрового забезпечення освітніх установ і соціальне становище учнів і студентів в КНР та Україні в трансформаційний період.

Практичне значення роботи обумовлено роллю освіти як в професійній самореалізації молоді, так і в динаміці розвитку соціально-економічних, політичних, духовних і культурних процесів в суспільстві, а також необхідністю теоретичного осмислення передумов, факторів, форм прояву та шляхів реформування систем освіти в КНР та Україні. Оскільки отримані результати дають можливість уточнити понятійний апарат соціології освіти, більш конкретно врахувати діалектику зовнішніх та внутрішніх факторів при дослідженні системи освіти, то створена можливість отримати наукові основи для подальшої практичної розбудови механізму реформування системи освіти.

Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані: для китайських та українських посадових осіб, що розробляють стратегію освіти та управління змістом освіти; як теоретична основа для розробки урядових програм, законодавчих актів відносно процесу реформування і максимізації системи освіти, а також для дослідників проблем освіти, культури, ідеології в КНР та Україні.

Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути також використані при підготовці лекцій і розробці таких спецкурсів як “соціологія освіти”, “соціологія молоді”, “соціологія управління”, “соціологія особистості”.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювались на кафедрі галузевої соціології, яка забезпечувала загальне керівництво і контроль за написанням дисертації, а також на методологічних семінарах для аспірантів і на “Наукових конференціях до Днів науки на факультеті соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка” протягом 2003-2005 рр. Принципові ідеї, теоретичні положення, практично орієнтовані роздуми автора були висловлені на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Перспективи розвитку соціогуманітарних наук у класичних університетах" (соціологія, психологія, педагогіка) (27-28 травня 2004 р., Київ), на VII Всеукраїнській конференції молодих науковців "Проблема особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень" (28 жовтня 2004 р., Київ).

Публікації по темі дисертації здійснено в фахових виданнях, затверджених ВАК України (3 публікації).

Структура і обсяг дисертації зумовлені ціллю і основними завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (197 найменувань). Повний обсяг дисертації 205 сторінок комп'ютерного тексту.

освіта реформування республіка китайський

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертації обґрунтована актуальність теми дослідження та охарактеризована ступінь наукової розробки теми, сформульована наукова проблема дослідження, визначена його мета та завдання, окреслено об'єкт та предмет, визначено теоретико-методологічні підходи та методи дослідження, розкривається наукова новизна, практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію роботи та її структуру.

У першому розділі “Загальноосвітні тенденції стратегії розвитку освіти в умовах формування інформаційного суспільства”, що композиційно складається з преамбули, трьох підрозділів і висновків до розділу, основна увага приділяється розвитку освіти як соціального інституту в сучасному суспільстві, що зумовило в першому підрозділі необхідність проаналізувати основні теоретичні підходи до формування уявлень про інституціоналізацію та соціальний інститут в соціології: Е.Дюркгейма, який розглядав соціальний інститут як систему соціальних норм, що регулюють поведінку людей в суспільстві, а інституціоналізацію як процес, пов'язаний з формуванням та підтримкою структури соціальних відносин; М.Вебера, який поняття інституту пов'язував з поняттям “соціальна організація”; групою таких соціологів як Дж. Мід, Г.Блумер, Дж. Морено, Р. Лінтон та інші, точка зору яких на функціонування соціального інституту пов'язана з формуванням системи стійких взаємних очікувань (експектацій), закріплених в рольових позиціях взаємодій по певному сценарію; та Т.Парсонса, який розглядав соціальний інститут як спосіб формування та відтворення об'єктивної структури соціальних відносин, пов'язаний зі створенням та відтворенням соціальних норм та зразків, закріплених в рольових позиціях. Незважаючи на чимало відмінностей в розумінні терміну “соціальний інститут” в цих та інших (Д.Сільвермана, Е.Гіденса, З.Баумана, Ю.Габермаса та ін.) соціологічних концепціях, я відмітила декілька загальних рис, що дозволило дати необхідне для подальшого аналізу освіти робоче визначення соціального інституту. Так саме жодне з визначень освіти як соціального інституту та спроби виявити її інституціональну специфіку класиків світової соціології (Р.Будона, М.Вебера, К.Дженкса, І.Дронкерса, Е.Дюркгейма, М.Кумбса, Я.Маркевича-Ланью, Г.Олпорта, Т.Парсонса, П.Сорокіна, Г.Спенсера, Л.Тангі, С.Чітнеса, Р.Шелдона. Е.Шілза, С.Шукли та ін.), ряду радянських та російських авторів (В.Г.Афанасьєва, В.С.Баруліна, В.Г.Бєлова, І.С.Кона, М.А.Масліна, В.Я.Нєчаєва, Г.В.Осіпова, Ф.Р.Філіпова та ін.), а також ряду українських соціологів (І.М.Гавриленка, М.П.Лукашевича, О.Л.Скідіна, В.Т.Солодкова, М.В.Туленкова, О.Якуби та ін.) не може претендувати на достатньо повне. Більшість авторів намагаються виділити деякі соціальні функції, що виконує освіта, чи звертають увагу на систему умов, при яких вона може функціонувати, чи на її генезис, чи на її структуру. Виходячи з проведеного в роботі аналізу, узагальнено головні специфічні риси соціального інституту освіти - системи відтворення соціальних відносин, фундаментального засобу соціалізації особистості. По генезису - соціальний інститут освіти - це система, що склалася історично, яка виникла в процесі розподілу праці та пов'язана з появою елементарної матриці: “батьки-діти”, “вчитель-діти”. По відношенню до суспільства інститут освіти виконує такі соціальні функції: репродуктивну, комунікативну, регулятивну, владно примусову, селективну, стратифікаційну, соціальної мобільності, господарську, інтегративну, рекреативну, дозвільну, продуктивну; а по відношенню до особистості - функцію соціалізації. Завданням інституту освіти - є розвиток суспільства шляхом навчання, освіти, виховання. Структура системи освіти складається з наступних рівнів: дошкільна, початкова, середня, позашкільна, вища, післядипломна, безперервна освіта. Базові елементи цієї системи - люди та їх соціальні ролі, навчально-методичні програми, матеріально-технічні засоби навчального процесу, освітні технології.

В другому підрозділі проаналізовані сучасні особливості соціальних відносин в сфері освіти, яка з інструменту невиробничої сфери перетворилася в один з найважливіших факторів всього виробничо-соціального комплексу, займає привілейоване становище серед тих засобів, які може використати людство для вирішення глобальних проблем. Розглядаються та аналізуються наступні особливості соціальних відносин в освіті, які не знаходять прямих аналогів в інших інститутах: соціальний інститут освіти інтегрує своєрідність відносин всіх соціальних структур суспільства; колективний учень за діями одного вчителя дає оцінку всім, хто підпадає під цей соціальний статус; в процесі освіти приймають участь люди з якісно відмінною чуттєвою організацією, з великою різницею в рівнях свідомості, знання, життєвого досвіду; учасники соціальних відносин взаємодіють як в інтересах освіти, так і виховання, яке сприймається соціологічно, з ним пов'язується реалізація всіх можливостей впливу на особистість учня; важливою домінантою соціальних відносин виступає соціальна (учбова) група як первинна структура соціальної організації освіти та існуючої системи.

В третьому підрозділі “Удосконалення системи освіти в контексті соціокультурної політики розвинених країн” головну увагу зосереджено на тому, що в розвинених країнах освітня політика стає все більш важливою частиною соціальної стратегії, для досягнення успіху в якій в цих країнах прагнуть назавжди відмовитися від командно-адміністративних підходів та використовувати законодавчо-демократичні, які передбачають структурну перебудову системи освіти, модернізацію змісту та методів навчальної та виховної роботи, встановлення нових форм зв'язку між освітою та сферою праці. Проте важко знайти країну, в якій не виникало б незадоволення станом освіти та діями реформаторів.

У другому розділі “Тенденції розвитку системи освіти в КНР та Україні” розглядаються передумови освітньої реформи в КНР та її специфіка в умовах ринкової економіки, а також особливості освітнього простору та тенденції реформування системи освіти в Україні в трансформаційний період. Зазначається, що становлення та еволюція систем освіти в КНР та Україні відбуваються під впливом як внутрішньо системних, так і зовнішніх, позасистемних факторів, з котрими не можна не рахуватись при аналітичному порівнянні. До внутрішньосистемних можна віднести ті з факторів саморозвитку цілого і вдосконалення його частин, які ініціюються його суб'єктами і, як правило, орієнтовані на можливості і резерви самої системи, однак не давали (і не могли дати!) потрібного ефекту, оскільки були штучно ізольовані від загального русла освітнього прогресу, досягнень європейського і світового співтовариств. І як тільки в процесі демократизації суспільства бар'єри були подолані, почався бурхливий процес впливу на систему освіти зовнішніх факторів. Позасистемні фактори можна звести до трьох основних груп: це становище в державі - політичні, економічні, соціальні умови, моральні цінності, традиції; тенденції світового соціального розвитку; магістральні шляхи розвитку світової системи освіти.

Розглянуто етапи реформування системи освіти КНР протягом ХХ століття, які по суті є різними ступенями його модернізації. Створення КНР призвело до організації єдиної централізованої уніфікованої системи освіти, що фінансується та контролюється державою, чому сприяла націоналізація приватних навчальних закладів, відокремлення релігії від школи, введення жорсткого ідеологічного контролю, уніфікація програм та підручників, державний розподіл випускників ВНЗ. Це було практично копіювання радянської освітньої системи, а отже, розвиток китайської освітньої системи відбувався під впливом радянського досвіду. Тому системи освіти СРСР та КНР мали більше схожого, ніж відмінного, особливо в структурі та змісті навчання. Проте маоїстська концепція традиційного конфуціанського уявлення про навчальний заклад як знаряддя політичної влади, адміністрування та тоталітарний контроль над системою освіти, внутрішньопартійна боротьба та криза народного господарства, культури та освіти внаслідок “великої пролетарської культурної революції” призвели до фактичного руйнування освітньої системи КНР та значного наступного відставання в освіті та науці від розвинених країн світу. І тільки етап модернізації, курс на створення “соціалістичної ринкової економіки”, політика “відкритих дверей” та “соціалістичної системи освіти з китайською специфікою” намітили стратегічний курс на створення до кінця ХХ століття безперервної багаторівневої, повнокомплексної системи освіти. Реформа направлена на підвищення економічної самостійності ВНЗ, надання їм більших можливостей у вирішенні внутрішніх проблем, розробці програм та методик навчання, виборі навчальних посібників. Здійснюється реформа системи управління освіти. Однак перебіг освітніх реформ гальмується інертністю управлінських структур на місцях, необґрунтованістю ряду експериментів і рішень, не відпрацьованістю багатоканального багаторівневого фінансування, недостатньою кількістю добре підготовлених вчителів і викладачів, і багато чим іншим.

На стан та реформування системи освіти в Україні впливають власні фактори - енергійне державотворення, процес національного відродження, різкий поворот в економіці до ринкових відносин та інші. В 90-ті роки ХХ та на початку нового тисячоліття в розвитку системи освіти спостерігались як позитивні, так і негативні тенденції: неухильно зростала кількість як державних, так і недержавних навчальних закладів; з середини 90-х років припинилось зменшення контингенту тих, хто навчався у ВНЗ, і почалося його неухильне зростання; системі освіти вдалося зберегти авторитет як на міжнародній арені, так і в українській громаді; цінність освіти, особливо вищої, в молодіжному середовищі продовжує залишатися однією з найвищих життєвих цінностей, конкурс у ВНЗ продовжує зростати.

Проте, слід не забувати, що в ці роки спостерігалось хронічне недофінансування системи освіти, руйнувалась її матеріально-технічна база, намітились тенденції втрати доступності вищої освіти для дітей робітників, жителів невеликих міст та сіл, віддалених від культурних центрів, де зосереджені ВНЗ. Основними причинами гальмування реформ є також недостатній кадровий потенціал ВНЗ і недостатній рівень професіоналізму управлінських кадрів. Отже, реформування системи вищої освіти в КНР та Україні повинно будуватися на основі національних традицій, духовності, менталітету, культури, особливостях цих країн, але з урахуванням зарубіжного досвіду.

У третьому розділі “Схожість і відмінності соціальних проблем та наслідків освітніх реформ в КНР та Україні” зазначено, що всі проблеми світової освіти властиві сьогодні і КНР і Україні, проте мають достатньо яскраво виражену специфіку, яка базується не стільки на історичному минулому, традиціях, скільки в своєрідності викликів часу, що продукують ці країни. На основі досягнень сучасної соціології та соціального управління, керуючись матеріалами існуючої нормативно-законодавчої бази двох країн, даних їх державної статистики та соціологічних опитувань, контент-аналізу періодичних видань КНР та України, офіційних партійно-державних документів та статей в китайських періодичних виданнях, а також публікацій китайських науковців (Гао Ці , Го Цінзя, Ду Юйхуна, Лі Веньчжана, Му Гогуана, Тянь Хойшена, Хуан Яолуна, Цзінь Іміна, Юань Чженьго та ін.), російських (Бергера Я.М., Боревської Н.Є., Островського А.В., Портякова В.Я. та ін.), українських (Ленського П., Пазюри Н. та ін.) про стан та соціальні проблеми освітньої системи КНР, та вищеназваних українських дослідників про стан та соціальні проблеми системи освіти України зроблено висновок, що завдання реформування освіти в КНР та Україні на сучасному етапі не тільки зустрічається з серйозними труднощами, а мають власну специфіку. Ставка на “свободу освітнього вибору” призвела до відходу від шаблону в освіті, появі різноманітних типів загальноосвітніх шкіл і ВНЗ, програм, навчальних планів, але, разом з тим, обумовила поділ навчальних закладів на масові та елітні і протиставила їх. В умовах зростаючого глибокого соціально-економічного поділу населення, а, тим самим, складу учнів і студентів, це породжує сукупність складних моральних, психологічних, політичних, соціальних проблем. Разом з тим, враховуючи специфіку освітньої системи в КНР та Україні, відбувається її адаптація до нових соціально-економічних умов, а також їх інтеграція в європейський та світовий освітній простір.

ВИСНОВКИ

У висновках, відповідно до поставленої мети та завдань роботи узагальнені результати проведеного дослідження, виявлені протиріччя, труднощі та соціальні проблеми, що виникли в процесі реформування систем освіти КНР та України, роль управлінських рішень в цьому процесі і у вирішенні соціальних проблем. Зазначено, що система освіти являє собою динамічну історично сформовану систему, пов'язану зі станом суспільства, залежну від нього і покликану відповідати його потребам. В КНР та Україні відмінності в системах освіти, етапах та специфіці їх реформування сформувалися під впливом історичних процесів, традицій, особливостей сучасного розвитку цих країн: в КНР під впливом традицій конфуціанського уявлення про навчальний заклад, впливом курсу на створення “соціалістичної ринкової економіки” на “соціалістичну систему освіти з китайською специфікою” тощо; в Україні під впливом процесів національного відродження, розбудови незалежної держави, ринкових реформ в економіці, входження в європейське співтовариство тощо.

Однаковим для освітніх систем КНР та України є об'єднане отримання академічних та професійних кваліфікацій - професійної вищої освіти. Однією із системоутворюючих ознак таких систем є професійна кваліфікація як результат отримання громадянами вищої освіти - на відміну від більшості західних країн, де системи освіти забезпечують громадянам після закінчення вищого навчального закладу тільки можливість вільного вибору і освоєння однієї з конкретних професій.

Багато в чому схожими є також недоліки, пов'язані з логікою проведення реформи систем освіти: а) стихійність процесів, що відбуваються в системах освіти; б) відсутність продуманої цілісної концепції розвитку систем освіти в сучасних умовах; в) аморфність і еклектичність моделі реформування систем освіти; г) розгляд проблем розвитку освіти у відриві від стратегії розвитку суспільства і економіки; д) відмова, з одного боку, від спроби державного управління процесами підготовки спеціалістів вищої кваліфікації, визначення вимог до якості, профілю, номенклатури і чисельності з урахуванням потреб суспільства і економіки (ринок все сам відрегулює), а з іншого боку, спроби зберегти критерії оцінки ефективності, форми фінансування, способи розвитку, вироблені в системі вищої освіти, в умовах інших форм господарювання, що неадекватно до нинішніх умов; ігнорування багатьма реформаторами реальних умов, в яких система освіти функціонує та інші.

Як в КНР, так і в Україні: спостерігається несприятлива тенденція втрати доступності вищої освіти для дітей робочих, селян, жителів невеликих міст, населених пунктів, віддалених від культурних центрів, де зосереджені ВНЗ; продовжується хронічне бюджетне недофінансування системи освіти і науки: незадовільними залишаються матеріально-побутові умови студентів, вчителів, викладачів і співробітників; через бюджетне фінансування не на належному рівні залишається матеріально-технічна і науково-інформаційна база навчальних закладів.

Однак: незважаючи на зазначене, системи освіти виявили стійкість до впливу модернізаційних процесів в КНР і затяжної загальносистемної кризи в Україні, набули досвід виживання в якісно нових, ринкових умовах і задіяли механізм самостабілізації, саморозвитку; в цілому зберегли авторитет у світовому співтоваристві і в китайській та українській громадах і, в основному, не допустили зниження якості освіти; серед китайської і української молоді неухильно зростає прагнення до отримання якісної вищої освіти, яка залишається в її очах однією з вищих цінностей.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ РОБОТИ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ У ФАХОВИХ ВИДАННЯХ:

Соціальні проблеми кадрового забезпечення освітніх закладів КНР. - Социальные технологии: Актуальные вопросы теории и практики. - Вып. 28 / Редкол.: Скидин О.Л. (гл.ред.) и др.. - Запорожье: Изд-во ГУ "ЗИГМУ", 2005. - С. 181-187.

Соціальне становище студентів вищих навчальних закладів КНР в період реформування вищої освіти. - Нова парадигма. Журнал наукових праць / Гол.ред. В.П.Бех. - Вип..45. - К.: Вид-во НПУ імені Драгоманова, 2005. - С.188-199.

Соціальні особливості підвищення якості освіти в КНР. - Социальные технологии: Актуальные вопросы теории и практики. - Вып. 29 / Редкол.: Скидин О.Л. (гл.ред.) и др.. - Запорожье: Изд-во ГУ "ЗИГМУ", 2006. - С. 246-257.

АНОТАЦІЯ

Ні Вей Юнь. Соціальні наслідки реформування систем освіти КНР та України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2006.

Дисертація присвячена виявленню загального і специфічного по відношенню до шляхів, соціальних наслідків і можливих проблем реформування систем освіти КНР та України, з метою системного прогнозування соціальних проблем і можливих наслідків реформаційних перетворень в сфері освіти та розробки оптимальних технологій зняття тих соціальних проблем, які стають актуальними.

В роботі аналізуються загальносвітові тенденції розвитку освіти в умовах формування інформаційного суспільства, розглядаючи при цьому специфічні риси освіти як соціального інституту та виявляючи сучасні особливості соціальних відносин в сфері освіти в контексті соціокультурної політики розвинутих країн світу. Розглядаються передумови необхідності освітньої реформи в КНР та її специфіка в умовах ринкової економіки, а також особливості освітнього простору та тенденції реформування системи освіти в Україні в трансформаційний період. Аналізуються схожість та відмінності соціальних проблем і наслідків освітніх реформ в КНР та Україні щодо якості освіти, кадрового забезпечення, соціального становища китайських та українських учнів і студентів.

Ключові слова: освіта, соціальний інститут, функції освіти, соціальні проблеми, реформування освіти, соціалізація, ціннісні орієнтації, соціальне управління.

АННОТАЦИЯ

Ни Вэй Юнь. Социальные последствия реформирования систем образования КНР и Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.04 - специальные и отраслевые социологии. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2006.

Диссертация посвящена определению общего и специфического в отношении путей, социальных последствий и возможных проблем реформирования системы образования КНР и Украины, с целью системного прогнозирования социальных проблем и возможных последствий реформационных преобразований в сфере образования и разработки оптимальных технологий ликвидации актуализирующихся социальных проблем.

В работе анализируются общемировые тенденции стратегии развития образования в условиях формирования информационного общества, рассматривая при этом специфические черты образования как социального института и выявляя современные особенности социальных отношений в сфере образования, а также пути усовершенствования системы образования в контексте социокультурной политики развитых стран мира. Раскрывая предпосылки необходимости проведения современной образовательной реформы в КНР, анализируется ее специфика в условиях рыночной экономики, сопоставляя это с особенностями образовательного пространства и тенденциями реформирования системы образования в Украине. В отдельном разделе анализируются схожесть и различия социальных проблем и последствий образовательных реформ в КНР и Украине. Особое внимание уделяется анализу социальных особенностей повышения качества образования в этих странах в трансформационный период; специфике кадрового обеспечения их образовательных учреждений; социальному положению китайских и украинских учащихся и студентов. Выявлены объективные и субъективные, внешние и внутренние факторы, которые, с одной стороны, влияют на возможные социальные проблемы и последствия образовательных реформ в КНР и Украине, а с другой - определяют инерционность и способность к выживанию систем образования этих стран при кризисном в Украине и модернизационном в КНР состоянии экономики, подтверждают тем самым общественную значимость и социальную ценность образования.

Ключевые слова: образование, социальный институт, функции образования, социальные проблемы, реформирование образования, социализация, ценностные ориентации, социальное управление.

ANNOTATION

Ni Wei Yun. Social consequences of the education systems reform in China and Ukraine.

Dissertation for the academic degree of the candidate of sociology in the speciality 22.00.04 - special and branch sociologies. - The Taras Shevchenko Kyiv National University. - Kyiv, 2006.

The dissertation presents a study on the general and the specific in the approaches to the education system reforming, together with its social consequences and latent problems in China and Ukraine, with the aim of making a systemic prognosis of social problems and conceivable effect of reforming transformations in the sphere of education and developing some optimal technologies of eliminating the social challenges which can become acute.

The dissertation gives an outline of the worldwide tendencies in the development of education in the process of information dominated society formation, laying a particular emphasis upon the specific nature of education as a social institution and highlighting the current characteristics of social relations in the sphere of education within the context of sociocultural strategies of the world's highly developed countries.

Prerequisites that necessitated the latest educational reform in China and the essence of this reform under market economy are considered alongside the analysis of the educational framework in Ukraine and the tendencies in reforming the Ukrainian system of education in the transition period. The similarities and differences in the social problems and outcome of the education reforms in China and Ukraine are examined in the light of the quality of education, faculty and staff procurement, and the social status of Chinese and Ukrainian schoolchildren and students.

Keywords: education, social institution, functions of education, education reforming, socialization, value orientation, social management.

Размещено на Allbest.ru