Сучасні напрями зайнятості інвалідів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерсво освіти і науки України

Вищий навчальний заклад

"Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна"

Хмельницький інститут соціальних технологій

Кафедра соціальної роботи

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Теорія соціальної роботи"

на тему:

"Сучасні напрями зайнятості інвалідів"

Хмельницький - 2014

Зміст

Вступ

1. Сутність соціального захисту людей з обмеженими можливостями

1.1 Поняття інвалід, інвалідність, види інвалідності

1.2 Правові основи соціального захисту інвалідів в Україні

2. Аналіз стану зайнятості інвалідів в Украні

2.1 Форми захисту та напрями зайнятості людей з особливими потребами

2.2 Показники зайнятості інвалідів

2.3 Програми сприяння зайнятості інвалідів Державної служби зайнятості

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Сучасна економічна ситуація, пов'язана зі світовою фінансовою кризою, супроводжується різкими змінами на ринку праці, жорсткою конкуренцією між найманими працівниками в різних галузях. Також впливає криза й на зміну показників зайнятості та безробіття. Проблема працевлаштування соціально вразливих категорій населення - одна із актуальних проблем державного регулювання зайнятості в Україні. Тому з метою якісного підбору вакансій для них та вдосконалення роботи щодо взаємодії з соціальними партнерами у цьому напрямку діяльності ведеться активна соціальна політика. Нині в Україні проживає майже 2,6 млн. інвалідів, або 5% від чисельності усього населення. Питання соціальної захищеності, трудових відносин, зайнятості, професійного навчання населення, у тому числі його соціально уразливих верств привертають увагу науковців і практиків. Значний внесок у їх розробку внесли такі вчені, як: С.І. Бандур, І.К. Бондар, О.А. Бугуцький, Б.М. Генкін, І.Ф. Гнибіденко, О.А. Грішнова, М.І. Долішній, С.І. Дорогунцов, Т.А. Заяць, К.В. Корсак, М.М. Костаков, Ю.М. Краснов, Г.І. Купалова, В.І. Куценко, Е.М. Лібанова, В.Ф. Машенков, І.С. Маслова, А.А. Нікіфорова, В.В. Онікієнко, Н.О. Павловська, В.О. Покрищук, В.А. Савченко, Н.К. Стульпінас, І. Н. Терюханова, М.В. Шаленко, Л.О. Шепотько, Л.Г. Чернюк, І. С. Ярошенко. Актуальність, теоретична і практична значимість дослідження проблем, недостатнє їх вивчення, а також необхідність пошуку шляхів забезпечення зайнятості та професійної реабілітації інвалідів в умовах формування соціально орієнтованої ринкової економіки і визначили вибір теми даної курсової роботи.

У нормативно-правовій базі чітко описуються права та повноваження соціально незахищеного населення, зокрема права інвалідів. Але, незважаючи на численну кількість правових документів, працевлаштування незахищених верств населення залишається однією з важливіших проблем сучасності. Саме це зумовлює актуальність проблеми про розвиток та раціоналізацію системи державного сприяння зайнятості населення соціально незахищених верств.

Об'єктом курсової роботи є інваліди, які є незайнятими на ринку праці.

Предметом курсової роботи є: детальне вивчення напрямів зайнятості інвалідів.

Метою курсової роботи є розкриття понять соціальний захист, інвалід та інвалідність, аналіз стану зайнятості та безробіття інвалідів, а також перспективний розвиток та подолання безробіття інвалідів.

Завдання курсової роботи:

1) на основі аналізу вітчизняного законодавства проаналізувати стан зайнятості інвалідів;

2) дослідити напрями зайнятості інвалідів;

3) перевірити ефективність програми сприяння зайнятості інвалідів Державної служби зайнятості;

Cтруктура курсової роботи: курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи викладений на 35 сторінках.

1. Сутність соціального захисту людей з обмеженими можливостями

1.1 Поняття інвалід, інвалідність, види інвалідності

Перше офіційне визначення поняття "інвалід" дається в Декларації про права інвалідів (1975 p.): інвалідом є будь-яка особа, яка не може самостійно забезпечити повністю чи частково потреби нормального і/чи соціального життя через ваду, вроджену або набуту, фізичні чи розумові здібності [17, с. 340].

Закон України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" дає нам визначення особи, яка є інвалідом. Відповідно до ст.1 - інвалід - особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності, викликає в особи потребу в соціальній допомозі і посиленому соціальному захисті, а також виконання з боку держави відповідних заходів для забезпечення її законодавчо визначених прав.

Дитина - інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності та викликає необхідність надання їй соціальної допомоги і захисту.

Інвалідність - міра втрати здоров'я та обмеження життєдіяльності, що перешкоджає або позбавляє конкретну особу здатності чи можливості здійснювати діяльність у спосіб та в межах, що вважаються для особи нормальними залежно від вікових, статевих, соціальних і культурних факторів [6].

Залежно від ступеню втрати здоров'я інвалідність поділяється на три

групи, а її причинами є:

- загальне захворювання;

- трудове каліцтво;

- професійне захворювання;

- інвалідність з дитинства;

- інвалідність, пов'язана з наслідками поранень, контузії, каліцтва на фронті чи виконання обов'язків військової служби;

- інвалідність осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС;

- та деякі інші види інвалідності [7].

На початок 2006 року первинно визнані інвалідами:

- від серцево-судинного захворювання - 78,3 тис. чол.,

- від нервового захворювання - 27,6 тис. чол.

- від травматизму - 23,4 тис. чол.

- від кістково-м'язового захворювання - 18,6 тис. чол.

- психіатричні розлади - 14,6 тис. чол.

- захворювання органів зору - 10,9 тис. чол.

- захворювання органів слуху - 1,75 тис. чол.

В структурі первинної інвалідності, як видно з наведених цифр, переважають захворювання серцево-судинної системи, злоякісні новоутворення та травматизм.

Серед інвалідів найбільш важкі категорії:

- 200 чоловік взагалі без рук і ніг;

- понад 3 000 осіб - без ніг;

-більше 9 000 - без верхніх кінцівок;

- близько 60 000 - без однієї ноги.

Щороку кількість інвалідів збільшується приблизно на 250 тисяч чоловік, зростає інвалідність серед осіб працездатного віку внаслідок туберкульозу, злоякісних новоутворень, дорожньо-транспортних травм та ушкоджень тощо [9].

Є багато класифікацій відхилень у здоров'ї та розвитку. Однією з найпоширеніших є британська тризіркова шкала обмежених можливостей:

- недуга - втрата чи аномалія психічних або фізіологічних функцій, елементів анатомічної структури, що утруднює певну діяльність;

- обмежена можливість - втрата здатності (унаслідок наявності дефекту) виконувати певну діяльність у межах того, що вважається нормою для людини;

- недієздатність - наслідок дефекту або обмежена можливість конкретної людини, що перешкоджає чи обмежує виконання нею певної нормативної ролі, виходячи з вікових, статевих або соціальних факторів.

Види відхилень у здоров'ї:

- фізичні: тимчасові або постійні відхилення у розвитку і (або) функціонуванні органу (органів) людини, хронічні соматичні захворювання, інфекційні захворювання;

- психічні: тимчасові або постійні відхилення у психічному розвитку людини (порушення мови; пошкодження мозку; порушення розумового розвитку; затримка психічного розвитку; психопатії);

- складні: поєднання фізичних і психічних відхилень (дитячий церебральний параліч тощо);

- важкі: поєднання фізичних і психічних відхилень, за яких оволодіння освітою в обсязі державних стандартів є неможливою (ідіотія, аутизм тощо) [1, с. 234].

Всі інваліди по різних підставах діляться на кілька груп:

- за віком (діти-інваліди, інваліди-дорослі);

- за походженням інвалідності (інваліди з дитинства, інваліди-війни, інваліди праці, інваліди загального захворювання);

- за ступенем працездатності (інваліди I групи - непрацездатні, інваліди II групи - тимчасово непрацездатні або працездатні в обмежених сферах, інваліди III групи - працездатні в щадних умовах праці);

- за характером захворювання (мобільні, маломобільні і нерухомі групи) [28].

Залежно від ступеня обмеження життєдіяльності встановлюють I, II, III групу інвалідності.

Підставою для встановлення першої групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, неспроможності до самообслуговування і викликають потребу в постійному, що не регулюються, сторонньому нагляді, догляді.

До I групи належать особи з найважчим станом здоров'я, які повністю нездатні до самообслуговування, потребують повного постійного стороннього догляду або нагляду, абсолютно залежні від інших осіб. Критеріями встановлення I групи інвалідності є обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у значному ступені: обмеження самообслуговування; обмеження здатності самостійно пересуватися;обмеження здатності до навчання; обмеження здатності до трудової діяльності;обмеження здатності до орієнтаці;обмеження здатності до спілкування, обмеження здатності контролювати свою поведінку.

Підставою для встановлення другої групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, при збереженій здатності до самообслуговування, та не викликають потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді чи допомозі.

Критеріями встановлення другої групи інвалідності є обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у вираженому ступені: обмеження самообслуговування, обмеження здатності самостійно пересуватися, обмеження здатності до навчання, обмеження здатності до трудової діяльності, обмеження здатності до спілкування, обмеження здатності контролювати свою поведінку.

Інваліди II групи можуть виконувати ту чи іншу роботу в спеціально створених умовах: в спеціальних для інвалідів цехах, де забезпечується організація особливого режиму праці (скорочення робочого дня, індивідуальні норми виробітку, додаткові перерви у роботі, суворе дотримання санітарно-гігієнічних норм, медичний нагляд і систематична лікарська допомога і т. ін.), на спеціально створених робочих місцях, в надомних умовах з індивідуальним ритмом роботи без обов'язкових норм виробітку, з доставкою в необхідних випадках сировини додому та прийманням вдома готової продукції.

Підставою для встановлення третьої групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або уродженими дефектами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності, в тому числі працездатності, які потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Критеріями встановлення III групи інвалідності є обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності в помірно вираженому ступені: обмеження самообслуговування; обмеження здатності самостійно пересуватися; обмеження здатності до навчання; обмеження здатності до трудової діяльності; обмеження здатності до спілкування; обмеження здатності контролювати свою поведінку.

Помірно виражене обмеження життєдіяльності визначається частковою втратою можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне зниження кваліфікації або зменшення обсягу трудової діяльності; значне утруднення в набутті професії чи в працевлаштуванні): значне зменшення (більше ніж на 25%) обсягу трудової діяльності; значне утруднення в набутті професії чи в працевлаштуванні в осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії [12].

1.2 Правові основи соціального захисту інвалідів в Україні

Реалізація соціальної політики стосовно будь-якої категорії громадян неможлива без здійснення їх соціального захисту. Тому соціальний захист - важлива складова соціальної політики та необхідний елемент функціонування держави в умовах ринкової економіки.

У ст. 46 Конституції України закріплене право громадян на соціальний захист. Воно забезпечується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел фінансування. Закріплення в Конституції гарантій соціального захисту відповідає положенням міжнародно-правових актів: Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; Конвенції про права дитини [3].

Соціальне забезпечення (соціальний захист) - система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві тощо).

Кінцевою його метою є надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної чи расової належності, можливостей вільно розвиватися, реалізувати свої здібності, а також запобігання соціальній напруженості, що виникає у зв'язку з майновою, расовою, культурною, соціальною нерівністю та виявляється у страйках, актах громадянської непокори, сутичках між окремими групами населення [27].

Соціальний захист інвалідів з боку держави полягає в наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, пристосованого житла, у встановленні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікацій і зв'язку відповідно до особливостей інвалідів.

Система соціального захисту інвалідів передбачає пенсійне обслуговування; соціальні допомоги; реабілітаційні програми та заходи щодо активізації життєдіяльності інвалідів (можливості працевлаштування, соціально-побутові та медичні заходи, інші програми) [21, с. 233].

Термін "реабілітація" стосується процесу, що має на меті уможливити інвалідам досягнення і підтримку їх оптимальних фізичного, чуттєвого, інтелектуального, психічного, а також соціального рівнів діяльності, які б забезпечували їх засобами для зміни свого життя в напрямі до вищого рівня самостійності.

Реабілітація може включати заходи для забезпечення і відновлення функцій або ж компенсації втрати або відсутності функції чи функціонального бмеження. Реабілітаційний процес не включає першої медичної допомоги. Він залучає широке коло заходів, програм і видів діяльності, починаючи від більш основної та загальної реабілітації і до дій спрямованих на досягнення кінцевої мети, наприклад професійної реабілітації. Для інвалідів мають бути широко доступними різноманітні об'єкти загального користування: дороги, житлові будинки, комунальний транспорт, культурні, навчальні, медичні заклади, спортивні споруди.

Види і обсяги необхідного соціального захисту інваліда надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації.

Індивідуальна програма реабілітації є обов'язковою для виконання державними органами, підприємствами (об'єднаннями), установами та організаціями [5, С. 301-309].

Пенсії за інвалідністю - це щомісячні грошові виплати з Пенсійного фонду, що призначаються медичним органом на основі однієї з трьох груп інвалідності, яка спричинила повну або часткову втрату працездатності.

В основі пенсії за інвалідністю, на відміну від пенсії за віком, лежить чітко виражена непрацездатність громадянина. Для пенсійного забезпечення за інвалідністю правове значення також має причина інвалідності. Причинами інвалідності можуть бути загальне захворювання, трудове каліцтво або професійне захворювання, інвалідність з дитинства; для військовослужбовців - поранення, контузія, каліцтво або захворювання, пов'язане з перебуванням на фронті.

Законодавство передбачає два види пенсії з інвалідності в залежності від причин інвалідності:

- пенсії за інвалідністю внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання;

- пенсії за інвалідністю внаслідок загального захворювання, в тому числі не пов'язаного з роботою (наприклад інвалідність з дитинства).

Законодавством встановлені мінімальні і максимальні розміри пенсії за інвалідністю, вони залежать від причини інвалідності, а іноді й від умов праці.

Максимальна пенсія за інвалідністю не може перевищувати трьох, а для працівників, зайнятих на підземних роботах і роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці, чотирьох мінімальних пенсій за віком.

Щомісячна пенсія інвалідам встановлена у таких розмірах:

- інвалідам першої групи - 70% зарплати;

- інвалідам другої групи - 60 % зарплати;

- інвалідам третьої групи - 30 % зарплати.

Інвалідам працездатного віку призначається мінімальна пенсія у розмірі:

- інвалідам першої групи - 200% мінімальної пенсії за віком;

- інвалідам другої групи - 100% мінімальної пенсії за віком;

- інвалідам третьої групи - 50% мінімальної пенсії за віком.

Дітям - інвалідам призначається соціальна пенсія, що дорівнює мінімальній пенсії за віком.

При визначенні розміру пенсії враховується ступінь втрати працездатності, розмір попередньої заробітної плати, тривалість трудового стажу.

Пенсії за інвалідністю потерпілим від наслідків Чорнобильської катастрофи призначаються громадянам, інвалідність яких наступила внаслідок каліцтва або хвороби, отриманої внаслідок Чорнобильської катастрофи. Пенсії призначаються в підвищених розмірах.

Пенсії за інвалідністю аспірантам, студентам, ординаторам призначаються незалежно від того, працювали вони чи не працювали до навчання. Пенсії за інвалідністю призначаються і в тому випадку, якщо інвалідність наступила в зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням при проходженні виробничого навчання, практики або практичних занять.

Пенсії за інвалідністю при неповному стажі роботи призначаються тим працівникам, у яких відсутній необхідний для призначення повної пенсії за інвалідністю стаж роботи. У цьому випадку розмір пенсії визначається пропорційно стажу роботи, але не менш соціальної пенсії, встановленої за відповідною групою інвалідності.

Згідно з Законом України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам" право на державну соціальну допомогу мають інваліди з дитинства І і II групи, непрацюючі інваліди з дитинства III групи, а також діти - інваліди у віці до 16 років. Причина, група інвалідності, термін, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціапьної експертизи відповідно до законодавства України [8, С. 254-285].

Основним законом України із соціального захисту інвалідів є Закон "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 12 березня 1991 р. № 875-12. Цей Закон визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами. У законі зазначається, що інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами.

Соціальний захист інвалідів з боку держави полягає у наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування, пристосованого житла, у встановленні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікацій і зв'язку до особливостей інвалідів.

Групи інвалідності в Україні визначаються відповідно до Інструкції про встановлення груп інвалідності від 28 грудня 1991 р. № 16.01/20. Залежно від важкості інвалідності встановлюється перша, друга, третя група інвалідності. Питання про встановлення груп інвалідності розглядається після проведення діагностичних, лікувальних та реабілітаційних заходів. Рішення ґрунтується на оцінюванні комплексу клінічних, психологічних, соціально-побутових і професійних факторів. При цьому враховуються: характер захворювання, ступінь порушення функцій, ефективність лікування і реабілітаційних заходів, стан компенсаторних механізмів, клінічний і трудовий прогноз, можливість соціальної адаптації, потреба в різних видах соціальної допомоги, особисті установки, конкретні умови і зміст праці, професійна підготовка, вік та інші.

При винесенні рішення про інвалідність складається індивідуальна програма реабілітації, що передбачає послідовність з проведеними раніше медико-соціальними заходами, розглядається питання про потребу в різних видах реабілітації, соціально-побутових послуг, матеріальної допомоги.

Правові аспекти щодо освіти інвалідів містяться в Законах України "Про освіту", "Про дошкільне виховання", "Про загальну середню освіту" тощо. Законодавством України про працю передбачена система пільг для працюючих інвалідів, працівників, які мають дітей-інвалідів. Встановлення цих пільг спрямовано на створення умов для реалізації інвалідам повною мірою свого конституційного права на працю [17, с. 348].

Загальна кількість інвалідів в Україні станом на 1 січня 2010 року становила 2 639 001 особа, в тому числі:

- інвалідів І групи - 311 747 осіб;

- інвалідів ІІ групи - 1 070 820 осіб;

- нвалідів ІІІ групи - 1 091 070 осіб;

- дітей-інвалідів - 165 364 осіб.

Чисельність працюючих інвалідів станом на 01.10.10 становила 602 745 осіб (працює майже кожний другий інвалід працездатного віку або майже кожний четвертий інвалід від їх загальної кількості) [26].

ВРУ ухвалила Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо зайнятості інвалідів". Зокрема, законом внесено зміни до ст. 188-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, згідно з якими невиконання посадовою особою, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, фізичною особою, яка використовує найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, ухилення від реєстрації або несвоєчасна реєстрація у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів, неподання або несвоєчасне подання до відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів - тягнуть за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Також законом внесено зміни до Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", згідно з якими, зокрема, інвалід реалізує своє право на працю шляхом безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, чи за сприяння територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах зайнятості населення та трудової міграції, або самостійно забезпечуючи себе роботою.

Підбір робочого місця (у тому числі шляхом розумного пристосування існуючого або створення нового робочого місця) здійснюється переважно підприємством, установою, організацією, фізичною особою, яка використовує найману працю, де (в якої) настала інвалідність, з урахуванням наявних у інваліда професійних навичок і знань, а також індивідуальної програми реабілітації.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти, створювати та розумно пристосовувати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, працевлаштовувати інвалідів на вакантні або створені та розумно пристосовані робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі на спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, звітувати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, а в разі невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів сплачувати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Згідно із законом, інваліди можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою [25].

Переліки професій, що враховують медичні показання та протипоказання за кожним видом і групою інвалідності, відповідно до яких здійснюється професійне навчання та працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, є застарілими. Незадовільним залишається кадрове забезпечення фахівцями з професійної реабілітації зазначених осіб.

Структура зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями за період з 1994 року істотно не змінювалася. Найбільша частина їх зайнята у сфері матеріального виробництва: у промисловості, сільському господарстві та будівництві, а також у невиробничих сферах - у системі охорони здоров'я та освіти. З числа зайнятих 39 % становлять жінки.

Створення і функціонування належної виробничої, соціальної та реабілітаційної інфраструктури громадських організацій інвалідів допоможе громадянам з обмеженими фізичними можливостями працевлаштуватися, пристосуватися до самостійного життя і за наявності державної підтримки відчувати себе корисними для суспільства [19].

соціальний захист інвалід обмежений

2. Аналіз стану зайнятості інвалідів в украні

2.1 Форми захисту та напрями зайнятості найбільш вразливих верств населення

Аналіз ходу економічних перетворень останніх років свідчить, що соціальні втрати України за ці роки досягли максимального розміру, становище найбільш вразливих верств населення оцінюється як критичне. Дестабілізація суспільства сприяє росту числа девіантної поведінки: алкоголізації, наркоманії, проституції, бродяжництва, жебракування, криміналізації суспільства. Росте кількість тяжких злочинів. Набувають поширення інфекційні та психічні захворювання. Зменшуються можливості молодого покоління в отриманні освіти, надбанні професії.

Інтенсивність процесу розшарування суспільства веде до різкого збільшення частки знедолених та маргіналізованих верств населення при збереженні відносно невеликою долі багатих. Подібні процеси сприяють розмиванню середнього шару населення, що є дуже небезпечним. У будь-якій країні завжди є найвразливіші соціальні групи, які потребують підвищеної уваги з боку суспільства та держави. Практика розвинених країн свідчить, що захист соціальне вразливого населення повинен бути пріоритетним напрямком соціальної політики держави.

Соціально-вразливі верстви населення - це індивіди або соціальні групи, що мають більшу за інших ймовірність зазнати соціальних збитків від дії економічних, екологічних, техногенних та інших чинників сучасного життя [2, с. 201].

До соціально-вразливих категорій населення, потребуючих першочергової допомоги з боку держави, відносяться: пенсіонери, інваліди, сім'ї з дітьми, діти-сиріти, молодь, жінки, безробітні, постраждалі від Чорнобильської аварії, малозабезпечене населення, маргіналізовані версти населення (бездомні, залежні від алкоголю, наркотиків, правопорушники).

Соціальний захист та допомога населенню повинні бути диференційовані в залежності від рівня доходу, міри працездатності, а в окремих випадках - за принципом зайнятості в суспільному виробництві.

Диференційований підхід до вибору форм і заходів соціального захисту гарантує: для працездатного населення - створення належних умов праці і робочих місць; для непрацездатних (або працездатних, які за певних обставин потребують державної підтримки), пенсіонерів та інвалідів - соціальне гарантований рівень життя та підтримку держави; для деяких особливо вразливих верств населення - розробку та впровадження спеціальних програм соціальної підтримки.

Дієвою формою, яка відображає диференційованість соціального захисту, є адресна допомога населенню, які найбільш потребують такої підтримки.

В наш час в Україні соціальний захист вразливих верств населення здійснюється шляхом таких форм та заходів:

- виплати пенсій за віком, з інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, за особливі заслуги перед Україною, соціальних пенсій; виплати державних допомог (трудові допомоги, соціальні допомоги, допомога тим, хто доглядає психічно хворих; допомоги при малозабезпеченості);

- виплати адресної соціальної допомоги (житлово-комунальні субсидії; адресна допомога малозабезпеченим сім'ям);

- соціальне обслуговування непрацездатних (стаціонарне обслуговування, обслуговування на дому тощо);

- надання пільг ветеранам війни, інвалідам, особам, які мають особливі заслуги перед Україною [18].

В Україні на сьогодні передбачено такі варіанти зайнятості інвалідів:

- відкрита (конкурентна зайнятість) - зайнятість на відкритому ринку праці, робочі місця на якому відкриті і для осіб, які не мають інвалідності, і для осіб з інвалідністю;

- захищена зайнятість - зайнятість на спеціалізованих підприємствах, заснованих громадськими організаціями інвалідів, мета яких - надання можливості інвалідам займатися корисною діяльністю і готувати їх, наскільки це можливо, до роботи на відкритому ринку праці;

- зайнятість на соціально-економічних підприємствах з транзитними та постійними робочими місцями, які створені на базі міжрегіональних центрів професійної реабілітації інвалідів, та зайнятість у виробничих майстернях.

Станом на 2009 рік чисельність працюючих інвалідів становила 354,1 тис осіб, або 14,9% від усіх дорослих інвалідів, що свідчить про дуже низький показник їх трудової зайнятості [10, С.11-13].

З метою сприяння працевлаштування інвалідів необхідно вжити таких заходів:

- створити ефективно діючу систему безперервного навчання інвалідів з метою підвищення їх соціального захисту та забезпечення професійного зростання;

- розробити та впровадити спеціальні програми професійного навчання інвалідів з обов'язковим працевлаштуванням навчених інвалідів, у тому числі орієнтованих на самозайнятість та підприємницьку діяльність з відповідною підтримкою таких інвалідів;

- розширити перелік професій для здійснення навчання інвалідів у центрах професійної реабілітації інвалідів, службі зайнятості відповідно до попиту регіональних ринків праці;

- підвищити якість професійної освіти інвалідів у навчальних закладах різного типу;

- посилити взаємодію між навчальними закладами, медико-соціальною експертною комісією та роботодавцями у вирішенні питань професійного навчання інвалідів [15, С. 149-152].

Державна політика у сфері професійної підготовки інвалідів повинна полягати у розробці та впровадженні Концепції рівних можливостей для інвалідів у всіх сферах, в тому числі у сфері трудових відносин, через здійснення низки активних заходів, які сприятимуть підвищенню статусу інвалідів, освітнього рівня і рівня їх конкурентоспроможності на ринку праці, посилення мотивації до праці та внаслідок цього - збільшення рівня зайнятості та працевлаштування інвалідів згідно з сучасними потребами ринку праці та можливостями інвалідів [20, С. 72-75].

Для кращого вивчення проблем працевлаштування інвалідів та пропозицій щодо розширення можливостей пошуку для них підходящої роботи Науково Дослідним Інститутом (НДІ) праці та зайнятості населення було здійснене анкетування інвалідів з питань зайнятості. Воно проводилось в управліннях праці та соціального захисту населення всіх регіонів України. У ньому взяли участь близько 3 тис. інвалідів, різних за віком, захворюваннями, освітою, місцем проживання.

У деяких анкетах звертається увага на таку проблему в організації обслуговування інвалідів у центрах зайнятості, як наявність великих черг, що створює значні незручності для інваліда. Для розв'язання цієї проблеми інваліди пропонують організовувати позачергове обслуговування інвалідів та відвідування працівниками центрів зайнятості інвалідів на дому; надавати їм юридичні консультації з працевлаштування по телефону або через Інтернет; збільшити кількість співробітників, які працюють з інвалідами. Наступною важливою проблемою, яку називають інваліди у своїх анкетах, є недостатня поінформованість інвалідів щодо робочих місць, які їм пропонують. Шляхами її розв'язання є: створення бази даних для працевлаштування інвалідів, яка була б доступна для всіх інвалідів, що бажають працювати; надання під час прийому більше інформації про робочі місця та про роботодавця; розширення банку даних про приватні підприємства, які працевлаштовують інвалідів; розміщення інформації про спеціальності для інвалідів з повною назвою підприємств та повною адресою на стендах, щоб інваліду не доводилося ходити по кабінетах; надання більшої кількості інформації про навчання новим професіям; друкування інформації про робочі місця для інвалідів у місцевих газетах.

Найболючішими для інвалідів є проблеми, які виникають у процесі вибору робіт, що пропонуються для працевлаштування. Це, зокрема, недостатня кількість вакансій, на які б могли претендувати інваліди, а якщо вже й пропонується якась робота, то вона не відповідає професії, яку вже має інвалід (особливо це стосується інвалідів з вищою освітою), та не влаштовує за рівнем заробітної плати. Найчастіше інвалідам пропонують підсобні роботи, які часто є заважкими, вони не в змозі їх виконувати за станом здоров'я (двірник, прибиральниця, сторож, пакувальник), та з низькою оплатою праці. Для вирішення цієї проблеми інваліди пропонують: проводити індивідуальний підбір робочих місць із врахуванням особистих інтересів і уподобань кожного інваліда; працевлаштовувати незалежно від групи інвалідності, згідно з рекомендаціями МСЕК; збільшити кількість вакансій та професій для інвалідів; забезпечувати гарантоване працевлаштування; працевлаштовувати інвалідів першочергово за інших рівних умов; організовувати можливість надомної роботи для інвалідів, особливо для інвалідів І групи.

Наступною важливою проблемою у процесі працевлаштування, на яку звертають увагу інваліди, є транспортна доступність робочих місць. Для її вирішення інваліди подають такі пропозиції: пропонувати роботу тільки в межах свого району; надавати більше інформації про роботу поблизу місця проживання інваліда; розширити вибір вакансій для працевлаштування за місцем проживання в сільській місцевості; організовувати надомну працю. Однією з проблем, на яку також звертають увагу інваліди, є недостатня увага з боку працівників служб зайнятості, які, на думку інвалідів, мало часу приділяють спілкуванню з ними, тому необхідно посилити відповідальність співробітників центрів зайнятості та більше залучати спеціалістів, які сприятимуть кращому спілкуванню, наприклад, сурдоперекладачів, психологів. В анкетах піднімаються питання щодо умов обслуговування в центрах зайнятості інвалідів з порушеннями опорно-рухового апарату (наприклад, розташування на другому поверсі із незручними східцями). Пропонується проводити прийом інвалідів у приміщенні першого поверху зі зручними східцями та пандусами; створювати та облаштовувати місця, де б інваліди могли зручно розташуватися, чекаючи прийому.

До інших проблем, на які звертають уваги інваліди, належать, перш за все навчання інвалідів та працевлаштування після навчання. Для покращення навчання інваліди пропонують: надавати допомогу в перекваліфікації за рахунок коштів центрів зайнятості; організовувати заочне навчання для оволодіння новою професією; більше інформувати інвалідів про навчання в державних закладах (спеціалізованих); частіше влаштовувати виставки професій; давати направлення на роботу після закінчення навчання в навчальних закладах на певний термін [14, С. 31-33].

2.2 Показники зайнятості інвалідів

В Україні досить гострою є проблема працевлаштування людей з фізичними вадами, проте законодавство гарантує працевлаштування інвалідів. Відсутність у інваліда професійної підготовки або неадекватність її рівня потребам ринку праці зменшує його шанси на працевлаштування і, як наслідок, - на активну життєдіяльність.

Законодавчими та нормативно-правовими актами для інвалідів передбачається регулярне санаторно-курортне лікування, протезування, безкоштовні ліки або ліки за пільговими цінами.

У концепції загальнодержавної програми зайнятості населення на 2009-2011 роки ведеться мова про визначення проблеми зайнятості в Україні.

Основними причинами, які стримують зайнятість інвалідів в Україні, є:

- порівняно низький рівень освіти інвалідів та їх професійної підготовки;

- недостатній рівень підтримки тих, хто вперше виходить на ринок праці (випускники навчальних закладів);

- недостатня кількість робочих місць, на яких може бути задіяна праця інвалідів.

Протягом останнього десятиріччя в Україні за зменшення наявного населення домінує тенденція зростання інвалідності. На початку 1990-х років загальна чисельність інвалідів в Україні становила близько 3% усього населення, або 1,5 млн осіб. У 2005 р. загальна чисельність інвалідів приблизно дорівнювала 2,5 млн осіб, або 5,3% усього населення. На 1000 населення у 2005 р. в Україні припадало 53 інваліди [24].

Опираючись на "План дій Ради Європи з проблем інвалідів на 2006-2015 роки: Національне впровадження - від політики до практики" в Україні була затверджена Постанова "Про затвердження Державної програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 року", в якому зазначається стан інвалідності на Україні та шляхи вирішення багатьох проблем щодо реабілітації, матеріальної допомоги, навчання та працевлаштування інвалідів [16, с. 11].

Основними показниками інтеграції інвалідів у суспільство є:

- кількість створених нових робочих місць для інвалідів;

-рівень зайнятості інвалідів.

Невисокий рівень працевлаштування інвалідів органами соціального захисту населення обумовлений тим, що значна частина поданих вакансій залишається незадоволеною через те, що інвалідам пропонуються робочі місця, які не потребують кваліфікації (наприклад, прибиральниці, охоронці, підсобні робітники), тим часом серед осіб з обмеженими фізичними можливостями багато висококваліфікованих працівників із вищою освітою. Крім того, на цих робочих місцях здебільшого пропонується заробітна плата на рівні мінімальної.

Таким чином, в Україні створено механізм забезпечення працевлаштування інвалідів на підприємствах, в установах та організаціях, який передбачає встановлення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, їх соціальну, трудову та професійну реабілітацію, професійне навчання та створення для них робочих місць за кошти адміністративно-господарських санкцій, що сплачуються роботодавцями, які не виконують нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів. Цей механізм доповнюється положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість" (набрав чинності у березні 2006 року), згідно з яким особам з обмеженими можливостями, що звернулися за допомогою у працевлаштуванні до державної служби зайнятості, надається статус безробітного.

Важлива роль у працевлаштуванні інвалідів належить державній службі зайнятості України. Варто зазначити, що державна служба зайнятості послідовно працює над урізноманітненням форм та підвищенням якості соціальних послуг для інвалідів. Їм забезпечено вільний доступ (усі центри зайнятості обладнані пандусами) до джерел інформації: описів професій, відео- та аудіофільмів, листівок, буклетів, довідників, переліків рекомендованих професій і навчальних закладів, медичних протипоказань до опанування певних професій, паспортів підприємств та організацій. Для інвалідів також проводяться цільові ярмарки вакансій та семінари [11].

На кінець 2009 року у складі всього зайнятого населення України інваліди становлять лише 1,5-1,6 відсотки. У структурі загальної чисельності інвалідів лише 15% зайняті економічною діяльністю (це приблизно 396 тис.осіб із 2,64 млн. інвалідів). Саме тому тема працевлаштування інвалідів на сьогоднішній день є актуальною як ніколи.

На даний час існує низка нормативних документів, які роблять більш ефективним процес працевлаштування інвалідів. Більшість з них хотіли б мати місце роботи яке б знаходилось недалеко від місця проживання чи зовсім працювати вдома.

Так, 23 лютого 2006 року до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" були внесені зміни, відповідно до яких інвалід має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Також Верховною Радою України була підтримана законодавча ініціатива Голови НАІУ Валерія Сушкевича щодо встановлення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця та визначення відповідних штрафних санкцій за порушення цієї вимоги [13].

В Законі України "Про зайнятість населення" ст. 5 вказано що: "У разі якщо на підприємстві (об'єднанні), в установі, організації працює 20 осіб, які належать до категорій громадян, зазначених у цій статті, квота для цих підприємств не встановлюється".

У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа категорій, зазначених у цій статті (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку), у межах установленої броні з підприємств, установ та організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат [4].

Порядок квотування і бронювання робочих місць та працевлаштування на них зазначених категорій громадян встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі працевлаштування безробітних з числа інвалідів дотація надається роботодавцям за умови, що для їх працевлаштування не потрібно створення спеціального робочого місця або це спеціальне робоче місце роботодавець створює за власний рахунок.

Однією з причин низького рівня зайнятості інвалідів у державі є відсутність у законодавстві положень про стимулювання і заохочення тих роботодавців, які працевлаштовують інвалідів у повному обсязі 4%-го нормативу, а також тих роботодавців, які понад цей норматив створюють нові робочі місця і працевлаштовують на них інвалідів різних категорій із різним ступенем втрати працездатності. Незважаючи на збільшення кількості підприємств, які додержуються встановлених нормативів із працевлаштування інвалідів, багато підприємств їх не виконують, за що сплачують відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції. Сума коштів, які надходять до Фонду за рахунок адміністративно-господарських санкцій, щорічно зростає. Якщо у 2003 році сума адміністративно-господарських санкцій та пені, які надійшли від підприємств до Фонду, складала 135002,4 тис. грн., то у 2007 році 223219,8 тис.грн., або майже у 1,7 раза більше. У 2008 році адміністративно-господарських санкцій та пені надійшло 243308,5 тис. грн., що на 9,0% більше ніж у 2007 році [24].

2.3 Програми сприяння зайнятості інвалідів Державної служби зайнятості

Служба зайнятості сприяє працевлаштуванню осіб різного рівня кваліфікації та досвіду роботи, серед яких можуть бути особи з інвалідністю, які бажають реалізувати професійні здібності та готові приступити до праці.

Ключовим державним органом, що має сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю, є центри зайнятості, що діють у кожному регіоні України. Центр зайнятості реєструє людей з інвалідністю і допомагає їм у пошуку роботи, готує їх до працевлаштування, надає інформацію про вільні вакансії, нараховує і виплачує допомогу з безробіття тим, хто має на неї право, у разі потреби - організовує навчання тощо.

Державна служба зайнятості відповідно до законів України "Про зайнятість населення" та "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" сприяє трудовій реабілітації та працевлаштуванню громадян з особливими потребами з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) на вільні та новостворені або пристосовані для них робочі місця, заявлені підприємствами.

З цією метою постійно ведеться облік осіб з інвалідністю, які звернулися за сприянням у працевлаштуванні, та облік робочих місць, на які, за інформацією підприємства, можуть бути працевлаштовані громадяни цієї категорії.

Щоб стати на облік у центр зайнятості, особа з інвалідністю має надати наступні документи: паспорт; трудову книжку; документ про освіту; посвідчення інваліда (пенсійне посвідчення, видане органами Пенсійного фонду України); довідку до акта огляду МСЕК та індивідуальну програму реабілітації (видається при отриманні групи інвалідності). Але якщо там записано, що інвалід непрацездатний, то центр зайнятості не може взяти його на облік [23].

Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" на роботодавців покладено обов'язок створювати робочі місця для інвалідів. За цим Законом роботодавець може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів отримати дотацію на створення спеціальних робочих місць для працевлаштування інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості як безробітні.

Дотація - це кошти Фонду соціального захисту інвалідів, які спрямовані на покриття видатків на створення спеціального робочого місця для інвалідів, зареєстрованих в міськ(рай) центрах зайнятості. Спеціальне робоче місце для інваліда - окреме робоче місце або дільниця виробничої площі, які потребують здійснення додаткових заходів щодо організації праці інваліда з урахуванням його індивідуальних функціональних можливостей, шляхом пристосування загального та додаткового обладнання, технічного обладнання тощо.

Дотація надається роботодавцю за місцем його реєстрації як платника страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття. Дотація надається за умовою, що трудовий договір з інвалідом, який працевлаштований на спеціальне робоче місце за направленням центру зайнятості, не буде розірваний за ініціативою роботодавця у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці протягом двох років з дня працевлаштування.

Розмір дотації на створення спеціального робочого місця для інваліда не повинен перевищувати 40 мінімальних заробітних плат [11].

Центр зайнятості щоквартально разом з територіальним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів перевіряють протягом двох років відомості про виконання умов укладеного договору та використання дотації, що подає роботодавець. У разі потреби в додаткових професійних навичках, відповідно до вимог робочого місця на підприємстві, служба зайнятості організовує професійну підготовку чи перепідготовку осіб з інвалідністю. Відповідно до норм українського законодавства, державна служба зайнятості має сприяти працевлаштуванню тільки тим особам з обмеженими можливостями, які до неї звертаються, на створені та пристосовані для них робочі місця. Про такі місця підприємства повинні інформувати центри зайнятості.

Послугами державної служби зайнятості користується кожен другий реальний безробітний. У загальній чисельності незайнятих громадян, які звертаються за допомогою в працевлаштуванні до центрів зайнятості, інваліди становлять 0,2%. З метою сприяння трудовій реабілітації та працевлаштуванню інвалідів державна служба зайнятості веде облік громадян цієї категорії, котрі звернулися за сприянням у працевлаштуванні, веде облік робочих місць, на які, за інформацією підприємств, вони можуть бути працевлаштовані. В разі наявності підходящої роботи таких клієнтів направляють на підприємство для можливого працевлаштування. Для зручності доступу інвалідів до об'єктів служби зайнятості приміщення базових центрів обладнують пандусами, пристроями для виклику персоналу при вході.

Особи з обмеженими можливостями мають вільний доступ до всіх джерел інформації в центрах зайнятості. Це описи професій, відеофільми та аудіозаписи, буклети, листівки, довідники, списки рекомендованих навчальних закладів та професій з переліками медичних протипоказань до засвоєння окремих професій, паспорти підприємств, організацій тощо.

Якщо інваліду неможливо підібрати роботу, державна служба зайнятості пропонує професійне навчання з урахуванням потреб ринку праці, враховуючи висновок медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) з професійної придатності, рекомендовану індивідуальну програму соціальної реабілітації. Фахівці служби організовують зустрічі інвалідів з роботодавцями. Державною службою зайнятості у приміщеннях центрів зайнятості створено умови безробітним громадянам для навчання основам комп`ютерної грамотності. Викладаються основи роботи у Word, Excell та в мережі Інтернет. По Україні функціонує 341 комп`ютерний клас.

Разом з тим, важливим є забезпечення професійної конкурентності осіб з інвалідністю на ринку праці. Тому що для людини, яка в силу життєвих обставин стала інвалідом, отримання нових професійних навиків - життєва необхідність. Для людей, які тривалий час не працювали - засіб повернення до життя.

Враховуючи, що в Україні 2,5 млн. громадян мають інвалідність і являють собою значний ресурс робочої сили - надання якісних соціальних послуг громадянам, які в силу своїх обмежених можливостей не можуть на рівних конкурувати на ринку праці, завжди буде пріоритетним напрямом діяльності державної служби зайнятості [22].

Висновки

Відповідно до поставлених завдань курсової роботи нами було проаналізовано законодавчу базу щодо професійної реабілітації, професійного навчання та працевлаштування інвалідів, яка базується на застосуванні міжнародних та європейських стандартів та спрямована на захист прав людей з інвалідністю, забезпечення їх участі у житті суспільства, поліпшення їх якості життя; законодавство України гарантує рівні права на працю для усіх громадян, інвалідність не є підставою для їх обмеження.

Було проведено аналіз стану працевлаштування та зайнятості осіб з інвалідністю в Україні, який засвідчив, що загальна кількість інвалідів в Україні станом на 1 січня 2010 року становила 2 639 001 осіб, чисельність працюючих інвалідів станом на 01.10.10 становила 602 745 осіб (працює майже кожний другий інвалід працездатного віку або майже кожний четвертий інвалід від їх загальної кількості). В Україні на сьогодні передбачено такі варіанти зайнятості інвалідів:

- відкрита (конкурентна зайнятість) - зайнятість на відкритому ринку праці, робочі місця на якому відкриті і для осіб, які не мають інвалідності, і для осіб з інвалідністю;

- захищена зайнятість - зайнятість на спеціалізованих підприємствах, заснованих громадськими організаціями інвалідів, мета яких - надання можливості інвалідам займатися корисною діяльністю і готувати їх, наскільки це можливо, до роботи на відкритому ринку праці;

- зайнятість на соціально-економічних підприємствах з транзитними та постійними робочими місцями, які створені на базі міжрегіональних центрів професійної реабілітації інвалідів, та зайнятість у виробничих майстернях.

...