Сутність суспільства та його поняття в сучасній соціології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

суспільство родовий община

Упродовж усієї історії людства однією з важливіших проблем побудування картини світу людей була проблема: що являє собою суспільство? Як воно виникло? Яким воно повинно бути? Соціологія всіх часів і народів намагалася відповісти на запитання: яким чином можливе існування суспільства? Які механізми соціальної інтеграції, що забезпечують соціальний порядок усупереч величезному розмаїттю інтересів індивідів і соціальних груп?

Суспільство - надзвичайно складний і суперечливий предмет пізнання. Воно постійно змінюється, набуваючи все нових і нових форм. Нині суспільство є предметом багатьох наук - філософії, соціології, антропології та ін. Окремі складові суспільства, такі, наприклад, як виборці, соціальні групи та шари населення вивчаються політологами, економістами, соціальними психологами тощо.

Суспільне життя - це реальний життєвий процес людини (особи, соціальної групи, класу, суспільства в цілому), що відбувається в конкретно-історичних умовах і характеризується певною системою видів і форм діяльності як способу свідомого перетворення дійсності. Тому вивчення суспільства завжди буде актуальним - суспільство те місце, де людина становиться людиною.

В даному рефераті ми розглянемо основні аспекти наукового визначення суспільства, його сутність, типи та структуру.

1. Сутність суспільства та його поняття в сучасній соціології

Термін "суспільство" у філософській, економічній та історичній літературі має щонайменше чотири різних значення.

1. Окреме конкретне суспільство, що є самостійною одиницею історичного розвитку. Прикладом можуть бути суспільства стародавніх Афін, середньовічної Венеції, України тощо. Кожне таке суспільство є не просто сукупністю людей, а єдиною системою соціальних відносин, цілісним соціальним організмом, що розвивається певною мірою незалежно від інших соціальних організмів. Це дає підстави вживати для означення таких одиничних конкретних суспільств термін "соціальний організм".

2. Та чи інша конкретна сукупність соціальних організмів.

3. Сукупність усіх соціальних організмів, що існували й існують на земній кулі, тобто все людство в цілому.

4. Суспільство певного типу взагалі, наприклад, феодальне, індустріальне.

Соціологія по-різному тлумачить поняття «суспільство». Е. Дюркгейм розглядав суспільство як надіндивідуальну духовну реальність, яка основана на колективних уявленнях. За М. Вебером, суспільство - це взаємодія людей, яка є продуктом соціальних, тобто орієнтованих на інших людей, дій. Американський соціолог Т. Парсонс визначав суспільство як систему відносин між людьми, основою якої є норми й цінності. З точки зору К. Маркса, суспільство - це сукупність, що історично розвивається, відносин між людьми, які складаються в процесі їх спільної діяльності.

В даний час найбільш поширеним визначенням суспільства є те, що суспільство - організована сукупність людей, об'єднаних характерними для них відносинами на певному ступені історичного розвитку. Суспільство - також соціальна самодостатня система, заснована на співпраці людей і зі своєю власною динамічною системою взаємозв'язків його членів, об'єднаних родинними зв'язками, груповими, становими, класовими та національними відносинами. Відносини людей у межах суспільства називають соціальними.

Зрозуміло, що в усіх цих визначеннях так чи інакше відбито підхід до суспільства як до цілісної системи елементів, що знаходяться в стані тісного взаємозв'язку. Такий підхід до суспільства називається системним. Основна задача системного підходу в дослідженнях суспільства полягає в поєднанні різних знань про суспільство в цілісну систему, яка могла б стати теорією суспільства.

Суспільство складається з множини індивідів, їхніх соціальних зв'язків, взаємодії і стосунків. Та чи можна розглядати суспільство як просту суму цих елементів? Прихильники системного підходу до аналізу суспільства відповідають, що ні. З їхньої точки зору суспільство - це не сумативна, а цілісна система. Це означає, що на рівні суспільства індивідуальні дії, зв'язки і відносини створюють нову, системну якість. В цьому, на наш погляд є основна сутність суспільства.

Системна якість - це особливий якісний стан, який не можна розглядати як звичайну суму елементів. Суспільні взаємодії й відносини носять надіндивідуальний, надособистісний характер, тобто суспільство - це деяка самостійна субстанція, яка відносно індивідів є первинною. Кожен індивід, народжуючись, застає певну структуру зв'язків і відносин і в процесі соціалізації включається до неї.

Унаслідок своїх інтегральних якостей соціальна система набуває певної самостійності щодо елементів, що її складають, відносно самостійний спосіб свого розвитку. Системний підхід до суспільства додається в соціології детерміністським і функціоналістським підходами, а також індивідуалістичними теоріями соціальної взаємодії.

Детерміністський підхід найбільш яскраво виражений у марксизмі. З точки зору цього вчення, суспільство як цілісна система складається з таких підсистем: економічної, соціальної, політичної та ідеологічної, кожну з яких, у свою чергу, можна розглядати як систему. Щоб відрізняти ці підсистеми від саме соціальної, їх називають соцієтальними. У взаємовідносинах між цими системами головну роль відіграють причинно-наслідкові зв'язки. Це означає, що кожна з цих систем існує не сама по собі, а, згідно з марксизмом, перебуває у причинно-наслідковій залежності від інших систем. Усі ці системи являють собою ієрархічну структуру, тобто знаходяться у співвідношенні субординації, підлеглості в тому порядку, в якому вони перераховані. У марксизмі чітко вказується на залежність і зумовленість усіх систем від особливостей економічної системи, в основі якої лежить матеріальне виробництво, що базується на певному характері відносин власності.

Ідеї функціоналізму більшою мірою притаманні англо-американській соціології. Основні положення функціоналізму були сформульовані англійським соціологом Г. Спенсером у його праці “Основа соціології” і розвинуті англійським етнографом А. Редкліфф-Брауном і американськими соціологами Р. Мертоном і Т. Парсонсом.

Так само, як і прихильники системного підходу, функціоналісти розглядали суспільство як цілісний, єдиний організм, що складається з багатьох частин: економічної, політичної, військової, релігійної та ін. Але при цьому підкреслювали, що кожна частина може існувати тільки в рамках цілісності, де вона виконує конкретні, цілком визначені функції. Функції частин завжди означають задоволення певної суспільної потреби. Усі ж разом вони спрямовані на підтримку стійкості суспільства і відновлення людського роду. Оскільки кожна з частин суспільства визначає тільки їй притаманну функцію, то у випадку порушення діяльності цієї частини чим більше функції відрізняються одна від одної, тим складніше іншим частинам виконувати порушені функції.

2. Типи суспільства

Існує багато класифікацій типів суспільства. За типом економічної формації вони поділяються на первісне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне, соціалістичне суспільство та ін. У соціології суспільства поділяються на суспільства традиційні та індустріальні. Традиційне суспільство - суспільство з аграрним устроєм, з малорухливими соціальними структурами і з заснованим на традиції способом соціокультурної регуляції. У повсякденному розумінні традиційне суспільство сприймається як родово-племінне, феодальне суспільство, примітивне і відстале. Справді, традиційному суспільству притаманні вкрай низькі темпи розвитку виробництва, що могли задовольнити лише потреби на мінімальному рівні, а головне - велика інерційність, не сприйняття нових ідей, обумовлені особливостями функціонування суспільства. У традиційному суспільстві регламентуються, суворо контролюються норми, соціальні структури, соціальні інститути, звичаї, поведінка індивідів та ін. Соціальні утворення, освячені традиціями, вважаються непорушними, і навіть думка про їх можливе перетворення, зміну вважалась крамольною. Будь-який прояв свободи особи, що виступав новацією у суспільстві, пригноблюється і культурою, і соціальними інститутами, владними структурами.

Індустріальне (промислове) суспільство - суспільство, що безпосередньо визначається рівнем технічного, індустріального розвитку. Індустріальне суспільство - однієї з двох основних типів суспільств (поряд з капіталістичним суспільством), аналізується соціологами Заходу для порівняння природи сучасних суспільств з походженням і природою традиційних (родоплемінних, феодальних) суспільств. Термін індустріальне (промислове) суспільство введений у соціологію ще Сен-Сімоном. Природу і характер індустріального суспільства сформулювали Огюст Конт, Герберт Спенсер, Еміль Дюркгейм та ін. У 50-60-х роках XX ст. у США і Західній Європі у соціології висунута соціологами Ральфом Дариндорфом, Раймоном Ароном, Уолтом Ростоу, Деніелом Беллом та ін. концепція індустріального суспільства. З позицій сучасних теоретиків, індустріальне суспільство, капіталізм - його верхня, перехідна форма, обмежена суспільствами Європи XIX ст. і початку XX століть. Тоді, як, за Ральфом Дарендорфом, «індустріальне виробництво - не просто гість, який приходить, але, ймовірно, залишається з нами у тому чи іншому вигляді назавжди». Тому поняттю «індустріальне суспільство» як об'ємнішому віддається перевага перед «капіталістичним суспільством». Капіталістичне суспільство - це суспільство, де індустріальне виробництво - переважаюча форма економічної організації перебуває у приватній власності, де підприємець відразу і власник, і головний суб'єкт управління трудовим процесом і робітниками. Але збіг власника і управлінця тимчасовий. Зі зростанням масштабів індустрії власність на капітал надалі не гарантує контролю над системами влади і авторитету на підприємствах. Промислове виробництво, у кінцевому рахунку, в економічно провідних фірмах - гігантах, починають контролювати менеджери - адміністратори. Тут теорія індустріального суспільства змикається з технократичними концепціями Арнольда Берла та ін.

Одним з представників хвильової теорії розвитку американським соціологом А. Тоффлером, автор нашумілої книги «Третя хвиля», що вийшла в 1980 р. була зроблена спроба визначити головний чинник розвитку суспільства. На його думку, таким чинником є техніка. Вона зумовлює тип суспільства і тип культури, причому цей вплив має хвильовий характер. Перша хвиля, аграрна - тривала майже 10 тис. років, змінилася другий, індустріальної, втіленням якої було заводське виробництво. У 50-х роках XX ст. США почала накривати третя хвиля, постіндустріальна, коли «білі комірці» стали чисельно перевершувати «сині». Ознаками цієї хвилі є поширення комп'ютерів, турбореактивна авіація і т.д., що в перспективі призведе до виникнення нових форм економіки, політики, свідомості, сім'ї і т.д. На цій стадії розвитку суспільства будуть подолані централізація, гігантизм, масовість і стандартизація у всіх сферах суспільства, які породжують пригнічення, убогість і екологічну кризу, характерні для індустріальної хвилі. Символи третьої хвилі - цілісність і індивідуалізованість, чисті технології.

3. Структура суспільства

В соціальній структурі суспільства прийнято виділяти наступні підструктури:

- соціальна територіальна (країна, держава, автономії, регіон та ін.)

- соціально-класова (капіталісти, наймані працівники)

- соціально-етнічна (нації, народи, діаспори)

- соціально-демографічна (молодь, пенсіонери та ін.)

Підструктури в свою чергу теж можуть поділятися на багато інших частин. Суспільство як цілісна соціокультурна система складається з великої кількості підсистем з різними системостворюючими інтегральними якостями. Одним із найважливіших типів соціальних систем є соціальні єдності.

Соціальна єдність - це реально існуюча сукупність індивідів, що емпірично фіксується і відрізняється відносною цілісністю та виступає самостійним суб'єктом соціальної дії, поведінки. У даному визначенні слід підкреслити ряд моментів.

По-перше, соціальні єдності не є абстракціями, що вичленуються науковцями з метою зручності аналізу суспільного життя або експериментальними штучними утвореннями, а існують реально в самій діяльності. Їх існування можна емпірично зафіксувати і перевірити.

По-друге, соціальні єдності - це не сума індивідів, соціальних груп або інших соціальних утворень, а цілісність з відповідними характеристиками цілісних систем.

По-третє, соціальні єдності є об'єктами соціальної взаємодії. Це означає, що вони самі є джерелами свого розвитку, саморуху. Становлення і функціонування соціальної єдності відбувається на основі соціальних зв'язків, соціальної взаємодії і відносин.

Соціальні єдності відрізняються великою різноманітністю конкретно-історичних і ситуативно-зумовлених видів і форм. Істотним у класифікації соціальних єдностей є виділення тієї чи іншої базової системостворюючої ознаки. Відповідно до цього відрізняють територіальні, етнічні, демографічні, культурні та інші єдності. Складна сукупність ознак дає можливість поділяти всі єдності на два найбільш широкі підкласи: масові та групові єдності.

Другим більш важливим різновидом соціальних єдностей є соціальні групи. Соціальні групи, на відміну від масових єдностей, характеризуються:

1) стійкою взаємодією, яка сприяє стійкості та надійності їх існування в просторі й часі;

2) відносно високим ступенем спільності;

3) чітко вираженою однорідністю складу, тобто наявністю ознак, притаманних усім індивідам, що входять у групу;

4) входженням у більш широкі єдності як структурні угруповання.

Залежно від масштабів діяльності, форми здійснення зв'язків і членів, що їх складають, розрізняються великі й малі, первинні та вторинні соціальні групи. Основним об'єктом соціологічних досліджень є малі соціальні групи (від 2 до 15 чоловік).

У марксистській соціології провідне місце відведено соціально-класовій структурі суспільства. Соціально-класова структура суспільства, за цим напрямом, являє собою взаємодію трьох основних елементів: класів, суспільних прошарків і соціальних груп. Ядром соціальної структури є класи. К. Маркс і Ф. Енгельс обґрунтували економічні причини виникнення класів. Вони стверджували, що поділ суспільства на класи є результатом суспільного поділу праці й формування відносин власності. Процес виникнення класів відбувався двома шляхами: шляхом виділення в родовій общині експлуататорської верхівки, що спочатку складалася з родової знаті, і шляхом повернення в рабство військовополонених, а також збіднілих співплеменників, що потрапляли у боргову кабалу.

Цей економічний підхід до класів зафіксований у відомому визначенні класів, який сформулював В.І. Ленін у роботі “Великий почин”. За Леніним, головна ознака класу - ставлення до засобів виробництва. Відносини власності, ставлення до засобів виробництва (володіння або неволодіння) визначає роль класів у суспільній організації праці, в системі влади (пануючі й підлеглі), їх добробут (багаті й бідні). Боротьба класів є рушійною силою суспільного розвитку.

Марксизм поділяє класи на основні й неосновні. Основними класами є такі, чиє існування безпосередньо випливає з пануючих у даній суспільно-економічній формації економічних відносин, перш за все відносин власності: раби й рабовласники, селяни і феодали, пролетарії і буржуазія. Неосновні - це залишки попередніх класів у новій суспільно-економічній формації або класи, що зароджуються - які прийдуть на заміну основним і складуть основу класового розподілу в новій формації. Окрім основних і неосновних класів структурним елементом суспільства є соціальні верстви (чи прошарки). Соціальні верстви - це проміжні або перехідні суспільні групи, які не мають яскраво вираженого специфічного відношення до засобів виробництва і, отже, не мають усіх ознак класу. Соціальні прошарки можуть бути внутрішньокласовими (частина класу) і міжкласовими.

У західному індустріальному суспільстві розрізняють, як правило, три класи.

Вищий клас. До нього зараховують роботодавців, керівників, топ-менеджерів, усіх, хто володіє виробничими потужностями чи контролює їх, має високий майновий ценз (багатство).

Середній клас. Цей феномен сформувався в індустріальному суспільстві, розвинувся в постіндустріальному. Його ідентифікують за різними критеріями, в яких домінують такі сутнісні ознаки:

Сукупність соціальних груп, що займають проміжну позицію між верхами і низами суспільства, виконуючи внаслідок цього функцію соціального медіатора (посередника).

Порівняно високо забезпечена частина суспільства, що володіє власністю, економічною незалежністю, свободою вибору сфери діяльності. Висока якість життя, впевненість у майбутньому зумовлюють його зацікавленість у збереженні соціального порядку, внаслідок чого він є соціальним стабілізатором суспільства.

Елемент соціальної структури, що зосереджує у своїх рядах кваліфікованіші, найдіяльніші кадри суспільства. Професійний склад його охоплює наукових і інженерно-технічних працівників, управлінський, адміністративний персонал, що не обіймає високих посад, інтелектуалів, які працюють за наймом, працівників сфери обслуговування, дрібних власників, фермерів, робітників високої кваліфікації. Середні верстви сучасного західного суспільства становлять приблизно 80 відсотків. Завдяки переліченим якостям та високому соціальному престижеві середній клас виконує функцію агента технологічного і соціально-економічного прогресу.

Більшість населення високорозвинутих західних країн, що є основним носієм суспільних інтересів, національної культури, тобто властивих відповідним суспільствам цінностей, норм. Поширюючи зразки власної культури на вищі і нижчі верстви, середній клас виступає культурним інтегратором суспільства.

Нижчий клас. До нього належать малокваліфіковані робітники, особи без професійної кваліфікації (так звані «сині комірці»). Однак за всієї значущості класова система - один з виявів соціальної стратифікації. При цьому класова і стратифікаційна моделі соціальної структури не заперечують одна одну, а навпаки - сприяють побудові моделі соціальної структури. Розгляд соціальної структури в контексті стратифікації дає змогу описати механізми і способи формування конкретної ієрархії в суспільстві. Це особливо важливо при дослідженні перехідних періодів у розвитку суспільства, коли змінюються механізми соціальної диференціації.

Висновки

На основі вивчених літературних джерел можна зробити наступні висновки:

В даний час існує декілька багато різноманітних підходів до визначення суспільства, але основною ознакою, а також сутністю суспільства є його системна якість, цілісність, надособистісний характер, що дозволяє розглядати суспільство як окремий предмет дослідження.

Існує декілька теорій, які розглядають типи суспільства та їх динаміку. За всіма основними ознаками сучасне суспільство може бути охарактеризоване як постіндустріальне.

Суспільство може бути охарактеризовано як «багатоструктурний» феномен, тобто як таке, що має багато складових частин різного рівня. Серед найбільш поширених виявів соціальної стратифікації можна виділити класову систему, що дозволяє розділити суспільство на декілька (звичайно дві-три) великих групи за ознаками рівня та якості життя, а також відношення до власності або засобів виробництва.

Література

1. Американская социология. Перспективы, проблемы, методы / Под. ред. Т. Парсонса. - М., 1992.

2. Вебер М. Избранные произведения. - М., 1990.

3. Дюркгейм Э. Социология и теория познания // Хрестоматия по истории психологии. - М., 1980.

4. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. - М., 1991.

5. Интернет-ресурс: http://uk.wikipedia.org. Суспільство

6. Основы социологии: Курс лекций. - М., 1993.

7. Основы социологии / Под. ред. проф. А. Эфендиева. - М., 1993.

8. Парсонс Т. Современное состояние и перспективы систематической теории в социологии // Структурно-функциональный анализ и современная социология. - М., 1968.

9. Современная западная социология: Словарь. - М., 1990.

10. Соціологія - Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / под. ред. А.Ю. Брегеда, А.П. Бовтрук, Г.В. Дворецька.

11. Якуба Е. Социальная структура общества, ее элементы // Современное общество. - 1994. - № 3.

Размещено на Allbest.ru