Соціологічна творчість Франкліна Гіддінгса. Праця "Підстави соціології"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра журналістики

Реферат

на тему:

Соціологічна творчість Франкліна Гіддінгса. Праця «Підстави соціології»

Зміст

Вступ

1. Соціологічна творчість Франкліна Генрі Гіддінгса

2. Праця «Підстави соціології»

2.1 Книга перша. Елементи соціальної теорії

2.2 Книга друга. Елементи та структура суспільства

2.3 Книга третя. Історична еволюція суспільства

2.4 Книга четверта. Соціальний прогрес, закони і причини

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

На етапі виділення соціальної психології в самостійну область знання особливу роль відіграв психологічний напрямок в соціології. У США психологічний еволюціонізм можна виділити серед витоків американської соціально-психологічної думки. Найбільш яскраво ідеї цього напряму були сформульовані в роботах Франкліна Генрі Гіддінгса (Giddings). Ще у середній школі Гіддінгс познайомився з роботами Р. Спенсера і Ч. Дарвіна [2]. В юності він вивчав інженерну справу в Юніон коледжі (Union College), однак почав свою професійну кар'єру в 1882 р. як журналіст, що частково пояснює його подальшу захопленість соціальними проблемами. Пропрацювавши шість років репортером у газеті, він стільки ж часу викладав політичну науку в Брін Мор коледжі (Bryn Mawr College), куди був запрошений самим Ст. Вільсоном у 1888 р. До 1894 р. Гіддінгс стає професором соціології у Колумбійському університеті. У цей період з'являються і перші роботи, в яких можна простежити соціально-психологічні ідеї Гіддінгса. Це «Підстави соціології» («Principles of Sociology», 1896; російський переклад - 1898) та «Елементи соціології» («Elements of Sociology»,1898).

1. Соціологічна творчість Ф. Гіддінгса

Франклін Гіддінгс, так само як і Л. Уорд, є одним із засновників американської соціології і найбільший її представник психологічного напрямку. Відповідно до ідей Гіддінгса соціологія - це наука, яка прагне зрозуміти суспільство в цілому і пояснити його за допомогою космічних законів і причин. На відміну від психології, що вивчає прості вираження індивідуального розуму, соціологія стосується більш складних його проявів, що спостерігаються в об'єднаннях людей один з одним. Гіддінгс не піддає сумніву психологічне "походження" соціології. Точно так само як психологія виділилася з біології, соціологія зробила це відносно до психології.

Але при цьому він бачить відмінності між ними. Якщо психологія - це наука про елементи і походження психічних явищ, то соціологія є наукою про розумові явища в їхніх найбільш великих ускладненнях і реакціях та штучної еволюції соціального середовища. "Соціологія є спробою, - пише Гіддінгс, - пояснити виникнення, ріст, будову та діяльність товариства дією фізичних, життєвих і психологічних причин, що діють спільно в процесі еволюції" [1996. С. 294].

Отже, соціологія досліджує, насамперед, процеси еволюції суспільства. Однак як наука вона володіє і іншими особливостями. На думку Гіддінгса, "справжня соціологія повинна поєднати в собі як суб'єктивне, так і об'єктивне пояснення. Вона повинна звести кожне з них через всі соціальні відносини" [Там само. С. 298]. У зв'язку з цим американський соціолог каже про три головних завдання соціолога, які він повинен спробувати вирішити: по-перше, відкрити умови для агрегації та єднання людей; по-друге, відкрити "закон суб'єктивного процесу" (який управляє соціальним вибором); по-третє, відкрити "закон об'єктивного процесу" (який управляє природним відбором і здійсненням виборів) [Там само. С. 303]. Основна ж особливість соціології полягає в тому, що її представники пояснюють соціальні явища за допомогою використання причин психічного характеру. Як пише американський соціолог, "соціологія є тлумаченням соціальних явищ за допомогою психічної діяльності, органічного пристосування, природного добору і збереження енергії" [Там само. С. 312].

Оскільки одне із основних понять для соціології - суспільство, то його трактування представляє інтерес для Гіддінгса. Тим більше, що характеристику предмету соціології як науки він пов'язує з розумінням суспільства, чому в значній мірі присвячується перша глава "Підстав соціології". Він прямо говорить про суспільство як про психічне явище, зумовлене фізичним процесом [Там само. С. 303]. Суспільство, стверджує американський соціолог, у первісному значенні слова означає співтовариство, асоціацію, загальне життя, які він розглядає як соціальні факти, психічні за своєю природою [Там само. С. 291]. Разом з тим "під суспільством треба розуміти природно розвинену групу свідомих істот, в якій агрегат переходить у певні відносини, перетворюється з часом у складну і міцну організацію" [Там само. С. 292].

Одне з питань, що виникло під впливом ідей Р. Спенсера і задане Гіддінгсом щодо суспільства - чи є воно організмом? Якщо суспільство є організм, розмірковує соціолог, відповідаючи на поставлене питання, воно має описуватися як психофізичне явище - психічний організм на фізичній підставі. Але суспільство є щось більше, ніж організм, подібно до того, як організм складніший і вищий, ніж неорганічна матерія. Отже, "суспільство є організацією, частково створеною несвідомою еволюцією, частково - як результат свідомого плану. Організація є комплексом психічних відносин. Однак подібно організму вона може проходити через всі фази еволюції" [Там само. С. 313]. Крім того, товариство виступає для Гіддінгса як організація, союз різних взаємопов'язаних груп і асоціацій, завдяки чому виробляються і відтворюються соціальні відносини.

Центральна теоретична ідея Гіддінгса - ідея "себеподібного свідомості" (родового свідомості), тобто це почуття тотожності, яке випробовується одними людьми стосовно інших. На цьому базується один з основних соціологічних постулатів, який Гіддінгсом формулюється наступним чином: "...первинний та елементарний суб'єктивний факт в суспільстві є свідомість роду. Під цим маю на увазі такий стан свідомості, в якому всяка істота, яке місце вона не займала в природі, визнає інше свідоме, істота належать до одного роду з собою" [Там само. С. 301].

Гіддінгс вважав, що в процесі соціальної еволюції діють дві сили - несвідома і свідома. До першої він відносив природні, отже, об'єктивні фактори. До другої - свідомої - він відносив фактори суб'єктивно-психологічного характеру. Причому останні він не зводив до особистісних проявів, а вважав ними, перш за все описане вище - "свідомість роду", яка зумовлює поведінку індивідів.

Це поняття є одним з центральних і активно використовуваних Гіддінгсом. "Свідомість роду", або "соціальний розум", означає духовну єдність розумних істот, що робить можливим їх свідому взаємодію один з одним при збереженні індивідуальності кожного. Назване поняття виконує в його концепції, де пріоритет в аналізі будь-якої соціальної проблеми віддається психологічному фактору, ключову роль. Навіть розгляд соціальної і класової структури капіталістичного суспільства несе в собі відбиток наявності "свідомості роду" ("соціального розуму") як показника розвиненості почуття солідарності.

У цій же соціальній структурі, досить незвичне трактування: Гіддінгс пропонує виділяти три групи класів: "життєві класи", які розрізняються за термінами життя, темпами смертності і народжуваності; "класи особистостей", що розрізняються за психологічним критерієм, як ступінь обдарованості (тут виділяються геніальні, талановиті, звичайні, потворні люди); "соціальні класи".

В основу класифікації останніх покладені не об'єктивні ознаки, а ступінь розвиненості почуття солідарності ("свідомість роду"), яке скріплює великі групи людей. Він розрізняє, виходячи з цього критерію, соціальний клас, несоціальний клас, псевдосоціальний клас і антисоціальний клас. До першого Гіддінгс відносить людей, які активно захищають своє суспільство, свій соціальний устрій і прагнуть його поліпшити.

Несоціальний клас представляють люди, байдужі до справ суспільства і ті, які тяжіють до індивидуалістичних проявів життя. Псевдосоціальний клас складають бідні люди, які прагнуть жити за рахунок суспільства. Нарешті, до антисоціального класу він зараховує злочинців - людей, які ненавидять дане суспільство і його інститути.

У більш пізніх роботах, написаних уже після Першої світової війни, Гіддінгс частково переглянув свої колишні позиції і звернувся до невластивих йому раніше проблем. Він вивчав можливості застосування статистичних методів в соціології, став брати участь в емпіричних дослідженнях. гіддінгс суспільство психологічний соціальний

Сучасники відзначали велику теоретичну і навіть ідеологічну нетерпимість Гіддінгса до супротивників, говорили про його расизм, антисемітизм, антибільшовизм; при цьому вони підкреслювали великі адміністративні можливості соціолога і тиск, який він чинив на колег завдяки цим можливостям.

2. Праця «Підстави соціології»

Одна з перших робіт Гіддінгса - «Підстави соціології», видана російською мовою в 1898 році. Це фундаментальна праця, що складається з чотирьох основних книг: «Елементи соціальної теорії», «Елементи і структура суспільства», «Історична еволюція суспільства», «Соціальний процес, закони і причини». Таким чином, книга присвячена структурі та історії розвитку соціуму і соціальних відносин.

2.1 Книга перша. Елементи соціальної теорії

Глава перша цієї книги присвячена, власне, поняттю суспільства, трактовану автором як «зібрання живих у спілкуванні та співпраці індивідів, що об'єдналися або організувалися для спільної мети»; також як «союз, організація, сума зовнішніх відносин, що зв'язують разом об'єднаних індивідів»[1]. Товариства поділяються на такі види: тимчасові і постійні (за тривалістю існування), добровільні і примусові (за способом підтримання цілісності), природні і політичні (за способом виникнення; тут автор слідує Бентаму, відкидаючи теорію суспільного договору, але визнаючи можливість виникнення суспільства природним шляхом у вигляді розвиненої групи «свідомих істот, у якій простий агрегат переходить у певні відносини, перетворюється з часом у складну і міцну організацію»[2]).

Значна частина розділу присвячена історії соціології. Так, Гіддінгс виступає з критикою економічних теорій виникнення суспільства з огляду на те, що, на його погляд, поділ праці не може служити основою для виникнення суспільства.

У цій же главі вперше згадується свідомість роду (the consciousness of a kind), детермінований автором як «стан свідомості, в якому всяка істота ... визнає інше свідоме, істота належить до одного роду з собою»[3], що є наслідком явищ враження і наслідування. Це поняття для Гіддінгса є центральним у його роботі; саме на його основі розумна істота виділяє живе і неживе, розумне і нерозумне, види і раси. Свідомість роду в сумі з агрегацією (сукупністю людей, об'єднаних виключно загальним часом і місцем перебування) дає асоціацію.

Також у цій главі автор подає своє бачення внутрішньосоціальної діяльності: фізичний процес, опосередкований вольовим вибором, породжує наступний фізичний процес.

Глава закінчується виділенням основних завдань соціології. До них Гіддінгс відносить відкриття: умов виникнення асоціацій; закону, керуючого соціальним вибором; закону, що визначає «переживання» вибору (фактично - природний відбір).

Глава друга присвячена визначенню місця соціології серед наук. Так, за ступенем спільності Гіддінгс ставить її після біології і психології, але нижче того, що зараз отримало найменування спеціальних соціологічних теорій. Тут же дається власне визначення соціології - «наука психічних явищ у їх більш високій складності та протидії; вона є наукою творчої еволюції соціального середовища, завдяки якій пристосування до життя і навколишніх умов стають взаємними»[4]. Також автор називає її наукою «про взаємне пристосування до життя і його середовища», яка є суттю науки «конкретна, описова, історична і пояснювальна».

Третій розділ присвячується методу соціологічних досліджень (фактично, це загальнонаукові методи, і соціологія, будучи конкретною наукою, повинна використовувати їх). До них Гіддінгс відносить: спостереження, ретроспекцію, класифікацію, узагальнення, індукцію, дедукцію. Як ми бачимо, в його розумінні соціологія була чисто теоретичною наукою, що разюче відрізняється від її нинішнього розуміння.

Основним методом отримання наукового знання автор називає спостереження, результати якого піддаються дедуктивній перевірці. Також підкреслюється важливість правильної класифікації на основі диференціації як єдино можливого критерію. В протилежність диференціації ставиться узагальнення, порівняльне (одночасні події) і історичне (події відбувалися в різний час).

Нарешті, четверта глава першої книги присвячена проблемам соціології. Гіддінгс запропонував структурувати їх наступним чином: існують вторинні і первинні соціологічні проблеми; останні включають в себе описові та історичні підвиди.

До описових проблем відносяться проблеми агрегації, асоціацій, соціального характеру населення та класів.

Історичні проблеми є суттю проблеми еволюції суспільства від тваринної стадії через антропо - і етногенічну стадії до стадії демогенічної, коли на основі племен зароджуються держави.

2.2 Книга друга. Елементи та структура суспільства

Перша глава цього розділу оповідає про структуру населення. Так, в ній розглядаються поняття агрегації і конгрегації (спільність людей, пов'язаних або не пов'язаних між собою, яка виникла в результаті міграції; буває первинна і вторинна, тимчасова і постійна), що більш повно розкриває поняття «асоціація» («фізичний процес, що починається в простих видах почуття і розвивається, шляхом багатьох відносин, діяльність»[5]), відзначається автогенетивність соціальних груп.

Значна частина розділу присвячена також соціальним конфліктам. Як писав сам Гіддінгс, «групові відносини - суть, вид конфлікту. Всяка діяльність є зіткненням думок...»[6]. Через конфлікти реалізуються два основних двигуна прогресу: руйнування (conquest) і взаємозміни (contention); з першого випливає друге (характерний приклад - завоювання варварами Риму). В якості факторів конфлікту автор виділяє поняття удару/нападу і відповідь удару/нападу. Потім слідує повернення до поняття асоціації. Затверджується, що вона виникає, коли індивіди переконані в тому, що «вони дуже подібні між собою, щоб намагатися підкорити один одного». Принцип наслідування імперативно викликає асиміляцію, при цьому більш сильні приклади пригнічують менш сильні. Однак, з іншого боку, нав'язування прикладу веде до антагонізму, будить у людях інстинкт війни, а як наслідок, усередині суспільства зароджуються союзи з метою відновлення рівноваги, що створює нові асоціації. В ході даного процесу змінюється індивідуальна природа, що з часом призводить до виникнення соціальної природи, основною характеристикою якої є толерантність.

Далі Гіддінгс переходить до проблеми сутності класів. На його думку, вони виникають на основі нерівності фізичних, розумових і моральних сил. Класи поділяються на первинні і вторинні. До первинних відносяться життєві («виникає з комбінації різних елементів в спадковості і стані кожного індивіда»[7]; існують класи високої, середньої і низької життєвості, що визначається співвідношенням рівня народжуваності і смертності), особистісні (генії і таланти, нормальні, виродки), соціальні (визначаються відмінностями соціальної природи; за цим критерієм можна виділити чотири види класів: соціальні, відрізняються високорозвиненою свідомістю роду і корисністю суспільству; несоціальні, характеризуються прагненням до індивідуалізму; псевдосоціальні, в які входять бідняки з вродженим усвідомленням роду, наслідують соціальний клас; антисоціальні, тобто злочинці).

Глава закінчується визначенням виділення девіації як однієї з основних проблем практичної соціології.

Друга глава присвячена еволюції поняття соціального розуму. Автор виділяє дві основних складових цього явища: соціальна свідомість, що існує у всіх індивідах соціуму, і соціальна самосвідомість, що виникає на основі соціальної свідомості шляхом раціонального міркування і проявляється в обміні думками через вільне обговорення думок індивідів; на останні активно впливають громадські збори і преса, церква.

Основною категорією соціального розуму є соціальна пам'ять як «та сума переданого знання і вірування, яка відома як традиція»[8]. Її можна підрозділити на первинну (сюди входить пам'ять економічна, юридична і політична), вторинну (характерна тільки для сформованого суспільства; охоплює особисту, естетичну, релігійну пам'ять) і третинну (характерна тільки для цивілізації; включає пам'ять теологічну, метафізичну і наукову). Юридична пам'ять фіксується в кодексах (законах), політична - в політиці, наукова - в ідеалах, естетична - у смаках, релігійна - в вірі.

Ще однією важливою категорією є цінності, що виникають як співвідношення бажань, матеріального об'єкта і громадської думки. Соціальні цінності «визначають соціальну волю, оскільки її дія розумна»[9], тобто детермінують соціальний вибір.

Третя глава повністю присвячена еволюції соціального складу суспільства. Тут виділяються наступні стадії: сім'я (поліандрія, потім полігамія і моногамія), орда (кілька сімей, відсутність влади), плем'я (виділення вождя) і народ, на основі якого виникає держава з внутрішньою територіальною структурою.

В четвертому розділі розглядається влаштування суспільства; в першу чергу аналізується таке формування, як держава. Устрій суспільства визначається як «організація його індивідуальних членів в спеціальні асоціації для досягнення різноманітних соціальних цілей»[10].

Держава ж об'єднує в собі асоціації політичних інтересів (революційні і законні), асоціації юридичних інтересів (як правило, стоять поза законом), асоціації «фізичних потреб» (трести, концерни тощо) та асоціації «думки, почуття і поведінки» (церква, братства). Індивіди об'єднуються в державу як представники наступних категорій: піддані влади, творці загальної влади, творці законної влади, агенти законної влади. Первинна ідея держави полягає в удосконаленні соціальної інтеграції засобами армії, дипломатії, судів, поліції.

2.3 Книга третя. Історична еволюція суспільства

Третя книга присвячується явищу асоціації, яка, на думку Гіддінгса, проходить такі стадії: зоогенічну, антропогенічну, етногенічну, демогенічну. Відповідно, книга поділяється на чотири розділи.

Глава перша присвячена доказу того факту, що в процесі розвитку мозку і нервової системи у людей виникли і розвинулися такі властивості, як:

-наслідування

-симпатія [можливо, малося на увазі в оригіналі співчуття]

-антипатія

-ідентифікація

-«розрізнення»

-координація

-свідомийвідбір

Другий розділ описує зародження первинних форм людського суспільства. На цьому етапі відсутні племена і клани, а є тільки орди. У той же час спостерігаються розвиток моральності, виникає мова як система абстрактних знаків, первинна расова диференціація (тут Гіддінгс висловлює фактично расистську точку зору, заявляючи, що біла раса походить від двох інших, нижчих). З'являються перші економічні, юридичні, політичні, анімістичні, тотемні, естетичні і традиційні ідеї.

У третій главі розглядається подальший процес розвитку суспільства, яке проходить наступні стадії: після сім'ї і орди йде клан (виникнення тотемів), плем'я (розвиваються господарство, торгівля, традиція і, головне, військова організація), народ (характеризується виникненням культу предків, рабства, успадкування влади, військової служби).

Четверта глава присвячена вищій формі розвитку суспільства - цивілізації. Гіддінгс виділив три стадії прогресу цивілізації. На першому ступені наголошується на низькому рівні зовнішніх контактів через постійні війни. В ході другої стадії державна влада централізується, розвиваються закони і духовна культура. Нарешті, відбувається економічний вибух; за ним іде явне поліпшення життя мас.

Відповідно, виділяється три типи цивілізації: військово-релігійна, ліберально-законна і економічно-етична.

У першому випадку, міграції та завоювання з часом змінюються осілістю; виникають міста як центри торгівлі; відбувається первинний розподіл праці, ремесла і сільського господарства. Племінна організація породжує державу. Виникає ідея територіальної єдності.

З моменту наявності торгівлі, рабства, єдності земель, обмеження консерватизму починається друга стадія. Вона характеризується активним розвитком законів. Церква відокремлюється від світської влади. Зароджується конституційність.

Нарешті, третій стадії характерне прагнення до поліпшення соціальних умов (при цьому Гіддінгс підкреслює, що соціалізм є утопією, тому що населення завжди зростає швидше виробництва). У суспільстві встановлюється демократія. Місто стає не тільки центром розвитку, але і зародком вад, застою і т.д. Село ж дає йому «нову кров». Етичною реакцією на засилля вад є «етична сім'я», для якої борг стоїть вище любові.

У підсумку, ідея прогресу подається як розширення свідомості роду.

2.4 Книга четверта. Соціальний прогрес, закони і причини

Перша глава четвертої книги висвітлює фізичний, соціальний процес еволюції, що передує психічним соціальним процесам. Також розглядається вплив на суспільство інших фізичних процесів, наприклад, «соціальне населення розподіляється відповідно з фізичними умовами»[11] з часів початку спільного пошуку їжі.

Висувається ідея єдності будь-якої енергії, в тому числі і соціальної. Енергія і матерія суспільства постійно перетікають в енергію і матерію природи і назад. Все, що робиться в суспільстві або суспільством, вчиняється фізичною енергією. Нервову енергію автор також відніс до фізичної енергії.

Також з фізичними процесами зв'язується фізичний принцип руху по лінії найменшого опору (наприклад, розселення в дельтах річок).

В кінці глави постулюється, що «швидкий ріст і поспіхом проведені реформи неминуче виявляються неміцними, неповними, невдалими», зважаючи на дисбаланс енергії. Таким чином, автор показує себе консерватором.

Другий розділ розкриває психічні аспекти соціальних процесів. Асоціація присутності (почуття) і діяльність виділяються в якості фактів соціальної еволюції. Психічним результатом асоціації є сформована особистість як біосоціальний продукт.

Спрямованість еволюції визначається співвідношенням страждання / задоволення. При цьому слід враховувати, що задоволення діяльності сильніше пасивних.

Особливий вид асоціації - асоціація вольова, коли влада всередині неї змінюється владою. До цього рівня розвитку свобода, з точки зору Гіддінгса, можлива лише в рамках, визначених законом.

Глава третя присвячена основним соціальним законам.

По-перше, (тут автор посилається на Тарда) наслідування поширюється в геометричній прогресії. По-друге, наслідування переломлюються середовищем. Ці закони визначають соціальний вибір, який, в свою чергу, визначає соціальну поведінку. Також вони значною мірою взаємодіють з етикою, що пізнає блага та їх критерії, суб'єктивні та об'єктивні.

На основі всього вищесказаного Гіддінгс виводить свої соціальні закони. Перший з них говорить, що «суспільство постійно прагне вдосконалити свій тип за переважаючим поняттям ідеального блага»[12]. Другий закон зазначає, що населення з гармонійним поєднанням інтересів буде завжди консервативне, а населення з несумісними інтересами - радикальне. Ідеалом є рівновага цих позицій.

В кінці глави стверджується, що «соціологія є тлумаченням соціальних явищ за допомогою психічної діяльності, органічного пристосування, природного добору і збереження енергії»[13].

Остання глава, будучи своєрідною квінтесенцією всього, що розглядалося раніше, присвячена визначенню природи суспільства. Будучи представником психологічного еволюціонізму, Гіддінгс визначив суспільство як психічний організм на фізичній підставі. Завданням же соціології є «дізнатися, яким чином розвинулися соціальні відносини і як вони впливають на розвиток особистості».

Висновок

Підводячи короткий підсумок розгляду психологічного еволюціонізму в соціології (ідеї Уорда, Гіддінгса), слід зазначити, що вплив Гіддінгса на подальший розвиток соціологічної думки не був надто значним і зберігся в цілому в рамках концепції еволюціонізму. Цей напрямок доповнила біолого-еволюційна схема, створена Спенсером, виявленням і вивченням психологічного чинника розвитку суспільства. Незважаючи на зовнішнє "протистояння" Спенсеру представників психологічного еволюціонізму і його критику, реального розриву з еволюційними ідеями не сталося. Більше того, вони були посилені за рахунок використання в ході аналізу ускладнення форм суспільного життя "свідомого початку", тобто фактора розумного управління соціальними процесами.

Список використаної літератури

1. Бурганова Л. А. Ранняя американская социология: поиски теории социального порядка и прогресса. - М.: Издательство ИИКЦ «Эльф-3», 2005. - 302 с.

2. Гиддингс Ф. Г. Основания социологии. Анализ явлений ассоциации и социальной организации / пер. с англ. М.В. Лучицкой; под ред. И. В. Лучицкого. - Киев-Харьков: Изд. Южно-Русского книгоизд-ва Ф. А. Иогансона, 1898. - 500 с.

3. История социологии в Западной Европе и США: учебник для вузов / ответственный редактор - академик ИП РАН Г. В. Осипов - М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА М), 2001. - 576 с.

4. Davids L. Franklin Henry Giddings: Overview of a forgotten pioneer // Journal of the History of the Behavioral Sciences, Vol. 4, Issue 1, P. 62-73.

Размещено на Allbest.ru