Проблема відтоку умів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Теоретичні аспекти міграції «умів»

2. Інтелектуальна міграція в Україні: причини та прояви

3. Позитивні та негативні наслідки «відпливу умів» з України

4. Державне регулювання інтелектуальної міграції

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Україна фігурує у складі світової міграційної системи як країна походження, транзиту та прибуття мігрантів. Однак, якщо в загальній структурі міграційних потоків виділити лише інтелектуальних мігрантів, то в цьому випадку, нажаль, Україна включається в процеси міжнародної міграції переважно лише як країна-донор високоосвічених і кваліфікованих кадрів. Виходячи з цього, проблеми, пов'язані з інтелектуальною міграцією, є надзвичайно актуальними, оскільки зі збільшенням потоків інтелектуальних мігрантів починають уповільнюватися темпи розвитку сфери освіти і науки та економіки в цілому, що створює загрозу національній безпеці Україні.

Формування і розвиток наукових уявлень про інтелектуальну міграцію варто пов'язувати з іменами таких російських та українських вчених, як О. Грудзінський, С. Сіденко, Л. Лєденьова, І. Майданік, Є. Масленкова, Т. Наумова, В. Ніколаєвський, В. Омельченко, Я. Петрова, М. Семикіна, В. Федорінов.

Метою роботи є дослідження інтелектуальної міграції з України, аналіз чинників, що найбільше обумовлюють це явище, наслідків, а також розробка пропозицій щодо оптимізації державного регулювання даної проблеми.

Об'єкт дослідження - міграція робочої сили як форма міжнародних економічних відносин.

Предмет дослідження - еміграція висококваліфікованих кадрів «умів» з України для реалізації свого потенціалу.

Завдання:

- розглянути теоретичні аспекти відпливу висококваліфікованих кадрів;

- проаналізувати особливості «відпливу умів» в Україні: проблеми, прояви та наслідки;

- дослідити стан державної політики в сфері міграції і визначити рекомендації щодо її покращення.

1. Теоретичні аспекти міграції «умів»

На сьогодні не існує загальноприйнятого визначення явища «відпливу умів». Вперше така категорія мігрантів, як «уми», виникла у США в 1949 році, а поняття «відплив умів» вперше було використане в 1962 році у доповіді Британського королівського товариства при позначенні еміграції вчених, інженерів і техніків з Великобританії до США. Пізніше в процес інтелектуальної міграції були залучені країни Латинської Америки, Африки та Азії, які розвивалися, і поняття «відтік умів» стало міцно пов'язаним із характеристикою міграційних потоків вчених і висококваліфікованих фахівців із країн «третього світу» і пізніше - через розпад СРСР, із постсоціалістичних держав Східної Європи[5].

У сучасному світі інтелектуальна міграція відбувається у великих масштабах і зумовлена процесами, які відбуваються не всередині науки, а в суспільстві загалом: криза економічних, політичних, соціальних і культурних відносин. При цьому багато країн зацікавлені в отримані готових кваліфікованих спеціалістів у зв'язку з браком власних фахівців високого рівня. висококваліфікований кадри міграція

Дослідники розходяться в думках відносно того, яких же саме фахівців слід включати в категорію «умів», а також які з видів міграцій слід відносити до «відпливу умів». Деякі включають в поняття «уми» середній технічний і медичний персонал, але не відносять до них фахівців творчих професій. Інші обмежують склад таких мігрантів лише науковими кадрами. Інші, навпаки, визначають «відплив умів» як міграцію, в першу чергу, представників творчої інтелігенції, творців і носіїв духовних та культурних цінностей. Не має також єдиної думки щодо визначення тривалості міграції висококваліфікованих фахівців: так, дехто відносить до «відпливу умів» лише безповоротну еміграцію з метою отримання постійного місця проживання; інші дослідники вважають за необхідне врахування також міграції на роботу за контрактами та навчанням[3].

2. Інтелектуальна міграція в Україні: причини та прояви

Проблема міграції висококваліфікованих фахівців, або, так званої інтелектуальної міграції властива багатьом країнам. Держави, які продукують кваліфікованих спеціалістів і не забезпечують їх працевлаштування, стають країнами - донорами. Хоча, в таких країнах як Японія, Німеччина і деяких інших, має місце перевиробництво економічно - активного і освіченого населення.

Україна в даному аспекті фігурує як донор. Наші науковці і освітяни ще з початку становлення ринкових відносин стали експортним матеріалом. Також в обіг увійшов термін «митці - емігранти».

Антикризовий менеджмент США, Ізраїлю, Російської Федерації, Канади, - радо скористався послугами вітчизняних науковців,відмічаючи при цьому суттєву різницю у підготовці фахового спеціаліста пострадянського простору. Керівниками наукових установ закордонних закладів цінується здатність наших науковців бачити проблему в комплексі, на противагу вузькоспеціалізованим фахівцям європейської і американської школи.

Потужність діаспори наших співвітчизників зростає. Причиною «відтоку мізків» з нашої держави стають не кризові процеси в науковій спільноті, а у суспільстві загалом: криза соціальних, культурних, економічних і останнім часом політичних відносин. Маємо на увазі кризу політичної влади, наслідком якої є зневіра населення у можливість подальшої демократизації і прогрес ринкових реформ, політична нестабільність, порушення прав людини, загострення міжнаціональних відносин і багато іншого[8].

Причини інтелектуальної міграції

Протягом останніх двох десятиліть Україна є країною-донором інтелектуальних ресурсів. Проте попит на вчених на Заході є вибірковим. Тривога з приводу «відпливу умів», перш за все, повинна відноситись до фізиків, біологів, хіміків, математиків, програмістів, медиків та тих, хто займається високотехнологічними розробками[5].

Розглядаючи Україну, можна спостерігати, що глибока криза вітчизняної науки виступає водночас і провідним чинником, і основною причиною, і вирішальною умовою інтелектуальної еміграції. Крім цього, у зв'язку з економічною кризою значно погіршилась матеріальна база науки. Держава не зацікавлена у нових наукових розробках і саме тому скорочується фінансування державних програм. Незатребуваність наукових знань веде до неясності перспектив кар'єрного зростання та низької оцінки суспільством кваліфікованої праці. Також українські спеціалісти дуже часто не мають можливості само реалізуватися у своїй країні.. Так, низький рівень оплати праці вчених, низький рівень життя у багатьох випадках є визначальним чинником «відпливу умів». Скорочено матеріально-технічне забезпечення дослідницького процесу, українські вчені не забезпечені науковим устаткуванням, відповідною літературою. Середній вік більшої частини вимірювальних приладів перевищує 15 років, тоді як на Заході такі прилади вже є застарілими після п'яти років експлуатації. Таким чином, на даний час відбувається процес зменшення об'ємних параметрів науково-технічного потенціалу та погіршення їхніх якісних характеристик.

Серед причин відтоку інтелектуальних кадрів можна виділити об'єктивні та суб'єктивні фактори, але на сьогодні з впевненістю можна сказати, що вирішальним чинником вітчизняної еміграції «умів» є криза української науки.

Одним з головних чинників інтелектуальної міграції з України - є відсутність внутрішнього споживача, тобто масштабного внутрішнього ринку високих технологій. Основні причини такої ситуації - орієнтована на експорт сировинних ресурсів структура української економіки, активне проникнення на внутрішній ринок імпортної високотехнологічної продукції, неготовність нового приватного сектору економіки робити інвестиції в дорогі та довгострокові наукові проекти[2].

Специфіка сучасної еміграції українських висококваліфікованих фахівців полягає у тому, що це потік осіб з високою професійною мотивацією: для них характерна пріоритетність можливостей професійної реалізації і задоволення своїх очікувань і вимог перед чинником географічного місця використання своїх знань. Для багатьох з них ц означає не лише ментальну орієнтованість на конкретну країну-реципієнта, а й орієнтованість на своє професійне співтовариство[5].

Варто відзначити, близько 20% вчених, що виїхали за кордон, працюють у якості наукових співробітників у межах тих наукових проектів, за якими вони спеціалізувались в Україні. В своїй більшості це найбільш кваліфіковані фахівці, вже відомі своїми працями за кордоном. Решта ж залишають країну досить часто не для влаштування на роботу за фахом.

Країни - реципієнти, задовольняють інтелектуальну міграцію наступними чинниками: акумуляцією наукових знань і відповідним сприятливим середовищем, підвищенням кваліфікації і інтелектуального потенціалу вченого, можливістю професійної самореалізації, досягненням більшої конкурентоспроможності, кар'єрне зростання.

Крім того, до професійних чинників слід віднести можливість міжнародних контактів і залучення до висококласного середовища професійного спілкування, можливість здійснення зарубіжних поїздок, сприяючих приєднанню до досягнень світової науки і ділової культури. Тим відбувається формування якісно нового типу дослідника, науковця чи викладача, відповідного принципам розвитку і функціонування інформаційного суспільства. Для такого діяча характерні засвоєння ділової культури, висока мобільність, здобуття нових знань, навичок, досвіду[8].

Україна є державою, яка все ще володіє досить вагомим науково-технічним кадровим потенціалом. Але, на жаль, внаслідок цілої низки політичних, економічних, соціальних проблем Україна вже втратила близько третини свого наукового потенціалу і продовжує втрачати. За підрахунками деяких науковців, щорічна інтелектуальна еміграція з України налічує приблизно 95,4 тис. фахівців, тобто мігрує кожний 25 - 26 спеціаліст з вищою освітою. Протягом останніх років Україну залишило приблизно 5 - 5,5 тис. учених, що еквівалентно 4 - 4,5 млрд. дол. США [9]. Якщо брати до уваги лише кандидатів і докторів наук, то згідно з офіційними даними Державного комітету статистики України, протягом 1991 - 2011 рр. з України емігрували 778 осіб з науковим степенем. Лише впродовж останніх шести років з України виїхали 47 доктори і 252 кандидатів наук (рис.1).

Рис. 1. Кількість емігрантів з України з науковим степенем протягом 2005 - 2010 рр. (осіб)

Побудовано автором на основі [7].

Аналіз даних дає підстави говорити про ознаки руйнування інтелектуального потенціалу нації. Тому держава зобов'язана створити належні умови для якісного навчання й наукових досліджень, аби зупинити відтік наукового потенціалу, а також сприяти рееміграції науковців.

На статистичні дані щодо інтелектуальної еміграції загалом впливає також те, що багато відомих вітчизняних учених воліють не виїжджати на постійне місце проживання , а просто працювати у зарубіжних лабораторіях і науково-дослідних інститутах, залишаючись громадянами України. Крім того, західні країни «полюють» на талановитих студентів ще на етапі бакалаврату та магістратури, таки чином ці студенти одержують вищу освіту уже за кордоном, і назад, в більшості випадків, не повертаються.

Міграція талантів сприймається як відплив умів, тому що ті, хто виїхав, уже не вертаються, підтримуючи незначні або навіть нульові академічні зв'язки зі своїми країнами. На відміну від звичайної трудової міграції, відплив інтелекту не дає країні, яка навчила фахівців, навіть грошей, які надсилають родичам. Якщо в няньок, садівників, будівельників родини залишаються на батьківщині, то вченим, винахідникам вдається привезти із собою родину на нове місце проживання[6].

Міграція академічного таланту різними способами підтримується промислово розвиненими країнами, що витягують із цього процесу чимало користі. Та й сама проведена ними імміграційна політика в деяких випадках призначена саме для того, щоб заохотити таку міграцію.

У Доповіді « Стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном» Уповноважений Верховної Ради України з прав людини слушно зауважила, що проблемою вивчення стану речей з відпливом спеціалістів із наукових установ та виїзду їх за кордон ніхто не займається, наявна статистика Держкомстату є формальною і не відображає реального стану речей. Таким чином, ми можемо навести лише дуже приблизні цифри, які швидше ілюструють тенденції, але не є надійним свідченням щодо реальних масштабів міграції. Більш-менш надійна статистика існує лише щодо осіб з науовим ступенем, та й то, лише тих, які працюють в системі наукових інститутів Національної Академії наук України.

Відтік фахівців за кордон в Україні не припиняється. Найбільше потерпає галузь інформаційних технологій: щорічно із країни їдуть від 2700 до 5000 ІТ-фахівців. Усе більшого поширення набуває практика наймання українців для роботи на західні фірми без виїзду із країни - так званий офшоринг. Це дає закордонним роботодавцям економію від 20 до 100 тис. доларів на кожному найнятому українцю[4].

3. Позитивні та негативні наслідки «відпливу умів» з України

Міграція висококвафікованої робочої сили має як негативні так і позитивні наслідки.

Негативні наслідки

Еміграція фахівців високого класу призводить до вимивання людського капіталу. Створюється порочне коло, коли кожному наступному поколінні доводиться вчитися і переймати навички у людей з усе більш і більш низькою кваліфікацією. У результаті в країні знижується продуктивність праці, падає конкурентоспроможність в залучені інвестицій у високотехнологічні галузі, і економіка замикається на виробництві товарів з низькою доданою вартістю. Якщо через еміграцію країна позбудеться критичної маси добре освічених і діяльних людей, вона потрапить в замкнене коло деградації робочої сили і виробництва, для виходу з якого будуть потрібні набагато більші ресурси, ніж для створення умов для роботи талановитим людям, поки в країні вони ще є[2].

«Витрачання умів» - це поняття використовують, коли кваліфікований працівник виїжджає за кордон на посаду значне нижчу тієї, яку він займає на батьківщині[7].

Дефіцит кадрів збільшує витрати економіки та ускладнює її реформування. Дефіцит кваліфікованих кадрів, який утворюється в країні через еміграцію, збільшує витрати найму для вітчизняних компаній. Їм важко знайти професіоналів з багатьох спеціальностей, часто доводиться залучати кадри з-за кордону. Це збільшує собівартість товарів і послуг, робить їх менш конкурентоздатними на світовому ринку. Крім того, дефіцит якісних кадрів спостерігається і в державному управлінні. Це зменшує ефективність державного апарату і ускладнює процес проведення необхідних реформ.

Країни витрачають великі кошти на створення необхідної медичної, наукової та освітньої інфраструктури для створення в країні якісного людського капіталу. В Україні подібні соціальні витрати становлять третину державного бюджету. Якщо ж висококваліфіковані фахівці, емігрують в інші країни, то країна втрачає можливість капіталізувати свої витрати - плодами її вкладень скористаються економіки інших країн.

Позитивні наслідки

У випадках, коли фахівці емігрують одноразово, вони можуть повернутися в країну з новими навичками, знаннями та ресурсами.

Професіонали високої кваліфікації, при еміграції в більш розвинені країни, надалі сприяють припливу інвестицій, технологій, ідей та більш ефективних стандартів ведення бізнесу на батьківщину. Тимчасовий виїзд студентів і вчених для участі в дослідженнях і проектах підвищує кваліфікацію вітчизняних дослідників і сприяє інтеграції України у світове науково-технічне та освітнє співтовариство.

Емігранти сприяють просуванню вітчизняних товарів та послуг на світовому ринку. Зберігши ділові зв'язки на батьківщині і придбавши доступ до ресурсів зарубіжних ринків, емігранти, їх контакти і репутація, служать сполучною ланкою між вітчизняними виробниками та закордонними споживачами.

Можливість еміграції стимулює розвиток вітчизняного ринку праці. В українців виникає привід отримувати конкурентоспроможну освіту, щоб знайти роботу за кордоном. Не всі з них виїдуть, частина залишиться в країні, поповнивши економіку і науку висококласними фахівцями. З іншого боку, в умовах «витоку умів» роботодавці змушені постійно розвиватися і покращувати умови праці для залучення та утримання робітників[2].

4 .Державне регулювання інтелектуальної міграції

Виділяють три основні підходи в регулюванні інтелектуальної міграції на державному рівні.

Перший підхід передбачає активне регулювання державою міграційних процесів у цій сфері; переважає в основному в «країнах-донорах».

Другий підхід пропагує невтручання з боку держави, що мотивується принциповою неможливістю держави впливати на процес міграції.

Третій підхід займає проміжне положення між першим та другим, передбачає жорстке узгодження еміграційного та імміграційного законодавства і створення системи, яка б влаштувала як «країн-донорів» так і «країн-реципієнтів». Саме третій підхід здатний забезпечити формування найбільш ефективної системи державного регулювання процесів інтелектуальної еміграції з метою забезпечення інтересів безпеки України. Але якщо ідеологічною основою державної політики у сфері регулювання інтелектуальної еміграції стане лише прагнення повернути вченого, задля використання його знань, то така політика не тільки з самого початку приречена на провал, але і може призвести до обороненого результату.

Основні засоби, які застосовує держава у боротьбі з «відпливом умів»:

1) прийняття відповідних законодавчих та інших нормативно-правових актів у сфері міграції, затвердження і виконання державних і регіональних цільових програм у цій сфері;

2) забезпечення належного проведення фінансування державної міграційної політики, що здійснюється у порядку, передбаченому законодавством України;

3) обмеження виїзду науковців за кордон;

4) створення міжнародної системи відшкодування збитків[5].

Що ж може зробити Україна вже сьогодні?

По-перше, треба активно підтримувати зв'язки зі своїми громадянами, не давати їм остаточно відірватися від батьківщини. Тут особливою допомогою може стати скасування візового режиму з ЄС. Це сприятиме тому, що українці почнуть навідуватися додому, оскільки багато з них роками не бувають в Україні, боячись, що потім не зможуть виїхати назад.

По-друге, треба серйозно розглянути можливість створення так званих ключових лабораторій. Сьогодні кошти, які держава виділяє на науку, розпорошуються між сотнями установ, де їх вистачає лише на підтримку життєдіяльності. Необхідно це фінансування сконцентрувати в ключових лабораторіях, що працюють у тих стратегічних галузях, де Україна має добрі стартові умови й добрий потенціал. Наприклад, таку ключову лабораторію було відкрито на базі Інституту фізіології ім. О. Богомольця й Інституту молекулярної біології та генетики НАНУ.

По-третє, треба активно співробітничати з діаспорою -- фахівцями, які працюють у сфері науки й високих технологій. Крім цього, треба розглянути можливість запрошення для читання лекцій саме представників діаспори -- це дозволило б дати новітні знання в зручній для розуміння формі, за цілковитої відсутності мовного бар'єра й на найвищому рівні[1].

По-четверте, якщо Україна не в змозі впоратися з проблемою інтелектуальної еміграції, то потрібно зробити її прибутковою. Наприклад, участь країни в наукових програмах(Erasmus, Marie Curie programs, RTN networks, European postdoc), джерелами фінансування яких виступають європейські країни. Можливо також введення спеціальних віз, які б дозволили українським вченим, які працюють в Європі, сплачувати податки на батьківщині[7].

В Україні вже сьогодні треба міняти національне законодавство в напрямку максимального заохочення таких форм роботи. Урядом України і Міністерством освіти і науки повинно бути сформовано політику в інтелектуальній сфері таким чином, щоб знання, кращі наукові школи, патентовані винаходи і наукоємні та високотехнологічні розробки українських науковців слугували, насамперед, розвитку науки і економіки України, а не іншим державам.

Висновки

Висококваліфіковані кадри - це частина робочої сили, яка є рушійним фактором науково-технічного розвитку цілого світу. Відплив умів особливо негативно впливає на країн-донорів, незважаючи на доходи, що були зароблені в інших країнах і надійшли до їх власної країни.

На науковий і творчий потенціал українських вчених є попит у світі, але держава повинна формувати політику в цій сфері таким чином, щоб знання, винаходи і розробки вітчизняних науковців слугували, насамперед, Україні, а не іншим країнам.

Вітчизняні науковці шукають за кордоном кращі умови праці і життя. До еміграції вчених також спонукає відсутність перспектив професійного розвитку та фінансових можливостей для проведення ґрунтовних наукових досліджень. Адже останнім часом в багатьох наукових організаціях фінансується лише заробітна плата, яка ще й не відповідає світовим стандартам, а кошти на обладнання і матеріали взагалі не виділяються. До цього додається страх залишитися на Батьківщині без роботи, проблеми з підвищенням кваліфікації, можливостями участі в зарубіжних наукових конференціях.

Очевидно, що в період, коли активне сприяння міграції учених стає важливим елементом державної політики розвинених країн світу, настає час, коли не менш привабливими мають бути і запрошення наших учених, що проживають за кордоном, до роботи в Україні. Наша країна повинна озвучити свою зацікавленість в їхньому поверненні. Потрібні конкретні заходи з утілення цієї ідеї в державну політику України. Ці заходи повинні сприяти формуванню науково-освітнього ресурсу, з одного боку, і підготовці відповідного державного забезпечення - з іншого.

Список використаних джерел

1. Леонов О.О. Час тікати: коли виїде останній фахівець і що нам із цим робити. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://noos.com.ua/ua/post/1932

2. Недорізанюк Т.С. Які позитиви і негативи несе економіці Україні еміграція кваліфікованих кадрів.[Електоронний ресурс]. - Режим доступу: http://managment.crimea.edu/entr/pdf/veb_konf_4.pdf

3. Ніколаєвський В.М. Інтелектуальна міграція: причини, наслідки, виклики[Текст]/В.М. Ніколаєвський, В.В. Омельченко//Вісник ХНУ ім.. В.Н.Каразіна. «Соціологічні дослідження сучасного суспільства:методологія, теорія, методи».2006. - №723. - С.140-147.

4. Орловська Ю.В., Рєліна І.Є. Міграція висококваліфікованих кадрів з України в сучасних умовах.[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://esteticamente.ru/portal/soc_gum/pips/2010_2/index.htm

5. Прохоненко Н.Є Особливості інтелектуальної міграції в Україні//»socioпростір: міждисциплінарний збірник наукових праць з соціології та соціальної роботи». - 2010. - №1'10. С.73-76.

6. Савельєва Н.О. Відплив інтелекту: час задраювати люки. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ipk-dszu.kiev.ua/journal/ZNP%20%20%20280314.pdf

7. Телефанко Н.Б. Інтелектуальна міграція з України в умовах міжнародної економічної інтеграції. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nauka.kushnir.mk.ua/?p=71600

8.Ткаченко О.В. Інтелектуальна міграція: причини, прояви, наслідки. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://maupbc.in.ua/news/scient/33-migratzija

9.Офіційна веб - сторінка Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ck.ukrstat.gov.ua/

Размещено на Allbest.ru