Огюст Конт – засновник соціології

Размещено на http://www.allbest.ru

Огюст Конт - засновник соціології

Зміст

Вступ

1. Етапи життя і діяльності О. Конта

2. Конт - засновник соціології

3. Вчення О. Конта про предмет соціології та основні методи дослідження суспільства. Закон трьох стадій

4. Конт про соціальні статику і соціальну динаміку

Висновки

Список ключових слів

Список літератури

конт соціологія суспільство

Вступ

Поняття «соціологія» введене до наукового вжитку французьким філософом Огюстом Контом (1798--1857) у 30-х роках XIX ст. Соціологію він мислив як науку, тотожну суспільствознавству, яке об'єднувало в собі всі галузі знань про суспільство. Філософія Конта отримала назву «позитивізм». Проголошена ним «позитивна філософія» зводилася до простого нагромадження загальних висновків окремих наук. Цей самий принцип поширювався Контом і на соціологію, роль якої він убачав у спостереженні, описі й систематизації фактів, процесів суспільного життя. Філософське їх осмислення принципово заперечував як «схоластику» й «метафізику».

О.Конт створює свою класифікацію наук, розміщаючи їх у відповідності з історією їх виникнення, розвитку і залежності одна від одної, ускладненням їх предмету, зростанням складності явищ, які вони досліджують. Контівська ієрархія наук набирає вигляду певних сходинок

Якщо слідувати логіці, наступною сходинкою має бути окрема наука про найбільш складний живий організм -- суспільство; так у цій класифікації з'являється спочатку «соціальна фізика», і лише у 47 лекції своєї праці «Курс позитивної філософії» Конт дає їй назву «соціологія».

Соціологія, вважає Конт, може і повинна будуватися за взірцем передових природничих наукових дисциплін, на фундаменті виявлених законів, зв'язків між явищами, що повторюються. Виходячи з досвіду природознавства, яке вивчало певні системи явищ, Конт за аналогією доходить висновку, що і «соціальна фізика» (або соціологія) має вивчати суспільство як систему. В основу побудови соціології як самостійної науки Конт поклав ідею «соціальної системи», тобто визнання факту існування суспільства як свого роду організму, що складається з певних елементів, які, в свою чергу, виконують певні функції.

Виходячи з цього, О.Конт розрізняє в соціології «соціальну статику» (або теорію суспільного порядку, яка вивчає умови існування і закони функціонування соціальної системи, її структуру та елементи) і «соціальну динаміку» (або теорію суспільного прогресу, яка досліджує закони розвитку і зміни соціальних систем).

Конт починає аналіз «соціальної статики» з сім'ї, вважаючи її основною і найбільш стабільною клітиною соціального організму. Сім'я, на думку Конта, -- це джерело морального виховання, збереження культурних традицій і досвіду попередніх поколінь; вона сприяє входженню молоді у соціальне життя, набуттю нею важливих соціальних якостей, необхідних для успішного служіння людству, вчить «жити для інших». Добрі стосунки між поколіннями підтримують суспільну рівновагу, баланс між традиціями і новаціями, носіями яких є старші і молоді люди.

Отже, предметом соціології для Конта виступає не конкретно-історичне суспільство, а суспільство в цілому, як система в її минулому і сучасності. Він розробляє також методи соціології і вважає, що основними для цієї науки є спостереження і експеримент (оперті на соціологічну науку), метод порівняння (соціальних процесів, різних суспільств, різних станів одного й того ж суспільства) та історичний метод (дослідження послідовних станів суспільства з врахуванням тісного зв'язку минулого, сучасності й майбутнього).

1. Етапи життя і діяльності О. Конта

Чи був Огюст Конт справжнім творцем, «батьком» соціології - питання спірне. Безперечно те, що він став її хресним батьком, тому що дав їй ім'я, винайшов саме слово «соціологія». Правда, охоронці чистоти наукової мови нерідко підкреслювали «варварський» характер імені, яким він назвали новонароджену науку про суспільство, адже воно складено зі слів, узятих із двох різних мов: латинського «societas» («суспільство») і грецького «logos» («слово», «навчання»). Як би те ні було, уже завдяки тому, що Конт придумав слово «соціологія», він цікавий для історії цієї науки. Але справа, звичайно, не в назві. Далі ми побачимо, як значним був внесок цього мислителя в становлення соціології як такий.

Французький філософ Огюст Конт народився 19 січня 1798 р. у місті Монпельє в родині чиновника середньої руки, збирача податків. Батьки Конта були правовірними монархістами і католиками, але сам він рано відходить від традиційних цінностей своєї родини і стає прихильником ідеалів Великої Французької революції. Після закінчення інтернату-ліцею в рідному Монпельє в 1814 р. він ходить у Політехнічну школу в Парижі, у якій панують ліберальні і республіканські ідеї.

У цей час Конт ретельно вивчає математику й інші точні науки, він також читає безліч праць по філософських, економічних, соціальних проблемах. І в ліцеї, і в Політехнічній школі він відрізнявся серйозністю і замкнутістю, цурався юнацьких забав і розваг, начебто прагнучи своїм поводженням довести справедливість французького прислів'я: «Хто хоче бути молодим у старості, повинний бути старим у молодості». При цьому юний Огюст був дуже самостійний у своїх поглядах, не визнаючи авторитетів, що нав'язуються, і зовнішньої регламентації, він поважав тільки інтелектуальні і моральні достоїнства. Тому він нерідко брав участь у конфліктах з начальством. Один з таких конфліктів (учні виступили проти одного з викладачів), у якому Конт відігравав активну роль, послужив приводом до тимчасового закриття Політехнічної школи в 1816 р. Конт був відправлений у Монпельє під нагляд поліції, і йому вже не призначене було завершити своє утворення. Повернувши незабаром у Париж, він починає самостійне життя, даючи частки уроки по математиці.

У 1817р. Конт стає секретарем Сен-Сімона, перемінивши в цій посаді відомого історика Огюстена Тьєррі. Спочатку взаємини юного учня і знаменитого вчителя носять дружній характер, і Конт, власне кажучи, є одним з учасників школи сен-сімонізму. Він підкреслює безмежну повагу до Сен-Сімону й активно співробітничає в його виданнях. Але поступово, як це нерідко случається в близько дотичних видатних людей, виникають суперечки про авторство і пріоритети, їхні взаємини псуються й у 1824 р. закінчуються розривом.

У 1826 р. Конт приступає до читання платних публічних лекцій по філософії вдома. Лекції були перервані через його важке психічне захворювання і відновилися в 1829 р. З 1830 по 1842 р. Конт здійснює грандіозний проект: видання 6-томного «Курсу позитивної філософії». В другій половині 40-х років він, крім сугубо інтелектуальних занять, звертається до проповідницької і практичної організаційної діяльності, пропагуючи позитивізм як політичне, релігійне і моральне навчання. У 1847 р. він проголошує Релігію Людства, у 1848 ? створює Позитивістське суспільство. Останні роки життя він був зайнятий розробкою нового релігійного навчання і культу, проголосивши себе первосвящеником Релігії Людства. Умер Конт 5 вересня 1857 р. в оточенні своїх учнів.

Конт не займав скільки-небудь міцних позицій в академічній системі тодішньої Франції. Його спроби одержати чи кафедру обійняти посаду штатного викладача в Політехнічній школі й у Коллеж де Франс виявилися безуспішними, і він змушений був задовольнятися скромною роллю репетитора й екзаменатора в Політехнічній школі, пробавляючись також частками уроками. Це забезпечувало йому дуже убогі засоби існування. Останні роки життя він жив на засоби, що збираються по підписці його прихильниками-позитивістами.

На життя і діяльність Конта вплинули дві жінки, що, завдяки цьому, у відомому змісті ввійшли в історію соціології разом з ним. Вплив однієї з них сам він розцінював як пагубне і вважав зв'язок з нею єдиною серйозною помилкою, зробленої в житті. Це була його дружина Кароліна Массен, що він обвинувачував у порочності і, головне, у безсердечності. Запеклі і часті конфлікти з нею приводили час від часу до різких загострень його щиросердечного захворювання. Зрештою чоловіки розсталися. Вплив іншої жінки Конт оцінював як істинно сприятливе, воно позначилося почасти в тім, що наприкінці життя він енергійно підкреслював перевагу почуття («серця») над розумом і, власне кажучи, із проповідника нової науки перетворилася в проповідника нової релігії. Кликали цю жінку Клотільда де В. Конт познайомився з нею в 1845 р., за рік до її смерті. Він жагуче (і сумирно) полюбив цю 30-літню жінку і боготворив її до кінця своїх днів. Любовний екстаз поступово переріс у нього в екстаз релігійний. Він прославив Клотільду де В у передмові до своїй чотиритомній «Системи позитивної політики» і розробив присвячені їй особливі ритуальні дійства, що неухильно і ретельно виконувала.

Стиль творів Конта підкреслює, очевидно, особливості його особистості. Він відрізняється розтягнутістю викладу, довготами, громіздкими фразами, частими повторами. Конта зовсім не хвилює краса стилю, але він усіляко прагне до повноти і точності у викладі своїх думок. Ці особливості парадоксальним образом сполучаються з любов'ю до твору афоризмів і девізів, нерідко дуже ефектних і що запам'ятовуються. От деякі з них: «Порядок і прогрес», «Знати, щоб передбачати, передбачати, щоб могти», «Знати, щоб могти, думати, щоб діяти», «Жити для інших», «Жити при ясному світлі», «Любов як принцип, порядок як підстава, прогрес як ціль», «Ми руйнуємо тільки те, що заміняємо» і т.п.

Хоча в ранні роки Конт читав дуже багато, згодом, розробляючи свою філософську систему, він підкорив себе режиму так називаної «мозкової гігієни» з метою не заражатися чужими поглядами. Відповідно до цього режиму він протягом багатьох років не читав нічого, що мало б хоча б непряме відношення до предметів його вишукувань, за винятком деяких праць, що містять корисні, на його думку, дані, а також поетичних творів.

Конт був людиною надзвичайно неврівноваженим і страждав періодичними психічними недугами, хоча в цілому його, безсумнівно, не можна вважати божевільним. Серйозні життєві невдачі компенсувалися в нього надзвичайною зарозумілістю і непохитною вірою у свою виняткову місію. Почуття гумору і дотепність, очевидно, були йому далекі.

Загалом, говорячи про особистість Конта, можна зробити висновок, що ця видатна людина була маргіналом, людиною «на грані», на краю в багатьох відносинах. Він знаходився на грані між академічним і неакадемічним світами, між сімейним і неодруженим станом, між здоров'ям і хворобою, між наукою, релігією, утопією і т.п. Усе це, безумовно, не могло не позначитися на його соціологічному мисленні. У творчості Конта прийнято розрізняти три періоди.

Перший період (1819-1828), що майже цілком збігається згодом його співробітництва із Сен-Сімоном, характеризується виданням шести невеликих програмних творів, «опускулів». Ці твори Конт згодом уключив як додаток у IV тім своєї «Системи позитивної політики» (1854) з метою показати наступність своїх поглядів. У «опускулах» він намічає принципи і шляхи інтелектуальної і соціальної реформи, у якій бідує, що знаходиться в стані «анархії» людство. У цих творах можна знайти ідеї, що одночасно є підсумком для Сен-Сімона і відправним пунктом для Конта. Тут уже є присутнім ряд найбільш важливих ідей, що Конт розвиває згодом, зокрема, ідея про особливу роль вчених у новому суспільстві, розрізнення двох головних епох у розвитку людства: критичний й органічний, поняття і принципи «позитивної політики», і, нарешті, знаменитий «закон трьох стадій».

Другий період (1830-1842) - це період зрілості, коли створювався і видавався шеститомний «Курс позитивної філософії» (тому виходили послідовно в 1830, 1835, 1838, 1839, 1841 і 1842 р.). У цей час Конт розробляє філософські і наукові основи позитивістського світогляду.

Вважаючи, що інтелектуальна реформа повинна передувати соціальної (включаючи політичну, моральну, релігійну), він у цей період виступає головним чином у ролі вченого й у якості такого дотримує «об'єктивного» методу: він обґрунтовує включенність людського і соціального світу в загальну систему світобудови, підпорядкованість людських справ природному ходу речей і орієнтацію соціології (у принципі ієрархії наук, що знаходиться на вершині,) на природничі науки як на більш зрілі і раніше наблизилися до позитивного стану.

Третій, завершальний період творчості Конта, починається з другої половини 40-х років. Він відзначений створенням таких добутків, як чотиритомна «Система позитивної політики, чи Соціологічний трактат, що засновує Релігію Людства» (1851-1854), «Позитивістський катехізис» (1852) і «Суб'єктивний синтез» (1856). У цей час Конт обґрунтовує переважно «суб'єктивну» точку зору і «суб'єктивний» метод. На перший план у його навчанні виходять емоційні фактори людського і соціального життя, втілені в понятті «серце». Відповідно головним об'єктом його уваги стають інститути, що відповідають емоційним потребам людини: мораль і релігія. Якщо на попередньому етапі Конт волів використовувати поняття «позитивна філософія», «позитивний дух», «раціональна позитивність», то в цей час він уже частіше говорить про «позитивізм» як про доктрину, у якій інтелектуальні, наукові елементи підлеглі моральним, релігійним і політичної. Теоретична перспектива міняється: якщо в «Курсі» Конт підкреслює «природний» характер соціальних законів, необхідність пізнання їх і підпорядкування їм, те тепер, навпаки, він, відповідно до «суб'єктивного» точкою зору, розглядає соціальний світ як продукт почуття, волі і діяльності людини. У цей період він виступає вже не стільки в ролі вченого, скільки в інших ролях: мораліста, пророка і первосвященика нової релігії, автора соціально-політичних проектів.

Існують дві точки зору на співвідношення відзначених періодів у творчості французького мислителя. Одні аналітики вважали, що третій період протистоїть першим двом і означає рішуче відмовлення від вихідних науково-теоретичних позицій. Іншими словами, Конт як творець нової релігії й утопічних проектів не має нічого загального з Контом-творцем позитивістського наукового світогляду. Такої точки зору дотримували, зокрема, відомі прихильники контовського позитивізму француз Ем. Літтре й англієць Дж. Ст. Мілль. Вони надихалися ідеями «Курсу позитивної філософії». Коли ж, на їхню думку, автор порвав з цими ідеями, вони порвали з їхнім автором.

Інші, у тому числі сам Конт, розглядали третій період як природне і логічне завершення перших двох. З цього погляду три періоди виражають не еволюцію і, тим більше, не корінна зміна поглядів, а різні етапи реалізації того самого задуму, того, котрий був сформульований ще в «опускулах». Тих своїх прихильників, що визнавали і «Курс» (II період) і «Систему позитивної політики» (III період), він вважав «повними» позитивістами, тих же, хто був прихильником тільки «Курсу» - «неповними».

Проте, заперечуючи поворот у змісті своїх поглядів, Конт у той же час визнавав зміну своєї соціально-інтелектуальної ролі (від ученого - до проповідника нової релігії), говорячи, що «проміняв кар'єру Аристотеля на кар'єру святого Павла .».

Незалежно від того, як оцінювати співвідношення між різними періодами і частинами контовського навчання, безсумнівно, що в ньому перепліталися і проникали друг у друга наукові і позанаучні елементи. Але задача історії соціології - вивчити насамперед наукові елементи, виходячи з тих критеріїв, що були виділені в першій лекції. Це ті сторони доктрини Конта, що надалі одержали продовження не в чи моралі релігії, не в чи політику соціальних рухах, а в соціології як науці.

2. О. Конт - засновник соціології як науки

Соціологія як самостійна галузь наукового знання виникла досить пізно, у 40-х рр. XIX ст., і являє собою порівняно молоду науку. Перший, хто переглядає усталену класифікацію наук і виділяє в ній окрему науку про суспільство, є французький вчений Огюст Конт (1798-1 857), якого і вважають засновником соціології. В його шеститомній праці «Курс позитивної філософії» вперше вжито назву «соціологія» і обґрунтовано її предмет і метод.

О.Конт жив у Франції у такий період її історії, який знаменувався боротьбою старих і нових класів і станів, частою зміною форм політичного устрою. Прихід до влади Наполеона Бонапарта, який починав як республіканець, а став імператором, зліт і падіння імперії, низка буржуазних революцій, що перетиналася реставрацією монархії, глибока і всеохоплююча криза старого суспільства і важкі муки народження нового буржуазного ладу, руйнація традиційних цінностей і моральних принципів, -- все це спричинило величезний вплив на світогляд Конта. Він намагався знайти шляхи виходу з цього всезагального кризового стану, звертаючи свої погляди до науки, яка одна, на його переконання, була здатна подолати стан анархії і хаосу, в якому так довго перебувають найбільш цивілізовані країни, включаючи Францію. Але це мала бути спеціальна позитивна наука про суспільство, його будову та розвиток, заснована на достовірних дослідних даних -- на той час такої науки ще не існувало.

3. Вчення О. Конта про предмет соціології та основні методи дослідження суспільства. Закон трьох стадій

Конт висунув ідею соціології як науки про закони функціонування та розвитку суспільства в цілому, окремих суспільних явищ. Він зазначав, що у своїй галузі соціологія повинна вирішувати такі ж завдання, які в інших галузях знань вирішують фізика, хімія, біологія, на відміну від конкретних наук (мінералогія, ботаніка, зоологія), завданням яких є опис конкретних явищ, а не встановлення їхніх законів. Конт писав: «Розумна політика не може ставити собі за мету змусити розвиватися людство, яке рухається завдяки власним імпульсам відповідно до закону, так само незмінного, як і закон гравітації, хоча і більш гнучкого. Але вона ставить собі за мету полегшити розвиток людства, навчаючи його».

Соціологія, на думку Конта, є наукою про суспільні явища взагалі, її закони однаково актуальні для всіх часів і всіх народів.

Розглядаючи історію суспільства, О. Конт дійшов висновку про існування трьох стадій розвитку людського інтелекту в історії людства:

- теологічна (до 1300 р.) ? панує релігійний світогляд, тому винуватцями усього, що робиться у суспільстві, є надприродні істоти або трансцендентні сили (духи, Боги);

- метафізична (1300-1800 рр.) ? панує абстрактно-умоглядне тлумачення речей, замість богів на арену виходять абстрактні причини і сутності, які сприймає розум (ідеї суверенітету, права, легітимність уряду у політиці тощо). Зароджується критика існуючого суспільства;

- позитивна або наукова (з 1800 р.), коли стає відчутним вплив науки на суспільство, - вчені стають у центрі його духовного життя. Люди звертаються до законів, заснованих на емпіричній очевидності, експерименті. Розвиток стає відкритим, завдяки науці людина все більше пізнає реальність.

"Закон трьох стадій", згідно з Контом, перш за все визначає такі етапи, які проходить людство у своєму розумовому розвитку, у своєму прагненні пізнати навколишній світ.

Закону трьох станів Конт надає надзвичайно важливе значення. У обмеженому сенсі ставиться до власне соціології, при викладі якої Конт і розвиває його з достовірною аргументацією й докладністю. Але з тим вона скаладає основу і виправдання самої позитивної філософії. Філософія, як і людство взагалі, відбувається на її розвитку три послідовні щаблі. Без перемоги соціальних інстинктів над егоїстичними неможливо було суспільство. Тому на перших щаблях розвитку людства всяка теорія, сприяюча такому торжества, мала вітатися як благо. Керівники людського суспільства було неможливо, якби навіть їм настало на думку це, очікувати, поки досвід розкриє їм справжню природу світу; вони, чи взагалі усе люди, хапалися протягом першого вчення, яке послаблювало себелюбні індивідуалістичні прагнення і призводила більшого єднання. Усі такі вчення неминуче носили антропоморфний характер. Про незмінних законах тоді або не мали ще поняття і місце їхніх ставили волю багатьох чи одного істоти. Повне торжество цього світогляду включало у собі зародки розкладання, оскільки полі діяльності надприродного істоти було поступове обмеження і, нарешті відсунуто повністю до області минулого. Людство перейшло лише метафізичний фазис розвитку. Надзвичайні антропоморфічні діячі замінені були відверненими силами, сутностями, здатними виготовляти всі спостережувані явища. Проте за докладнішому вивченні ці сутності виявляються просто назвами знаної родини передусім явищ і, крім цих явищ, не укладають у собі жодного позитивного змісту. З своїх абстракцій метафізика не могла створити вчення, яке необхідно людям у тому, щоб улаштувати й упорядкувати своє життя. Але вона виявилася могутнім знаряддям у справі критики і руйнувань. Вона зігнала, можна сказати, колишніх надприродних діячів зі своїми місць, але сама виявилася безсила, зі своєї внутрішньої порожнечі, зайняти би їхнє місце. З розвитком метафізичних ідей пов'язані численні революції, в галузі як думки, і у області людського життя.

Отже, розчищалася ґрунт, і підготовлялося наступ третього моменту у розвитку людства й третя фаза його філософствування -- позитивізм. У позитивному стані розум людський, цурається вироблення абсолютних понять, від дослідження початку й кінця світу, від пізнання основних про причини і таке інше і намагається відкрити лише справжні закони явища. Третя позитивна щабель розвитку людства є, в такий спосіб, торжество науки, зародки якої ми бачимо вже в першої теологічною сходи й наполегливі прагнення до котрої я породжують власне проміжний період, під назвою Контом метафізикою. Досягнувши позитивного гніву й вичерпавши собі позитивне вчення, людство отримує, нарешті, вийти з стану анархії і створити новий суспільний лад, у якому егоїзм буде повністю підпорядкований альтруїзму.

Як теоретик історичного процесу Конт менш оригінальний, як тільки дослідник соціальної структури. Основні ідеї його історичної концепції запозичені із праць французького історика XVIII століття Тюрго, Сен-Симона та інших вчених. Соціальна динаміка у Конта покликана розкривати універсальні закони розвитку людства, дія яких поширюється попри всі сфери суспільної життя. Як зазначалося,Конт підкреслював взаємозалежність всіх елементів соціального організму, проте вирішальна роль тут відводиться в духовній сфері. Розвиток суспільства постає як від однієї стадії розвитку свідомості в іншу, як вияв «закону трьох стадії»: теологічною, метафізичної і позитивної.

Теологічна стадія у розвитку людського розуму, а отже, й суспільства тривала, до 1300 року. І на цій стадії все явища розглядалися як наслідок дії численних надприродних сил. Теологічна свідомість уособлює ці сили у вигляді влади племінних вождів, військових, аристократів. Ієрархічна соціальна організація спрямовано закріплення існуючого стану. Вищий етап теологічною стадії - католицьке феодальне суспільство. Монотеїзм сприяв створенню гармонійного соціального порядку, створенню ефективних, але консервативних інститутів. Проте вдосконалення людського розуму рано чи пізно мало мати справу з догматичної системою теологічних уявлень, пронизуючих все структури соціальної системи, тут порядок стає гальмом прогресу. Та останній зупинити не можна, закони розвитку підривають стару систему. Причому руйнація старого займає цілу епоху, що й визначається Контом як метафізична стадія розвитку суспільства.

Ця стадія, стадія розпаду колишнього суспільного ладу, на його думку, охоплює період із 1300 по 1800 рік. Ідеологічною основою цього періоду стає метафізичний спосіб пояснення, суть якого залежить від абстрактно-уособленні тлумаченні сутності речей і явищ було без будь-якої опертя емпірично спостережувані дані. Метафізика, пише Конт, намагається, як і теологія, пояснити внутрішню природу істот, початок та призначення всіх речей, основний спосіб освіти всіх явищ, але натомість, щоб вдаватися по допомогу надприродних чинників (як це робить теологічне мислення), вона дедалі більш заміняє сутностями чи уособленими абстракціями; в метафізичної стадії умоглядна частина виявляється спочатку надзвичайно перебільшеної внаслідок завзятої прагнення аргументувати натомість, щоб спостерігати.

Суть перехідною (метафізичної) стадії у тому, що відбувається руйнація старих устоїв (реформація, Просвітництво, «революції війни»). Ціле руйнується. І хоча в руйнуванні є свої позитивні моменти (змінює особистість, затверджуються нові економічні та політичні ідеали) все-таки «метафізичний дух» є прояв сумніви, егоїзму, моральної зіпсованість і політичного безладдя. Якоюсь мірою це ненормальне стан суспільства, яка має гаразд і можна дисципліни в нормалізації соціальної цілісності. І тому суспільству потрібна нова інтегруюча ідеологія, яка, на думку Конта, і викристалізовується з розвитком наукового знання.

Суть «позитивної» епохи, яка, на думку Конта, починається з 1800 року, залежить від корінне перетворення розумових орієнтирів. Людська думку акцентує свою увагу не так на надприродному й не поясненні з допомогою абстрактних сутностей, а на законах, що становлять спостережувані зв'язку явищ. «У позитивному стані, - пише Конт, - людський розум, визнавши неможливість досягти абсолютних знань, цурається дослідження походження та призначення Всесвіту роздивилися й від пізнання внутрішніх причин явищ і повністю зосереджується, правильно комбінуючи міркування та нагляд, на вивченні дійсних законів».

Із соціального погляду нова спільнота характеризується перемогою альтруїзму над егоїзмом, зростанням соціальних почуттів, зміцненням порядку й соціального світу, здійснюється перехід від воєнного суспільства до промислово розвиненою системі. Разом про те підкреслюється, що у новому суспільстві є свої як позитивні, і негативні моменти, тому це завдання науки у тому, щоб максимально сприяти очищенню цього товариства від негативних аспектів.

4. Конт про соціальні статику і соціальну динаміку

О. Конт, як і більшість тогочасних вчених, визнавав еволюцію і прогрес, який, на його думку, полягав у еволюції методів отримання і накопичення знань. Він розробив свою класифікацію наук відповідно до їх ускладнення й утворив такий ряд: математика - астрономія - фізика - хімія - біологія - соціологія. Спочатку він назвав соціологію соціальною фізикою і поділив її на дві частини: соціальну статику і соціальну динаміку. Соціальна статика вивчає умови існування, закони функціонування соціальної системи, її структуру й елементи. Результатом цих знань є теорія суспільного порядку. Соціальний порядок базується на трьох чинниках: сім'ї як базовому елементі суспільства, державі - органі соціальної солідарності, гаранту порядку та на релігії - регулятору соціальної поведінки. Соціальна динаміка вивчає і фіксує закони розвитку і зміни соціальних систем. На виході тут маємо теорію суспільного прогресу (прогресу розуму).

Головне завдання соціології, за О. Контом, - вироблення позитивної політики наукового реформування суспільства. Цей шлях повинен бути оптимальним, у ньому не повинно бути ні застою, ні революційної анархії.

О.Конт розрізняє в соціології «соціальну статику» (або теорію суспільного порядку, яка вивчає умови існування і закони функціонування соціальної системи, її структуру та елементи) і «соціальну динаміку» (або теорію суспільного прогресу, яка досліджує закони розвитку і зміни соціальних систем).

Конт починає аналіз «соціальної статики» з сім'ї, вважаючи її основною і найбільш стабільною клітиною соціального організму. Сім'я, на думку Конта, - це джерело морального виховання, збереження культурних традицій і досвіду попередніх поколінь; вона сприяє входженню молоді у соціальне життя, набуттю нею важливих соціальних якостей, необхідних для успішного служіння людству, вчить «жити для інших». Добрі стосунки між поколіннями підтримують суспільну рівновагу, баланс між традиціями і новаціями, носіями яких є старші і молоді люди.

Разом з тим Конт заперечує жіночу рівноправність і всіляко підкреслює необхідність зміцнення авторитету й влади чоловіка. Жінка, на його думку, стоїть нижче мужчини в інтелектуальному плані, поступаючись йому також і силою волі. Завдання жінки -- робити благородними грубі чоловічі натури, пробуджувати в них суспільні почуття, засновані на солідарності.

За переконаннями Конта, саме сім'я є тою «позитивною» силою, яка цементує суспільство. Розпад сім'ї означає розпад і загибель суспільства.

Аналогом сімейних відносин у більш широкому суспільному плані є кооперація, заснована на розподілі праці. Тут кожен робить те, до чого він має найбільшу схильність, тому всі зацікавлені один в одному. Так виникає «всезагальна згода» (або всезагальний консенсус), який забезпечує рівновагу суспільства як соціальної системи та збереження її цілісності.

На основі розподілу праці формується й постійно ускладнюється структура соціальних груп і спільнот, створюється зв'язок між окремими індивідами, сім'ями, соціальними групами та спільнотами. Але самі по собі економічні зв'язки, вважає Конт, ще не забезпечують сталої рівноваги і стабільності суспільства, бо людина є егоїстичною і агресивною за своєю природою. Тому ці зв'язки мають бути доповнені політичним примусом. Не може бути гармонії там, де панують конкуренція і експлуатація ? наслідки розподілу праці. Надмірний розподіл праці призводить до звуження світогляду людини, виникнення почуттів ворожості до осіб іншої професії, до розкладу суспільства на окремі корпорації та до руйнації його єдності. Тому, власне, і необхідна сильна політична влада, щоб вгамовувати різноскеровані інтереси і забезпечувати стан рівноваги. Держава, таким чином, виступає у Конто органом соціальної солідарності і гарантом суспільного порядку.

Однак і цього недостатньо для нормального функціонування суспільства, бо сталий соціальний зв'язок вимагає не лише примусу, але й певної духовної єдності ? вірувань, переконань і соціальних почуттів, моральних принципів та норм поведінки. Це абсолютно необхідне погодження між людьми забезпечується релігією і церквою. Конт виходить з того, що людина ? це егоїстична істота, схильна до руйнації та агресії, яка керується швидше почуттями, аніж розумом. Саме ця обставина робить необхідною збереження релігії і церкви, які виконують функцію регуляторів соціальної поведінки, забезпечують єдність вірувань і почуттів, без чого, на думку Конта, не може існувати жодне суспільство.

Основний принцип «соціальної статики» Конта - взаємозалежність індивіда і суспільства; для їх оптимального співвідношення потрібні загальна згода, консенсус, що і є основою рівноваги соціальної системи. Ця ідея надовго стала домінуючою в традиції соціологічного позитивізму. Загалом стабільне суспільство з його найважливішими соціальними інститутами можна уявити таким чином:

«Соціальна статика», тобто дослідження складових елементів соціального організму та їх взаємодії, характеризує певний сталий стан суспільства. «Соціальна динаміка», натомість, стосується з'ясування причин, які рухають розвитком цього суспільства. Для Конто первинними, вирішальними чинниками впливу на суспільний розвиток є духовні, розумові начала людини. За основу своєї «соціальної динаміки» він бере історію людського духа, розвиток людського інтелекту.

На думку Конта, людський розум у своєму розвитку проходить три стадії, яким відповідають три стадії історичного прогресу. Перша, або теологічна стадія, охоплює час від давнини до 1300 року. Вона характеризується пануванням релігійного світогляду в сукупності з військово-авторитарними режимами на чолі з жерцями та військовими. Друга, або метафізична стадія, продовжується до 1800 року; її основою Стає метафізичний спосіб пояснення існуючого, суть якого полягає в абстрактно-умоглядному тлумаченні речей і явищ без опори на емпіричні (дослідні) дані. Тут на перший план у духовній сфері висуваються філософи, а в політичній --юристи, публіцисти, літератори. Завданням цієї стадії є руйнація старого суспільства та його нещадна критика. Але наслідком цього стає стан анархії і хаосу. Тому третя, позитивна стадія -- це стадія розповсюдження передусім наук, зростання їх суспільної значущості і впливу на всі сторони життя суспільства. Людська думка акцентує свою увагу не на надприродному і не на поясненнях сущого за допомогою абстрактних сутностей, а лише на наукових законах. Зростання й накопичення позитивних знань спонукає швидкий розвиток промисловості, стимулює перехід від військових до промислових розвинутих систем, допомагає встановленню порядку і соціального миру. В центрі духовного життя перебувають вчені і діячі мистецтва, а управління господарством здійснюють промисловці й технічні фахівці.

Висновки

Основний зміст соціологічних поглядів О. Конта можна звести до наступного:

- при вивченні соціального життя слід не покладатися на здогадки, а опиратися на спостереження, порівняльні методи;

- вивчення соціальних явищ не можу бути абсолютним, а завжди є відносним, в залежності від нашої організації і нашого становища в соціальній сфері;

- наука соціологія повинна давати відповідь не лише на питання як відбувається явище, вміти передбачати і розв'язати проблеми, що виникають;

- все існує лише в тій мірі, в якій це буде доведено наукою; це можливо лише у тому випадку, якщо будуть вивчатися реальні факти суспільного життя;

- існує взаємозв'язок соціальних елементів, частин і підрозділів суспільства (людей, груп, спільнот та ін.)

Отже О. Конт став засновником не лише нової науки, але й справжнього соціологічного підходу до аналізу соціальних явищ і процесів. З появою праць О. Конта соціальна теорія набуває інституціонального статусу, одержує права громадянства в науковому світі.

О. Конт не був новатором у науці в революційному значенні. Він - «науковий реформатор», сумлінний систематик. Вчений узагальнив різноманітні ідеї свого часу і здійснив першу спробу створення системи соціології, поставивши завдання створити нову науку про суспільство, ввівши термін «соціологія», який був каталізатором для пошуків нових методів для науки. І йому це вдалося.

Список ключових слів

Огюст Конт, психологія, соціологія, філософія, соціологія, позитивізм, Закон трьох стадій, класифікація наук, соціальний організм, соціальна система, порядок і прогрес, соціальна статика та соціальна динаміка, об'єктивний метод, суб'єктивний метод, релігія людства, соціократія.

Список літератури

1. Соціологія: Підручник для студентів вищих начальних закладів / За ред. В. Г. Городяненка - К.: Видавничий центр „Академія”, 2002. - 560с.

2. Соціологія культури: Навч. Посібник. // О. М. Семашко, В. М. Піча, О. І. Погорілий та ін.; за ред. О. М. Семашка, В. М. Пічі. - К.: „Каравела”, Львів: «Новий Світ» - 2000. - 334с.

3. Ковалева А. И. Концепция социализации молодежи: нормы, отклонения, социализационная траектория // Соціс. - №1, 2003.

4. Волович В. Болонський процес і нова парадигма освіти в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2004. - № 4. - С. 189-199.

5. Віленский О. Г. Талант и геній в сочетании с психічними розладами: Огюст Конт // О. Г. Віленский Психіатрія. Соціальний аспект: Навч. Посібник для студентів медичних вузів, лікарів, психологів, соціологів, юристів, істориків и політологів. -- М.: Пізнавальна книга плюс, 2002. -- С. 196-198.

6. Мілль Д. С. Огюст Конт і позитивізм. // Д. С. Мілль, І. І. Спірідонова. -- Вид. 4-е. -- М.: ЛКИ, 2011. -- 176 с.

Размещено на Allbest.ru