Співвідношення понять "соціальних комунікацій" за В.В. Різуном та А.В. Соколовим

Размещено на http://www.allbest.ru/

Білоцерківський інститут економіки та управління «Україна»

Економічний факультет

Кафедра «Документознавства та інформаційної діяльності»

Доповідь

на тему: Співвідношення понять «соціальних комунікацій» за В.В. Різуном та А.В. Соколовим

Виконала:

студентка V курсу МДД -51

Пересунько Яна

Викладач:

Ломачинська І.М.

Біла Церква 2014

Термін «соціальні комунікації» нині по-різному трактують.

Автори журналу «Комунікація» пропонують визначати соціальну комунікацію як «обмін між людьми або іншими соціальними суб'єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо, обумовлений цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві». Автори статті про комунікацію додають, що словосполучення «соціальна комунікація» пояснюється як:

1) «передача інформації, ідей, емоцій у вигляді знаків, символів;

2) процес, що пов'язує частини соціальної системи одна з одною;

3) механізм, що дозволяє визначати поведінку іншої людини».

Як В.В. Різун, так і В.О. Ільганаєва розрізнюють терміни «соціальна комунікація» (однина) і «соціальні комунікації» (множина).

Ільганаєва В.О. вважає, що соціальна комунікація (однина) як феноменологічний прояв об'єкта теорії соціальних комунікацій - це «цілеспрямований обмін соціально значущою для її учасників інформацією й знаннями». Автор пояснює: інформація «ґрунтується на програмованій комунікативній дії». Автор пояснює, що соціальна комунікація є частковим випадком соціальної взаємодії.

Наприклад, В.В. Різун вважає, що «під соціальними комунікаціями необхідно розуміти таку систему суспільної взаємодії, яка включає визначені шляхи, способи, засоби, принципи встановлення і підтримання контактів на основі професійно-технологічної діяльності, що спрямована на розробку, провадження, організацію, удосконалення, модернізацію відносин у суспільстві, які складаються між різними соціальними інститутами, де, з одного боку, у ролі ініціаторів спілкування найчастіше виступають соціальнокомунікаційні інститути, служби, а з іншого - організовані спільноти (соціум, соціальні групи) як повноправні учасники соціальної взаємодії». Слід звернути увагу на обмеження в понятійному плані, які пропонує враховувати В.В. Різун: такі «комунікації є соціально маркованими, бо передбачають взаємодію з соціально визначеними групами людей». Автор попереджає про те, що «соціальні комунікації утворюються за законами спілкування, але, як і будь-які технологічні речі, передбачають використання наукових знань про спілкування та про все, що використовується для організації суспільнокомунікаційної справи».

Слід зазначити, що соціальну комунікацію (однина) А.В. Соколов тлумачить дещо інакше, вважаючи її рухом смислів у соціальному часі й просторі. Автор наполягає на тому, що соціальна комунікація здійснюється за рахунок певних знакових систем, що і є засобом зв'язку в суспільстві. Дослідник вважає соціальну комунікацію (однина) таким обміном, який забезпечує кооперативну взаємодопомогу. Згідно з А.В. Соколовим, соціальна комунікація як категорія визначається тим, що вона:

1) «характеризує найважливіший спосіб реалізації соціальних зв'язків між людьми; соціальна комунікація Різун Соколов

2) фіксує умови й універсиальний соціально-психологічний механізм взаємодії соціальних суб'єктів, ступінь ефективності якого виявляє себе на всіх рівнях соціокультурної організації суспільства;

3) означає особливий вид мотивованої і цілезумовленої активності, спрямованої на обмін ідеями, знаннями й досвідом, уявленнями й емоціями, нормативно-ціннісними зразками діяльності й поведінки, що пронизують всі сторонни образу життя людей».

Ільганаєва В.А., здійснюючи тлумачення соціальної комунікації А.В. Соколовим, пояснює, що визначення соціальної комунікації як феноменологічного ефекту дає можливість розуміти його (ефект) як систему «соціальніх комунікацій завдяки об'єднанню обширної і багатообразної за змістом комунікаційної діяльності в суспільстві, що породжує її об'єктне підґрунтя».

Але для формування повного уявлення до вивчення багатограного явища соціальних комунікацій (множина) з позицій проектування моделей спілкування слід звернутися до терміну «соціальнокомунікаційний інжиніринг», який вживається в працях комунікативістів-медіазнавців Г.Г. Почепцова, В.В. Різуна. Значення терміна «соціальнокомунікаційний інжиніринг» розглядається при врахуванні значення терміна «інжиніринг - творче застосування наукових методів і принципів до проектування і розробки будівель (споруд), машин, апаратів, виробничих процесів і методів їх використання окремо або в комбінації; до будівництва й експлуатації, прогнозам поведінки всього цього в специфічних умовах експлуатації - при обліку функціонального призначення, економічності використання і безпеки для життя і майна».

Різун В.В. у виступі на пленарному засіданні першого Міжнародного симпозіуму «Світ соціальних комунікацій» (20-21 квітня 2011 року) визначив, що «…методологічним підходом до вивчення явищ, процесів, функцій соціальних комунікацій є соціальнокомунікаційний підхід: фіксація, моніторинг, опис, аналіз та інтерпретація даних у системі понять соціальнокомунікаційного інжинірингу.

Визначаючи основні вимоги до формулювання дефініції терміна «соціальні комунікації», В.В. Різун запропонував такий перелік елементів:

1) «різні види організованої публічної інституціалізованої взаємодії (комунікаційної діяльності) у суспільстві між соціальними інститутами й споживачами відомостей, які продукуються, зберігаються та поширюються цими інститутами;

2) за допомогою комунікаційних технологій та технологічно визначених каналів, способів і засобів зв'язку;

3) при наявності виробництва відомостей (соціальної інформації);

4) які створюються залежно від потреб, мети, завдань і стратегічно спрямовані на формування соціального поля, громадської думки, впливають на прийняття рішень у соціумі;

5) це такі види комунікаційної діяльності, які передбачають утворення суспільної комунікаційної системи, що функціонує за законами спілкування і включає соціальнокомунікаційні інститути, тобто такі соціальні інститути, які спеціалізуються на комунікаційній діяльності».

На думку В.В. Різуна, «основними ознаками соціальних комунікацій є те, що вони:

· рукотворні, штучні, придумані людьми, фахівцями, є артефактами;

· технологічні;

· забезпечують функціонування ідей, відомостей, поглядів тощо (соціально - значущої інформації) у вигляді різного роду документів;

· стратегічні;

· системні;

· організовані;

· інституціалізовані й передбачають створення соціальнокомунікаційних інститутів та наявність у них професіоналів;

· публічні;

· мають діяльнісний характер, перетворюють спілкування у комунікаційно-виробничу діяльність;

· передбачають продукування ідей, відомостей, поглядів тощо у вигляді різного роду творів (інформаційне виробництво);

· не можуть існувати без соціальної пам'яті;

· тримаються не тільки на морально-етичних засадах, а мають і правову основу».

Отже, розглянувши порівняння терміну «соціальні комунікації» та «соціальна комунікація» можна сказати, що такі дослідники як Різун та Соколов мають дещо різну дефініцію цих термінів. На думку Різуна під визначенням «соціальна комунікація» слід розуміти цілеспрямований обмін соціально значущою для її учасників інформацією й знаннями. Думка ж Соколова дещо різниться в тому що він вважає соціальну комунікацію як механізм надбудови, утворення стійкої і поновлюваної узгодженості.

Размещено на Allbest.ru