Соціологія сім'ї

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціологія сім'ї



Зміст

1. Предмет соціології сім'ї

2. Сім'я

2.1 Функції сім'ї

2.2 Зв'язки в сім'ї

3. Сучасні підходи вивчення сім'ї

3.1 Сучасна сім'я

4. Шлюб

4.1 Форми шлюбу

4.2 Мотиви до вступу у шлюб

4.3 Вибір партнера

4.4 Взаємне пізнання та його труднощі

4.5 Якість шлюбу

5. Розлучення

5.1 Процедура розлучення

5.2 Повторний шлюб

6. Діти

6.1 Початки виховання

6.2 Вади виховання

Примітки



1. Предмет соціології сім'ї

сім'я шлюб партнер розлучення

Сім'я є об'єктом дослідження багатьох наук -- історії, економіки, права, соціології, психології, педагогіки, антропології, демографії, етнографії, етики тощо. Кожна з них відповідно до свого предмета вивчає специфічні сторони функціонування і розвитку сім'ї. Об'єктом соціології сім'ї є шлюбно-сімейні відносини, сфера сімейного життя. Предметом вивчення соціології сім'ї є досить широке і різноманітне коло питань: загальні основи та принципи шлюбу і сім'ї; взаємозв'язок сім'ї і суспільства; типи соціальних відносин, характерні для сім'ї; фактори, що визначають чисельність і структуру сімейної спільності; суспільні функції сім'ї, її структура та особливості як соціального інституту і як малої соціальної групи; мотивація шлюбів і розлучень, а також соціальні та психологічні фактори, які сприяють плануванню сімейного життя, виникненню та подоланню внутрішньосімейних конфліктів; історичні типи та форми шлюбно-сімейних відносин, тенденції та перспективи їх розвитку; умови життя сім"ї, етапи життєвого циклу сім'ї та ін.



2. Сім'я

Сім'я є клітиною суспільства дуже близькою до суспільства, в якому вона функціонує. Суспільні порядки, за яких живуть люди певної історичної епохи і певної країни, обумовлюються ступенем розвитку з одного боку праці, а з другого -- сім'ї. Через сім'ю змінюються покоління людей, в ній людина народжується, через неї продовжується рід. За Аристотелем сім'я - це суспільство, яке побудовано згідно з природою для щоденного життя, це перший вид спілкування людей. Сім'я є первинним осередком, з якого виникла держава. Сім'я -- соціальна система відтворення людини, заснована на кровній спорідненості, шлюбі чи об'єднуючу людей спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою ^[1]. У первісної сім'ї допускалася повна свобода статевого спілкування всередині сім'ї, тобто між членами одного й того ж роду (стадна групова соціологія). Виділяють специфічні функції сім'ї, такі як подружжя, батьківство і спорідненість ^[1].

Об'єднання декількох сімей складали поселення, з яких потім виникли держави. З одного боку, сім'я -- досить замкнуте об'єднання людей, які захищають свій внутрішній світ, свої таємниці і секрети, що протистоять зовнішнім впливам. Якщо сім'ю позбавити її внутрішнього світу, зробити все, що діється в ній, відкритим для суспільства, вона розпадеться. З другого боку, сім'я -- об'єднання людей, відкрите для всього, що відбувається у суспільстві. Для неї характерні проблеми, якими живе суспільство. Відносини у сім'ї складаються не лише за волею її членів, а й під впливом зовнішніх умов, соціального життя суспільства. Тому форма сім'ї не може бути довільною. Водночас сім'я впливає на відносини у суспільстві, на характер процесів суспільного життя. Сім'я є початковий елемент в історії людства, бо

(а) вона є фундаментальним елементом суспільства з початку його історії;

(б) бо через сім'ю передається спадщина поколінь і таким чином будується цивілізація;

(в) бо у сім'ї відбувається становлення людської особи і в ній відбувається її еволюція.

Сім'я як соціальний зв'язок базується на інтенціональності (народження), способі спілкування (сексуальність), нормативності (взаємини), культурних цінностях. Ці показники можуть у той чи іншій мірі бути зв'язані між собою. Сім'я - це зв'язок (“соціальне місце”), яке дає початок особливій циркуляції інтерперсональних благ, що основані на довірі. Якщо розглядати сім'ю як соціальний зв'язок, то вона діє - через обмін між її членами (який не відкидає боротьбу та конфлікти); через солідарність поколінь (яка відсилає нас до джерел змагання між поколіннями). Сім'я - це джерело, яке ніякий інший людський зв'язок дати не може.

2.1 Функції сім'ї

Сім'я як інституція має певні завдання і виконує певні функції в суспільстві. Завдання і функції треба розрізняти: завдання, це мета будь-якої діяльності, функція, це те, що необхідно для досягнення мети та її реалізації. Сім'я має два головних завдання: підтримка народжуваності і передання культури. Функції, які виконує сім'я, становлять 4 категорії:

Біопсихічні функції (народження, сексуальна функція)

Екологічні функції: матеріально-економічна, виробнича, господарча; споживацька; опікунська

Соціально-значучі функції (статус і місце людини в суспільстві)

Соціо-психологічні функції (соціалізація, культура, відпочинок, емоційно-експресивна)

2.2 Зв'язки в сім'ї

Сімейні зв'язки складаються з внутрішніх і зовнішніх зв'язків.

Внутрішні зв'язки - основані на почутті взаємної любові та приналежності. Чоловік та дружина кохають один одного і це зумовлює особистий зв'язок.

Зовнішні зв'язки - обумовлюють стійкість сім'ї. В сім'ї обов'язково присутній зв'язок особистостей.



3. Сучасні підходи вивчення сім'ї

3.1 Сучасна сім'я

Для сучасної сім'ї характерним є той факт, що з соціального інституту вона перетворюється у малу соціальну групу. Німецький соціолог Х.Тірелл характеризує «розчинення» сім'ї в суспільстві та зміни її функціональних кордонів як процес деінституалізації сучасної сім'ї. Цей процес зумовлений багатьма причинами: втрата економічного значення сім'ї; підставою шлюбу поступово стає інтимна сфера та виховання дітей; відбувається подальша приватизація житія людей та ізоляція сім'ї від суспільства; обов'язок поступається місцем сучасним індивідуалістичним цінностям або вартостям самореалізації і самоствердження. Майже всі західні дослідники визнають, що з усіх традиційних засад побудови сім'ї нині збереглася тільки одна -- турбота про нащадків. Лише у ставленні до дітей та їх соціалізації (тобто підготовці до вступу в доросле соціальне життя) на Заході ще зберігається значення сім'ї як соціального інституту. Сім'я дістає переважаючу орієнтацію на дитину і, що найбільш важливо, усвідомлення цієї орієнтації. Історико-культурні дослідження засвідчують, що зі зростанням темпів індустріалізації тої чи іншої країни з дитиною пов'язують в більшій мірі психологічні, аніж матеріальні цінності. Одночасно змінюються й рольові позиції батьків: на зміну піклуванню про матеріальне забезпечення дитини приходить нова потреба: можливість розкриття себе в дитині. Сім'я все більше унезалежнюється від держави і суспільства в цілому. Ставлення держави до сім'ї поступово перестає бути суто споживацьким та інструменталістським. Держава позбавляється функцій контролю і застосування каральних санкцій по відношенню до сімей та їх членів, перш за все підлітків і неповнолітніх. На перший план виступає забезпечення державою сприятливих умов для утворення та існування сімей, особливо молодих, і відображення цих процесів в державній сімейній політиці.

Сучасні дослідники розглядають сім'ю як соціальну систему. Системний підхід нині широко використовується як в усій соціології, так і в її окремих напрямках і галузях. Якщо розглядати сім'ю як систему в усій її багатоманітності і складності, то стане зрозумілим наявність різних дослідницьких підходів, бо навіть одні й ті ж властивості системи відображаються в різних термінах і значеннях. Сучасний етап розвитку західного суспільства приніс другу революцію в сімейному житті, яка не лише докорінним чином змінила сім'ю і сімейні стосунки, але, на думку багатьох дослідників, поставила під сумнів саме існування сім'ї. Це зумовлене низкою обставин економічного і культурного характеру:

зростання економічної незалежності жінок та їх активне включення в трудову діяльність (Ф.Ніцше «Коли чоловік і жінка стануть рівноправними, сім'я загине»;

утворення двох центрів життя - праці і дому (раніше професійна діяльність і домашнє господарство існували в єдності в межах однієї сім'ї);

еволюція поглядів на сексуальну мораль, зміна загального ставлення суспільства до сексуальної поведінки;

винахід надійних контрацептивних засобів (вперше в історії людсгва за допомогою таких засобів вдалося відокремити сексуальні відносини від зачаття).

Тенденції розвитку сучасної сім'ї (всі ці тенденції властиві, хоч і у меншій мірі, притаманні і для розвитку сучасної сім'ї в Україні):

зростання розлучень (абсолютне і відносне);

зростання кількості неповних сімей і дітей, народжених поза шлюбом;

відтермінування часу вступу до шлюбу;

проживання подружніх пар без оформлення шлюбу;

зменшення розмірів сімі і народжуваності дітей;

збільшення кількості одиноких людей, які не беруть шлюб;

зменшення кількості повторних шлюбів.

Таким чином, сім'я як одна з найстаріших біосоціальних спільнот нині зазнає велетенських змін. Ці зміни носять глобальний універсальний характер і пов'язані з руйнацією традиційних цінностей і форм сімейного життя і шлюбу. Однак це не означає загибелі сім'ї як такої: нові часи відкривають нові, незнані раніше обрії у стосунках чоловіка, жінки і дитини. Роль соціології полягає саме в тому, що вона здатна вчасно помітити нові явища, дослідити їх, виявити тенденції і перспективи, нагромадити соціологічну інформацію для вироблення виваженої державної сімейної політики, дієвої у масштабах всієї країни. Для вітчизняної соціології це -- одне з нових і важливих завдань.



4. Шлюб

Шлюб -- це юридично оформлений і добровільний союз жінки та чоловіка, спрямований на створення сім'ї і який породжує взаємні права та обов'язки. Шлюб ґрунтується на почутті любові, дружбі та повазі моральних принципів побудови сім'ї ^[1].

У сімейному кодексі України (ст. 21) зазначається, що шлюбом є сімейний союз жінки і чоловіка, зареєстрований в державному органі реєстрації актів громадського стану. Проживання однією сім'єю жінки і чоловіка без шлюбу не є основою для виникнення у них прав і обов'язків подружжя. Релігійний обряд шлюбу не є основою для виникнення у жінки і чоловіка прав і обов'язків подружжя. Шлюбний вік для жінки встановлюється в 17 років, а для чоловіків - у 18 років. За заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Шлюб засновується на вільній згоді жінки і чоловіка. Примус жінки і чоловіка до шлюбу не допускається. Як до реєстрації, так і після реєстрації шлюбу подружжя може заключити шлюбний договір. Останні два-три десятиліття як на Заході, так і у нас набуває дедалі більшого поширення, особливо серед молоді, так званий феномен співжиття (конкурбінат). Співжиття - це коли двоє людей живуть разом, маючи між собою сексуальні стосунки, але не одружуються. Соціологи доводять, що у нас більшість молодих людей ставляться до співжиття як до "пробного шлюбу". Більшість пар, що співживуть, одружуються через певний час або коли в них з'являються діти.

Шлюб майже завжди об'єднує двох осіб протилежної статі, проте в деяких культурах допускаються різні види гомосексуального шлюбу. Багато гомосексуальних чоловіків та жінок живуть стабільними парами. Послаблення колишньої нетерпимості до гомоссксуальності спостерігається сьогодні в багатьох країнах Європи та США. В деяких країнах можна навіть формально "одружитися", хоча такі церемонії й непередбачені законом. Існує думка, що в доісторичні часи шлюбу і сім'ї не існувало. Панували відносини так званого проміскуїтету (невпорядкованих статевих зв'язків), при якому кожна жінка даного скупчення могла вступати у близькі відносини зі всіма чоловіками цього гурту, а кожний чоловік з усіма жінками цього ж скупчення. Пізніше мала місце так звана ендогамія, коли в статеві стосунки вступали представники одного роду. Поступово стало зароджуватися примітивне соціальне регулювання статевого життя первісних людей. Ендогамія стала переростати в екзогамію, що являла собою систематичні статеві зв'язки між представниками різних родів. Початковою формою екзогамного шлюбу був груповий шлюб. Поступово групова сім'я і шлюб стали трансформуватися в парну сім'ю. Вона об'єднувала тільки одну подружню пару. Спочатку кожний із подружжя продовжував жити в своєму родовому гурті (дислокальний шлюб). Потім чоловік почав переходити в рід дружини (матриархальний шлюб), а ще пізніше і дружина в рід чоловіка (патриархальний шлюб). В західних суспільствах поширювалася і неолокальна форма шлюбу - коли молоде подружжя живе окремо від своїх батьків.

4.1 Форми шлюбу

Виділяють 3 форми шлюбу, що розрізняються своєю структурою:^[1]

Моногамія -- шлюб між одним чоловіком і однією жінкою, дана форма шлюбу переважає в сучасних розвинених суспільствах.

Полігамія -- шлюб між одним і кількома індивідами. Виділяють дві форми полігамії:

Полігінія -- шлюб між одним чоловіком і кількома жінками;

Поліандрія -- шлюб між однією жінкою і кількома чоловіками;

Груповий шлюб -- шлюб між кількома жінками і кількома чоловіками.

Існують і альтернативні шлюби, які володіють усіма характеристиками шлюбного союзу, але при цьому відносини подружжя юридично не оформлені ^[1]. Від парного шлюбу суспільство переходить до нових сучасних форм сім'ї та шлюбу: моногамії (кожному з подружжя дозволяється мати тільки одного партнера в будь-який відрізок часу) та полігамії (особа може одночасно мати більше , ніж одного шлюбного партнера). Полігамія може проявитися у формі полігінії (чоловік може одночасно мати більше, ніж одну жінку) і поліандрії (жінка може мати двох або більше чоловіків одночасно). Американський соціолог Дж. Мердок дослідив 250 суспільств і прийшов до висновку, що в 145 суспільств існувала полігінія, в 40 переважала моногамія і лише в двох спостерігалась поліандрія

4.2 Мотиви до вступу у шлюб

емоційно-рефлексивний (пізнання іншого через риси);

рефлексивний (пізнання через почуття, звертається увага на якості людини);

інстинктивний;

інституціональні (бажання мати сім'ю);

конформістичні (пристосування);

інструментальні (сім'я використовується для досягнення мети);

егоїстичні (дівчину кинув коханий і вона, щоб помститися, виходить заміж за іншого), у чоловіків егоїстичні мотиви, у жінок - травматичні.

Від мотивів вступу до шлюбу залежить час, який майбутнє подружжя зустрічається до шлюбу. Якщо довго зустрічалися, то виступає емоційно-рефлективний мотив. Якщо зустрічалися недовго, то егоїстичні мотиви. Дуже короткий проміжок часу - інстинктивні мотиви.

4.3 Вибір партнера

Раніше існували привила, з якого кола має бути партнер: ендогамний (своє коло сім'ї) чи екзогамний (шукати партнера з іншої гілки). У виборі певну роль грає територіальна близькість на подібність суспільних умов. Переважно чоловік чи дружина належать до того самого народу, живе в тій самій місцевості, має подібне суспільне походження, освітній рівень і навіть фах. Не можна відкидати і підсвідомі чинники, що створюють своєрідний внутрішній візерунок, який часто виражають словами: “Вона в моєму (або не в моєму) смаку” До таких чинників належать:

подібність до батьків, або інших людей, яких любив в дитинстві;

риси, протилежні тим, яких не люблять;

спосіб поведінки, який викликає захоплення.

Інколи згадані чинники починають діяти підсвідомо, і людина в певний момент відкриває своє кохання. Але буває й так, що до поступово зростаючого зацікавлення особою приєднуються роздуми над її достоїнством. Іноді кохання народжується з першого погляду, але це радше виняток, який підтверджує правило: допоки почуття вибухне на повну силу, так, що його важко опанувати, воно повідомляє про себе слабшими сигналами. Перші, дуже слабкі сигнали кохання: жвава внутрішня реакція на чиєсь ім'я; приємність від чиєїсь присутності; бажання говорити про когось; нетерпляче очікування зустрічі. Доцільно якомога більше довідатися про людину, яка подобається, щоб рішення про шлюб було свідомим. Можна сприймати когось позитивно, незважаючи на вади, але про ці вади треба знати. Так можна уникнути розчарувань і претензій, які часто безпідставні, оскільки друга сторона не винна в тому, що її обрали сліпо і необдумано.

Закоханість - це особливий стан, проникнутий радісним і захоплюючим потягом до іншого (іншої), який виглядає єдиним і незамінним. Цей потяг дає відчуття щастя цілком особливе, що полягає в екстазі та муці одночасно. Вже смакується радість повного задоволення, але водночас відчувається, що дарування якраз через те, що воно потенційно абсолютне, єдине і вічне, неє без ризику. Ознакою справжньої любові є те, що своє попереднє життя ми бачимо у новому світлі: всі зв'язки перегруповуються навколо нової любові, а минуле вже не таке важливе, тому що ми почуваємося “народженими заново”. Перехід від закоханості до любові буває різноманітним. Може навіть трапитися, що палка закоханість не стане любов'ю. Або може народитися любов і без закоханості. Здебільшого палка закоханість поступово дає місце спокійному і глибокому почуттю, якого часто не визнають любов'ю, тому що бачать його таким спокійним і певним. Проте це правдива любов, яка щодня живиться взаємною відданістю і вірністю. Стосунки треба перервати, якщо видно, що закоханість є однобічною, якщо вона не переростає у любов.

4.4 Взаємне пізнання та його труднощі

він або вона (рідше обоє) не виявляються такими, якими є, тому що замкнені за вдачею або за звичкою, та тому, що були пригнічені у своїй сім'ї;

один партнер “одягає” на другого “одяг”, який йому більше подобається, отож не бачить, яким він є насправді, але яким хотів би його бачити;

один з двох не хоче відкритися, чи виявити щось із свого особистого життя, боячись втратити іншого;

один з двох (здебільшого той, хто слабший) забуває себе самого в пориві відданості і таким чином втрачає свою особистість, пристосовуючись до ідей, смаків, світогляду іншого.

Особа здатна любити, якщо

має достатньо сильний характер, щоб незалежно і відповідально вирішувати;

має відвагу і довір'я до себе у сфері діяльності;

має реальні погляди на життя, а не дешевий оптимізм чи гіркий песимізм.

4.5 Якість шлюбу

Фактори які впливають на якість шлюбу

власні риси особистостей;

історія життєвого досвіду;

середовище, з якого походить;

емоційна активність;

мотиви при вступу до шлюбу;

перший сексуальний партнер;

ступень невротичності партнерів (невротик хоче, щоб його любили, але сам не любить, особистість такого типу завжди має зранення);

тривалість зустрічей;

клімат в сім'ї;

якість шлюбу батьків;

ступень визнання (сприйняття) самого себе.

Матеріальні умови є другорядними і вони не впливають на якість шлюбу так само, як кількість дітей, освіта, релігійність.



5. Розлучення

Як правило, ініціатором розірвання сімейних стосунків виступають жінки. Серед інших причин розлучень - різні погляди на життя, алкогольна залежність чоловіка, сімейні конфлікти та бійки. Претензії чоловіків найчастіше зрада або дружина погана господиня. Якщо у подружжя нема майнових претензій та неповнолітніх дітей, їх розлучають за спільною заявою у відділі реєстрації актів громадського стану. Позовна заява про розірвання шлюбу - звичайна цивільна справа. Якщо подружжя не прагне до примирення і , то протягом 2-х тижнів позив розглядається, і шлюб офіційно розривається. Існують винятки з правил. Якщо під час попередньої розмови чоловік або жінка зізнається, що хоче зберегти сім'ю. Тоді слухання справи переноситься на пізніший термін, а сторонам надається час для примирення від 3-х до 6-ти місяців.

5.1 Процедура розлучення

Перший та самий швидкий шлях проведення розлучення - це звернення з відповідною заявою до органу реєстрації актів громадянського стану, де після сплати невеликого державного мита Ваш шлюб буде розірвано. Однак, Ви можете скористатися цією законодавче передбаченою можливістю тільки в тому випадку, якщо у Вас немає неповнолітніх дітей та розірвання шлюбу є Вашим спільним бажанням.

Другий шлях проведення цієї процедури здійснюється тільки у судовому порядку і починати треба із звернення до адвоката, який грамотно складе відповідний позов або заяву та надасть вам необхідну консультацію, враховуючи індивідуальність вашої ситуації. При цьому, згідно з вимогами Сімейного Кодексу України, в цій сфері виникли певні "нормативні ноу-хау", які Вам не завадить знати.



6. Діти

Батьківство - покликання спільне, проте реалізується воно чоловіком і жінкою неоднаково. Загалом народжують дитину обоє батьків, проте бути матір'ю і бути батьком - це різне. Батьками стають не для того, щоб мати дітей, а радше для того, щоб дати дітям можливість вийти у світ. Своєю любов'ю батьки створюють дитині можливість для розвитку, дають шанс навчитися любити. Вони обоє спільно виконують своє батьківське покликання: приймають дитину і дають їй можливість розвиватися аж до досягнення самостійності. Що означає бути матір'ю? Це народити дитину, привести дитину в світ, віддати дитину світові. Щоб народити дитину, треба спочатку прийняти її, тобто дати можливість розвинутись настільки, щоб вона могла жити самостійно. Прийнята своєю матір'ю, дитина покине її тіло, коли буде до цього готова і зможе жити окремо від матері. Мати приймає дитину не для того, щоб мати її в собі чи для себе, але для того, щоб дати малюкові шанс вийти у світ. Роль матері не вичерпується фізичним народженням. Щоб дитина увійшла у світ не тільки фізично, вона мусить досягти самостійності: не лише фізичної, а й психічної. Вона має навчитися приймати рішення, діяти, зав'язувати суспільні контакти. Щоб полюбити інших, вона мусить спочатку насититись материнською любов'ю. Дитина, не обійняти материнською любов'ю, стає ніби викиднем - може існувати фізично, але нездатна до нормального психічного життя. Із таких дітей виростають люди, які все життя шукають любові тільки для себе і винятково на собі зосереджують увагу, тому що вони ніколи не почувають себе в безпеці настільки, щоб змогти вийти за межі самого себе. Щоб навчитися справжній самостійності, зрілості рішень, відповідальності за власну сім'ю, вмінню діяти заради добра інших, дитина мусить спочатку навчитися любити. Цього навчає мити так само, як і ходити. Мати - перша людина, до якої дитина спрямовує свою доброзичливість, мусить бути насамперед доступною. Якщо її ніколи немає вдома, якщо вона завжди зайнята і ніколи не має часу попестити дитину, порозмовляти з нею, то не допоможуть жодні навчання. Тут також потрібен приклад: мати, даруючи дитині свою любов, кохаючи чоловіка і доброзичливо ставлячись до інших родичів, подає дитині приклад доброзичливого ставлення до людей. Праця жінки поза домом розглядається в 3-х фазах: з перспективи жінки, з перспективи сім'ї, суспільна перспектива. Жінка, яка працює, має зв'язок з іншим світом. Праця жінки, якби “вікно в світ”, дає почуття участі в суспільному житті. Але певного роду “мінус” є : вона не може в повноті віддатися дітям. Сім'я не багато втрачає, жінка робить сімейну атмосферу. Діти, через маму, яка працює, мають контакт з зовнішнім світом. Праця жінки є необхідною, існують професії, які потребують жінок. Для суспільства праця жінки є корисною. Коли працює чоловік, а жінка знаходиться вдома, то він є годувальником сім'ї. Це дає чоловікові почуття власної важності і зверхності над жінкою. Це патріархальна сім'я.

6.1 Початки виховання

Не всі діти однакові. Виховна система, заснована на догматичних або книжкових схемах має поступитися місцем системі, що буде зважати на природні вимоги кожної родини:

дитину треба виховувати не для себе, виховувати так, щоб вони могли вільно бути самими собою;

цінності, що передаються краще засвоюються з поведінки батьків, а не зі слів;

не занедбуючи здоров'я і зовнішній вигляд, треба дбати про реальне добро, щоб діти були здорові, чемні, охайні й приємні для себе і інших;

треба дбати про розум, розвиваючи і збагачуючи його;

дім і атмосфера в ньому повинні служити подружжю (і майбутнім дітям), а не вони дому;

батьки бажають дати своїм дітям добробут, але треба, щоб не бракувало любові і правдивого виховання;

дитина має засвоїти головні правила відносин між людьми: чесність, вірність, альтруїзм, самоконтроль, здатність турбуватися про іншого і прощати йому.

Ми передаємо дітям цінності, в які віримо, тому що її цінності також для нас важливі. Батьки, які стали на дорогу особистого і спільного росту не матимуть труднощів встановити зі своїми дітьми конструктивні відносини. Їм неважко буде:

слухати терпляче без посміху, розумові процеси у дітей повільні, тому потребують великого терпіння;

розуміти і поділяти їх почуття;

обмежити докори в конкретних ситуаціях. Навчитися сварити за конкретні вчинки, а не дитину в цілому;

хвалити за конкретні вчинки, ніколи не узагальнюючи;

створити спокійне оточення, просякнуте довір'ям і повагою свободи інших;

щодо дитини не треба бути непохитними, а старатися зрозуміти причину їхньої поведінки

6.2 Вади виховання

Непевність: дуже часто є наслідком нашої надмірної опіки та недовіри.

Неправда: може походити від страху бути покараними, від страху спричинити нам неприємність чи страждання.

Мнивство може походити від фізичної слабкості, від невдач, від недоречних порівнянь із братом, другом, батьком матір'ю.

Задирливість майже завжди є засобом розв'язання проблем, яким дитина не може знайти вирішення в іншій спосіб.

Подружня гармонія є запорукою доброго виховання дітей. Але буває і навпаки:

деякі важкі ситуації, нерозв'язані в подружжі, відбиваються на дітях;

батьки не є на одному рівні (чоловік трактує жінку як нижчу істоту, або жінка вважає чоловіка нездарою; тоді дитина матиме схильність переважати над іншою статтю, або над братом, сестрою чи батьками;

батьки часто сваряться, не контролюючи себе перед дитиною, яка починає боятися, щоб їх не покинули, або що вона є причиною незгоди; крім того, рідко буває так, що дитина займає нейтральну позицію; переважно вона стає на бік одного або другого;

батьки не виясняють причин незгоди і пасивно згоджуються з невдалими стосунками; тоді дитина часто стає засобом надолуження і предметом володіння одного чи другого;

батьки розлучаються: дитина майже завжди втрачає ясне поняття про моральній образ батьків, навіть через взаємне руйнування, до якого вони доходять” крім того, вчиться використовувати їхню ворожість, щоб легше одержати те, що хоче.



Примітки

Бабосов ".М. «Соціологія сім'ї». Процитовано 2010-05-30. (рос.)

Лавриненко В.Н. {{{Заголовок}}}. -- ISBN 5-238-00130-4. (рос.)

Література

М.Браун-Галковська, Домашня психологія, Свічадо, Львів, 2000р.

Р.Коста, Дж.Коста, І двоє стануть одним, Свічадо, Львів, 1997р.

Ф.Ней, М.Петерс, Шлях центуріона, Свічадо, Львів, 2001р.

Л.Фрид, И.П.Салазар, Пора выздоровлния, New-York, 1999

Размещено на Allbest.ru

...