Особливості групової соціальної роботи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості групової соціальної роботи

Група - відносно стійка сукупність людей, об'єднаних спільними цінностями, нормами, цілями, системою взаємин, взаємовпливів і включених до типових для них різновидів та форм діяльності. Діяльність груп може мати різні цілі, завдання і спрямованість, що обумовлює конкретні дії їх учасників у подоланні власних труднощів і задоволенні потреб [52, с. 202]. Як вважає І.Грига, метою сучасної соціальної групової роботи є систематична програмована активність групи людей, об'єднаних подібними інтересами або проблемами [52, с. 201].

Теоретичною основоюгрупової соціальної роботи є знання про сутність та основні особливості малих соціальних груп, теорії комунікації, теорії ролей, теорії конфлікту, поведінкові та інші теорії [52, с. 202].

Сутність групової роботи полягає у пріоритеті спілкування з іншими людьми, які мають дещо спільне. Як правило, це спільна проблема, але не обов'язково. Вся різноманітність організованих груп з великим розмаїттям цілей і форм роботи мають спільне - взаємодію між людьми, які перебувають «в одному човні». Отже, групова робота - це метод соціальної роботи, завдяки якій відбувається допоміжна діяльність через групові форми взаємодії. група соціальний формування

Особливість соціальної групової роботи полягає в тому, що вона дає можливість клієнтам соціальної роботи стати більш незалежними й ініціативними у прийнятті самостійних рішень стосовно важливих проблем та виявляти відповідальність за зміни, які відбуваються в їхньому житті. Ключовими цілями соціальної групової роботи є створення групового клімату, завдяки якому члени групи почувають себе достатньо упевненими для обміну досвідом розв'язання проблем; підтримання ініціативи членів групи, розвиток навичок спілкування, усвідомлення власної цінності; відновлення самоповаги.

Ще з давніх-давен відомо про більшу ефективність впливу на групу, аніж на окрему особу під час індивідуальної взаємодії. Прикладом можуть слугувати групові проповіді перших християн чи спроби «лікувати» прилюдно. У ті часи намагання вплинути на групу найчастіше були пов'язані з лікуванням душі чи тіла. Першу спробу наукового обґрунтування процесів, які відбуваються у групі зробив австрійський лікар Франц Месмер (кінець 18 ст.). Він висунув теорію «тваринного магнетизму» згідно з якою є магнетичний флюїд, який у випадку нерівномірного його розповсюдження, спричиняє хвороби. Тому завдання лікаря полягає в тому, щоб за допомогою певних маніпуляцій перерозподілити флюїди в організмах людей, і це краще робити, коли люди збираються в групи.

На початку ХХ ст.. виникла соціально-психологічна база групової роботи (яка прийшла на заміну медичній). Так Альфред Адлер, послідовник Зигмунда Фрейда, надавав великого значення соціальному контексту, в якому перебуває особистість. Адлер започаткував групову соціальну роботу: створював центри групових соціальних занять для простих людей - хворих на алкоголізм, невротичні проблеми дитячі терапевтичні групи.

Серед переваг групової роботи виділяють:

- економічні: економне використання часу та засобів;

- психологічні: фактор групової динаміки; фактор групового впливу (феномен наслідування, на учіння на чужому досвіді через аналіз групового матеріалу, розвиток уміння бачити себе таким, яким бачать людину інші люди)

Групова робота - це власне, будь-яка систематична програмована регулярна активність групи людей, що поділяють спільні інтереси або мають спільні проблеми з метою досягнення певних цілей.

Групова соціальна робота - форма соціальної роботи суть якої - робота з групою осіб, що мають подібні проблеми чи близькі інтереси. Мета - обмін інформацією, розвиток практичних умінь і потенційних здібностей, зміна ціннісних орієнтацій, орієнтування людей на соціально позитивні норми поведінки. Здійснюється у формі бесіди, дискусій, тренінгу, рольової та ділової гри.

Групова робота як метод соціальної роботи

Сьогодні існує три моделі групової роботи :

- терапевтична групова робота - групова психотерапія;

- соціальна групова робота;

- групи самодопомоги.

Соціальна групова робота - метод соціальної роботи, який допомагає індивіду покращити соціальне функціонування за допомогою цілеспрямованого групового досвіду та дозволяє більш ефективно справлятися з проблемами. Виділяють освітні, дискусійні, соціальні терапевтичні групи.

Освітні групи займаються обміном інформацією та формуванням навичок через прямі інструкції. Це необхідно як для набуття нових знань та вмінь, так і для підготовки до наступного етапу життя (наприклад: до та після виписки з лікарні).

Дискусійні групи мають на меті обговорення питань, проблем, які є актуальними для певного кола людей. Відбувається обмін досвідом, поглядами між учасниками групи.

Соціальні терапевтичні групи ставлять собі за мету підтримку адаптивних форм поведінки або модифікацію неприйнятних форм поведінки (зловживання психоактивними речовинами, асоціальна поведінка).

У соціальній роботі виділяють групи самодопомоги, взаємодопомоги, самокеровану групову роботу. Вибір терміну не є принциповим моментом для відображення сутності діяльності груп. Групи самодопомоги є колективною спробою індивідів, що мають схожий досвід, об'єднатися для співпраці з метою реалізації власних потреб чи потреб громади за допомогою обміну інформацією, взаємопідтримки та, в деяких випадках, представництва.

Виділяють певні типові ознаки, що допомагають ідентифікувати групу як групу самодопомоги:

- гнучка структура, що визначає її мобільність в наданні допомоги;

- люди зі спільним життєвим досвідом, ситуацією чи проблемою збираються разом, щоб щось змінити;

- почуття причетності, бажання допомагати іншим і прагнення розділити з ними сьогодення та майбутнє;

- право прийняття рішень щодо діяльності групи належить тим, хто до неї входить, і засноване на принципі демократичності;

- навіть у разі існування ієрархії керівники не мають в своєму розпорядженні системи заохочень та санкцій, які є силовим засобом. Члени групи залишають її, коли вона перестає відповідати їхнім потребам;

- члени групи прямо чи опосередковано отримують користь від діяльності групи;

- діяльність часто викликана необхідністю протистояти ізольованості, дискримінації та іншому негативному ставленню спільноти до певної групи людей.

Одна з найважливіших ознак груп самодопомоги полягає у тому, що вони діють без участі професіоналів, хоча останні можуть бути залучені на етапі створення груп як консультанти, але ні в якому разі не як лідери.

Робота в громаді - це процес допомоги спільноті шляхом організації колективних дій (20). Термін "громада" вживається у двох значеннях:

- територіальна громада, тобто об'єднання людей, які мешкають на одній території;

- громада за інтересами, тобто об'єднання людей, які є близькими за інтересами або проблемами (хвороба, догляд за дітьми з вадами тощо).

В американському визначенні "громади" (21) наголошується на тому, що це "групи індивідів або сімей, члени яких

- поділяють певні цінності, мають спільні інтереси,

- або користуються послугами певних служб та організацій,

- або живуть в одній місцевості".

Догляд у громаді протистоїть по своїй суті резидентному догляду (або догляду в інтернатних установах) і передбачає організацію та розвиток послуг, необхідних громаді для того, щоб її члени почували себе комфортно. Так, наприклад, у громаді, в якій розвинено догляд за дітьми з розумовими вадами, будуть створені денний та кризовий центри, групи самодопомоги батьків, центр раннього втручання, патронаж, реабілітаційні служби, групи тимчасового догляду тощо. Тому сім'ї, яка має дитину з розумовою вадою, не потрібно поміщати її до інтернату і, таким чином, ізолювати і позбавляти можливості розвиватися у звичних та захищених умовах.

Отож, у громаді має бути створено достатньо служб та організацій, які б відповідали потребам різних груп клієнтів. Велика роль у цьому процесі належить соціальному працівнику, який часто має виступати ініціатором організації та наснаження громади для активних дій.

Планування групової соціальної роботи

Підготовка до проведення заняття з використанням групової роботи включає в себе:

· визначення завдання уроку;

· вибір способів постановки цього завдання перед групою;

· планування числа груп, кількості учнів у них і їх розміщення в класній кімнаті;

· визначення структури взаємодії учнів і виконуваних ними ролей;

· забезпечення необхідними матеріалами;

· вибір способів оцінки результатів роботи школярів. Характер навчального завдання визначається насамперед педагогічними цілями. Якщо на уроці з громадянської освіти необхідно, щоб школярі відчули на практиці, що таке робота в умовах демократії, слід підібрати проблему, вирішуючи яку школярам потрібно прийти до консенсусу після тривалої дискусії і її всебічного обговорення. Якщо треба розвинути комунікаційні навички, вміння розповідати, потрібно вибрати таку тему, яка цікава школярам сама по собі і яку вони із задоволенням будуть обговорювати. А якщо треба удосконалювати навички літературної композиції, завдання може включати редагування погано підготовленого тексту, багатого граматичними, стилістичними і фактичними помилками (наприклад, публічний виступ народного депутата Державної Думи першого скликання).

Таким чином, завдання групі практично цілком визначаються навчальними цілями і наявним матеріалом. Одні з них краще підходять для групової роботи, інші переважно виконувати фронтально або індивідуально. Щоб діяльність була осмисленою, а змістовний матеріал не губився з уваги, бажано, щоб завдання відповідало наступним вимогам:

· було суперечливим, мало кілька рішень, допускало кілька можливих відповідей;

· формулювалося в захоплюючій формі, було цікавим саме по собі, зацікавлювало школярів в пошуку рішення;

· надавало можливість для програми ідей, які є у членів групи. Важливий ресурс групової роботи - різноманітність життєвого досвіду входять до неї членів;

· вимагало для свого рішення використання різних талантів (складати, малювати, доповідати, організовувати і т.п.);

· включало в себе необхідність використовувати різні навички для підготовки підсумкового продукту (читати, писати, виступати, оформляти матеріал на комп'ютері тощо);

· було достатньо важким, щоб заради його рішення коштувало старатися. І навпаки, завдання навряд чи підійде для групової роботи, якщовони порівняно просте, якщо для пошуку вірного рішення не треба висувати і перевіряти різні гіпотези, якщо завдання простіше виконати індивідуально.

Початок групової роботи в класі має свої особливості. Часто, якщо обрана дійсно хороша задача, заинтересовавшая школярів, вони відразу впадають її вирішувати, не звертаючи уваги на необхідність організувати і структурувати свою роботу. Щоб уникнути цього, треба почати заняття з інструктажу. Звертається увага на особливості завдання і на поведінку, яка очікується від школярів, на важливість уважного виконання відповідних ролей. Інструктаж слід укласти в 2-3 хвилини. Якщо для виконання завдання потрібно знайомство з новими поняттями, треба запланувати вступний урок, на якому школярі отримають необхідну початкову підготовку. Для того щоб налаштувати школярів на роботу в групах, проводиться коротка «розминка».

Складна групова робота, як правило, вимагає ретельного планування і тривалого інструктажу. Щоб уникнути довгих (і нудних) розмов, слід підготувати для школярів письмову інструкцію, читання якої після короткого вступного слова вчителя допоможе школярам відразу приступити до справи.

Ознайомлення з інструкцією - обов'язкове для школярів дію при вирішенні задачі. Читання інструкції, тлумачення її змісту, «примірювання» її на себе, планування і розподіл роботи утворюють важливу складову частину активності групи. Інструкція повинна бути написана гарною літературною мовою, по можливості коротко і ясно. Відомо, що написати гарну інструкцію непросто. Однак витрачений на це час окупається якістю роботи груп. Хороший спосіб перевірити якість складеної інструкції - показати її колезі-вчителю.

Якщо при роботі в класі якісь пункти інструкції викликають у школярів утруднення, не треба поспішати дати готову відповідь, слід надихнути групу на пошук власного рішення. Це допоможе школярам усвідомити, що вони мають право приймати рішення, самостійно шукати вихід з неясною ситуації. Недостатньо точна інструкція може помітно вплинути на зміну планів роботи в класі, тому слід якомога раніше виявити можливі непорозуміння і при необхідності скоригувати їх, звернувшись до всього класу.

Кращий прийом підготовки інструкції - уявити себе на місці члена групи, якому треба виконати всі етапи роботи. Що треба знати, щоб перейти до наступного кроку? Припустимо, в ході роботи потрібно матеріал (словник) з бібліотеки. Хто вирішує, кому за ним поїхати? Хто і як буде вибирати необхідний матеріал зі словника? Які питання треба висвітлити в ході підсумкової презентації роботи? Скільки часу буде у групи, щоб представити свої результати? Скільки людей будуть приймати участь у виступі? Хоча всяке серйозна справа дійсно складається з безлічі дрібниць, не має сенсу перевантажувати інструкцію деталями: чим довше і докладніше інструкція, тим більше непорозумінь і різночитань вона викликає. І якщо треба, щоб у групі почалися дебати, з'явилися помилкові рішення, а самі школярі отримали реальний досвід колективної роботи, слід запропонувати їм прийняти рішення по неоднозначно понимаемому пункту інструкції самостійно.

Складається з кількох стадій

Стадія А. Підготовка працівників. Ця стадія передує безпосереднім контактам з користувачами соціальних послуг, її метою є підготовка спеціалістів для самокерованої групової роботи, планування групи. З цією метою відбувається ретельний добір команди співпрацівників, пошуки належної консультаційної підтримки, з'ясовують та узгоджують принципи імпаурменту (спосіб надання соціальних послуг чи допомоги; правильне усвідомлення особистості, її внутрішнього світу, можливостей, потенціалу, адекватна інтерпретація поведінки тощо).

Стадія Б. Створення груп. Працівники спільно з користувачами створюють групу, керуючись принципом "відкритого планування". Це стимулює стиль роботи, за якого користувачі соціальних послуг самі встановлюють групові норми, визначають та аналізують коло проблем, ухвалюють завдання та цілі.

Стадія В. Група готується до дій. На цій стадії група відповідає на запитання: Що? Чому? Яким чином? Як вирішується та чи інша проблема, проблемна ситуація, які виходи з них? Працівники допомагають групі виробити свій власний план -- порядок денний. Питання "що це за проблеми, які ми маємо вирішити?" -- працівники допомагають групі з'ясувати причини виникнення цих проблем. Питання -- "чому існують ці проблеми?" -- працівники допомагають групі вирішити, яких заходів слід ужити, визначити головні цілі та встановити завдання: -- питання "яким чином ми можемо досягти змін?"

Стадія Г. Дії групи. Учасники переходять від обговорення до дій: діють згідно з ухваленим планом. Етапи визначення проблем і дії згідно з ухваленим планом можуть повторюватися кілька разів, перш ніж зросте впевненість учасників і група перейде до дій.

Стадія Д. Група діє самостійно. Група продовжує встановлювати взаємозв'язки між запитаннями "Що? Чому? Яким чином?". Іншими словами, учасники приділяють увагу ширшим питанням та широкомасштабним акціям. Тепер працівники відходять на задній план і можуть взагалі залишити групу. На цій стадії учасники вчаться контролювати власне життя, те, як їх сприймають інші, зростаюча самооцінка вказує їм, що вони мають на це право. На цій стадії група аналізує те, чого вона досягла; визначає коло нових питань, які треба розглянути -- з'являється нове формулювання "що?". Група оцінює взаємозв'язки між різними, вже розглянутими питаннями -- нове формулювання "чому?". Група вирішує, яких заходів слід вживати надалі -- нове формулювання "яким чином?". Етапи цієї стадії повторюються впродовж усього існування групи.

Самокерована групова робота виявилася ефективним методом соціальної роботи з дітьми, молоддю, інвалідами, жінками, родичами клієнтів соціальних служб. Часто самокерована групова діяльність стимулювала її учасників до виходу на новий рівень взаємодопомоги -- створення недержавної організації, об'єднання, асоціації, фонду з метою відстоювання своїх прав та інтересів в органах влади. В Україні метод самокерованої соціальної роботи використовується в рамках проекту Міжнародного дитячого фонду ЮНІСЕФ "Деінституалізація системи утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", "Молодь за здоровий спосіб життя" та ін.

Список використаної літератури

1. Соціальна робота: В 3 ч. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська Академія», 2004. - Ч.2: Теорії та методи соціальної роботи / А.М. Бойко, Н.Б. Бондаренко, О.С. Брижовата та ін.; За ред. Т. В. Семигіної, І.М. Григи. - 2004. - 224с.

2. Практика социальной работы: под ред. К. Ханфея и Т. Филпота - Амстердам-Київ, 2006 (Асоціація психіатрів України, Geneva Iniciative)

3. І. Грига, Г. Ходас (Школа соціальної роботи НаУКМА) «Зміни ставлення до проблеми залежності у родичів хворих на алкоголізм та наркоманію внаслідок групової роботи »

4. Принцип активизации в социальной работе: под ред. Ф. Парслоу. - М.: «Аспект Пресс», 1997. - 223с. (серия «Социальная работа в меняющемся мире»)

5. «Складові нашого успіху»: Досвід реалізації Проекту попередження торгівлі людьми в Україні 1998-2004 (Winrock International)

6. Клиники, дружественные к молодежи (пособие для организатора) - Новосибирск: ЗАО «Новополигрфцентр», 2004. - 300с.

7. Технологія проведення тренінгів з формування здорового способу життя молоді / Г.М. Бевз, О.П. Главник - К.: Держ. ін-т проблем сім'ї та молоді, 2005. - 172с.

2. Лукас Д., Васильченко О. Етичні принципи та цінності соціальної роботи // Соціальна робота в Україні: перші кроки / Під ред. В. Полтавця. - К., 2000. - С. 36.

4. Сидоров В. Ролі та функції соціальних працівників // Соціальна робота в Україні: перші кроки / Під ред. В. Полтавця. - К, 2000. - С. 46.

5. Соціальна робота в Україні: перші кроки / Під ред. В. Полтавця. -К., 2000. - С. 4

Размещено на Allbest.ru