Групова динаміка, лідерство та керівництво в групі

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Поняття про групову динаміку

Групова динаміка - це процес, в ході якого взаємодіють соціальні та психологічні детермінанти (причини), які можуть надати вплив на поведінку індивідів, що складають даний колектив. Цей термін Курт Левін ввів в 1934 році в такі галузі медицини, як психологія і психотерапія. Мета і ідея групової психотерапії полягає не тільки в налагодженні групової взаємодії, але і в самій динаміці розвитку цієї групи і кожного з складових її індивідів у напрямку позитивного розвитку та одужання.

Групова динаміка умовно підрозділена на три основних етапи:

1) етап податливості;

2) етап ідентифікації;

3) етап присвоєння.

На етапі податливості учасники групи починають піддаватися на вплив один одного окремо, всієї групи цілком і лікаря. Точніше буде сказати, що вони починають зрушуватися з позиції несвідомої самозахисту власного внутрішнього світу, захисту свого ставлення до неврозу або ж до іншої проблеми психологічного плану, що призвела їх у цю групу. Однак вони поки ще не сприймають сторонні впливи і думки, а тільки починають знімати свій захист від зовнішніх впливів і приймати ті норми і правила роботи в групі, які були викладені доктором. Починає складатися добровільна, але поки тільки формальна спільність серед членів групи. Але оскільки всі люди різні, то й процеси психологічної адаптації у кожного йдуть з різною швидкістю.

На етапі ідентифікації групова динаміка знаходить свій подальший розвиток в появі готовності в учасників групи вже не формально, а за участю і розумінням вислуховувати думки інших і дискутувати з ними. На даному етапі зароджується неформальна спільність, відчуття когось «ми» групи, незважаючи навіть на певні розбіжності і неприйняття окремими членами групи один одного.

На етапі присвоєння проходить процес прийняття окремими учасниками тих групових цінностей, які вже склалися на попередніх етапах як своїх, навіть готовність ними оперувати у своїй власній особистому житті від власного імені.

Поняття групової динаміки включає в себе такі корисні лікувальні фактори, як навіювання надії, згуртованість в колективі, узагальнення себе з групою, надання інформації оточуючим, міжособистісне навчання, множинний перенесення, розвиток умінь міжособистісного спілкування, що імітує стандарт поведінки.

Розглянемо деякі з цих, безумовно , корисних факторів:

Згуртованість. Практика показала, що більшість учасників найсильніше страждають саме від самотності психологічного або фізичного, що, у свою чергу, викликає у людей почуття непотрібності, незахищеності, високу тривожність. Групова динаміка дозволяє ліквідувати першопричину, а саме відчуття самотності, адже в тих групах, які склалися вдало, виникає аффіляція, - почуття приналежності до спільноти. І як наслідок, з'являється почуття захищеності, а почуття тривожності може зникнути повністю.

Навіювання надії. Буває, що групова динаміка об'єднує не лише тих людей, які позитивно впливають один на одного, а й таких, що впливають негативно, знижують впевненість у собі, поселяють в душі скептицизм. Тому при підборі груп спеціалісту потрібно бути дуже уважним і враховувати індивідуальні переваги кожного з пацієнтів.

Узагальнення. Цей ефект дуже близький ефекту згуртованості, оскільки при підборі груп лікарі орієнтуються на спільність проблем учасників кожної конкретної групи.

Коли учасники бачать навколо себе людей з подібними проблемами, то зникає відчуття самотності, з'являється надія, а разом з ними зросте шанс на успіх лікування.

2. Лідерство та керівництво у групі. Типи керівництва

Проблема лідерства і керівництва - одна з кардинальних проблем соціальної психології.

Лідер (від англ. leader - провідний, керівник) - особистість, що користується визнанням та авторитетом в групі і за якою група визнає право приймати рішення про дії у важливих ситуаціях, бути організатором діяльності групи і регулювати відносини в ній.

Поняття “лідер” пов'язано з поняттями “управління” і “керівник”. На відміну від лідера, який переважно здійснює регуляцію міжособистісних стосунків у групі, керівник здійснює регуляцію офіційних стосунків. Лідер - це член групи, який добровільно взяв на себе значну міру відповідальності у досягненні групових цілей. Формальний лідерпризначається або вибирається, набуваючи таким чином офіційного статусу керівника.Неформальний лідер - це член групи, який найбільш повно у своїй поведінці відповідає груповим цінностям і нормам. Він веде групу, стимулюючи досягнення групових цілей і виявляючи при цьому більш високий рівень активності порівняно з іншими членами групи.

Лідер і керівник мають справу з однопорядковим типом проблем, а саме - вони повинні стимулювати групу, націлювати її на вирішення певних задач. В психологічних характеристиках їх діяльності є багато спільних рис. Однак лідерство - це чисто психологічна характеристика поведінки окремих членів групи. Керівництво у більшості є соціальною характеристикою відносин у групі, перш за все з точки зору розподілу ролей управління і підпорядкування.

Типи лідерства

Лідери розрізняються за:

· способом організації змісту діяльності колективу

а) лідер-програміст - спроможний створити способи колективної діяльності і надихає колектив на її виконання;

б) лідер-виконавець - організовує виконання вже створеної (опрацьованої) програми;

в) універсальний лідер - уособлює в собі програміста і виконавця;

· характером діяльності

а) лідер діяльний - який постійно демонструє свої здібності;

б) лідер ситуативний - який виявляє себе лише в певних ситуаціях.

3. Стилі керівництва

а) авторитарний (синонім директивний, вольовий) - стиль базується на жорсткому способі управління, недопущенні ініціативи.

При автократичному стилі відбувається виразний поділ на керівника й підлеглих, тих, які командують, і тих, що зобов'язані виконувати накази, розпорядження. Керівник-автократ сам визначає мету діяльності групи та спосіб її досягнення і лише незначною мірою дозволяє членам групи прилучатися до прийняття рішень. Він монополізує більшість одержуваної інформації та право на ініціативу, сприймається оточуючими як диктатор чи деспот, не виявляє гнучкості в ставленні до подій у групі, а його сприйняття світу в даному випадку явно негативне. Наслідком такого стилю управління стає зменшення числа ініціатив і послаблення міжособових контактів. У групі назрівають тенденції до бунту, а деколи й реальна агресія, хоча група як цілісність має загалом непогані результати.

Позитивні аспекти стилю - дисципліна, швидке реагування в екстремальних ситуаціях; негативні - низька ініціатива, можливе погіршення психологічного клімату в колективі.

Авторитарний стиль керівництва доцільно використовувати в ситуаціях, де потрібне жорстке підкорення певним вимогам (військова служба), у випадку, коли виникає потреба швидко і одноосібно розв'язати кризову, конфліктну ситуацію;

б) демократичний - базується на колегіальності прийняття рішень, врахуванні думок і, за можливості, побажань підлеглих, передачі частини повноважень підлеглим. Це стиль заохочення, ініціативи.

При демократичному стилі відсутній радикальний поділ на керівника й керованих, хоча фактично конкретні структури управління в такій групі наявні. Члени цієї спілки допущені до участі в прийманні рішень та формуванні цілей і норм колективної праці. Ініціатива стимулюється завдяки застосуванню обговорень, дискусій, самодіяльності та наголошенню на суспільних інтересах. На відміну від автократів для демократичних керівників характерні:

- більша впевненість у собі (вона живиться порозумінням з групою та її підтримкою);

- переважно екстраверсійна спрямованість;

- оптимізм;

- більша емоційна врівноваженість;

- виразніша схильність до безтурботної поведінки;

- наголошення на суспільних цінностях.

Позитивні аспекти стилю - гарний психологічний клімат, спроможність підлеглих до прийняття самостійних рішень, негативні - може призвести до низької дисципліни, невисока мобільність у прийнятті рішень в екстремальних умовах.

Демократичний стиль лідерства передбачає досить відчутний вплив керівника чи лідера на групу, але він координує свої дії з груповими очікуваннями. Цей стиль переважає в більшості груп в звичайних умовах існування;

в) ліберальний (номінальний) - керують підлеглі, “вказівки не даються”, “своя людина”.

Для цього стилю характерне недостатнє втручання керівника в ті справи, які вирішуються в колективі. Постійно зароджуються різноманітні конфлікти, апатія, невдоволення з приводу відсутності конкретного плану дій, а головне - низька працездатність групи. Ліберальний керівник фактично не впливає на життя групи, що приводить до виділення із середовища її членів особи, яка бере на себе роль лідера. Очевидно, що він переважно вибирає автократичний стиль керівництва. На прикладі наслідків ліберального управління групою можна переконатися в необхідності керівника. Тож проблема полягає не в тому, чи має бути в групі керівник, а який він повинен бути.

Ліберальний стиль керівництва в групі, де керівник не здатен приймати рішення, контролювати ситуацію, тобто не вміє чи не хоче виконувати свої функції, призводить до неефективної діяльності групи. Але у деяких випадках, коли група складається з високосвідомих працівників, здатних до самоорганізації та самоконтролю, також у випадках ситуації неформальних стосунків (корпоративна вечірка, відпочинок групи “на природі”, неформальне спілкування) цей стиль може виявитися доречним та дієвим;

г) керівник у якому співіснують якості різних типів керівництва.

Саме керівник, який має навички застосування кожного з трьох стилів керівництва в конкретній ситуації в певній групі може вважатися найбільш професійним як керівник чи лідер.

Диференціація лідерів можлива і за іншими ознаками: лідер-ерудит, емоційний лідер, позитивний і негативний лідери.

4. Статус особистості в групі його значення та методика вивчення

Слово "статус" прийшло у соціологію з латинської мови. У Стародавньому Римі воно позначало стан, правове становище юридичної особи. В кінці ХІХ ст. британський історик Мейн додав йому соціологічне значення.

Статус - це певна позиція в соціальній структурі групи чи суспільства, пов'язана з іншими позиціями за допомогою системи прав та обов'язків. Соціальним статусом називається загальне положення особистості або соціальної групи в суспільстві, пов'язане з певною сукупністю прав і обов'язків.

Будь-яка людина займає кілька позицій, тому що бере участь в різних групах і організаціях. Кожну людину, таким чином, характеризує статусний набір (термін ввів Р. Мертон). Статусний набір - сукупність всіх статусів, які займає даними індивідом.

Соціальний статус, забезпечуючи певні права і можливості і багато до чого зобов'язує. За допомогою статусів упорядковуються, регламентуються відносини між людьми. Соціальні статуси відображаються як у зовнішньому поводженні і вигляді - одязі, жаргоні, манерах, так і у внутрішній позиції особистості - установках, ціннісних орієнтаціях, мотивах. Кожен статус вимагає і дає людям можливість досягнення соціальних очікувань людей з їх модифікації, якщо не створює умов реалізації даних очікувань. У цьому сенсі прав відомий польський соціолог Ф. Знанецький (1882-1958), який вважав, що соціолог повинен брати людського індивіда не тільки так, як він "дійсно є" органічно і психологічно, але як він "зроблений" іншими і самим собою в їх і його власному досвіді соціального життя.

З соціологічної точки зору в індивіді первинні його соціальна позиція і функція. Органічні і психологічний особливості індивіда, по Знанецкого, є простоматеріал, з якого в процесі освіти і самоосвіти формується соціальна особистість. Соціальний статус особистості впливає на її поведінку. Знаючи соціальний статус людини, можна легко визначити більшість якостей, яким він володіє, а також передбачити дії, які він буде здійснювати. У процесі взаємодії з іншими індивідами кожна людина виконує певні соціальні функції, які визначають його соціальний статус. Однак, незважаючи на те, що поведінка особистості багато в чому визначається тим статусом, який вона займає, і тими ролями, які вона грає в суспільстві, вона (особистість) тим не менше, зберігає свою автономію і певну свободу вибору. І хоча в сучасному суспільстві спостерігається тенденція до уніфікації і стандартизації особистості, повної її нівелювання, на щастя, не відбувається.

Індивід має можливість вибирати з безлічі соціальних статусів і ролей ті, які дозволяють йому краще реалізувати свої плани, максимально ефективно застосовувати свої здібності. Будь-яке рольовий припис намічає тільки загальну схему поведінки людини, зберігаючи за ним можливість вибору шляхів його виконання.

У ту безліч статусів, які людина має в системі соціальних зв'язків, особливу роль грають генеральні (загальні) статуси. Перший - статус людини, її права та обов'язки. Інший генеральний статус - статус члена даного суспільства, держави (громадянина). Генеральні статуси є фундаментом статусної позиції особистості. Інші ж статуси відносяться до особливих, тобто диференціюються конкретне суспільство.

5. Соціальні ролі особистості

Вперше визначення соціальної ролі було дано американським соціологом Р. Лінтон в 1936 р. Він розглядав соціальну роль як динамічну сторону соціального статусу, як його функцію, пов'язану з набором норм, відповідно до яких повинна вести себе в певних ситуаціях особистість. Ці норми визначають ті види поведінки, які людина, що володіє даним соціальним статусом, може здійснювати по відношенню до особи з іншим статусом і, навпаки, вчинки другої особи по відношенню до першого. Поняття соціальної ролі, таким чином, відноситься до таких ситуацій соціальної взаємодії, коли регулярно і впродовж тривалого часу особистість відтворює в певних обставинах усталені риси поведінки, тобто його певні стереотипи, що відповідають очікуванням інших людей. Тому соціальну роль можна визначити і як сукупність очікувань і вимог, що пред'являються соціальною групою, суспільством в цілому до осіб, які займають певні статусні позиції. Ці очікування, побажання, вимоги втілюються в конкретних соціальних нормах 10.

Отже, соціальна роль, виникаючи у зв'язку з конкретною соціальною позицією (статусом), займаної даної особистістю соціально-стратифікаційної структурі суспільства, виступає разом з тим в якості конкретного, нормативно схвалюваного способу поведінки, обов'язкового для даної особистості. Тому соціальні ролі, що виконуються тим чи іншим індивідом, стають вирішальною характеристикою його особистості.

У результаті, поняття соціальної ролі можна сформулювати як очікування, що пред'являється суспільством до особистості, що займає той чи інший статус . Вона не залежить від самої особистості, її бажань і існує як би крім і до самої особистості. Основні вимоги до особистості вироблялися, шліфувалися суспільством і існують незалежно від конкретних людей, всупереч їх бажанням і уявленням.

Освоєння ролей відбувається в процесі соціалізації, причому число їх постійно збільшується. У ранньому дитинстві людина виконує роль дитини, якій прищеплюють певні правила гри. Потім до нього додається роль вихованця дитсадка і т.д. Надалі дитина виконує роль учня, члена молодіжної групи та ін

Оскільки кожна людина виконує декілька ролей, можливий рольовий конфлікт: батьки і однолітки очікують різного поведінки від підлітка, а він, виконуючи ролі сина і приятеля, не може одночасно відповідати їх очікуванням.

Види соціальних ролей визначаються різноманітністю соціальних груп, видів діяльності і відносин, у які включена особистість. У залежності від суспільних відносин виділяють соціальні та міжособистісні соціальні ролі.

Соціальні ролі пов'язані з соціальним статусом, професією або видом діяльності (вчитель, учень, студент, продавець). Це стандартизовані безособові ролі, що будуються на основі прав і обов'язків, незалежно від того, хто ці ролі виконує. Виділяють соціально-демографічні ролі: чоловік, дружина, дочка, син, онук. Чоловік і жінка - це теж соціальні ролі, біологічно зумовлені і передбачають специфічні способи поведінки.

Міжособистісні ролі 13 пов'язані з міжособистісними відносинами, які регулюються на емоційному рівні (лідер, скривджений, нехтуємо, кумир сім'ї, улюблений і т. д.).

У житті, в міжособистісних відносинах, кожна людина виступає в якій-то домінуючою соціальної ролі, своєрідному соціальному амплуа як найбільш типовому індивідуальному образі, звичному для оточуючих. Чим більш тривалий період часу існує група, тим звичніше стають для оточуючих домінуючі соціальні ролі кожного учасника групи і тим складніше змінити звичний для оточуючих стереотип поведінки.

Основні характеристики соціальної ролі виділені американським соціологом Толкотом Парсонсом 14. Він запропонував наступні п'ять характеристик будь-якій ролі.

Емоційність. Деякі ролі (наприклад, медичної сестри, чи лікаря поліцейського) вимагають емоційної стриманості в ситуаціях, що звичайно супроводжуються бурхливим проявом почуттів (мова йде про хворобу, страждання, смерті). Від членів родини і друзів очікується менш стримане вираження почуттів.

Спосіб отримання. Деякі ролі обумовлені запропонованими статусами, наприклад, дитини, чи юнака дорослого громадянина; вони визначаються віком людини, що виконує роль. Інші ролі завойовуються; коли ми говоримо про професора, ми маємо на увазі таку роль, що досягається не автоматично, а в результаті зусиль особистості.

Масштаб. Деякі ролі обмежені певними аспектами взаємодії людей. Так, ролі лікаря і пацієнта обмежені питаннями, які безпосередньо відносяться до здоров'я пацієнта. Між дитиною і його чи матір'ю батьком установлюються відносини більш широкого плану.

Формалізація. Деякі ролі передбачають взаємодія з людьми відповідно до встановлених. правилами. Наприклад, бібліотекар зобов'язаний видати книги на певний строк і зажадати штраф за кожний прострочений день з тих, хто затримує книги. При виконанні інших ролей допускається особливе звертання з тими, з ким у вас склалися особисті відносини.

Мотивація. Різні ролі обумовлені різними мотивами. Очікується, скажемо, що заповзятлива людина поглинена власними інтересами - його вчинки визначаються прагненням дістати максимальний прибуток. Але, наприклад, священик трудиться головним чином заради суспільного блага.

Будь-яка роль включає деяке сполучення цих характеристик.

Соціальні ролі та їх значення для людини по-різному інтерпретуються в науковій літературі. Біхевіорістская концепція соціальної ролі обмежує предмет дослідження безпосередньо спостережуваним поведінкою людей, взаємодією індивідів: дія одного виявляється стимулом, що викликає відповідну реакцію іншого 15. Це дозволяє описати процес взаємодії, але не розкриває внутрішньої сторони особистості,характеру суспільних відносин, ролей і соціальних очікувань. Внутрішня структура особистості (ідеї, бажання, установки) має у своєму розпорядженні до одних, але не сприяє вибору інших ролей.

Соціальна роль, яку виконує людина, дуже значна в його житті, в його умінні ефективно функціонувати в рамках суспільства. Так, на думку Е. Фромма "Людина продає не тільки товари, але продає самого себе і відчуває себе товаром ... Якщо якості, які може запропонувати людина, не користуються попитом, то у нього немає взагалі ніяких якостей ..." 16.

Сформулюємо проміжні висновки:

Особистість - складне поняття, яке є одним з центральних понять соціології, філософії та психології. На соціологічне поняття особистості помітно впливають філософські концепції і психологічні теорії. Особистість є тим механізмом, який дозволяє інтегрувати своє «Я» і власну життєдіяльність, здійснювати моральну оцінку своїх вчинків, знаходити своє місце не тільки в окремій соціальній групі, але і в житті в цілому, виробляти сенс свого існування, відмовлятися від одного на користь іншого . У соціологічних роботах особистість трактується як сукупність ролей і статусів, які вона займає в суспільстві.

Соціальна роль - очікування, що пред'являється суспільством до особистості, що займає той чи інший статус. Вона не залежить від самої особистості, її бажань і існує як би крім і до самої особистості. Основні вимоги вироблялися, шліфувалися суспільством і існують незалежно від конкретних людей, всупереч їх бажанням і уявленням. Основні характеристики соціальної ролі - емоційність; спосіб отримання; масштаб; формалізація і мотивація. Загалом, соціальна роль, яку виконує людина, дуже значна в його житті, в його умінні ефективно функціонувати в рамках суспільства.

6. Соціалізація особистості

груповий лідерство керівництво соціалізація

Поняття та сутність соціалізації

Людина - істота соціальна. З перших днів свого існування він оточений собі подібними, включений до різного роду соціальні взаємодії. Перший досвід соціального спілкування людина набуває ще до того, як починає говорити. Будучи частиною соціуму, людина набуває певного суб'єктивний досвід, який стає невід'ємною частиною особистості. Соціалізація - процес і результат засвоєння і подальшого активного відтворення індивідом соціального досвіду. Процессоціалізації нерозривно пов'язаний із спілкуванням та спільною діяльністю людей.

Сутність соціалізації полягає в поєднанні пристосування і відособлення людини в умовах конкретного суспільства. Процес соціалізації та адаптації тісно взаємопов'язані. Адаптація передбачає узгодження вимог і очікування соціального середовища по відношенню до людини з його установками і соціальною поведінкою; узгодження самооцінок і домагань людини з його можливостями і з реаліями соціального середовища. Таким чином, адаптація - це процес і результат становлення індивіда соціальною істотою. Відокремлення - процес автономізації людини в суспільстві. Результат цього процесу - потреба людинимати власні погляди та наявність таких (ціннісна автономія), потреба мати власні прив'язаності (емоційна автономія), потреба самостійно вирішувати особисто його дотичні питання, здатність протистояти тим життєвих ситуацій, які заважають його самозміни, самовизначення, самореалізації, самоствердження (поведінкова автономія). Таким чином, відокремлення - це процес і результат становлення людської індивідуальності.

Зі сказаного випливає, що в процесі соціалізації закладений внутрішній, до кінця не дозволений конфлікт між мірою адаптації людини в суспільстві і ступенем відособлення його в суспільстві.

Соціалізація людини в сучасному світі, маючи більш-менш явні особливості в тому чи іншому суспільстві, в кожному з них має низку загальних або схожих характеристик.

Етапи соціалізації

У будь-якому суспільстві соціалізація людини має особливості на різних етапах. У найзагальнішому вигляді етапи соціалізації можна співвіднести з віковою періодизацією життя людини. Існують різні періодизації, і що приводиться нижче не є загальноприйнятою. Вона досить умовна (особливо після етапу юності), але досить зручна з соціально-педагогічної точки зору.

Людина в процесі соціалізації проходить наступні етапи: дитинство (від народження до 1 року), раннє дитинство (1-3 роки), дошкільне дитинство (3-6 років),молодший шкільний вік (6-10 років), молодший підлітковий (10 - 12 років), старший підлітковий (12-14 років), ранній юнацький (15-17 років), юнацький (18-23 року) віку, молодість (23-30 років), ранню зрілість (30-40 років), пізню зрілість (40-55 років), похилий вік (55-65 років), старість (65-70 років), довгожительство (понад 70 років).

Размещено на Allbest.ru