Основні принципи психосоціальної реабілітації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет імені Михайла Петровича Драгоманова

Реферат

на тему: «Основні принципи психосоціальної реабілітації»

Київ - 2014

Зміст

1. Визначення психосоціальної реабілітації

2. Предметом діяльності реабілітаційного відділення

3. Принципи роботи психосоціальної реабілітації на прикладі психосоматичних хворих

Список використаної літератури

1. Визначення психосоціальної реабілітації

Психосоціальна реабілітація - це процес, який відкриває людям, які страждають на психічні розлади, можливість досягти свого оптимального рівня самостійного функціонування в суспільстві.

Зараз є прописною істиною, що чисто медична модель надання психіатричної допомоги є неспроможною досягти цієї мети. Лише комплексний підхід (медичний, психологічний та соціальний) має вагомі переваги, так як торкається всіх аспектів життєдіяльності як пацієнтів так і їх найближчого оточення. психосоціальний реабілітація соціальний

Це досить важливо, оскільки дозволяє задіяти збережені ресурси особистості хворих і створити на цій основі досить високий рівень мотивації до позитивних змін, сформувати свідоме відношення до лікування і відповідальність за свою поведінку. Практично психосоціальна реабілітація розпочинається з першого контакту хворого з медичною службою і триває до тих пір, доки не буде відновлений його соціальний і професійний статус.

У минулому акцент робився на трудовії терапії та реабілітації. Діяли лікувально-трудові майстерні, в яких працювало значна кількість хворих. Зміна економічної ситуації в країні призвела до практично повного руйнування системи трудової терапії. З іншого боку, сучасна дійсність ставить дуже високі запити до здатності пацієнтів жити незалежно.

У сучасних умовах і людині, яка не має психіатричних проблем нелегко адаптуватися, що говорити про психічно хвору людину.

Сучасна система реабілітації базується на психосоціальній моделі, яка включає в себе наступні етапи:

· Медико-психіатричний (біологічний),

· психотерапевтичний (психологічний).

1. Медико-психіатричний (біологічний) етап включає в себе психофармакотерапия, спрямовану на стабілізацію стану хворих, купірування виражених поведінкових порушень, призначення препарату тривалої терапії. А також при необхідності біологічні методи впливу (ЕСТ, інсулінотерапія та ін.)

Звертає на себе увагу, що поєднання терапії атиповими нейролептиками з когнітивно-поведінкової психотерапією, сімейною психотерапією та психосоціальної терапією більш ефективно, ніж терапія класичними нейролептиками в комбінації з раціональної психотерапією, оскільки в першому випадку вираженість негативних розладів достовірно нижче, що підвищує соціальну адаптацію та працездатність пацієнтів.

2. Психотерапевтичний (психологічний) етап біопсихосоціальний моделі. Його основними завданнями є: запобігти ранній інвалідизації, розпад сім'ї, розрив соціальних зв'язків, зберегти соціальне функціонування пацієнта, допомогу в подоланні почуття провини, безнадійності, неприязні. Психотерапія може потенціювати антипсихотичний дію біологічних метолом лікування.

2. Основні принципи, цілі і завдання, змістовні проблеми психосоціальної роботи

Діяльність у сфері соціального обслуговування будується на наступних принципах:

- Дотримання прав людини і громадянина;

- надання державних гарантій у сфері соціального обслуговування;

- забезпечення рівних можливостей в отриманні соціальних послуг та їх доступності для громадян похилого віку та інвалідів;

- наступність всіх видів соціального обслуговування;

- орієнтація соціального обслуговування на індивідуальні потреби громадян похилого віку та інвалідів;

- пріоритет заходів щодо соціальної адаптації громадян похилого віку та інвалідів;

- відповідальність органів державної влади, органів місцевого самоврядування і установ, а також посадових осіб за забезпечення прав громадян похилого віку та інвалідів у сфері соціального обслуговування.

Право на соціальне обслуговування, що здійснюється на державному, муніципальному і недержавному секторах системи соціального обслуговування, мають громадяни похилого віку (жінки старше 55 років, чоловіки старше 60 років) та інваліди (у тому числі діти-інваліди), які потребують постійної або тимчасової сторонньої допомоги у зв'язку з частковою або повною втратою можливості самостійно задовольняти свої основні життєві потреби внаслідок обмеження здатності до самообслуговування і (або) до пересування.

Соціальне обслуговування здійснюється за рішенням органів соціального захисту населення в підвідомчих їм установах або за договорами, що укладаються органами соціального захисту з установами соціального обслуговування інших форм власності.

При одержанні соціальних послуг громадяни похилого віку та інваліди мають право на:

- поважне і гуманне ставлення з боку працівників установ соціального обслуговування;

- вибір установи і форми соціального обслуговування в порядку, встановленому федеральним органом соціального захисту населення суб'єктів Російської Федерації;

- інформацію про свої права, обов'язки та умови надання соціальних послуг;

- згоду на соціальне обслуговування;

- відмова від соціального обслуговування;

- конфіденційність інформації особистого характеру, що стала відомою працівнику установи соціального обслуговування при наданні соціальних послуг;

- захист своїх прав, у тому числі в судовому порядку.

З метою подальшого вдосконалення системи соціально-побутового обслуговування та відповідно до наказу Мінсоцзахисту України від 20 липня 1993 р. створюються центри соціального обслуговування, які є закладами соціального захисту населення, що здійснюють на території міста чи району організаційну та практичну діяльність з надання різних видів соціальної допомоги престарілим громадянам, інвалідам та іншим групам населення, які потребують соціальної підтримки. Структура центру передбачає наявність різних підрозділів соціального обслуговування, в тому числі відділення денного перебування для людей похилого віку та інвалідів, соціальної допомоги вдома, служби термінової соціальної допомоги та ін..

Основними завданнями центру соціального обслуговування, чинного спільно з державними та громадськими організаціями (органами охорони здоров'я, освіти, міграційної служби, комітетами Товариства Червоного Хреста, ветеранськими організаціями, товариствами інвалідів тощо), є:

- Виявлення престарілих, інвалідів та інших осіб, які потребують соціальної підтримки;

- Визначення конкретних видів і форм допомоги особам, які потребують соціальної підтримки;

- Диференційований облік всіх осіб, які потребують соціальної підтримки, в залежності від видів і форм необхідної допомоги, періодичності її подання;

- Надання різних соціально-побутових послуг разового або постійного характеру особам, які потребують соціальної підтримки;

- Аналіз рівня соціально-побутового обслуговування населення міста, району, розробка перспективних планів розвитку цієї сфери соціальної підтримки населення, впровадження в практику нових видів і форм допомоги залежно від характеру потребу громадян і місцевих умов;

- Залучення різних державних і недержавних структур до надання соціально-побутової допомоги нужденним і координація їх діяльності [4, c .48, 11, c .140].

Відділення соціальної допомоги вдома створюється для здійснення постійного або тимчасового (до 6 місяців) соціально-побутового обслуговування в надомних умовах пенсіонерів та інвалідів, які потребують сторонньої допомоги внаслідок часткової втрати здатності до самообслуговування; відділення денного перебування призначене для побутового, медичного, культурного обслуговування пенсіонерів та інвалідів, організації їх відпочинку, залучення до посильної трудової діяльності та підтримання активного способу життя; служба термінової соціальної допомоги надає невідкладну допомогу разового характеру, спрямовану на підтримку життєдіяльності громадян, гостро потребують цього. До основних напрямів діяльності служби поряд з наданням безкоштовного гарячого харчування або продуктових наборів, одягу, взуття та інших предметів першої необхідності відноситься також надання необхідної інформації та проведення консультацій з питань соціальної допомоги, сприяння в отриманні тимчасового житла і надання екстреної психологічної допомоги, в тому числі за «телефоном довіри».

3. Принципи роботи психосоціальної реабілітації на прикладі психосоматичних хворих

Заходи з психосоціальної реабілітації змінюються залежно від потреб пацієнтів, місця, де відбувається реабілітаційний вплив (суспільство чи медичний заклад), а також від культурних та соціально-економічних умов держави, де проживають хворі.

На прикладі психосоматичних хворих розглянемо принципи роботи психосоціальної реабілітації.

Реабілітація психосоматичних хворих має свої особливості, які відрізняють її від реабілітації інших нозологічних категорій хворих. Ці особливості пов'язані в першу чергу з тою обставиною, що тривалість періоду ремісії (затухання хвороби) залежить від ефективності та своєчасності проведення реабілітаційних заходів. Тому реабілітація психосоматичних хворих є, перш за все, їх ресоціалізація, яка має на увазі відновлення (збереження) індивідуальної і суспільної цінності хворих, їх особистого і соціального статусу.

Важливим принципом реабілітаційних заходів є те, щоб включити самого хворого в лікувально-відновлювальний процес, залучити його як можна більше до співучасті у відновленні тих чи інших порушених функцій (наприклад, пам'яті або уваги) або соціальних зв'язків: трудових, сімейних та ін.. Цей принцип реабілітації психосоматичних хворих можна назвати принципом партнерства. Ресоціалізувати хворого без його активної участі неможливо. Добре відомо, що навіть лікарське лікування краще допомагає, коли хворий в нього вірить, вірить в авторитет лікаря, який призначив йому ті чи інші ліки. Другий принцип реабілітації хворих на психосоматичні захворювання - це принцип різноплановості зусиль (дій, заходів) щодо реалізації реабілітаційної програми. Він полягає в розумінні реабілітації як складного процесу, що об'єднує зусилля психолога і пацієнта, і спрямованого на різні сфери "психосоціального функціонування" пацієнта.

У клінічній практиці вміння спрямовувати систему відносин (взаємовідносин) в потрібному для реабілітаційних цілей напрямку становить важливе медико-психологічне та одночасно лікувально-відновлювальне завдання. Особистість формується в соціальному спілкуванні, аспекти якого різноманітні і не можуть бути зведені лише до соціально-трудової реабілітації. Ставлення до себе, своїх вчинків, своєї хвороби, сім'ї, близьких, своєму і їх престижу, своєї кваліфікації та освіти, дозвілля, культурних цінностей, цінностей взагалі і їх корекція займають важливе місце в процесі соціалізації і ресоціалізації. Третім принципом реабілітації є принцип єдності психосоціальних та біологічних методів дії. Хоча апеляція до особистості лежить в основі будь-якої реабілітаційної програми, реабілітація є не тільки соціальною, але і клінічною проблемою, яка вимагає для свого успішного вирішення розуміння як психологічної, так і фізіологічної та патофізіологічної її основи. Не завжди легко провести чіткий розділ між профілактикою та лікуванням, тим важче провести його між лікуванням і реабілітацією. Успіх будь-якої реабілітаційної програми залежить від урахування як клініко-біологічних, так і психосоціальних факторів. Так, наприклад, психотерапевти віденської школи давали такий прогноз щодо лікування психосоматичних хворих: на 50% залежить від клініко-біологічних і на 50% - від психосоціальних факторів. Отримані нами результати дослідження показують, що всі психосоматичні захворювання пов'язані в своєму розвитку з трьома категоріями факторів: клініко-біологічними, особистісними та часовими. Четвертий принцип реабілітації можна назвати принципом ступінчастості (перехідності) докладених зусиль, здійснюваних дій і заходів.

Психосоціальні дії (психотерапевтичні, трудотерапевтичні та ін.) необхідно призначати в потрібний час, а саме в певних дозах, з поступовим переходом від однієї реабілітаційної дії (заходу) до іншої, від однієї форми організації до іншої.

Список використаної літератури

1. Адаптаційні технології / / Соціальні технології. Довідковий посібник: Пер. з англ. - М.-Бєлгород, 1995.

2. Кадомцева С.В. Соціальний захист населення. - М.: РАГС, 2000.

3. Соціальна робота: теорія і практика: Учеб. посібник / Відп. ред. проф. Є. І. Холостова, проф. А. С. Сорвіно. - М.: ИНФРА-М, 2001.

4. Ярська-Смирнова Є. Професійна етика соціальної роботи. Підручник. - М., 1998.

Размещено на Allbest.ru